Автор: Редакція

5 березня 2019 року Президент Франції Е.Макрон відкрив перше дводенне засідання нещодавно створеної Колегії європейської розвідки – особливого органу, який дозволить високопоставленим співробітникам спецслужб обмінюватися досвідом і обговорювати загальну стратегію.

Юридичний статус нової організації буде визначений в кінці березня на конференції в Іспанії, проте вже зараз до Парижа прибули представники розвідувальних служб з близько 30 європейських країн. Спецслужби Великобританії, незважаючи на майбутній вихід країни з Європейського союзу, також беруть участь у засіданні Колегії. Саме вони організували перший круглий стіл у Парижі на тему «Роль розвідки в прийнятті політичних рішень». Повний список учасників Колегії, як і результати першого дня засідання не оприлюднюються.

У своєму виступі французький президент зазначив, що Колегія має стати місцем розвитку дипломатичних зв’язків, обміну думками та діалогу для представників європейських спецслужб, а також для академічного світу та наукових досліджень. При цьому безпосередня діяльність розвідувальних служб європейських країн залишається національною прерогативою.

За наявною інформацією, під час таких конференцій, які проводитимуться чотири рази на рік, представники спецслужб не будуть обмінюватися особливо чутливими відомостями. У Єлисейському палаці зазначають, що спецслужби часто не готові ділитися між собою даними, які стосуються, зокрема, контррозвідки або економічних злочинів.

Про наміри створити спеціальну організацію, яка б координувала європейські спецслужби, французький лідер оголосив ще у вересні 2017 р. у своїй Сорбонській промові щодо майбутнього ЄС. Тоді Е.Макрон називав її «Академією європейської розвідки». Однак, як зазначили в адміністрації французького президента, новий орган не буде займатися навчанням співробітників розвідувальних відомств.

Просуваючи ідею створення «Колегії європейської розвідки» в Європі, Париж прагне стати провідною країною в цій галузі. З огляду на спільні виклики для Європи Е.Макрон виступає за створення нової «культури» розвідки, щоб не залежати від отримання розвідданих, якими володіють США, Китай та, головним чином, Росія.

За радянських часів партійно-господарські начальники і командири військових з’єднань мали звичку напускати жах на підлеглих двома способами: публічним «розпинанням» обраних жертв, нерідко з матюччям і приниженням людської гідності, а також грізними натяками на кшталт: «Ми знаємо поіменно всіх тих, хто десь і подекуди чесно жити не хоче, але з певних міркувань, поки що їх не називаємо». Розрахунок був на те, щоб тремтячі від страху підлеглі, аби не стати об’єктами нищівної критики, переглянули свою поведінку і відмовились від ганебних вчинків.

Ось уже скоро 28 років, як разом з КПРС, КДБ і непереможними Збройними Силами СРСР пішов у небуття Радянський Союз, але в сучасній Росії від цих традицій ніяк не відмовляться. Їх навіть почали культивувати на дипломатичному рівні для навіювання страху на цілі держави і народи.

Так, 22 лютого 2019 року, не називаючи конкретну країну Центральної Азії, Департамент інформації і друку МЗС РФ поширив коментар «у зв’язку з інсинуаціями навколо трагедії, викликаної голодом в СРСР у 1932-1933 роках». У ньому, зокрема, говориться: «Останнім часом в інформаційному просторі низки держав Центральної Азії штучно роздувається тема голоду 30-х років минулого століття. При цьому прихильники націоналістичних поглядів нав’язують громадськості своїх країн тлумачення цієї трагічної події як «голодомор» і навіть «геноцид» корінних народів регіону, організованого керівництвом СРСР». Далі, окрім чергового таврування «ім’ярек-націоналістів», йшов набір уже звичних пропагандистських штампів Кремля щодо «невибіркового характеру трагедії», спричиненої «сильною засухою і неврожаєм, на які наклались надзвичайні заходи уряду». З огляду на викладене, автори коментарю стверджували, що: «… розглядати загальну для народів СРСР трагедію як цілеспрямоване «знищення» окремих груп населення за расовими, національними чи релігійними мотивами немає жодних підстав, більш того – є навмисною провокацією, спрямованою на розпалювання антиросійських настроїв і міжнаціональної ворожнечі в дружніх нам країнах з великим числом російськомовного населення».

Певні знання специфіки центральноазіатського регіону і сучасні інформаційні технології дозволяють «вирахувати», яку ж країну намагається залякати російське зовнішньополітичне відомство. Вочевидь, мова йде про Республіку Казахстан, де на початку 2019 року відбулись дві знакові події.

Насамперед, це виставка художниці Сауле Сулейменової «Residual Memory – Калдык Естелік – Залишкова пам’ять», яка відкрилася в Алмати. Вона присвячена трагічним періодам в історії Казахстану: Голоду 1930-х років, сталінським репресіям, придушенню Грудневих подій 1986 року («Желтоксан»).

Друга – прем’єрний показ документального фільму опозиційного журналіста Жанболата Мамая «Зулмат».

Ця емоційна кінострічка, яку 30 січня 2019 року, в перший же день прокату, за 4 години переглянули близько 2000 казахстанців, розповідає про Голод 1921-1922 і 1932-1933 років в Казахстані, спричинений насильницькою колективізацією, ліквідацією байства і куркульства. Що ж спровокувало таку нервову реакцію Кремля? Адже казахстанські кінематографісти, починаючи з 90-х років минулого століття, вже неодноразово зверталися до теми Голоду. Достатньо згадати стрічки режисерів Калипа Умарова «Великий Джут», Болата Шарипа «Заманай», Еркіна Ракішева «Ашаршилик», Ермека Турсунова «Жат».
Відповідь на це питання стає очевидною після перегляду самого фільму Жанболата Мамая «Зулмат».

По-перше, раніше створені стрічки супроводжувались авторським текстом казахською мовою, через що були недоступні російськомовному глядачеві Казахстану і країн СНД. Фільм же «Зулмат» був озвучений і продубльований російською мовою, у зв’язку з чим його аудиторія виросла в рази, насамперед, за рахунок користувачів соціальних мереж.

По-друге, при створенні фільму автори стрічки за традиційною допомогою до «старшебратських» російських істориків не зверталися, а користувалися спогадами очевидців, державними архівами Республіки Казахстан, загальновизнаними оцінками авторитетних міжнародних організацій. Відтак, стрічка не тільки розкриває відмінні від російських експертів причини, характеризує етапи і показує масштаби рукотворного Голоду, у ній поіменно названі його організатори. Так, за оцінками авторів стрічки, у 1931-1932 роках від інспірованого Москвою голоду в Казахстані загинуло близько 1,5 мільйона казахів, що становило 38% від всього населення і є найвищим показником серед будь-якої національності Радянського Союзу. Цю цифру, вочевидь, взято з роботи американського історика Нормана Н. Наймарка «Геноциди Сталіна». Режисер фільму Жанболат Мамай стверджує, що Голод корінним чином змінив демографічний баланс в Казахстані на користь росіян, перетворивши казахів у меншість у власній державі.

По-третє, в фільмі розкрито таку маловідому сторінку історії Казахстану, як масовий повстанський рух казахів проти колективізації 1929-1931 років «Сары баз». За їхніми оцінками, в той період в Казахстані вибухнуло 372 повстання, участь у яких взяли близько 80 000 осіб.

По-четверте, автори фільму звертаються до влади Казахстану не боятися невдоволення Росії і дати нарешті політичну й юридичну оцінку Голоду. Передусім, визнати його на державному рівні Геноцидом, за аналогією з Голокостом євреїв і Голодомором українців.

По-п’яте, в кремлівських кабінетах, стовідсотково гуляє версія про неофіційне благословення фільму з боку влади Казахстану. Російські «лицарі плаща і кинджалу», яких в Казахстані сконцентровано чимало, обов’язково доповіли в штаб-квартири ФСБ на Луб’янці і СЗР в Ясенево, що режисер фільму Жанболат Мамай 2017 року провів сім місяців в тюрмі по справі за «відмивання коштів». Але, попри це, отримав доступ до секретних архівних матеріалів. Але найбільше розлютило Кремль – посилання авторів фільму на приклад України з дослідження Голодомору 1932-1933 років, вшанування пам’яті мільйонів співвітчизників, які стали жертвами нелюдських експериментів більшовиків над власним народом. Можна тільки уявити, з яким остервенінням в Москві сприймали не стільки оцінки Голоду в Казахстані авторитетних українських істориків Юрія Шаповала, Людмили Гриневич, Василя Марочка, як їхні методичні рекомендації казахстанським колегам з дослідження проблемних питань цієї трагічної сторінки історії казахів.

Парадоксально, але коли минулого року Президент Казахстану Нурсултан Назарбаєв прийняв остаточне рішення перевести алфавіт казахської мови з кирилиці на латиницю, окресливши своє прагнення віддалися від «РуSSкого мира», Кремль промовчав. «Проковтнула» Москва і затвердження в Казахстані нової концепції дизайну грошових знаків. Раніше на купюрах і монетах тенге були написи казахською і російською мовами, а відтепер використовуватиметься лише державна мова. Жодного разу російська влада офіційно не реагувала навіть на непоодинокі рішення казахстанських судів щодо засудження найманців з Казахстану за участь у бойових діях в Україні на боці «ДНР-ЛНР». Але, тільки-но в Кремлі відчули реальний вплив України на формування громадсько-політичної думки населення країни-союзника Росії по Організації Договору про колективну безпеку, путінський режим вирішив у такий спосіб грубо осмикнути керівництво Казахстану.

Звичайно, як будь який витвір митця, фільм має певні недоліки. Зокрема, не обійшлося без гіпотетичних припущень, які автори «підганяли» під основну ідею фільму. Насамперед, спірним видається твердження, що якби не Голод, сьогодні в Казахстані мешкало б не 15, а 50 мільйонів казахів. Скоріш за все, хапаючись за такі недоречності, придворні російські історики підготують контраргументи, про що сказано в коментарі МЗС РФ: «… підтасовками історичних фактів з використанням націоналістичної карти не вдасться збити з пантелику братські росіянам народи Центральної Азії. Давати оцінки минулому, тим більше його складним сторінкам, повинні, насамперед, вчені-історики й інші спеціалісти за підтримки урядів своїх країн. Найближчим часом їм на допомогу будуть введені в науковий і інформаційний обіг нові архівні документи, які проливають світло на тему голоду в 30-тих роках ХХ століття».

Відомий російський історик, публіцист Леонід Млечін в одному з останніх відеоблогів з жалем констатував, що деякі його молоді колеги, аби улестити режиму, радять сприймати 1941 рік не як трагедію, а як переможний тріумф радянської зброї.

Якщо так, то найближчим часом слід очікувати висновків кремлівських псевдоісториків, що Голод в Казахстані був спричинений надмірною обжерливістю казахів.

Борис Дніпров

23 лютого 2019 року святкуватиме свій 65 рік народження третій Президент України Віктор Ющенко, діяльність якого на посаді по-різному оцінюють сучасні політичні оглядачі. Думаю, в цей день буде багато статей, оцінок, думок і спогадів про його суперечливу діяльність. До цього процесу вирішив долучитись і я та розповісти одну маловідому історію із життя Віктора Андрійовича Ющенка, учасником якої був сам. Можливо про повну картину цієї події невідомо і самому імениннику.

6-7 березня 2008 року Президент України Віктор Ющенко перебував з дводенним візитом у Республіці Таджикистан. До анонсованої програми його візиту, окрім переговорів з офіційними особами – Президентом Таджикистану, прем’єр-міністром Таджикистану і головою нижньої палати парламенту Таджикистану, входило відвідування будмайданчика ГЕС Сангтуда-1 і Нурекського гідровузла. Перший об’єкт розташований в 100 кілометрів на схід від таджицької столиці, а другий – на відстані 120 кілометрів на південний схід від Душанбе. Однак Ющенко на ці об’єкти не поїхав. Під час підписання офіційних двосторонніх документів, за словами таджицьких колег він виглядав трохи стурбованим, потім скоротив візит більш ніж на дві години і вилетів президентським літаком до Києва.

Що ж слугувало причиною для зміни програми, адже вона дуже детально розробляється з представниками державного протоколу країни перебування і повинна враховувати особливості місцевого протоколу, традиції і будь-який непродуманий експромт, внесений однією стороною, може мати негативні наслідки, в тому числі й політичні?

Я тоді був учасником цих подій, оскільки перебував у довгостроковому закордонному відрядженні на посаді офіцера безпеки українського Посольства України в Узбекистані та Таджикистані і разом з Послом Похвальським В.В. і передовою групою МЗС України забезпечував зазначений візит.

Отже, згідно з програмою візиту планувалося, що після підписання плану дій Україна-Таджикистан на 2008-2009 роки і покладання квітів до комплексу Національної єдності та відродження на площі «Дусті» та зустрічей з вищими державними посадовцями Таджикистану, президенти України і Таджикистану полетять на вертольоті до міста Нурек, де відвідають Нурекську ГЕС. З метою забезпечення безпеки під час перебування Президента в Нуреку мені було доручено на автомобілі швидко проїхати 120 км через гірські перевали з Душанбе до Нурека, впевнитись в тому, що в районі вертолітного майданчика Президентові нічого не загрожує і повідомити за допомогою радіозв’язку керівнику охорони про можливість посадки, фактично – дати «добро» на посадку.

Польоту передував банкет у Президента Таджикистану на честь високого українського гостя, на який були запрошені українська делегація, міністри, дипломати, суспільні діячі та інші офіційні особи. Під час банкету, коли всі гості разом з господарями насолоджувалась таджицькими стравами і дарами природи сонячного Таджикистану, я виконував свою роботу. Підійшов до начальника охорони Президента Таджикистану і поцікавився подробицями організації польоту та безпековою ситуацією в Нуреку. Спочатку керівник охорони намагався уникнути відвертої розмови, однак потім розповів, що його президент не збирається летіти вертольотом до Нуреку. Далі вияснилось, що не полетить і прем’єр-міністр, а можливо тільки хтось із міністрів буде супроводжувати нашого Президента. Про причини відмови від польоту перших осіб держави керівник нічого не повідомив, окрім того, що для польоту будуть використані вертольоти, що базуються в аеропорту «Душанбе». Після цього я на деякий час залишив банкет і вирушив в аеропорт, де під час бесід з персоналом вияснив, що авіакомпанія «Tajik Air» використовує два стареньких вертольоти МІ-8 МТВ, які експлуатувались ще під час війни в Афганістані і багато побачили на своєму віку.

Після повернення з аеропорту я за сприяння керівника служби безпеки Президента довів зазначену інформацію до Президента України Віктора Ющенка, наголосив при цьому, що технічний стан повітряних суден не дозволяє гарантувати безпеку під час перельоту, і запропонував відмовитись від нього та замінити на заходи з ознайомлення з визначними пам’ятками міста, історико-культурними пам’ятниками країни. Треба віддати належне нашому Президенту: він прислухався до безпекової поради і запропонував своєму таджицькому колезі внести зміни до програми, що і було в подальшому зроблено.
Правильність такого рішення підтвердило саме життя, а точніше надзвичайна подія, що сталася наступного дня. Один із зазначених вертольотів, що планувався для використання перельоту Президента, а саме МІ-8 МТВ-1 авіакомпанії «Tajik Air», 8 березня 2008 року під час перевезення іноземних альпіністів з Австрії, Росії, Швейцарії, Франції, Німеччини, Великобританії і Бельгії з невідомих причин втратив управління, впав у районі міста Хорог Гірсько-Бадахшанської області, вдарився носовою частиною об землю і повністю згорів. Загинув командир екіпажу, п’ятеро осіб отримали важкі травми.

Коли через кілька років я повернувся з довгострокового закордонного відрядження в Україну, то до мене ще довго підходили молоді колеги і цікавились цією історією. Розказували, що їх навчали на цьому прикладі та просили показати нагороду, яку я заслужив за свої дії. Як зазвичай, я відбувався жартами і говорив, що «вона десь загубилася по дорозі» і «та і не за ордени працюємо». А з часом ця історія підзабулася і я, так само як і деякі мої колеги, були звільнені за принципом колективної відповідальності та формальними ознаками вимог Закону України «Про очищення влади», у той час, коли сотні і тисячі посадовців – представників влади Януковича, суддів і правоохоронців, причетних до арештів та розстрілу учасників Майдану, залишились на своїх місцях. Цей Закон не критикував тільки лінивий: від Венеціанської комісії і Дж. Сороса до сьогоднішніх кандидатів в Президенти, але це вже інша історія. Отака іронія долі.

Однак, сьогодні все ж хочеться нагадати, що тоді – в березні 2008 року – доля, можливо, зберегла третього Президента України, і привітати Віктора Андрійовича Ющенка, який, незважаючи на свою суперечливу діяльність, мав чітку ідею розвитку України і намагався її втілювати, з днем народження!

Многая літа!

Учора Генеральний прокурор України Юрій Луценко вперше, за його словами, заявив про наявність неспростовних доказів причетності Росії до розстрілу Майдану під час Революції Гідності.

Про це, виходячи з його слів свідчить:
– присутність у Києві цими днями близько 30-и співробітників ФСБ РФ разом з помічником президента РФ Сурковим;
– факти телефонних переговорів екс-президента України Віктора Януковича з президентом Росії Володимиром Путіним і керівництвом ФСБ РФ напередодні розстрілу мітингувальників;
– факти телефонних розмов у той же час екс-президента України Віктора Януковича з керівниками Служби безпеки і МВС України Якименком і Захарченком.

При цьому, Юрій Луценко промовчав щодо отримання у передбачений законом спосіб відомостей про зміст зазначених переговорів. Юридичною мовою це означає, що, враховуючи лише гіпотетичну перспективу допиту фігурантів цих перемовин, а також їхню незацікавленість в об’єктивному висвітленні трагічних подій на Майдані в лютому 2014 року, переконати суд у наявності причинно-наслідкового зв’язку між зазначеними телефонними розмовами, перебуванням у Києві співробітників ФСБ РФ і початком розстрілу майданівців, буде непросто.

Після прискіпливого дослідження доказової бази адвокатами, у кваліфікації яких сумніватися не доведеться, перед судом постане нелегке завдання прийняти рішення про обґрунтованість гучної заяви Генерального прокурора Україну виключно на підставі зібраних слідством непрямих доказів. Немає сумнівів у тому, що Генеральною прокуратурою України їх зібрано чимало. Утім, ще одним опосередкованим свідченням імовірної причетності фахівців російських спецслужб до підготовки проведення Антитерористичної операції на Майдані могло б стати дослідження змісту розміщеної 19 лютого 2014 року на сайті Служби безпеки України заяви її екс-голови Олександра Якименка.

Її перша, ранкова редакція, взагалі з’явилася у примітивному вигляді. Звичайно, через значну кількість у такому важливому офіційному документі граматичних погрішностей, неправильне вживання розділових знаків, можна було припустити, що її автором (авторами) були неотесані невігласи або носії «донецького діалекту» української мови. Утім, з огляду на присутність у тексті озвученої Олександром Якименком заяви стилістичних і юридичних помилок, її першу редакцію, скоріш за все, терміново писали «на коліні» іноземні фахівці, для яких російська мова є рідною, а вже потім вона переклалася українською. Автор (автори) проекту першої редакції заяви засвідчили, що вони не володіють професійною термінологією і елементарним навичками використання української ділової мови. Фахівці ж Служби безпеки України, насамперед, співробітники АТЦ при СБУ чи Прес-центру до підготовки документу не допускались. Унаслідок цього текст перенасичений русизмами і термінами, вживаними в Росії:
– «… засвідчили наростаючу ескалацію…» замість «… засвідчили ескалацію, що наростає…»;
– «… екстремістсько налаштованих угруповань…» – замість «… екстремістськи…»;
– «…органи місцевої влади…» – замість передбачених Конституцією України «органів місцевого самоврядування» чи «місцевих органів виконавчої влади»;
– «…структури міністерства внутрішніх справ, служби безпеки, прокуратури» замість «органів та підрозділів»;
– словосполучення «…вандали нищать приватні помешкання, вбивають мирних громадян» – вжито невдало, оскільки в Україні термін вандали (від назви давнього східногерманського племені) вживається, як правило, щодо злочинців, які знищують пам’ятки культури, зодчества тощо;
– у реченні «Службою Безпеки та Антитерористичним Центром України сьогодні прийнято рішення про початок проведення на території України антитерористичної операції» назви вжиті невірно. Правильно «Службою безпеки (з маленької букви) та Антитерористичним центром при Службі безпеки України»;
– «Служба Безпеки України» – правильно Служба безпеки України;
– «Міністерство Внутрішніх справ» – правильно «Міністерство внутрішніх справ»;
– «Прикордонна Служба України» – правильно «Адміністрація Державної прикордонної служби»;

Текст заяви також містив сумнівні стилістичні форми:
– «Це вже не прояви тероризму – це конкретні терористичні акти» (у наступній редакції заяви змінено на «це вже прояви тероризму» – фахівці знають чому);
– «Службою Безпеки та Антитерористичним Центром України сьогодні прийнято рішення про початок проведення на території України антитерористичної операції» (змінено на «Службою безпеки України та Антитерористичним центром при Службі безпеки України сьогодні прийнято рішення про початок підготовки до проведення на території України антитерористичної операції»).

Попри те, що офіційну заяву Олександра Якименка через декілька годин відповідним чином «підлампічили», відновити її первозданний вигляд фахівцям технічних служб буде нескладно. Це дозволить дослідити обставини підготовки першої редакції заяви Голови Служби безпеки Олександра Якименка про початок АТО на Майдані, задокуменувавши у такий спосіб можливу причетність до цих подій ФСБ РФ.

Борис Дніпров

Покровителька грецької столиці богиня Афіна в День усіх закоханих не допомогла футбольному клубу «Олімпіакос» перемогти київське «Динамо». Але вона й не примусила пірейців цілий тиждень, аж до гри в Україні, почуватися, як міфічний птах Фенікс – «відроджуватися з попелу» після поразки. Тепер слово за небесним покровителем Києва – Архістратигом Михаїлом. Чи перевершить він Афіну в підтримці українських футболістів – покаже гра 21 лютого на НСК «Олімпійський».

Перший офіційний матч київського «Динамо» в 1/16 фіналу Ліги Європи УЄФА 14 лютого в Піреї, як відомо, закінчився внічию – 2:2. Упродовж гри «Олімпіакос» був попереду в рахунку й намагався втримати перемогу, але цього не дозволило «Динамо». Тепер 44-разовий чемпіон Греції сподівається на прихильність Фортуни в матчі 21 лютого в Києві. Отже, інтрига після стартової гри в Піреї лише посилилася.

Одразу зазначимо: нічия залишає шанси обом командам поборотися за вихід в 1/8 фіналу Ліги Європи. Водночас виїзна результативна нічия – це добрий заділ підопічних Олександра Хацкевича позитивно для себе вирішити долю двоматчевого протистояння.

Кривдники «Мілана»

З телетрансляції гри 14 лютого вболівальники бачили аншлаг на стадіоні «Георгіос Караїскакіс». По вінця заповнена футбольна арена греків забезпечила пірейцям потужну підтримку піснями й барабанним боєм, однак у рідних стінах «Олімпіакос» перемогу втратив. Нагадаємо, на гол Хассана з пасу Фортуніса (10-та хвилина) гості відповіли на 27-й хвилині – Буяльський після прострілу Кендзьори в центр штрафного майданчика зрівняв рахунок. Втім, від 41-ї хвилини «Олімпіакос» знову вів перед після потужного удару здалеку Жила Діаша. А під завісу другого тайму не менш красивий м’яч забив грекам Вербич.
В очікуванні грядущої гри в Києві докладніше розповімо про суперника біло-синіх і нагадаємо його турнірний шлях у Лізі Європи.

Статистика свідчить: вдома «Олімпіакос» грає сильніше, ніж у гостях. І чемпіонат Греції нині в розпалі, а кияни – лише на старті офіційних зустрічей. На це звертав увагу в пресі екс-наставник біло-синіх Леонід Буряк, зазначивши, що в «Олімпіакоса» є перевага. Та й капітан «Динамо» Віктор Циганков на передматчевій прес-конференції в Піреї підтвердив – проблема є, але команда гратиме на позитивний результат. І динамівці його досягли.

Напередодні фахівці оцінювали підсумки тренувальних ігор команди в Іспанії. Впало в око, що суперники киян у кількох контрольних матчах зберегли свої ворота сухими. Крім того, голів від Франа Соля – нещодавно придбаного форварда-іспанця – у Марбельї не було (у Піреї так само), тож лінія нападу певною мірою залишається Ахіллесовою п’ятою біло-синіх. І хоч порадував результативністю в тренувальних матчах молодий Назарій Русин і сподобалося гольове виконання киянами кількох стандартів на іспанських полях, запитання до форвардів залишається. Чи «вистрелить» нова зброя «Динамо» в матчі з «Олімпіакосом» у Києві – побачимо. Принаймні головний тренер не нарікає на роботу Соля в атаці, вважає, що той досить багато тиснув на захисників і «зіграв на команду». А голи ще мають прийти.

Першому матчу 1/16 фіналу Ліги Європи в Піреї додав інтриги турнірний шлях грецького клубу. Як відомо, наприкінці 2018-го «Олімпіакос» залишив позаду одного з футбольних грандів Італії. До лютневого двобою з київським «Динамо» нинішній бронзовий призер чемпіонату Греції, нагадаємо, в сезоні 2018/19 зіграв у Лізі Європи 10 матчів. Червоно-білі здолали в кваліфікації «Люцерн» (Швейцарія): за сумою двох ігор – 4:0 вдома й 1:3 на виїзді. У раунді плей-оф проти «Бернлі» (Англія) «Олімпіакос» знову-таки переміг удома 3:1 і зіграв унічию в гостях 1:1. На груповій стадії греки опинилися в одному з найсильніших квартетів – з іспанським «Бетісом» та італійським «Міланом» (лише «Ф91 Дюделанж» з Люксембургу – суперник у цій компанії значно слабший: його пірейці двічі засмутили, набравши 6 очок і забивши люксембуржцям у двох матчах групового турніру 7 голів та пропустивши лише раз). «Бетіс» вийшов до наступного раунду з першого місця, а «Мілан» і «Олімпіакос» до останнього туру змагалися за другу путівку. У грудні 2018-го греки знов-таки на своєму полі здолали італійців 3:1 (а до того, в жовтні, програли їм у гостях 1:3) і з однаковою сумою набраних очок титулований «Мілан» зрештою поступився пірейцям за додатковими показниками.

Цікавий факт: червоно-білі найбільш результативно грають у других таймах – майже третину голів упродовж турніру пірейці забили між 60 і 75 хвилинами матчів. За статистикою, яку наводить офіційний сайт ФК «Динамо», грецький клуб на своєму полі забивав приблизно вдвічі більше, ніж у гостях, і в середньому – по три м’ячі в кожній домашній грі. Це наводить на думку, що підтримка трибун для «Олімпіакоса» – чинник істотний.

Нічия «на досить хорошому рівні»

У першому матчі в Піреї суперники з перших хвилин діяли здебільшого обережно. Господарі не намагалися грубо тиснути на оборону гостей, аби вивести їх з рівноваги й примусити нервуватися. У «Олімпіакоса» в силових сутичках майже не було картинних апеляцій до арбітра чи трибун. Кияни першими пішли в атаку, намагалися контролювати м’яч, проте перша ж небезпечна нагода біля їхніх воріт обернулася… голом. Динамівці мобілізувалися, додали в агресивності й менш як за 20 хвилин відновили рівновагу. Але розвинути успіх їм не щастило і в першому таймі, і тривалий час у другому. Ще й більш того, господарі поля вийшли вперед наприкінці першої половини гри. Відтак обидва суперники мали по кілька невикористаних нагод влучити у ворота. У киян могли відзначитися, приміром, Шапаренко (60-та хвилина) й Циганков (70-та), а в греків – активний Поденса, який багато фінтив, але не зміг пробити в площину воріт Бойка.

Після замін в обох командах (у гостей замість Соля і Шапаренка вийшли на поле Русин і Гармаш) лінія нападу киян пожвавішала й на останній хвилині основного часу гри Віктор Циганков, який відгукнувся на фланговий навіс, дотепно скинув на Вербича, а той винахідливо – підступним ударом з відскоком м’яча від поля – зробив рахунок двобою остаточним – 2:2.

Олександр Хацкевич так прокоментував виступ своїх підопічних у Греції: «Навіть після пропущеного м’яча на початку гри команда все одно не відійшла від того плану, який був запропонований нами перед грою і до чого ми готувалися». Наставник вважає, що було видно і рух, і розуміння, і структуру, організацію гри протягом усього матчу. «У перерві ми попросили хлопців агресивніше грати вперед, – додав головний тренер. – Попри відсутність ігрової практики, в плані самого підходу і того, як команда будувала гру, сьогодні все було на досить хорошому рівні».

Матч, який визначить переможця в 1/16 фіналу ЛЄ, в столиці України обіцяє бути не менш цікавим, ніж у Піреї. Там був аншлаг на 33-тисячнику, а двоярусний НСК «Олімпійський», можна сподіватися, вмістить ще більше вболівальників. Українці скучили за великим футболом, а домашня підтримка від «дванадцятого гравця» була б аж ніяк не зайвою для «Динамо».

Сергій Шевченко, «Вектор ньюз»

Символи у житті людини існують ще з первісних часів. Але яка їх роль? Про що говорять нам символи? Звичайно, що в кожному окремому випадку ту чи іншу однакову подію чи знак можна сприймати по різному. Але іноді символізм набуває настільки яскравого забарвлення, що говорить сам за себе, як це відбулося, наприклад, 15 лютого 2019 року у комплексі «Плай» Львівській області, де проходив V З’їзд адвокатів України.

І в цьому випадку 5-те за рахунком зібрання найвищого органу адвокатського самоврядування однозначно асоціюється з відомим жестом Вінстона Черчиля, який під час Другої світової війни використовувався для позначення перемоги («V for Victory»).

Першим про переможний дух З’їзду я почув у розмові з делегатом з Харківської області, але тоді ще це просто зрозумів як схвалення перемоги декотрих кандидатів до Вищої Ради Правосуддя, але пізніше остаточно відчув, що йшлося про зовсім іншу вікторію – тріумф законності, послідовності, єдності, згуртованості і принциповості українських адвокатів.

Якщо говорити мовою фактів, то головними здобутками п’ятого з’їзду адвокатів стали наступні моменти.

Вперше за багато останніх років адвокати продемонстрували справжню єдність, монолітність і згуртованість, яку раніше пов’язували лише з адвокатською спільнотою Закарпаття. Так, зі 181 делегата, обраних на обласних конференціях адвокатів, у роботі з’їзду взяли участь 181 адвокат.

Що означає ця 100% явка? Лише одне – адвокатура демонструє свою силу, своїх лідерів і впевненість у своїх діях. Хтось може заперечити, що для цього адвокатів потрібно було «налякати» проектом 9055, але це не зовсім так, бо адвокати звикли і можуть працювати абсолютно у різних умовах, і якби йшлося виключно про «тиск» на саму спільноту, то, може, й не стали б адвокати усі як один проти певних утисків. Але останні півроку показали, що тут справа зовсім в іншому.

Так, у багатьох виступах голови Ради адвокатів Закарпатської області Олексія Фазекоша, ми неодноразово чули, що адвокатура сьогодні – це останній бастіон демократії в державі, і якщо «дореформувати» адвокатуру, як того хоче влада, то із захистом прав і свобод громадян буде покінчено назавжди.

Разом з тим, тісно спілкуючись з делегатами інших регіонів, я почув й іншу думку, що оцей план заступника АПУ Олексія Філатова та його поплічників у вигляді авторів проекту №9055 є ніщо іншим як такий собі тест на життєздатність системи адвокатуру в цілому. «Іноді мені здається, що 9055 – це така собі хакерська програма, за допомогою якої нас хочуть «зламати», занести вірус у систему адвокатури, щоб під оболонкою адвокатів працювало зовсім інше «управлінське ядро». Ви лише подивіться, у законопроекті є всі типології вірусу. Тут вам і шкідливі норми про зловживання процесуальними правами, і програми знищення – через повну руйнацію органів адвокатського самоуправління, і код «зараження» через вільний доступ до професії для суддів та прокурорів. А сьогоднішній з’їзд – це таке собі оновлене Програмне забезпечення з повним пакетом антивірусу», – ось так образно розповів один з делегатів.

Що це за антивірусний пакет, детально у своєму виступі розповіла голова Ради адвокатів України Лідія Ізовітова, детально зупинившись на усіх загрозах так званої «реформи адвокатури» і закликавши делегатів прийняти відповідну резолюцію щодо неприпустимості прийняття проекту Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» № 9055.

До цього ж адвокатів закликав і Олексій Фазекош, наголосивши на такому: «Кожен з нас у своєму регіоні вибудовував модель сильної незалежної адвокатури. Неоціненна допомога в цьому була і з боку керівництва НААУ, і зокрема лідера адвокатури – Лідії Ізовітової. Тепер владі захотілось нас знищити, поставити адвокатуру на коліна. Для чого нам законопроект 9055, який є лише інструментом, щоб зробити адвокатуру слабкою, залежною, підконтрольною державі, знівелювати усі здобутки адвокатури як правозахисного інституту за останні роки, перекреслити європейський вибір адвокатів як такий? Те, що до цих пір вже п’ятий місяць не можуть винести проект 9055 на розгляд у сесійну залу парламенту, – це ще не свідчить про нашу перемогу, бо війна ще не виграна. Бо наступний президент, і наступна влада теж може захотіти «одержавити» адвокатуру. Але якщо ми зараз пошлемо проект 9055 на «три букви» – то це й буде знак для влади, що так буде з кожною її спробою поставити адвокатів на коліна».

То ж не дивно, що після такого емоційного заклику адвокати ледь не одноголосно проголосували за відповідну резолюцію з’їзду, головний меседж якої полягає у зверненні до Верховної Ради України від імені усіх адвокатів України щодо непідтримки проекту Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» за № 9055 у запропонованій редакції та повернення його суб’єкту законодавчої ініціативи на доопрацювання.

Серед іншого у резолюції говориться про таке: «Все законодавство, яке стосується адвокатської діяльності, не може бути змінено без повідомлення та консультацій, і тим більше, без широкого обговорення з професійною організацією адвокатури, яка є голосом професії та виражає думку всієї адвокатської спільноти у відносинах з органами влади. При цьому було вказано на те, що такі спроби суперечать двом ключовим цінностям юридичної професії — незалежності та саморегулюванню. Позиція З’їзду адвокатів України полягає в тому, що за своїм змістом будь-які зміни до профільного законодавства мають гарантувати подальше наближення адвокатури до європейських стандартів. Пріоритетом у цьому процесі має бути посилення захисту прав адвокатів та гарантій адвокатської діяльності. З’їзд адвокатів України вважає, що прийняття законопроекту № 9055 суперечитиме загальній логіці європейського курсу України, численним міжнародним документам та власне — Стратегії реформування судоустрою, судочинства та суміжних правових інституцій, затвердженої указом Президента № 276 від 20 травня 2015 року». Ну і звичайно, що у резолюції не обійшлося без вишуканого тролінгу, коли адвокати спеціально нагадали депутатам про таке: «Звертаємо увагу депутатський корпус, що політична доля є мінливою, а професійного захисту потребують всі громадяни України без виключення».

Тим не менш, прийняття резолюції хоч було дуже важливим, але не єдиним доленосним рішенням З’їзду. Так, за ініціативи Олексія Фазекоша з’їзд відреагував на неприпустиму поведінку адвоката Павла Луцюка на посаді ВККС та відкликав свого представника з цієї посади. Тим більше, що окрім Олексія Фазекоша, який конкретно вказав на необхідність «чистоти» рядів (є відомості про те, що Луцюк нібито підробив адвокатське свідоцтво за часів роботи на посаді голови Ради адвокатів Рівненської області), проти П.Луцюка виступили адвокати Надія Корінна, Олександр Дульський та суддя Голованівського райсуду Кіровоградської області Леся Ярова, яка повідомила, що «адвокатський» член ВККС “наосліп” використовує інформацію під час співбесід з суддями.

В результаті замість Павла Луцюка, представником до ВККС від адвокатури було обрано Олександра Дроздова з надзвичайно високою підтримкою у 172 голоси.

У свою чергу, головою ВКДКА замість О.Дроздова був обраний адвокат Сергій Вилков.

У ексклюзивному коментарі для «Вектор ньюз» С.Вилков наголосив на такому:

«Фактично моїм першим робочим днем на посаді голови ВКДКА стане понеділок 18 лютого. Але зрозуміло, що ще є відповідні процедури, потрібно оформити протокол, подати відповідні документи до реєстраційних служб. Але не зважаючи на юридичні тонкощі вже з понеділка я повністю занурюсь в роботу на новій посаді. Що ж стосується достатнього чи недостатнього досвіду роботи для того, щоб очолити ВКДКА, то наголошу на такому. По-перше, я є одним з розробників Правил адвокатської етики, по яких зараз живе вся адвокатура. Крім того, я входив до складу робочої групи, яка напрацювала й останні зміни до ПАЕ, внесені З’їздом 15 лютого. Крім того я був одним з розробників стандартів якості щодо надання адвокатами безоплатної правової допомоги. Іншими словами, по духу ця робота мені близька і знайома вже давно, а що стосується організаційних моментів, то я думаю, що мені потрібен буде мінімальний час для оволодіння усіма нюансами роботи. Можливо, це станеться за декілька тижнів, чи й раніше. Також наголошу на тому, що у мене історично склалися гарні стосунки із заступниками та членами ВКДКА, тож жодних внутрішніх конфліктів також не прогнозується, а значить є всі підстави для конструктивної й ефективної роботи. Що ж стосується моїх перших кроків на посаді голови ВКДКА, то я планую зустрітись з усіма головами регіональних КДКА для того, щоб виявити та проаналізувати усі проблемні питання, які виникають у їх роботі, та відповідно почати роботу для виправлення ситуації й напрацювання спільних кроків. Наостанок зазначу, що інколи виникають дискусії, що є ВКДКА для адвокатів – каральний меч чи захисний щит? На мою думку, ВКДКА не має жодного права на помилку в плані захисту адвоката, тобто перш за все бути щитом, але якщо вже адвокат припустився помилки і це доведено фактами – то й відповідальність має бути неминучою, але звичайно, в межах Регламенту, Положення та Закону».

І наостанок, не можна не відзначити ту надзвичайно високу підтримку, яку отримали адвокати Павло Гречківський (161 голос) та Олексій Маловацький (142 голоси) під час обрання представників адвокатури до складу Вищої Ради Правосуддя. Заради об’єктивності слід сказати, що з боку окремих адвокатів у мережі Фейсбук лунали закиди про те, що начебто ані Гречківський, ані Маловацький не мали права бути обраними членами ВРП, бо є законодавча заборона про обрання членом ВРП повторно. Натомість і тут відбувся тріумф юридичної думки, адже адвокати чітко розібралися, що жодної повторності у цьому випадку немає, оскільки саме до ВРП адвокати жодного разу не обирали своїх представників. Що ж стосується роботи Гречківського і Маловацького у складі Вищої Ради Юстиції (яка потім і була реорганізована у ВРП), то це є зовсім іншим органом зовсім з іншими повноваженнями. Для найпростішого розуміння: ВРЮ – це дорадчий орган, а ВРП – це орган конституційної державної влади та судійського управління, іншими словами – небо і земля.

Але адвокати не такі простачки, аби просто повірити на слово будь-кому, тому перш ніж голосувати делегати з’їзду детально ознайомились з експертизами Інституту держави і права імені Корецького, Інституту законодавства при Верховній Раді, та науковою експертизою незалежного експерта – доктора юридичних наук Юрія Волошина.

В них йдеться саме про наукове тлумачення ч. 5 ст. 131 Конституції України та ч. ст 2. 5 Закону України “Про Вищу раду юстиції”, згідно з яким одна і та ж особа не може займати посаду члена Вищої ради правосуддя два терміни поспіль. Власне, дослідження ґрунтуються на комплексному аналізі законодавства – власне, законі про ВРП, Конституції України, в редакції від 30.09.2016, рішенні Конституційного суду у справі N 1-7 / 99 від 9 лютого 1999 та від 25 грудня 2003 року № 22-рп / 2003, законі “Про Вищу раду юстиції” від 15 січня 1998, рішенні Вищої ради юстиції від 12 січня 2017 № 11/0 / 15-17, Конституції України в редакції від 22.02.2014 року, законах “Про відновлення довіри до судової влади в Україні “від 08.04.2014 року та “Про внесення змін до Конституції України” (щодо судочинства) “№ 1401-VIII від 02.06.2016 року. Посилаючись на рішення КСУ, положення Конституції та загальновизнані принципи права, вчені відзначили, що Конституція, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. “Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі слід розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності”, – йдеться у висновку інституту Корецького. З вказаного випливає, що дія норми частини другої статті Закону “Про Вищу раду юстиції” щодо обмеження однієї й тієї ж особи займати посади члена Вищої ради правосуддя два строки підряд може бути застосоване лише на майбутнє – тобто, регулює обрання членів ВРП з 5 січня 2017 р.

Напевне, що для кожного юриста ці висновки більш ніж очевидні, але також не викликає сумнівів, що окремі деструктивні сили спробують зірвати ці «рішення» З’їзду через їх анулювання в суді. Але шансів у них немає. Про що зокрема, відзначив і Олексій Фазекош, коментуючи результати голосувань 15 лютого:

«Так, можна говорити про те, що виграна певна битва у війні за незалежність адвокатури, але боротьба у глобальному протистоянні ще триває. 15 лютого адвокатура України показала, що вона здатна приймати виклики часу, головний результат З’їзду – адвокати показали всім, що вони здатні самостійно вирішувати абсолютно всі питання своєї діяльності, не заважаючи на жодний тиск ззовні чи зсередини. Також, я сподіваюсь, що після цього З’їзду усі зрозуміли, що будь-яке реформування адвокатури може і буде відбуватись лише і виключно у співпраці з самими адвокатами, а не в кулуарний принцип за зачиненими дверима. Що ж стосується можливостей оскарження рішень З’їзду, то правова позиція найвищого органу адвокатського самоврядування носить безспірний законний характер. Для всіх адвокатів є очевидним, що рішення З’їзду відповідають нормам будь-якого закону, проте спеціально для майбутніх позивачів нагадаю прислів’я про те, що собаки гавкають, а караван іде».

Іван Правдін

За повідомленнями американської преси, розслідування скандального втручання Росії на президентських виборах в США 2016 року проходить непросто.

Це засвідчила чергова відставка ось уже четвертого з 17-ти прокурорів, які від самого початку входили в команду спецпрокурора Міністерства юстиції США Роберта Свен Мюллера, відповідального за перевірку зв’язків членів передвиборного штабу Дональда Трампа з Росією.

Утім, попри категоричні заперечення Президента США і безпрецедентний тиск на слідство з боку Білого дому, досвідчений фахівець, ветеран В’єтнамської війни, колишній керівник Федерального бюро розслідувань США Роберт Мюллер демонструє високий рівень професіоналізму, принциповості й ефективності своєї праці. З травня 2017-го по сьогоднішній день, всього за неповні два роки роботи, ним зібрано достатньо доказів протиправних дій Кремля. На їх підставі вже пред’явлене звинувачення Полу Манафорту, котрий певний час очолював передвиборний штаб Дональда Трампа. Підозри висунуті також 13-ти громадянам РФ, які працювали на «фабриці тролів» Євгена Пригожина – «кухаря» Володимира Путіна, 12 співробітниками ГУ ГШ МО РФ (воєнної розвідки), а також п’яти громадянам США і одному підданому Нідерландів.

У цьому контексті доречно нагадати про рішення Комітету з питань розвідки Сенату США, який 3 липня 2018 року підтвердив висновки національної розвідки про втручання Росії в президентські вибори в США 2016 року: «Ми вважаємо, що Президент Росії Володимир Путін 2016 року санкціонував кампанію, спрямовану на президентські вибори в США». Як зазначається у цьому звіті, мета Росії полягала в підриві довіри до демократичного процесу в США, знищенні опонента Трампа Хілларі Клінтон, нанесенні збитків її можливості бути обраною Президентом США: «Ми також вважаємо, що Путін і російський уряд створили явні преференції обраному Президенту Трампу». Комітет США назвав також російські медіаресурси «Sputnik» і RT (Russia Today), через які російська пропаганда впливала на американців.

Після такого фіаско Кремль націлив свої «інформаційно-пропагандистській війська» на те, щоб за будь-яку ціну скомпрометувати висновки розслідування спецпрокурора Роберта Мюллера. Ефективно протистояти шаленій путінській пропаганді можна буде хіба що документами, а також аргументами, озвученими відомими політиками, главами держав, керівниками авторитетних державних інституцій.

Одним з тих, хто задовго до Комітету Сенату США з питань розвідки підтвердив втручання Росії у вибори Президента США, несподівано виявився Президент Білорусі Олександр Лукашенко. Сталося це 3 лютого 2017 року під час зустрічі з представниками громадськості, білоруських і закордонних ЗМІ, яка тривала рекордні 7 годин 20 хвилин. Звичайно, у виступі на ній Олександр Лукашенко не міг не торкнувся однієї з головних міжнародних подій 2016 року – президентських виборів в США.

Тоді, часом занадто відвертий Президент РБ, не стримався і емоційно заявив: «Скільки разів я вже говорив керівництву Росії – заспокойтесь, не робіть цьому Трампу гірше. Ледь не вони призначили Президента Сполучених Штатів»! Звичайно, у такий спосіб Олександр Лукашенко прагнув висловити своє негативне ставлення до надмірної ейфорії, що охопила російських політиків після перемоги на виборах Дональда Трампа. Ми добре пам’ятаємо, як всі провідні політики РФ радісно вітали цю подію, а незмінний лідер ЛДПР Володимир Жириновський з такої щасливої нагоди навіть відкоркував в Державній Думі РФ шампанське.

Утім, як казав незабутній Віктор Чорномирдін: «Хотів як краще, а вийшло як завжди». Своїм необачним висловлюванням Президент Білорусі фактично підтвердив, що Володимир Путін довірливо хизувався перед ним своїм вкладом у перемогу Дональда Трампа на виборах Президента США.

Виконуючий обов’язки Міністра юстиції США Мет’ю Уітекер 29 січня 2019 року заявив про завершення найближчим часом розслідування Роберта Мюллера. Ця доповідь, вочевидь, остаточно поховає надії «кремлівських стратегів» на перспективу реалізації передвиборчих обіцянок Дональда Трампа «перезавантажити» американо-російські відносини і налагодити особисті контакти з «сильним лідером» Володимиром Путіним.

Борис Дніпров