Автор: Редакція

Протягом останнього місяця Президент РФ Володимир Путін тричі поспіль приділив увагу долі арештованого в Україні Кирила Вишинського – керівника філії російського інформаційного агентства «Федеральне державне унітарне підприємство «Міжнародне інформаційне агентство «Росія сьогодні» (далі – «МІА «Росія сьогодні»), якого Служба безпеки України підозрює у створенні на території України підривної проросійської інформаційної мережі й державній зраді.

Нагадаємо, 18 травня 2018 року на прес-конференції за підсумками переговорів з Канцлером Німеччини Ангелою Меркель, тобто вже на третій день після затримання Вишинського, Президент РФ назвав його арешт «безпрецедентною річчю». Виступаючи на його захист, Володимир Путін обурився: «Людину намагаються звинуватити у державній зраді за те, що він робив публічно і виконував свій професійний обов’язок». 7 червня 2018 року під час «Прямої лінії» Президент РФ прокоментував пропозицію про обмін Кирила Вишинського на незаконно засудженого в Росії до 20 років позбавлення волі українського режисера Олега Сенцова. При цьому він дав зрозуміти, що вважає такий обмін нерівноцінним: «Нашого журналіста … арештували за його пряму професійну діяльність. Що ж стосується другого фігуранта, пана Сенцова, він же затриманий в Криму, до речі кажучи не за журналістську діяльність, а за підготовку терористичного акту, за підготовку вибуху, в результаті якого могли постраждати конкретні люди. Це різні речі, різні і непорівнянні». Щоправда 10 червня 2018 року, коментуючи телефонну розмову з Президентом України Петром Порошенком, під час якої обговорювалось, у тому числі, питання обміну Вишинського на Сенцова, Володимир Путін дещо пом’якшив риторику: «Говорити про те, як це питання вирішується, поки передчасно, я би утримався, насамперед, для того, щоб нічого тут не порушити і нічому не завадити».

Як не дивно, але це один з небагатьох випадків, коли з Президентом РФ варто було б погодитись. Порівнювати Олега Сенцова з Кирилом Вишинським дійсно недоречно. Одна справа громадянин України російського походження Сенцов, який своїми першими кроками в мистецтві вже встиг зарекомендувати себе самобутнім талановитим режисером. Адже невипадково на його захист піднялася вся кінематографічна громадськість світу, відомі політики, депутати Європарламенту. Інша – маловідомий журналіст Кирило Вишинський, який відразу ж після арешту відмовився від українського громадянства, розраховуючи на захист Росії, громадянином якої він став «втихаря» після анексії Криму і окупації російськими військами частини Донбасу.
Даючи правову оцінку обґрунтованості арешту Вишинського, Президент РФ оперував аргументами, наданими йому ймовірно Слідчим комітетом Росії, очолюваним його однокашником по юридичному факультету Ленінградського університету Олександром Бастрикіним. Вочевидь, там ще й досі вважають Україну васальною територією, на яку поширюється російська юрисдикція. Бо інакше, як можна пояснити, що за фактом арешту Вишинського Слідком РФ порушив кримінальну справу за статтями «перешкоджання законній діяльності» і «притягнення завідомо невинної особи до кримінальної відповідальності» російського Кримінального Кодексу.

Немає сумніву в тому, що російське суспільство, зомбоване підконтрольними Кремлю засобами масової інформації, вкотре повірить словам свого незмінного Президента. Росіянам, привченим за роки правління Володимира Путіна боятися й тремтіти, значно комфортніше жити з усвідомленням того, що усі проблеми за них вирішить «освічений цар».

На жаль, в Україні також знайшлося чимало таких, хто повірив заявам Володимира Путіна про те, що арешт Вишинського Службою безпеки України був пов’язаний з його «відкритою професійною журналістською діяльністю». Через політичну упередженість, некомпетентність, недовіру до вітчизняних правоохоронних органів чи під впливом ворожої пропаганди вони накинулися на Службу безпеки України із критикою за нібито порушенні свободи слова й демократичних принципів журналістської діяльності.
Утім, навіть поверхневе вивчення оприлюднених матеріалів у поєднанні з аналізом чинної нормативно-правової бази вказує на те, що твердження Володимира Путіна щодо Кирила Вишинського далекі від істини.

По-перше. Діяльність «РІА Новини Україна» в українському правовому полі була незаконною, бо відповідно до статті 12 Закону України «Про інформаційні агентства» усі представництва іноземних інформаційних агентств, що діють в Україні, підлягають державній реєстрації. Кирило Вишинський знав про це, а тому приховав факт підпорядкованості «РІА Новини Україна» російському інформаційному агентству. Крім того, Кирило Вишинський володів інформацією, що 2017 року рішенням РНБО України до «МІА «Росія сьогодні» застосовано обмежувальні санкції у вигляді блокування активів, припинення надання телекомунікаційних послуг, через що разом з російськими «кураторами» розробив схему обходу санкцій. І нарешті, якби Кирило Вишинський допускав аналогічні вчинки в країнах Євросоюзу, не кажучи вже про Росію, з ним також не стали б церемонитись, арештували й судили, оскільки відповідальність за схожі діяння, кваліфіковані слідчими СБ України по 111-ій статті Кримінального Кодексу України «Державна зрада», передбачена кодексами цих держав.

По-друге. Завдання, які відпрацьовувались Кирилу Вишинському керівництвом МІА «Росія сьогодні», м’яко кажучи, були далекими від стандартів, закріплених Декларацією принципів поведінки журналістів, прийнятих на ІІ Всесвітньому Конгресі Міжнародної федерації журналістів (Бордо, 25-28 квітня 1954 р.) зі змінами на 18 Всесвітньому Конгресі МФЖ (Хельсингьор, 2-6 червня 1986 р.). Замість дотримання міжнародних принципів і правил журналістської етики, які передбачають забезпечення балансу думок і точок зору, достовірності (посилання на джерела), відокремлення фактів від коментарів, точності, повноти представлення фактів, від Кирила Вишинського вимагалось системне наповнення медіапростору України інформаційними та аналітичними матеріалами, що відповідають зовнішньополітичним інтересам РФ; забезпечення інформаційної підтримки зовнішньополітичної діяльності Президента та Уряду РФ; інформування української діаспори в країнах Європи, Азії та Америки про проблеми життя в Україні з точки зору зовнішньої політики РФ.

По-третє. Судячи з усього, Кирило Вишинський «справно» виконував поставлені Москвою задачі. Він дисципліновано розміщував на сайті «РІА Новини Україна» вироблений в Росії контент, регулярно звітував про виконання редакційних завдань, будь-які дії, аж до термінів відпустки узгоджував з керівництвом «МІА «Росія сьогодні». Отримані з Москви вказівки були чіткими й конкретними. Від Кирила Вишинського, зокрема, вимагалось вживати прийняту в Кремлі термінологію, наприклад, називати події Революції Гідності «збройним переворотом», «насильницьким захопленням влади» тощо. Увійшовши в раж, Вишинський часом перевершував своїх закордонних «кураторів». Наприклад, фейковий референдум в Криму він називав «референдумом про приєднання Криму до Росії», хоча навіть у Російській Федерації він офіційно називався «референдум щодо територіальної приналежності Криму»; після того, як російський «БУК» збив малазійський літак рейсу МН17 Кирило Вишинський поширював статті, у яких популяризував виготовлені в Росії, завідомо неправдиві версії загибелі 298 мирних людей.

По-четверте. Якщо Кирило Вишинський займався в Україні відкритою журналістською діяльністю, навіщо було «МІА «Росія сьогодні» розробляти схему прихованого фінансування «РІА «Новини Україна»? Адже матеріалами слідства доведено, що кошти з РФ надходили йому не напряму, а на рахунки фіктивного підприємства в Сербії, яке в подальшому перенаправляло їх на користь структур Вишинського в Україні. Офіційна версія – надання структурою «РІА Новини Україна» інформаційних послуг сербському підприємству. Транзакції з Сербії в Україну здійснювались закордонними структурами російського банку «ВТБ». Щомісяця – понад 50 тис. євро.

По-п’яте. Крім фінансової підтримки, Кирило Вишинський отримував з Кремля дивіденди у вигляді державних нагород та інших привілеїв. Так, за висвітлення анексії Криму, Вишинський К.В. був нагороджений медаллю ордену «За заслуги перед Вітчизною» 1 ступеня (Указ Президента РФ від 22.04.2014, нагорода № 10717) та медаллю МО РФ «За повернення Криму» (Наказ Міністра оборони РФ від 15.04.2014 № 227). Медаль ордену «За заслуги перед Вітчизною» була вручена Вишинському безпосередньо в Кремлі Першим заступником керівника Адміністрації Президента РФ Громовим О.О. Характерно, що на момент нагородження Кирило Вишинський не мав російського громадянства, а набув його лише відповідно до Указу Президента РФ «Про здобуття громадянства Російської Федерації» від 30.09.2015 № 488.

Під час обшуку банківської скриньки Кирила Вишинського було виявлено його трудовий договір з МІА «Росія сьогодні» на керівництво представництвом на території України, понад 200 тис. доларів США, предмет, ззовні схожий на пістолет «Браунінг 1906».

Немає жодних сумнівів у тому, що серед держав, визнаних Кремлем «країнами головного противника», Україна займає одне з чільних місць. Проти нашої держави спецслужби РФ застосовують увесь наявний арсенал форм, методів, сил і засобів розвідувально-підривної діяльності. Серед них – активне використання в інтересах спецслужб журналістів, тобто їх вербування, а також використанням журналістського прикриття кадровими співробітниками.

З метою створення належних умов для розширення розвідувальної присутності за кордоном, а також забезпечення контролю за діяльністю провідних засобів масової інформації, російські спецслужби повернулися до практики КДБ СРСР з впровадження до керівництва ЗМІ і в журналістський корпус своїх співробітників. Присутність у засобах масової інформації дозволяє російським спецслужбам ефективно виконувати розвідувальні й контррозвідувальні завдання, проводити активні заходи впливу на формування громадської думки, дезінформаційні акції тощо. Найбільше співробітників СЗР, ФСБ, воєнної розвідки РФ зосереджено в крупних інформаційних агентствах, орієнтованих на закордонну аудиторію, де вже склались давны традиції співпраці з спецслужбами. Достатньо згадати Леоніда Колоскова – радянського журналіста, письменника, поета, перекладача і одночасно ветерана зовнішньої розвідки, який з 1959 по 1989 пропрацював у газеті «Известия». За його плечима майже 15 років роботи власкором в Італії, потім в Югославії, заступником редактора закордонного відділу «Известий», заступником головного редактора додатку «Неделя». Характерно, що за успішну журналістську роботу в Італії він нагороджений радянським орденом «Знак Пошани» й італійською медаллю «Золотий Меркурій», натомість в ПГУ КДБ СРСР він дослужився лише до підполковника.

Колишній начальник управління зовнішньої контррозвідки ПГУ КДБ СРСР генерал-майор Олег Калугін теж починав кар’єру розвідника в Комітеті СРСР з радіомовлення, а згодом на посаді кореспондента «Московського радіо» в Нью-Йорку. З 1980 по 1897 роки О.Калугін працював заступником начальника УКДБ по Ленінграду і Ленінградській області, організовував там розвідувальну роботу. Він зберіг про Володимира Путіна такі спогади: «Путін був майором … Він був такою малопомітною фігурою, що я пам’ятаю лише його обличчя, тому що він приходив якісь папірці підписувати».

Починаючи з перебудовних років кінця ХХ століття й до наших днів взаємини російської преси з ФСБ РФ й іншими спецслужбами, складались непросто. Після поразки у Першій чеченській війні (1994-1996), в ході якої міністр інформації Чеченської республіки Ічкерія Мовладі Удугов один виграв інформаційну війну в цілого полку військових ідеологічних бійців Збройних Сил Росії, Кремль зробив належні висновки, взявши курс на знищення політичної журналістики в Росії. Для того щоб російські журналісти навіки забули, що вони є представниками «четвертої гілки влади» й покликані завжди залишатися «цепними псами демократії» було створено відповідну законодавчу базу, яка дозволила запроторювати їх у буцегарню за «екстремізм» та інші злочини.

Тому, перед тим як кидатись звинуваченнями на адресу України, Президенту РФ варто було б звернути увагу на стан свободи слова у себе в державі. А там є над чим замислитись: за підрахунками впливової неурядової організації «Репортери без кордонів» з моменту приходу 1999 року до влади Володимира Путіна, в Росії загинуло, як мінімум, 34 журналіста, сім представників цієї професії утримуються зараз у російських в’язницях, чого не було навіть за часів СРСР. А згідно з щорічною доповіддю «Репортерів без кордонів» за індексом свободи слова Росія в 2014-2015 роках опинилась на 152 місці з 180 країн, між Гамбією й Сінгапуром.

Борис Дніпров

Заступник міністра закордонних справ України Олена Зеркаль розкрила подробиці меморандуму про порушення Росією Міжнародної конвенції про боротьбу з фінансуванням тероризму, який Україна 12 червня подала до Міжнародного суду ООН.

«12 червня, у святковий для росіян день, Україна подає Меморандум у справі щодо застосування Міжнародної конвенції про заборону фінансування тероризму та Міжнародної конвенції про ліквідацію усіх форм расової дискримінації», – про це вона у вівторок написала на своїй сторінці у Facebook.

За словами Зеркаль, у Меморандумі зібрано факти, на яких ґрунтується позов України та викладено правові аргументи. Після подання Меморандуму подальша дискусія сторін буде базуватись на критиці і захисті того, що в ньому наведено.

Заступниця міністра наголосила, що агресія Росії проти України порушує за собою надзвичайно широке кола міжнародних правових норм. Постачання зброї незаконним збройним формуванням та дискримінація українців і кримських татар в незаконно окупованому Криму – лише окремі епізоди протиправних дій РФ.

Україна наполягає, що Росія має понести відповідальність як держава за порушення вимог Конвенції щодо запобігання фінансування тероризму через постачання зброї та координацію вчинення злочинних актів незаконними збройними формуваннями на території України з 2014 року.

Меморандум складається з 29 томів і містить більше 17 500 сторінок свідчень, документів та інших доказів у справі. За словами Зеркаль, зазвичай меморандуми у справах, які розглядає Суд ООН, є істотно меншими за обсягом.

Після подання Меморандуму Росія отримає право подати свої заперечення щодо наявності юрисдикції в Суду розглядати цю справу.

«З огляду на існуючу практику, розгляд питання щодо юрисдикції займе близько півтора роки. Після чого триватиме письмова і усна стадія розгляду справи. Загалом, все займе ще кілька років», – повідомила заступниця міністра.

Нагадаємо, 12 червня Україна подала до Міжнародного суду ООН меморандум щодо порушення Росією Міжнародної конвенції про боротьбу з фінансуванням тероризму.

Пізніше міністр закордонних справ України Павло Клімкін повідомив, що меморандум про порушення Росією Міжнародної конвенції про боротьбу з фінансуванням тероризму, який Україна подала до Міжнародного суду ООН, нараховує 29 томів.

8 червня 2018 року в Дипломатичній академії імені Геннадія Удовенко при МЗС України відбулась міжнародна конференція «Порушення Росією міжнародного права: наслідки для світу», організована Центром дослідження Росії за участі Українського відділення Асоціації міжнародного права.

У своєму виступі президент Українського відділення Асоціації, віце-президент Української асоціації зовнішньої політики, Надзвичайний та Повноважний Посол Олександр Купчишин наголосив, що відкриття юридичного фронту протистояння російській агресії – це суттєвий і досить потужний компонент до військового та дипломатичного фронту.

На сьогодні міжнародними судовими органами прийнято до розгляду три позови України: Міжнародний Суд ООН розглядає позов про порушення Росією Міжнародної Конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації 1965 року; Міжнародний Суд ООН розглядає позов про порушення Росією Міжнародної Конвенції про боротьбу з фінансуванням тероризму 1999 року; Міжнародний Трибунал ООН з морського права розглядає позов про порушення Росією Конвенції ООН з морського права 1982 року. При цьому позови до Міжнародного Суду стосовно порушення зазначених конвенцій розглядаються в пакеті, оскільки були сформульовані Україною в одній позовній заяві.

Позитивний аспект у справі за позовом України щодо Конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації – це проміжне рішення МС ООН від 19 квітня 2017 року про так звані забезпечувальні заходи. Щодо позову про порушення Росією Міжнародної Конвенції про боротьбу з фінансуванням тероризму, то в цій справі на сьогодні поки лише один «залізний» аргумент – це збитий російськими військовими малайзійський «Боїнг». Щоб додати нових аргументів на користь України за цими позовами, відповідним українським структурам ще потрібно серйозно попрацювати.

Що стосується позову України про порушення Росією Конвенції ООН з морського права, то 12 травня 2017 року МТ вже створив Арбітраж для його розгляду з п’яти членів. Це представники Південної Кореї (голова), Алжиру, Великобританії, Мексики та Росії. Спектр претензій України тут широкий, прив’язаний до анексії Росією Криму. Це видобуток копалин на континентальному шельфі, перешкоджання рибальству, свободі судноплавства, будівництво мосту в Керченській протоці. 19 лютого 2018 року Україна подала в Арбітраж Меморандум з викладенням необхідних аргументів. Однак склад Арбітражу наводить на серйозні роздуми щодо його рішення.

На сьогодні виникає запитання, якщо навіть припустити, що рішення МС ООН та МТ ООН з морського права будуть максимально сприятливими для України, чи стане Росія виконувати ці рішення? Судячи з практики ставлення сучасної Росії до міжнародного права, можна впевнено прогнозувати ігнорування російською владою рішень цих міжнародних судових органів. Росія вже зараз не виконує проміжного рішення МС ООН від 19 квітня 2017 про скасування заборони діяльності Меджлісу кримськотатарського народу. Отже, потрібен пошук інших можливостей для притягнення Росії до відповідальності за порушення статуту ООН, агресію проти суверенної держави-члена ООН і порушення територіальної цілісності України.

В свою чергу народний депутат України багатьох скликань Іван Заєць наголосив, що українській владі необхідно негайно зайнятись підготовкою консолідованої претензії України до Росії.

Його активно підтримав відомий український юрист-міжнародник, Посол Володимир Василенко. Він розвинув цю тезу, відмітивши необхідність створення якомога швидше державної міжвідомчої комісії з залученням компетентних фахівців.

Особливої уваги заслуговує виступ народного депутата кількох скликань, Голови Всеукраїнського громадського руху «Сила права» Андрія Сенченко. Він зазначив, що на території України на сьогодні проживає близько 2 млн громадян, котрі постраждали внаслідок військової агресії Росії. Ще стільки ж на тимчасово окупованих територіях Донбасу і Криму. Це сім’ї військових та цивільних осіб, поранені та скалічені військові та цивільні, військові, котрі були в полоні, цивільні особи, незаконно позбавлені волі та піддані тортурам на окупованих територіях, громадяни, котрі втратили особисте майно та внутрішньо переміщені особи. Загальна сума збитків, нанесена російською окупацією та агресією тільки 2млн громадянам України, котрі знаходяться на вільний території України, що розрахована на підставі практики Європейського суду з прав людини, вже перевищує 100 млрд євро. В умовах дефіциту системних дій влади на юридичному фронті все навантаження по захисту законних прав громадян України, котрі постраждали від російської агресії, взяла на себе позаурядова некомерційна організація «Сила права». За основу правової стратегії захисту взята концепція функціонального імунітету держави, що визнана країнами загального і континентального права. Фахівцями «Сили права» створена недержавна система безкоштовної правової допомоги особам, котрі постраждали від агресії та окупації. В усіх регіонах України створені і діють її юридичні приймальні. На сьогодні йде робота вже з більш як 15 тисячами осіб, котрі постраждали від російської агресії. При цьому переслідуються 3 мети: 1) допомогти громадянам, котрі постраждали, отримати компенсацію за заподіяну шкоду; 2) покарати фінансово державу-агресора; 3) зафіксувати судовими рішеннями факти збройної агресії, окупацію, військові злочини, порушення прав людини на окупованих територіях. За короткий час, згідно слів А.Сенченко, без участі держави, сформувалась позитивна судова практика: більше 150 суддів в різних судах в 24 регіонах України винесли більше 400 судових рішень, що встановлюють юридичні факти заподіяння шкоди нашим громадянам внаслідок збройної агресії РФ. Ця судова практика вже підкріплена десятками рішень апеляційних судів та декількома рішеннями, винесеними новим Верховним Судом України. Судами прийняті індивідуальні рішення про стягнення з держави-агресора сум шкоди, заподіяної громадянам України. При цьому, у всіх випадках стороною процесу залучається держава – Росія, котрій надсилаються відповідні повідомлення через посольство РФ в Україні. Судовими рішеннями вже накладений арешт на російські активи в Україні на суму 3,5 млрд доларів США. Майно громадян Росії та російських дипломатичних установ для цих рішень не використовується.

Професор японського університету Кобе Гакуін доктор Окабе Йошико був солідарний з українськими колегами щодо забезпечення територіальної цілісності України. Він навів приклад багаторічної проблеми по відстоюванню Японією свого права у спорі з Росією на групу островів, що історично складають Північну територію Японії. Він повідомив, що згідно з окремими оцінками, більша половина мешканців цих островів є українці за походженням, діди та батьки яких свого часу були насильно заслані туди.

Практично всі експерти, хто брав участь у виступах та обговоренні проблеми, а це відомі українські дипломати, вчені, громадські діячі та іноземні гості, були однієї думки – робота у правовому полі боротьби за незалежність України, її суверенітету та щодо захисту прав і свобод громадян України повинна значно посилюватись як державою, так і громадянським суспільством.

Керівник Центру дослідження Росії, Посол, член Української асоціації зовнішньої політики Володимир Огризко у своєму зверненні до учасників конференції за підсумками її роботи подякував за ґрунтовний аналіз стану справ, та повідомив, що усі пропозиції будуть відповідно опрацьовані та реалізовані. А також наголосив, що цей захід тільки початок подальшої праці задля сприяння владним структурам України та стимулювання її іноземних партнерів для реагування на системні нехтування Росією норм міжнародного права і порядку.

Петро Шатковський,
член Українського відділення Асоціації міжнародного права,
спеціально для «Вектор ньюз»

8 червня 2018 р. в Дипломатичній академії України імені Геннадія Удовенка при МЗС відбулась міжнародна конференція «Порушення Росією міжнародного права: наслідки для світу», організована Центром дослідження Росії у координації з Українським відділенням Асоціації міжнародного права.

Відкрили конференцію з вітальною промовою Посол Володимир Огризко, керівник Центру дослідження Росії, Посол Сергій Корсунський, директор Дипломатичної академії та Посол Олександр Купчишин, Президент Українського відділення Асоціації міжнародного права. В ході обговорення піднімалися питання про порушення Росією основоположних норм міжнародного права, про збройну агресію Росії проти України, позиції Заходу та можливі шляхи відновлення міжнародного правопорядку.

Разом з тим у дискусії взяли участь експерти провідних українських аналітичних центрів, науковці, представники громадських організацій, депутати, українські дипломати та співробітники МЗС України, серед яких й знаний правник та дипломат, Посол, Заслужений юрист України, професор Володимир Василенко, призначений нещодавно аудитором Національного антикорупційного бюро України.

Пан Василенко, який свого часу був Представником України в Раді ООН із прав людини (2006-2010), виступив з доповіддю «Злочин агресії Росії проти України: минуле і сучасне». А в кулуарах заходу представнику МІА «Вектор ньюз» вдалося отримати ексклюзивний коментар щодо перших кроків аудитора НАБУ на новій посаді. Володимир Василенко, подякувавши за привітання з новою правозахисною місією, у поміркованій та розважливій манері повідомив, що перш за все «він вже готовий познайомитись з Артемом Ситником та його командою». Під час цієї зустрічі, яка відбудеться вже найближчим часом, В.Василенко планує визначитись, яким чином буде налагоджена робота аудитора НАБУ, а також висловив сподівання «на взаєморозуміння в питаннях співпраці».

Від редакції побажаємо пану Василенку успішної та ефективної роботи. А також відзначимо, що, на нашу думку, професійний досвід професора Володимира Василенко дозволить йому гідно нести звання першого аудитора НАБУ

Так, наприкінці 1980-х – початку 1990-х років він був одним з головних авторів Декларації про державний суверенітет України. Як посол тривалий час представляв Україну в Європейському Союзі та НАТО, а згодом у Великій Британії. У 2000-х він став першим в історії українцем – суддею Міжнародного трибуналу ООН в Гаазі, а згодом представляв Україну в Раді з прав людини ООН у Женеві. І останньою в часі вкрай значимою заслугою проф. Василенка перед українцями стала його робота над проектом закону про реінтеграцію Донбасу, коли він фактично повністю переробив проект, розроблений апаратом РНБО та АПУ, перетворивши його на фундаментальний законодавчий акт щодо російської агресії проти України, який досконало відображає відповідні норми сучасного міжнародного права. Зазначимо також, що Володимир Андрійович глибоко обізнаний і в інших галузях права.

Детальніше про перебіг конференції – у наших наступних повідомленнях