Автор: Редакція

В наш час соціальні мережі займають одне з передових місць в людській діяльності. За даними аналітичних компаній, в середньому людина в Україні проводить в мережі від 4 до 6 годин на день. І ця цифра невпинно росте з кожним місяцем. Це обумовлено тим, що постійно збільшується кількість функцій та інформації, котра є «націленою» на користувача.

«Targeting» або «націлювання» – маркетинговий інструмент, котрий своїм функціоналом виділяє з глобальної мережі певну групу користувачів, відібрану за встановленими характеристиками і подає своїй цільовій аудиторії інформацію, яка може їх зацікавити.

В більшості випадків цей механізм використовується для реклами товарів або послуг. Банальним прикладом може слугувати ваше бажання придбати якусь річ в інтернеті. Перед покупкою більшість користувачів аналізують ціни та відгуки про той чи інший товар. Саме ця дія дає поштовх системі таргетингу запропонувати вам потрібний товар чи його аналоги в якості реклами при перегляді соціальних мереж.

Також, подібними функціями користуються боти. Це спеціальні програми, що автоматично виконують якісь дії через ті ж інтерфейси, що і користувач. Мають вони також іншу назву – «імітація людини в мережі». Їх можна розглядати в двох аспектах: позитивному та негативному. Перші онлайн боти були створені для полегшення життя людини в мережі (швидкий пошук новин за заданими параметрами), або ж для бізнесу (чат-боти, боти для інтернет-аукціонів).

Проте зараз, все частіше ботів використовують в досягненні власних та не завжди законних цілей. Фейкові акаунти, створені з метою пропаганди, дезінформації, компрометації, розпалювання суперечок в мережі на суспільні та політично важливі теми. За допомогою таких «штучних» користувачів, в мережі створюється ілюзія спільної думки багатьох людей.

Вони можуть бути як повністю, так і частково автоматичними. Зараз, в період гібридної війни між Україною та Росією, пропаганда та дезінформація з боку ворога займає одне з перших місць у спробах повалення політичного ладу в країні. Тому, єдиною протидією цим засобам є створення своєї, особистої думки, що є результатом аналізу та логічного мислення.

Бота в мережі можна знайти, не покладаючи для цього багато зусиль. Одними з найпоширеніших ознак бота є:
• Відсутність живих фотографій. Фото на сторінці може взагалі не бути, або це картинка з інтернету.
• Відсутність особистої інформації. Вона може бути заблокована самим ботом або містити пусті поля.
• Активність. Бот працює цілодобово, навіть вночі.
• Агресивність. Налаштування бота дозволяють негативно реагувати на пости, навіть не по темі.
• Коротка історія акаунта. Створюються навіть боти «на один день».

Сукупність цих ознак дають підстави вважати, що ви знайшли бота. В ідеалі вам потрібно поскаржитись на таку сторінку та внести її до чорного списку.

Не варто забувати той факт, що від надмірного використання соціальних мереж виникає залежність. Певним чином, боти та система таргетингу також впливають на формування залежності, тому приділяйте більше часу рідним, близьким та колегам, активно обговорюйте новини і майте свій погляд на речі.

Володимир Литвиненко,
спеціально для «Вектор Ньюз»

Досвідчений контррозвідник і розвідник, генерал-майор Служби безпеки України Олександр Нездоля, звільнившись у запас, написав декілька цікавих книг-спогадів. У «Досье генерала госбезопасности Александра Нездоли» (2003) і «Дві епохи генерала держбезпеки» (2006) він поділився враженнями про службу в команді «Карпати». Цей розвідувальний спецпідрозділ був сформований 1980 року для участі у бойових діях в Афганістані. До нього увійшли співробітники, а також спецрезервісти Першого управління КДБ УРСР (розвідка). Команди «Карпати», а потім «Карпати 1» входили до складу оперативно-розвідувального загону КДБ СРСР «Каскад».

Серед армійських побратимів, з якими довелося брати участь у спільних рейдах і бойових операціях, Олександр Нездоля називає «товариша по службі, полтавчанина Сашка Гараніна». Зокрема він згадує, як той: «… не витримавши спеки, висунувся із БТР до пояса й так їхав. Перший же душманський постріл з англійського «Бура» пробив люк. Хвилин через сорок я під’їхав до цього місця, дивлюся – Сашко живий, над ним медсестра з пінцетом чаклує, тягне з нього осколки. Кров навколо, без наркозу все це відбувається, а він лежить й в очах сяє радість. Я кажу: «Сашко, чого ти веселий такий?» А він відповідає: «Дивіться, Олександре Іванович, вісімнадцять осколків у мене вцілило й всі тільки до поясу, а нижче все ціле! Тільки коліно зачепило… Значить буду жити!»

Як же був вражений автор спогадів, коли через тридцять років після описаного випадку йому розкрилась таємниця, що насправді того пам’ятного дня душмани поранили не «Сашка Гараніна», а Олександра Семеновича Гориніна, який був не армійським офіцером, а, як і О.Нездоля – оперативним співробітником КДБ СРСР. До відрядження в Афганістан О.С.Горинін вже встиг попрацювати опером у Кременчуцькому міському відділі, а потім по лінії «С» (нелегальна розвідка) у розвідувальному підрозділі Управління КДБ УРСР по Полтавській області. В Афганістані він виконував особливо важливі розвідзавдання під прикриттям офіцера Збройних Сил СРСР на прізвище Гаранін, про що знали декілька керівників Представництва КДБ СРСР. До цієї інформації не був допущений навіть начальник штабу команди «Карпати» О.Нездоля.

Наведений приклад показує, наскільки дбайливо ставились співробітники розвідувальних підрозділів КДБ СРСР до дотримання легенди прикриття. Адже країни «головного противника» прагнули за будь-яку ціну отримати доступ до документальної інформації про працівників ПГУ КДБ СРСР.

Класичний приклад – успішна вербовка ЦРУ США полковника Володимира Пігузова, секретаря парткому Червонопрапорного інституту КДБ СРСР імені Ю.В.Андропова (зараз Академія Служби зовнішньої розвідки Росії). У радянські часи його слухачами могли бути виключно члени і кандидати в члени КПРС, облікові картки яких зберігались у секторі обліку парткому. Як секретар парткому інституту В.Пігузов протягом довгого часу, аж до викриття 1986 року, мав доступ до них. Наявність у ЦРУ США документальної інформації про причетність конкретних осіб до кадрового складу ПГУ КДБ СРСР зводило нанівець роботу цілих підрозділів з підготовки радянських розвідників до роботи за кордоном під дипломатичним чи іншим прикриттям.

Це дозволяло ФБР США та спецслужбам країн НАТО економити час і кошти на перевірку підозрілих співробітників радянських посольств, закордонних установ, журналістів тощо. Маючи достовірні відомості про радянських розвідників, вони здійснювали активну розробку їх з метою перевірки контактів, «підстави» своєї агентури для виявлення справжніх спрямувань радянської розвідки, відведення уваги працівників ПГУ КДБ СРСР на «негідний об’єкт», просування їм дезінформаційних відомостей, перехоплення каналів зв’язку з резидентурою і Центром тощо. А якщо вдавалося зібрати на радянських розвідників достатньо матеріалів, співробітники ФБР або ЦРУ США робили до них вербувальні підходи.

В умовах, коли людство переживає бурхливий розвиток інформаційних технологій, поряд з класичними методами добування інформації про кадровий склад іноземних спецслужб (агентурний чи технічний) провідні розвідки світу все більше уваги приділяють розвитку особливого виду технічної розвідки – комп’ютерній розвідці. Її фахівці успішно здійснюють аналіз персональної інформації на працівників спецслужб, яка потрапляє в безліч автоматизованих банків даних, інформаційні й телекомунікаційні системи різних форм власності, у відкриті реєстри, соціальні мережі тощо.

Як наслідок, спеціальні служби всіх без виключення країн світу змушені коригувати, а то й відмовлятися від деяких традиційних форм і методів розвіддіяльності. Зокрема, через повсюдне впровадження сучасних інформаційних технологій, найбільш уразливими виявились методики розробки легенд чи виготовлення документів прикриття розвідників.

Зокрема, недооцінка керівництвом ГУ ГШ МО РФ нових умов розвіддіяльності стали причиною найбільш гучних провалів російських військових розвідників у Великій Британії та інших країнах Євросоюзу. Так, 2018 року британським спецслужбам вдалося не тільки виявити коло осіб, причетних до отруєння колишнього співробітника воєнної розвідки РФ Сергія Скрипаля і його доньки Юлії, встановити вигадані імена Петрова і Баширова, якими вони користувались під час перебування у Великій Британії, але й ідентифікувати їх з російськими майстрами стинати голови, кадровими співробітниками ГУ ГШ МР РФ, «героями Росії» Анатолієм Чепігою і Олександром Мишкіним.

Це стало можливим за результатами аналізу інформації, здобутої з баз даних Федеральної міграційної служби РФ про видачу їм російських паспортів зі штампом «Відомостей не давати», а також облікових карток громадян Росії з системи «Російський паспорт». «Родзинкою на тортику» стала фотографія полковника ГУ ГШ МО РФ Анатолія Чепіги, котрий у Велику Британію виїхав як бізнесмен Руслан Баширов, на стенді героїв Росії-випускників Далекосхідного вищого загальновійськового командного училища Міноборони РФ імені Рокоссовського.

Зібрання, зберігання і використання узагальнених відомостей про діяльність спецслужб поза їх відомчого контролю, якими б добрими намірами це не обумовлювалось, також створює умови для розшифровки цілих напрямків їх діяльності. Так, у грудні 2018 року в Албанії стався гучний «бюрократичний скандал» через те, що Міністерство фінансів на своєму веб-сайті розмістило конфіденційну інформацію про витрати Державної розвідувальної служби SHISH. Для добросовісних албанських фінансистів виявилось несуттєвим те, що в документі вказувались розміри платежів закордонним агентам і виплати на розвідувальні поїздки співробітників SHISH. Були навіть розкриті країни, де Албанія здійснює активну розвідувальну діяльність – Сербія, Македонія, Греція, Італія, Бельгія. І це при тому, що останні три є союзниками Албанії по НАТО. Як з’ясувалось, доповідь про фінансовий стан албанської спецслужби чиновники Мінфіну Албанії оприлюднили у суворій відповідності до вимог нового закону про прозорість бюджету країни і боротьбу з корупцією.

Автори проекту Закону України «Про розвідку», який має змінити наразі чинний Закон України «Про розвідувальні органи України», схоже намагаються врахувати негативний досвід діяльності розвідок інших держав. У законопроекті, який у Верховній Раді України вже пройшов перше читання, різним аспектам організації «прикриття розвідувальної діяльності» приділено належну увагу. Мова йде про статті 13 «Права розвідувальних органів», 19 «Прикриття розвідувальної діяльності», 21 «Використання співробітників під прикриттям». Хочеться вірити, що при розгляді законопроекту у другому читанні народні депутати підтримають запропоновані професіоналами новації, принаймні не спотворять їх суті.

Між тим, прийняття законів України «Про розвідку» і «Про Службу зовнішньої розвідки України» не гарантує автоматичного усунення існуючих проблем. На фахівців чекає напружена й тривала робота з розробки проектів низки рішень Кабінету Міністрів України. Зокрема, щодо порядку виготовлення засобів прикриття, використання коштів та майна структур прикриття, особливостей надання пільг, соціальних гарантій та обчислення страхового стажу, набутих співробітниками розвідки під прикриттям тощо. Найбільш складно буде врегулювати механізм здійснення щодо співробітників розвідувальних органів України заходів, передбачених законодавством про запобігання корупції та очищення влади. Одна справа, задекларувати в законопроекті унеможливлення розкриття належності таких співробітників до кадрового складу розвідувальних органів (стаття 20), а інша реалізувати цю норму на практиці. Адже надарма кажуть, що «диявол криється в деталях» і будь-які малопомітні формулювання можуть докорінно змінити суть вже прийнятого закону.

05 лютого 2020 року відбулись урочисті збори ветеранів зовнішньої розвідки України, присвячені 101 річниці її створення. Участь у них взяв Голова СЗРУ Валерій Євдокимов. Він підкреслив важливість використання досвіду ветеранів задля успішного вирішення завдань, що стоять перед українською розвідкою на сучасному етапі. У відповідь, представники ветеранських організацій запевнили керівництво СЗРУ в готовності до співпраці, в тому числі щодо вдосконалення законодавчого забезпечення її діяльності.

І наостанок, декілька слів про Гараніна-Гориніна, якого Олександр Нездоля у своїх мемуарах згадує серед своїх побратимів по Афганістану. Після поранення О.С.Горинін видужав, повернувся в Полтаву, де продовжив службу в органах державної безпеки. За участь у бойових діях в Афганістані був нагороджений бойовим орденом Червоної зірки.

1991 року підполковник О.С.Горинін присягнув на вірність Україні, очолював різні оперативні підрозділи, у тому числі – відділ «А» Управління СБ України в Полтавській області. Закінчив службу полковником, зараз на пенсії, бере активну участь у роботі ветеранської організації.

На фото – полковник О.С.Горинін (другий справа) 29 жовтня 2019 року поздоровляє свого першого керівника, колишнього начальника Кременчуцького відділу КДБ УРСР полковника Христенка Бориса Івановича (другий зліва) з нагоди 90-річчя з Дня його народження.

Позаду них – також колишній розвідник полковник Олександр Ковтун (перший зліва) і колишній заступник начальника УСБУ в Полтавській області полковник Сава Бабенко (справа від нього).

Борис Дніпров

Ви ж згодні, що жити в рік Свині чи в рік Пацюка, та й у рік Дракона якось сумно? Ну, принаймні, невесело. А ось у рік англійської мови – ого! Правда? І такий рік був, здається, у рік Свині, тобто в минулий. Ви ж у курсі — всюди англійські вікторини, на вулиці з дітьми граються англомовні аніматори, курси- курси-курси, у тому числі й безкоштовні – для сиріт, для літніх, для хворих у лікарнях… Книжки англійською – і адаптовані, і оригінальні, комікси, ігри. Призи, призи, призи за все… І не хочеш, то заговориш! Але це фантазія, щоб не сказати фантастика. Рік минув – англійська залишилася. Рівно там, де й була, — в Англії. Але не можна зупинятися на досягнутому, маємо рухатися вперед.

І 2020 рік оголошений роком математики. Ні, навіть крутіше — навчальний рік 2020/2021 стане Роком математичної освіти в Україні. Відповідний указ підписав президент України Володимир Зеленський.

Рахуватимемо всі!

Та й то правда, треба рахувати, а то вже дожилися: Міжнародна програма оцінювання освітніх досягнень учнів (PISA), яке провели у 2018 році, виявила невтішні результати — 36% 15-річних українських школярів не змогли продемонструвати базовий рівень знань.

Тим часом Кабінет Міністрів вирішив скористатися ситуацією на свій розсуд. Там же засідають хлопці й баришні, які то в Америках освіту здобували, то ще десь світами шастали, як руді миші в полі, а тепер позліталися/позбігалися/позлізалися/посповзалися в Україну, коли стало зрозуміленько так, що аж ясненько, — ніхто тут нічого не порахує, віднімай, діли, добувай корені – працюй на зменшення!

А якщо рахують всі, то чого б не порахувати й нам?

Ну, звісно, спочатку потрібні якісь базові цифри. То розживемося кількома.

Мінімальна пенсія за віком – 1 638 грн.,

Середня пенсія за віком — 3 082,98 грн.,

Допомога на дитину — 41 280 гривень. На виплат на три роки по 860 грн.

Міграція, кажуть, трудова збільшується. Та да! А що робити, як уже й курятини купити не можна?

Але важко живеться всім. Он чули ж, що мінікастрюлька освіти Ганюня Новосад казала, що ніяк не може дозволити собі дитини на свою мінікастрюльську зарплатню. Треба збільшувати! Бо так і залишиться міністиратка чужих дітей і батьків до кондрашки доводить. Хоча… Овва! За грудень бідося одержала 138 412 грн. А це означає, що Ганна Новосад, не маючи ані досвіду, ані освіти, одержала заробітної плати 84,5 мінімальні пенсії. Або 161 мамсько-дитячу допомогу. Або майже 45 середніх пенсій.

А Мустафушку Наєма всі пам’ятають? Не обрали хлопчика ні до якої ради, то він на інше хлібне місце прилаштувався. Тепер наглядає за «Укроборонпромом». Ну, звісно, не за «спасибі», а за 310 тис грн на місяць. А дружбанчик його, Наємський улюбленець тобто, улюбленець багатеньких тітоньок, які йому всі гуртом елітні столичні квартири купують, Сірожка Лещенко, раніше которий був наче журналістом, тепер на передньому краю боротьби з чимось – одержує 588 000 гривень. За місяць. А робочих днів у нього щонайбільше три, а частіше два (теж на місяць). Фаховість, мабуть, цінується Сірожкина. Фахівець у залізничному господарстві. І вобще фахівець. Мабуть.

Так, щось ми відволіклися від математичних вправ, які цього року належить виконувати. Тож повернімося негайно!

Одна Сірожкина місячна зарплата 588 000 гривень становить:
588 000 : 1638 = 359 (мінімальних пенсій);
588 000 : 3082,98 = 191 (середня пенсія);
588 000 : 41 280 = понад 14 повних виплат на народження дитини.
О, підрахунки! Щоб же не скучно вам було й щоб ви не нудилися, порахуйте, виходячи із майже злиденних заробіточків інших посадовців. А тут і табличка порівняльна є, щоб цифри не шукати!

Тимоша Милованов, який визнає себе дебілом, грошей отримує, наче розумний. Порахуйте Тимошку в пенсіонерах, у дітях, у операціях, у підручниках…

Льоша Мушак зовсім берега пустився. Носиться з ідеєю, як ото курка з яйцем, як дурень із писаною торбою… Каже, що порахував (бодай йому всі цифри на дурненну голову попадали), що гроші з пенсійного фонду треба не пенсіонерам платити, а віддати в економіку країни. Соромаюсь спитати, це хто ж їх прихватизує? Пенсія моя кого тіштиме? От, і каже чийсь син і чийсь онук Льоха, що пенсії непотрібні – нехай діти самі своїх батьків до смерті доглядають…

Може, втоплять? Чи із скелі скинуть? Пауза…

А як у кого дітей не було? А як хтось передчасно дитину втратив? А як чиясь дитина загинула на фронті, замість розумного й годованого мордатого Льошика Мушака? Із тими пенсіонерами що робитимуть? Роздаватимуть цианід? Але, звісно, не всі пенсіонери виздихнуть. Оно 177 571 гривень на місяць здалися замалою пенсією, і суд вирішив цю пенсію перерахувати і збільшити. Рука руку справно миє: суд підвищує пенсію екс-судді Верховного суду Аллі Лесько. А чого б ні? Це мінімалка стає вироком, а суддівська пенсія дає зовсім інші можливості.

Жартун Малюська у нас! Ото вже! Його шкарпетки й черевики увесь світ бачив, коли міністр юстиції в кабінеті на столі для нарад із ногами сидів у позі лотоса. То йому гроші за що платяться? Правда, 226 тисяч на місяць на фоні панів Смілянського чи Коболєва здаються копійчаним знущанням, але ж є й мінімальна пенсія… І якщо середня зарплата, яка мало не щодня зростає, є чимось віртуально-фантастичним, то мінімальна пенсія й мінімальна зарплата, які вперто на місці стоять, цілком реальні. Але жити на них не можна.

Порахуємо? Ну, рік же математики.

Канефрон (це легенько нирки підшаманити) — 271,41 грн упаковка, котрих требе три, а краще шість. Здається, мінімальної пенсії вже немає.

Нейромідін в ампулах, десять ампул — курс лікування такий — 851 грн. І ще додавайте шприців на 50 гривень. А тоді поміркуйте, хто колотиме…

Мілдронат, капсули, — 349,76 грн. Після інфарктів і інсультів; щоб запобігти інфарктам і інсультам; при перевтомах, після операцій, при виснаженні… Але теж би дві упаковочки не завадили, та й курс варто повторювати…

Порахували? І це так, нічого особливого. І без дітей. І без серйозних станів. Чек переглянути хочете?

І, як кажуть, понеслось! Зубна паста, мило, шампунь, крем для обличчя, крем для рук, засоби для миття посуду, засоби для прання, засоби для прибирання, сухі серветки, вологі серветки… Ага, комірне, зв’язок, бодай якийсь одяг-взуття-всякі дрібниці…

У кого віднімати? Що і як поділити?

Як одне яблуко поділити на тиждень? Одну капустину поділити набагато легше! Люди купують по три цибулини й по дві морквини, по п’ять, або по сім, або по десять картоплин. Міркують, чи не краще замінити сметану із жирністю 10% молоком із жирністю 3,6%…

Ділимо, ділимо, ділимо… А хтось примножує, примножує, примножує…

А оце вирішили землю продати. Щоб, звісно, людям жилося краще. Якщо, за Конституцією, земля належить народу, а я народ, то виходить, що земля належить мені. Так же? То чого мене не спитали, чи хочу я свою землю продавати? А кого спитали? Малюську, Мушку (тьху, Мушака) і Милованова, милоту чиюсь, але ж не нашу?

Так ось почали рік математики в Україні. Люди, давайте вже самі порахуємо, хто і що нам вигідно, а хто нехай під три чорти топає, звідки й приперся.

Порахували вони – наші зарплати, наші пенсії, наших діток, наших песиків уже… Може, час братися до власних підрахунків і до власної математики? А то все фонд такий, фонд сякий…

Пропоную конкретно: час щось толкове робити!

Наталія Коваль, спеціально для Vector News

P.S. Летіло стадо гусей, а назустріч один гусак. Вітається чемно, бо досвідчений: «Здрастуйте, сто гусей». Відповідають із зграї: «Ні, гусаче, нас не сто. Але якби нас було ще стільки, скільки вже є, та ще півстільки, та ще чверть стільки, та якби ти полетів із нами, то лише тоді було б нас сто». То скільки гусей летіло? Дав би Бог тільки такі задачки рахувати й успішно вирішувати. А тим часом хоч гусей порахуйте, а то все пенсії та ліки…

Недавно (31 січня 2020 року) в Івано-Франківську відійшла у вічність Дарка (Дарця) Заливаха. Проживала вона на вулиці колись Олега Кошика, сьогодні Опанаса Заливахи, названа у честь її мужа, відомого мистця та політичного в’язня.

Довший час жила з ними та їхніми дітьми її мама Марія Бандера та молодша сестра її мами, Люба Возняк Лемик.

Моя мама Марія Лозинська з Сафіянів часто відвідували цей дім. Мама і пані Люба, ровесниці народжені у вересні 1915 року, ходили разом до Львівського державного семінару за Польщі як тоді говорили. За незалежної України моя мама їхала туди зустрічати не тільки пані Любу і Пані Дарцю, але також Опанаса і дуже часто приїжджого до них Зенона Красівського. Я також мав приємність кілька разів бути у них.

Оповідала мені моя мати, що Люба була її найближчою товаришкою в державній гімназії у Львові, а також і революційним виховником. Мама у той час не належала до Організації Українських Націоналістів, а Люба була вже у провідництві Юнацтва ОУН. Їй доручала ОУН різні завдання. Вона ангажувала до цього просто звичайних патріотів своїх товаришок.

Ось один такий епізод з їхнього студентського життя: прийшов день польського відзначення автора пацифікації Юзефа Пілсудського. У великому залу гімназії відбувалася святочна польська програма. Люба котра була з моєю мамою і ще з одною товаришкою сказали їм накрити її так щоби не побачив її зал глядачів. Мама і друга це зробили, а Люба у той час випустила смердючку. Служба майже моментально схопили Любу і двоє товаришок як зал випорожнювався. Люба героїчно і сильно трималася та мовчала. Моя мама яка була дуже плаксивою молодою почала як звичайно плакати. Остаточно Любу викинули з гімназії, а моїй мамі при плачі та протекції дозволили лишитися у гімназії. Мама ніколи не забула Любу Возняк.

4 серпня1940 року Люба Возняк одружилася з визначним членом ОУН Миколою Лемиком який виконав атентат на секретаря Консульства СРСР у Львові у 1933 році коли більшовики на Східних Землях влаштовували Голодомор. Але коротко довелося жити разом. Він організував середні похідні групи на Схід, вона пішла з ним, але її незабаром відправили до Львова, а його повісили німці у Миргороді 10 жовтня 1941 року.

Любу заарештували вже після війни більшовики 24 грудня 1946 та тримали до 1956. Але навіть при звільненні не дозволяли вертатися на Західну Україну. Врешті 1968 року Люба разом з сестрою Марією та батьком переїхали у Івано-Франківськ на вулицю Олега Кошового і у 1971 році там і прийняла також до своєї хати недавно звільненого Опанаса Заливаху з його дружиною Даркою, дочкою сестри Марії і Василя Бандери. Там і померла Люба Возняк Лемик, 23 грудня 2007 року.

Дарця народилася 4 грудня1941 року кілька місяців після того як її батька Василя Бандера (брата Степана) арештували німці у вересня 1941 року за проголошення незалежності України. Вона ніколи свого батька не бачила. Його разом з його другим братом Олександром взяли остаточно на початку 1942 року до Аушвіцу. Там обох замордували польські вартові.

Розмови моєї мами з пані Любою та пані Дарцею проходили на різні підтеми. Але завжди головною темою була Україна. Підтемами були сучасні події, історія України 20 століття, ОУН та їхня біографія. Опанас Заливаха муж Дарці походив з Харківщини та у 1964 році разом з Аллою Горською та другими митцями виконали вітраж “Шевченко Мати”. Його арештували у 1965 році і він просидів до 1970 року. Після звільнення він запізнав і оженився з Дарцею. Він приходив інколи на розмови жінок “при чаю” але не так на розмови як більше щось поїсти та скоро пішов до своєї мистецької майстерні. Як я пригадую він був завжди увічливим але мало розмовляв. Не знаю чи він слухав розмови жінок. Опанас Заливаха помер кілька місяців раніше від пані Люби у 2007 році.

Ось такі були люди. Чому я їх згадую? Вони дружили з моєю мамою, але далеко більше того, вони були непересічними хоч здавалось звичайними людьми. Вони жили великою ідеєю – Україною. Смерть для них прийшла далеко пізніше чим вони сподівалися і на яку вони були приготовлені ціле своє життя. Я мав нагоду через мою маму їх запізнати також. Я бажаю Україні одне: щоби на її землі завжди родилися такі як вони. Вони ніколи не лукавили, їхні душі і серця були чисті і наповнені любов’ю до свого народу, вони були завжди готові на все, вони пили чай-очок але їхнє серце було наповнене вогнем.

Моя мама померла п’ять років тому. Я був з нею день перед смертю. Вона мене запитала, що я бажаю їсти, чи візьму її до церкви і що там на Україні.

Аскольд С. Лозинський

Була п’ятниця. Тихенько мурмотів телевізор, де я хотіла послухати про досягнення Дмитра Дубілета в царині підрахунку особового складу українців. Почувши, що нас тепер десь близько тридцяти семи мільйонів, вирішила залишитися ще й на розмову інтелектуала Тимофія Милованова із Юлією Тимошенко й Наталією Королевською, яких можна любити або й не любити, але про їхні знання й фаховість навряд чи випадає сперечатися. Та ще й у царині трудового законодавства! Почула, що недоукраїнець і переамериканець Те Се (чи ні те ні се) Милованов із неповторним американським прононсом пообіцяв українцям шестиденний робочий тиждень, дванадцятигодинний робочий день і, окрім інших ніштячків, можливість одержати повідомлення про звільнення прямо смс-повідомленням… День добіг кінця, попереду були прогнозовано спокійні вихідні… Але хто ж міг очікувати того шаленого гамору й ґвалту, який здійнявся в соціальних мережах мало не вночі! Соціальні мережі вибухнули!

На одному з новинних телеканалів, які чекають на свою долю й тому майже вилучені з ефіру, тієї ж п’ятниці традиційно відбувалася розмова під кодовою назвою «Голос народу». Про недоліки й переваги будь-яких ЗМІ зараз не йдеться, але можна зауважити, що «Слуги народу» не гребують і опальними медійними майданчиками.

Цього вечора парламентську монобільшість (за іншою версією, тошнобільшість) представляв Женька Брагар — такий собі пацаньонок, який поки щиро вважає, що, потрапивши до парламенту, уже вхопив Бога за бороду й став кумом королю і сватом міністру. Навчитися пан депутат нічому не встиг, не зміг та й, по всьому, не хотів, але точно знає, що тридцять (не кажучи вже про п’ятдесят) років для людини є мало не глибокою старістю, коли треба думати тільки про вічне.

Отож молодий начхальственний (традиційно – від слова начхати) жевжик від імені парламентської монобільшості, а відтак від імені всієї влади із Кабміном і навіть Президентом включно, відповідав на запитання і репліки електорату, тобто виборців, які цього вечора з якоїсь причини дивилися й слухали саме це ток-шоу. І шоу там таки було!

В ефір додзвонилася мешканка села Аджамки Кропивницького району Кіровоградської області (фактично це околиця Кропивницького) і запитала, як має прожити, якщо пенсії не вистачає навіть сплатити за газ. Ведучий швиденько порахував, що після платежів жінка має мінус сім гривень на прожиття. Навички й компетенції (це я по-модньому, щоб у тренді бути), одержані у Трускавці, який відомий як кузня найкращих державницьких кадрів, із голови хлопчика Євгенчика ще не вивітрились, тому він жваво запропонував оформити субсидію. Хто ж знав, що субсидія оформлена, але її терміново зменшили через відсутність кліматичної зими, тобто через теплу погоду. Упс… Але ж недарма гроші на навчання витрачалися! Депутат Женька тут же з’ясував, що ніяка жінка не самотня, а має собаку (чи собацюру, чи песика, чи пса — гавкає хтось у дворі). І тут (увага!) з’являється блискавичне рішення – елітного пса продати! Отак і сказав: «Якщо собака у дворі елітної породи, вона може його продати в будь-який момент і спокійно заплатити».

Повірити в таке важко, але можна подивитися й почути все на власні вуха

Доволі відомий блогер Анатолій Шарій, який має немало підписників і прихильників і працює справді оперативно, зумів силами своїх співробітників швиденько знайти ту саму Любов Павлівну із села Аджамки, яке вже стало знаменитим.

Елітний пес виявився чотирнадцятилітнім майже сліпим собакою правді дворянського походження…

Така ось історія. Чи матиме вона якесь продовження, окрім величезного саркастичного сміху? Чи кажуть, що було – бачили, що буде – побачимо? А тепер про страшне.

Страшного в цій історії, мабуть, більше ніж у пеклі.

Нікому не страшно, що пенсії людини з повним страховим стажем не вистачає навіть на сплату за газ? Нікому не страшно, що тут ішлося навіть не про мінімальну пенсію? Нікому не страшно порівняти ці кошти із зарплатою того ж депутата, не згадуючи вже про газове керівництво?

А я знаю, кому страшно. І я знаю, що від безсилля люди просто збирають речі на плечі, дітей і собак, бодай і не елітних, у оберемки – і їдуть світ за очі.
Не хочу бути провидицею, але ніхто не боїться, що починається нова хвиля еміграції з України? Поїдуть же кращі, заберуть дітей — і разом із ними кленовими листочками полетить наше майбутнє, залишивши по собі тільки камінні хрести, як у Василя Стефаника (якщо, звісно, женькоподібні істоти щось про це чули)…

Сумно, і сказано це вустами Любові Павлівни, що саме такі, як вона, і обрали Євгена Брагара й іже з ним, сподіваючись бодай на якісь покращення. Але ж політика не терпить сантиментів, політика – штука безжалісна.

Агов, політики! Дозволю собі нагадати, що коли люди починають сміятися, та ще й із таким сарказмом, то це вже можна вважати ознакою краю, коли втрачати нічого. Та й що втрачати людині, яка, відпрацювавши життя, не заробила навіть на комірне? Я не дарма на початку розповідала довго, але, сподіваюсь, не дуже нудно, про плани Тимофія Сергійовича забрати в українців здобутки не лише соціалізму, але й капіталізму. Оце зараз стало відомо, що пані Санна Марін, прем’єр-міністр Фінляндії, закликала скоротити робочий тиждень до чотирьох днів і обмежити робочий день шістьома годинами.

Політикам, які зараз при владі в Україні (не можу їх назвати ані нашими, ані українськими) буде цікаво довідатись, що такий крок цілком очікуваний і прогнозований — це була одна з передвиборчих обіцянок. Отак і казала теперішня очільниця фінського уряду: «Я вважаю, що люди заслуговують на те, щоб проводити більше часу зі своїми сім’ями, коханими, захопленнями й іншими аспектами життя, як-от культура. Це може бути наступним кроком для нас у реформі праці». Іще восени 2019 року казала, іще до вступу на посаду. А стала прем’єром, то й обіцянку одразу взялася втілювати в життя.

Наші ж мудрагелі вже забули все, що обіцяли. І народовладдя забули, і боротьбу з корупцією, і справедливй суд та й справедливість в принципі… Можу принагідно нагадати, що лікарі радять для покращення пам’яті пігулочки ковтати, «Мемоплант» називаються. Кажуть, і препарати мельдонію допомагають – навіть не треба боятися дискваліфікації, бо на Олімпійських іграх ніхто з цих манкуртів-політиків честь країни не захищатиме. Та й взагалі не захищатимуть честі, із якою, видать, там велика проблема (це, звісно, моє оціночне судження).

А з пам’яттю, втім, як і з розумовою діяльністю, явно у хлопців біда — тільки ж із Давоса повернулися, де на економічному форумі лунали заклики скоротити робочий тиждень. Експерти Всесвітнього економічного форуму (ВЕФ) заявили, що робочий день необхідно скоротити до чотирох днів і що країни, які намагаються впровадити таку новацію, запевняють, що продуктивність праці не зменшується, а настрій і самопочуття співробітників поліпшуються. Ось так, Тимохо, слухай мудрих людей потроху!

Та навіщо пам’ять? Який досвід? Для чого освіта? Ви про що? На передній край висуваються пацанята із впалими грудятами (подивіться на фото, як не противно) і випалими мізками (приватне оціночне), які вдають із себе державних діячів. Як рятувати державну економіку? Продати елітного пса! І всьо готово — економіка при порядку. Тож нічого із співчуттями до сільської жіночки виступати, як доля всієї економіки вирішується.

Кажуть, правда, що котів чіпати не можна, бо вони для обленерго залишені.

Наталія Коваль,
спеціально для Vector News

Терпіти не можу невиправданого вживання іншомовних слів, але тут і сама не обійдуся.

У мене когнітивний дисонанс трапився, тобто моя свідомість вперто конфліктує з дійсністю. Ну, не можу я зрозуміти, навіщо Ганька Новосад, котра останнім часом відома як міністерка освіти (слово «міністерка» – це не стьоб, а фемінітив, який благословен цілою когортою поважних інстанцій із МОН включно). А за Ганьку навіть вибачатися не буду – не маю я якогось поважливого ставлення до дівиці, яка нічого не вміє, нічого не знає, скаче поперед батька в пекло й береться керувати людьми, яких ніколи не наздожене і з якими ніколи не зрівняється.

І увесь час ця міністриня (рятуй мене, Мати божа) у якісь шкандалі втрапляє. То помилок наробить, наче кицька в підвалі бліх нахапається, то придумає вчителям скласти ЗНО, а сама й освіти якоїсь людської не спромоглася одержати, то розкаже, що дитину не вигодує й не виростить на міністерську зарплату… Дєвушка-казка, тільки ж страшна, як смертний гріх (казка страшна, я маю на увазі, а то ще подумаєте казна-що). Але ж нехай буде здорова й щаслива. Звісно, я б воліла, щоб те особисте новосадне щастя будувалося не на наших дітях, а відтак не на нашому майбутньому, але ж не моя тут воля. І схоже, що не воля українського народу…

Але повернуся до освіти. На думку міністряшки (це фемінітив — штука офіційна, але без точного визначення форм словотворення), всі проблеми української освіти можна вирішити одним махом. Як ото в казці. А мах має бути неабиякий, а просто революційний. Я не уявляю, що планує начхальственна (від слова начхати) дама, яка заявляє, що шукає «компетентнісний підхід і не був перевантажений знаннєвим компонентом». Не вірите? Згодна, важко повірити. Але ось інтерв’ю недоосвіченої пані: https://interfax.com.ua/news/interview/636505.html. Куме, ви ж зрозуміли? Мініструся (знофу фемінітив) шукає спосіб, як зробити так, щоб діти одержували якомога менше знань! І вважає, що для цього потрібна «величезна методологічна і світоглядна робота». Та ж ні, щоб діти нічого не знали, їх треба нічому не вчити! А якщо це називається величезною роботою, та ще й світоглядною, то тут виникає просто безліч когнітивних дисонансів… Перегляньте запис цієї бесіди – знайдете немало цікавого.

Особисто у мене виникло питання, для чого було здіймати такий шарварок навколо фемінітивів, якщо в планах перетворити школу на ґендерно нейтральне середовище? Навіть на знаю, яка новосадна новація мене бентежить більше – якомога менше знань чи все-таки гендерно нейтральне середовище. Ось кілька слів із бесіди: «Чесна відповідь така: я не знаю коли вона такою стане. Але я точно буду робити все можливе, щоб вона такою стала, тому що я вважаю, що школа має будуватися на рівності можливостей і на навчанні учнів цієї цінності. Безперечно, що в школах не має бути місця якимось архаїчним стереотипам і уявленням, які були там присутні в попередньому столітті, але досі фігурують в нашому суспільстві».

Якщо я правильно зрозуміла, то родина, родинні цінності, повага до батьків і дідів, повага до матері й материнства — це «архаїчні стереотипи й уявлення»?
Трохи відволічуся. За фахом я філолог, і мене кидає в холодний піт побудова речень новітньої дами, яка керує освітою (освітою, куме!). Це ж просто збірник вправ для навчання редакторів! «Безперечно, що в школах не має бути місця якимось архаїчним стереотипам і уявленням, які були там присутні в попередньому столітті, але досі фігурують в нашому суспільстві». Що значить «були там присутні в попередньому столітті»? А стереотипи й уявлення, які досі фігурують? Бігме Боже!

Людоньки, кому ми довірили своє майбутнє? Дєвушка не вміє формулювати думку. Більше того, виникають великі сумніви, що має бодай якісь думки, окрім гендерної нейтральності.

І про гендерну нейтральність. Пані Новосад (але з урахуванням гендерної нейтральності, чи можна назвати її словом «пані»?) заявила, що роботу почала «із протистояння в ситуації з курсом “Основи сім’ї”. Чим сім’я не вгодила? Хто виростив цю гендерно нейтральну особу? Щоправда, вона гучно бідкалася, що не має достатньо грошей для виховання своєї дитини. Але ж, зважаючи на декларування гендерної нейтральності, звідки у неї мають взятися діти? Не інакше, в капусті знайде, якщо капуста про гендерну нейтральність нічого не чутиме.

Звісно, тішить заява міністерки, що вона теж уміє читати. Принагідно поцікавлюсь, чи це не зайва для неї компетенція? З письмом же у неї, як ми щойно бачили, не дуже добре. Але не зовсім зрозуміло, як міністр освіти може заявити, що не хоче, «аби в школах дітям навішували такі догми», маючи на увазі традиційну родину. Новосад вважає, що «потрібна фахова антидискримінаційна експертиза», що нормальна родина й родинні стосунки «не сумісні з демократичним суспільством 21 століття».

Україна точно розвивається в правильному напрямку?

Якщо хлопчику казати, що він хлопчик, а дівчинку називати дівчинкою, то це навішування догм, які не мають нічого спільного з демократією?

Міністерська очільниця визнала (цитую дослівно), що «у вільному суспільству держава не має лізти в приватне життя людини». А заперечення сімейних цінностей — це не втручання в сімейне життя? Перепрошую, але «не має лізти» в словах державного посадовця якось насторожує…

Що ж до цінностей, то практично одночасно з епопеєю про гендерну нейтральність у ЗМІ з’явилися повідомлення якраз про приватне життя Ганни Новосад. Буцімто вона була коханкою Олексія Гончарука, який віддячив за постільні втіхи посадою в уряді. Правда чи ні – сказати важко. Може, і не так усе було. Але, здається, ЛГБТ-цінності підтримує не тільки міністр освіти, але й прем’єр-міністр.

Міністерка побивається, що не може поки що принести в школу те, що в її світі вважається нормальним: «…просто взяти щось, що в моєму світі є нормальним, і принести в школу, мені здається, що це буде сприйнято з величезним опором і результату так не досягнеш». Але чому вона вважає, що школа має бути місцем «визнання прав ЛГБТ і узаконення цих прав», бо, бачте, українське суспільство до цього ще не дійшло?

Маю всього кілька питань, усього кілька. Куди, за новосадною версією, треба подіти усю світову культуру, яка ґрунтується на отих самих традиційних цінностях, які викликають відразу у новітньої позагендерної істоти? Куди подіти княгиню Ольгу і Анну Ярославну? Де знайде прихисток Матір Божа, лик Якої прикрашав козацькі знамена? Із якої пробірки візьмуться діти майбутньої України і чому їх навчить новітнє суспільство?

Міністр освіти побивається, що її ідею позагендерності й уславлення/пропаганди ЛГБТ не зрозуміють і не сприймуть. Маю щиру надію, що таки не сприймуть. Під ковдру до сусідів шастать ніхто не буде (ну, коханка прем’єра, то й коханка, а якщо ні, то й ні), але ж не ЛГБТ-ідеями має перейматися очільник освіти й науки, а освітою й наукою. Чи я щось розумію за застарілими правилами минулого століття?

О, іще питання. Для чого все таки так активно просувалася й лобіювалася ідея з фемінітивами, якщо на часі, виявляється, гендерна нейтральність і позагендерне суспільство? На часі, мабуть, не фемінітиви, а «нейтралітиви» (чи як ці покручі назвати)?

Ані жінок в Україні, ані чоловіків… Так і України, дивись, може не стати.

Наталія Коваль, спеціально для Vector News

«Здай корупціонера – отримай 10%» – сповіщали передвиборчі агітаційні плакати Володимира Зеленського навесні 2019 року. Вже восени він запропонував законопроект, який уточнює законодавство щодо викривачів. А з 2020 року цей закон набрав чинності.

Але тим не менш перша організація, яка буде системно займатись питаннями діяльності викривачів корупції, була створена лише 28 січня 2020 року. Нею стала ГО «Центр викривачів корупції» із розташуванням у м. Києві.

Очолив Центр адвокат Олексій Алфімов, який має багаторічний стаж роботи в Генеральній прокуратурі. І на питаннях економіки, і на питаннях розслідування відповідних злочинів п.Алфімов знається дуже добре. Оскільки працював в тому числі і на посаді старшого слідчого в Департаменті з розслідування особливо важливих справ у сфері економіки Генеральної прокуратури України.

Іншим засновником виступив журналіст Сергій Козлов, голова Асоціації судових репортерів України.

При цьому ідейним натхненником та генеральним партнером Центру виступила Асоціація захисту прав правників на чолі з Олексієм Фазекошем.

До речі, 30 січня 2020 року саме в Київському офісі Асоціації захисту прав правників і відбулась презентація Центру викривачів корупції.

Наразі громадська організація перебуває в стані структурної розбудови, але в якості її учасників вже надали згоду допомагати колишні працівники податкових служб, слідчі ГПУ, приватні детективи та адвокати.

За словами Олексія Алфімова мета та головне завдання Центру викривачів корупції проста і складна водночас. Це – сприяння фізичним особам щодо аналізу та збору інформації про факти корупційних або пов’язаних з корупцією правопорушень, вчинених іншою особою, якщо така інформація стала їм відома у зв’язку з її трудовою, професійною, господарською, громадською, науковою діяльністю, проходженням нею служби чи навчання або її участю у передбачених законодавством процедурах, які є обов’язковими для початку такої діяльності, проходження служби чи навчання. Крім цього в Центрі допоможуть сформувати доказову базу, необхідну для підтвердження фактів корупційних або пов’язаних з корупцією правопорушень та звернення до відповідних правоохоронних органів, яким підслідне виявлене правопорушення. Вже є попередні домовленості з приводу того, щоб викривачам корупції, які будуть звертатись до Центру, був забезпечений повноцінний фізичний захист. Над цим будуть працювати як приватні охоронні структури, так і колишні спецпризначенці.

А такий захист може бути абсолютно не зайвим, оскільки право на винагороду матимуть викривачі корупційних злочинів, у яких сума хабаря чи завданих державі збитків щонайменше в 5 тисяч разів більша за актуальну суму прожиткового мінімуму. Винагорода може сягати 10% від суми. За словами Сергія Козлова, «враховуючи, що прожитковий мінімум наразі дорівнює трохи більший 2000 гривень, то йдеться про мінімальну суму, більшу за 10 мільйонів гривень. Винагорода в такому разі може становити понад мільйон гривень. Водночас винагорода не повинна перевищувати еквівалент 3 тисяч мінімальних заробітних плат, тобто бути не більшою за 12,5 мільйонів гривень. Якщо викривачів одного й того ж корупційного правопорушення декілька, в тому числі якщо їхні свідчення доповнюють одне інше, сума винагороди між ними розподіляється «з урахуванням важливості повідомленої ними інформації». Сума винагороди буде сплачуватись з державного бюджету».

Довідково:
Викривач – людина, яка повідомляє про можливі факти корупції або пов’язані із нею порушення, передбачені «Законом про запобігання корупції. Це може робити працівник установи, в якій відбулося порушення, або будь-яка інша особа.

Як повідомити про корупцію?
Окрім «внутрішніх» (для співробітників установи, де вчиняються корупційні дії) та «зовнішніх» (ЗМІ, громадський сектор чи профспілки) каналів, закон передбачає сповіщення Національного агентства з питань запобігання корупції або іншого органу, до компетенції якого входить надана викривачем інформація. Такі регулярні канали мають створювати «уповноважені суб’єкти у сфері протидії корупції».

Як перевіряють повідомлення про корупцію?
Повідомлення викривача повинно містити дані, які підтверджують можливе вчинення корупційного злочину. Його мають перевірити попередньо протягом не більше 10 робочих днів. За висновками попередньої перевірки відповідний посадовець вирішує: призначити службову перевірку та розслідування, передати матеріали до органу досудового розслідування (якщо є ознаки кримінального порушення) або закрити провадження, якщо факти не підтвердилися. Викривач отримує повідомлення про результати попередньої перевірки протягом трьох днів з її завершення. Внутрішня перевірка триває до 30 днів, за потреби – до 60-ти.

Суд визначає конкретний розмір винагороди, дивлячись на:
1) персональність – викривач має бути особисто обізнаний із даними, які повідомляє, а не знайти її в публічних даних
2) важливість – інформація має містити факти, які можна перевірити, і які доводять обставини, що мають ознаки корупційного злочину.