Автор: Редакція

Президент України Володимир Зеленський дав завдання СБУ здолати корупцію в країні. Про це сьогодні, 3 червня, на брифінгу заявив тимчасово виконуючий обов’язки Голови Служби безпеки України Іван Баканов.

“Перше наше завдання – це здолати корупцію, яку Президент вважає основною бідою України, оскільки саме вона не дає можливості справедливо розподіляти основні соціальні блага, такі як справедливість і безпека”, – заявив Баканов. “Більше не буде ніяких “кришувальників”, ніяких “смотрящих” ні за якими бізнесами і тіньовими оборудками. Завдання Служби ‒ вивести тіньовий бізнес із тіні. Тому що саме він є кормовою базою для корупції”, – наголосив Перший заступник Голови СБУ.

За його словами Служба не буде взагалі оглядатися ні на які прізвища, буде діяти рішучо і впевнено, виключно у межах і у спосіб, що передбачений законом. “СБУ потрібно налагодити ефективні комунікації з суспільством, з журналістами. Тому хочу запросити всіх журналістів-викривачів до співпраці”, – зазначив Іван Баканов. “Якщо у вас є матеріали щодо злочинів, які ви розслідуєте, будь ласка, звертайтеся до Служби безпеки України. Ми будемо їх опрацьовувати та інформувати суспільство, у тому числі і за допомогою ЗМІ, про стан таких розслідувань”, – підкреслив він.

В цьому аспекті цікавою є думка Петра Шатковського, генерал-полковника запасу, першого заступника Голови СБУ свого часу, який зазначив наступне: “СБУ, зокрема, її Главк “К” та інші відповідні підрозділи, на сьогодні мають в наявності найбільш потужні оперативні та оперативно-технічні можливості, налагоджену міжнародну взаємодію з-поміж усіх правоохоронних структур України для попередження, викриття та припинення корупції та інших злочинів, що завдають надзвичайну шкоду інтересам держави та її громадянам. Надзвичайно суттєвим елементом в цьому є підтримка зусиль Служби громадянським суспільством, особливо її найбільш активною частиною – журналістським корпусом, як наголосив щойно призачений очільник СБУ І.Баканов. Водночас від небайдужих громадян, як би вони себе не позиціонували, потрібна об‘єктивна інформація, а від спецслужби – належне реагування на неї та забезпечення безпеки, а то й життя тих осіб, хто не побоявся її надати”.

В свою чергу глава держави дав очільнику СБУ лише 2 тижні, щоб з’явились перші результати, що, без перебільшення є дуже важкою місією. Також В.Зеленський наголосив, що працівники СБУ повинні довести, що вони не лише фахівці, а й порядні люди. Тому важливо, щоб вони працювали на Україну – незалежно від прізвища Президента. «Є великий запит на справедливість. Ми маємо показати суспільству, що СБУ справді працює. Хочеться, щоб увесь світ бачив, що ми почали з чистого аркуша будувати Україну», – зауважив глава держави.

«СБУ зробить усе можливе для того, щоб виконати ваші доручення якомога швидше», – зазначив т. в. о. голови СБУ.

Водночас, вже зрозуміло, що якщо І.Баканов продемонструє свою ефективність на цій посаді, з великою ймовірністю, Зеленський попросить Раду призначити його повноцінним Головою Служби. Відсутність оперативного досвіду для Баканова в цьому аспекті не буде занадто негативним чинником, оскільки він вибудовуватиме лише загальну стратегію щодо тих чи інших операцій, але водночас йому не слід забувати, що уся політична відповідальність за будь-який недоречний крок лягатиме виключно на нього. При цьому на користь Баканова говорить те, що він, принаймні, юрист. Тож, на відміну від, наприклад, Ю.Луценка, розбирається в базових речах. Це вселяє надію, що, як мінімум, він буде розуміти, що підписує. І які наслідки матиме підписаний ним документ і для країни, і для нього особисто.

Ще один важливий нюанс – успішність дій І.Баканова на 70-80% залежить від того, допомогатимуть чи не дуже йому на всіх рівнях всередині самої Служби. Мова не йде про відкритий саботаж, а саме про підтримку, бо досвід Баканову доведеться набирати в шаленому ритмі. І без правильних векторів розвитку тут просто не обійтись. З великою долею вірогідності можна припустити, що принаймні на рівні радників у Баканова не буде проблем, хоча б з огляду на той факт, що він – людина з найближчого оточення Президента і користується його повною довірою.

Прикметно, що і сам Баканов бажає якнайшвидше здобути довіру всередині Системи, але без панібратства і кумівства. Зокрема, про це свідчать такі його слова на брифінгу: “Будь-яка реформа в першу чергу стосується людей. Навіть якщо брати СБУ, то реформу СБУ, в тому числі, ми повинні починати з інвестицій в людей, в їхнє навчання. Оскільки хтось згадував про кібербезпеку… На сьогоднішній день в Україні не так багато фахівців, які б могли у повному обсязі справлятися з цими викликами. Люди повинні не думати про те, де їм взяти гроші на хліб насущний. Вони повинні мати, з точки зору матеріально-технічного забезпечення все, для того щоб працювати на державу, а не на якесь кришування якихось бізнесів. Тому, з одного боку, ми повинні вкладатися в людей, пи повинні підняти статус роботи у СБУ на новий рівень. Люди повинні хотіти служити у СБУ, служити Україні, а не якимось приватним інтересам. А з іншого боку – необхідно перезавантажити кадровий склад у тому числі і кадровий склад СБУ”.

Зі свого боку і сам Володимир Зеленський розуміє, що довіра Президента до очільника СБУ – це добре, але головне зараз: повернути довіру народу до СБУ. «Ми зараз говоримо не про наші особисті взаємини, а про дуже серйозну відповідальність перед народом України. Ти – виконувач обов’язків голови СБУ. Я дуже хочу, щоб не тільки я поважав тебе як товариша, а щоб тебе поважав народ України. У нас дуже мало часу, щоб провести перезавантаження СБУ», – підкреслив Президент у сьогоднішній розмові з очільником СБУ.

Наскільки це вдасться Івану Баканову – буде видно вже зовсім скоро.

Сергій Козлов
редактор “Вектор ньюз”

На турнірі претенденток, що проходить у Казані, зіграно три стартових тури. Вони різні за результатами, але дуже схожі за характером гри. Тільки сестри Музичук традиційно не «воюють» одна з одною, а в решті партій боротьба була напруженою і безкомпромісною.

Спотикнулася об туру

У першому турі згідно регламенту сестри Анна і Марія Музичук зі Львова зустрілися між собою. Після двадцяти ходів, на які вони витратили лише по кілька хвилин, наші шахістки, як і очікувалося, зафіксували нічию. Отже, по-справжньому вони увійдуть у боротьбу з другого туру.

Решта партій теж завершилася внічию, проте закономірним цей результат був лише в одній із них. Грузинка Нана Дзагнідзе і китаянка Тань Чжун’ї розіграли дебют, що називається російською партією і вважається одним із «наймирніших» шахових початків. У цьому дусі суперниці й вели боротьбу і, не допустивши жодної суттєвої похибки, у рівній позиції підписали мирову.

Зовсім по-іншому проходила гра в партіях росіянок. Всі вони члени збірної команди і мусять зіграти між собою на початку змагання. Екс-чемпіонка світу Олександра Костенюк мала білі фігури проти найперспективнішої співвітчизниці 20-річної Олександри Горячкіної. Але ні право першого ходу, ні досвід, ні титули не допомогли старшій суперниці відкрити рахунок. Більше того, Горячкіна, відстоявши дещо гіршу позицію в дебюті, поступово перехопила ініціативу, і в один момент її перевага стала вирішальною. Однак вона почала допускати помилки, і Костенюк зуміла вийти зі скрутного становища. Звісно, їй було приємніше, ніж юній суперниці, підписувати бланк.

Ще драматичніше розвивалися події в партії Валентини Гуніної і Катерини Лагно. По дебюту Гуніна отримала білими значну перевагу. До того ж Лагно, захищаючи важку позицію, витратила багато часу і потрапила в цейтнот. Але їй вдалося не тільки відбити усі загрози, а й отримати сильну контргру. Вже вона почала шукати шляхи до перемоги.

Валентині вдалося таки врятуватися. На 46-му ході вона поставила туру під бій ферзя з явним наміром форсувати повторення позиції вічним шахом, якщо суперниця візьме туру. Але в шахах бити необов’язково, і просто відступивши ферзем, Лагно зберігала усі вигоди своєї позиції. Та несподівано для всіх вона побила туру. Після серії шахів чорним вдалося на мить сховати короля, але виникла загроза мата, відбиваючи яку, вони змушені повторювати ходи. Певно, ще багато разів Лагно буде задавати собі одне й те саме запитання: «Навіщо я побила ту кляту туру?!» Адже був шанс не тільки першою відкрити рахунок, а й стати одноосібним лідером.

Рахунок відкрито
У другому турі турніру претенденток було відкрито рахунок результативних партій. На жаль, перший нуль в таблиці з’явився в графі Анни Музичук, яка, граючи білими, поступилася Нані Дзагнідзе. Разом із грузинкою в лідери вийшла Олександра Горячкіна, котра в ендшпілі зламала опір Валентини Гуніної. У цій найдовшій партії турніру для реалізації зайвого пішака білим знадобилося 92 ходи.

Дві партії завершилися внічию, але й вони змусили похвилюватися уболівальників. Марія Музичук чорними відбила наступ Тань Чжун’ї і двічі була близькою до перемоги. Але, прагнучи зіграти надійніше, втратила ці шанси. За схожим сценарієм розвивався й поєдинок між Катериною Лагно і Олександрою Костенюк. В один момент Катерині, котра володіла ініціативою, слід було зіграти рішучіше, і переможна серія ходів була б відтворена не тільки в оглядах коментаторів, а й на бланку партії. Однак Лагно допустила розмін ферзів і гра перейшла в мирне русло.

Прикмета збувається
Усі чотири партії третього туру завершилися перемогою однієї із сторін. Причому в кожній зустрічі перемогу святкувала шахістка з меншим рейтингом. На жаль, прикрий результат з’явився в таблиці проти обох сестер Музичук. Причому Анна мала всі шанси записати собі перше очко. Гра з Тань Чжун’ї проходила як на гойдалці: то одна, то друга шахістка перехоплювала ініціативу. Львів’янка першою здобула велику перевагу, кілька разів була за крок до перемоги, але спрацювало жорстке правило шахів: у партії програє той, хто помиляється останнім. Останньою помилилася Анна… Певно, це найдраматичніша партія на старті турніру.

Марія Музичук вже в дебюті втратила пішака в партії проти Нані Дзагнідзе і врешті-решт це коштувало їй очка. Катерина Лагно програла Валентині Гуніній в дуже гострій боротьбі, що теж нагадувала гойдалку. Щоправда, помилок вона зробила значно більше ніж суперниця, і результат загалом можна вважати справедливим. Єдина партія носила спокійний характер і звелася до теоретично нічийного ендшпілю. Але тут Катерина Лагно необачно зробила хід пішаком, який вмить перетворив нічийну позицію в програшну. Олександра Горячкіна в цейтноті змогла знайти план виграшу і, отримавши вже другу перемогу, вийшла в одноосібні лідери.

Пощастило? Але ж у першій публікації про турнір ми відзначали, що вона останньою записана в турнір, а це вважається щасливою прикметою.

Олександр МАЛІЄНКО,
кандидат у майстри спорту з шахів

Вибори 2019 року однозначно показали, що Українське суспільство як ніколи гостро відчуває потребу у новій еліті, у лідерах нового типу. І найголовніше в цій ситуації те, що гострота потреби була прямо пропорційна безальтернативності вибору – або політики, які вже грабували народ десятки років, або майже повна невідомість. Українці довели, що вони вже готові до найрадикальніших змін, а от стара влада все ще чіпляється усіма можливими пазурами за усі можливі шпарини, і остання з них – це спроба визнати антиконституційним Указ Президента України Володимира Зеленського «Про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України та призначення позачергових виборів» 21 травня 2019 року №303/2019.

Acta non verba, або Справи – не слова!
Політичний досвід, як кажуть, не прогуляєш, і блискавичність, з якою влада олігархів почала свій контрнаступ, навіть вражає: таку б енергію та в мирне русло. Відразу декілька позовів до Верховного Суду, подання 62 народних депутатів України до Конституційного Суду України, – все це лише протягом 1 дня. Потім, звичайно ж, відмова у ВС, бо не його це компетенція, але КС 29 травня 2019 року відкрив провадження, а на 4 червня призначив початок розгляду. Водночас, в мережі Інтернет з’явились заклики від колишніх суддів КСУ (Віктор Шишкін, Микола Козюбра та інші), мовляв, Указ виданий Президентом з перевищенням своїх конституційних повноважень.

Спробуємо розібратись в цих нюансах більш детально.

Головні факти і правові аргументи щодо конституційності Указу Президента України є наступними.

Перше. Відповідно до пункту 8 частини другої статті 106 Президент України має право достроково припинити повноваження Верховної Ради України, у випадках, передбачених частиною другою статті 90 Конституції, якщо: 1) протягом одного місяця ВРУ не сформовано коаліцію депутатських фракцій відповідно до статті 83 цієї Конституції; 2) протягом 60 днів після відставки Кабінету Міністрів України не сформовано персональний склад КМУ; 3) протягом 30 днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатись. Лише у конституційно визначених випадках недієздатності законодавчого органу Президент має право припиняти повноваження Парламенту.

І тут важливе зауваження: так, Президент очевидно, що прийняв рішення про розпуск парламенту як з юридичних, так і політичних мотивів, головний з яких – надзвичайно низький рівень довіри населення до ВР (усього 4%). Водночас, мотиви рішення Президента не мають нікого турбувати, бо конституція в цьому питанні Указом аж ніяк не порушена – там чітко вказана підстава – не сформована коаліція, а отже в плані обгрунтування цей нормативно-правовий акт Президента цілком законний. При цьому наголошуємо, що дострокове припинення повноважень Парламенту є правом (!), а не обов’язком Президента, а зазначення про те, що «коаліція не сформована протягом одного місяця» лише вказує на початок перебігу строку такого права, але аж ніяк не часові рамки його застосування. Іншими словами, за умови наявності бажання Президента і відсутності коаліції в парламенті, яку парламент не може створити більше 30 днів, то Указ про розпуск може як з’явитись, так і не з’явитись. За часів Петра Порошенка так не сталося, а от Володимир Зеленський рубанув цей гордіїв вузол з плеча. Таким чином очевидно, що в КСУ будуть аналізувати лише один аспект – коли і в який спосіб була (не була) припинена коаліція в парламенті.

Друге. Очевидно, що головний документом, який буде досліджувати КСУ стане так звана Угода про Коаліцію депутатських фракцій «Європейська Україна», підписана 27.11.2014 (доступ тут https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/n0001001-15 ). Цей єдиний документ, який чітко прописує як Дію Коаліційної угоди, так і Умови її припинення. Щодо дії, то все просто – Коаліційна угода набуває чинності з дня підписання її учасниками та діє до моменту припинення Коаліції. А от підстави припинення наступні: у разі припинення повноважень Верховної Ради України восьмого скликання (не підходить), зменшення чисельного складу Коаліції до кількості народних депутатів, меншої ніж визначено Конституцією України (позиція Президента), прийняття Коаліцією рішення про припинення своєї діяльності (позиція народних депутатів).

І от тут є один нюанс, важливий як для суддів КСУ, так і для всіх громадян. Для того, аби настало право Президента розпустити парламент за умови зменшення чисельності депутатів коаліції, достатньо фактичних дій, які не залежать від керівних органів коаліції (якими відповідно до пункту 3 Угоди є загальні збори Коаліції та Рада Коаліції). А от якщо пристати на думку парламентарів щодо часу розпуску парламенту, то вже потрібні юридично значущі дії самих коаліціянтів – проведення Загальних зборів Коаліції, які відповідно до п.3.2.5. Угоди і мають виключне право прийняти рішення про припинення коаліції. При цьому Загальні збори є правомочними, якщо в них беруть участь не менше двох третин народних депутатів, що входять до Коаліції та більшість народних депутатів України від складу кожної фракції, що сформувала Коаліцію. Поки що риторичне питання – а хто і коли проводив такі збори і яким документом вони оформлені, чиї підписи на ньому стоять. Цей аспект надзвичайно важливий для вивчення КСУ.

Ad absurdum – Від супротивного
Про участь позафракційних депутатів в Коаліції слід поговорити окремо. Коаліція “Європейська Україна” була створена 2 грудня 2014-го року. До її складу увійшли фракції “Блоку Петра Порошенка”, “Народного фронту”, “Батьківщини”, “Самопомочі”, “Радикальної партії Олега Ляшка”. Кількісний склад коаліції склав 302 народних депутати, що є сумою кількісних складів депутатів кожної фракції. У вересні 2015-го року з коаліції вийшла фракція “Радикальної партії”, а у лютому – “Батьківщина” та “Самопоміч”. Остання оголосила про свій вихід 19-го лютого 2016 року.

А тепер повертаємось в квітень 2016 року і читаємо повідомлення з брифінгу спікера Андрія Парубія наступне: «За тими документами, які мені подав апарат, на момент нашого голосування (за зміну уряду, – ред.) було 237 членів коаліції. Але в зв’язку з тим, що сім депутатів склали повноваження відразу після обрання в уряд, зараз 230 членів коаліції. Коаліція «Європейська Україна» продовжує існувати. Під коаліційною угодою весь час було більше 226 підписів, в тому числі і позафракційних депутатів».

Однак згідно з 83-ою статтею Конституції України, “У Верховній Раді України за результатами виборів і на основі узгодження політичних позицій формується коаліція депутатських фракцій, до складу якої входить більшість народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України”. Якщо глянути на склад підписантів, то також є лише лідери фракцій.

Жодне індивідуальне членство чи входження депутатських груп у коаліцію не передбачено. І не передбачено воно навіть на рівні Угоди про коаліцію. Так, рішення загальних зборів Коаліції формалізуються (п 3.2.9 Угоди) у вигляді протоколів засідань загальних зборів, які підписуються головами депутатських фракцій, що сформували Коаліцію або уповноваженими представниками цих фракцій (питання – хто підписуватиме протокол від імені позафракційних?). В свою чергу Рішення Ради Коаліції (п 3.3.3 Угоди) приймаються консенсусом всіх фракцій, що сформували Коаліцію, причому кожна депутатська фракція під час голосування має один голос. Питання – скільки голосів і чи має взагалі будь-яка група позафракційних?

Далі. Станом на 19 лютого 2016-го року (дату оголошення про вихід з коаліції “Європейська Україна” фракції “Самопоміч”), кількісний склад фракцій, які в ній залишалися, мав би складати не менше 226 народних депутатів. Тут слід звернути увагу на той факт, що не всі депутати у фракції можуть бути згодні з її рішеннями. Але, якщо рішення фракції є, то воно вважається прийнятим. Так само, як і рішення будь-якого колегіального органу. Зайшовши на офіційний сайт Верховної Ради України, на вкладки фракцій БПП та Народного фронту та прослідкувавши динаміку переходів депутатів кожної з них, можна легко порахувати, що станом на 19 лютого 2016 року до складу БПП входило 134 народних депутати, а Народного фронту – 81.

134+81=215!!!

Отже, юридично доконаним є факт відсутності існування коаліції “Європейська Україна”, починаючи з 19-го лютого 2016 року. Спікер Парубій мав би тоді оголосити про припинення її існування, а Верховна Рада України мала б створити нову, або піти на перевибори. Інформація про входження лише 215-ти народних депутатів до складу коаліції “Європейська Україна” є відкритою, і юристи, які будуть представляти інтереси президента Зеленського у справі про оскарження його указу про розпуск парламенту, можуть легко довести це у суді.

Так що слова А.Парубія про те, що коаліція існує, є такими, що потребують ретельної перевірки. Особливо, враховуючи те, що у 2019 році А.Парубій вибрав зовсім іншу тактику – мовляв, і я не, і моя хата скраю. Це підтверджує розкриття стенограми консультацій В.Зеленського з лідерами фракцій щодо розпуску парламенту.

Вважаємо за доцільне процитувати діалог В.Зеленського та А.Парубія повністю:

Володимир Зеленський: І тоді на наші зустрічі, на нашому першому знайомстві, ми з Вами розмовляли в цілому про роботу парламенту, ми казали як це важливо. Я Вас запитався: “А як же з приводу того, що два роки не існує коаліції?”. На що Ви мені сказали: – “А парламенту, в принципі, і в Європі і є багато країн, де немає коаліції і парламент без цієї коаліції працює нормально”. Це була Ваша репліка, це була Ваша цитата. Тобто я не до того, що Ви зараз змінюєте позицію, що люди вийшли з коаліції, а фактично вони вийшли з того, що не було. Ви самі є Голова Верховної Ради і це засвідчили на нашому першому знайомстві. Ось, що я хотів Вам сказати з приводу коаліції.

Андрій Парубій: Я говорю Вам з приводу того, що я Голова Верховної Ради України не спікер, а Голова Верховної Ради України, я не слідкую за тим як створюється коаліція, як розпадається коаліція – це не є мої повноваження. Мої повноваження полягають в тому, щоб працювала Верховна Рада України. Щоб працювала. Я хочу Вам наголосити, що після того як з трибуни Верховної Ради не Голова, а коаліція заявила (?) про свій розпуск, я закономірно це оголосив з трибуни. І ми ввійшли в процес конституційної тридцятиденного формування нової коаліції.

То ж коли вірити Парубію – коли він «перебрав» на себе повноваження доводити, що коаліція існує у 2016 році, чи коли він сказав у 2019 році, що не слідкує, як вона створюється? Саме через такий єзуїтський підхід і не люблять нинішній склад парламенту в народі. І тут ми підходимо до ще одного важливого моменту – обгрунтування законності Указу Президента з точки зору верховенства права та права справедливості.

Acu rem tetigisti – Голкою торкнувся суті
Всі ми знаємо про те, що потрібно неухильно дотримуватись букви закону, і це дійсно важливо.

Але не можна забувати, що з давніх-давен в теорії права ще розрізняють наявність духу справедливості, духу верховенства права і навіть права милосердя.
В Конституції є 102 стаття, де написано, що Президент України є в тому числі гарантом додержання Конституції України і далі увага – прав і свобод людини і громадянина. І якщо Верховна Рада системно, кожного сесійного дня приймає рішення, які порушують справедливість, права і свободи людей, порушує все, що можна порушити, корумпувала всю країну, в тому числі через прийняття лоббістських рішень, то хіба Президент як гарант одержання Конституції прав і свобод людини не може діяти абсолютно чітко в інтересах народу? Я певний, що може.

Більше того, якщо подивитися 106 статтю Конституції України, то законодавець написав “пункт 7 і пункт 8”. Перше – Президент призначає позачергові вибори до Верховної Ради України у строки встановлені цією Конституцією, а по-друге, припиняє повноваження. Так от припинення повноважень це як раз і є та частина, про яку Володимир Зеленський сказав під час інавгураційної промови. Це – його дія, яка виражає волю народу, право справедливості, а сам Указ – це вже юридичний аспект, який підлаштований під букву закону.

І це насправді історичний момент, коли ми вперше за роки незалежності побачили реальний приклад того, що зможемо побудувати сильну, демократичну та заможну державу, де носієм суверенітету і єдиним джерелом влади є народ. Де справедливість і закон не протирічать один одному, а доповнюють.

Виняткові обставини породжують необхідність виняткових дій. Вищенаведені аргументи правового характеру є достатніми навіть на рівні КСУ, аби визнати Указ Президента про розпуск парламенту абсолютно законним і конституційним.

Крім того, сама логіка подій останнього часу, недієздатність парламенту, фактична політична криза в країні вимагають від всенародно обраного Президента саме таких юридично та політично виважених кроків, що уособлюють в собі і волю народу і право справедливості.

Іншими словами, рішення Президента Володимира Зеленського розпустити Верховну Раду України є абсолютно законним, бо відповідає Конституції, і справедливим, бо відповідає вимогам суспільства і волі народу!

Олексій Фазекош,
Голова Ради адвокатів Закарпатської області,
Голова Закарпатського відділення Спілки адвокатів України

У столиці Республіки Татарстан (РФ) Казані відбулася церемонія відкриття турніру претенденток на звання чемпіонки світу з шахів, і завтра, 31 травня, 8 учасниць змагання сядуть за шахівниці.

Без «нокауту» і «армагеддона»
Претендентки на шахову корону зіграють у два кола (14 партій), визначивши єдину учасницю, яка отримує право зустрітися в матчі за найвищий шаховий титул з чинною чемпіонкою світу китаянкою Цзюй Веньцзунь.

Уперше з середини 90-років минулого століття змінено формат жіночої світовій першості. До цього для визначення найсильніших шахіста і шахістки планети застосовували нокаут-систему, запропоновану тодішнім президентом ФІДЕ Кирсаном Ілюмжиновим. «Формула Ілюмжинова», як ще називали цю систему, передбачає участь у світовій першості великої кількості гравців (64 або 128 учасників), які розбито на пари. Переможець мікроматчу з двох партій (за рівного рахунку суперники грають додаткові партії зі скороченим контролем часу) виходить у наступне коло.

Такі перегони з вибуванням – нелегкий іспит для нервової системи спортсменів, оскільки доля поєдинку досить часто залежить від одного ходу, однієї помилки. Тому характерною ознакою нокаут-системи стала її непередбачуваність. Особливо, коли справа доходила до «армагеддона», як називають у разі рівного рахунку заключну бліц-партію тай-брейку. Чорні тоді отримують на хвилину менше часу, але тому шахісту, хто ними грав, достатньо нічиєї, щоб стати переможцем. У таких умовах важливе все: і сила гри, і вправність рук, і, головне, психологічна стійкість. Тому раз-по-раз перемогу святкували не фаворити, а гравці зі значно нижчим рейтингом, котрі просто мали міцніші нерви.

Президент ФІДЕ, борючись за визнання шахів повноцінним видом спорту, не вбачав у цьому ніяких проблем. «Нова формула розіграшу чемпіонського звання з її непередбачуваністю, крутими поворотами саме й відповідає суті спортивної боротьби», – так пояснив Ілюмжинов свою позицію в інтерв’ю авторові цих рядків.

Понад 10 років тому чоловіків таки звільнили від цього тяжкого випробування, повернувшись до проведення традиційних турнірів і матчів. «Нокаут» з «армагеддоном» залишили тільки жінкам. І тільки з приходом нового президента ФІДЕ Аркадія Дворковича черговий цикл жіночої світової першості передбачає іншу формулу – відбірний турнір і фінальний матч.

Призовий фонд турніру – 200 тисяч євро. Переможниця отримає 50 тисяч.

Шанси є в усіх
До числа претенденток потрапили дві півфіналістки і фіналістка попереднього нокаут-чемпіонату світу: колишня наша співвітчизниця, нині представниця Росії Катерина Лагно, українка Марія Музичук і росіянка Олександра Костенюк. Ще п’ять учасниць відібрано за найвищим рейтингом: це Анна Музичук (сестра Марії), Нана Дзагнідзе з Грузії, китаянка Тань Чжун’ї, росіянки Валентина Гуніна і Олександра Горячкіна.

Двоколові турніри дають можливість доволі об’єктивно визначити найсильніших гравців без стресових навантажень на психіку, притаманних нокаут-системі. Проте жіночі змагання в будь-якому форматі вирізняються великою кількістю сенсацій. Тому прогнози тут – справді невдячна справа. Минулого разу дворазова чемпіонка Європи Катерина Лагно схибила лише в фіналі – за крок до корони. Проте і наймолодша учасниця змагання 20-річна Олександра Горячкіна має, певно, не гірші шанси. У 2013 і 2014 році вона двічі поспіль ставала чемпіонкою світу серед юніорок до 20 років. Варто додати, що в турнір претенденток її включили останньою – після відмови грати в ньому чотириразової чемпіонки світу китаянки Хоу Іфань. У шахістів це вважається щасливою прикметою.

Тань Чжун’ї має шостий рейтинг в стартовому списку, але і її не можна викреслити з числа головних претенденток на перемогу. Вона вже була чемпіонкою світу, перемігши в 2017 році на тай-брейку Анну Музичук. До того ж китаянки завжди борються до останнього, і в найвідповідальніших змаганнях саме вони здобули найбільше перемог.

Отже, майже від усіх учасниць претендентського змагання можна очікувати переможного результату. І якщо все ж таки називати фавориток, то в їх числі, безумовно, мають бути представниці України.

Сестри Музичук: навпроти і поруч
Знамениті сестри Музичук зі Львова вже виступали разом в чемпіонатах світу. Через них штучно регулювалося жеребкування, щоб вони могли зустрітися між собою не раніше фінального раунду за нокаут-системою. Цього разу зроблено навпаки – вони мають зіграти в перших турах першого і другого кола.

В активі сестер є унікальні досягнення. Закрема, разом вони мають звання світових чемпіонок в усіх можливих номінаціях! Марія перемагала в особистому чемпіонаті світу, світовій першості серед дівчат до 10 років, а також була чемпіонкою світу в складі національної збірної України. Анна крім перемог у юніорських світових першостях, двічі вигравала чемпіонат світу з блискавичної гри і один раз – зі швидких шахів.

Марія має найвищий рейтинг в турнірі, Анна – четверта в списку. На двох нокаут-чемпіонатах їм не довелося зустрітися між собою. І коли одна з них вибувала з гри, то допомагала другій продовжувати боротьбу, залишаючись поруч. І ось так в 2015 році Марія за підтримки сестри стала 15-ю в історії шахів чемпіонкою світу.

Цього разу сестри мають грати між собою обов’язково. Тож вони сядуть по різні боки шахівниці – одна проти одної. Та все одно будуть поруч! Уболіваємо!

Олександр МАЛІЄНКО,
кандидат у майстри спорту з шахів

Недоброзичливо-упереджене ставлення громадянського суспільства до діяльності національних спецслужб притаманне будь-якій демократичній державі. Рівень довіри до них визначається багатьма чинниками і залежить від історичних умов, рівня свободи, політичної кон’юнктури, ефективності обраної моделі організації цивільного контролю за їхньою повсякденною роботою тощо. Україна, транзитний період розвитку якої затягнувся ось уже майже на 30 років, не є виключенням. Тож не дивно, що тема (повного, суттєвого, істотного, докорінного, всебічного, радикального, кардинального – потрібне підкреслити) реформування, точніше дореформування Служби безпеки України (СБУ) та її функціональних підрозділів перебуває в центрі уваги нашого суспільства.

Такі плани декларували майже всі учасники президентських перегонів, у тому числі новий Президент України Володимир Зеленський. Разом із уповноваженими ними «магістрами всіляких наук» і деякими «збитими льотчиками» вони азартно відстоювали на ефірах телевізійних ток-шоу вже традиційний набір ініціатив: оптимізувати структуру Служби, скоротити штати і демілітаризувати її особовий склад, заборонити головній українській спецслужбі боротися з корупцією, насамперед в економічній сфері, ліквідувати Головне управління «К» тощо. Були й такі, хто попри війну з путінською Росією не відмовився від непереборного бажання перетворити СБУ на суто інформаційну спецслужбу, позбавивши її функцій «правоохоронного органу спеціального призначення».

«Реформаторський свербіж» найактивніше проявляли «експерти», не обтяжені практичним досвідом. Освоївши «матчасть» у соціальних мережах і детективних серіалах, вони вражали професіоналів дилетантськими оцінками сучасного стану організації системи контррозвідувального захисту держави і проблем законодавчого забезпечення діяльності у цій сфері. Поверхневий підхід таких горе-спеціалістів до аналізу серйозних явищ часом нагадував відому приказку про невігласів, котрі не могли відрізнити Гоголя від Гегеля, Гегеля від Бебеля, Бебеля від Бабеля, а Бабеля від … кабелю.

Ще якось можна було зрозуміти оманливі судження «знавців», які сумлінно помилялися, не маючи допуску до документів обмеженого доступу, хоча б до тексту «Концепції забезпечення контррозвідувального режиму в Україні» (для службового користування), затвердженої Указом Президента України від 6 жовтня 2017 року № 310/2017. Але серед представників експертного середовища було чимало й таких, хто не спромігся ознайомитися навіть з відкритими матеріалами, а відтак «не в курсах» про зміст і етапи реформування СБУ, визначених Стратегією національної безпеки України (травень 2015 року), Концепцією розвитку сектору безпеки і оборони України (березень 2016 року). А головне – вони не усвідомили принципових змін, визначених Законом України «Про національну безпеку України» (липень 2018 року), котрим закріплено оновлений статус Служби безпеки України, яка стала «державним органом спеціального призначення з правоохоронним функціями, що забезпечує державну безпеку». Тобто, попри те, що цей нормативний акт є рамковим, ним чітко визначена головна мета реформи СБУ – позбавити її виконання невластивих спецслужбі повноважень, звузивши правоохоронну функцію розслідуванням злочинів, які напряму загрожують національній безпеці – тероризм, шпигунство, державна зрада, охорона державної таємниці, кіберзлочинність.

Утім, з інших проблемних питань реорганізації СБУ консенсус в суспільстві не досягнуто через певну недовіру до застережень фахівців-практиків щодо необхідності дотримання виваженого підходу до змін повноважень СБУ. А дарма, бо помилки при переформатуванні такої делікатної сфери як безпека держави вже призводили до негативних наслідків.

Зокрема, чого варті заклики ліквідувати Головне управління боротьби з корупцією і організованою злочинністю СБУ (Главк «К») на підставі того, що відповідно до Закону України «Про національну безпеку України» боротьба з корупцією виключена з повноважень Служби. Адже наркобізнес, незаконна міграція, контрабанда зброї масового ураження, міжнародна торгівля людьми перетворились на глобальні проблеми, які реально загрожують миру й безпеці людства. У зв’язку з цим спеціальні служби провідних держав світу посилюють заходи з вдосконалення контррозвідувального пошуку у цій сфері й нарощують зусилля з налагодження міжнародної співпраці з партнерами. То чому ж Україна, де сучасний рівень корупції зашкалює, має робити кроки всупереч світовій практиці і здоровому глузду. Тим більше, що в умовах війни з путінською Росією Служба безпеки України напрацювала унікальний досвід протидії масовим випадкам вербування російською воєнною розвідкою і ФСБ РФ лідерів та учасників організованих злочинних угруповань Донбасу для використання їх в антиукраїнській діяльності. Отже, Главк «К» СБУ, з новою чи збереженою назвою, доцільно було б не ліквідовувати, а оптимізувати пріоритетні напрямки його діяльності, зосередившись на протидії транснаціональній злочинності.

Не менш суперечливими видаються пропозиції підпорядкувати військову контррозвідку СБУ Міністерству оборони (МО) України. Їх автори часто посилаються на досвід низки європейських держав (далеко не всіх!!!), де військова контррозвідка і воєнна розвідка на правах структурних підрозділів дійсно входять до складу армійських відомств. Через це, аргументи прибічників збереження військової контррозвідки в структурі Департаменту контррозвідки чи створення окремого підрозділу військової контррозвідки в складі Центрального управління СБУ подаються такими, що суперечать європейській практиці. Але це якраз той випадок, коли закордонний досвід не враховує національної специфіки і традицій, які склались за час державотворення, а відтак – не відповідає потребам нашої держави, тим більше в умовах військового протистояння з Росією.

По-перше, відокремлення військової контррозвідки від СБУ, яка є єдиним в Україні спеціально уповноваженим органом державної влади у сфері контррозвідувальної діяльності, призведе до невиправданого розпорошення сил і негативно вплине на рівень боєздатності Служби в цілому.

По-друге, органи військової контррозвідки на сьогодні здійснюють контррозвідувальне забезпечення не тільки апарату та інших структур МО України, Генерального штабу, видів і родів військ Збройних сил України, але й Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, військ Цивільної оборони України, діяльність яких спрямовується і координується Кабміном України через МВС України. Виходить, якщо реалізовувати рішення про створення в структурі МО України власного підрозділу військової контррозвідки, для «обслуговування» військових формувань, які не входять до складу Збройних сил України, необхідно буде створювати окремі «кишенькові контррозвідки»?

По-третє, у разі відокремлення військової контррозвідки від СБ України, відразу ж виникнуть проблеми проведення складних оперативних і оперативно-технічних заходів, підготовки і перекваліфікації кадрів, правового і соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей, медичного обслуговування і ще цілої низки проблем, вирішувати які на рівні міжвідомчої взаємодії буде складно.

І нарешті, військова контррозвідка буде приречена самотужки, без підтримки керівництва й слідчих СБУ адаптуватись до умов реформування судової гілки влади і формування нової системи досудового розслідування.

Одним з перших указів новий Президент України Володимир Зеленський призначив на посаду першого заступника Голови Служби безпеки України свого друга дитинства, лідера партії «Слуга народу» Івана Баканова.

Це означає, що новобраний Глава держави прагне у найкоротші терміни здійснити аудит стану справ у Службі і доручає провести його людині, якій повністю довіряє. Після серії гучних скандалів, журналістських розслідувань і нашіптувань і навіювань з боку недоброзичливців вже колишнього керівництва СБУ таке бажання виглядає цілком закономірним і виправданим.

Однак чудес не буває, а тому без залучення компетентних професіоналів і роз’яснень попередників Івану Баканову буде складно зробити правильні висновки. І не тільки через відсутність досвіду й спеціальної підготовки, хоча цей фактор є визначальним. Насправді, критерії оцінки діяльності СБУ та її функціональних підрозділів настільки специфічні й вимагають врахування багатьох чинників, що навіть на фаховому рівні точаться запеклі дискусії.

Наприклад, протягом 2017 – 2019 років за легалізованими матеріалами Головного управління військової контррозвідки Департаменту контррозвідки Служби безпеки України (ГУ ВКР ДКР СБУ) судами було винесено 393 вироки (2017 – 175, 2018 – 204, 2019 – 14).

А саме:
– за вчинення державної зради – 7 (2017 – 4, 2018 – 3);
– за передачу іноземним спецслужбам конфіденційної інформації та подвійних технологій – 2 (2017 – 2);
– за створення та участь у діяльності терористичних груп – 77 (2017 – 41, 2018 – 33, 2019 – 3);
– за незаконне поводження зі зброєю та боєприпасами – 105 (2017 – 42, 2018 – 59, 2019 – 4);
– за отримання неправомірної винагороди – 32 (2017 – 14, 2018 – 18);
– за постачання наркотиків у військові формування – 71 (2017 – 22, 2018 – 45, 2019 – 4);
– за вчинення військових злочинів – 67 (2017 – 38, 2018 – 29);
– за розголошення державної таємниці – 2 (2018 – 2);
– за вчинення інших злочинів – 30 (2017 – 12, 2018 – 15, 2019 – 3).

Враховуючи стан війни з Росією, певний правовий вакуум, обумовлений розгортанням діяльності Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, а також періодом становлення НАБУ і ДБР, успіхи військової контррозвідки СБУ очевидні. Вони вражають не лише ветеранів органів державної безпеки, а й закордонних партнерів.

Однак, наведена статистика відображає виконання ГУ ВКР ДКР СБУ лише однієї з функцій – правоохоронної, а крім неї чинне законодавство визначило чимало інших. Тож скільки часу знадобиться новим очільникам Служби щоб збагнути, яка титанічна праця керівного й оперативного складу криється за цими сухими цифрами? Бо технологія досягнення результатів оперативно-службової діяльності спецслужб, застосовані при цьому форми і методи, а також залучені ресурси сил і засобів розголошенню не підлягають!

Тим більше, що притягненням до кримінальної відповідальності об’єктів найбільш важливих контррозвідувальних чи оперативно-розшукових справ робота по них, як правило, не завершується. Адже кінцевим результатом вважається досягнення інших цілей, чим спецслужби власне й відрізняються від класичних правоохоронних органів.

Попри те, що Голова СБУ Василь Грицак за день до інавгурації Володимира Зеленського оприлюднив рапорт з проханням звільнити його із займаної посади, новообраний Президент України у своїй вступній промові визнав за необхідне закликати Верховну Раду України відправити його у відставку. Це означає, що рівень недовіри Президента України до керівництва СБУ минулої каденції є високим, тому при вирішенні кадрових питань він довірятиме партійно-політичним призначенцям без врахування наявності у них досвіду роботи в спецслужбах і рівня правової підготовки.

За таких умов головне, щоб перезавантаження роботи СБУ відбувалось з дотриманням принципів спадкоємності, верховенства права і не «вимило» з Служби професіоналів, адже саме вони несуть основний тягар забезпечення безпеки держави.

Борис Дніпров

Коли два дні тому Президент України Володимир Зеленський у своїй промові згадав про те, що у нас в країні «є ще багато бід, які роблять українців нещасливими. Це шокуючі тарифи, принизливі зарплати і пенсії, болючі ціни, неіснуючі робочі місця. Це медицина, про покращення якої говорять здебільшого ті, хто ніколи не лежав з дитиною у звичайній лікарні», то в.о. міністра охорони здоров’я Уляна Супрун сором’язливо потупила очі додолу.

А вчора “тимчасовій” очільниці МОЗу стало настільки зле, що, подейкують, вона чим скоріш сіла на франкфуртський рейс в аеропорту «Бориспіль» та вилетіла з країни. Чи то у відрядження, чи то у відпустку, чи може порадитись до друзів з Держдепу США. Але разом з собою Уляна Супрун забула забрати усі ті проблеми, які привнесла в життя українців ініційована нею медична реформа.

Лише за останні два роки до керівництва МОЗ накопичилось з півдесятка серйозних претензій:
– Вимирання українців прискорилося: якщо у 2016 році кількість померлих була на 175 тисяч більше ніж народжених, то вже у 2017 році — збільшилася до 198 тисяч,
– Близько 70 тисяч медиків виїхали за два останні роки за кордон. Ще 50 тисяч виїдуть протягом найближчих кількох років за умови продовження політики МОЗ у сфері охорони здоров’я,
– Колективний імунітет нації знищено: рівень вакцинації населення впав нижче показників 90-х років,
– Міжнародні закупівлі ліків зірвано: громадян змусили за два останні роки витратити з власних заощаджень 6,7 мільярдів гривень на ліки, кошти на які виділяла держава для медичного забезпечення лікарень,
– Головні напрямки — лікування онкологічних і серцево-судинних захворювань, що разом спричиняють 80% усіх смертей населення України, — профінансували лише на 27% і 30% відповідно,
– Зірвали вчасне впровадження автономізації медичних закладів і принципу «гроші йдуть за пацієнтом».

І до речі, на останньому пункті можна трохи зупинитись. Гроші “мали піти за пацієнтом” 1 липня 2017 року. Але до того часу народні депутати спромоглися ухвалити необхідний закон тільки в першому читанні. Фінальне голосування голосування було 19 жовтня 2017 року, а тодішній президент Петро Порошенко взагалі підписав закон за три дні до Нового року. Тому реформа стартувала із запізненням в один рік. Тим не менш була створена Національна служба здоров’я, яка й має розподіляти кошти між усіма медичними закладами первинної ланки, виконуючи функції єдиного національного замовника медичних послуг і ліків, забезпечуючи цільове використання бюджетних коштів та контролюючи добросовісне виконання лікарями договорів із пацієнтами.

Але не можна сказати, що робота Нацслужби здоров’я з перших днів була бездоганною. Наприклад, електронна система охорони здоров’я – eHealth, є ключовим елементом медичної реформи. Без цієї сукупності інформаційних програмних продуктів та сервісів неможливе якісне надання медичної допомоги лікарями, та, відповідно, отримання її пацієнтами. З іншого боку, без повноцінної системи eHealth неможливий контроль якості та об’єму наданих послуг медпрацівниками з боку МОЗ та НСЗУ. Це своєрідний мозок медичної галузі України, і вкрай важливо, аби він функціонував бездоганно. Проте, наразі це не так. У системі є чимало недоліків, і один із них – це відсутність контролю за кількістю підписаних декларацій, ліміт яких для лікарів первинки встановлений законом.

Як відомо, згідно нових правил, педіатр, сімейний лікар та терапевт можуть укласти 900, 1800 та 2000 декларацій відповідно. Пацієнт укладає договір із лікарем, який вводить інформацію до медичної інформаційної системи (МІС) закладу, і ця інформація автоматично переноситься в центральний компонент eHealth. Але проблема у тому, що eHealth практично може зареєструвати у себе необмежену кількість декларацій від одного лікаря (зараз стоїть однакове технічне обмеження в 2000 для всіх категорій лікарів первинки). Цілком імовірно, що через цю проблему вже є лікарі, у яких понаднормова кількість пацієнтів. Вирішення цієї проблеми зводиться до автоматичного блокування можливості до підписання декларацій або з боку центрального компоненту eHealth, або ж на рівні МІС. Такий функціонал неодмінно з’явиться, і коли це станеться, то Національній службі здоров’я України (НСЗУ) потрібно буде вирішувати проблему скорочення кількості пацієнтів у лікарів, які набрали понаднормову кількість пацієнтів.

З іншого боку виникає ще одна колізія – НСЗУ не оплачує понаднормову кількість пацієнтів без попереднього запиту керівника установи до НСЗУ з проханням надати можливість до підписання додаткових декларацій. Таким чином, фінансування цих пацієнтів повністю ляже на медичну установу.

Ще один нюанс – захист персональних даних пацієнтів. В eHealth цей аспект за словами програмістів пророблений дуже невдало, і фактично будь-який хакер може зламати цю систему за півдня – всі медичні дані усього населення країни можуть стати публічними. Навіть важко уявити, до яких скандалів це зможе призвести, але тим не менш в цьому аспекті нічого не змінюється.

В порушення статті 32 Конституції України, Закону України «Про захист персональних даних», Закону України «Про захист інформації» в інформаційно-телекомунікаційних системах – МОЗ України, шантажуючи керівників лікувальних закладів припиненням фінансування, а разом з цим і можливістю надання медичної допомоги, в тому числі і невідкладної, змусило їх порушити вищезазначені законодавчі акти – зобов’язавши внести персональні дані пацієнтів в незахищену інформаційну систему.

Але найголовніше, що через своє досить викривлене бачення медичної реформи Уляна Супрун зробила все, аби фактично знищити ще й медичну науку як таку. Йдеться про подальше фінансування в Україні спеціалізованих чи високоспеціалізованих медичних послуг, які наразі фінансуються з держбюджету, оскільки на їх базі функціонують численні медичні наукові інститути. Просуваючи свою реформу, МОЗ свого часу запропонував увести принцип співоплати, за яким частину видатків при вторинній та третинній ланці мав би оплачувати пацієнт. Однак ця норма найдужче критикувалася противниками реформи, адже вона суперечитиме 49-й статті Конституції, згідно з якою «у державних і комунальних закладах охорони здоров’я медична допомога надається безоплатно». І тому вона з закону зникла. Обов’язкове медичне страхування в Україні також не запрацювало в належний спосіб. От і виходить, що усі високоспеціалізовані мед заклади наразі знаходяться у невизначеному стані. Принаймні вони так думали, бо, як виявилося, ще на початку року були ініційовані зміни до Бюджетного кодексу, за якими фінансування медичних інститутів фактично припинялось вже з 2020 року. І без жодних альтернатив, оскільки підключення до системи НСЖУ у багатьох випадках є неприйнятним або і просто неможливим для таких установ, а сподіватись на фінансування лише від органів місцевого самоврядування, мінімум, наївно.

Законодавчо це виглядало так.

Пунктом 8 частини першої статті 87 Бюджетного кодексу України визначено програми, заклади та заходи у галузі охорони здоров’я, здійснення яких забезпечується за рахунок видатків Державного бюджету України. На виконання цих норм Кодексу Кабінетом Міністрів України затверджений перелік закладів охорони здоров’я та програм у галузі охорони здоров’я, що забезпечують виконання загальнодержавних функцій, видатки на які здійснюються з Державного бюджету України. Серед інших до таких закладів (установ) охорони здоров’я віднесено установи Національної академії медичних наук України і Державного управління справами.

Проте у пункті 11 Прикінцевих положень Бюджетного кодексу України передбачено особливості застосування окремих положень пункту 8 частини першої статті 87 та встановлено, що вище зазначені норми Кодексу у зв’язку з реалізацією Закону України «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення» діють до 1 січня 2020 року. Відтак, діяльність з надання первинної, спеціалізованої, високоспеціалізованої медичної допомоги закладами охорони здоров’я та здійснення програм у галузі охорони здоров’я, що забезпечують виконання загальнодержавних функцій, починаючи з 1 січня 2020 року, не буде забезпечена фінансовими ресурсами для здійснення бюджетних зобов’язань за рахунок видатків Державного бюджету України.

Натомість Законом України «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення» передбачено поетапне впровадження програми медичних гарантій. З 1 січня 2020 року реалізація державних гарантій медичного обслуговування населення за програмою медичних гарантій має здійснюватися для всіх видів медичної допомоги. Згідно з цим Законом Програма медичних гарантій затверджується Верховною Радою України у складі закону про Державний бюджет України на відповідний рік та передбачає перелік та обсяг медичних послуг, повну оплату надання яких пацієнтам держава гарантує за рахунок коштів Державного бюджету України згідно з тарифом. Тарифи розробляються і затверджуються в порядку, передбаченому для програми медичних гарантій, та є її невід’ємною частиною. Проте необхідно зазначити, що реалізація в повному обсязі норм цього Закону щодо запровадження Програми медичних гарантій як складової закону про Державний бюджет України на відповідний рік натепер знаходиться на початковому етапі. Не має прикладу реалізації проекту в жодному закладі чи установі охорони здоров’я, в тому числі, які безпосередньо підпорядковані МОЗ.

Так, у Законі України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» про Програму медичних гарантій та відповідні тарифи взагалі не йдеться, лише у статті 23 встановлено, що з 1 квітня 2019 року через Національну службу здоров’я України у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, здійснюється:
– відшкодування вартості лікарських засобів для лікування окремих захворювань;
– пілотний проект з реалізації державних гарантій медичного обслуговування населення за програмою медичних гарантій для вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги у Полтавській області на умовах співфінансування з місцевих бюджетів.

Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 18.12.2018 № 1117 «Деякі питання реалізації державних гарантій медичного обслуговування населення за програмою медичних гарантій для первинної медичної допомоги на 2019 рік», в якій визначено особливості реалізації державних гарантій, встановлено тарифи та коригувальні коефіцієнти на 2019 рік, які не мають економічного обґрунтування та визначені виходячі з можливостей бюджету.

Враховуючи викладене, набрання чинності Законом про програму державних фінансових гарантій медичного обслуговування населення у повному обсязі з 1 січня 2020 року щодо Програми медичних гарантій як складової закону про Державний бюджет України на відповідний рік. При цьому згідно з підпунктом “ж” пункту 8 частини першої статті 87 Бюджетного кодексу України, що має набрати чинності з 1 січня 2020 року, програму державних гарантій медичного обслуговування населення віднесено до видатків, що здійснюються з Державного бюджету України.

Фактично, це означає, що усі заклади Національної академії медичних наук України, а це 36 провідних наукових установ у медичній галузі, в яких працює понад 20 тисяч осіб, в тому числі три тисячі науковців, серед яких майже 2500 докторів і кандидатів наук залишаться без роботи.
Аби цього не допустити, рядом народних депутатів був зареєстрований законопроект №10231, який виправляв це «бюджетне» викривлення. Проте Уляна Супрун і тут вирішила вставити палки в колеса, заявивши, що цей проект розроблений лише задля того, аби народні депутати і далі мали можливість лікувати своїх в Національній академії медичних наук та «Феофанії». Цинізмом і маніпулятивністю такого висловлення вже обурились усі, хто хоч трохи причетний до медицини.

Ось що з цього приводу кажуть автори проекту: «Дивіться, ситуація наступна: Національна академія медичних наук та «Феофанія» не є закладом первинного рівня надання медичної допомоги, тому не треба відверто маніпулювати і грати на емоціях людей. Самі створили нову систему, то ж дотримуйтесь власноруч виписаних норм. З іншого боку, за потреби, там без проблем приймали простих людей, пільговиків і кого завгодно. А тепер є складнощі. Бо МОЗ не зробив розрахунок вартості послуг, не має ні переліку ні реєстру медичних послуг і заклад не може перейти на новий принцип фінансування “гроші за пацієнтом”. МОЗ не дає потрібної нормативної бази, а на публіку заявляє зовсім інше, штучно створивши перепони. Та проблема ж не у Національній академії медичних наук та “Феофанії”. Зараз у «Феофанію» і так немає ніяких проблем потрапити будь-якому українцю. І у високоспеціалізовані інститути. Але МОЗ, ігноруючи постанову уряду, з 2017 року нічого не зробив, щоб обрахувати вартість послуг, підготувати нормативно-правову базу для роботи з НСЗУ, яка б перераховувала «гроші за пацієнтом». Заклади найвищого рівня надання медичної допомоги не підписали угод з НСЗУ. Бо МОЗ навіть не думав, як їх вписати. Два роки бездіяльності і постійних спроб припинити фінансування. За кривою усмішкою пані в.о. і мантрою «вони хочуть лікарню для своїх» ховається злий намір: припинити фінансування УСІХ наукових інститутів НАМН та лікувальних закладів Державного управління справами з 01 січня 2020 року. Припинення фінансування якраз і зробить заклади недоступними для людей».

Не можна починати схуднення з мізків, говорив один видатний фізик. Але в МОЗ вочевидь, хотіли пустити під ніж усю нашу медичну науку. Тобто хоче «схуднути» видатки на медицину за рахунок мізків. Одного разу ми вже добровільно роззброїлись і здали ядерну зброю. Тепер всі знають чим це скінчилось. Наука, зокрема, медична – така ж наша зброя, яка дозволяє протистояти загрозам. Але в МОЗ цього не розуміли або не хотіли розуміти. Та ламати – не будувати. Але якщо цей жахливий експеримент продовжиться, єдині в країні заклади четвертого рівня надання медичної допомоги можуть припинити своє існування. І не тільки це.

«Якщо проаналізувати розпорядження Кабінету міністрів — то жоден з пунктів цього розпорядження (стосовно ініціативи «гроші ходять за пацієнтом», — ред.) не виконане МОЗ. Тому з 1 січня 2020 року може бути ситуація, коли унікальні заклади, такі як інститут Шалімова, інститут Амосова, інститут нейрохірургії, інститут раку, інститут травматології — вони можуть залишитися без фінансування: і наука, і надання послуг. Це — унікальні заклади, які роблять надскладні операції пацієнтам по всій країні, в тому числі, учасникам АТО», — так прокоментував усю цю ситуацію народний депутат Іван Крулько. За його словами, саме тому депутати ініціювали законопроект № 10231, який повинен зберегти державне фінансування для таких закладів. «Ми, як депутати бюджетного комітету бажаємо залишити в бюджетному кодексі відповідну норму, яка надасть можливість інститутам, які не входять до МОЗ, а входять до Національної академії медичних наук, залишити їх на фінансуванні і підтримці з державного бюджету. Я вважаю, що це треба зробити хоча б на один рік, аби подивитися, як ця реформа запрацює — і дати можливість належним чином існувати цим закладам», — пояснив нардеп.

Як би там не було, але медична спільнота також розцінює заяву Супрун, як відверту маніпуляцію, оскільки єдина мета, котру переслідують науковці та лікарі — це збереження гарантованого законами України бюджетного фінансування фундаментальної медичної української науки.

“Найбільша проблема у тому, що це зроблено крадькома. Коли юристи почали читати паспорт бюджетної програми — то побачили, що всі залишилися без фінансування. Якби це обговорили попередньо, запропонували шляхи – це було б нормально, а тут вкрали просто, тихесенько, нічого нікому не сказавши. Ця “велика” ініціатива уряду може призвести до того, що інститути АМН просто зупиняться. Може, є така ціль – зупинити їх і викупити за безцінь. Ці 36 закладів – це мільйони консультацій у поліклініках, і майже 150 тис. унікальних оперативних втручань, які більше ніде не виконуються в Україні”, – наголосив український кардіохірург, директор Інституту Амосова Василь Лазоришинець.

Підтримує колегу і віце-президент Національної академії медичних наук України Володимир Коваленко. За його словами, мова йде про зупинення роботи унікальних медичних установ, які проіснувати понад 100 років до сьогоднішнього дня, коли опинилися на межі знищення.

“Зараз точаться дискусії з приводу доцільності фінансування науково-дослідних інститутів НАМН України. Національні інститути — це заклади, які об’єднують у собі одночасно і науку і практику. Унікальне поєднання, яке формувалося десятками років. Перші інститути були створені ще на початку Української народної республіки, на документах деяких з них ще стояли підписи Скоропадського, Петлюри — більше 100 років. За цей час вони пройшли величезний шлях, і ніколи не було сумнівів щодо доцільності їх існування. Було зроблено багато наукових розробок, були підготовлені кадри, які складають честь і гідність не лише української, але й світової науки. Це і відомий кардіолог на весь світ Микола Дмитрович Стражеско… Можна назвати десятки прізвищ, які прикрасили світову медичну науку. Саме якраз на цьому підґрунті й формується медичне середовище, прогрес медицини. Формування соціального статусу медицини без цих закладів просто неможливий”, — сказав він.

За словами Коваленка, руйнування науково-дослідних інститутів НАМН України призведе до того, що медична наука і прогрес медицини можуть зникнути. “Оце найвразливіше у ситуації, коли не буде належного фінансування науки. Точиться багато думок — як фінансувати науку, чи це має бути гарантоване базове фінансування, чи це повинне бути грантове фінансування, багато до цього долучається людей з екстремальними поглядами — коли кажуть, що наша наука, нібито, не відповідає світовим стандартам, але це не так”, — зазначив науковець. Він додав, що існує практика західних країн, яка передбачає подвійне фінансування наукових установ: коштом державних чи муніципальних бюджетів і паралельно екстра-фінансування на певні розробки за рахунок грантів. Деякі ж країни “фінансують” науку лише на грантовій основі. Це, зокрема, Америка. “В країнах ЄС — фінансування подвійне: базове та плюс екстра-фінансування наукових розробок”, — сказав він, і пояснив, що раптовий перехід на грантове фінансування для української науки просто унеможливить її існування. Відповідно, держава повинна виважено підходити до цього питання, переконаний Коваленко. “У будь-якому разі, ці наміри (Гройсмана та Супрун, — ред.) мені коментувати важко. Я вважаю, що недостатнє фінансування науки не може мати благі наміри”, — резюмував він.

Редакція «Вектор ньюз» повністю поділяє стурбованість цією ситуацією, і закликає нового Президента України, а також народних депутатів, які будуть обрані чи на дострокових, чи під час чергових виборів до парламенту взяти на контроль цю ситуацію, бо раптом може виявитись так, що медична наука припинить своє існування вже зовсім скоро.

Іван Правдін