Автор: Редакція

Якось в Москві мені розповіли, що в будь-який великий або середній федеральний проект спочатку (негласно, звичайно) закладається від 5 до 10 відсотків «маржі», яку допустимо вкрасти. Міркують при цьому просто й розсудливо — все одно поцуплять…

Якщо учасники проекту виходять за ці «рамки», їм можуть погрозити пальчиком (наприклад, через Олексія Піманова і його загадкову програму «Людина і закон») або навіть показово засудити. Випадків таких багато й вони регулярно з’являються в російських інформаційних зведеннях боротьби з корупцією.

І, мушу сказати, що така політика досить дієва. У мене сформувалася чітке враження, що в Росії боротьба з корупцією просувається на порядок краще, ніж в Україні. У всякому разі, губернаторів та інших «васильєвих» у нас не садять. (Інше питання, що їх потім випускають.)

Наша боротьба з корупцією має й буде мати судово-«колядкову» форму. І так буде тривати до тих пір, поки українські «колядки» не закують у «китайські колодки».

У Стародавньому Китаї ці тортури (по суті, майже необмежена за тривалістю страта) називалася Лі-цзя. Пристрій для неї представляв собою шийну колодку, яка прикріплювалася поверх пов’язаних клітинкою бамбукових або дерев’яних жердин на висоті приблизно 2 метрів. Засудженого поміщали в клітку, а під ноги підкладали цеглини або пластини черепиці, щоб потім їх поступово прибирати. Кат прибирав цеглини, і людина зависала з шиєю, затиснутою колодкою, яка починала душити. Тривати так могло місяцями, поки не прибиралися всі підставки…

Погодьтеся, дуже зручна штука. Тільки в Україні я б запропонував робити навпаки. «Наколядував» ти, наприклад, на мільйонів п’ять зовсім не умовних у нашому житті одиниць. І стоїш голий-босий (навіть без панамки) в центрі Майдану Незалежності (там же постійно кричать про «бандитів – у тюрми!»). І стоїть він, бідолаха, на асфальті при всьому чесному і не дуже народі. Повернув мільйон — поклали одну підставку. Повернув другий — наступну. І так до тих пір, поки офіційна делегація Панами не приїде в Україну кредит випрошувати…

У Стародавньому Китаї був спосіб уникнути цього — за великий… хабар. Коштувало це «задоволення» приблизно 10 тисяч нинішніх доларів. Тюремник міг дати злочинцеві, який чекає смерті в ямі, ніж або навіть отруту. Погодьтеся, є в цьому щось милосердне.

З тих пір Китай став Китайською Народною Республікою. І з моменту заснування в її історії було багато різних моментів, пов’язаних зі смертною карою. Милосердних і не дуже. Вчора, наприклад, Пекін офіційно оприлюднив прейскурант державних послуг по офіційному оформленню страти для корупціонерів.

Ціна питання — 3 млн юанів або 463 тисячі доларів США. Держслужбовцям, винним в перевищенні цієї «маржі», буде винесений смертний вирок із негайним виконанням. Документ був оприлюднений Верховним народним судом і Верховною народною прокуратурою КНР.

Суд може виносити смертний вирок із дворічним відтермінуванням за наявності пом’якшувальних обставин, йдеться в документі. На практиці суди виявляють поблажливість до тих засуджених, які активно співпрацюють зі слідством.

У тих випадках, коли смертна кара вважається надзвичайно жорстоким покаранням, підсудні можуть отримати довічне ув’язнення без права скорочення терміну відбування покарання або умовно-дострокового звільнення.

У документі також визначені розміри нелегальних доходів корупціонерів для призначення кримінальних покарань: в значному розмірі — до 30 тисяч юанів, у великому розмірі — від 200 тисяч до тих самих «порогових» 3 млн юанів, в особливо великому розмірі — від 3 млн юанів.

Відповідно до документа, судові органи Китаю також посилять покарання за хабарництво у вигляді штрафу. Для цього затверджено рівень штрафів, який набагато вищий, ніж за інші види злочинів, а також передбачена конфіскація всіх грошових коштів або іншого майна, здобутого злочинним шляхом.

Погодьтеся, все просто й дохідливо пояснено. У Китаї завжди все дохідливо пояснювали. Правда, не до всіх доходило…

Із 2000 року в Китаї за корупцію було розстріляно 10 тисяч чиновників. А за 30 років боротьби з корупцією до кримінальної відповідальності за хабарництво притягнуто близько мільйона співробітників партійно-державного апарату. Мільйона!

І, думаю, мало, хто з них говорив про політичне переслідування з боку «попередньої злочинної влади».

Якось в інтерв’ю Надзвичайний і Повноважний Посол Китаю в Україні Чжан Сіюнь на моє запитання, чи зменшився у зв’язку з цим рівень корупції, відповів просто:

Я не втримався й поставив іще одне питання, яке дуже цікавило мене, — про фактично узаконену олігархізацію: «Компартія Китаю — дивовижна партія ще й тому, що у вас позитивно вирішене питання, що ваші мільйонери-капіталісти можуть вступати до неї. Платити партвнески й бути в правлячій еліті країни. Є якась статистика, скільки ваших олігархів стали комуністами? Чи є взагалі олігархи в Китаї?».

Чжан Сіюнь відповів так:

В Україні, на жаль, усе по-іншому. І це пояснює якщо не все, то багато чого. А тому, поки українських колядників (на всіх рівнях) НЕ закують у китайські колодки, толку не буде.

Розстрілювати не треба. Бо ж до Європи рухаємося. Хоча, думаю, у китайському спецфургоні (Jinguan Auto), у яких зараз переважно й відбуваються страти в Китаї, наш антикорупційний рух до Європи значно б прискорився…

Костянтин НІКОЛАЄВ

Якщо довго мучитися, що-небудь і вийде. З обранням нового прем’єр-міністра ми мучилися, здається, починаючи з Нового року. Тепер подивимося, що з цього вийде.

На посаду головного «Гройсмана» країни черги, як сказав Президент, не було. Тому довелося призначати самого Гройсмана.

А «ідея технократичного уряду, виявляється, така мила серцю Петра Порошенка, не знайшла підтримки серед того, що колись називалося «коаліцією». За його словами, «уряд Яценюка втратив підтримку, оскільки три фракції вийшли з коаліції. І ми маємо поважати це рішення».

Поважаю. Хоча мені завжди здавалося, що він втратило довіру народу. Втім, це як раз той самий випадок, коли ті, хто називає себе «слугами народу», виступили в унісон зі своїми «панами». Жарт, друзі. У жебраків слуг немає…

Навіть, боюся, не стане ним новий головний «слуга» — моторний Парубій, який був верхом демократичності за часів Майдану. Але тоді Парубій був ще «парубком» в серйозній політиці, а зараз навчений досвідом Андрій Володимирович. Хоча, можливо, я й помиляюся …

Загалом, як би там не було, а сьогодні, як сказав Президент, “ми підводимо риску під кризою”. Може, відзначити цей день в календарі жовто-синім кольором? Червоним не можна. Декомунізація в країні повним ходом йде. У зв’язку з тим, що більше нічого не йде, то нехай хоч вона. Смішно, звичайно, вона йде. І сумно. Бо проходить вона не в ім’я добра, а на зло.

Перейменувати чергову вулицю Леніна в чергову вулицю Шухевича — це ж на зло, правда? А все, що зло, — швидкоплинне. А перейменували б вулицю Леніна на вулицю Добра (хто ж на Добро руку підніме?), і залишилася б ця назва назавжди. Бо ж добро завжди перемагає зло. Це нам ще з казок відомо. А так хочеться жити в казці. Але поки що доводиться боротися зі злом і дихати бувальщиною…

Хоча мені трохи дивно, що стати черговим «камікадзе» не запропонували, наприклад, Турчинову. Із його досвідом. І кандидатура цілком прийнятна й для БПП, і для НФ. А може, і пропонували, — не знаю. У будь-якому випадку, Олександр Валентинович, який пройшов сувору школу виживання в штабних надрах Юлії Володимирівни, політично «зливатися» в ім’я батьківщини категорично не хоче. Чи не для того він із «Батьківщини» «злився»…

Турчинов, власне, згадався виключно тому, що сьогодні минуло рівно два роки, коли була оголошена горезвісна АТО. А він її й оголошував. 14 квітня 2014 року, Олександр Турчинов, який виконував тоді обов’язки Президента України, підписав указ про початок антитерористичної операції. До цього РНБОУ на своєму засіданні прийняла рішення почати широкомасштабну антитерористичну операцію із залученням Збройних Сил України. Першим містом, де почалася АТО, став Слов’янськ Донецької області. Це була відповідь влади на захоплення адміністративних будівель і відділень міліції.
Інфографіка від «Слово і діло» красномовніше будь-яких слів з цього приводу.

Ось який вигляд мала карта боїв на Донбасі через два місяці після початку АТО.

За два роки область боїв значно розширилася, а список підконтрольних терористам міст збільшився.

За оцінками ООН, із середини квітня 2014 року по 15 лютого 2016 року на сході України було вбито 9 тис. 167 осіб, ще понад 21 тис. були поранені (із числа цивільних осіб, бійців ВСУ і членів збройних формувань). У тому числі і 298 жертв катастрофи малайзійського Boeing 777.

При цьому, цифри ці є приблизними. Свої домівки покинули вже понад 1,8 млн осіб, і процес переселення триває.

Зараз АТО більше нагадує антитериторіальную операцію. Бо ж за ці два роки, на мій погляд, було зроблено все, щоб ОРДЛО («окремі території Донецької й Луганської областей») до нас не повернулися. Навіть якщо вони коли-небудь і повернуться територіально …

Хоча як вони можуть повернутися? Їх можуть тільки повернути. Багнетами. Батогами. Пряників у Києва все одно для них немає. А були б — самі б попросилися. Або мігрували б. Всіма правдами й неправдами. Зараз це новий європейський тренд, вже вибачте за стьоб. А якщо мешканці «окремих територій Донецької й Луганської областей» не хочуть дотримуватися цього тренду, то нехай живуть у «мирі». Російському. Або який вони там собі вигадали.

Втім, не хочеться про них. Навіть якщо вони вважають, що Україна їх покинула, і вони, самі того не бажаючи, опинилися в окупації, то і в ній можна поводитися пристойно. Доведено Великою Вітчизняною війною. Коли німці наших полонених вулицями гнали, діди й прадіди (а також бабусі й прабабусі) нинішніх «окупованих» цьому не аплодували…

Ну, а нам є чим аплодувати після закінчення двох років АТО? Ні. Рану, яка кровоточить, заткнули ватою Мінських угод.

Навіть Путін на сьогоднішній, 14-й за рахунком, «прямій лінії» з довіреним самому собі народом заявив, що їх виконання просувається “из рук вон плохо”, нагадавши, що Україна досі не прописала в Конституції особливий статус Донбасу й не прийняла закон про амністії. За словами Путіна, перестрілки на сході України є “відмазками” для невиконання Мінських угод. “Президент України запропонував значно посилити кількість представників ОБСЄ на лінії зіткнення, у тому числі збройних. Я таку пропозицію підтримав”, — сказав Путін, заспокійливо-поблажливо додавши, що «Росія виходить з того, що серйозного військового протистояння на Донбасі більше не буде».

Ось така історія сьогоднішнього, ще незакінченого, дня. А закінчити мені її хотілося б словами ясновельможного Петра Мамонова, якому сьогодні виповнилося 65 років. «Ось дві жінки миють підлогу. Одна для того, щоб 15-го отримати зарплату, а друга, щоб було чисто. У результаті вони обидві 15-го отримають зарплату. Але одна миє «туди», а друга — мимо…».

Дорогі мої Росія з Україною, давайте спробуємо не мити мимо…

Костянтин НІКОЛАЄВ

Після відносно бурхливого (на тлі військових дій у зоні АТО і загальним спаду економіки в країні) туристичного сезону 2015 року багато хто задумався: а чи є подальша перспектива розвитку туристичної галузі в Україні? І взагалі, чи варто перейматися цим питанням? Що отримає від цього держава й кожен громадянин окремо?

Щоб розібратися в цій темі, слід звернутися до світового досвіду. Якщо подивитися на всю глобальну економіку, можна зауважити, що внесок туризму у світовий ВВП перевищує дохід від хімічної промисловості й автопрому. Cтатистика Всесвітньої ради туризму й подорожей WTTC повідомляє, що в 2015 році внесок туристичної галузі в світовий ВВП наблизився до $ 8000 млрд., що еквівалентно 10 % від його абсолютних цифр. За прогнозами того ж WTTC, до 2025 року цей показник становитиме $ 11,4 трлн. Здається, для України буде не зайвим спробувати відкусити частину цього пирога. Поки ж цим пирогом насолоджуються інші країни.

Світовий турпотік – впевнене зростання!
Як приклад незайвим буде проаналізувати лише один фактор — кількість міжнародних туристських поїздок, яка в 2015 році склала в цілому 1 184 млн., що приблизно на 50 млн. або на 4,4% більше, ніж у 2014 році. А якщо порівнювати з 2010-м роком, то кількість туристичних поїздок і взагалі зросла на 22 %! Ось тільки в Україну за ці роки міжнародні туристи заїжджали тільки в 2012 році — на Євро. І все.

А тим часом міжнародний туризм не дрімає — і досягає нових висот. І це цілком розумно, оскільки ефективна діяльність сектора сприяє розвитку економіки й створенню робочих місць у багатьох частинах світу. Тому вкрай важливо, щоб в Україні теж заохочували політику, яка сприяє неухильному зростанню туризму, включаючи полегшення подорожей, розвиток людських ресурсів і стійкість. Але знову ж таки, нині це явно не тренд української політики. У Мінекономіки, наприклад, застрягли ще на рівні “туристичного брендбуку України“, у якому на 109 сторінках хтось із єзуїтською педантичністю розмірковує, що “крізь віки українці зберегли національну ідентичність в умовах практичної відсутності національної держави. Навіть у негативних моментах типовий українець є цілісним: не метушиться між особистим і колективним, суб’єктивним і об’єктивним, спогляданням і творенням, матеріальним і духовним”. Загалом, документ рекомендуємо до прочитання як найбезглуздіший крок (напевно — бюджетнозатратний!) по залученню туристів в Україну. При цьому ми продовжуємо прагнути до Європи, забуваючи, а може, навпаки, сподіваючись, що саме Європа — найбільший “постачальник” туристичних грошей (див. фото нижче)

До речі, експерти ринку відзначають, що результати турнапрямків мають неоднозначний вигляд через надзвичайно різкі коливання валютних курсів у останні роки, падіння цін на нафту й інші сировинні товари, у зв’язку з чим зросли наявні доходи в країнах-імпортерах, але скоротився попит у країнах-експортерах, а також через зростання стурбованості з приводу безпеки й захисту громадян. Тому й з’являються квазі-експертні висновки, що до тих пір, поки в Україні буде війна, туристів нам не бачити. Але це правда лише почасти.

Не АТО єдиним, або Усі лиха українського туризму
На даний момент основні туристичні напрямки України — це Чорноморське і Азовське узбережжя, Карпатські гори, міста Київ, Львів і Одеса. У них є безліч як загальних проблем, так і індивідуальних.

Загальні проблеми туризму в Україні:
– Погані дороги (а подекуди ДУЖЕ погані дороги);
– Відсутність сприятливих умов для розвитку бюджетних авіаперельотів (перш за все національних перевізників);
– Податковий і адміністративний тиск на бізнес;
– Негативний інвестиційний клімат;
– Слабко розвинена інфраструктура (як підвид — недостатній рівень сервісної культури).
– НЕ європейські стандарти готелів.

Усі ці проблеми, за винятком, хіба що, останнього пункту, вирішити без допомоги держави важко або навіть неможливо. На жаль, держава, замість усунення проблем у сфері туризму, займається заміною одних адміністративних органів на інші. Наприклад, із 1 вересня 2015 року функції Держтуризмкурорту України були передані Міністерству економічного розвитку й торгівлі України. До того ж, тепер туризм розглядається суто як економіка. Значить, через призму доходу. Найлегшим доходом для держави є кошти від ліцензування туристичних фірм, які в більшості випадків відправляють мандрівників відпочивати за кордон. А як же український туризм?

Способи залучення іноземних туристів в Україну:
– Необхідно популяризувати вітчизняні курорти серед українців і іноземців, влаштовувати в Україні конференції й з’їзди іноземних туроператорів.
– Створити якісну нормативну базу для залучення інвестицій.
– Стежити за строгістю присвоєння зірковості готелям.
– Робити особливий акцент на унікальності національної кухні, українських традицій і на природно-архітектурних цінностях.
– Проводити міжнародні турніри, конкурси й фестивалі.
– Шукати новаторські прояви в туристичній сфері.
– Постаратися розширити курортний сезон. Наприклад, за рахунок СПА-готелів або гірськолижних курортів.

Звичайно, можна було б згадати й про “зелений” туризм. Але в наших реаліях усе це белетристика. Досить тішити себе ілюзіями й сподіватися, що кілька сотень (або навіть тисяч) осіб, які приїхали погостювати в карпатське село й попити свіжого молока, піднімуть туризм нашої країни. Безумовно, необхідно створювати умови й для них. Але вважати це частиною туристичного потоку щонайменше наївно.

Нагадаємо, що однією з передумов успішного розвитку туризму в Україні були, є і будуть багаті природний і людський фактори. Не варто забувати й про те, що в Україні знаходяться пам’ятники, які відносяться до культурної спадщини ЮНЕСКО, наприклад, “Софія Київська”, “Києво-Печерська лавра”, місто Львів та ін. І тому для поліпшення ситуації в туристичній галузі в Україні було б досить навіть таких кроків, як спрощення візових і митних процедур; незалежна стандартизація ліцензування й сертифікація учасників ринку й розробка державних програм розвитку туризму.

Звичайно, для успіху на міжнародному ринку туристичних послуг необхідно також враховувати ще цілу сукупність важливих факторів, таких як:
– Конкуренція на міжнародному туристичному ринку;
– Участь у різних міжнародних організаціях, які можуть надати політичну підтримку;
– Вміння виявляти свої переваги й правильно себе позиціонувати на міжнародному туристичному ринку.

Але починати щось все одно треба із себе, а вже потім озиратися на Європу й Америку. У реальності сьогодні все залежить від МЕРТ і уряду України (незалежно від того, хто буде призначений прем’єром завтра). Якщо вони прислухаються до здорового глузду, переймуться національною ідеєю, скасують не чергову адміністративну структуру, а корупцію в своїх рядах, тоді туризм в нашій країні стане однією з найприбутковіших сфер. Тоді в безвізовому режимі будуть зацікавлені не тільки наші співвітчизники, але і європейські сусіди. До того ж, в український грошовий обіг увіллється іноземна валюта, а самі українці зможуть дешево і якісно відпочивати. Не слід забувати й про переселенців, які вимушено позбулися роботи. А будівництво нових готелів, доріг, інфраструктури забезпечать їх законними й необхідними засобами для існування. Багато роботи з’явиться й у сфері обслуговування.

Чи будуть помітні якісь позитивні зрушення в туристичній галузі цього літа — подивимося. Тільки щось підказує, що «вітер змін» у 2016 році знову дмухатиме не в бік України.

Яна Іщенко, спеціально для “Вектор ньюз”

У сучасному світі люди від самого народження піддаються атаці різноманітних алергенів. Погана екологія, велика кількість ліків, неякісні продукти – все це викликає імунну відповідь. І все частіше ця відповідь – алергічна реакція.

В Україні залишаються старі стандарти діагностики та лікування алергії. В той час як в світі давно існують більш ефективні методи. Тому в Києві, в Інституті педіатрії, акушерства та гінекології було створено Центр діагностики та лікування алергії.

Про особливості захворювання та його причини, про поширені помилки при лікуванні, а також про можливості сучасної медицини в ексклюзивному інтерв’ю «Вектор Ньюз» розповіли науковці та лікарі ІПАГ.

Через локальні політичні катаклізми на території України (найвірогідніше, сьогодні стартує чергова серія “мила” під назвою “Усі вмовляють Гройсмана”), якось поза увагою залишаються глобальні зміни в міжнародній політиці. А там теж є на що подивитися. Зокрема, учора стартували співбесіди з кандидатами на пост Генсека ООН. І що цікаво, багато дипломатів пророкують не тільки керівника з однієї з країн Східної Європи, але й упевнені, що адміністративну посаду після Пан Гі Муна займе жінка, таким чином перервавши гегемонію чоловіків на цій посаді.

Нагадаємо, що Генсека ООН призначає Генасамблея за рекомендацією Ради Безпеки Об’єднаних Націй. А рішенням Ради Безпеки, як правило, передують неформальні обговорення й серія рейтингових голосувань. При цьому постійні члени РБ (Росія, США, Британія, Франція і Китай) можуть при голосуванні скористатися правом вето. Зате є практика, згідно з якою Генеральний секретар не обирається з представників цієї п’ятірки країн (хоча найпершим генсеком ООН, точніше, виконуючим його обов’язки, із жовтня 1945 по лютий 1946 був британський дипломат Гледвін Джебб).

Всього ж Організацію Об’єднаних Націй очолювали норвежець Трюгве Хальвдан Лі, швед Даг Хаммаршельд (загинув у авіакатастрофі над Африкою в 1961 р), бірманець У Тан, австрієць Курт Вальдхайм, перуанець Хав’єр Перес де Куельяр, єгиптянин Бутрос Бутрос-Галі, Кофі Аннан із Гани. Із 2007 року генсеком є південнокореєць Пан Гі Мун.

Генсек ООН обирається на 5 років із можливістю переобратися на новий термін. Теоретично, обмежень на кількість «п’ятирічок» немає, але поки ніхто не займав цей пост більше двох разів. Так що Пан Гі Мун, який уже другий термін на посаді генерального секретаря, навряд чи піде на третій. Генсеком ООН має бути людина, яка добре вміє налагоджувати міжособистісні стосунки й може виявляти максимум дипломатії, лавіруючи між різними — часом непоєднуваними — точками зору.

Так що в цьому році ми точно дізнаємося, хто буде далі лавірувати між геополітичними ферзями й королями. Тим більше, що вперше в історії кандидати на пост дев’ятого адміністративного глави Організації проходять співбесіду з представниками всіх держав-членів. Дотепер на пост генерального секретаря ООН офіційно висунуті вісім кандидатів, чотири з яких жінки, а шестеро осіб — вихідці зі Східної Європи. Співбесіди завершаться 14 квітня.

Світила світової дипломатії вже “поговорили” з віце-прем’єром і міністром закордонних справ Чорногорії Ігорем Лукшичем, генеральним директором ЮНЕСКО Іриною Боковою з Болгарії і Антоніуем Гутерреш, який із 2006 по 2015 рік обіймав посаду Верховного комісара ООН у справах біженців. А сьогодні пройдуть співбесіди колишній президент Словенії Данило Тюрк, віце-прем’єр і глава МЗС Молдови Наталія Герман, віце-прем’єр і глава МЗС Хорватії Весна Пусич. 14 квітня держави-члени Генеральної Асамблеї ООН проведуть співбесіди з македонським політиком Срджаном Керімом і з Хелен Кларк, яка займає пост директора Програми розвитку ООН.

Як розповів «Вектор ньюз» джерело в ООН, саме у представниці Нової Зеландії Хелен Кларк найбільші шанси стати новим Генсеком ООН. По-перше, жінки ще не очолювали ООН, а прихід представниць прекрасної статі у владу — це сьогодні глобальна тенденція. По-друге, у неї досвід цілком реальної роботи, пов’язаної саме з оонівської діяльністю — вона відома як адміністратор Програми розвитку ООН. Знову ж таки, Нова Зеландія — країна не європейська й не азіатська, яка одночасно належить до західного світу й до Азіатсько-Тихоокеанському регіону.

Валерій Котов, “Вектор ньюз”

Огляд військово-політичної обстановки на Близькому Сході з 4 по 11 квітня 2016 року

У Сирії бойовики терористичних угруповань «Ісламська держава» (ІД) і «Джебхат ан-Нусра» активізували бойові дії, особливо на півночі країни, у районі м. Алеппо. Під час розпочатого 7 квітня п’ятиденного візиту саудівського короля Сальмана в Єгипет було підписано цілу низку важливих угод, спрямованих на подальше зміцнення відносин між Каїром і Ер-Ріяд.

7 квітня держсекретар США Дж. Керрі під час свого візиту в Бахрейн провів у столиці королівства Манамі зустріч із міністрами закордонних справ країн-членів Ради співробітництва арабських держав Перської затоки, обговоривши з ними політичну й економічну ситуацію в регіоні (Сирія, Ірак, Ємен та ін.), питання боротьби з тероризмом і екстремізмом. За словами Керрі, дискусія показала наявність спільних інтересів у Сполучених Штатів і аравійських монархій.

Військово-політична обстановка в Сирії залишалася складною. З одного боку, у країні загалом дотримуються режим перемир’я між урядовими силами і формуваннями опозиції, а також тривають переговори про примирення з представниками населених пунктів і формуваннями бойовиків, продовжується доставка гуманітарної допомоги в оточені міста й райони, триває розмінування в Пальмірі.

Водночас бойовики ІД і «Джебахт ан-Нусра» значно активізували бойові дії в Алеппо й на прилеглих до міста територіях.

На минулому тижні «Джебхат ан-Нусра» і союзні з нею угруповання постійно атакували позиції урядових сил і курдських загонів, але великих успіхів не домоглися. За підтримки російських ВПС сирійські військові відбили атаки терористів. Прем’єр-міністр САР В. аль-Хальк повідомив 10 квітня, що сирійська армія спільно з ВПС РФ готують операцію по звільненню Алеппо від незаконних збройних формувань, “які не приєдналися або порушують угоду про перемир’я».

Кілька великих атак проти сирійської армії й загонів опозиції бойовики ІД провели в провінції Дамаск, у районі міста й авіабази Думейр на схід від столиці. Продовжує погіршуватися ситуація на півдні Дамаска. 9 квітня бойовики ІД взяли під повний контроль табір палестинських біженців Ярмук. Сирійська армія вела бої проти ІД в провінціях Хомс, Хама, Дейр-ез-Зор, Ідліб, Дераа і Сувейда. Повідомляється про застосування бойовиками ІД і «Джебхат-ан-Нусра» отруйного газу іприт.
Росія і США узгодили документ, який регламентує порядок роботи з сирійськими угрупованнями, що порушують перемир’я. Зараз цей порядок доопрацьовується фахівцями сторін.

За даними ЗМІ, адміністрація президента США Б. Обами розглядає можливість відправки в Сирію ще 250 військовослужбовців сил спеціальних операцій.

Спецпредставник генерального секретаря ООН по Сирії С. де Містура повідомив, що делегації для участі в міжсирійських переговорах почнуть прибувати до Женеви 11 і 12 квітня, а дискусії почнуться 13 квітня. У Дамаску заявили, що делегація уряду САР не вестиме прямих переговорів з опозицією, бо «загальна платформа груп, які представляють опозицію в Женеві, дотепер не з’явилася». Сама ж делегація прибуде до Женеви 15 квітня після завершення 13 квітня парламентських виборів в самій Сирії.

Спікер сирійського парламенту М. Д. аль-Ляхам заявив: «У нас немає ніяких протиріч із розсудливою внутрішньою опозицією, яка є миролюбною силою. У нас розбіжності з зовнішньої опозицією, яка проводить політику в інтересах інших держав». Опозиційний Вищий комітет з переговорів (ВКП) допустив прямі переговори з урядом, але збирається обговорювати «тільки перехідний орган управління в країні». Росія виступає за прямі переговори між урядом САР і опозицією, але це вимагає з боку опозиціонерів формування максимально репрезентативної делегації.

5 квітня західні країни заблокували в Раді Безпеки ООН запропонований Росією проект заяви із закликом забезпечити максимально представницький характер майбутнього раунду міжсирійську переговорів.
США згодні з Росією в тому, що долю президента САР Б. Асада мають вирішувати самі сирійці, про що повідомив 5 квітня офіційний представник Держдепартаменту М. Тонер. «Зараз найголовніше полягає в тому, чи здатен Асад вести переговори чесно.

І нам потрібно перевірити це на практиці», — вважає держсекретар Дж. Керрі. При цьому у Вашингтоні, як і раніше, заявляють: «Наша позиція по Асаду не змінилася», він «втратив свою легітимність через жорстоке поводження зі своїм власним народом».

9 квітня в Дамаску повідомили про завершення підготовки до проведення парламентських виборів, запланованих на 13 квітня. За оцінкою політичних спостерігачів, перебіг виборчої кампанії не викликає ні в кого сумнівів: проурядову «Національну єдність» знову супроводжуватиме успіх. Раніше Національний координаційний комітет — провідна фракція опозиції всередині Сирії — оголосила про бойкот виборів.

7 квітня король Саудівської Аравії Сальман прибув із першим візитом до Єгипту. Перед прибуттям саудівського монарха в Каїрі заявили, що «надають великого значення цьому візиту, який демонструє особливі відносини, а також багаті історичні й культурні зв’язки між королівством і Єгиптом». Під час візиту сторони підписали 17 угод і меморандумів про взаєморозуміння, спрямованих на подальше зміцнення й розвиток двостороннього партнерства.

Серед них угоди про будівництво моста між двома країнами через Червоне море, договір про уникнення подвійного оподаткування, про будівництво житла на Синаї й розвиток півострова, про створення зони вільної торгівлі на Синайському півострові, про створення спільного інвестиційного фонду зі статутним капіталом 60 млрд саудівських ріалів (16 млрд доларів). Крім того, саудівські бізнесмени планують інвестувати 4 млрд доларів у різні проекти в Єгипті, пов’язані з розвитком Суецького каналу, у сфері енергетики й сільського господарства. Також було підписано угоду про делімітацію морського кордону між АРЄ і КСА, відповідно до якого спірні острови Тиран і Санафір в Червоному морі, які перебували під управлінням Єгипту, відійшли до Саудівської Аравії. Під час зустрічі між президентом АРЄ А. Ф. ас-Сісі з королем Сальманом обговорювалися політичні розбіжності між двома країнами, зокрема з Сирією та Єменом.

4 квітня розпочалася практична реалізація угоди між Туреччиною і Євросоюзом про повернення прибулих у Європу через турецьку територію нелегальних мігрантів. Президент Туреччини Р. Т. Ердоган заявив 7 квітня, що Анкара може відмовитися від угоди з питань біженців з ЄС, якщо Брюссель не виконає своїх обіцянок. Президент Туреччини Р. Ердоган зазначив, що сирійські біженці в його країні утримуються за рахунок бюджету Туреччини, «а з обіцяного Європою досі нічого немає. Якщо Євросоюз не виконає своїх обіцянок, то Туреччина теж не буде дотримуватися угоди».

Турецька армія й поліція продовжують військову операцію проти бойовиків забороненої Робочої партії Курдистану (РПК) на південному сході країни в районі м. Діяр Бакир. Для придушення опору бойовиків використовується відпрацьована перевірена тактика. Спочатку танки й артилерія розстрілюють з околиць вогневі позиції курдів, попутно знищуючи інфраструктуру й житлові будинки. Потім в райони, де придавлені вогневі точки, заходять підрозділи спецназу й ліквідують залишки повстанців.

Літаки турецьких ВПС завдають ударів по бункерах і базах сепаратистів. Президент Р. Т. Ердоган заявив: «Є тільки два варіанти для тих, хто підриває заміновані машини і вбиває наших громадян — або вони здадуться, або будуть знищені». Торкнувшись питання про процес мирного врегулювання курдської проблеми, президент заявив, що ця ініціатива повністю не знята з порядку денного, «вона заморожена». За словами Р. Т. Ердогана, знову почати мирне врегулювання з курдами буде можна, коли члени РПК «заллють свою зброю бетоном, або ж сили безпеки змусять їх повністю заплатити за рахунками».

За матеріалами Інституту Близького Сходу і зарубіжних ЗМІ
Підготував Марсель БОНДАРЧУК

Cтрімкий розвиток інформаційних технологій сприяє дедалі ширшому впровадженню в діяльність органів держаної влади й місцевого самоврядування України електронного врядування. Це дає можливість не тільки підвищити рівень відкритості й прозорості державних органів, знизити рівень бюрократичного і фіскального навантаження, але й зекономити левову частку бюджетних коштів. Як саме? Про це розповіли учасники круглого столу «Електронне врядування як складова фінансової ефективності держави», який відбувся 13 квітня 2016 р. в Американській торгівельній палаті. Організатори —щотижневе професійне видання для правників «Юридична газета» й Американська торгівельна палата в Україні.

Координатор ProZorro, менеджер реформи держзакупівель при Національній Раді Реформ Христина Гуцалова виступила з доповіддю «Система електронних закупівель ProZorro: як зекономити державі мільярд гривень за рік?». На її переконання, усі ініціативи з електронізації, які стали успішними, починалися як громадянські й бізнес-ініціативи. ProZorro починала свою роботу як волонтерська ініціатива, коли не було чіткого уявлення, наскільки це потрібно для нашої держави. «Усі добре розуміли, що ситуація у сфері державних закупівель залишає бажати кращого через неефективність і дуже високий рівень корупції. Тому було прийняте рішення змінити цю ситуацію й запровадити систему електронних державних закупівель», — розповіла пані Гуцалова. На сьогодні ProZorro — це гібридна система закупівель, яка складається з Центральної Бази Даних (модуль аукціонів) і Майданчиків. Для роботі в системі замовник реєструється на Майданчику, оголошує закупівлю, інформація потрапляє до центральної бази даних і дублюється на всіх майданчиках. «Якщо говорити просто, то ProZorro – це можливість із будь-якої точки України подати пропозицію для участі в державних торгах. Не треба подавати пакет документів, завіряти їх підписами, штампами. Тобто підприємець просто подає пропозицію й бачить, що вона прийнята. Також можна побачити, хто подав схожі пропозиції, а потім у режимі аукціону поторгуватися з конкурентами, знизити ціну й таким чином одержати державне замовлення», — пояснила спікер.

Щодо проблем роботи системи, про які говорила координатор ProZorro, то це неможливість повністю усунути суб’єктивний фактор. Тобто остаточне рішення при виборі переможця торгів однак приймає замовник. Але головним фактором є те, що увесь процес відбувається прозоро: від оголошення про закупівлю й до вибору переможця все відбувається в режимі онлайн і доступне для перегляду будь-кому. «Якщо говорити про економію коштів, про яку згадують в контексті роботи системи, то на сьогодні це майже 1,5 млрд грн., проведено понад 74 тис. тендерів. У системі сьогодні працюють понад чотири тисячі організаторів», — констатувала Крістіна Гуцалова.

У майбутньому система ProZorro планує розвиватися за наступними напрямками:
• Масштабування системи електронних закупівель ProZorro
• Подальший розвиток ІТ: інтеграція з публічними реєстрами, електронні каталоги
• Платформа для моніторингу закупівель
• Пілотування центральних закупівельних організацій
• База стандартних специфікацій
• Онлайн курс для замовників

Система ProZorro прекрасно справляється з чесним витрачанням державних коштів. Але щоб заощадити мільярд, його потрібно спочатку отримати. Про це говорила фахівець у сфері e-data, директор IT-компанії «QB-Tehnology» Тетяна Воляр. На її переконання, усе, що держава могла зібрати у вигляді податків, вона вже зібрала. А подальше посилення податкового тиску призведе до дуже сумних наслідків. За даними Мінекономіки, сьогодні в тіні знаходиться 40% офіційного ВВП України. «Тіньова економіка існує й буде існувати. Ще нікому не щастило повністю її ліквідувати, оскільки це неможливо. Питання тільки в розмірах тіньового сегмента, коли він не становить загрози. Для України розмір тіні вже загрозливий. Експерти оцінюють суму в понад 800 млрд грн за 2015 рік», — зауважила ІТ-експерт. Прямі податкові втрати минулого року, за її словами, склали 130 млрд грн. Тому сьогодні європейський шлях України просто зобов’язує почати активну боротьбу з «тінню». Та й сама ситуація в країні й навколо неї вимагає концентрувати всі ресурси. «Але, замість об’єднання зусил ми маємо величезну кількість взаємних претензій держави й бізнесу. Причому претензій виправданих. Кожен учасник економічних відносин має свої інтереси, що цілком логічно. Для підприємця держава є апаратом репресій. Фіскали, у свою чергу, дивляться на бізнес із великою підозрою. У них є план податкових надходжень і немає абсолютно ніякої зацікавленості в довгостроковому розвитку економічної активності. У результаті маємо замкнуте коло», — зауважила пані Воляр.

Виходом із цього кола, за її словами, є система дистанційного фіскального моніторингу, яка передбачає автоматичний збір даних про фактичний обсяг операцій у різних галузях. Така система успішно функціонує в багатьох країнах і вже дала відчутний ефект. За перший рік використання системи в Болгарії, Хорватії, Грузії податкові надходження від сфери торгівлі збільшилися на 60-65%. Схожі розробки на основі сучасного програмно-апаратного рішення вже є і в Україні. «Національна моніторингова система» успішно пройшла попереднє тестування й готується до пілотного впровадження у кількох регіонах. Попередні розрахунки дозволяють прогнозувати збільшення надходжень до місцевих бюджетів на 25 % і майже у півтора рази – до державного бюджету. Важливо, що такі результати можна отримати без посилення тиску на бізнес і без бюджетних витрат. «На відміну від аналогів у інших країнах, розроблена нами система моніторингу виявилася настільки універсальною, що її можна впровадити в різних сферах діяльності», — сказала Тетяна Воляр. «Національна моніторингова система» побудована навколо простого технічного пристрою, програмного забезпечення й центру обробки даних. У такому виконанні жодна операція не залишиться неврахованою. Кожен чек — у базі даних. Кожен літр видобутої нафти, кіловат електроенергії й кубометр газу. За допомогою системи легко організувати моніторинг транспорту й транзиту вантажів, руху товарів на митниці… Причому це все можливо без будь-яких витрат із бюджету.

Артем Афян, адвокат, керуючий партнер ЮК Juscutum, виступив із доповіддю «Юридична відповідь, чому Україна не Естонія: про складності впровадження e-government». За його словами, наша держава витрачає на ІТ-сектор великі гроші. Кількість програмістів на душу населення є досить високою, і, здавалось би, ресурс для ІТ-інновацій має бути колосальним. Ми говоримо про мільярди доларів. Але із впровадженням e-government Україна має проблеми. «Тільки цього року Україна прийняла інформаційну стратегію розвитку. У нашої держави немає і політичної волі, і чіткого розуміння, як правильно взаємодіяти з ІТ-сектором», — наголосив юрист. Те, що більшість технологічних рішень, які потрібні нашій державі, приймаються волонтерами, є ознакою повного колапсу України в сфері ІТ. «Одним із найбільш помилкових рішень цієї проблеми є створення міністерства у сфері ІТ. Потрібно створити єдиний центральний орган, який би займався контролем і розробкою стандартів, а також збирав би всю інформацію щодо ініціатив. Сюди могли б звертатися компанії, які хочуть співпрацювати з державою у сфері запровадження ІТ-структур. Цей орган міг би організувати переговори, у тому числі і з великими світовими компаніями щодо запровадження їхніх рішень. Але міністерського рівня для цього не потрібно», — зазначив Артем Афян.

Голова правління Інтернет-Асоціації України Тетяна Попова зауважила, що сьогодні питаннями зв’язку й електронних комунікацій в Україні займається Державна служба спеціального зв’язку й захисту інформації: “Там працюють тридцять осіб. Люди, які мають формувати політику, займаються спецзв’язком. Це нонсенс”.

Корупція — це набагато вагоміша перешкода для розвитку економіки загалом і для залучення у країну інвестицій, аніж військові дії. На цьому у своєму виступі наголосив Олександр Сітухо, голова Ради директорів Асоціації захисту активів. На його переконання, проблема полягає в тому, що корупція є не недоліком системи державного управління, який можна здолати посиленням санкцій або регламентацією діяльності. Корупція є принципом функціонування державної системи управління. «Ефективним засобом протидії корупції є автоматизація й комп’ютеризація. Тобто ослаблення або повне усунення людського чинника, який дотепер є найслабшою ланкою в будь-якій системі. Крадуть тільки люди, комп’ютери поки цього робити не можуть», — зауважив пан Сітухо. Відповідно, саме автоматизація управлінських процедур і адміністративних послуг може й повинна стати тим принципом, який буде противагою корупції і, відповідно, підвищить ефективність роботи держави.

Валерій Котов, “Вектор ньюз”
(за матеріалами Юридичної газети)