Автор: Редакція

27 січня Інститут культурної спадщини в МІА «Вектор ньюз» провів прес-конференцію «Законопроект про знищення культурної спадщини: чого насправді домагається Мінкульт?»

Міністерство культури проводить громадське обговорення підготовленого ним проекту Закону «Про охорону і збереження нерухомої культурної спадщини». Відповідність законопроекту сучасним світовим принципам і стандартам охорони та збереження пам’яток історії та архітектури, діючим Конституції та законодавству та доцільність пропонованих у тексті норм говорили представники Українського товариства охорони пам’яток історії і культури, ІКОМОС, Інституту культурної спадщини, археологи, архітектори, юристи, інші фахівці у сфері охорони культурної спадщини.

Олена Сердюк, кандидат історичних наук, голова Київської міської організації Українського товариства охорони пам’яток історії і культури, віце-президент Українського національного комітету Міжнародної ради з питань пам’яток і визначних місць (ІКОМОС):

Пані Сердюк від імені громадських організацій, які вона представляє, висловила занепокоєння станом, у якому перебуває нині культурна спадщини України. За її словами, у державі руйнується «і без того хитка система державного управління в сфері культури». Зокрема, йдеться про ліквідацію Державної служби охорони культурної спадщини, відповідних регіональних управлінь, доведення до банкрутства базових інститутів Укрпроектреставрації та Західпроектреставрації, перепрофілювання і фактично знищення низки наукових інституцій. «За відсутності державної політики охорони культурної спадщини, 130 тисяч об’єктів культурної спадщини України лишаються у зоні ризику, – заявила Олена Сердюк. – Норми діючого закону «Про охорону культурної спадщини» не виконуються».

Нагадаємо читачам: коли торік Мінкульт оголосив про початок розробки законопроекту, то оприлюднив концепцію, за якою новий закон мав будуватися на принципах децентралізації управління, дерегуляції діяльності відповідних інституцій у сфері охорони культурної спадщини, прозорості адміністрування, запровадження норм прямої дії, а також посилення відповідальності за пошкодження та руйнацію пам’яток. Проте, як неодноразово зазначали в ході прес-конференції експерти – як науковці, так і юристи, – ці принципи так і не були реалізовані.

Натомість законопроект відкриває широкі можливості для корупції. Лише один, але дуже яскравий приклад: управління сферою культурної спадщини покладається на два уповноважені органи, функції яких нечітко виписані, ще й частково дублюються. Це може призвести до прийняття двох протилежних рішень щодо того самого питання чи його безкінечного «відфутболювання» до іншої інстанції.

Очевидно, текст не був ретельно опрацьований – як концептуально, так і з юридичного погляду. Так, автори «загубили» тимчасово окуповані території України та Київ, «які регулюються окремими законами». Як зазначали, власне, всі доповідачі, численні положення документа нелогічні, ігнорують міжнародні норми у сфері охорони культурної спадщини, а то й суперечать їм, діючому законодавству, Конституції, а також іншим положенням цього ж законопроекту. Наявні протиріччя у визначенні понять, вводяться нові терміни (замість усталених), яким не даються визначення, залишається невідомим, кому виконувати певні функції.

Зокрема багатообіцяючою для охочих звести висотку на місці старовинного будинку видається «тарифна сітка» штрафів за порушення. Вона «може призвести до заохочення знищення пам’яток, – зазначає пані Сердюк. – За умисне доведення пам’ятки до стану руйнації – штраф у розмірі лише 50 мінімальних заробітних плат… а за проведення неконкретизованих «незаконних робіт» – 900 мінімальних зарплат». Виходить, дешевше будівлю «довести до руйнації», аніж без дозволу відремонтувати дах? «Законопроект є фактично кроком назад у справі збереження пам’яток культурної спадщини… Це – закон для забудовників», – зазначила експерт.

Віктор Вечерський, кандидат архітектури, член бюро Українського національного комітету ІКОМОС:

Найбільшу тривогу у Віктора Вечерського викликає прописана в проекті система обліку культурних пам’яток. «Будь-який об’єкт нерухомості рішенням будь-якого чиновника, навіть без облікової документації й без колективної експертної оцінки, може бути визнано пам’яткою чи об’єктом культурної спадщини (а може бути визнано не пам’яткою – одноосібним рішенням), – каже він. – Це створює безмежне поле для чиновницького свавілля і корупційних зловживань, особливо з огляду на те, що в законопроекті спрощено процедуру виключення пам’ятки з Державного реєстру, а також відсутня норма про заборону зміни пам’яток». Натомість заохочується «реставраційна реконструкція» пам’яток, тобто підміна оригіналу копією, що «відкриває величезні можливості для зловживань, зокрема для фальсифікації».

Законопроект містить можливість «роздержавлення» археологічних пам’яток, що суперечить загальносвітовій практиці. Від цього виграють так звані «чорні археологи», стверджує експерт, та скупники археологічних артефактів.

Крім того, пропонується атестацію фахівців «покласти не на органи охорони культурної спадщини (що було б, принаймні, логічно), а на органи виконавчої влади з питань містобудування і архітектури, тобто на тих, хто за своєю природою мало зацікавлений у збереженні пам’яток».

Людмила Томілович, кандидат історичних наук, заступник генерального директора ПОГ «Інституту культурної спадщини» ВРОКСУ:

Як, серед іншого, зазначила пані Томілович, «вражає відмова від автентичності як неві’ємної ознаки пам’ятки. Це засада міжнародної пам’яткоохоронної практики, закріплена у нині діючому законодавстві України. Неможливо підмінити об’єкт копією… і внести до Державного реєстру», бо це є фальсифікацією. Врешті-решт, Україна взяла на себе міжнародні зобов’язання, підписавшись під Віденським меморандумом і Ризькою хартією».

У протиріччя з вітчизняним законодавством ввійшли також положення про наукове, кадрове та інформаційне забезпечення діяльності зі збереження нерухомої культурної спадщини. А це, зазначила фахівець, може внести хаос як у сферу управління, так і в методичні підходи та практику в пам’яткоохоронній сфері.

За загальним висновком експертів, законопроект «є кроком назад порівняно з чинним законом «Про охорону культурної спадщини» і навіть законом УРСР «Про охорону та використання пам’ятників історії та культури» 1978 року».

«Наразі це документ, який не має ознак законодавчої ініціативи, і ми мусимо ставитися до нього як до ПРОЕКТУ, – зазначив у ході обговорення Владислав Максимов, кандидат юридичних наук, директор директор Інституту культурної спадщини. – Але тривожить сам факт, що таке «юридичне одоробло» виникає і пропонується органом державної влади до громадського обговорення… Я абсолютно згоден з тим, що цей документ не має права на існування».

Відтак, експерти – учасники обговорення запропонували відмовитися від ідеї написати закон «з нуля». Більш логічним шляхом бачиться внесення необхідних змін до чинного Закону України «Про охорону культурної спадщини», зокрема в частині охорони об’єктів всесвітньої спадщини.

До участі в заході були запрошені й представники органів державної влади і місцевого самоврядування. На жаль, ніхто з них не скористався нагодою взяти участь в обговорення законопроекту. Отож відповідей на закиди експертів – опонентів законопроекту ЗМІ не отримали.

Залишається сподіватися, що автори та прихильники законопроекту все ж висловляться – під час запланованого найближчим часом публічного громадського обговорення.

Настя СОТНІЧЕНКО,

“Вектор ньюз”
.

Чи відбудеться запланований на 2016 рік Всеправославний собор, підготовка до якого почалася понад п’ятдесят років тому? На це питання експерти “Вектор ньюз” уже спробували дати відповідь у матеріалі «Боротьба за православ’я. Інтриги Всесвітнього собору, або Кому будуть підкорятися церкви України», але, як виявилося, деякі події міняють послідовність плану та не його мету. Це повною мірою можна віднести до Зборів (Синаксису) предстоятелів Церков світового православ’я в Шамбезі під Женевою (почався 22 січня й закінчиться 28 січня), де глави помісних церков, які зібралися на заклик Патріарха Константинопольського Варфоломія, обговорюють проекти документів, які мають бути винесені на Всеправославний собор.

Отже, подія перша. На Синаксис прибув предстоятель Української православної церкви Московського патріархату митрополит Онуфрій. На першому ж засіданні він сидів по праву руку від російського патріарха Кирила. Це стало несподіванкою, оскільки ні Онуфрій, ані хто-небудь інший з УПЦ МП до цього жодного разу не брали ніякої участі в підготовчій роботі до Собору, ніби його проведення Української церкви не стосувалося, і слухняно займали весь цей час місце «церкви, автономної у внутрішньому керуванні», не втручаючись у міжнародні православні справи. Більше того, український предстоятель і не планував їхати в Шамбезі, запланувавши на ці дні засідання Синоду УПЦ МП. Не планували до останнього моменту його участі в Синаксисі й у Першопрестольній. Але раптом відбулася якась подія, яка змусила Кирила додати до складу російської делегації українського митрополита. У результаті, дзвінок у Київську митрополію зі столиці РФ усе змінив, Синод у терміновому порядку перенесли, а Онуфрієві був придбаний квиток у Швейцарію (слід сказати, що поява в Шамбезі глави УПЦ МП була відзначена й Всесвітнім патріархом, який привітав гостя у вступному слові).

А далі вже відомо зі ЗМІ: Кирило у своєму дванадцятихвилинному виступі половину часу витратив на українські події, описуючи ситуацію з переходом громад УПЦ МП разом із храмами до складу Київського патріархату й оцінюючи це як «бандитське, рейдерське захоплення», коли «за допомогою влади фальсифікують статутні документи, захоплюють храм силами бойовиків-націоналістів».

У той час, коли Кирило викривав «ворогів православ’я», у залі стояла повна тиша, і ієрархи уважно читали видрукуваний заздалегідь і переданий кожному учасникові Синаксиса текст цієї промови. Воістину це було центральною подією відкриття Зборів, і в кулуарах Синаксиса про нього говорять дотепер. Варфоломієві довелося відреагувати й заявити про визнання Онуфрія єдиним канонічним (а значить, законним в очах усіх помісних церков) представником українського православ’я.

На виступ Кирила майже відразу ж відреагував Київський патріархат, який на засіданні свого Синоду повідомив, що Кирило “є залежним від державної влади Російської Федерації, яка з кінця лютого 2014 року й понині здійснює військову, інформаційну й економічну агресію проти України… Заяви й дії Московського патріарха Кирила (Гундяєва) і загалом Московської патріархії щодо України знаходяться під впливом влади Росії і є елементом її агресивної політики”. Але з цією заявою Синоду Київського патріархату учасники Синаксиса вже не знайомилися …

А тепер подія друга. За деякими даними, сказане Кирилом мав озвучити Онуфрій (!) (ось отут і стає зрозуміло, що трапилося в Москві й чому Онуфрія терміново викликали в Шамбезі) – ефект від сказаного першоджерелом завжди більший, ніж переказане іншим. Але український митрополит усе зважив і від уготованої для нього ролі відмовився. І тоді основний «залп» довелося давати «важкій артилерії». Тепер інтерес до Синаксису може становити лише одне питання: чи буде в його підсумковий документ внесений пункт про українських «бойовиків-націоналістів», які захоплюють храми «при потуранні влади». На жаль, Шамбезі виявилося зручним майданчиком для Кремля, щоб донести світу своє бачення подій в Україні.

Що далі? Це спрогнозувати нескладно. 2-3 лютого 2016 року в російській столиці почне роботу Архієрейський собор РПЦ, куди прибуде й велика делегація з України. Ось там-то з невеликими інтерпретаціями промова Кирила й буде озвучена Онуфрієм, а за його підсумками, можна не сумніватися, підуть заяви від собору на адресу авторитетних міжнародних організацій, у т.ч. ООН, ОБСЄ, ПАРЄ й інших, де головним буде питання про «масові порушення прав віруючих» в Україні, чинених «за підтримки влади». Можливо, після цього Київський патріархат знову зробить різку заяву. Але це мало що змінить, адже зерна Онуфрія, кинуті в підготовлений Кирилом ґрунт, уже дали сходи.

Ось такий заплутаний клубок гібридної війни, політики й релігії. Цікаво, чи зможе (чи захоче?) держава Україна його розплутати?

Віктор Стоян, спеціально для «Вектор ньюз»

З Анатолієм Свиридом минулого разу ми зустрілися в серпні 2015 року, перед Днем незалежності. Те інтерв’ю наробило багато шуму. У тому числі і на сепаратистських ресурсах.

Якщо хто не бачив, ось воно

Приводом для нової зустрічі зі «спартанцем» стала не річниця подій в Донецькому аеропорту і численні сюжети, статті та фоторепортажі на цю тему в різних ЗМІ, що з’явилися в честь цього минулого тижня. Приводом послужило … мовчання, байдужість, що оточили «кіборгів» та інших учасників АТО весь цей час. Нехай і не боку ЗМІ (вони знаходили інформприводи або саме життя їх знаходило), а з боку держави. І це, київське, оточення набагато страшніше, ніж …

22 січня Анатолій написав пост в Фейсбук з цього приводу. «Ну, ось і відлунали фанфари … оркестри в аеропортах (навіщо?), У вас свято? У нас ні!!! Влада вперто замилює проблеми … Ми поминаємо своїх Братів … (Тарас сидить у полоні) .., а ви оркестри … відіграли … і забули … мінімум на рік вся країна забуде … і всі операції , ускладнення і поранення залишаться з нами … про яку велич і вічну допомогу ви говорите, якщо забули живих?!!! Ми впораємося…”.

Про те, як йому і його друзям вдається справлятися з набагато більш підступним, внутрішнім ворогом – чиновницькою (читай: державною) бездушністю у черговому ексклюзивному інтерв’ю Анатолія Свирида «Вектор Ньюз».

Для тих, хто хоче допомогти Анатолію Свириду та його благородній справі.

ГО “Серця Кіборгів”
Код ЄДРПОУ 40185249
ПАТ “ПриватБанк”
МФО 380775
Р / р 26005056115910 – гривня
Р / р 26005056115329 – долар
Р / р 26002056121877 – євро

Контактні телефони
(050) 337-37-04
(050) 337-37-05
(050) 337-37-06
(050) 337-37-08
(050) 337-37-09

Як стало відомо з повідомлень ЗМІ, делегація дипломатів України влаштувала демарш на засіданні Організації чорноморського економічного співробітництва (ОЧЕС) в Стамбулі у зв’язку з початком головування Росії в цій міжнародній організації. Про це у Facebook повідомив консул України Василь Боднар.

Редакція «Вектор ньюз» звернулася до віце-президента Української асоціації зовнішньої політики (а з недавніх пір і президента українського відділення International law Association) Олександра Купчишина з проханням прокоментувати ситуацію:

– Олександре Михайловичу, ви як дипломат зі стажем мали б стикатися з таким явищем як демарш. Що він означає?
– Я так розумію, що ваше запитання пов’язане з демаршем, який здійснила українська делегація у Стамбулі. Перш за все, два слова про ОЧЕС. Це субрегіональна міжнародна організація, до складу якої входить 12 країн, в тому числі Україна, інші чорноморські держави, багато спостерігачів з інших країн ЕС. Правила процедури, які там діють, вони приблизно такі, як і в інших міжнародних організаціях. Й такі заходи як залишення зали засідань – вони дійсно є в арсеналі кожної дипломатичної делегації. Пояснюю, що демарш шляхом залишення зали засідань – це не якась виняткова практика.

В яких випадках здійснюється дипломатичний демарш? По-перше, якщо країни не визнають одна одну. Наприклад, з самого початку існування ООН радянська делегація покидала залу засідань, коли там виступала делегація Чан Кайші. І тоді залу засідань залишали і українська, і білоруська делегації. Це класичний випадок, коли країни не визнають одна одну. По-друге, коли держави знаходяться в стані війни. Приклад: коли відбувався військовий конфлікт між Іраком і Іраном, що тривав з 1980 по 1988 роки – в усіх органах міжнародних організацій при виступі однієї з країн інша покидала залу. І останній приклад – на 70-й сесії генеральної асамблеї ООН восени минулого року українська делегація вчинила такий само дипломатичний демарш – залишила залу засідань ГА ООН під час виступу Путіна. Те ж саме відбулося і зараз в ОЧЕС.

Окремо слід наголосити на тому, що Росія перейняла головування в ОЧЕС не в силу якихось заслуг, такі ротації відбуваються кожні 6 місяців, коли очільник ОЧЕС змінюється відповідно до латинського алфавіту. Просто зараз надійшла черга РФ головувати. Але те, що українська делегація залишила залу засідань, я думаю, це правильний крок, який засвідчив наше ставлення до агресора. Я не думаю, що весь час ми не будемо присутні в залі засідань, бо нам все таки потрібно працювати з порядком денним ОЧЕС. Але «урочистий» момент для Росії наші дипломати обов’язково мали підпсувати. Ще раз підкреслюю, це не виняткова процедура, вона має місце в багатьох випадках в міжнародних організаціях. І відображає ставлення країни, яка проводить демарш, до іншої країни.

– Чи функціонально на роботі ОЧЕС демарш якось відобразиться?
– Це перш за все політичний крок. Звичайно, що держава, проти якої застосовується демарш, відслідковує такі події. І це має політичний вплив. Стосовно того, чи це матиме вплив на роботу міжнародної організації, в даному випадку ОЧЕС, то ні – не матиме впливу. Я вважаю, що в подальшому наші дипломати будуть брати участь в роботі ОЧЕС, однак можливо понизять рівень представництва. Принаймні до літа, поки головує Росія.

– Чи відслідкували цей демарш дипломати інших країн?
– Обов’язково. Такі речі дуже ретельно відслідковуються. Це – сигнал іншим країнам про те, що Україна вважає Росію агресором. До того ж це сигнал не лише країнам – учасникам ОЧЕС, але й усій світовій спільноті.

Мешканці п’яти штатів на атлантичному узбережжі США готуються до найбільшої в історії метеорологічних записів снігової бурі, що розпочнеться вже за кілька годин і лютуватиме щонайменше півтори доби. У пресі їй уже й назву придумали – «Буря-монстр».

Надзвичайний стан оголошено у столиці – Вашингтоні, штатах Пенсільванія, Меріленд, Північна Кароліна, Вірджинія, Теннессі. Штормове попередження оголошено для Нью-Йорку та штату Нью-Джерсі, частини території Кентуккі.

Полиці продовольчих і господарчих магазинів спустошуються: мільйони американців запасаються їжею, бутильованою водою, ліхтариками, батарейками, ковдрами та іншими речами, що можуть знадобитися у разі аварійних відключень електрики та водопостачання.

У стан повної готовності приведено комунальні та рятувальні служби, підрозділи національної гвардії. Очікується, що за наступну добу може випасти близько 76 см опадів у вигляді снігу, швидкість вітру може перевищити 60 км/год.

Мешканці прибережних районів готуються до можливих повеней – на морі очікуються високі хвилі через вітер, швидкість якого “на околицях” урагану перевищує 100 км/год.

Директор національної метеослужби Луїс Учеліні заявив, що ця снігова буря становить велику небезпеку і охопить регіон із населенням більш як 50 мільйонів людей.

Шкільні заняття у п’ятницю скасовані, опівдні за місцевим часом закриються всі державні установи. Через складні погодні умови та можливість сніжної грози (коли під час заметілі спостерігаються удари блискавок) скасовано більш як 2,2 тисячі авіарейсів на п’ятницю та суботу, на цей же період обмежено, а подекуди й скасовано рух громадського транспорту. Ділове і громадське життя на час заметілі буде повністю паралізоване.

Мешканці Вашингтону готуються до найгіршого, адже коли в середу 20 січня в місті випало 2,5 см снігу, дорожній рух було паралізовано на півдня: комунальники не змогли вчасно організувати розчистку доріг.

«Вектор Ньюз»

За матеріалами зарубіжних інтернет-ЗМІ

Пригоди веселого товстунця, невиправного оптиміста і часом по-дитячому наївного ведмедика По тривають! Із 28 січня кінотеатри України розпочнуть показ повнометражного мультфільму «Кунг-фу панда 3»

Американсько-китайський дует студій DreamWorks Animation та Oriental DreamWorks покладає надзвичайно великі надії на цю стрічку. В разі успіху, обіцяють її творці, в найближчі роки з’являться ще три мультики про панду – майстра східних бойових мистецтв. Та успіх, упевнена, не за горами. І ось чому.

На допрем’єрному показі, коли пішли прикінцеві титри, глядачі зааплодували. Вони були в захваті від мультику. Жаль, там не було нікого з тих, хто доклав праці до його створення.

Полюбите його, гадаю, й ви.

Діти – за добре продуманий сюжет, в якому є всі обов’язкові складові класичної дитячої казки. І хоча мультик добре сприймається як «автономна» історія, з розгортанням подій «вистрілюють» і набувають сенсу деякі епізоди з першої та другої частин. На совість виписано характери персонажів, знайомі глядачам із попередніх двох частин: після показу малюки, регочучи, цитували окремі репліки. Драматичні моменти неодмінно врівноважуються гумором – тонким і розумним. Щойно страхітливий бик Кай починає хвалитися своїми «подвигами» чи виявляє агресію, один із позитивних персонажів обов’язково розряджає обстановку, висміявши лиходія. Навіть фінальна битва між По й Каєм насичена гумором та іронією. Завдяки цьому факт, що По, рятуючи друзів, вирушає у Край Духів (власне, на той світ), акуратно проходить повз увагу дітей. А отже, мультик на великому екрані, хоча й тримає юну аудиторію в постійному напруженні, зовсім не лякає її.

Дорослі – за надзвичайно красиві візуальні ефекти, в основі яких – естетика давньокитайського живопису та каліграфії, поєднана з елементами азійського коміксу.

Оцінять і чудову музику, яка, втім, не перебирає на себе увагу, а вдало розставляє акценти. Численні алюзії на улюблені в усьому світі фільми про кунг-фу (лише два приклади – батальна сцена на дахах нагадала «Тигра, що крадеться, дракона, що зачаївся», а вихор рожевих пелюсток, який слугує порталом у потойбіччя, – «Героя»). Врешті, це ще й ненав’язливий урок життя. «Ти маєш стати не кимось іншим. Ти маєш стати собою» чи «Ти нічого не навчишся, якщо не робитимеш того, чого не вмієш», – повчає наставник Ші Фу (а за ним – і По) своїх підопічних.

А всі разом – за те, що вчить: головне в житті – рідні та близькі, а не слава чи статки. Заради сім’ї та друзів звершиш навіть подвиг. Головне – навчитися бути самим собою. Вірніше, якомога кращою своєю версією.

Дарина Плотнікова

«Вектор Ньюз»

Наразі багато українців їдуть на заробітки або навчання за кордон. З кожним роком все більше випускників середніх шкіл України із різною долею скрупульозності обирають закордонні виші. Більш того, декотрі планують навіть емігрувати. І йдуть насамперед талановиті…

За даними прес-служби Центра дослідження суспільства пріоритетною країною для українських студентів є Польща. У 2014-му, за даними польської освітньої організації Perspektywy, до місцевих вишів вступили майже 10 тисяч українців. У наступному навчальному році в Польщі навчалися 23,3 тис. «Українці складають вже більше половини всіх іноземних студентів у Польщі, – зазначили в Perspektywy.

Щоб дізнатися, чому українська молодь обирає саме польські ВНЗ, ми звернулись до консультантів з питань навчання закордоном, однієї з найпопулярніших компаній «StudyUa». ЇЇ представник Олена прокоментувала такий наплив студентів бажанням отримати престижний диплом, яскраві перспективи та цікаве життя. Але це далеко не повний список аргументів молоді. Дехто зазначає, що просто має бажання поїхати до країни Євросоюзу.

Олеся Клімова, студентка другого курсу академії PJATK безапеляційна: « Я поїхала навчатися до Польщі з огляду на корупцію в українських вишах»

Також свою думку з приводу еміграції молоді закордон зазначив, працівник Департаменту зв’язків з громадськістю Донецької військово-цивільної адміністрації, Олександр Меланченко:

«Я вважаю, що кількість студентів, які виїхали за кордон, цього року збільшилася через війну на сході України. Кожен батько хоче відправити свою дитину якомога далі від воєнних дій. Окрім того, багато студентів зі Сходу поїхали вчитися за кордон через те, що не мали можливості здати ВНО і вступити до українського ВНЗ. А чому Польща? Це країна, яка завжди радо приймає молоді уми і в неї найпростіша система отримання візи»,- зазначає він.

Та це навіть не половина аргументів, чому студенти відкидають вищу освіту в Україні. Я вирішила створити невеликий список тих проблем, через які молодь емігрує до Польщі.

• Технічне забезпечення.

Візьмемо за приклад студентів технічних спеціальностей. IT- спеціальності – найпрогресивніший напрям. Чому студенти українських ВНЗ мають писати програмний код на листочках у клітинку, коли польські студенти вже з першого курсу працюють на новітніх комп’ютерах?

А бібліотека Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка забита книжками часів СРСР, коли журналістика рухається в ногу з часом і змінюється з кожним днем. Чому наші студенти мають шукати свої бали у викладацьких журналах, коли польські студенти отримують оцінки на спеціальному додатку на телефоні?

Дуже часто університети створюють зустрічі для студентів з європейськими спеціалістами. Але гості не можуть навіть показати презентацію, бо проектори або не відповідають новітнім стандартам, або їх взагалі не існує. Замість проекторів використовують стілець, на який ставлять ноутбуки. Звучить це абсурдно, а виглядає ще гірше.

• Недосконалість навчального процесу

Виші в Україні майже не набирають молодих викладачів. Майже 70% викладачів – це люди, які сповідують методи викладання часів СРСР. На мою думку, ХХІ століття – це час інновацій не тільки в технічній сфері, а й у викладацькій. Навчальний процес має бути інтерактивним і цікавим, аби не відштовхувати студентів.

Наприклад, в Київському національному авіаційному університеті матеріал лекцій і семінарських занять відрізняється. Через це студенти мають робити удвічі більше роботи, яка не потрібна. А семінари проходять наступним чином: дається 15 питань, на які кожен студент має відповісти заздалегідь вивченим текстом, стоячи за кафедрою. Через це встигає відповісти лише два студенти за пару, а інші мають «бігати» за викладачем, випрошуючи перездачі.

Крім того, відсутня практична частина. Якщо студент хоче навчитися використовувати теорію на практиці, то має це робити самостійно. В той час, в Польському університеті SAN семінарські заняття – синонім практичним. Студенти використовують заздалегідь надану на лекціях теорію у практиці.
Також українські ВНЗ мають велику кількість непотрібних предметів у розкладі. Таким чином студенти нагромаджені додатковими завданнями за предметами не за своєю спеціальністю і не мають часу на саморозвиток.

• Неможливість працювати
Через нагромадження навчального процесу непотрібними предметами, не вистачає часу на роботу. Кожен викладач дає величезну кількість домашнього завдання, через що студент змушений кожного дня сидіти близько 5-ти годин над самостійним опрацюванням матеріалу. Якщо аргументом до невиконаного завдання або запізнення на пару є робота, то студенту на сесії слід чекати «сюрпризів» від викладача.

До цього ж слід віднести і проблеми з працевлаштуванням після навчання. Ніхто не хоче брати на роботу вчорашнього студента, вимагаючи від нього мінімум 3-х років досвіду. А якщо комусь і випаде можливість працювати за спеціальністю, то заробітньої плати вистачить лише на сплату комунальних послуг.

Українськими роботодавцями не цінуються молоді уми. В той час як польські університети пропонують своїм вихованцям різну практику за спеціальністю, а кожен випускник не лишається без роботи.

• Корупція

На маю думку, описувати цю проблему не має сенсу. Кожен знає про вимагання грошей за оцінки, або за вступ до ВНЗ.
На жаль, це зовсім не повний список проблем, але вони є головними. Через них навіть ті, хто вже вступив до українського ВНЗ часто забирають свої документи та їдуть навчатися до країн Євросоюзу.

Звісно ж, удосконалення освіти потребує великих коштів. А тому, вірогідно, з підвищенням освітнього рівня може підвищитися оплата за навчання.

Чи чекати Україні повернення потенційних емігрантів?

Під час Другої світової та інтеграції в ЄС велика кількість населення Польщі також покидала рідні землі. Натомість зараз у країні спостерігається позитивна тенденція повернення польського народу на історичну батьківщину. Дивує те, що навіть американці та канадці, встановлюючи своє польське коріння, охоче переїздять на землю пращурів. Чи чекає така перспектива на Україну? 134 українським студентам у Кракові та Варшаві було поставлене запитання: Чи збираєтеся Ви повернутися в Україну після завершення навчання?

Опитування було проведене в соціальній мережі «Вконтакте». Відповіді ж виявилися наступними: Так – 28%(37 чол.), Ні – 72%(97 чол.)

Дехто з респондентів вирішив прокоментувати свою відповідь:

Маргарита Павлюк, студентка 3-го курсу факультету журналістики Академії Моджевського у Кракові, 20 років:

– Важко сказати, що буде через півроку, тому планувати повернення в Україну чи ні – ще складніше. Особисто мені хотілося б залишитись у Кракові, адже все ж звикаєш до суспільства, до міста та взагалі до атмосфери Польщі. Ще 2 роки тому той самий Львів здавався близьким душі (сама я не зі Львова, але досить частенько бувала там ), а зараз розумію, що їду в Краків як додому, все тут своє, рідне. Не хочу знову десь “приживатись”, тому сподіваюся залишитись тут.

Микита Гальомко, студент 1 курсу факультету міжнародних відносин Яґеллонського університету:

– Якщо буде можливість залишитись в Польщі, або навіть краще – поїхати працювати і жити до Німеччини чи іншої країни ЄС, то питання повернення на Батьківщину навіть не буде розглядатися мною. Але якщо Україна запропонує мені кращу роботу за моїм профілем і задовільну заробітну плату, то скоріш за все я повернуся і буду працювати на благо розвитку моєї неньки.

Результати, як ми бачимо, виявилися невтішними для України.

Проте, слід зазначити, що польські ВНЗ також мають власні недоліки.

Данііл Неверодський, студент PJATK у Варшаві поділився своїми спостереженнями:

– Я навчаюся в приватній академії, тому адміністрація зацікавлена в додаткових грошах. Деякі викладачі спеціально відправляють студентів на перездачі, які коштують 234 злотих. Вони можуть просто сказати, що я не склав залік. Хоча я навіть не встигну показати свою залікову роботу. Але, незважаючи на це, я задоволений своїм навчанням і тим, що не вступив до українського ВНЗ. Бо переваг тут більше ніж недоліків.

Інший студент, який навчається в Collegium Civitas, що у Варшаві, Богдан Новіков, зазначив, що на першому курсі зазнав нарікань на нього та інших українців з боку польських студентів. Вони обвинувачували українців, що ті займають місця, яких не вистачає для студентів Польщі. Звісно, в Україні можна побачити таку ж ситуацію з боку киян до студентів, які переїхали зі Сходу України.

Перераховувати плюси та мінуси можна ще дуже довго. Але, зазначу, що, на жаль, в українській освіті переважають мінуси. Пріоритетним напрямом для нашої держави має бути вдосконалення навчального процесу та переймання досвіду країн Євросоюзу. А до того в українських вишах будуть все також гинути мрії «молодих умів»…

Віолетта Шейченко
Студентка КНУ імені Т.Г. Шевченко