Автор: Редакція

Політичний сезон 2019 року закарбувався кількома визначними подіями, як на внутрішньому, так і на зовнішньополітичному рівнях. Показово, що у цьому році Україна перебувала в центрі багатьох мейнстрімних політичних процесів світового рівня.

Поглянемо на політичний рік крізь призму систематизації ключових подій за їхньою хронологією і значущістю.

Вибори
Головними подіями політичного року 2019 стали президентські й парламентські вибори, які змінили політичний ландшафт країни і стали віддзеркаленням суспільних настроїв і сподівань. Переконлива перемога в другому турі Володимира Зеленського над Петром Порошенком виявила глибокий рівень розчарування громадян в багатьох нездійсненних очікуваннях, їх невпевненості у власному майбутньому та прагненні якісних змін у політичній площині.

Очевидно, що Петро Порошенко розумів: шанси на перемогу в президентських перегонах у нього незначні, але виразна виборча кампанія дала змогу мобілізувати електорат, завдяки чому політична партія “Європейська солідарність” подолала п’ятивідсотковий бар’єр під час дострокових парламентських виборів.

Політичні еліти, зорієнтовані на Петра Порошенка, після його поразки одразу відійшли на другий план і втратили вплив на перебіг політичних процесів у країні. Реципієнтом суспільних симпатій і сподівань стала партія “Слуга народу”, бренд якої виник з однойменного телевізійного серіалу. Виборчі кампанії відбувалися з використанням багатьох медійних і технологічних новацій, що зрештою засвідчили ефективність.

Під час дострокових парламентських виборів партія “Слуга народу” здобула високий рівень підтримки (43,16% – 124 депутата) в загальнодержавному багатомандатному окрузі. Її представники також перемогли в 130 мажоритарних одномандатних округах. Завдяки цьому пропрезидентська політична сила вперше в новітній історії України сформувала одноосібну парламентську більшість.

Цікаво, що під час дострокових парламентських виборів не змогли отримати необхідної електоральної підтримки для подолання 5%-бар’єру Радикальна партія Олега Ляшка (4,01%); Партія “Сила і честь” Ігоря Смешка (3,82%); Опозиційний блок (3,02%); “Українська стратегія Гройсмана” (2,41%) та ще ціла низка дрібних партій. Арсеній Яценюк і “Народний фронт”, які у парламенті сьомого скликання мали другу за чисельністю фракцію, зваживши на результати соціологічних опитувань, навіть не брали участь у дострокових парламентських виборах, повністю втративши за 4,5 роки свій електоральний потенціал.

Відкриттям політичного сезону стала політична партія “Голос” Святослава Вакарчука, яка була створена буквально “з коліс”. Партія розпочала боротьбу за прихильність виборців, маючи рейтинг близько 1%, і то лише завдяки популярності лідера – вокаліста групи “Океан Ельзи” Святослава Вакарчука. В результаті “Голос” здобув довіру 5,83% виборців, отримавши перепустку до парламенту дев’ятого скликання.

Цікаво, що за даними соціологічних досліджень, зокрема групи “Рейтинг”, напередодні парламентських виборів на межі подолання бар’єра була лише партія “Сила і честь”. Загалом підсумкові результати виборів були дуже близькими до індексних показників і рейтингів, що надавали соціологічні служби.

Електоральний майдан: зміна політичних еліт і виборчих кластерів
Політичний сезон продемонстрував високий протестний потенціал, акумульований у суспільстві за час президентства Петра Порошенка і до нього. Цей потенціал був значною мірою вираженням суспільного несприйняття всієї системи державної влади з її очевидними корупційними вадами і повною відсутністю зворотного зв’язку. Потенціал був трансформований під час виборів у феноменальну готовність виборців підтримувати новий політичний проект з яскравою назвою “Слуга народу” і медійно “розкрученими” лідерами без будь-якого політичного бекграунду. Це явище одразу назвали “електоральним майданом”.

Чимало старожилів українського політикуму, які систематично обиралися у своїх мажоритарних округах, були знаними і шанованими політиками, програвали нікому невідомим кандидатам, які жодним чином не були пов’язані з політичною діяльністю. Єдиною їхньою конкурентною перевагою був бренд “Слуга народу”.

Результати двох виборчих кампаній також свідчить про значну зміну електоральних кластерів. Молодіжний кластер під час президентських і парламентських виборів виявився неочікувано активним, оскільки для молоді як ніколи актуальною стала проблематика вирішення військового конфлікту на східних теренах України, окреслення чітких перспектив розвитку країни і свого майбутнього в ній. Молодь усвідомила власну відповідальність за майбутнє країни і прийшла на вибори. Люди середнього і пенсійного віку, які багато років поспіль робили вирішальний внесок у результати українських виборів, цього разу вже не мали такого впливу. Отже, в Україні відбулася не лише кардинальна зміна пострадянських поколінь політиків, а й зміна поколінь виборців.

Новий уряд
Політичний сезон у багатьох сенсах був унікальним. Під повний контроль глави держави одразу перейшла виконавча і законодавча гілки влади, чого раніше ніколи не було. Підходи до реформування судової гілки влади також свідчать про спроби взяти під контроль і судову гілку влади.

Не маючи потреби у проведенні консультацій для формування коаліції, партія президента дуже швидко сформувала і затвердила персональний склад Кабінету Міністрів. Одразу була проголошена амбітна мета економічного розвитку – збільшити ВВП на 40% впродовж наступних 5 років. Для цього в 2020 році ВВП має зрости на 5%, а впродовж 2021-2024 років – на 7% щороку.

Формування уряду під нові завдання і водночас скорочення парламентських комітетів створило функціональні викривлення. Для проведення важливих реформ та координації взаємодії між виконавчою й законодавчою гілками влади необхідні якісні комунікації і функціональне сполучення між парламентськими комітетами і міністерствами.

У парламенті 8 скликання депутати працювали в 27 комітетах, після проведення дострокових виборів їх кількість зменшилася до 23. Перерозподіл функціоналу між парламентськими комітетами відбувався з метою оптимізації та підвищення ефективності управління. Принаймні така ціль була задекларована. В результаті від кількох комітетів депутати відмовилися: у справах ветеранів, учасників бойових дій, учасників антитерористичної операції та людей з інвалідністю; з питань промислової політики та підприємництва; з питань культури і духовності. Натомість були створені комітети з питань прав людини, деокупації та реінтеграції тимчасово окупованих територій; комітет з питань цифрової трансформації.

Функціональне навантаження міністерств і особливо призначення міністрів в новому уряді були результатом складних компромісів у провладній команді. Внаслідок цього значна кількість посад міністрів дісталася людям, які не мають необхідної підготовки і управлінського досвіду. Відсутність якісних результатів діяльності нового уряду може призвести до часткового або повного перезавантаження його складу вже на початку 2020 року. Офіційної інформації про можливу кадрову ротацію членів Кабінету Міністрів наразі немає, але в експертних колах активно обговорюється це питання.

Україна в американському політичному дискурсі
Значний резонанс у США і світі мав гучний скандал, який розпочався з оприлюднення на вимогу Демократичної партії США стенограми телефонної розмови Президента України Володимира Зеленського і Президента США Дональда Трампа. Україна опинилася в центрі внутрішньополітичного протистояння впливових політичних сил Сполучених Штатів.

Дональд Трамп під час цієї розмови висловив бажання, щоб Україна продовжила розслідування справи щодо найбільшої української газовидобувної компанії Burisma, в наглядовій раді якої раніше працював Хантер Байден – син найімовірнішого кандидата, який висуватиметься на посаду президента США від Демократичної партії – Джо Байдена.

Демократи розцінюють таку позицію чинного президента США, як тиск на суверенну країну. На основі цього вони розпочали процедуру оголошення імпічмента Дональду Трампу, і маючи більшість в Палаті представників Конгресу США, оголосили йому недовіру.

Цікаво, що серед багатьох свідків, які брали участь у відкритих слуханнях у справі проголошення імпічменту Дональду Трампу, була Марі Йованович – колишній посол США в Україні. До справи також виявився причетним колишній генпрокурор України Юрій Луценко, який неформально став на бік Трампа і заявляв, що Йованович передавала йому списки “недоторканних” людей, яких не варто переслідувати. Проте Марі Йованович під присягою у Конгресі США заявила, що ніколи не давала колишньому генпрокурору Юрію Луценку жодних списків людей, яких неможна переслідувати.

Щоб уникати потрапляння в такі ситуації, українській владі необхідно максимально дистанціюватися від внутрішньополітичних процесів у інших країнах. Також міждержавні візити мають бути якісно підготовлені, опрацьовані в інформаційній площині, з детальним вивченням внутрішньополітичної ситуації та врахуванням усіх можливих ризиків.

Політика – це інформація, її інтерпретація та комунікація
Електоральний успіх Володимира Зеленського і партії “Слуга народу” в перші ж місяці роботи Верховної Ради був затьмарений великою кількістю гучних скандалів і комунікаційних прорахунків. Нечисленна, але досвідчена парламентська і позапарламентська опозиція використовує помилки провладної команди на свою користь. Це проявилося під час розгляду законопроекту “Про обіг земель сільськогосподарського призначення”, як законодавчого інструменту запровадження ринку землі. Оскільки широкої суспільної підтримки запровадження в Україні земельного ринку немає, опозиція педалює цю тему, щоб послабити позицію владної команди.

На цьому прикладі бачимо, що налагодження каналів комунікації влади з суспільством за багатьма критично важливими напрямками недостатнє і потребує якісного посилення. Намагання проводити комунікативну політику “без посередників і журналістів” призводить до того, що опозиція налагоджує суспільні комунікації значно швидше і ефективніше.

Нові комунікаційні формати, які започаткував Володимир Зеленський у формі прямих відеозвернень, виглядають значно динамічніше і мають високі показники переглядів та зворотної реакції. Необхідно лише визначити пріоритетну для громадян тематику, зробити цей формат максимально коротким і орієнтованим на широку аудиторію.

Наріжним каменем наступного політичного сезону і навіть міжсезоння стане налагодження ефективних прямих каналів комунікаційної політики влади з суспільством. Це можуть зробити підготовлені фахівці, які розуміють особливості сприйняття повідомлень різними суспільними прошарками. Найгостріші питання, які є важливими для громадян, необхідно відпрацьовувати превентивно, пропонуючи обговорення і врахування суспільних настроїв при прийнятті рішень.

P.S.
2019 рік ще раз засвідчив неспростовну істину про те, що державну політику мають здійснювати компетентні люди. В суспільстві зростає запит на кваліфікованих, патріотичних політиків, для яких Україна – це не просто держава на політичні карті світу, а насамперед країна, з якою вони пов’язують своє майбутнє.

Катерина Одарченко,
Політтехнолог “SIC Group Ukrainе”

Таку зневажливу назву чи окреслення надала моя дорога дружина українцям у США і поза, котрі підтримують політику сьогоднішнього Президента США Дональда Трампа.

Пройшло вже майже три роки від коли кількаразово збанкрутілий американський бізнесмен з сумнівною репутацією, зокрема, щодо моралі та чесності прийняв присягу перед Богом вірно служити Конституції США. Сьогодні цей виродок американської політичної системи не прямих виборів і тому не зовсім демократичних, стоїть легко загрожений усуненням перед судом Сенату США після імпічменту нижньої палати. Реально кажучи його долю більш правдоподібно вирішать нові вибори у листопаді 2020 року, бо для усунення потрібно дві треті голосів Сенаторів, а його лакеї переважають у Сенаті США. Такі підлабузники як Мітч Маконнел, Ліндзій Грагам чи другі, котрі зацікавлені тільки власною політичною долею, не допустять до усунення. Часи таки членів Республіканської Партії як Абрагам Лінколн чи Рональда Рейгена чи Джона Макейна давно минули.

Як для мене особисто, фактично ця аномалія чи хвороба політичного життя в Америці зводиться до її відношення до України, яка є стратегічним союзником США і тому мене більше нервують Трамшевики, чим сам Трамп. Народ американський я вірю остаточно дасть собі раду з Трампом, але у між часі Україна знаходиться у війні, де гинуть українські люди.

Важко говорити про незаперечні факти, а їх доволі багато, бо лакеї Трампа мають моральну відвагу говорити, що чорне є біле. Це засіб політиків, а тим більше таких, котрі сьогодні дружать з Кремлем. Знаємо напевно хіба що 25 липня цього року відбулась телефонічна розмова між Трампом і Президентом України Володимиром Зеленським. Незаперечним також є, що допомога Україні була надана щойно 12 вересня, хоча вона була призначена далеко раніше. Знаємо також, що зустріч у Білому Домі у Вашингтоні Президента Зеленського з Президентом США досі не відбулась, хоча відбулась зустріч Трампа і Зеленського у Ню Йорку у вересні під час відкриття сесії Генеральної Асамблеї Організації Об’єднаних Націй. Знаємо хіба також, що недавно відбулась у Білому Домі у Вашингтоні зустріч Президента Трампа і Міністра закордонних справ Російської Федерації Сергія Лаврова.

Люди Президента Трампа аргументують, що допомога була задавнена не тому, що вимагалось дослідження Україною кандидата у президенти сьогодні і колишнього Віце-президента США Джо Байдена, якого син був утруднений з поважною винагородою в українській газовій структурі “Бурізма”. Ці люди аргументують, що Президент Трамп радше стримав тимчасово допомогу чи зустріч у Білому Домі вимагаючи поступу з сторони України у боротьбі з корупцією.

Друга лінія аргументації прихильників Трампа говорить, що, так, навіть коли б Трамп пов’язував дослідження справи Джо Байдена Україною з наданням Україні воєнної допомоги та зустрічі президентів у Білому Домі, то це не доходить до провини також тяжкої, за що карається імпічментом. Ця позиція далеко слабша, бо є доволі багато документації юридичної на цю тему, але чесніша бо при найменше признає це, що сама стенографія показала та багато свідків засвідчили. Трампшевики користуються обома лініями аргументації. Сьогодні і не дивним явищем хіба також, що подібні аргументації висловив також для вибілення свого друга Президент Росії Владімір Путін, запеклий ворог не тільки України, але і ворог США.

Тобто при обох аргументах також і Трампшевики проявляють незаперечний захист Трампа і відданість йому, рівночасно нехтуючи прагненням України як допомоги у війні так і зустрічі Президента України у Білому Домі. У нашій трагічній історії були випадки таких як Василя Шахрая, Миколи Скрипника, Миколи Хвильового, родини Крушельницьких, які захопились комунізмом стали Більшовиками, одначе навіть ці ізгоїв українського народу залишилися чеснішими мабуть засліпленими, тобто націонал-комуністами за переконанням, які у кінцевому випадку проявили сильнішу відданість до національного питання і вкінці заплатили за це своїм життям. Трампшевики ніколи не заплатять власним життям, бо їхнє зміновіхівський напрям є дешевим егоїзмом, а іноді просто дурнотою але зухвалою, одначе вони для України зроблять чимало лиха. Хіба це їх мало обходить!

Трамп є незаперечним русофілом та українофобом, як і багато його прихильників. Псевдожурналіст лакей Трампа Такер Карлсон проявився на телебаченню сказавши, що у війні між Україною та Росією, він по стороні Росії. Українські Трампшевики не мають зерна правди за собою. Вони просто угодовці і на мою думку зрадники. Вони служать не Україні і не Америці. Вони служать Путіну!

Аскольд С. Лозинський

Так довго як Україна сусідить з Москвою, а це заповідається на дуже довго, справжнього миру та взаємного пошанування між сусідами не буде. Може бути тільки конфлікт активний чи заморожений, або холодна війна. Одначе суть цієї кон’юнктури, у якій знаходиться Україна, полягає саме у характері того замороженого конфлікту чи холодної війни, що дозволить демократичній Україні розвиватися, а її населенню – жити мирним життям.

Після Паризької зустрічі на “вершинах” можна сподіватися нічого, але можна також надіятись на зміни, тобто у найкращому випадку – просто “холодну війну”. Важливим, щоби не було жертв, щоби границі України повернули до 2012 року та щоби ці границі берегли українські збройні сили. Рівно ж не можна забувати і про Крим, який зовсім не обговорювався у Парижі. В додатку стоять питання відбудови зруйнованої території Донбасу та композиції її населення.

Президент Володимир Зеленський у Парижі у своєму виступі на спільній пресовій конференції наголосив на три складники свого мандату від українського народу: 1) захист територіальної цілісності України, включаючи Донбас і Крим, 2) що Україна унітарна держава і це не дозволяє на її федералізацію та 3) незмінність векторів закордонного напряму України у сторону Європи (Європейського Союзу та НАТО.)

Перші познаки як можна було сподіватися, правда, не зовсім позитивні. Минуло тільки 24 години як окупанти вже порушили тишу. Від того часу порушили десятки разів. Одначе це не применшило важливості зустрічі. Бо важливішим це те, що хоча Мінські домовленості і так звана Формула Штайнмаєра були кількаразово згадані, то саме нові домовленості було не зовсім по тому дусі. Є нова угода, якою треба користуватися. У ключових виступах не було і мови про вибори і у яких обставинах. Але треба собі усвідомити, Росія не дотримуватиметься і Паризьких домовленостей і тому треба готовити світ до нової і більш серйозної протидії з яскраво представленим аргументом, що Україна не захищає тільки себе, але цілу Європу.

Помимо дещо русофільської поведінки Президента Франції разом з поцілунками у сторону бандита та вбивці Путіна, світ сьогодні проти Росії. Навіть відмова Росії у наступних Олімпійських іграх зимових та літніх, а також процес Імпічменту русофіла і українофоба Президента Трампа, чи він завершиться його усуненням шляхом процесу у Сенаті чи виборами у листопаді 2020 року, це ознаки, що крім екстремних і відносно мало-чисельних “корисних ідіотів” Росія сьогодні насторожила проти себе переважальну частину демократичного і цивілізованого суспільства.

Яких санкцій треба домагатися? Вже кілька днів після Парижа ЄС продовжив теперішні санкції проти Російської Федерації. Це була просто рутина ще з 2014 року, коли Москва зайняла Крим з черговим продовженням. Одначе коли з початком наступного року Москва продовжуватиме вогонь, то треба буде, щоби ЄС застановився над новими, більш ефективними санкціями та протидією. Ці санкції повинні носити більш особистий характер, тобто проти самого Путіна, який сам був учасником у Парижі, проти його родини та близьких друзів. Після Парижа, Путін не зможе сказати, що він чи Росія не причетні до війни на Донбасі України.

Крім цього тому, що знаємо, що більш правдоподібним для більшості світу є, що Москва не додержуватиметься Паризьких домовленостей, що хоча не втішним, бо будуть нові жертви, але це нове порушення нових домовленостей дасть нагоду не тільки на більш ефективні додаткові санкції, а також певну ревізію Мінських домовленостей. Сам президент Зеленський недавно заявив по телебаченню своє непогодження з деякими точками Мінських домовленостей, але вказав, що він зобов’язаний шанувати домовленості своїх попередників. Паризькі домовленості та нове та яскраве порушення його ясно поставить цілу справу у новому світлі.

Так що капітуляції — ні, і Президент Зеленський поки що вив’язався задовільно при першому іспиті найбільш отяжілої закордонної політики впровадження миру. Як головнокомандуючий збройним силами України його перша ціль має бути захист населення України. Кожне життя дороге. Паризька зустріч власне пішла по тому плану, припинення вогню, розмінування території, виміну всіма в’язнями, моніторинг території двадцять чотири години на день, сім днів на тиждень речниками Організації Безпеки та Співпраці в Європі. Одначе дуже багато майбутнього невідомо. Передбаченим крім порушень домовленостей, що Москва як історично і не тільки за Путіна поводитиметься зухвало. Тому для неї слід готовити такі обставини, що вона змусить діяти проти власного бажання і волі.

Аскольд С. Лозинський,
голова Світового конгресу українців (1998-2008), адвокат

Цей відомий афоризм, вжитий французькими істориками далекого 1868 року, став лейтмотивом дискусій навколо доповідей учасників ХV Всеукраїнської наукової історико-краєзнавчої конференції. Вона з успіхом пройшла 12 грудня 2019 року у Вищому навчальному закладі Укоопспілки «Полтавський університет економіки і торгівлі» (ПУЕТ). Цьогоріч цей захід був присвячений розгляду актуальної теми «Українське краєзнавство в системі міжінституційних взаємодій: проблеми концептуалізації та практичної реалізації».

Полтава і ПУЕТ були обрані місцем проведення ювілейного заходу невипадково. Адже це славетне місто ще з радянських часів вважається одним із центрів історичного краєзнавства. Саме тут у 80-х роках проходила одна з Всеукраїнських краєзнавчих конференцій, а 1987 року за ініціативою Академії наук УРСР і особисто академіка Петра Тронька тут відбулась Перша Всесоюзна краєзнавча конференція з історичного краєзнавства.

Благородну справу Петра Тронька продовжує його колишній аспірант – Голова правління Полтавської обласної організації Національної спілки краєзнавців України (ПОО НСКУ), член правління НСКУ, доктор історичних наук, професор, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, Заслужений працівник освіти України Олексій Нестуля, котрий з 2003 року і по сьогоднішній день плідно працює ректором ПУЕТ.

Захід розпочався з приємного. Заступник голови НСКУ, член-кореспондент НАПН України, завідувач відділу української історіографії Інституту історії України НАН України, доктор історичних наук, професор, Заслужений діяч науки і техніки України Олександр Удод вручив Почесні грамоти НСКУ О.Нестулі, доктору історичних наук, професору, завідувачці кафедри історії України Полтавського національного педагогічного університету імені В.Г.Короленка (ПНПУ) Людмилі Бабенко, доктору історичних наук, професору, завідувачці кафедри педагогіки і суспільних наук ПУЕТ Ірині Петренко, кандидату історичних наук, доценту, директору Музею історії ПУЕТ Мирославу Аліману, директорові Науково-редакційного підрозділу – Центру з дослідження історії Полтавщини Полтавської обласної ради Олександру Білоусько, кандидату історичних наук, заступникові директора Державного архіву Полтавської області Тарасу Пустовіту.

Активна науково-дослідницька та просвітницька діяльність у популяризації історії рідного краю керівника аналітичного центру Міжнародного інформаційного агентства «Вектор Ньюз» Олександра Христенка була відзначена подякою НСКУ.

Доповіддю «Публічна історія і краєзнавство: проблеми міжінституційної взаємодії» задав високу інтелектуальну тональність дискусії професор Олександр Удод. За його словами, в США, де зародилась публічна історія як академічна дисципліна, з кінця 70-х років минулого століття видається професійний журнал «Публічна історія» («The Public Historian»), активно діє Національна рада США з публічної історії, реалізовується понад 130 програм, в роботі над якими працюють фахівці, чия праця високо оцінюється урядом, у тому числі в матеріальному еквіваленті. Схожі тенденції помітні також у Канаді, Австралії, Великій Британії.

О.Удод підкреслив важливе значення розвитку публічної історії для сучасної демократичної України, позаяк при тоталітарному режимі, де історики, зазвичай, обслуговують владу, вона існувати не може. Виникнення публічної історії засвідчило нову вимогу часу – історія має належати не стільки історикам-професіоналам, як суспільству. За задумом її засновників, фахові історики мають висвітлювати події минулого професійно, але говорити з громадськістю доступною мовою та у прийнятних їй форматах. Адже примарними є надії на те, що сучасна молодь в умовах бурхливого розвитку інформаційних технологій прагнутиме читати великі за обсягом тексти наукових праць, насичені посиланнями і специфічною науковою термінологією. Їй більше до вподоби документальні фільми, телевізійні програми, публічні дискусії, тематичні виставки, відвідування музеїв, участь в екскурсіях і туристичних маршрутах тощо. Відтак, за своїм призначенням публічна історія найбільш наближена до історичного краєзнавства, яке видатний вчений, академік АН СРСР Д.С.Лихачов називав «видом науки».

Чимало цікавих і новаторських ідей висловила у своїй доповіді «Історичне краєзнавство в системі освітньо-професійної підготовки студентів Полтавського національного педагогічного університету імені В.Г.Короленка: традиції і сучасні виклики» професор Людмила Бабенко.

Головна ідея доповіді – досвід ПНПУ з підвищення ролі історичного краєзнавства в системі університетської підготовки вчителів, адаптація методики викладання цього предмету до вимог сучасності. Адже історичне краєзнавство, за словами доповідачки, зараз викладається як одна з допоміжних історичних дисциплін. Що аж ніяк не дає підстав ставитись до цієї науки зверхньо, як до аматорського виду діяльності.

Зі своєрідним звітом про краєзнавчий доробок Центру з дослідження історії Полтавщини виступив його керівник Олександр Білоусько. Серед реалізованих Центром всеукраїнських і регіональних програм: «Реабілітовані історією. Полтавська область», «Національна книга пам’яті жертв Голодомору 1932–1933 років в Україні. Полтавська область», «Герої землі Полтавської», «Полтавщина: влада на паралелях історії», «Полтавська філармонія-70», «Тарас Шевченко і Полтавщина», «Чорнобиль-30. Книга слави і пам’яті. Полтавська область», «Полтавщина. Шлях до незалежності. 1985–1991», «Українська революція. 1917–1921. Полтавський вимір. Події. Постаті. Документи» та ін. Головне у планах Центру на майбутнє – підготовка і видання 12-томної Полтавської Енциклопедії – універсального довідника з найрізноманітніших галузей науки, техніки, культури, найповнішого зведення найважливіших надбань людності Полтавського краю за всі роки існування.

Зрештою пленарне і секційні засідання конференції перетворилися на невимушену розмову та творчу дискусію.

Увагу учасників конференції привернули виступи кандидата історичних наук Валерія Рекрута «Діяльність кооперативного центру «Рада Трьох» у добу Директорії УНР (1919-1920), краєзнавця Віталія Григор’єва «Із досвіду краєзнавчих практик у системі освіти Полтавщини», лауреата премії преподобного Паїсія Величковського Івана Дудника на тему «Відвідини Т.Шевченком села Погарщина на Полтавщині», історика-краєзнавця Віктора Гіржова «Діяльність громадської організації «Народна Рада Лохвиччини з реалізації проекту «Славетні земляки» (на прикладі увічнення пам’яті геніального українського диригента Нестора Городовенка» та інших.

Підводячи підсумки, ректор ПУЕН Олексій Нестуля подякував присутнім за участь у роботі конференції і, як Голова правління ПОО НСКУ, висловив низку слушних порад щодо пошуку нових джерел фінансування розвитку краєзнавчого руху.

Матеріали конференції, яка стала помітною подією в житті спільноти істориків-краєзнавців України найближчим часом вийдуть окремим виданням.

Спілкування з учасниками конференції засвідчило, що своєю невтомною, малопомітною, повсякденною працею вони втілюють у життя настанови патріарха українського історичного краєзнавства Петра Тронька, який вчив, що для літописців рідного краю, не повинно існувати поділу на «малопомітні» чи «епохальні» події та факти. Адже саме їх розмаїття дає світові уяву про неповторність української землі, представників її народу, мови, культури, традицій.

Олександр Нечитайло,
краєзнавець

12 грудня 2019 року за участі керівників 19 різнопрофільних загальноукраїнських громадських чорнобильських організацій відбулося засідання Чорнобильської Асоціації народних депутатів України (ЧАНДУ) , присвячене Дню вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

Учасники засідання під головуванням очільника ЧАНДУ, народного депутата 5-6 скликань Верховної Ради України Олександра Рябеки вшанували хвилиною мовчання память всіх загиблих від чорнобильського радіаційного впливу. Зазначено, що з 3800 тисяч осіб, котрі були уражені радіаційним впливом у 1986 році, в Україні на сьогодні в живих лишилось близько 1800 тисяч громадян.

У виступах всіх без виключення учасників зібрання звучало занепокоєння прогресуючим негативним рівнем забезпечення права на здоров‘я і життя всіх категорій чорнобильців (в 2013 році на ці потреби було виділено 0.6 відсотка ВВП, на 2020 передбачено всього 0.11). При цьому йдеться не про рівень соціальної допомоги, а про забезпечення витрат на лікування чи хоча би певну компенсацію постраждалим від іонізуючого випромінювання! Незважаючи на десятки тисяч рішень українських судів, дванадцяти з половиною тисяч рішень ЄСПЛ на користь ліквідаторів та постраждалих від наслідків аварії, практично жодне з них з року в рік в Україні не виконується .

Як позитивний приклад наведена діяльність керівництва та колективу Національного наукового центру радіаційної медицини НАМНУ щодо надання висококваліфікованої медичної допомоги громадянам, котрі її гостро потребують.

На засіданні прийнято рішення створити робочу групу ЧАНДУ та затверджено її персональний склад для підготовки пропозицій до оновленої версії Закону України щодо соціального захисту чорнобильців.

Петро Шатковський, член Асоціації
(фото автора)

Головна теза статті: Мукачівський форум беззастережно довів, що новий вид взаємодії в державі є можливим як на рівні інституцій у межах одного сектору – наприклад, між організаціями громадянського суспільства, – так і між різними секторами: громадою, органами влади й місцевого самоврядування, правоохоронними органами, бізнесом, засобами масової комунікації тощо

Не є таємницею, що сучасні тенденції та інтенсивність розвитку суспільства створюють все нові й нові передумови для налагодження комунікації між різними групами, в яких на зміну конкуренції (а то й жорсткого протистояння) приходять конструктивний діалог і порозуміння. Налагодження партнерських відносин стає одним із найважливіших підходів у діяльності інституцій на шляху досягнення спільних цілей, запорукою важливих змін у громадах і суспільстві, державі загалом. Причому загальна тенденція така, що співпраця у межах досягнення певної мети, вирішення конкретних завдань чи тривале партнерство передбачають об’єднання й координацію не лише зусиль, ресурсів, але й рівність участі кожної зі сторін та спільну відповідальність за результати діяльності.

Все це спало на думку відразу після проведення 7 грудня 2019 року в Мукачево Першого об’єднавчого форуму правників, підприємців, науковців та медіа.

Унікальність цього заходу, пояснює голова Оргкомітету Форуму, голова Ради адвокатів Закарпатської області та водночас – голова Мукачівської міськрайонної спілки підприємців Олексій Фазекош, стала не лише в тому, що вперше під одним дахом зібрались представники громади абсолютно різних напрямів, але усі вони, навіть за наявності політичних чи інших видів протистоянь, виступили за консолідацію зусиль у налагодженні рівного діалогу з владою. Чого не було майже ніколи в Україні, та й не дуже прослідковується зараз. Проте зарубіжний досвід показує, що це є цілком можливим, а перший такий Форум, проведений в Мукачево – на практиці довів життєздатність такої тези.

Усього 7 грудня в готельному комплексі «Графський двір» зібралось майже 100 представників бізнесу, політичної та юридичної еліти, правників та адвокатів, журналістів тощо. Серед почесних гостей – доктор Мауріціо Лорі з Ради ордена дипломованих правників та бухгалтерів Риму, голова Закарпатського апеляційного суду Ганна Фазикош, Голова кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Рівненської області Світлана Сурікова, Голова кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури м. Києва Ігор Орлов, заступник міського голови Мукачева Олег Казибрід, виконавчий директор Асоціації захисту прав правників Дмитро Піліпенко, керівник управління юстиції Закарпаття Євген Когутич, голова Всеукраїнського об’єднання правників «Маємо право» Віталій Купрій, заступник головного редактора газети «Закон і Бізнес» Валентин Богунов, директор телерадіокомпанії «М-Студіо» Володимир Шубець, голова Асоціації судових репортерів України Сергій Козлов, заступник голови Мукачівської міськрайонної спілки підприємців, депутат місцевої ради Роберт Іванчо та багато інших гостей. Символічно, що настільки різнопланові постаті не лише знайшли спільну мову, але й підписали спільний Меморандум, який визначений сформувати ряд нових практик та механізмів діалогу громади та влади.

В остаточному варіанті Меморандуму за співпрацю відповідатимуть: Асоціація захисту прав правників, Рада адвокатів Закарпатської області, Мукачівська міськрайонна спілка підприємців, Закарпатська організація Національної спілки журналістів України, юридичний факультет Ужгородського національного університету України, редакція газети «Закон і Бізнес», Асоціація судових репортерів України, ВОП «Маємо право» та ТРК «М-Студіо».

За влучним висловом О.Фазекоша, який інколи дуже полюбляє наводити метафізичні пояснення тим чи іншим подіям, така співпраця стала лише завдяки тому, що побудована на інтегральному принципі, подібному до того, як його розуміють у містичному вченні каббала. Для читачів нагадаємо, що справжня інтегральність – це те, що ми можемо вивчити з аналогових систем, з ідеалістичних або замкнутих природних станів, де кожна частина залежить від всіх інших частин. Вони всі є абсолютно взаємопов’язані нескінченною безліччю зв’язків на різних рівнях. Кожна частина визначає всі інші. Це своєрідна голографічна, аналогова схема, де одночасно відбуваються вхід, вихід і інші стани, а тому не можна сказати, хто перший, хто останній і що за чим слідує.

Проте водночас, – це система, в якій кожен відчуває абсолютно всіх як самого себе. Це включення всіх у єдиний процес в такому повному абсолютному вигляді, що власні інтереси кожної частини взагалі не беруться до уваги, а береться до уваги тільки робота всієї системи – вона ставиться головною.

Чи стане Перший об’єднавчий форум в Мукачево саме таким прикладом інтегральності – час покаже. Але, вочевидь, не може тішити, що цьому сприятимуть і на рівні місцевої влади, і фахівці з-за кордону, і бізнес-спільнота, і різноманітні медіа.

До речі, така велика кількість ЗМІ серед підписантів Меморандуму не є випадковістю, бо, як зазначив голова Асоціації судових репортерів України, головний редактор «Вектор ньюз» Сергій Козлов, саме на ЗМІ дуже часто покладається контроль над тим, як додержуються обопільні зобов’язання між громадою та владою.

Водночас, як вже зазначалось вище, світові тенденції зараз відходять від принципу протистояння, а отже є надія, що саме Мукачівський форум покаже, що новий вид взаємодії є можливим як на рівні інституцій у межах одного сектору – наприклад, між організаціями громадянського суспільства, – так і між різними секторами: громадою, органами влади й місцевого самоврядування, правоохоронними органами, бізнесом, донорськими організаціями, засобами масової комунікації тощо. Адже очевидно, що це дасть можливість залучити якомога більше необхідних ресурсів, а отже – охопити широкий спектр соціальних, економічних, природоохоронних, інформаційно-комунікаційних та інших завдань, подолати умовні та реальні бар’єри й ефективно вирішувати важливі суспільні завдання.

Наприклад, співпраця органів влади й місцевого самоврядування з організаціями громадянського суспільства є ознакою демократичного суспільства, у якому його потреби лежать в основі державної політики. У свою чергу «третій сектор» сприяє підконтрольності держави суспільству, налагодженню публічного взаємозв’язку громади й органів влади на засадах відкритості, публічності й партнерства. В свою чергу співпраця громадського сектору з бізнесом не лише сприяє активізації та розвитку його соціальної відповідальності, а й об’єднанню зусиль навколо спільних завдань (наприклад, розвиток території – окремої ділянки, всього міста, регіону, держави в цілому). Однак партнерство між цими секторами буде можливим лише тоді, коли громадські організації будуть працювати прозоро, чітко розумітимуть, яких змін хочуть досягнути, і позиціонуватимуть себе не як «прохачі» (дайте нам грошей, бо ми хороші), а як рівнозначні партнери.

Врешті-решт, співпраця громадських організацій і засобів масової комунікації теж повинна будуватися на засадах відкритості й прозорості. Проте основною її умовою є відсутність бізнес-складової. І громадський сектор, і ЗМІ діють у межах певної громади і задля громади, використовуючи лише різні інструменти і ставлячи перед собою різні першочергові цілі. Однак при налагодженні діалогу обидві сторони мають розуміти, що ключова точка перетину їхніх інтересів лежить не в тому, щоб одні отримали журналістський матеріал, а інші – гроші за його розміщення, а в підвищенні рівня поінформованості суспільства про можливі шляхи вирішення актуальних питань, його активізація, розвиток, а отже – підвищення загального рівня добробуту.

Всі ці рівні співпраці і закладені у фундаменті Меморандуму, який був підписаний 7 грудня.

Водночас, міжсекторальне партнерство – це новий досвід, нові можливості, нові рішення, новий погляд на давно відомі речі, формування нової культури взаємозв’язків у суспільстві. За умови налагодження конструктивної взаємодії влади, громади і бізнесу можемо говорити про соціальне партнерство в управлінні життям суспільства. Представники з Італії були дуже здивовані, що в Україні вже намагаються вибудувати навіть такий рівень діалогу, а отже можна впевнено говорити, що такий досвід і такий форум в Мукачево є унікальним навіть на всеукраїнському рівні.

Зрозуміло, що партнерські відносини не існують відразу у довершеному форматі – їх треба вибудовувати, враховуючи зацікавленості усіх сторін і ймовірні ризики. Однак основою цих відносин є визнання рівноправності й незалежності кожного з учасників. Рівноправність не означає абсолютно однаковий вплив на процеси або внесення рівнозначних ресурсів – ідеться про можливість рівнозначної участі в прийнятті рішень, «гру» в команді за спільними правилами і принципами. З одного боку, це буде вибудовувати взаємну довіру партнерів одне до одного, а з іншого унеможливлюватиме конфлікт інтересів.

При цьому одним із важливих елементів налагодження якісного діалогу між партнерами є ефективна комунікація – уміння слухати і чути, обмінюватися інформацією, поширювати спільно прийняті ключові меседжі. Адже якісній співпраці значною мірою заважають стереотипи, особливо між секторами «громада – влада» і «громада – бізнес», хоча і в медіа ставлення до громадських організацій дуже часто упереджене – їх не вважають за професіоналів, їх діяльність вважається несерйозною або й нікому не потрібною справою. Такий стереотип існує частково і внаслідок функціонування на ринку недобросовісних, безвідповідальних, «кишенькових», політично заангажованих громадських активістів і організацій, що автоматично кидає тінь і на інших представників «третього сектору». Саме тому вже на етапі напрацювання домовленостей інституціям громадянського суспільства важливо правильно донести інформацію про себе, свої цінності й цілі, а також чітко проговорити, яку підтримку вони очікують від потенційних партнерів і що самі готові робити у вирішенні певних завдань.

Підписанти Меморандуму самі для себе визначили, що найважливішими факторами для налагодження партнерських відносин між ними будуть наступні:
– незалежність (політична незаангажованість);
– відкритість і прозорість діяльності, звітування перед громадськістю та партнерами про результати діяльності;
– здатність мислити стратегічно (наявність стратегії розвитку);
– наявність ресурсів (насамперед – людських), готовність здійснювати власний внесок;
– високий рівень моральності та законності (дотримання етичних та правових норм у діяльності);
– уміння прислухатися до порад і знаходити спільне рішення тощо.

Якісне, прогресивне партнерство будується на зацікавленні кожної зі сторін у результаті спільної діяльності. Однак чи не найбільшим його досягненням є формування нової моделі громадянського суспільства, здатного активізовуватися навколо вирішення актуальних проблем. Саме це і є головним здобутком Першого Об’єднавчого форуму в Мукачево.

Іван Правдін