Автор: Зоя Темнохудова, адвокат,
Член Ради адвокатів Закарпатської області,
Помічник народного депутата В.Медведчука
Через непрофесійні дії влади практично зруйнована система управління країною. З таким або подібним меседжем виступали і виступають, мабуть, ледь не усі опозиціонери світу. Зазвичай, такі критичні висловлювання йдуть або на адресу Президента, або міністрів, або провладної партії. Однак ще ніколи й ніде не було того, що зараз відбувається в Україні – коли уся влада в країні, принаймні в її законодавчій та виконавчій гілках, а також у правоохоронній системі, генерує ідеї заради ідей, а не на користь держави та народу. Безсистемність, непрофесіоналізм, некомпетентність, небачення того, що відбувається – це не критика якогось одного невдалого кадрового експерименту, але, на жаль, повна оцінка дій будь-якого профільного комітету ВР та\або міністерства. Для того, щоб переконатись в цьому, достатньо лише проаналізувати деякі законопроекти, які наразі «продавлюються» владною машиною.
«Перекроїти» країну без врахування думки громади
Наприклад, зовсім нещодавно Комітет парламенту з питань організації державної влади, місцевого самоврядування та регіонального розвитку підтримав ініціативу уряду Д.Шмигаля про примусове скорочення районів. Слухняні «слуги» під окрики з уряду і Офісу Президента рекомендували Верховній Раді прийняти проект постанови № 3650 про створення і ліквідацію районів. Складається враження, що влада робить відчайдушну спробу адміністративним способом вплинути на волевиявлення громадян, намагаючись уникнути краху на місцевих виборах. Навіть якщо ціною цього буде управлінський хаос і національна катастрофа.
І справа навіть не в децентралізації чи «несприйнятті нових порядків», а саме в тому, що і як пропонується робити. Дійсно, ситуацію в Україні з адміністративно-територіальним поділом потрібно було змінювати ще з 1991 року. Області і райони «нарізались» не за історичним принципом чи волею громади, а за бажанням найвищого керівництва СРСР – створити промисловий район, створити «буферну зону» на випадок війни тощо. Але те, що зараз пропонується зробити урядом Д.Шмигаля, є взагалі неприйнятним, хоча б з огляду на наступне.
По-перше, всі ці скорочення або оптимізація мають відбуватись винятково через комунікацію з місцевими громадами. Тобто, не можна адміністративним шляхом або примусово різати, ділити ці райони або примусово об’єднувати і робити все те, що сьогодні, за великим рахунком, робить Кабінет міністрів України. Та децентралізація, яка у нас була раніше, і об’єднання територіальних громад — воно було добровільним. Громади нехай повільно, але об’єднувалися, спілкувалися, проводили громадські слухання і в результаті формували такі утворення, які влаштовували всіх. А зараз, коли все це буде відбуватися адміністративним шляхом — ми прекрасно розуміємо, що величезна кількість громад, думку яких не запитають, залишиться невдоволеною. Наскільки мені відомо, у Києві вже неодноразово були акції протесту — туди приїжджали люди з різних міст, які тепер не будуть адміністративним центром. І ці люди ставлять запитання: чому наше місто, яке удвічі більше — тепер не центр, а центр — інше місто, яке вдвічі менше і до якого складніше добиратися?
Другий момент пов’язаний із тим, що цим укрупненням можна зловживати. Певні представники місцевих еліт — вони, по суті, лобіюють напряму через Кабінет міністрів та відповідний комітет у Верховній Раді створення таких районів, укрупнення таких районів, яке влаштовує їх з політичної, економічної чи якоїсь іншої точки зору. Вони це роблять, не питаючи думки людей. Адекватні мери або лідери місцевого самоврядування говорять, що ми не проти, але давайте поговоримо з людьми, щоби люди сказали, як вони самі бачать розвиток у цій ситуації. Коли в людей не питають — то тут місце для зловживань просто величезне.
І по-третє, у найважливіший момент ми просто ризикуємо отримати просто величезний сплеск безробіття. Чому? Тому що ця оптимізація дуже сильно скоротить посадових осіб органів місцевого самоврядування і органів виконавчої влади, які працювали раніше на місцях. Це і державні службовці, лікарі, поліцейські і багато різних людей, які раніше були в цих районах та за щось відповідали. Що із ними робити? Чи є програма, куди їх відповідно далі працевлаштовувати?
Врешті-решт, у нас ще й досі не вирішене питання щодо органів місцевої влади, не вирішене питання про місцеві податки і збори, не вирішене питання бюджетів. Тобто, усе це буде робитися після прийняття цього закону у ручному режимі. Ситуація проста: будуть місцеві вибори, у тих місцевостях, територіях, де переможуть, наприклад, не представники «Слуги народу» — в ручному режимі влада у них може забрати повноваження та віддати їх виконавчій владі в особі тих же голів ОДА. Там, де переможуть — все залишиться. Іншими словами децентралізація з демократичного процесу остаточно перетворилася в інструмент переділу влади і власності. «Землемірів» від влади не лякає, що результатом непродуманого, волюнтаристського перекроювання районів стане управлінський хаос і криза системи соціального забезпечення, недоступність адміністративних послуг для громадян, розгул рейдерства і переділ власності. Нікого не цікавить, як люди будуть добиратися до лікарні, чи зможуть вони подати скаргу в суд або заяву в поліцію.
Децентралізація повинна вирішити проблеми людей, а не посилювати економічну кризу і розруху в країні. В першу чергу необхідно внести зміни до Конституції України, розширити повноваження місцевого самоврядування та забезпечити реінтеграцію Донбасу. За рахунок перегляду Податкового і Бюджетного Кодексу створити надійну фінансову базу місцевого самоврядування. Гарантувати право регіонів впливати на формування державного бюджету. Прийняти закон про місцеві референдуми та плебісцити. Надати право людям висловити свою думку про формування районів та громад і тільки після цього проводити адміністративно-територіальну реформу з урахуванням думки громадян.
Відволікти увагу ігроманією
Ще більш прикметним є інше законодавче «шоу» сьогодення – лобіювання законопроекту про відкриття грального бізнесу. Таке відчуття, що у період пандемії ніщо інше не зможе підтримати економіку країни в належному стані. Внесення цього законопроекту до порядку денного Верховної Ради зайвий раз демонструє неадекватність влади, тому що його не можна віднести до першочергових. В країні не вирішуються питання повернення миру і відновлення економіки, ліквідації наслідків повені і проблем, викликаних пандемією коронавірусу.
Маючи намір відкрити гральні заклади в 3-х зіркових готелях, які є в кожному райцентрі, держава просто підштовхує людей залишати там останні кошти. При цьому альтернативні проекти в вигляді створення спеціальних ігрових зон навіть не розглядаються. Хоча саме спеціальні ігрові зони в дійсності здатні дати певний інвестиційний бум, це демонструє приклад інших країн. Створюються робочі місця, розвивається інфраструктура і така ігрова діяльність приносить надходження в бюджет держави. Це окрема індустрія і це рішення могло б стати компромісним, але це не має нічого спільного з тризірковими готелями в Україні, які розташовані в крокової доступності для будь-якого громадянина. Якщо він при цьому страждає ігровою залежністю – він залишить, фактично, свою сім’ю на вулиці.
Забрати права у профспілок
Ще один нормотворчий витвір чекає на своє винесення на розгляд до сесійної зали Верховної Ради. Його автором є 42 народних депутати від «Слуги народу». Мова йде про проект Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо окремих питань діяльності професійних спілок). Подається він під гаслом необхідності удосконалення та осучаснення правового регулювання діяльності профспілок, в тому числі щодо їх участі у трудових відносинах. Необхідність осучаснення профспілок ніхто не заперечує. Але питання у деталях та методах реалізації цієї меті. Як зауважує навіть Головне науково-експертне управління Верховної Ради у власному висновку до законопроекту: «У проекті, одночасно з осучасненням відповідного законодавства, пропонується обмеження багатьох прав і гарантій діяльності профспілок, чим порушується державна гарантія на реалізацію трудових прав громадян».
Зокрема, пропонується виключити наступні повноваження профспілок:
– приймати рішення про вимогу до власника або уповноваженого ним органу розірвати трудовий договір з керівником підприємства, якщо він порушує Закон України “Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності”, законодавство про працю, ухиляється від участі в переговорах щодо укладення або зміни колективного договору, не виконує зобов’язань за колективним договором;
– здійснювати контроль за підготовкою та поданням власником або уповноваженим ним органом документів, необхідних для призначення пенсій працівникам і членам їхніх сімей;
– здійснювати контроль за наданням пенсіонерам та особам з інвалідністю, які до виходу на пенсію працювали на підприємстві, права користування нарівні з його працівниками наявними можливостями щодо медичного обслуговування, забезпечення житлом, путівками до оздоровчих закладів та іншими соціальними послугами і пільгами;
– вимагати від власника або уповноваженого ним органу, іншої посадової особи відповідні документи, відомості та пояснення щодо умов праці, виконання колективних договорів, додержання законодавства про працю та соціально-економічних прав працівників;
– перевіряти роботу закладів торгівлі, громадського харчування, охорони здоров’я, дитячих закладів, гуртожитків, транспортних підприємств і підприємств побутового обслуговування, що належать або надають послуги підприємству, установі, організації, в яких працюють члени профспілок;
– перевіряти розрахунки з оплати праці та державного соціального страхування, використання коштів на соціальні і культурні заходи та житлове будівництво;
– притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників, які є членами виборних профспілкових органів, допускається без попередньої згоди виборного профспілкового органу, членами якого вони є;
– будинки, приміщення, споруди, в тому числі орендовані, призначені для ведення культурно-освітньої, оздоровчої, фізкультурної та спортивної роботи серед працівників підприємства, установи, організації та членів їхніх сімей, а також оздоровчі табори не можуть передаватися на договірних засадах у користування профспілковим організаціям;
– допускається звільнення з ініціативи власника або уповноваженого ним органу працівників, які обиралися до складу профспілкових органів підприємства, установи, організації, протягом року після закінчення строку, на який обирався цей склад;
– не надається попередня робота (посада) або за згодою працівника інша рівноцінна робота (посада) працівникам, звільненим у зв’язку з обранням їх до складу виборних профспілкових органів, після закінчення строку їхніх повноважень.
В окремих нормах законопроекту взагалі прописано відверте юридичне невігластво. Наприклад, законопроект зазначає, що на одному підприємстві, в установі, організації може бути утворено не більше 2 первинних профспілкових організацій. Авторів законопроекту не зупинило, що таким чином, порушується ст. 2,3 Конвенції МОП про свободу об‘єднання та захисту прав об‘єднуватися у профспілки (так звана Конвенція МОП 87), ст. 22 Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права, ст. 5 Європейської соціальної хартії, ст. 36 Конституції України, ст. 6 Закону України «Про профспілки, їх права та гарантії діяльності». І це незважаючи на те, що така дискримінаційна норма позбавляє громадян України права на свободу об’єднання, яке гарантоване Конституцією України. В законопроекті також міститься пропозиція про позбавлення профспілок права здійснювати контроль за підготовкою та поданням власником або уповноваженим ним органом документів, необхідних для призначення пенсій працівникам і членам їхніх сімей. І це не узгоджується з визначенням профспілок представниками застрахованих осіб у ст. 1 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування». Тобто вже закладається конфлікт норм.
І на завершення. Законопроект також позбавляє працівників, які обираються до складу профспілкових органів, додаткових гарантій під час притягнення їх до дисциплінарної відповідальності, звільнення членів виборних профспілкових органів без згоди профоргану (зміни до ст. 252 КЗпП, ст. 41 Закону). Зрозуміло, що таким чином це фактично надає широкі можливості тиску на представників профспілки. А з юридичної точки зору – це чергове порушення цим законопроектом вимог ст. 1, 2 Конвенції МОП №135 про захист прав представників працівників на підприємстві та можливостей, що їм надаються.
Поставити «під контроль» усі медіа
Але тим не менш влада продукує все нові й нові законодавчі ініціативи, а щоб їй у цьому не заважали, пропонує просто… знищити свободу слова. Саме так можна охарактеризувати новий законопроект №2693 «Про медіа», який нещодавно схвалив профільний Комітет у парламенті. В результаті так званого доопрацювання цей законопроект, як і раніше, містить більшість диктаторських норм. Всупереч Конституції, влада намагається узаконити цензуру, розширити повноваження Національної ради з питань телебачення і радіомовлення щодо регулювання всього інформаційного простору. Перетворити цей повністю підконтрольним владі орган на батіг для незалежної журналістики. Дати цьому бюрократичному монополісту право накладати штрафи, стягнення, блокувати роботу ЗМІ та ініціювати розслідування проти незалежних ЗМІ з боку силових органів.
Проект закону «Про медіа» – це не закон для захисту медіа. Це не про посилення захисту, не про права журналістів, не про державні гарантії незалежності медіа (в тому числі економічної незалежності!), не про відповідальність посадовців і політиків за тиск на журналістів. Це просто законопроект про захист влади від журналістів, про санкції, про контроль за поширенням інформації і думки.
Значна кількість критичних оцінок з боку професійних журналістських спільнот була достатньою для того, щоб зняти законопроект із розгляду.
Незважаючи на те, що медіагалузь входить до трійки найбільш постраждалих (разом із туристичною сферою та авіаційним сполученням) від пандемії COVID-19, влада замість підтримки ЗМІ зайнялась посиленням регулювання медіа. І це в той час, коли в країні одні незалежні ЗМІ припиняють діяльність, а інші – скорочують обсяги і звільняють працівників. Тільки одне це демонструє абсолютну нечутливість влади до реальних потреб суспільства.
Крім того автори проекту закону «Про медіа» пропонують скасувати низку інших законів, в тому числі – тих, які гарантують права журналістів чи забезпечують економічні засади діяльності медіа. В разі прийняття нового законопроекту втратять чинність такі закони, як «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», «Про інформаційні агентства», «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації». Нормам, які містяться в цих законах, не знайшлося місця в новому законопроекті, – а отже, в разі його прийняття права журналістів будуть значно звужені. Крім того, для регулювання сфери друкованих та онлайн-медіа необхідно підготувати окремий закон, з урахуванням особливостей діяльності цих видів медіа. До всього, діяльність друкованих ЗМІ та інформагентств в Україні уже врегульована, існує політично незалежний механізм їхньої реєстрації та можливість притягнення до відповідальності через суд.
Натомість у законопроекті буйним цвітом розквітла ідея встановлення мега-контролю над усіма медіа. Функцію регулятора пропонується покласти на Національну раду з питань телебачення і радіомовлення. Це політично заангажований орган, де половину складу призначають представники політичних партій Верховної Ради, а іншу половину – президент. В Нацраді немає жодного представника безпосередньо від медіа, журналістів чи захисника свободи слова. Тому вона більш зорієнтована на санкції проти ЗМІ, ніж на захист їх інтересів і розвиток ринку. Нацрада часто була тим батогом, який усі попередні влади використовували для тиску на телебачення і радіомовлення. А тепер цей “батіг” хочуть поширити на всі без винятку медіа. Це неприпустимо!
Однією з основних новацій законопроекту є і впровадження регулювання діяльності інтернет-видань. І хоча в документі зазначається, що інтернет-видання можуть пройти добровільну реєстрацію, її відсутність не буде перешкодою для накладання санкцій із боку Нацради. Такий крок теж виглядає абсолютно невиправданим. Легітимність Національної ради з питань телебачення і радіомовлення в регулюванні телерадіопростору визначається обмеженням частотного ресурсу, якого бракує всім охочим. В інтернеті місця вистачає всім. Головним арбітром роботи інтернет-медіа має бути читач. А для реагування на можливі порушення законодавства у держави є широкий арсенал юридичних механізмів – правоохоронних органів та судової системи. Водночас, медіа-регулятори інтернету в цивілізованих країнах якщо і виникають, то лише після широких суспільних дискусій та винятково на умовах політичної незалежності.
Законопроект №2693 «Про медіа» необхідно зняти з порядку денного роботи парламенту як антидемократичний і такий, що не відповідає нормам сучасної цивілізованої держави. У цього диктаторського закону не буде майбутнього.
Це лише невеликий аналіз окремих законодавчих ініціатив сьогодення, але він чітко показує, що те, що відбувається сьогодні у стінах парламенту, навряд чи відповідає загальним положенням правової та соціально орієнтованої держави.
