Blog

21 червня 2016 року, коли напередодні 75-річчя початку Великої Вітчизняної війни розсудливі громадяни колишнього СРСР у церквах і вдома згадували полеглих на її фронтах, випускники Академії ФСБ РФ святкували закінчення навчання й присвоєння першого офіцерського звання. Для цього, дотримуючись зразків бурхливих кавказьких весіль, вони орендували близько трьох десятків респектабельних автомобілів Vip-класу «Mercedes-Benz Gelandewagen», на яких роз’їжджали вулицями Москви. Добре, хоч обійшлося без пальби в повітря зі стрілецької зброї. Потім колективні фото й відеоматеріали щасливі випускники виклали в Інтернет на загальний огляд.

Соціальні мережі спочатку вибухнули, однак, погаласувавши, заспокоїлися. Подія, яка, здавалося б, мала обурити законослухняних громадян Росії зниженими до рівня «купецьких», у найгіршому розумінні цього слова, стандартів поведінки співробітників ФСБ РФ, нібито тихо пішла в минуле. Що й не дивно.

Упізнавши в зірках Інтернету своїх синів, племінників, онуків, настільки резонансну новину якось знехотя прокоментували політики, державні чиновники й депутати Федеральних зборів Росії. Серед обвинувачень, які пролунали з їхніх вуст на адресу організаторів, переважали поблажливі оцінки: «Вони не порушили закону, молодим просто зрадило почуття міри, за це не слід жорстоко карати».

Дещо жорсткіше зреагували на цю кричущу витівку жовторотих салаг з новенькими «кірочками» співробітників ФСБ РФ ветерани органів державної безпеки Росії. Однак до думки «старорежимних», якщо вони не при владі або у великому бізнесі, мало хто дослухається. Зараз у Росії прислухаються до слів тих екс-співробітників спецслужб, хто вміє «кришувати», «віджимати», «пиляти».

Дивну позицію зайняло керівництво ФСБ РФ. Лише 4 липня, майже через два тижні після того, що трапилося, на сайті ФСБ РФ з’явилося офіційне повідомлення, що «У зв’язку з публікаціями в засобах масової інформації матеріалів критичного змісту про організацію святкування випуску 2016 року слухачами Академії ФСБ Росії у Федеральній службі безпеки Російської Федерації проводиться відповідна службова перевірка».

Виходить, що якби не з’явилися б ці шокуючі фото й відеоматеріали в пресі, керівники головної російської спецслужби й зовсім би не реагували на витівку своїх новоспечених співробітників.

Яких же результатів слід очікувати російському суспільству від результатів цієї перевірки? Навряд чи у ФСБ «накопають» досить сенсаційних доказів, що цю вакханалію організував проклятущий Барак Обама або агенти спецслужб НАТО, щоб роздобути фотографії майбутніх російських Штірліців.

Швидше за все, за порушення законодавства про проведення автопробігу покарають начальників курсу, факультету й кураторів груп. І добре, адже потрібно ж було заздалегідь повідомити вповноваженого представника органу виконавчої влади, співробітників органів внутрішніх справ, дотримуватися вимог транспортної безпеки й безпеки руху, забезпечивши автопробіг супроводом машин ДПС. А так непорядок виходить!

Не виключено, що деякі безпосередні організатори такого резонансного святкування також будуть покарані «за політичну короткозорість». Не годиться випускникам Академії ФСБ РФ в умовах політичного протистояння із Заходом при виборі засобів пересування віддавати перевагу закордонній техніці. Якби вони лякали жителів Москви на УАЗ «Патріот», ГАЗ-21 «Волга», «ВАЗ Лада Калина», на якій по російському бездоріжжю не гидував розсікати сам Путін, куди б не йшло. А то ж «Mercedes-Benz Gelandewagen»! Отут і «преклонінням перед Заходом» тхне. «Під роздачу», можливо, потраплять неугодні адміністрації Академії ФСБ, які застали ще період суворої законослухняності, а тому нині дисидентствують, викладачі спецдисциплін пенсійного віку, які нібито не зуміли донести до свідомості курсантів основи професійної етики.

Хоча може так трапитися, що перевіряючі придумають якусь версію того, що трапилося, і всіх взагалі «відмажуть» від відповідальності. Але це може статися тільки з вищого благословення. Адже вірить же російське зомбоване суспільство в те, що владу в Криму захоплювали не їхні військові, а невідомі «зелені чоловічки». Зуміли ж «путінські інформаційні війська» переконати росіян у тому, що в Києві хазяйнує «фашистська хунта», а на Донбасі воюють мирні шахтарі, які купують зброю в магазинах. На викладених в Інтернеті фотографіях герої «Youtube» справляють цілком пристойне враження. Фізично міцні, охайно одягнені. Вони не мають вигляд п’яних чи під впливом наркотиків, їхні обличчя, хоч і збуджені, але не спотворені ознаками дебільності. Значить, цей учинок робили вони свідомо, при здоровому глузді й твердій пам’яті! Тобто, були впевнені, що майбутніх опричників сучасної путінської влади ніхто не посміє зачепити.

Як же трапилося, що за п’ять років навчання в престижній Академії ФСБ РФ у них сформувалося самовідчуття привілейованої касти й стійке ставлення до звичайних громадян, як до людей другого сорту? Чому прагнення до розкоші, атрибутів гарного життя, які нагадують дешеві бандитські понти, стало метою їхнього життя? Бо в досягненні життєвих еталонів є з кого брати приклад. У тому числі, і кому наслідувати в схильності до здійснення екстравагантних учинків. І ми, і ФСБ-шники добре пам’ятають, як вихований у пітерському підворітті колишній підполковник КДБ СРСР, а нині Президент РФ і верховний головнокомандувач перед об’єктивами телекамер стрибає у море за прадавньою амфорою. Не біда, що, як у безсмертній кінокомедії «Брильянтова рука», на невеликій глибині йому «підсовують» її підлабузники. Краса! То Путін з голим торсом їздить на коні, то літає на дельтаплані за стерхами. То співає й одним пальцем вистукує мелодію на роялі в оточенні змушених виявляти захват діячів культури.

А головне – гроші й нерухомість. Скільки їх у Путіна, ніхто не знає. Але певен, серед вимуштруваних в Академії ФСБ РФ курсантів знайдеться чимало таких, хто готовий перевершити його кар’єру. Тож початок служби випускників Академії ФСБ цілком відповідає сформованим стандартам.

Борис Дніпров, аналітик

На початку липня 2016 року група «Анонімний інтернаціонал» виставила на продаж масиви інформації, які належать керівництву й співробітникам російської мультимедійної служби Лайф, також відомої як Lifenews.

Кому і яким чином пощастило зламати iPhone і електронну пошту Арама Габрелянова і його підлеглих, нас не особливо зацікавило, але зате привернули увагу кілька листів, які розкривають особливості роботи журналістів-«викривачів» й інших творців світових сенсацій під російським соусом. Зокрема, було досить цікаво, як власник холдингу, який управляє не тільки сайтом Lifenews, але й однойменним каналом, газетою «Вісті», сайтом Super, радіостанцією «Російська служба новин» і деякими іншими ЗМІ, безпосередньо втручається не тільки в роботу журналістів, але й указує, як саме мають бути перероблені ті чи інші матеріали.

У лоті, виставленому «Анонімним інтернаціоналом», поки вільні для публічного перегляду лише деякі скриншоти, але й вони дають непоганий привід для міркувань.

У першому листі, датованому 20 червня 2016 року, ведеться переписка з головним редактором телеканалу Lifenews Анатолієм Сулеймановим з приводу вже відомого нам німецького розвідника Вільгельма Дитля

Як бачимо, главред Lifenews вислав на затвердження Араму Ашотовичу кілька цитат Вільгельма, які мали подаватися як ексклюзив. Головною серед них була така фраза: «Я звернув особливу увагу на цю машину, це дуже цікаво. І ми маємо поставити собі це питання, у тому числі запитати про неї Київ». Але Араму Ашотовичу цього здалося замало, і він попросив підсилити «вдячну частину» Дитля.

У результаті 22 червня в 14.45 на лайфі вийшла новина з уже цілком конкретним заголовком «Колишній розвідник ФРН упізнавав автомобіль СБУ на останньому відео з Нємцовим». Хоча навіть із самої новини зовсім не очевидно, що розвідник когось і десь упізнавав, але, як кажуть, слово начальника — закон…

У другому листі Сулейманов розповідає про подальші плани свого каналу по «розслідуванню вбивства Нємцова».

Але ось що цікаво, реальне ж підґрунтя висловлювань Дитля ніхто на каналі й не збирався шукати, але ж як до «години Х» — «супервикриття кілерів СБУ» від Дитля, — так і після неї в інформаційному просторі теж відбувалося чимало дивних подій.

Почнемо хоча б із того, що ще за три дні до виступу Дитля, 11 червня 2016 року, на адресу української журналістки в Берліні, яка проводила розслідування загибелі Б.Нємцова, надійшов лист від німецької організації «Auswaertiges-NFB», у якому якийсь Уве Мюллер (Uwe Muller) звинуватив журналістку в наклепі на В.Дидтля й групу «Східний об’єктив». У.Мюллер також загрожував перешкодити діяльності української журналістки в Німеччині шляхом численних звернень на ім’я офіційного представника канцлера ФРН Штефана Зайберта зі скаргами.

Невеликий штрих до згаданої вище інформації: контентний аналіз матеріалів організації «Auswaertiges-NFB» (www.auswaertiges-nfb.de) чітко доводить популяризацію нею діяльності нацистських лідерів, зокрема, В.Канаріса й В.Шелленберга.

Прес-конференція практично не викликала жодної зацікавленості в журналістському й експертному середовищі не тільки ФРН, але й усього світу. За наявним даними, серед телевізійних ЗМІ на заході були присутні кореспонденти російських телеканалів «Lifenews» і «5-й канал» (Санкт-Петербург), кореспондент російського інформаційного агентства «Sputnik», представник німецького телеканалу «Deutsche Welle» і шеф-редактор німецького щомісячного видання правоекстремістської спрямованості «Zuerst», а також ще кілька маловідомих журналістів.

Але навіть ті журналісти, які відзначили для себе цей виступ, підкреслили, що доповідач поводився непевно й мав некомпетентний вигляд з багатьох питань. Та й сам Дитль неодноразово підкреслював, що не є безпосереднім виконавцем цього розслідування. На окремі конкретні запитання журналістів В.Дитль не зміг дати відповідей і обіцяв поговорити з цього приводу нібито з «носіями» цієї інформації й пізніше проінформувати зацікавлених осіб. Згідно з коментарями В.Дитля, та прес-конференція була експериментальною, а група «Східний об’єктив» планувала опублікувати ще багато інших «цікавих матеріалів». Ось тільки минуло вже три тижні, але немає ані нових розслідувань, ані навіть нові дати нових прес-конференцій ніким не озвучуються. Не вважаючи, звичайно, інформаційних вкидів від Lifenews, про які ішлося вище.

Висновок напрошується сам собою: уся ця інформаційна пропаганда по «викриттю СБУ», організована російськими спецслужбами разом з підконтрольними медіаресурсами, банально провалилася. Більше того, «український слід» кілерів Нємцова виявився нецікавим не тільки для численних ЗМІ країни перебування Дитля, але навіть і для кореспондентів відомих російських телеканалів, акредитованих у Берліні.

Зате про самого В.Дитле з’являється все більше інформації, яка проливає світло на те, як і чому він міг бути завербований російськими спецслужбами. Річ утому, що, за інформацією швейцарських ЗМІ (статті в газетах «Зонтагсцайтунг» і «Бернерцайтунг»), В.Дитль є одним із фігурантів кримінальної справи, яка розслідується в Конфедерації по факту незаконного заволодіння сторонніми особами банківськими даними. Як відзначається, В.Дитль у 2014-2015 роках був співучасником афери, під час якої він одержав базу даних по вкладниках російського банку «Газпромбанк». Зокрема, у вересні 2014 року В.Дитль за 150 тис. євро одержав список з 7000 німецьких клієнтів філії російського банку «Газпром». Імовірно, це декому в Кремлі не сподобалося у свій час, а зараз просто довелося «замолювати» старі грішки.

Іван Правдін, “Вектор ньюз”

Рівно тиждень лишився до моменту, коли світ уп’яте потрапить у полон «Льодовикового періоду». Культова серія пригод мамонта Менні, шаблезубого тигра Дієго, печерного лінивця Сіда та всіх їхніх «родичів і знайомих» поповнилася ще однією – 14 липня на екранах кінотеатрів з’явиться «Льодовиковий період: курс на зіткнення».

Цього разу компанія ссавців ув’яжеться в авантюру справді глобальних масштабів – їм доведеться відвертати планетарну катастрофу. Через чергову скажену витівку білченяти Скрата в бік Землі прямує велетенський астероїд! Та це не найгірше – адже в родині Менні якраз планується весілля (а він, сердешний, щиро терпіти не може майбутнього зятя та ще й забув про річницю власних заручин!), усе ще бездітні Дієго з Широю сумніваються, чи хороші би вийшли з них батьки, а Сіду розбила серце чергова вередлива краля…

Додайте до цього коктейлю дещицю веселої шизофренії від одноокого Бака-куниці (до речі, один із голосів у його голові неодмінно сподобається прихильникам науково-популярного серіалу «Крізь кротову нору…»), уроків йоги від райдужнобородого Шангрі Лами, «диявольських» планів світового панування від трійці хижих дакотарапторів… І отримаєте шалене за темпом шоу, що за кількістю жартів на одиницю часу нагадує «95 квартал».

Окреме застереження щодо комедійно-пародійної складової. В мене особисто під час перегляду стрічки на перших порах не раз проскакувала думка: а чи не забагато тут приколів? Чи не постраждає сюжет? Чи не загубили режисери Майк Термаєр і Гален Т. Чу почуття міри, а разом з ним і саму ідею «Льодовикового періоду»? На щастя, я помилялася. Адже наприкінці фільму всі ниточки сюжетних ліній звелися докупи, всі конфлікти розв’язалися, а на шляху до цього доросла частина глядацького залу зрозуміла, що з нею ведуть гру, і з задоволенням в неї включилася.

Зізнаюся, 60 із 90 хвилин фільму ми з сином захоплено тикали пальцями в екран і пошепки гукали одне одному: «Дивись, це ж із «Стар Треку!»… А це – із «Зоряних війн»… «Одіссеї-2001»… із «Твін Пікс»… Та це ж вилитий Морган Фрімен!.. Мамо, так ти мені «Армагеддон» скачаєш, бо я цього прикола не впізнав?»…

За експертним (тобто дитячим, звісно) висновком, мультик вийшов «просто угарний».

Доросла частина аудиторії виходила із залу так само неохоче, як і їхні чада.

Найбільш хвилююче на сьогодні запитання від мого сина, на яке я не змогла (поки що) дати відповіді: «А коли буде шостий?»

Дарина Плотнікова,

«Вектор Ньюз»
.

У центрі уваги минулого тижня стало поновлення відносин Туреччини з Росією, а також нова хвиля тероризму в регіоні.

Туреччина
Минулого тижня прем’єр-міністр Туреччини Біналі Йилдирим закликав до відмови від подвійних стандартів у питаннях протидії тероризму. У бесіді з журналістами глава уряду привернув увагу до реакції світового співтовариства на теракт у стамбульському аеропорту імені Ататюрка, жертвами якого стали понад 40 людей. Йилдирим відзначив, що про солідарність із турецьким народом заявили багато країн на Заході й Сході, Півночі й Півдні.

«Навіть країни, які не мають зв’язків із Туреччиною, і ті висловилися на підтримку нашої країни. У багатьох містах Європи були підняті турецькі прапори, приспущені державні прапори», — відзначив прем’єр. Він висловив надію на те, що після теракту в Стамбулі людство нарешті почне боротьбу з тероризмом, відкинувши подвійні стандарти і «не позділяючи терористів на хороших і поганих». «Анкара роками повторює, що боротьба з терором є прерогативою всього людства, а не тільки Туреччини. Тішить, що, хоч і пізно, але цю істину вже усвідомлюють», — відзначив Йилдирим. Прем’єр Туреччини також закликав співвітчизників до стриманості й холоднокровності на тлі теракту в Стамбулі. «Ці дні – час солідарності, дні братерства й розділеної скорботи. Усе минеться. Туреччина продовжить свій шлях», — підкреслив Йилдирим.

29 червня відбулася телефонна розмова між В. Путіним і Р. Т Ердоганом, за підсумками якої глава РФ повідомив про початок процесу нормалізації відносин з Туреччиною. Повідомляється, що Путін і Ердоган, можливо, «проведуть особисту зустріч».

30 червня президент РФ В. Путін підписав указ про скасування обмежень щодо Туреччини. Зокрема, йдеться про зняття обмежень на продаж турів у Туреччину. Як результат, уже через три дні турецький туристичний напрямок став найбільш популярним у росіян. Фактично, це означає, що в Крим добровільно більше ніхто не поїде.

1 липня в Сочі відбулася зустріч міністрів закордонних справ Росії й Туреччини С. Лаврова й М Чавушоглу. За її підсумками було оголошено про досягнення домовленості, що контакти між урядами РФ і Туреччини для нормалізації всього комплексу двосторонніх відносин відбудуться найближчим часом. Крім того, Росія й Туреччина відновили діяльність робочої групи по боротьбі з тероризмом.

А 4 липня міністр закордонних справ Туреччини Мевлют Чавушоглу нібито навіть заявив, що Туреччина готова допустити літаки ВПС РФ на свою базу ВПС у м.Інджирлик (є однією з основних баз ВПС НАТО в регіоні). Але інформацію про це не змогли підтвердити ані офіційна Москва, ані офіційна Анкара. “Я не мав це на увазі (дозвіл на використання Росією авіабази). Ми готові до будь-якого співробітництва в боротьбі з ІД, як приклад, я назвав “Інджирлик”. Ми будемо співробітничати з Росією, але відкриття “Інджирлика” неможливе”, — пояснив Чавушоглу журналістам після засідання уряду Туреччини. Авіабаза “Інджирлик” розташована в провінції Адана на півдні Туреччини. У цей час влада країни дала дозвіл на розміщення там літаків ВПС США, Німеччини, Великобританії, Катару й Саудівської Аравії.

При цьому важливо відзначити, що нормалізація відносин між Туреччиною й Росією не нанесе шкоди стосункам Анкари й Києва. Про це в бесіді з кореспондентом агенства «Анадолу» сказав посол України в Анкарі Сергій Корсунський. Дипломат відзначив, що Президент України Петро Порошенко обговорював із главою турецької держави Реджепом Тайїпом Ердоганом лист, який той адресував президентові Росії Володимиру Путіну. За словами посла, Туреччина й Україна продовжать реалізацію проектів у галузі економіки, оборони й промисловості. Корсунський підкреслив, що Україна не вважає кроки Анкари в напрямку нормалізації відносин з Москвою «зрадництвом», як стверджує дехто. «Київ прагне до зміцнення стратегічного співробітництва між двома країнами»,— пояснив він. Торкнувшись зв’язків Туреччини й України у сфері туризму, посол проінформував, що число українських туристів у турецькій Антальї подвоїлося. «В Україні склалося досить позитивне враження про Туреччину. З відкриттям чартерних рейсів число українських туристів досягне мільйона осіб»,— відзначив він. За його словами, українська сторона також докладає зусиль, щоб збільшити число українських туристів, що відвідують Туреччину.

Сирія
Обстановка ж у Сирії залишається надзвичайно складною. У різних регіонах країни проурядові сили продовжують вести бойові дії проти збройних формувань ІД, «Джебхат ан-Нусри» й інших екстремістських угруповань. Бойовики «Джебхат ан-Нусри» і союзні їй бандформування захопили місто Кенсаба на півночі за 20 км від кордону з Туреччиною. Формування ІД вели наступ на позиції сирійської армії навколо Пальміри. Запеклі бої тривають в Алеппо й прилеглих до міста районах. Навчені американцями бійці т.зв. «Нової сирійської армії» за підтримки спецназу США і Йорданії спробували 28 червня захопити місто Бу-Кемаль на кордоні з Іраком, однак зазнали поразки від контрнаступаючих бойовиків ІД.

29 червня глава МЗС РФ С. Лавров заявив, що Захід повинен змусити підтримуваних опозиціонерів піти з позицій «Джебхат ан-Нусри». За оцінкою С. Лаврова, опозиційний Вищий комітет з переговорів «займає абсолютно неконструктивну позицію на міжсирійських переговорах у Женеві, відмовляючись сідати за один стіл з іншими сирійськими сторонами». Після переговорів з турецьким колегою М. Чавушоглу С. Лавров заявив 1 липня, що між Росією й Туреччиною немає розбіжностей, кого вважати терористами в Сирії, а загони опозиції, які не пішли з позицій терористів у САР, розглядаються як їхні пособники.

За інформацією ЗМІ, адміністрація президента США запропонувала Росії поглибити військову взаємодію між двома країнами в Сирії в протистоянні екстремістам в обмін на те, що урядова армія САР припинить наносити удари по загонах опозиції, підтримувані США. Зокрема, «США обіцяють об’єднати зусилля із ВПС Росії, щоб обмінюватися даними про цілі й координувати розширену кампанію бомбових ударів по «Джебхат ан-Нусрі».

3 липня президент САР Б. Асад підписав указ про формування нового уряду на чолі з І. Хамісом. Ключові пости глав Міноборони, МЗС і МВС зберегли колишні міністри, одержавши при цьому додатково функції віце-прем’єрів. В ООН повідомили, що міжнародна організація змогла надати гуманітарну допомогу жителям усіх 18 обложених районів Сирії. Спецпосланець генерального секретаря ООН по Сирії С. де Містура заявив 29 червня, що відновить міжсирійські переговори тоді, коли буде впевнений, що вони матимуть «гарні шанси» на успішний результат.

Ірак
У результаті двох терактів, вчинених у ніч на 3 липня в столиці Іраку Багдаді, за неповним даними, загинуло 213 людей, 196 людей одержали поранення. Відповідальність за вибухи взяла на себе «Ісламська держава».

Лівія
Національна нафтова корпорація (ННК) Лівії, лояльна до Уряду національної згоди, 3 липня офіційно заявила про об’єднання зі своїм конкурентом на сході країни. Злиття двох нафтових компаній стало позитивним кроком до відновлення нафтового сектору Лівії, який останнім часом зазнав атак збройних угруповань.

Афганістан
Новий лідер афганського радикального ісламістського руху «Талібан» М. Х. Ахунзада назвав дії іноземних держав в Афганістані «окупацією». За його словами, відмова уряду в Кабулі від союзу з іноземними партнерами може стати одним із попередніх кроків для договору між владою й «Талібаном». Ахунзада також відзначив, що у «Талібана» є програма, націлена на створення незалежної і єдиної держави, де будуть діяти закони ісламу. Тим часом мирні переговори Ісламської партії Афганістану (ІПА) з кабульською владою остаточно провалилися, надій на їх поновлення немає, говориться в заяві лідера ІПА Г. Хекматіяра. На його думку, нинішній афганський уряд має бути розпущений, оскільки не користується підтримкою більшості населення країни. Раніше повідомлялося, що ІПА зажадала відмови від американо-афганської угоди по безпеці й затвердження Кабулом строгого графіка виведення всіх іноземних сил із країни.

За матеріалами ЗМІ й Інституту Близького Сходу
Огляд підготували Марсель Бондарчук, Іван Правдин, «Вектор ньюз»

Із часу катастрофи на Чорнобильській АЕС у 1986 році ядерна енергетика надовго потрапила в немилість у більшості європейських країн. Італія закрила всі свої реактори. Німеччина, Бельгія, Швейцарія перебувають у процесі скорочення обсягів роботи ядерних реакторів. Навіть Франція, яка одержує 77 відсотків електроенергії саме за рахунок АЕС, обговорює часткове їх згортання.

Проте на континенті, який є лідером у питанні глобального потепління, закриття основного джерела надійної безвуглецевої електроенергії залишається досить непростим питанням. І ситуація зі Швецією є показовим прикладом.

Донедавна Швеція йшла шляхом скорочення своєї ядерної потужності, яка забезпечує 40 відсотків електроенергії країни, хоча політика уряду була орієнтована на використання поновлюваних джерел енергії замість ядерної. Але цього літа країна змінила свій курс у цьому питанні. Відповідно до нової угоди, Швеція буде позбуватися від головного податку, який значно гальмував ядерний сектор, і комунальному господарству країни буде дозволено побудувати до десятка нових реакторів для заміни старих, виведення яких із експлуатації планується на найближчі роки.

Офіційно Швеція, як і раніше, переслідує мету переходу на стовідсоткове використання поновлюваних джерел енергії до 2040 року. Однак нові політичні віяння, по суті, є зворотним рухом у цій тенденції. Якщо в майбутньому виявиться складніше (ніж очікувалося) забезпечити всю країну лише за рахунок вітрової, гідро- і сонячної енергії — а деякі експерти вважалися, що це можливо, — тоді ядерна енергетика буде запасним варіантом.

Чому ж ядерні реактори Швеції опинилися в немилості?

Невеликий екскурс в історію. Після нафтової кризи ОПЕК в 1970-і роки Швеція пережила бум будівництва АЕС, щоб зменшити залежність держави від викопного палива. Це був один із найбільш яскравих і швидких проривів в історії процесу декарбонізації, який світ коли-небудь бачив, поряд із активним будівництвом АЕС у Франції. Ось список із дев’яти діючих реакторів країни, розташованих у трьох місцях.

Ядерна енергетика залишається спірним сектором – у країні обговорюють можливе його скорочення ще з 1980 року, але вона дає реальні вигоди Швеції. Ці дев’ять реакторів постачають 40 відсотків електроенергії країни (гідроенергетика забезпечує ще 50 відсотків потреб, а частина, яка залишилася, припадає на газ і енергію вітру). Зараз Швеція може по праву пишатися одним із найнижчих рівнів викиду вуглекислого газу у світі. Крім того, країна експортує електроенергію в сусідні країни, зокрема, у Фінляндію. Але в останні роки ядерні реактори Швеції стали дуже збитковими. Станом на 10 червня робота реакторів коштує в середньому близько 3,8 цента за кіловат-годину (квт-год.). Але комунальні підприємства одержують усього лише близько 2,6 цента /квт-год. за ядерну електроенергію.

Чому виник цей дефіцит? За останні роки витрати на забезпечення роботи АЕС збільшилися, і в цьому процесі не останню роль зіграв той факт, що комунальні служби були зобов’язані прийняти жорсткіші вимоги до безпеки після трагедії 2011 року на Фукусімі (Японія). Водночас ціни на електроенергію різко впали: почасти через економічний спад у Європі й почасти через субсидії, які штучно сприяли здешевленню енергії вітру на скандинавських енергоринках. Але найголовнішою причиною збитковості АЕС було те, що ще з 2000 року Швеція стягувала податок на ядерну енергетику, який недавно зріс майже до 1 цента за кіловат-годину. Цей податок приніс Швеції $484 млн минулого року. З іншого боку, він же став причиною витіснення ядерних реакторів зі сфери бізнесу. Vattenfall, компанія, яка відповідає за роботу семи шведських реакторів, попередила, що якщо питання оподатковування не буде переглянуте, більшість АЕС країни будуть закриті до 2020 року, тобто з великим випередженням раніше передбаченого графіка.

Примара смерті сектору ядерної енергетики поставила Швецію перед дилемою. Багато «зелених» виступали за збереження податку, поетапну відмову від атомної енергії з наступним переходом на вітрову й сонячну. Але цей проект виявився занадто складним, щоб реалізувати його на практиці. Одна із ключових проблем полягає в тому, що атомні електростанції, як правило, працюють цілодобово, а енергія вітру зазнає фактору непостійності (робота на повну потужність складе всього лише близько 30 відсотків часу). В одному з досліджень вказується, що для заміни 9000 мегаватної потужності АЕС Швеція мала б побудувати структуру, яка забезпечує понад 22000 мегават за рахунок потужності вітру, плюс газові турбіни на 8600 мегават, покликані забезпечити резервне живлення. За деякими оцінками, таке будівництво «з’їсть» удвічі більший бюджет, ніж той, який піде на забезпечення використання існуючих реакторів протягом решти терміну їхньої служби.

Виникає питання й про те, що робити протягом зими у Швеції, коли попит на електроенергію злітає до небес, коли вітрові турбіни часто просто не функціонують через холодну погоду, а кількість сонячного випромінювання значно знижується. Одне з досліджень, проведених в 2015 році у сфері енергетичної політики, стверджує, що передчасне завершення роботи АЕС призведе до різкого й непропорційного підняття цін у Швеції. Інше дослідження, опубліковане в European Physical Journal Plus, доводить, що заміна всього атомного сектору на вітрову енергію й газ призведе до значних викидів CO2 при виробництві електроенергії: кажуть, що в такому випадку викиди у Швеції збільшаться вдвічі. І тоді шведські промислові групи – серйозні постійні споживачі електроенергії, такі, як Volvo або сталеливарна компанія SSAB, — виступили за те, щоб урятувати атомні реактори.

Як шведські реактори одержали друге життя

Врешті перспектива передчасного виведення з експлуатації АЕС виявилася Швеції не по зубах. У другій декаді червня 2016 року соціал-демократи, які правлять у Швеції, і «зелені» дійшли згоди з опозицією про те, щоб знизити податок на сектор ядерної енергетики протягом наступних двох років, даючи таким чином діючим реакторам можливість уникнути дострокового закриття. Вони також погодилися дозволити будівництво десяти реакторів на вже існуючих майданчиках, щоб замінити АЕС, термін служби яких наближається до кінця протягом найближчого десятиліття. Незабаром після того, як угода була досягнута, компанією Vattenfall були схвалені заходи щодо підвищення безпеки роботи на трьох реакторах у Форсмарку. Це дозволить АЕС продовжити свою роботу й після 2020 року.

Цікаво, що уряд усе ще ставить перед собою мету повністю перейти на поновлювані джерела енергії до 2040 року, але в угоді відзначається, що це не обов’язково виключає використання ядерного палива: “2040 — це мета, а не дата повної відмови від використання ядерної енергії, і не означає зникнення сектору ядерної енергетики”. За даними «Financial Times», міністр енергетики Ібрагім Байлан сказав про ситуацію наступне: “Це традиційний шведський компроміс.”

До речі, комунальні служби Швеції зовсім не обов’язково почнуть будівництво нових атомних електростанцій. Занадто це дорого. Зовсім поруч, у Фінляндії, французька державна компанія Areva будує реактор потужністю в 1720 МВт, що зараз коштує близько 9,5 мільярдів доларів — утричі більше від початкової ціни завдяки затримкам і перевитраті коштів. Зовсім недавно невідомо чому фінський консорціум вирішив співробітничати з російським «Росатомом» і побудувати окремий реактор у Пюхяйокі. Поки неясно, у якому напрямку буде рухатися Швеція, але зрозуміло, що справа навряд просунеться вперед, якщо почне пробуксовувати економіка.

У кожному разі, у найближчі роки може бути цікаво порівняти успіхи Швеції й Німеччини, яка, виконуючи свій план «Energiewende», націлений на боротьбу із глобальним потеплінням, сподівається одержати 80 % своєї електроенергії з поновлюваних джерел до 2050 року (зараз це становить 31 %). І країна робить це, виводячи з експлуатації непопулярні серед населення АЕС.

Тим часом тривають дебати серед експертів у питаннях енергетики: чи справді можливо повністю забезпечити енергопотреби країни лише за рахунок поновлюваних джерел енергії. Німеччина робить ставку саме на них і відповідає «так», але Швеція зараз, здається, робить крок назад. Звертаємо увагу й на те, що в деяких американських штатах, наприклад, у Каліфорнії й Іллінойсі, тривають дебати з приводу того, щоб зберегти ядерні реактори, які стали нерентабельними й потребують дочасного закриття.

До речі, Швеція використовує цікаву стратегію утилізації ядерних відходів. Замість того, щоб ухвалити рішення про довгострокове геологічне зберігання на місці (те, що намагався зробити Конгрес США з горою Юка), уряд країни склав список потенційних місць і провів консультації в тісному співробітництві з місцевими жителями. А потім дві громади-переможці боролися за право розмістити на своїй території сховища ядерних відходів. Це й зрозуміло, адже цей проект означає наявність робочих місць, грошей і інших благ.

А що ж Україна?

На жаль, але Україні ще дуже далеко не тільки до безвуглецевого енергоринку, але навіть до безатомного. На сьогодні ядерна енергетика займає близько 44% усього енергоринку країни, ще 40% — це теплоцентралі, які працюють на газі або вугіллі, з відповідними викидами вуглеводню.

На світовому ринку ядерної енергетики Україна займає 8-е місце за потужностями й 4-е за часткою електроенергії, яка виробляються на АЕС. Запорізька АЕС — найбільша АЕС у Європі й п’ята у світі. зараз функціонують чотири АЕС із 15 реакторами загальною чистою потужністю 13,17 ГВт. Існуючі атомні електростанції можуть бути модернізовані для збільшення їх продуктивності. Це здешевить енергоресурси, зменшить залежність від вугілля й через ефект заміщення може трохи знизити попит на імпортний газ.

Гідроелектростанції не займають і 10% ринку, а вітрові й сонячні — по 0,3%, тобто в 100 разів менше, ніж у Німеччині. А вже повний перехід на альтернативну енергетику в Україні якщо й буде можливий, то не як у Швеції, до 2040 року, а ймовірніше десь до 2140 року, і ніяк не раніше. Але якщо вже розглядати всі перспективи, то дійсно, найбільш перспективними для України є два напрямки — це вітроенергетика й використання сонячної енергії. Для рентабельної роботи вітроенергетичних установок швидкість вітру має бути не меншою за 3 м/с. В Україні такі умови забезпечуються на узбережжях Чорного й Азовського морів, у Карпатах, а також у східній частині України.

Що стосується такого напрямку розвитку енергетики України, як використання сонячної енергії, то на сьогоднішній день найбільше поширення одержали напівпровідникові фотоелектричні станції (СФЕС), КПД яких становить 8-12%, а також СЕС баштового типу з використанням традиційного термодинамічного циклу, що забезпечують КПД на рівні 15-16%. До недоліків СЕС належать обмежена можливість акумулювання електроенергії, неможливість генерування електроенергії в ранковий і вечірній час, який був піковими по навантаженню, і в холодну пору року. Усунення цих недоліків може бути досягнуте при використанні геліоводневої електростанції (ГВЕС), у якій передбачається розкладання води на складові — водень і кисень, який накопичуються в сховищах, що дозволяє генерувати електроенергію не тільки в години пік, але й у нічний час. При спорудженні пропонованої ГВЕС можуть використовуватися всі складові тільки вітчизняного виробництва, що забезпечує повну незалежність реалізації цього напрямку в енергетиці.

Великою перевагою електростанцій, які працюють із використанням поновлюваних джерел енергії, є їх екологічна чистота й незалежність від імпортних енергоносіїв, а це реальний шлях до повної енергетичної незалежності України. Втім, є ряд факторів, без яких реалізація цих планів буде неможлива.

По-перше, політична воля керівництва країни в досягненні енергетичної незалежності, а також бажання забезпечити високий рівень економіки України й життя населення, а не окремих олігархів.

По-друге, потрібно розробити нову Стратегію розвитку енергетики, у якій мають бути запропоновані шляхи досягнення повної енергетичної незалежності України.

По-третє, необхідно терміново вирішити питання фінансування інноваційних робіт, які забезпечують енергетичну незалежність, оскільки без їх виконання неможливо досягти позитивного результату в цьому питанні.

Валерій Котов, “Вектор ньюз”

Минулого тижня в регіоні, як і раніше, було неспокійно. У Сирії, Іраку, Лівії й Афганістані триває збройне протистояння між прихильниками урядів і силами опозиційних угруповань. Складною залишається обстановка в зоні палестино-ізраїльського конфлікту, у Ємені, у південно-східних провінціях Туреччини.

Туреччина
Нові вибухи пролунали минулого тижня в Туреччині. 7 червня 11 осіб загинуло й 36 одержали поранення в результаті вибуху в Стамбулі, який відбувся поблизу службового автобуса спецназу поліції недалеко від зупинки громадського транспорту. Відповідальність за цю акцію взяло на себе терористичне угруповання «Яструби свободи Курдистану», пов’язане із сепаратистською Робочою партією Курдистану» (РПК). Наступного дня, 8 червня, ще п’ятеро людей загинуло й близько 30 постраждали в результаті вибуху на південному сході Туреччини в провінції Мардин. Теракт вчинили члени РПК. 9 червня глава турецького уряду Б. Йилдирим заявив, що Туреччина не має наміру вести переговори з РПК і продовжить боротися з цим угрупованням доти, поки не буде забезпечена безпека громадян країни.

Крім того, Міністр закордонних справ Туреччини М.Чавушоглу заявив 7 червня, що Анкара призупинить дію угоди з Євросоюзом про реадмісію нелегальних іммігрантів, якщо ЄС не надасть громадянам Туреччини право безвізового в’їзду на свою територію.
«У відносинах з Європейським союзом Туреччина дотримується позиції забезпечення своїх національних інтересів. Туреччина – не звичайна країна, як і турецький народ. Ми не сприймаємо тверджень про те, що Анкарі треба буде очікувати (членства в ЄС – ред.) до трьохтисячного року. Нехай ніхто не випробовує наше терпіння». Про це заявив президент Туреччини Реджеп Тайїп Ердоган, виступаючи на іфтарі, організованому в Президентському палаці в Анкарі. Привертаючи увагу до закликів ЄС про зміну антитерористичного законодавства, глава турецької держави відзначив, що Туреччина сповнена рішучістю продовжити боротьбу з тероризмом. «Ми будемо також активно боротися зі структурою, яка загрожує Туреччині з боку сирійського кордону. Для цього будуть використані всі політичні, дипломатичні й військові ресурси країни», — відзначив президент. «Хто б то не був, Туреччина не дозволить створити на півночі Сирії будь-яке утворення», — додав Ердоган.

14 червня Міністр національної оборони Туреччини Фікрі Ішик у рамках зустрічі міністрів оборони країн НАТО в Брюсселі зустрівся з Генеральним секретарем НАТО Йєнсом Столтенбергом і міністром оборони Великобританії Майклом Феллоном. На зустрічі зі Столтенбергом Ішик підкреслив необхідність забезпечення єдності, солідарності й цілісності Альянсу. «Сильної й ефективної оборони можна досягти потужним військовим потенціалом», — відзначив Ішик. За словами турецького міністра, щоб досягти бажаних результатів у діалозі з Росією, НАТО потрібні «сильні позиції». Ішик також висловив задоволення розробкою нової концепції протиракетної оборони НАТО, яка охопить також територію Туреччини.

Сирія
У Сирії продовжилися бойові дії між урядовими силами й формуваннями бойовиків терористичних угруповань «Ісламська держава» (ІД) і «Джебхат ан-Нусра». Крім того, на півночі країни загони опозиційних «Сил демократичної Сирії» (СДС) вели бої з бойовиками ІД. Минулого тижня найінтенсивніші бої, як і раніше, відбувалися в Алеппо й однойменній провінції, а також у сусідній провінції Ракка. В Алеппо бойовики «Джебхат ан-Нусри» постійно обстрілювали міські квартали, що призвело до загибелі десятків людей і сотнень потерпілих. Поряд із цим, бойовики «Джебхат ан-Нусри» і союзного їй угруповання «Ахрар аш-Шам» постійно атакували позиції урядових військ і ополчення в Алеппо і його околицях.

Військове командування США схвалило наступ сирійської армії на позиції бойовиків ІД у провінції Ракка, але не координує свої дії ані з ними, ані з російською авіацією в Сирії. Збройні формування СДС за підтримки авіації західної коаліції на чолі зі США вели успішний наступ на місто Манбідж (північ Сирії поблизу кордону з Туреччиною). Бої сирійських урядових військ з формуваннями різних опозиційних угруповань режиму президента САР Б. Асада відбувалися в провінціях Дейр-Ез-Зор, Латакія, Дераа, Хомс, Хама й у районі Дамаска. Американська влада продовжує вести діалог з опозицією Сирії про розмежування з терористами, а 9 червня Вашингтон увів санкції проти діючого в Сирії терористичного угруповання «Бригади мучеників Ярмука». Міністр оборони Франції Ж.-І Ле Дріан 9 червня заявив, що на території Сирії діють французькі військові інструктори, які надають «інструкторську підтримку повстанським демократичним силам». ООН погодила із сирійською владою питання доставки в червні гуманітарної допомоги в усі 19 обложених районів країни. Перший конвой з міжнародною гуманітарною допомогою прибув 10 червня в місто Дума, яке утримують сили опозиції.

6 червня сирійський парламент на своєму першому засіданні обрав Хадію Аббас главою Народної ради. Вона стала першою жінкою, яка посіла головний пост у вищому законодавчому органі Сирії.

7 червня, виступаючи в Народній раді (парламенті), президент САР Б.Асад заявив, що Дамаск не піде на будь-які переговори, які проводяться з порушенням принципів конституції країни. Він закликав усі сторони, залучені в міжсирійський конфлікт, скласти зброю й приєднатися до мирного процесу, відзначивши, що міжсирійські переговори, по суті, так і не почалися через відсутність діалогу з опозицією. На думку Б. Асада, сирійці не маєють іншого вибору, крім перемоги над тероризмом. Однак це не означає, що Сирія відмовляється від політичних процесів. На думку спецпредставника генсека ООН по Сирії С. де Містура, час для початку нового раунду міжсирійських переговорів поки ще не настав, але його офіс скоро почне технічні дискусії з усіма сторонами.

Лівія
У Лівії минулого тижня військові формування, які заявили про своє підпорядкування Уряду національної згоди (УНЗ), почали наступ на розташоване у центральній частині країни місто Сирт – оплот місцевого відгалуження «Ісламської держави». Під час запеклих боїв проурядові сили відрізали місто від підступів до моря, а 11 червня захопили порт і кілька районів Сирта.

Крім того, 15 червня члени РБ ООН одноголосно схвалили резолюцію, яка розширює мандат ЄС на протидію контрабанді зброї в Лівії. Відтепер сили безпеки країн-членів ЄС протягом 12 місяців зможуть інспектувати судна біля берегів Лівії на предмет порушення збройового ембарго. Резолюція була прийнята членами Радбезу одноголосно. Її автором була Великобританія. Якщо під час інспекції суден буде виявлена зброя, співробітники правоохоронних органів мають право її вилучити або знищити. Резолюція передбачає, що втручання має відбуватися відповідно до міжнародного права.

Афганістан
Президент США Б. Обама 10 червня схвалив розширення повноважень американських військовослужбовців у боротьбі з екстремістами руху «Талібан» в Афганістані. Йдеться про надання американським збройним силам додаткових повноважень по наданню допомоги афганським силам безпеки в боротьбі з талібами, що дозволить використовувати авіацію ЗС США в операціях проти екстремістів. Разом з тим, новий план не припускає присутності сухопутних військ США на афганській території. У Держдепартаменті заявили, що Сполучені Штати, як і раніше, виступають за політичне врегулювання конфлікту між владою Афганістану й рухом «Талібан».

За інформацією в ЗМІ, ватажок міжнародної терористичної організації «Аль-Каїда» Айман аз-Завахірі присягнув на вірність новому лідеру афганського руху «Талібан» М. Х. Ахунзаде.

За матеріалами закордонних ЗМІ й Інституту країн Близького Сходу
Огляд підготував Марсель Бондарчук

Зовсім недавно минув рівно рік з того часу, коли українцям відрекомендували нового очільника Одеської обласної державної адміністрації Михеїла Саакашвілі, оголосити про призначення якого приїхав сам Президент України. При цьому треба пам’ятати, що на той час Одеська область уже побачила декількох «постмайданних» керівників, які випробували свій губернаторський талант на її просторах. Два місяці Володимира Немировського, які завершилися трагедією 2 травня, і один рік «миротворця» Ігоря Палиці залишили свій слід у пам’яті одеситів. Але призначення на пост губернатора колишнього грузинського президента викликало надзвичайний ажіотаж не тільки в регіоні, але й у всій Україні, і навіть за рубежем. Буквально всі хотіли вступити до «секти свідків грузинських реформ».

Інформаційні посилання на чудеса, якими була сповнена Грузія часів М. Саакашвілі в кращих традиціях казки «Про царя Салтана», змушували обивателя сподіватися, що смарагдові горіхи скоро опиняться й у наших руках.

Місто було прикрашене неоднозначними білбордами з привітаннями «Ти одесит, Мишко!», а в пресі з’явилася величезна кількість різних публікацій на тему, що тепер чекає на Південну Пальміру. До пари пресі повелася й значна частина одеського політикуму, по-плебейски заграючи з новим керівником, сподіваючись сподобатися, пристосуватися, пересидіти… Принаймні, саме така думка склалася в багатьох, коли вони переглядали коментарі депутатів і чиновників усіх рангів, які вибухнули в соцмережах постами про нове одеське «чудо». Сам Михеїл Саакашвілі явно підсилював цей звуковий ефект, заграючи з одеситами й обов’язково включаючи у свої самобутні виступи слово «найкращі». Трохи пізніше ця ж фраза, проїхавши з ним в «антикорупційному» турне містами України, змусила мешканців різних областей сперечатися, хто ж із них «най-най»…

Але повернімося до річниці діяльності п. Саакашвілі на посту губернатора Одеської області. Уже немало маститих політологів і експертів висловили свою думку з цього приводу в найрізноманітніших ракурсах. Важливий момент: людям, які незнайомі з роботою облдержадміністрацій у їхній нинішній іпостасі, не завжди зрозуміло, що ОДА — це складний організм, зв’язаний багатьма системами життєзабезпечення. Більше того, адміністративно-кадровий взаємозв’язок з офіційним Києвом для губернатора і його команди є одним із головних факторів — іншими словами, жодна облдержадміністрація в Україні просто не може працювати автономно. Чи зміниться щось після повної децентралізації влади й створення префектур, — це питання не сьогоднішнього дня. Згодом це зрозумів і Михеїл Ніколозович, увівши у свій лексикон нові обороти про «київську зраду», «договорняки» і «міжсобойчики». Апогеєм з’ясування стосунків між Одесою й Києвом стала відома перепалка з Арсеном Аваковим у присутності гаранта Конституції.

А тому нестача хліба в Одесі значною мірою почала компенсуватися надлишком видовищ. ЗМІ стали свідками ефектних зруйнувань парканів і дорожніх знаків (цілком, до речі, у стилі колишнього мера Одеси Олексія Костусєва, теж великого прихильника таких шоу).

Неординарною виявилася й кадрова політика Михеїла Саакашвілі щодо таких незрозумілих для нього районів області. Призначені туди за результатами «прозорого» конкурсу люди здебільшого так і не змогли органічно вписатися в роботу району, що в результаті призвело до багатьох випадків, коли депутати райрад почали ініціювати питання про недовіру до глав райадміністрацій на своїх сесіях. Не оздоровлювала ситуацію в області й боротьба з розрекламованою «горіховою» мафією — так само, як і тяга до засклення, у результаті якої був понівечений фасад Морвокзалу, скло на якому виявилися недосить «прозоре».

Оригінальністю відрізнялася й мерська кампанія-2015 в Одесі, коли Михеїл Саакашвілі докладав титанічних зусиль для просування свого соратника Сашка Боровика в градоначальники Одеси, чим і поставив вирішальну крапку в цій ініціативі. Незрозумілі взаємини із пропрезидентською партією «Солідарність» призвели до кількох гострих конфліктів із деякими її представниками в депутатському корпусі. Одним із таких відомих усій Одесі конфліктів стало протистояння Михеїла Саакашвілі з народним депутатом Дмитром Голубовим, у минулому талановитим українським хакером, який за підтримки однодумців і керівництва облради досаакашвілівського» періоду, наприкінці травня 2015 року, дивовижним чином придбав з колегами більшу частину резиденції в Курортному провулку, відому як «Будинок прийомів».

Загалом, на нашу думку, одеський етап життя Михеїла Саакашвілі виявився роком яскравих подій для нього особисто й роком нереалізованих можливостей для Одеси. Адже дотепер “оновлюється” траса «Одеса – Рені», “ремонтуються” дороги в Татарбунарах і в Килійському районі, “уводиться” в експлуатацію аеропорт, “вирішуються” проблеми озера Сасик і Тилигульського лиману й багато чого іншого.

До того ж, безглузда реорганізація управлінь призвела до втрати адміністративної інституціональності, у результаті чого досвідчені фахівці з різних структурних підрозділів під видом «животворящої» люстрації й «очищення» були звільнені.
Окремим феноменом менеджменту Михеїла Саакашвілі стало абсолютне ігнорування регіональної специфіки області, у результаті чого робочі поїздки найпротяжнішою в Україні областю замінялися походами на центральні канали телебачення, де Михеїл Саакашвілі через його неординарність був і залишається бажаним гостем. Цікаво й те, що практично вся команда губернатора складається з незнайомих Одеській області людей. Марія Гайдар – росіянка, Олександр Боровик – львів’янин, який емігрував із СРСР, Юлія Марушевська – із Миколаєва, Георгій Лордкіпанідзе – грузин, Меріко Кокая – американка, Вадим Грузин – із Києва, Тетяна Крива — дончанка. І це тільки імена найбільш відомих персон, імена «реформаторів» другого ешелону не такі вже й цікаві. Регіональна ситуація загострювалася й тим, що, на відміну від часів президентської роботи в Грузії, на одеському етапі життя Саакашвілі не виявилося людей, здатних урівноважувати й направляти в правильне русло його невгамовну активність. Цей політичний броунівський рух при всій його скандальності не мав і не має очікуваного коефіцієнта корисної дії. До речі, невеликий ліричний відступ: контактне оточення М. Саакашвілі феномен його невгамовної енергії дипломатично аргументує тезою про його неймовірні здібності до високої швидкості мислення й, відповідно, про нездатність звичайних смертних устигати за його думками.

Загалом, не хочемо ворожити, хто був ініціатором соціально-суспільного експерименту із призначенням Михеїла Саакашвілі на посаду губернатора, але очікуваний результат для Одеської області за минулий рік явно не досягнутий. Звичка обіцяти жартує із Саакашвілі дуже зле. Навіть лояльний електорат, який чекав на «одеське чудо», починає відчувати розчарування. У липні минулого року, за даними соціологічної служби «Рейтинг», 41% мешканців Одеської області вітали призначення Саакашвілі. У лютому цього року рейтинг потенційної партії Саакашвілі в Одеській області склав 4%. А тому не дивно, що дедалі частіше в місті починає звучати споконвічне одеське питання «І скільки це ще буде?».

Втім, нам здається, що стрімкий вектор кочування Михеїла Саакашвілі незабаром понесе його далі безкрайніми просторами геополітичних морів, поки не посміхнеться можливість здійснити бажання, яке глибоко засіло в його душі, — повернутися колись на батьківщину, яка його відштовхнула…

На цьому хочеться побажати успіхів і Михеїлу Ніколозовичу, і Україні.

Дмитро Волошенков, «Вектор ньюз» (Одеса)