Автор: Редакція

Назва цієї кримінальної драми італійського кінорежисера Даміано Даміані відразу ж спливає в пам’яті після новин з Мадриду про оптимістичний перебіг подій навколо розслідування резонансної кримінальної справи проти громадянина України Віктора Муренка.

МІА «Вектор Ньюз» розповідало про неї 17 жовтня 2022 року в статті «Рятувальник «Фаїни» в лещатах іспанської Феміди…». У ній йшлося про вперті потуги певних сил звинуватити Віктора Муренка і його партнерів у відмиванні брудних коштів, отриманих від незаконної торгівлі зброєю. Центральним епізодом по справі проходить відомий випадок захоплення 2008 року сомалійськими піратами судна «Фаїна», яке за контрактом між Україною і Кенією перевозило військову техніку. Визнання Віктора Муренка винним відкривало перспективу використання матеріалів слідства для компрометації України, як конкурента на світовому ринку озброєнь.

Аби довести причетність Віктора Муренка до «української збройної мафії», співробітники Національної поліції (Cuerpo Nacional de Policía) Королівства Іспанії ось уже протягом п’яти (!!!) років використовують весь доступний їм арсенал кримінально-процесуальних і оперативно-розшукових заходів. Нагадаємо, 10 листопада 2020 року, без пред’явлення обвинувачення, на підставі всього лише сумнівних підозр його було арештовано. Тринадцять місяців Віктор Муренко провів в тюрмі Альбокасер для особливо небезпечних злочинців.

Парадоксально, але за весь час ув’язнення його жодного разу так і не допитали. І це при тому, що два роки до арешту (!!!), аби знайти бодай би якісь ознаки злочинної діяльності, телефонні перемовини Віктора Муренка прослуховувались, здійснювалися контроль за листуванням і візуальне спостереження, проводились інші негласні заходи. Лише в грудні 2021 року, завдяки зусиллям адвокатів, яким вдалося переконати суд у надуманості підозр і доброчесності клієнта, Віктора Муренка було звільнено з-під варти із внесенням грошової застави.

Але дарма, що сьогодні Віктор Муренко знаходиться на свободі. Він обмежений у реалізації права на працевлаштування, на вільне пересування світом, що позбавило його можливості взяти участь у захисті України від російської агресії. Особові банківські рахунки Віктора Муренка заблоковано, національний паспорт вилучено, частину майна конфісковано, він навіть не має змоги отримати від муніципальної влади соціальну допомогу.

Попри очевидні прорахунки слідства, деякими засобами масової інформації, насамперед тими, що спеціалізуються на висвітленні звитяжних успіхів іспанських правоохоронців, проти Віктора Муренка розгорнуто безпрецедентну інформаційно-пропагандистську кампанію. Як наслідок, достатньо «забити» його прізвище в GООGLЕ як на більшості іспаномовних сайтів відразу ж «вискочать» грізні епітети «El Señor de la guerra («Володар війни») або «Lord of the War» («Збройний барон»). Нібито американський трилер з такою назвою знімався 2005 року саме про нього.

Говорячи професійною мовою, гучним галасом в пресі іспанські правоохоронці прагнуть компенсувати відсутність реальних доказів по справі, скомпрометувати Віктора Муренка перед українською й іспанською громадськістю, а також переконати суд у необхідності продовження до безкінечності термінів ведення слідства. З подачі іспанських журналістів, справа проти «ватажка транснаціонального злочинного угруповання українського походження» і «одного з найбільш крупних торговців зброєю» набула розголосу під умовною назвою «Yakir». Її презентують як одну з найбільш успішних операцій щодо «лідерів української мафії в Іспанії», проведених спецпідрозділом боротьби з наркотиками й організованою злочинністю (UDICO) Національної поліції Іспанії.

Показово, що її умовна назва запозичена від українського слово «Якір» в латинській транскрипції. Не «Якорь» російською чи «Ancla» іспанською, а саме «Yakir». Чи означає це, що серед партнерів іспанських правоохоронців чи консультантів їхніх газетярів були знавці українські мови, покаже час.

Однак не так сталось, як гадалось. Задум зловмисників, який почав «тріщати по швах» ще з самого початку слідства, зараз, здається, луснув ніби мильна бульбашка. Зі спростуванням звинувачень Муренка виступили всі названі стороною обвинувачення свідки. Так, незважаючи на погрози арештом за пособництво в нібито протиправній діяльності, на виклик слідчого судді Національного Суду Королівства Іспанії (AUDIENCIA NACIONAL), в Барселону прибули бізнес-партнери Віктора Муренка, громадяни України Олег Етнарович і Сергій Моцман. У матеріалах справи вони фігурували, як «лідери злочинної організації» з Одеси. Під час допиту О.Етнарович і С.Моцман категорично заперечили підозри слідства в причетності до оборудок з відмивання брудних коштів, отриманих від незаконної торгівлі зброєю. Вони надали вичерпну кількість апостильованих документів про походження наявних у них фінансів, також предмету їх власного бізнесу. За результатами допиту з них було знято всі підозри.

Своєчасно в розпорядження адвокатів Віктора Муренка надійшла копія наказу Голови СЗР України про нагородження їхнього клієнта медаллю «За заслуги».

Не залишилась непоміченою й стаття про митарства Віктора Муренка, яка в жовтні минулого року вийшла на сайті МІА «Вектр Ньюз» українською, англійською та російською мовами (лише з україномовним варіантом ознайомилось близько 4500 користувачів). Чимало читачів у коментарях висловили Віктору Муренку слова підтримки. На особливу увагу серед них заслуговує відгук віце-президента однієї з найкрупніших європейських логістичних кампаній «BURGER» з Нідерландів Хуго Де Вохта (Hugo De Vocht): «Прочитавши вашу статтю, я був приголомшений… я часто зустрічався з Віктором Муренком, який відповідав за технічний стан суден та дуже професійно допомагав нам завантажувати наш складний вантаж… За свою довгу кар’єру я майже не зустрічав такого професіонала, доступного 24/7, як пан Муренко… Працювати з ним було одне задоволення і я на 100% переконаний, що Віктора звинувачують несправедливо і хтось скористався його доброзичливістю. Будь ласка, знайдіть тих людей, які грають з ним у цю брудну гру. Повірте мені, я б не відповідав, якщо не був переконаний, що він невинний. Щиро сподіваюсь, що суд зрозуміє, що Віктор невинний і цей кошмар для нього самого та його милої родини скоро закінчиться».

Навряд чи слова підтримки Хуго Де Вохта дійшли до сердець суддів, які вирішують долю Віктора Муренка, але й без них іспанська судова система вкотре довела свою надійність і безпристрасність.

8 лютого 2023 року Вища наглядова інстанція Національного Суду Королівства Іспанії винесла рішення відмовити представникам Корпусу Національної поліції (Cuerpo Nacional de Policía) у черговому продовжені термінів розслідування. Другий за значенням після Верховного Суду Іспанії спеціальний судовий орган, який контролює розслідування особливо небезпечних злочинів, нарешті дійшов висновку, що п’ять років є достатнім терміном для добування доказів по справі. Він зобов’язав Національну поліцію в термін не більше 20 днів сформулювати обвинувальний акт і передати його на розгляд Національного Суду (AUDIENCIA NACIONAL),.

Схоже для зловмисників настав час вирішувати, кому з них відповідати перед законом за фальсифікацію матеріалів справи, нанесення шкоди честі, гідності й діловій репутації громадян України. А комусь вочевидь доведеться шукати джерела фінансових коштів, з яких вони будуть відшкодувати Віктору Муренку та його партнерам моральні й матеріальні збитки.

Борис Дніпров

Свято перемоги над рашизмом неодмінно буде – у це вірить солідарний з Україною цивілізований світ.

Фантастичний день був у столиці Косова 24 лютого 2023 року! І ця фантастика має повториться, але… вже не в наступні трагічні роковини, а на прийдешньому святі перемоги. «Хай агресор якнайшвидше зазнає поразки», – висловив побажання косовар Роберт Фейзулаху. Він 24 лютого вдягнув українську вишиванку й прийшов до муніципалітету Приштини підтримати державні заходи солідарності з боротьбою українців проти рашизму. Роберт спільно з київською журналісткою Людмилою Мех розповів репортерам телеканалу Т7, як місцеві волонтери надсилають гуманітарну допомогу до Запоріжжя і як у час війни Косово політично підтримує Україну.

У великій залі Муніципальної асамблеї Приштини, здається, всі без винятку присутні мали того дня синьо-жовту атрибутику – шалики, значки… Серед учасників урочистого зібрання були й іноземні гості, перші особи посольств США, Німеччини, представники міжнародних організацій. Ці посадовці промовляли з трибуни й зал вітав їх оплесками та вигуками «Слава Україні!»

Мер столиці Перпарім Рама ще до початку засідання зустрівся з групою українських журналістів – учасників міжнародної програми професійного захисту «Journalists-in-Residence Kosovo». Він висловив підтримку народові, якій протистоїть нині рашистській агресії. А в своїй промові на сесії пан Рама наголосив: мирну націю покарано за те, що вона хоче йти прозахідним шляхом. І закликав світову спільноту до кінця підтримувати справедливу боротьбу України.

Після урочистого засідання учасники вийшли до парадного входу муніципалітету.

Мер з групою дітей, серед яких наймолодшою була 6-річна Роксолана – донька української журналістки Олени Солодовнікової, в оточенні численних телекамер під оплески публіки передав символічне послання миру: в сонячно-блакитне небо злетіли білі голуби, випущені з кліток на волю… «Free Ukraine» – доречно згадалося бачене в місті гігантське гасло, виконане у відомих кольорах.

Птахи вільно кружляли над вулицями, які вражали розмаєм синьо-жовтих полотнищ. Цієї символіки було так багато в середмісті, що люди жартома дивувалися: «Ми в Приштині чи в Україні?»

Подумалося: таку неймовірну кількість прапорів світ неодмінно має побачити ще раз – і не лише в столиці Косова. І хай це побажання справдиться якомога швидше! Саме в такий спосіб – солідарно, красиво, щиро – Приштина підтримує Україну. Упевнений, балканські друзі відзначать і велике свято, що настане тоді, коли згасне криваве полум’я війни. Її розпалив у центрі Європи московський агресор – і йому вже не вдасться уникнути справедливої кари, втішають українців косовари, які й самі знають ціну пережитому геноцидові.

Демократичні держави-союзниці та десятки інших цивілізованих країн подали руку допомоги Україні. Її народ, проти якого воює загарбник-сусід, цього разу виконає свою історичну місію. Антилюдським ідеям рашизму, як і свого часу гітлерівському нацизму, буде назавжди покладено край. Отож не варто друзям України ховати до глибокої скрині запас прапорів, які на знак солідарності майоріли на вулицях столиці Косова нинішнього 24 лютого.
Весь демократичний світ бажає належно покарати зло, яке уособлює московський режим на чолі з бункерним фюрерком. Отож неповторний день великої поваги до українських героїв прийде знову, а вчинене агресором має закінчитися для нього міжнародним трибуналом.

Вдячність… українським журналістам

У трагічну роковину повномасштабної рашистської навали відбулася в Приштині й одна з центральних подій цього дня. Вищі органи влади республіки провели церемонію вручення листів подяки українським журналістам – учасникам програми, які тимчасово працюють у Косові. Листи за трьома підписами – перших осіб держави, уряду та парламенту – очільники вищих органів влади особисто вручили представникам ЗМІ. Президентка Вйоса Османі, прем’єр-міністр Альбін Курті та спікер Асамблеї Косова Глаук Конюфца виголосили промови, лейтмотив яких – солідарність з Українським народом, непохитним у своїй рішучості захищати суверенітет і територіальну цілісність держави. З героїчною нацією косовари поділяють біль за втрачені людські життя…

У листі, який президентка Республіки Косово вручила й спецкору МІА «Вектор ньюз», зазначено, зокрема: «…ми хочемо висловити не лише нашу солідарність з вами й вашою країною, але також нашу вдячність за сприяння Косову й роботі наших інституцій, за внесок у нашу демократію… і за те, що дедалі міцнішають дружні зв’язки між нашими народами».

Цього дня українські журналісти стали учасниками низки акцій солідарності. А одну з них організували й самі – пройшли бульваром Матері Терези з прапорами й власноруч виготовленими плакатами. На широкому майдані, над яким світилося на стіні готелю гігантське синьо-жовте гасло зі словами ««Free Ukraine», учасники акції запалили десятки свічок. Це символ пам’яті про героїв, які віддали життя в обороні свободи й демократії, та водночас – висловлене співчуття мирним жителям, жертвам кривавої агресії рашистів.

Увагу газетярів з Києва привернула сім’я американців, у якій мати Мар’яна Френк родом з Поділля. Ці друзі України залюбки долучилася до маніфестації на майдані. Вони тримали синьо-жовтий прапор із зображенням Богородиці, на правому плечі якої лежить… переносний протитанковий ракетний комплекс «Джавелін». Красномовна символіка. Біля батьків – їхня усміхнена 10-річна донька у віночку. «Гречен вивчає українську», – з гордістю сказала мати.

На жінці легка курточка, що не затуляє футболку зеленого кольору з яскравим написом-побажанням російському воєнному кораблю йти, м’яко кажучи, якомога далі. «Це подарунок з рідної Вінниччини», – пані Мар’яна додає, що її брат служить в українському війську, а донька пишається, що має в Україні рідню.

Серед косоварів, які цього вечора прийшли на столичний майдан, були діячі культури й мистецтв, службовці, науковці, серед них професор Афрім Готі. «Моє серце сьогодні тут – з вами», – сказав він, потрапивши в обійми журналістської команди. Тепло сердець балканських друзів і однодумців відчули всі організатори ходи-демонстрації, яка розпочалася від величного пам’ятника національному героєві албанців Скандербегу.

Хором журналісти й краяни, що долучилися до вечірньої маніфестації, виконали в центрі Приштини Гімн України.

Де місце «раші»?
Про масові акції солідарності з Україною повідомили в неділю 26 лютого краяни з Фінляндії та Італії, надіславши спецкору МІА «Вектор ньюз» ексклюзивні світлини з мітингів.

Харків’янка Віра Дядченко, яка має тимчасовий захист у Суомі й живе нині в головному місті Північної Остроботнії, написала про акцію «Запали свічку пам’яті»: «На захід завітали секретар міської ради Оулу Юха Хяннінен, співак Мікко Коскела з піснею “Laulu Ukrainalle”, а пісню «Ой у лузі червона калина» виконав український хор «Соловейки» під керівництвом Ірини Демчук. Від імені Товариства українців Північної Остроботнії виступили голова об’єднання Анастасія Каховська та заступники Віра Карам і Жанна Пеннанен. Також у межах заходів з нагоди трагічної річниці початку повномасштабної війни показали в Оулу український документальний фільм «Соловей співає» та повели конкурс дитячих малюнків».

А в місті Віченца (Італія) активні краяни на мітингу зібрали 160 підписів під листом в Організацію Об’єднаних Націй. У зверненні громадськості йдеться, зокрема, про потребу реформувати ООН. «Вважаємо що домінування Ради Безпеки й п’яти країн-фундаторів, з яких однієї (СРСР) уже не існує, архаїчне й дискримінаційне до рівних прав інших країн – членів ООН, – зазначено в листі. – Рада Безпеки повинна стати органом оперативного реагування, а не домінування, верховне право має бути визнано за Генеральною Асамблеєю ООН і рішеннями, ухваленими більшістю голосів (2/3, як записано в Статуті ООН)».

Громадськість вимагає також скасувати «право вето» – воно паралізує діяльність Ради Безпеки. Серед інших вимог – виключити російську федерацію з Ради Безпеки й розглянути питання про виключення з ООН за систематичні порушення людських прав і свобод, військову агресію, тероризм, підривну діяльність, дестабілізацію миру, систематичне порушення міжнародних угод і зобов’язань, ядерний шантаж тощо.

Українська громада провела мітинг, на якому виступили високопосадовці таких італійських міст, як Віченца, Гризіньяно-ді-Цокко, що в регіоні Венето, жителі Арциньяно та Скіо. Промовляли представники громади – Вікторія Сидорчук, Яна Татченко, Олена Мяснікова, Ксенія Константиненко, Марія Галуппо, Тетяна Шевчук, Тетяна Закревська…

Тепер на всіх континентах, у всіх частинах світу, де є українці, лунають голоси краян і краянок, дуже часто – саме активного жіноцтва, яке за кордоном не сидить склавши руки. Хтось організував на інформаційному фронті проєкт «Dattalion». Хтось об’єднав волонтерів, хтось, як вояки на фронті, без ротацій служить народові України своїм талантом і розумом.

Українців хоче чути світ, і люди доброї волі вірять – прийде велика перемога. І не лише вірять, а словом і ділом прагнуть наближати судний день кремлівського режиму. І сподіваються на справедливу кару всім Vоєнним Zлочинцям так званої федерації, місце якої після всього нею скоєного – не в Раді Безпеки ООН, а коло тієї, вибачте, смердючої посудини, з назвою якої «на общєпонятном язикє» добре римується ненависне всім слово «раша».

Сергій Шевченко, спеціально для МІА «Вектор ньюз» з Приштини (Республіка Косово)
Фото автора

Центр Української Культури (УКК) – організація, яка створює позитивну репутацію України в Естонії, чим спричинилась до створення дружніх та довірливих взаємовідношень між нашими країнами.

На нашу думку, світовому українству було би корисно ознайомитись з цим унікальним досвідом.

“Талліннське Диво Боже” – сказав естонський єпископ Філіп Джордан. “Ця церква горіла, але її реконструювали.Тепер вона є великою надією для українців Естонії. Я захоплений їхньою працелюбністю та міцною вірою”.

Ora et labora (Молитва та праця)

Українська Греко-Католицька Церква (УГК Церква) в Таллінні заснована мною (Анатолій Лютюк) та Ігорем Свиридою з благословення блаженнішого Стернюка як Талліннська парохія УГК Церкви. Церква носить офіційну назву Храм Матері Божої Триручиці. Господь працював в Таллінні нашими руками, і за 30 років тої роботи українська народна та сакральна культури отримали пасторальний комплекс, аналогу якому ми не знайшли в світі. УГК Церква та УКК стали місцем, в якому тисячі естонців ознайомились з українською народною та сакральною культурами. Створений мною концептуальний проект Пасторального комплексу УГК Церкви в Таллінні має свою філософію, з якою можна ознайомитись тут.

УГК Церква отримала у власність нерухомість в Старому історичному місті Таллінна, яка на сьогодні оцінюється більше як 7 000 000 мільйонів євро і є певною запорукою довготермінового перебування української громади в Естонії.

Молитва

В церкві у щоденній молитві за перемогу у війні з Росією мною згадуються Друзі парохії, вбиті московськими зайдами: Віктор Гурняк, Михайло Стасів, Мікола Ільїн, Олена та Володимир Книші.

В церкві з благословення Блаженнішого Любомира Гузара ми з друзями читаємо щоденну молитву за Довкілля. В каплиці Центру щоденно читаємо молитву за Природу Естонії та за біженців, яких прихистила Земля Естонії.

Християнська культура

В церковних приміщеннях працюють Конгрес Українців Естонії (керівник – п. Віра Коник), Союз Українок Естонії, (керівник – Лілія Іванченко), недільна українська школа “Лабора” (вчителі Марко Терен, Тііна Кууль), Центр Української Культури (керівник Богдан Лютюк) Це місце знане в світі як представництво інтелектуальної України в північній Європі. Тут живе Українська бібліотека, яка до недавнього налічувала понад 4000 книг, численні колекції українського одягу, рушників, українських іграшок, кераміки, писанок, рукотворні книги Ніни Винник та ін.

Для дітей Католицької, Православної та Лютеранської церков проводиться катехизація за допомогою іграшок (сучасного аналога подібної практики ми не знаємо).

Ми створили Театр механічних іграшок з виставами “7 гріхів та 7 чеснот.” та ” Танець смерті”.

В наших майстернях, використовуючи середньовічні технології, ми створюємо книги ручної роботи, які пов’язані з українською та християнською культурою, і зокрема з християнською екологією. Ці книги ми передаємо на зберігання в найбільші бібліотеки світу – як то Бібліотека конгресу Америки чи бібліотека Ватикану. Гуцульську книжку можна переглянути тут

В нас створена одна з найвідоміших шкіл каліграфії. (Керівник – Татьяна Яковлева)

Знайомитись з Українською Культурою до нас приїжджають творчі люди з усіх країн Європи.

Створений про наш Центр фільм – назва “Санктуаріум”.

Війна

Наші друзі, які є співавторами створення Центру Української Культури – художник Андрій Гуменюк та писанкар Олег Кіращук, зі зброєю в руках боронять Україну. Я, разом з Катею Новак – молодою українською інтелектуалкою і перекладачем та іншими помічниками, чинимо супротив у війні культур. Нашою зброєю є виготовлення книг, організація виставок українського народного мистецтва, робота з дітьми та інше. Під час поїздок в прифронтову зону Донбасу я продовжував щоденну молитву за природу та збирав історії з життя тварин на фронті. Потім створив книгу ручної роботи Казка про Коника. В електронному варіанті книга доступна тут.

Фільм “Казка про Коника” доступний тут.

Керівник УКК Богдан Лютюк разом з радниками по наданню гуманітарної допомоги Україні – Головою конгресу українців Естонії п. Вірою Коник, Керівником Естонського Союзу Українок п. Лілею Іванченко, волонтерами центру, у співпраці з іншими українськими організаціями Естонії збирають та відправляють гуманітарну допомогу Україні. З початком Російського вторгнення в Україну Центр Української Культури активно проводить гуманітарні проекти в Україні. Наші партнери в Естонії – це Міністерства іноземних справ та оборони Естонії та України, тисячі жертводавців для яких Центр є організацією довіри.

Наші партнери в Україні – це Фонд “Чисті серцем”, полк спецпризначення “Київ”, батальйон ОУН , “Вільна Доля” та багато інших підрозділів ЗСУ.

З 2014 по 2023 рік нами зібрано коло 4 000 000 євро для допомоги. Ці кошти прийшли в Україну у вигляді бронежилетів, іншого військового спорядження, засобів першої необхідності, медичного обладнання, продовольчих наборів. Починаючи з 2014 року нами була надана допомога школам та лікарням в прифронтовій зоні, починаючи від міста Щастя, Станиці Луганської і до Водяного під Маріуполем. Також ми допомагаємо пораненим та біженцям, капеланам, дітям сиротам, сім’ям полеглих воїнів.

Ми із задоволенням поділимось з Вами нашим досвідом в наступних статтях про роботу Центру Української Культури.

Анатолій Лютюк та друзі

Сучасній ліберальній демократії кинули виклики три ідеологічні моделі дальшого розвитку історії, в яких, м’яко кажучи, не в пошані західні цінності. У своїй новій науковій книжці звертає увагу на небезпеку, яка повертається в міжнародні відносини, балканський вчений і дипломат Сабрі Кічмарі (Sabri Kiçmari).

Професор з Республіки Косово – знавець філософії, політології, соціології – свого часу навчався в Німеччині й працював у Західній Європі. Був журналістом, медійним аналітиком, читав лекції в Приштинському університеті. І ось уже майже півтора десятиліття 55-річний доктор наук – дипломат, був у ранзі посла в Австралії, нині – в Японії.

У той час, коли Косово здобуло незалежність (2008) і коли московський імперський орел полетів шматувати Грузію, ми не були знайомі з професором, хоч обидва цікавилися політичною історією. Архіви Бонна чи Відня не були моєю стихією: у своїй тарілці почуваюся в Києві, а за межі України вирушав переважно в район Білого моря. Там колись були сталінські концтабори. Досліджуючи тему комуністичного терору, не раз їздив до Карелії (в Петрозаводськ, Медвеж’єгорськ, урочище Сандармох), а також до Архангельської області (на Соловецький архіпелаг) і до Ленінграда – в науково-інформаційний центр «Меморіал».

Вивчав розсекречені документи ОГПУ–НКВД, писав про злочини сталінського режиму. Отож не дивно, що після 2009 року опинився в московських «чорних списках» і відчув на собі гримаси нової антилюдської системи – путінізму. Авторові статей і книжок публіцистики про Великий терор 1930-х років кремлівський режим без жодних пояснень закрив в’їзд до «рашистської федерації». Втім, тоді її ще не називали відкрито «рашистською». Хоч на ділі вона такою була й залишається по цей час.

Коли п’яна солдатня під триколорами шаліла в захопленій частині Грузії та горлала «Цхінвал – наш!», у повітрі європейської історії вже відчутно тхнуло путінізмом (дарма, що на троні під рубіновими зірками тоді тимчасово сидів інший фюрерок – маріонетковий ставленик пітерської мафії). А згодом, як відомо, українці повстали проти одіозної кремлівської креатури в Києві – так званого зека-президента. У лютому 2014-го був розстріл Євромайдану – зрозуміло, з чийого наказу. І після того залітні «зелені людці» вже зухвало волали на Чорному морі: «Крим – наш!» Далі російський чобіт потоптав Луганщину й Донеччину, за чим стурбовано спостерігав світ… А з 24 лютого планета опинилася на порозі війни світового виміру – через повномасштабне вторгнення окупантів до України.

Світ побачив Бучанську різанину, захоплення атомних станцій, ракетні обстріли Харкова, трагедію Маріуполя… Побачив і стійкість захисників Києва. Своєї мети агресор не приховував – стерти українську націю з лиця землі. І сталося зрештою те, про що сказав президент Володимир Зеленський: «…вільні люди вільного світу об’єдналися навколо підтримки вільного українського народу в нашій спільній боротьбі за свободу». «Третьої світової війни не буде, це не трилогія, – заявив на початку 2023 року глава держави. – Україна припинить російську агресію на нашій землі».
Хай саме так і буде – добро має перемогти зло.

Виклики ліберальній демократії

…Від січня 2022 року доктор Сабрі Кічмарі очолює Посольство Республіки Косово в Японії. У час спекотного воєнного літа, в запропонованій Японським фондом майбутніх поколінь (Japan Offspring Fund) поїздці з журналістською делегацією, нашому знайомству сприяв у Токіо великий друг України Джунічі Ковака. А далі, як мовиться, свій свояка вгадає здалека…

Мій особистий інтерес до теми Соловків – це низка виданих у Києві книжок історичної публіцистики, зокрема останніми роками – це збірки «Наган-країна» (2019) й «Імперія терору» (2021). Принагідно дякую журналістці Людмилі Мех, з якою відвідав посольство в Токіо (а ще раніше – 2008 року – ми побували в Карелії та на Соловках). Внесок Людмили в підготовку й видання книжок дуже важливий. І наш візаві мав свій «козир у рукаві»: науково-дипломатичний досвід і журналістський гарт пана Сабрі стали тим благодатним ґрунтом, на якому в січні 2023-го побачила світ книжка «Історія триває: три моделі продовження історії» (History Continue: Three Models of the Continuation of History).

Робота вийшла друком у міжнародному науковому книжково-журнальному видавництві «Пелгрейв Макміллан» (Palgrave Macmillan). Впадає в око й така деталь дизайну: кольори обкладинки книжки нагадують кольори прапора України (до речі, й на прапорі Косова домінують два кольори – синій і жовтий, плюс є шість білих зірок).

Хвиля демократії, що прокотилася Східною Європою після 1989 року, як відомо, з меншою потугою досягла Азії та Близького Сходу. А утворена в час розпаду ядерної держави з авторитарним режимом московська «федерація», оговтавшись після кризи, стала хапатися за зброю. Зробила це раз, потім вдруге, а відтак, насміхаючись з ліберального Заходу, всією армійською потугою атакувала суверенну європейську країну, що стала на шлях демократії. Хвилі, спричинені кривавим «землетрусом», епіцентр якого лежить у кремлівському бункері, як ніколи раніше актуалізували питання небезпеки повернення ідеології до міжнародних відносин.

Коли ширшим поглядом охопити події нинішньої російсько-української війни – бачимо не що інше, як виклик ліберальній демократії. Цей виклик кидають ідеологічні моделі, три з яких Сабрі Кічмарі виділяє й розглядає у своїй книжці – це російський ультранаціоналізм, ісламський фундаменталізм та китайський соціалізм. Існування всіх цих моделей у наш час доводить, що ліберальна демократія виграла битву 1989 року (з подальшим розпадом СССР і «парадом суверенитетів»), але не виграла війну.

Нині всі три ідеологічні моделі вбачають у собі альтернативу ліберальній демократії. Наприкінці 1990-х у Косові автор книжки «Історія триває…» був свідком наслідків сербського ультранаціоналізму, коли палії війни на Балканах вчиняли злочини геноциду. Тепер те саме бачить світ у діях московського агресора… Сабрі Кічмарі звертає увагу на таке: філософ і політолог Френсіс Фукуяма сподівався на мир, що запанує після перемоги ліберально-демократичної системи. А натомість у Росії вибудувався путінізм як політична система й форма поведінки в політиці («путінізм – політичне поняття, що характеризує політичну ідеологію, панівний авторитаризм і практичні політичні дії російського лідера»)…

Щодо цього пригадалася мені власна стаття 2017 року – «Гібридна імперія: спогади про майбутнє в Рік жертв Великого терору», опублікована МІА «Вектор ньюз». У ній писав таке: «ганебний період існування росії згодом назвуть, можливо, путінізмом – за аналогією зі сталінізмом» (що й бачимо в новій праці косовського вченого). І ще – порівнював замашки «царя всєя рускава міра» з діями іншого одіозного жителя смітника історії – нацистського фюрера.

Сабрі Кічмарі, фаховий політолог, зауважує у своїй роботі: мав рацію Фукуяма в тому, що Перша світова війна – одна з найбільших катастроф в історії людства. Упродовж чотирьох років тієї масштабної війни загинуло 17 мільйонів людей. А після неї зародилися дикі варіанти тоталітаризму. Немає сумнівів, що гітлерівський нацизм і комунізм – вороги вільного, демократичного суспільства. «Обидві ці системи мали на меті створити так звану «нову людину», ідеальну людину за своєю ідеологічною схемою, – пише автор дослідження «Історія триває…». – Отже, і крайнім правим (нацистський фашизм), і крайнім лівим (комунізм) вдалося створити свої недемократичні та агресивні екстремістські варіанти. Нацистський фашизм розпочав Другу світову війну, яка спричинила близько 65 мільйонів жертв. Совєтський тоталітаризм мав на меті поширення повного контролю над життям громадян, знищення громадянського суспільства, опозиції, політичних партій»… Наслідки російського ультранаціоналізму перед очима: вторгнення в Ічкерію, Придністров’я, Абхазію, Південну Осетію, Крим та східні й південні території України…

Оверкіль у затоці Дурнів

Як дослідник тоталітарного періоду історії Соловків я свого часу оприлюднив «художню картинку» на тему минувшини. На Великому Соловецькому острові є озеро Щуче (рос. – Щучье), з якого в різні боки (у два рукави) розходяться маршрути мандрівок туристів на човнах. А між тими рукавами є довга звивиста затока, що веде в глухий кут. Російською мовою цю затоку називають «губа Дураков».

Один з москвичів, не позбавлений почуття гумору, розповів про тамтешню свою подорож і дав тверезу оцінку сучасних російських реалій. Він ще задовго до повномасштабного рашистського вторгнення в Україну назвав державу путінізму дуже влучно – «Соловки-Light». Ідеї Соловецького табору окремого призначення нікуди не зникли в нашій країні, написав російський громадянин в електронному журналі «Самиздат» (далі цитата – мовою оригіналу): «Мало того, вся наша страна в какой-то мере осталась Соловками, но в несколько облегченном формате, в формате Соловки-Light».

Затокою Дурнів можна веслувати до глухого кута понад кілометр, повідав мандрівник, і лише потім зрозумієш, що ти і є той самий Дурень, на честь якого назвали цю губу. Дізнавшись про її наявність, автор-самвидавець розвеселився й подумав, що будівництво соціалізму в СССР і було таким походом у затоку Дурнів. «Мы 70 лет шли на веслах по незнакомой извилистой протоке, – образно висловився росіянин, – иногда нам казалось, что вот-вот перед нами откроются новые широкие водные дали и мы вырвемся на новый озерный простор, а потом оказалось, что в ее конце – тупик, и пришлось поворачивать обратно, под свист и улюлюканье «мировой общественности».

Втім, як показала історія, після 1991 року московські веслярі поверталися на правильний маршрут лише на словах. Насправді їхня посудина крутилася на місці в тій ганебній затоці, а луб’янський керманич, що змінив на посту «нібито демократа», тримав камінь за пазухою та весь час недобрим оком позирав у бік України, яка обрала собі шлях демократії. І ось так звана правонаступниця СССР, країна Соловки-Light, напнувши вітрило війни, зробила фатальний маневр, після чого кремлівський плавзасіб остаточно втратив остійність. І тепер ми бачимо, як «рашистська федерація» робить поворот оверкіль у затоці Дурнів – за прикладом посланого українцями якомога далі тепер уже «підводного» чорноморського крейсера № 121.

А проте очікуваний успіх демократії в протистоянні ультранаціоналізму поки що не припинить небезпечний процес повернення ідеології до міжнародних відносин. Залишаються ще дві моделі, які, за визначенням Сабрі Кічмарі, кидають виклик ліберальній демократії.

У шостому розділі книжки її автор розглядає ісламський фундаменталізм як форму дальшого руху історії. «Іранський ісламський фундаменталізм вважає себе принциповою альтернативою ліберальній демократії та системі ринкової економіки, – зазначає вчений. – Основною рисою іранської системи є боротьба з просвітництвом і західними цінностями». Згідно з цією системою, людина не є вільна… Підкорятися волі Бога – обов’язок, який гарантує загробне життя і рай. ІДІЛ створила контрольовану територію в Іраку та Сирії, намагалася встановити систему шаріату за моделлю фундаменталістського тлумачення Корану, пише дослідник.

А в сьомому розділі видання Сабрі Кічмарі аналізує китайський соціалізм і висловлює думку, що тезу Фукуями про «кінець історії» спростувала політична практика КНР. Авторитарний уряд і однопартійна система поєднуються з системою ринкової економіки. Економічне зростання відбувалося в рамках комуністичної (однопартійної) політичної системи. Китайська Народна Республіка стала одним з головних конкурентів США на міжнародній арені. Спосіб життя, брак релігійної свободи, порушення прав людини, цензура та однопартійна система свідчать про те, що громадяни КНР живуть в умовах, відмінних від західних. Основні принципи держави досі недоторканні: марксизм-ленінізм-маоїзм, партійне керівництво, диктатура пролетаріату та соціалістичний шлях. Роль комуністичної партії в КНР залишається вирішальною.

Автор книжки прагне привернути увагу до небезпеки, яку створюють миру суворо контрольовані державами ідеологічні моделі, і заразом – до потреби зміцнювати демократію у світі. Щойно видана робота має зацікавити дипломатів, науковців, журналістів. Важливо й особливо актуально те, що велика частина нової друкованої праці розширює знання про антилюдську систему (путінізм) і дає уявлення про підтримку України в її справедливій боротьбі за свободу й демократію.

Сергій Шевченко

Прем’єр-міністр Косова Альбін Курті зустрівся в Приштині з групою українських медійників і представників журналістських об’єднань – співорганізаторів програми «Journalists-in-Residence Kosovo», повідомляє з Балкан спецкор МІА «Вектор ньюз» Сергій Шевченко.

Прем’єр-міністр наприкінці першого новорічного тижня привітав гостей зі святами, прийнявши їх у будівлі уряду, в службовому кабінеті. Політик зазначив, що він, як і народ Косова, співчуває болю українців і втратам, спричиненим війною, і наголосив, що косовари відчувають свій людський і громадянський обов’язок допомогти Україні. Альбін Курті подякував журналістам за витримку (члени родин двох українських медійників перебувають нині в лавах Сил оборони), а також за активну професійну діяльність у Косові.

«Цю програму, втілену в життя на Балканах за спільної участі німецьких колег і косоварів, а також за активного сприяння Національної спілки журналістів України, оцінили в Європейській федерації журналістів як один з найкращих зразків професійного захисту творчих працівників у час війни», – зазначила засновниця й очільниця Всеукраїнського благодійного фонду «Журналістська ініціатива» Людмила Мех. Вона прокоментувала перше в новому році спілкування з главою уряду Косова (торік були зустрічі як з прем’єром, так і з президенткою Вйосою Османі, і з міністрами). Це не лише вияв уваги органів влади до медійників, яким надали змогу безпечно дистанційно працювати у Приштині, а насамперед – приклад послідовної, дієвої підтримки народу України, впевнена журналістка: «Це вияв міжнародної солідарності з нашим народом у його боротьбі проти московського агресора. Нашу націю уособлює тут, у Косові, зокрема, й група колег – учасників міжнародної програми, яка довела свою ефективність і заслуговує на поширення цього досвіду».

У своєму виступі на зустрічі секретар НСЖУ, віцепрезидент фонду «Журналістська ініціатива» (автор цієї замітки) на пропозицію організаторів розповів про нові творчі здобутки в діяльності на інформаційному фронті: найсвіжіша публікація – «Збанкрутів «скотохутір» – геть і рашистську отару!». Автор виданої в Києві збірки нарисів і статей «Імперія терору» (2021) опублікував низку творів історичної тематики на сайті інформагенції, зокрема у спецпроєкті МІА «Вектор ньюз» «Рік жертв Великого терору».

У контексті виступу згадалася й пам’ятна зустріч українських журналістів з Надзвичайним і Повноважним послом Республіки Косово в Японії Сабрі Кічмарі влітку 2022-го в Токіо (відтоді з дипломатом триває листування, тож про нові публікації з Приштини знають і на другому боці планети). Посол, до речі, тоді в розмові наголосив: «Журналісти – важливі». «Так, це гасло нашої творчої спілки!» – відповіли гості й навели чимало фактів на підтвердження сказаного. Обмін думками показав одностайність учасників зустрічі в оцінках становища в інформаційній сфері України, а також подій, що відбуваються у світі в час російсько-української війни.

Журналісти на зустрічі з Альбіном Курті подякували урядовцям за підтримку працівників преси, міжнародним організаціям та партнерським об’єднанням у медійній галузі за можливість глибше пізнавати життя й історію Косова та ознайомлювати краян із сьогоденням і минувшиною держави, доля якої схожа з долею України (обидві, як відомо, зазнали збройного нападу сусідів).

Прем’єр-міністр Косова подарував гостям на згадку про зустріч сувеніри з державною символікою, а найголовніше – виданий на високому поліграфічному рівні двома мовами (албанською і англійською) фоліант про фундатора албанської ідентичності, національного героя Скандербега.

Журналісти зробили висновок зі сказаного Альбіном Курті: як показала війна, не матеріальні надбання головне в житті людини, а сила й міць людського духу – така нація непереможна. Автор «Імперії терору» з цього приводу пригадав слушну думку сучасного українського філософа й публіциста Євгена Сверстюка: в умовах інформаційної війни, як казав митець, «виховання національної пам’яті – то головний самозахист».

Під час спілкування брали слово представниця Європейського центру свободи преси та медіа Флютура Кусарі й голова Асоціації журналістів Косова Джемайль Реджа. Вони позитивно оцінили діяльність учасників програми в інформаційній сфері й засвідчили свою готовність далі сприяти розвиткові цього міжнародного проєкту. Серед промовців на зустрічі були також колеги з Києва, Кропивницького й Одещини. Виступила, зокрема, авторка документальних фільмів, головна редакторка порталу «Force-news» киянка Олена Солодовнікова, а її шестирічна донька Роксолана під оплески творчої команди подарувала Альбіну Курті синьо-жовту стрічку. Прем’єр галантно поцілував ручку дитині – цей вияв почуттів не менш красномовний, як і його щирі слова співчуття й реальна допомога українцям.

«Журналісти висловили глибоку вдячність за підтримку й теплу гостинність, надану їм Косовом і його народом, – повідомив у новинах сайт kryeministri.rks-gov.net. – Це допомогло почуватися як вдома у важкі для них, їхнього народу та країни часи. Вони поділилися з прем’єр-міністром своїм досвідом у Косові та своїми професійними здобутками».

Наприкінці спілкування гості висловили впевненість у прийдешніх позитивних зрушеннях, зокрема щодо налагодження дипломатичних відносин двох держав. Офіційний Київ, на думку українських медійників, має дослухатися до голосу широкої громадськості, яка на рівні народної дипломатії визнала Республіку Косово як щирого друга України, суверенну й незалежну державу на Балканах.

Спільне фото на згадку про цю зустріч поширили ЗМІ, сторінки в соціальних мережах та офіційні сайти державних органів. Один з героїв наших публікацій про косовських волонтерів житель Приштини Роберт Фейзулаху відгукнувся листом: «Дуже приємно, що прем’єр знайшов час зустрітися з українськими журналістами. Я знаю, що вам усім важко бути далеко від дому та родини… Бажаю, щоб наступне свято застало Україну в мирі та розквіті».

Прем’єр-міністр Альбін Курті в прикінцевій частині бесіди анонсував наступне спілкування з пресою в межах прийдешніх офіційних заходів і запросив на них українців – 17 лютого цього року країна відзначатиме 15-річчя ухвалення Декларації про незалежність Республіки Косово.

Сергій Шевченко
Фото автора і kryeministri.rks-gov.net
м. Приштина