Автор: Редакція

Чітке визначення геополітичних пріоритетів, консолідація у масовій свідомості базових національних інтересів є однією з найважливіших передумов стабільного розвитку будь-якої сучасної держави. «Національний інтерес – більш важливий, ніж ідеологія», – говорив Джон Кеннеді. «Відправною точкою зарубіжної політики будь-якої країни має бути концепція національних інтересів, визначена у термінах сили», – наголошував батько «політичного реалізму» Г. Моргентау.

У більшості випадків національні інтереси, як і геополітичні пріоритети, виводяться з базових цінностей суспільства, таких як «виживання», «свобода», «демократія», «економічний добробут», «розвиток», соціальних, культурних, історичних традицій, а також інших внутрішніх (національна ментальність і домінуюча ідеологія, екологічна система тощо) і зовнішніх (міжнародне середовище, в тому числі геополітичне, союзи, блоки, досвід і традиції міжнародних відносин та ін.) параметрів.

Система національних інтересів в цілому динамічна за своєю природою. Проте формування відносно стабільної, загальноприйнятної, несуперечливої і самоузгодженої системи національних інтересів та геополітичних пріоритетів – визначальне завдання національної еліти в процесі державотворення. Однак, і нині, через 27 років після створення суверенної Української держави, актуальною лишається проблема визначення єдиної національної ідеї, загальноприйнятних національних цінностей і національних інтересів та стратегії розбудови суспільства і держави.

Однією із основних причин зазначеного є проблема жорсткого політичного протистояння протягом усього періоду існування України, коли політичні сили та фінансово-промислові групи, що їх підтримують, задля отримання влади і досягнення власних вузькопартійних чи інших інтересів готові принести у жертву навіть державний суверенітет і добробут власного народу. За цих умов актуальною постає проблема духовності та професійності представників влади й опозиції (політиків та керівників усіх рівнів) в умовах розбудови суверенної держави.

Досить влучні оцінки стосовно вказаної проблеми ще на початку 1990-х висловив М. Горинь: «Перед лицем великої небезпеки, яка чатує на нас, ми повинні, мусимо подолати вади наших міжпартійних взаємин:
– крайню більшовицьку нетерпимість до політичних опонентів;
– моральний осуд опонентів тільки тому, що вони опоненти;
– монополію на патріотизм, на істину і єдино правильну тактику боротьби.

На таких принципах досягти згоди… практично неможливо. Нам слід виходити із засад плюралістичного суспільства, в якому багатопартійність є нормою, дискусія – формою взаємин, національна єдність – умовою існування держави, а толерантне ставлення до опонентів – ознакою морального здоров’я нації».
У контексті зазначеного та ефективності захисту національних інтересів в умовах гібридної війни і глобальних трансформацій заслуговують на увагу слова відомого українського письменника, громадського діяча і вченого Бориса Олійника : «…нині, коли ми відаємо, в яку безодню матеріального і духовного зубожіння нас кинули…, як низько впала ціна людського життя і гідності, …як уперто нас підштовхують до протиприродної межі, за якою смертність перевищує народжуваність, тобто, до геноциду, коли заохочується зрадництво, відступництво і регентство як норма. Коли за вільноконвертовану валюту продається все – від національних святинь і рідної землі аж до честі і совісті, – то нині, коли ми все це знаємо…, нині се нам не проститься… Пробив роковий час, коли кожен зобов’язаний визначитись бути чи не бути».

Історичний та політико-правовий аналіз становлення і розвитку незалежної України свідчить про наявність низки системних проблем у сфері державотворення та військового будівництва. З цього приводу варто пам’ятати про тисячолітню історію державного та військового будівництва на українських землях (з часів Київської Русі, Козацької держави Богдана Хмельницького, відновлення української держави у 1917 – 1920 рр.), а також про негативні історичні уроки минулого.

Слід нагадати відому мудрість: «хто знає своє минуле, той володіє своїм майбутнім». На превеликий жаль, негативний історичний досвід, зокрема у воєнній сфері, в Україні знову було повторено протягом останніх десятиліть.

Нині серед народних депутатів України, фахівців воєнної сфери, експертів і вчених розгорнулася дискусія щодо створення (за нашими оцінками – відновлення) системи військової юстиції України, у тому числі зареєстровано відповідні законопроекти у Верховній Раді України. Як свідчить аналіз, сучасна гібридна війна, процеси глобалізації, європейської та євроатлантичної інтеграції України дійсно потребують комплексного переосмислення новітніх викликів і загроз національній безпеці, а також актуалізують проблему розбудови ефективної системи військової юстиції.

У контексті зазначеного розглянемо деякі історичні уроки трансформації системи військової юстиції в Україні.

Перший урок – прорахунки у сфері військового будівництва та оборони.

Станом на серпень 1991 року на території України дислокувалось розгорнуте угруповання військ загальною чисельністю понад 1 млн. 100 тис. чоловік, а також третій у світі потенціал ядерної зброї, основу якого складали виготовлені в Україні міжконтинентальні балістичні ракети з ядерними боєзарядами.
Внаслідок системних прорахунків та недоліків державної політики у сфері національної безпеки і оборони, а також неналежного опрацювання та виконання міжнародних зобов’язань і гарантій Україні з боку інших ядерних держав вказаний воєнний потенціал практично був ліквідований, а частина українських земель у 2014 р. була окупована РФ.

Стрімке і часто необґрунтоване скорочення військ призвели до того, що станом на початок 2014 року, за оцінкам воєнних експертів, лише окремі військові частини чи підрозділи перебували у боєздатному стані. Водночас, РФ, як одна із держав – гарантів територіальної цілісності та безпеки України грубо порушила взяті на себе обов’язки у зв’язку з ліквідацією ядерної зброї в Україні. Варто нагадати, що серед держав-гарантів безпеки України у зв’язку з ядерним роззброєнням також були США, Велика Британія, а пізніше долучилися Франція і КНР.

Загалом, вказані події створили вкрай небезпечний міжнародно-правовий прецедент у сфері міжнародного правопорядку та запобігання поширенню зброї масового знищення у світі.

Другий урок – прорахунки з питань трансформації системи військової юстиції.

Після проголошення незалежності України було прийнято низку законів та інших нормативно-правових актів, які забезпечували створення національних Збройних Сил, інших військових формувань та системи військової юстиції.

Основу військової юстиції у середині 1990-х років становила розгорнута система органів і підрозділів військової прокуратури та військові суди оперативних командувань і гарнізонів. У військах було розгорнуто систему юридичних підрозділів, а на базі Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого та Київського національного університету імені Тараса Шевченка було сформовано навчальні підрозділи для підготовки військових юристів. В галузі військових наук було запроваджено окрему наукову спеціальність – військове право.

Однак, протягом 2000 – 2012 років система військової юстиції була майже повністю демонтована і частково відновлена у 2014 році (створено органи військової прокуратури) з початком гібридної війни проти України.

Третій урок – виникнення новітніх проблем, пов’язаних з процесами реформування правоохоронних органів та системи правосуддя.

Протягом останніх років активно здійснювалися заходи щодо реформування правоохоронних органів та органів суду. Зокрема, внесено зміни до Конституції України і кардинально змінено компетенцію органів прокуратури, які з листопада 2017 року позбавлені слідчих функцій. Водночас, юрисдикція органів прокуратури щодо розслідування злочинів мала перейти до Державного бюро розслідувань України, створення якого необґрунтовано затягується.

Як наслідок, виникла правова колізія, що створює реальні загрози національній безпеці, охороні правопорядку та дієздатності правоохоронної системи. Крім цього, наявні процесуальні проблеми і недостатня готовність цивільних суддів вести провадження у військових правопорушеннях в умовах АТО та операції об’єднаних сил, за оцінками фахівців, поставили під загрозу захист прав військовослужбовців і мирного населення в зоні бойових дій.

З огляду на викладе виникає закономірне питання щодо врахування вказаних та інших історичних уроків, усунення прорахунків у воєнній сфері та відновлення і подальшого розвитку системи військової юстиції України, для чого видається за доцільне:
1) визначити складові системи військової юстиції, до якої, з урахуванням українського досвіду, досвіду США, Канади, Ізраїлю та інших держав, можна віднести такі компоненти:
– слідчий (державне бюро військової юстиції);
– наглядовий (органи військової прокуратури);
– судовий (військові суди);
– юридичні підрозділи військових формувань;
– наукову і навчальну складові в галузі права національної безпеки та військового права;
2) опрацювати наявні проекти Закону України «Про Державне бюро військової юстиції» та прийняти у Верховній Раді України єдиний законопроект, який віднести до першочергових, а також забезпечити синхронізацію подальших реформ правоохоронної системи;
3) розглянути і прийняти проект Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (щодо військових судів) та внести необхідні зміни і доповнення до інших законодавчих актів України;
4) запровадити окрему наукову спеціалізацію – «Право національної безпеки; військове право» і покласти науково-методичне супроводження та координацію відповідних правових досліджень на Секцію правового забезпечення національної безпеки і оборони Національної академії правових наук України. До пріоритетних напрямів досліджень у цій сфері пропонується віднести:
– правові основи та проблеми забезпечення національної безпеки і оборони, як однієї з основних функцій держави;
– правові засади захисту державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності й недоторканості кордонів України;
– питання правового забезпечення державної і воєнної безпеки та безпеки державного кордону;
– проблеми законодавства і права у сфері національної, колективної та міжнародної безпеки;
– систему і державно-правові механізми забезпечення національної безпеки і оборони України;
– нормативно-правове регулювання діяльності державних і недержавних суб’єктів сектору безпеки, військових правоохоронних органів та органів військового правосуддя;
– правові проблеми імплементації стандартів країн-членів Європейського Союзу та Організації Північноатлантичного договору у законодавство України.

Наведені висновки і пропозиції, як свідчить аналіз, відповідають національним інтересам України та випливають із сучасних викликів і загроз, а також потреб розвитку систем національної, регіональної (субрегіональної) і міжнародної безпеки, що потребують колективних стратегій та почуття колективної відповідальності в галузі безпеки і оборони.

У Києві 10 липня відбулася панахида за українським дисидентом, політиком, Героєм України, автором тексту історичного Акта проголошення незалежності України Левком Лук’яненком.

У панахиді, яку відправив у Володимирському соборі Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет, взяли участь державні і громадські діячі, політики, митці.

Пропонуємо ексклюзивний фоторепортаж Олександра Тимошенка – спеціально для «Вектор ньюз».

29 червня 2018 року в Карпатах в мальовничому урочищі Розтока, що на Наддвірнянщині, Прикарпаття, об 11.00 в дванадцятий раз стартували змагання Gorgany Race 2018.

На старти «Трек» (~110 км), «Вело» (150 км), «Спринт» (80 км) та «Півспринт» (40 км) вийшло більше 600 учасників. Це в основному молодь, однак було й досить людей зрілого віку зі всіх куточків України.

Прогноз погоди на 29-30 червня в районі змагань не втішав, впродовж двох днів майже безперестанно лив дощ, було досить прохолодно. Однак це не зупинило учасників перегонів й ніяк не відобразилося на їх настроях.

Виконавши гімн України під промені сонця, що на хвилини зазирнуло до наметового містечка, велосипедисти та піші туристи вийшли на свої маршрути.

Фініш «Півспринту» відбувся близько опівночі 29 червня, учасників «Спринту» – 30 червня до 11.00, а велосипедистів і тих, хто змагались у класі «Трек»– 30 червня до 17.00.

Як наголосив постійний учасник перегонів (з 2009 року), партнер Адвокатського об’єднання «Актіо» Владислав Максимов, «в цьому році і організатори, і небесна канцелярія ніби зговорилися»:
– З 2009 року, коли наші команди вперше взяли участь у GR, не пригадую ані таких складних для взяття КП, ані таких погодних умов. Якщо порівнювати, то у тому ж 2009 році на учасників змагань з неба вилилось дві-три склянки води, а в цьому році – чималеньке відро. Проте, саме складні умови орієнтування, непрогнозовані пригоди на дистанції та інші численні виклики й складають, мабуть, той характер і ту атмосферу GR, які кожного року збирають у Горганах все більш численну кількість учасників та вболівальників. Ці пригодницькі перегони закінчились, чекаємо подальших. До речі, а чи не задумують організатори ще й зимового варіанту?

Практично усі учасники перегонів продемонстрували не тільки свої туристичні навички, але й неабияку витривалість та волю до перемоги. Кожен намагався якщо бути не в призових рядах, то стовідсотково – дійти до фінішу. Врешті-решт, це саме той випадок, коли найголовніше було взяти участь у змаганнях, а не перемогти. Тим більше, що природа та неймовірні краєвиди Карпатських гір залишать незабутні спогади на довгі роки.

В класі «Трек» (загальний залік) 1 місце вибороли Стукало Микола та Дем’янович Володимир (Київ, 18 КП), а в заліку жіночих команд – Діхтенко Аліса та Боднар Дарія (Львів-Київ, 17 КП).

В класі «Вело» (загальний залік) перемогли Гром’як Олександр та Ковтун Павло (Тернопіль, 16 КП), залік жіночих команд – Фiлiппi Альона та Бурчак Марина (Днiпро, 10 КП).

В класі «Спринт» (загальний залік) 1 місце – Мельник Тарас та Слотін Артем (Луцьк, Черкаси, Львів, 10 КП). Залік жіночих команд – Томаш Дарья та Тригуб Женя (Київ—Дніпро, 6 КП).

В класі «Півспринт» (загальний залік) перемогли Волков Олександр та Петренко Егор (Южноукраинск, 7 КП), а в заліку жіночих команд – Покровська Вікторія, Дем’янюк Наталя та Кострабій Оксана (Львів, Київ, 5 КП).

Петро Шатковський, з місця подій,
спеціально для «Вектор ньюз»
(офіційні результати перегонів Gorgany Race 2018 з сайту https://www.gorganyrace.com/)

Щороку, починаючи з 2007-го, у Карпатах відбуваються пригодницькі перегони Gorgany Race.
Ці некомерційні командні змагання з туризму приваблюють учасників-відчайдухів своїм форматом, адже тут справді важливою є участь та командний дух, а не лише перемога.

Територія та старт змагань кожного року різняться, що робить змагання ще більш цікавими, адже вони відкривають для учасників нові стежки, маршрути, вершини та краєвиди. Незмінним залишається тільки район гірського масиву — Горгани.

На місцевості у понад 30 квадратних кілометрів розміщують контрольні пункти, розташування яких до початку змагань не оголошують. Завдання команд: знайти якомога більше КП та повернутися на фініш до закінчення контрольного часу. Переможцями стають ті, хто найшвидше фінішував, сфотографувавшись біля найбільшої кількості КП.

Перед стартом команда отримує карту з нанесеними контрольними точками та пов’язку з унікальним логотипом перегонів. Дизайн цієї пов’язки кожного року інший і зберігається в секреті до останнього, адже фото на КП у цих пов’язках і є підставою його зарахування.

Цього року у змаганнях взяли участь й адвокати – представники групи компаній “Актіо”.

26 червня 2018 року Інститутом законодавства Верховної Ради України спільно з Женевським Центром демократичного контролю над збройними силами та українським Центром дослідження армії,конверсії і роззброєння проведена міжнародна науково-практична конференція «Правове регулювання децентралізації в Україні: безпекові аспекти».

Впродовж дня юристи-практики та науковці з інституцій-ініціаторів конференції, а також вчені з профільних безпекових установ, представники юридичної спільноти з недержавного сектору обговорювали проблемні питання децентралізації через призму безпеки громадян та держави. Були проаналізовані як позитивні сторони цього процесу, так і ризики і загрози, котрі мають чи можуть мати місце при делегуванні прав та обов’язків центральною владою в регіони країни. Всебічно було висвітлено досвід різних країн у цьому питанні. Традиційно узагальнений матеріал буде надіслано до Верховної Ради України для урахування у законотворчій діяльності, знайде своє місце на шпальтах «Голосу України».

МІА «Вектор ньюз» пропонує своїм читачам окремі тези з цього форуму.

Доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент Національної академії правових наук України Олександр Ярмиш у своєму виступі відмітив, що законодавче забезпечення децентралізації в нашій країні відстає від муніціпальної практики та окремо наголосив на необхідності прийняття Концепції правової політики держави, яка б забезпечила комплексний підхід для подальшого розвитку правової системи України.

Доктор юридичних наук, керівник «Інформаційно-аналітичного центру національної безпеки України» Григорій Новицький висловився щодо необхідності подальшого створення системоутворюючого законодавства, що регулює сферу забезпечення національної безпеки, власне внесення до Конституції України її основоположних принципів. Також загострив увагу присутніх на необхідності законодавчого визначення життєво важливих цінностей українського народу у цей період.

Негативно впливає також на процес інституційного забезпечення національної безпеки в умовах переходу до децентралізації відсутність сучасного Закону про адміністративно-територіальний устрій. На цю обставину звернула увагу завідувач сектору експертних робіт Інституту законодавства доктор юридичних наук, професор Ірина Куян.

Представник Академії СБУ, доктор юридичних наук, професор Іван Слюсарчук порушив питання щодо розробки та прийняття Національної контррозвідувальної Стратегії, де б окрім інших основоположних питань цієї діяльності було б і місце для участі громадянського суспільства.

Особливою прагматичністю та конструктивними міркуваннями були насичені виступи представників Центру дослідження армії, конверсії і роззброєння. Так Голова Експертної ради Центру Леонід Поляков, привернувши увагу до негативних чинників, що впливають на хід децентралізації в результаті агресії Росії, запропонував вивчити питання щодо імплементації на місцевому рівні інституту префектів для координації структур влади та контролю за дотриманням ними Конституції та Законів України.

Заступник директора цього Центру Михайло Самусь, презентуючи актуальні підходи до організації охорони державного кордону та територіальної оборони України, висвітлив надзвичайно актуальну тему подальшого опрацювання та імплементації Концепції національної стійкості, котра почалась формуватись з початку гібридної війни, розв’язаної Росією проти України, коли громадянське суспільство мобілізувалось на підтримку державним структурам для відсічі російській агресії.

Представник групи юридичних компаній «Актіо» Петро Шатковський порушив питання взаємодії різних інституцій, особливо у східних та південних областях України, у справі правого захисту громадян України, котрі постраждали у різних формах у результаті російської агресії, акцентувавши увагу на встановленні через суди юридичних фактів заподіяння шкоди нашим громадянам саме внаслідок збройної агресії. Це може бути суттєвим внеском у формування в майбутньому консолідованої претензії України до Російської Федерації.

Під час роботи конференції Радник Голови Служби безпеки України Олександр Белов за дорученням Голови СБУ Василя Грицака вручив заступнику директора Женевського Центру демократичного контролю над збройними силами доктору Філіпу Флурі подяку Голови Служби за його значний особистий внесок у розбудову європейських та євроатлантичних принципів демократичного контролю над спеціальними службами України. Плідна співпраця СБУ з Женевським Центром – впливовою науково-аналітичною установою ЄС та НАТО розпочалась з 2008 року.

З того часу СБУ спільно з Центром, міжнародною та українською експертною спільнотою, Національним інститутом стратегічних досліджень, провідними українськими вишами проведено 8 науково-практичних міжнародних конференцій, у яких взяло участь близько 900 учасників.