Blog

19 вересня 2022 року в Києві відбулась зустріч експертів Національного інституту стратегічних досліджень та українських неурядових організацій (“Борисфен інтел”, Центр Разумкова, Кримська правозахисна група, Український центр миру, Міжнародний інститут «Актіо експерт», Українське відділення Асоціації міжнародного права) з директором центру Європи та Центральної Азії Міжнародної кризової групи (Брюсель) Ольгою Олікер.

Форум пройшов у режимі “четтем хаус”. З огляду на такий формат можливо тільки відмітити, що всі без винятку українські експерти “озброїли” пані Олікер актуальними оцінками, фактами злочинних дій російських посадовців та військових в ході агресії РФ проти України.

Експерти також наголосили на ризиках, що спричиняє політика путінського режиму для миру і стабільності в Європі та й у світі в цілому.

Довідково: Міжнародна кризова група – незалежна, багатонаціональна некомерційна організація, створена в 1995 році для зміцнення спроможності міжнародного співтовариства прогнозувати, діяти з метою попереджування, стримування та припинення збройних конфліктів.

Петро Шатковський, українське відділення Асоціації міжнародного права
Спеціально для “Вектор ньюз”

Із Києва до Польщі ведуть багато шляхів. Один із них – потяг до Пшемисля. Приходить він уже ввечері, і якщо ваш шлях лежить далі, то без ночівлі в Пшемислі не обійтись. Саме місто часто не є кінцевим пунктом для українців, які змушені приїхати до Польщі внаслідок війни, тут, як правило, роблять пересадку, щоб через кілька годин продовжити дорогу на захід.

Нерідко потяг прибуває із запізненням, але провини залізничників тут немає – перетин кордону завжди пов’язаний із різними непередбаченими обставинами, тим більше під час війни.

Вокзал тут зовсім невеликий, і коли його будували, то навряд чи хтось міг передбачити, що йому доведеться зазнавати таких навантажень, як останні місяці, коли потік мігрантів із нашої країни був величезний.

Як тільки ви пройдете паспортний контроль і виходите на повітря, вас зустрічають десятки волонтерів, які готові допомогти дістатися до місця, донести речі до транспорту, просто показати дорогу. Молоді люди на вокзалі, одягнені у яскраві волонтерські накидки, це справді візитна картка Польщі, яка простягла руку допомоги Україні. Щоправда, дуже мало хто з них володіє українською мовою, тож розраховувати доводиться на знання англійської, яка у Польщі в ходу, і на російську, якою деякі волонтери говорять.

З новими містами потрібно знайомитися за денного світла, і Пшемисль у цьому сенсі не виняток. Досить затишне місце з будинками 19 і навіть 18 століття, масою кав’ярень, оточених яскравими квітами та грандіозними католицькими храмами. Ранок тут традиційний для провінційних містечок. Трохи у бік від вокзалу, де рух ніколи не завмирає, починається звичайне життя – повільно відкриваються кафе, закусочні, бургерні, які поступово витісняють решту закладів харчування, на вулиці з’являються столики, на кожному з яких у вазі обов’язково стоїть невеликий букет квітів.
Якщо хтось думає, що на вокзалі в Пшемислі легко взяти квиток, то це велика помилка. З самого ранку в касу вишиковується величезна черга, яка рухається дуже повільно. У черзі майже всі – українські біженці.

Але для охочих поїхати негайно є автовокзал, розташований зовсім поряд. Щоправда, квитки там дорожчі за залізничні, і дорога автобусом займає, як правило, більше часу.

І все ж таки тим, хто вирішить скористатися послугами автобусного сполучення, даний варіант виявиться дуже зручним. Основна частина цього виду транспорту належить до компанії FlixBus, про яку можна сказати лише позитивно. Зручні та чисті, з кондиціонерами, ці автобуси принесуть вам задоволення. Почасти ще й тому, що дороги у Польщі відмінні, без ям та вибоїн, з масою розв’язок та мостів.

Багато їх із Пшемисля їдуть до Кракова, одного з найбільших міст Польщі. Декілька слів хотілося б сказати про Краківський автовокзал, який виглядає як не просто місце прибуття та вибуття транспорту, як ми звикли, а скоріше, виконує допоміжну функцію по відношенню до величезного торговельно-розважального комплексу, всередині якого знаходиться. У цьому комплексі повно ресторанів швидкого харчування, закусочних, торгових точок продажу кондитерських виробів і магазинів одягу. Тут же залізничні каси, довідкові та виходи на перони до поїздів. Монітори, що розташовані на кожному кроці, не дадуть вам заблукати і не дозволять нервувати в пошуках точної інформації.

Такий самий принцип функціонування вокзалів діє і в інших польських містах, і, зважаючи на все, це себе виправдовує.

Міський транспорт ходить у Польщі чітко за хвилинами. Квитки можна взяти як на основних зупинках, де прямо на вулиці стоять монітори з програмою поїздки, так і прямо в самому трамваї або автобусі – достатньо піднести свою банківську картку до електронного пристрою, що знаходиться в салоні, і той миттєво зніме з картки потрібну суму.

Українців найчастіше можна зустріти саме на вокзалах. Це переважно жінки з дітьми. У Вроцлаві на очі мені потрапила велика черга наших співвітчизників до стійки гуманітарного центру, де видавали харчові продукти. Там же часто вони отримують і одяг. Поки вони стояли в черзі, діти, збившись у купку, щось жваво обговорювали. Але що кидалося у вічі одразу – ніхто з них не сміявся, дитячі обличчя були серйозні і висловлювали дорослу стурбованість.

Влаштовуються українці на різну роботу, у готелі, продавцями до кіосків, рідше у великі компанії, кому як пощастить. Географія тут різна, але здебільшого наші співвітчизники, які прибули під час війни, родом із південного сходу України, тому російська мова з м’яким українським акцентом зустрічається часто.
Багато доводиться чути про те, що часті випадки, коли наші українці ведуть за кордоном зухвало, ігнорують місцеві правила поведінки. Як правило, такі розповіді ширяться в інтернеті на різних форумах. Чесно скажу, я такого ніколи не зустрічав. Більше того, дивлячись на терплячі черги в різні присутні місця в польських містах, важко уявити, щоб ці молоді жінки, які тримають однією рукою дитину, а іншою сумки і постійно заглядають у телефони в очікуванні дзвінків від своїх чоловіків, багато з яких воюють на фронті. поводилися б по-хамськи.

Проблем, на жаль, в українців у Польщі чимало. Звичайно, польський уряд надав і продовжує надавати безпрецедентну допомогу нашим громадянам, допомагає з житлом, виплачує субсидії, видає грошову допомогу на дітей, надає роботу, але люди, які втекли від війни, так і не можуть оговтатися від шоку, коли їм буквально з палаючих будинків і квартир доводилося вириватися, притискаючи до себе дітей, навіть не встигши забрати паспорт. Але все ж таки життя за кордоном відрізняється від того, до якого звикали з дитинства, багато питань викликає , наприклад медицина, соціальне забезпечення, школи – це те, що відрізняє нові життєві стандарти від звичних докорінно.

Українці тягнуться один до одного. Загальна біда не лише згуртовує, а й змушує шукати вихід із тієї чи іншої ситуації, ділитися досвідом. Проблем, із якими стикаються наші співвітчизники за межами своєї країни, чимало. Головні – це житло та робота. Але коли українці виїжджають із дітьми, то клопіт лише подвоюється.

Справа в тому, що з дитячими виховними закладами у Польщі непросто. Далеко не кожна польська родина може віддати свого малюка під опіку дитсадку, а про приїжджих і говорити не доводиться. Ось і стоїть перед українською мамою нерозв’язна дилема, а якщо дитина зовсім маленька, то про роботу не йдеться, а найняти няньку не по кишені.

Про це добре відомо в «Українському домі», благодійній організації, розташованій на тихій варшавській вулиці. Звичайно, спокійного життя там ніколи не було, адже у Польщі завжди працювало чимало українців, але після 24 лютого ситуація просто вибухнула, і «Український дім» перейшов майже на цілодобову роботу.

Сьогодні там працює понад двадцять волонтерів на громадських засадах, серед яких фахівці різних профілів, зрозуміло, всі жінки. Тут же їхні діти, яких просто нема де залишити самих. І у багатьох цих маленьких українців проблема – школа. Вони не знають польської мови, програма в місцевих школах зовсім інша, інші традиції та свята там шанують і багато що не вписується у звичну колію українського життя на батьківщині.

У Вроцлаві група українок, куди входять педагоги, юристи та просто небайдужі жінки, створили громадську організацію – фундацію «Разом», яку очолила вінничанка Тетяна Гуменюк.

Вони орендували приміщення, організували кілька класів, які займаються за українською шкільною програмою, та проводять там заняття, щоправда, на громадських засадах, адже питання ліцензування офіційних українських шкіл дуже непросте. Фундація чекає на допомогу від Міністерства освіти і науки України, головним чином, підручниками, методиками, вирішенням питання про зарплату вчителів, які викладають у цій школі, та багато іншого.

Там все на ентузіазмі, на прагненні бути маленькою Україною далеко від батьківщини. Там особливі діти. Діти з дорослими обличчями. Мабуть, від того, що вони у свої дитячі роки уже бачили війну, смерть і загибель рідних будинків. Уздовж стін у цьому будинку десятки дитячих малюнків, на яких можна побачити, як страждає і перемагає Україна. Фундація намагається зробити свій внесок до перемоги, і звідти, з Вроцлава, йдуть на фронт зібрані у Польщі і за її межами ліки, медикаменти, речі і багато чого іншого для українських бійців. На сайті «Razom» чимало фотосвідоцтв цієї благородної роботи наших жінок.

Тут же українська православна громада, священик якої отець Анатолій змушений проводити служби в одному з місцевих музеїв, котрий тимчасово надала у його розпорядження місцева влада.

Загалом релігійне життя українців у Польщі – це ще одне з непростих питань тут. Формально православним віруючим є куди йти, це Польська православна церква. Там той самий обряд, відзначаються православні свята, є храми у всіх великих містах країни.

Але насправді, більшість наших співвітчизників хоче ходити до своєї церкви, де можна почути проповіді українською, помолитися за перемогу українського війська над окупантами, на Різдво почути колядку, побачити діток у вишиванках. Церква це те, що не просто збирає, а й ріднить людей. В українській громаді мешкають великою, дружною родиною. Але церква має бути у храмі, з іконами, і тоді в ній кожен відчує Святість.

Отець Анатолій не лише пастир для місцевих українців, він ще великий патріот своєї країни, захисник Православ’я та докладає всіх сил, щоб громада жила.

Потрібно сказати, що Католицька церква, а ще раніше Українська греко-католицька церква у Польщі відчинили двері своїх храмів для православних громад, даючи їм можливість проводити там служби. Наприклад, велика українська громада збирається у храмі отців-єзуїтів у Познані, де отець Іван Дзюба регулярно благословляє українців та молиться за нашу перемогу та мир. І в часи богослужінь у польському католицькому храмі голосно лунає українська мова, а звичайне хрещення дитини, що проводить о. Іван, перетворюється у Великий Український Обряд.

Звісно, ​​у Польщі є велика потреба у присутності українського православ’я як релігійного інституту. Але все не так просто.

Православна Церква України, отримавши томос, стала частиною православного світу з його законами та правилами. А оскільки Константинопольський та решта патріархатів визнають право Польської церкви на її канонічну територію, українська Церква не може порушити правила канонічних юрисдикцій.

Тому шлях ПЦУ до Польщі непростий і довгий. Все ж таки варто сподіватися, що керівництво Православної Церкви України, яке також стурбоване становищем українських православних за кордоном, знайде вихід із ситуації, тим більш, що розглядається питання про капеланську службу у справах українських біженців.

Польські соціологічні компанії регулярно проводять опитування серед українських біженців, і згідно з останніми дослідженнями, більше третини українців збираються залишитися в Польщі назавжди. Насамперед, це ті, хто втратив в Україні житло, роботу. Може, варто вже зараз подумати про те, щоби створити загальнопольські структури, які об’єднують українців у сферах їх діяльності? Наприклад, це може бути товариство українських освітян у Польщі, а також організація представників українських церков у Польщі. Українці, які змушені залишити свою батьківщину, не перестають бути українцями, і наша держава має допомагати своїм громадянам, де б вони не знаходилися.

… У вагоні поїзда, що йшов із Пшемисля до Києва, двоє п’ятирічних близнюків, хлопчик і дівчинка, жваво коментували все, що бачили за вікном. На запитання однієї із сусідок, куди вони їдуть, малюки радісно заявили: «Додому! Ми вже третій будинок змінюємо!»

Боже, Бережи Україну!

Віктор Стоян, спеціально для «Вектор ньюз»

З 19.08.2022 року та на період воєнного стану дозволяється застосування спрощеного режиму регулювання трудових відносин у відповідності до змін, внесених до КЗпП України Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення регулювання трудових відносин у сфері малого і середнього підприємництва та зменшення адміністративного навантаження на підприємницьку діяльність» № 2434-IX від 19.07.2022 року.

Умови для застосування спрощеного режиму:

– лише на добровільних засадах та за взаємною згодою сторін (як працівника, так і роботодавця);
– якщо роботодавець є суб’єктом малого або середнього підприємництва або якщо працівник має розмір заробітної плати за місяць понад вісім розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом (на теперішній час це – 52000 грн.).

Не поширюється:
– на роботодавців, які є юридичними особами публічного права;
– на суб’єктів великого підприємництва, до яких у відповідності до ч. 3 ст. 55 Господарського кодексу України відносяться юридичні особи – суб’єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) перевищує 250 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності перевищує суму, еквівалентну 50 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України.

Вимоги до трудового договору:

– укладається в письмовій формі державною мовою у двох примірниках (по одному примірнику для кожної із сторін). За згодою сторін може бути укладений у формі електронного документа відповідно до Закону України “Про електронні документи та електронний документообіг”.
– може бути як безстроковий, так і строковий. Строковий трудовий договір укладається на визначений строк або на час виконання певної роботи.

Що спрощується:
– на роботодавців не поширюються вимоги щодо ведення документації з кадрових питань, прийняття локальних нормативних актів та організаційно-розпорядчої документації, в тому числі щодо режиму робочого часу та часу відпочинку, відпусток, а також інших документів з питань, що врегульовані трудовим договором. Тобто якщо сторони визначать умови робочого часу, відпочинку та інші організаційні питання праці у трудовому договорі, то роботодавець звільняється від обов’язку будь-якого додаткового ведення кадрової документації. Проте залишається обов’язок роботодавця щодо ведення обліку трудової діяльності працівника в електронній формі та подання звітності стосовно персоналу до державних органів.

– на прохання працівника щорічна відпустка може бути поділена на частини будь-якої тривалості або надана повної тривалості з урахуванням встановлених норм тривалості щорічних відпусток;

– за сімейними обставинами та з інших причин працівнику може надаватися відпустка без збереження заробітної плати за згодою сторін на термін більший ніж 15 календарних днів на рік, якщо така умова передбачена трудовим договором.

– підстави і порядок залучення працівника до роботи у надурочний і нічний час, у святкові, неробочі і вихідні дні із зазначенням розміру оплати за таку роботу. При цьому розмір такої оплати не може бути меншим від розміру, визначеного статтями 72, 106, 107, 108 КЗпП України. При цьому залучення працівника до роботи в надурочний час здійснюється без дозволу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) підприємства.

– спосіб повідомлення працівника про погіршення істотних умов праці, але з дотриманням строку не пізніше ніж за два місяці. При цьому додатково можна визначитись щодо необхідність чи ні повідомлення працівника про зміну істотних умов праці, що не пов’язана з їх погіршенням.

– спосіб інформування про умови праці, наявність/відсутність на робочому місці працівника небезпечних і шкідливих виробничих факторів, можливі наслідки їх впливу на здоров’я. Працівник вважається поінформованим про умови праці та наявність/відсутність на його робочому місці небезпечних факторів з моменту підписання ним трудового договору, в якому у тому числі визначаються встановлені законом права працівника на пільги і компенсації за роботу в шкідливих умовах.

– визначення розміру заробітної плати з урахуванням встановленого законом мінімального рівня оплати праці, визначення інших систем оплати праці, норм праці, надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат. При цьому заробітна плата виплачується не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів.

– визначення строків виплати заробітної плати працівникам за час щорічної відпустки.

– порядок та підстави припинення або розірвання трудового договору.

Слід зауважити, що питанню розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця з підстав, не передбачених КЗпП України, але передбачених трудових договором, законодавець приділив детальну додаткову регламентацію:
– здійснюється з обґрунтуванням (зазначенням) причин такого розірвання;
– з наданням працівнику компенсаційної виплати в розмірі та у порядку, визначених трудовим договором, але не менше:
половини мінімальної заробітної плати – якщо сума періодів роботи працівника у цього роботодавця становить не більше 30 днів;
мінімальної заробітної плати – якщо сума періодів роботи працівника у цього роботодавця становить понад 30 днів;
трьох мінімальних заробітних плат – якщо сума періодів роботи працівника у цього роботодавця становить понад один рік;
п’яти мінімальних заробітних плат – якщо сума періодів роботи працівника у цього роботодавця становить понад два роки.

Розмір мінімальної заробітної плати визначається законом на день розірвання трудового договору.

Трудовий договір розривається за ініціативою роботодавця:

– шляхом підписання додаткової угоди про розірвання трудового договору;
– або в односторонньому порядку шляхом надсилання працівнику офіційного повідомлення про розірвання трудового договору.

Таке повідомлення надсилається:
– або у спосіб, визначений трудовим договором,
– або рекомендованим поштовим відправленням з описом вкладення (трудовий договір вважається розірваним з наступного робочого дня після дати вручення працівнику повідомлення або через сім календарних днів з дня надходження поштового відправлення роботодавця у поштове відділення за адресою працівника).

Отже, спрощений режим регулювання трудових відносин дозволяє у трудовому договорі визначати додаткові права, обов’язки і відповідальність сторін, умови матеріального забезпечення та організації праці працівника, умови припинення або дострокового розірвання договору.

На перший суб’єктивний погляд, основною новацією глави ІІІ-Б КЗпП України є, насамперед, спрощені умови розірвання трудового договору за ініціативою роботодавця в обмін на отримання працівником компенсаційної виплати. Чи погодиться працівник на підписання такого трудового договору та на скільки можливість встановлення індивідуальних умов праці безпосередньо у трудовому договорі буде затребувана на практиці покаже час воєнного стану. Можливо прогресивне та успішне застосування спрощеного режиму регулювання трудових відносин призведе до залишення норм глави ІІІ-Б у КЗпП України й після припинення воєнного стану.

Підготувала адвокат АО «АФ «АКТІО» Мальцева Галина

16 серпня 2022 року в українському відділені Асоціації міжнародного права (ILA) відбулась зустріч з видатним британським юристом Джефрі Найсом. (на фото – в центрі)

Свого часу сер Джефрі Найс працював королівським адвокатом, суддею Міжнародого кримінального суду. Одна із найрезонансніших справ у практиці Найса – судовий процес над колишнім президентом Сербії Слободаном Мілошевичем.

Він тоді виступив головним обвинувачувачем у Міжнародному кримінальному трибуналі щодо колишньої Югославії.

Джефрі Найс прибув до України з метою надання рекомендацій відповідним держаним структурам щодо тактики і стратегії притягнення до відповідальності високопосадовців та військових Росії, причетних до скоєння воєнних злочинів в Україні.

З цього приводу він висловив низку міркувань для присутніх юристів з різних структур з огляду на його практику в Міжнародному кримінальному трибуналі. Є сподівання, що до його слів прислухаються очільники відповідних відомств України.

Петро Шатковський, українське відділення ILA

Якщо вугільна промисловість ЄС вкладе кошти в кампанію очищення диму після спалювання вугілля – не буде шкоди довкіллю, а будуть збитки державі-агресору, вважає японець Джунічі Ковака.

Мій співбесідник – фахівець у питаннях безпеки харчових продуктів та життя – знає про що каже. За простою, на перший погляд, але цілком обґрунтованою порадою стоїть дослідження, базоване на практичних рішеннях і діях однієї з потужних вугільних компаній, зацікавлених у розв’язанні проблеми енергетичної кризи. Європейцям варто звернути увагу на питання, яке в час війни може полегшити підтримку України, упевнений японський колега – редактор спеціалізованого журналу.

Після віроломного нападу на Київ рашистської «держави-бензоколонки» до неї вживають каральних санкцій у торгівлі енергоносіями. А після атак на українські АЕС та вчиненого ядерного терору цивілізоване людство, принаймні в Старому Світі, поволі повертається «з ери газу в еру вугілля» – хай навіть тимчасово або частково.

Цей вимушений крок (перехід на власний «чорний хліб енергетики») позбавить світ залежності від енергоресурсів войовничої держави, яка вчиняє геноцид і спонсорує тероризм. Тому від використання газу, зокрема й для виробництва електроенергії, можна спокійно переходити до викопного палива, від якого європейці останніми роками стали відмовлятися з міркувань захисту природи.

Німеччина, як заявив цього літа її канцлер Олаф Шольц, уже відновлює роботу 16 неактивних електростанцій на вугіллі й нафті, а також і далі експлуатуватиме ще 11 станцій на викопному паливі, хоч попередні плани його уряду були інші – знижувати викиди вуглецю на національному рівні.

Велика Британія, Австрія, Польща та низка інших країн, зваживши на істотне скорочення постачання газу зі сходу, так само поглядають на видобуток і ширше використання вугілля. Його, як відомо, називають найшкідливішою копалиною через небезпечні продукти згоряння – свинець, сірку, формальдегід тощо. Але ще страшніші для виживання людства нинішні дії рашистів, ладних знищити не лише українців як націю, а й влаштувати на планеті атомний апокаліпсис.

Слід зазначити також, що немало вчених у світі вже піддають сумніву поширене твердження, що саме діяльність людини (тобто антропогенний чинник) істотно впливає на глобальне потепління. Є теорії, що пов’язують збільшення в атмосфері газу CO2 з коливаннями температури води світового океану. Тема ця важлива й цікава, але вона радше годиться для окремої публікації.

Дим… без диму

Під час поїздки в Токіо Джунічі Ковака звернув увагу журналіста з України, автора цієї статті, на світло-сіру будівлю з вертикальною трубою, схожою на невисоку башту. «Це сміттєспалювальний завод», – сказав японець і запропонував вийти з автомашини, щоб прогулятися коло підприємства, розташованого посеред щільної житлової забудови мегаполіса.

Здивованому українському співбесідникові одразу пригадалося відоме всім киянам підприємство «Енергія», що на околиці житлового масиву Позняки. Там теж є димова труба й щодоби спалюють сміття. І коли завод працює, а вітер повертає на столицю – людям важко дихати забрудненим повітрям. Через відчутний сморід жителі мікрорайону щільно зачиняють вікна й у той час намагаються менше бувати на вулиці.

Під’їхавши автомобілем до японського заводу, кореспондент особисто пересвідчився, що підприємство функціонує, на його території ходять робітники, маневрує вантажівка. Коли вийшов на вулицю біля дитячого майданчика – жодних неприємних запахів не відчув. Об’їхав навколо заводу в межах кварталу, вийшов з другого боку коло прилеглої спортивної споруди (басейну) – і там у спекотний день цілком нормальне повітря. Зробив фотознімки заводської труби й спитав свого супутника, чому не видно диму. Може, шкідливі викиди будуть вночі, коли люди спатимуть?

«Японські сміттєспалювальні заводи й вугільні електростанції не димлять так, що це можна бачити, – пояснив Джунічі Ковака. – Очищення викидів за новітніми технологіями дуже ретельне. Отож будь-який можливий білуватий «дим» з фабричних труб – то лише водяна пара. Ще від 1968 року Японія має закон про контроль над забрудненням повітря. Він регулює не тільки виробництво електроенергії на вугіллі, але й будь-яку промислову діяльність з відходами. І вимоги відтоді лише посилювалися. Нині викиди в атмосферу від електростанцій Японії не містять вуглецевих частинок і не сприяють глобальному потеплінню на планеті».

Не полінувався знайти додаткову інформацію про цей завод, збудований понад чверть століття тому. Тут збирають і спалюють сміття, виробляють електроенергію та використовують її надлишок, скажімо, для постачання гарячої води до басейнів з підігрівом.

Саморегулювання викидів газу в повітря тут навіть суворіше, ніж того вимагає законодавство. Пишуть, що пил становить менш як одну п’яту частину національного нормативу, а якщо кількість «сажі» перевищить чверть цієї норми, то завод зупинять. Нині він не завдає шкоди атмосфері, а тому й не накопичує в повітрі енергії сонячних променів. Тобто внесок у глобальне потепління мінімальний.

Без шкоди довкіллю – збитки агресору

Отут співбесідник і промовив фразу, заради якої цю публікацію підготовлено. Якщо вугільна промисловість Європейського Союзу вкладе кошти в кампанію очищення диму після спалювання вугілля – то буде менше шкоди довкіллю, а економіці держави-агресора буде більше збитків через запроваджені санкції. На його думку, вугільні електростанції доцільно модернізувати, а не відправляти їх на брухт. Чимало країн поступово відмовляються від вугільних електростанцій, але це не обов’язково – просто потрібно максимально видаляти вуглецеві частинки з викидів.

Вугілля використовують у багатьох галузях промисловості, тому важливо регулювати викиди й усувати шкідливі тверді частинки. Немало проблем мала з цим паливом, приміром, Китайська Народна Республіка, особливо кілька десятків років тому. Японія може надавати відповідні технології будь-яким країнам світу для просування технічних удосконалень. Вони здатні істотно підвищити якість життя людей, які страждають на респіраторні, алергійні захворювання, живуть поблизу електростанцій і заводів. І використання вугілля для виробництва електроенергії не впливатиме вирішальним чином на процес глобального потепління – хай екологічні організації не надто хвилюються.

«Діоксид вуглецю – це газ парниковий, але насправді перегріває планету чорний пил, що міститься в димових викидах, – наголосив японський співбесідник. – Коли їхатимете до аеропорту Ханеда, сфотографуйте з вікна поїзда всі, які бачитимете, димові труби – вони без диму. Покажіть справжню ситуацію в цій галузі промисловості – тоді буде менше критики в питанні спалювання вугілля. А контрзаходи Європейського Союзу (тобто відмова від московських енергоносіїв) в цій ситуації працюватимуть на порятунок України».

Отже, висновок з розмови напрошується сам собою: чорніша біда, ніж чорне вугілля – це кремлівська войовнича нечисть. Рашизму не повинно бути місця на землі – без нього світ стане чистішим.

Сергій Шевченко, спецкор МІА «Вектор ньюз»

Фото автора

В умовах воєнного стану енергетична система України опинилась під впливом низки нових викликів і ризиків. Від високих цін на енергоносії до скорочення власного видобутку вугілля, від руйнування енергетичної та логістичної інфраструктури України – до санкційної боротьби з окупантами. В будь-якому випадку ми не можемо й надалі залишати Україну “полоненим заручником” агресивної енергетичної політики країни агресора. Саме ця проблематика стала основною у нашій розмові з Сергієм Дроновим, енергетичним оглядачем та правознавцем.

Сергію, будь-ласка, розкажіть спочатку декілька слів про себе, задля знайомства з читачем.

– Перша освіта у мене юридична, здобув науковий ступінь кандидата наук. Згодом навчався на економіста в Київському університеті ім.Тараса Шевченка. Викладав у академії МВС. До речі, зазначу, що робота зі студентами – це завжди прекрасний досвід для будь-якого професіонала. Тим більше, наскільки мені здається, й самим студентам було зі мною цікаво, хоч «шари» ніколи не було (посміхається). Останнім часом ґрунтовно цікавлюсь питаннями енергетичного сектору, національною та світовою економікою, міжнародною політикою тощо.

Цього місяця Україна вже півроку як перебуває у стані війни. Де і як ви зустріли її початок?

– Зранку 24 лютого пролунали потужні вибухи, після яких я, як і мільйони українців вже не міг спати. Я з родиною проживав у місті Василькові, тому, як кажуть, відразу знаходились в епіцентрі подій. Поки росіяни завдавали ударів по аеродрому, наші літаки піднімались у повітря над містом – це важкі та водночас незабутні враження. До речі, й батько, й брат свого часу служили в авіації. Тож, вже 24 лютого мені стало абсолютно зрозуміло, що це повномасштабна воєнна агресія проти України.

Ви одружені, у вас двоє дітей. Очевидно, що ваша родина зараз за кордоном, чи не так?

– Ні. Весь перший тиждень війни, фактично до 3-го березня, ми були на Васильківщині. Але з наближенням лінії бойових дій вирішили, що дітям та дружині буде безпечніше на Заході країни, в той час як я особисто зможу більш вільно, спокійно та ефективно займатися корисними справами у столиці. Зараз ми знову разом – і це головне!

Що ще ви можете згадати про бої та, можливо, про визволення Київщини?

– Ворожа авіація над головою, постійна робота ППО, артилерійська канонада – раптово виявилось, що до всього цього швидко звикаєш. Я особисто не покидав Київщину, та й, скажімо так, «у темі» з перших днів війни. Величезні руйнування, жертви серед цивільних – таке забути важко… Але ми вистояли. Як майор запасу можу поділитись своїми враженнями, за рахунок чого вдалось звільнити Київську область (здається, вже з 1 квітня 2022 року Київщину було зачищено від “орків”). Насамперед – завдяки героїзму та відвазі наших військових. Але й народний спротив по всій області був неймовірний, що теж допомагало у справі протидії агресору.

Чи служите ви зараз в ТрО чи ЗСУ?

– Моєї військово-облікової спеціальності немає у переліку приорітетних. Але тим не менш, я приймаю активну участь у допомозі силам оборони: координую волонтерів із військовими, залучаю можливості бізнесу, міжнародних благодійних фондів.

Вже неодноразово передали із однодумцями десятки одиниць автотранспорту та амуніцію для потреб ЗСУ. Допомагаємо Центральному військовому шпиталю. Кожен повинен розуміти, що війна досі триває, і не можно бути корисним один чи два рази – це слід робити постійно, доки не переможемо ворога.

Поговорімо про бізнес. Сергію, ви маєте досвід роботи у найбільшому Газорозподільному підприємстві України. Що можете згадати про цей період вашого життя?

– 5 років був радником голови правління АТ «Київоблгаз» із правових питань. Допомогав сформувати компетентну команду, яка вивела компанію у лідери – це був і локомотив, і головний кредитор галузі водночас, з високими показниками KPI. До війни у нас було майже 1 мільйон побутових споживачів газу і, здається, 2000 юридичних осіб.

Під час виконання своїх обов’язків займався оцінкою юридичних ризиків, аналізував фінансові інструменти діяльності оператора ГРМ. Нам вдалося підняти зарплатню персоналу (особлива увага приділялася робітничим спеціальностям) у середньому на 30%. Реалізовано оновлення автопарку, придбано сучасну техніку та обладнання. Загалом була проведена дуже хороша робота.

А у вересні минулого року мене запросили у компанію «КОЛВІ» на посаду фінансового директора. Це – національний виробник промислових і побутових котелень, новий та цікавий для мене напрямок діяльності. Я погодився – і ми сформували амбітний план, згідно якого вирішили модернізувати у співпраці із територіальними громадами усі комунальні котельні Київщини, довести їх до сучасних енергоефективних норм. Розумне використання газу стало на часі як ніколи. Почалася доволі успішна робота у цьому напрямку. Для прикладу, отримали результати економії до 30% газу та 20% електричної енергії лише за один опалювальний період на конкретних підприємствах. Справа в тому, що 70% обладнання цих котелень у містах десь мого віку, тому модернізація була життєво необхідна, тим більше, що ефект від неї був відчутний вже у короткостроковій перспективі.

Однак війна не лише зруйнувала плани (всієї країни), але й поставила перед нами величезні виклики, в тому числі й у питанні енергетичної безпеки.

Зорієнтуєте нас, як спеціаліст, про поточний стан справ в енергетиці та останні світові тенденції?

– Найважче зараз у всіх регіонах, де ведуться бойові дії. Це і складнощі із персоналом, пальним, відновленням пошкоджених мереж під обстрілами. Працівники на місцях проявляють справжній героїзм, з великою повагою ставлюся до газовиків, і вони це знають! А фінансові питання, наприклад, вартості ресурсу в майбутьому, його доступні обсяги для промисловості та населення, навіть не берусь прогнозувати. Окремо треба вивчати виробничо-технологічні втрати газу під час обстрілів і руйнувань, інструменти їх покриття. Попереду там велика робота. Очевидно, що газова галузь потребуватиме системної фінансової допомоги у ліквідації наслідків агресії – багато руйнувать, пошкоджено обладнання і мережі, низький рівень розрахунків споживачів з об’єктивних причин та інші проблеми. Зараз держава перебрала на себе функції управління майже трьох десятків операторів ГРМ. Чи на довго – важко спрогнозувати, але під час воєнного стану, думаю, це розумно.

У світі на фоні безпрецедентної санкційної політики щодо агресора відбуваються тектонічні зрушення у енергетиці, змінюється роль ключових гравців та логістичні ланцюги. Венесуела, наприклад, і країни ОПЕК укладають вигідні контракти та збільшують видобуток, квота Саудівської Аравії з першого серпня складає рекорді 11 млн барелів на добу. Поштовх до розвитку торгівлі зрідженим природним газом (ЗПГ) отримав Катар, США теж будуть відігравати ключову роль у цьому сегменті. Посилюється участь Норвегії та Азербайджану у постачанні газу для потреб ЄС. Думаю, що обсяги нашого національного видобутку дозволять населенню не перейматись, і газу взимку 2023 року для громадян вистачить.

А от для задоволення потреб промисловості за попередніми оцінками потрібно імпортувати до 6 млрд куб газу. Сподіваюсь, тут нас підтримають міжнародні партнери, бо це великі гроші. Точно знаю, що «НАФТОГАЗ» та Уряд вже працюють над цим. У той же час Росія намагається переорієнтувати збут своїх вуглеводів на Схід, але стикаєтся з вимушеним зменшенням свого видобутку. Хоч Індія та Китай значно наростили щоденний обсяг закупівлі зі 100 до 800 тис барелей нафти на добу – але і тут у росіян виникають складнощі. По-перше, «нові» покупці диктують низьку ціну, по-друге, у зв’язку із відключенням російських банків від системи Swift та неможливістю страхувати танкери, процеси збільшення закупівель відверто «буксують».

Спостерігаємо також падіння до історичних мінімумів поставок російського газу у Європу – багато компаній відмовились платити за контрактами у рублях – це і PGNiG, і GasTerra, і Shell Energy, і Amber Grid. Бачимо і скорочення постачання «Північним потоком», історія з турбінами для Росії, відома всім, хто цікавиться відповідними новинами. Загалом, заповнюваність газових сховищ у Європі на початок серпня перевищила 60% (Німеччина взагалі досягла показника у 68,6%). А ще ж є час до жовтня.

Якщо підсумувати, на фоні запровадження ЄС заборони на купівлю вугілля, часткового ембарго на нафту, а також рішення про скорочення на 15% споживання газу, вважаю, що Росію очікує довгостроковий фінансовий спад. Їм просто немає куди збувати продукцію, а це скорочення виробництва та робочих місць. У металургії, до речі, схожі процеси, вони намагаються закуповувати сталь до держрезерву, щоб якось підтримати власних виробників, обмежених санкціями Заходу.

Ви, здається, не маєте профільної освіти у газовій (енергетичній) сфері, тоді звідки така поінформованість?

– Все відносно. Міністр енергетики США Дженнифер Грэнхолм теж юрист за освітою (посміхається). Тому вважаю, для правильної організації процесів та для досягнення економічного ефекту цього достатньо, а от безпосередньо галузеві питання, експлуатації чи обліку ресурсів краще, звичайно, довіряти профільним фахівцям у структурі компаній.

Які справи на сьогодні вважаєте пріоритетними для себе?

– Поки йде війна, разом із однодумцями будемо й надалі допомагати підрозділам ЗСУ, Нацгвардії та Нацполіції, які перебувають у зоні бойових дій. Готуємо для них позашляховики, амуніцію, продовольство. Через кілька тижнів знову прямуємо на передову, і будемо робити це, доки не переможемо. Усе інше зараз не так важливо.

Дякуюємо за розмову.

10 серпня 2022 року набирає чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання деяких нестандартних форм зайнятості» № 2421-ІХ від 18.07.2022 р., який назвали умовно як «закон про фріланс».

Метою закону є регулювання нестандартних форм зайнятості для осіб, які виконують роботу на непостійній основі, так як у суб’єктів господарювання в ряді випадків виникає потреба у залученні осіб на нерегулярній основі для виконання тих чи інших робіт, які носять непостійний, але повторюваний характер.

Законодавець доповнює Кодекс законів про працю України (далі – КЗпП України) особливим видом трудового договору – трудовий договір з нефіксованим робочим часом.

Особливості трудового договору з нефіксованим робочим часом:

для працівника

– не встановлено конкретного часу виконання роботи, роботодавець лише погоджує з працівником режим роботи та тривалість робочого часу, необхідного для виконання вже конкретно замовленої роботи з дотриманням вимоги законодавства щодо тривалості робочого часу та часу відпочинку;
– обов’язок виконувати роботу, що передбачена умовами цього трудового договору, виникає виключно у разі її надання роботодавцем.

для роботодавця

– не гарантує працівнику, що така робота буде надаватися постійно, тобто самостійно визначає необхідність та час залучення працівника до роботи, обсяг роботи;
– зобов’язаний дотримуватись умов оплати праці, у тому числі визначених законодавством.

Особливості щодо кількості таких трудових договорів з нефіксованим робочим часом у одного роботодавця:

– не може перевищувати 10 відсотків загальної кількості трудових договорів роботодавця;
– якщо у роботодавця менше 10 працівників, то може укладати лише один такий трудовий договір.

Особливості умов

Обов’язковий зміст інформації трудового договору з нефіксованим робочим часом передбачений законом, а примірна форма такого трудового договору затверджується Держпраці. Такий трудовий договір укладається обов’язково у письмовій формі. У трудовому договорі з нефіксованим робочим часом можуть встановлюватися додаткові підстави для його припинення, які повинні бути пов’язані із здібностями чи поведінкою працівника або іншими причинами економічного, технологічного, структурного чи аналогічного характеру.

Особливості режиму роботи

Законодавець вводить поняття базові години та базові дні – інтервали, під час яких від працівника можуть вимагати працювати.

Кількість базових годин не може перевищувати 40 годин на тиждень, а кількість базових днів не може перевищувати 6 днів на тиждень.

Мінімальна тривалість робочого часу працівника протягом календарного місяця становить 32 години.

При цьому працівник може виконувати роботу за трудовими договорами з іншими роботодавцями.

Особливості оплати праці

Заробітна плата за трудовим договором з нефіксованим робочим часом виплачується за фактично відпрацьований час. За відрядної системи оплати праці заробітна плата виплачується працівникові за фактично виконану роботу за встановленими відрядними розцінками.

У разі якщо працівник протягом календарного місяця виконував роботу менше 32 годин, йому повинна бути виплачена заробітна плата не менше ніж за 32 години робочого часу відповідно до умов оплати праці, визначених трудовим договором.

У разі ненадання роботодавцем роботи працівникові заробітна плата за відрядної системи оплати праці протягом календарного місяця повинна бути виплачена працівникові у розмірі, не меншому за розмір заробітної плати працівника відповідної кваліфікації, оплата праці якого здійснюється за погодинною системою, за 32 години робочого часу.

У разі згоди працівника на залучення до роботи поза межами базових днів або годин його робота оплачується у розмірі, не меншому ніж передбачено умовами трудового договору, а у разі перевищення нормальної тривалості робочого часу в порядку, передбаченому статтею 106 КЗпП України (оплата роботи в надурочний час).

Особливості індивідуальних спорів

Працівник має право відмовитися від виконання роботи, якщо роботодавець вимагає виконання роботи поза межами базових днів та годин або якщо йому було повідомлено про наявність роботи із порушенням мінімальних строків направлення відповідного повідомлення, визначених трудовим договором.

Відмова працівника від виконання роботи у базові дні та години є підставою для притягнення його до дисциплінарної відповідальності, крім випадків відмови у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю чи виконанням державних або громадських обов’язків, а також повідомленням роботодавцем працівнику про наявність роботи із порушенням мінімальних строків, визначених трудовим договором.

Особливості трансформації договірних відносин

Працівник, який відпрацював на умовах трудового договору з нефіксованим робочим часом понад 12 місяців, має право звертатися до роботодавця з вимогою укладення строкового або безстрокового трудового договору на умовах загальновстановленого у роботодавця графіка роботи з відповідною оплатою праці.

За результатами розгляду зазначеної вимоги роботодавець зобов’язаний протягом 15 календарних днів з дня звернення працівника укласти з ним такий строковий або безстроковий трудовий договір або надати йому в письмовій формі обґрунтовану відповідь про відмову укласти такий трудовий договір.

У разі відмови роботодавця укласти такий строковий або безстроковий трудовий договір працівник має право повторно звертатися з відповідною вимогою протягом усього строку дії трудового договору з нефіксованим робочим часом, але не раніше ніж через 90 днів з дня отримання відповіді роботодавця на попередню його вимогу.

Як вказав законодавець жодні особливості регулювання трудових відносин, у тому числі виконання роботи на умовах нефіксованого робочого часу, не тягне за собою будь-яких обмежень обсягу трудових прав працівників. Проте тільки застосування на практиці таких нових форм трудових взаємовідносин покаже їх універсальність та затребуваність як для роботодавців, так і для працівників.

Матеріал підготувала адвокат АО «АФ «АКТІО» Галина Мальцева