У суспільстві тотального правового нігілізму, коли бал править “життя без правил”, а порушення прав людини та ігнорування прав адвокатів йдуть рука об руку, важко знайти співрозмовника, який оцінить ситуацію тверезо, але з перспективою на майбутнє. Або розмірковуватиме професійно як правник, з урахуванням роботи в «органах», але з явним правозахисним ухилом. Врешті-решт, не просто як громадський діяч, але й журналіст та письменник. Скажете, що так не буває? А от і ні, бо саме з таких позицій нам вдалося нещодавно поговорити про реформу адвокатури з відомим закарпатцем Михайлом Темновим.
Михайло Юрійович Темнов — фігура в громадській діяльності, правозахисному русі, журналістиці та літературі дуже цікава, незвичайна, енергійна, цілеспрямована, унікальна та мудра. Це неординарний письменник, багатогранний журналіст та високоосвічений правозахисник. Він є активним членом Центру журналістських розслідувань. Не стоїть осторонь резонансних подій в регіоні та держави в цілому, бо є головою Закарпатської обласної організації Всеукраїнського громадського об’єднання “Правозахист”, шеф-редактором газети “Правозахист”. Багато свого часу пан Темнов приділив й роботі в якості громадського діяча в Закарпатській області, бо ж минуле в якості колишнього працівника СБУ дозволяло критично глянути на правоохоронні процеси в регіоні. А ще Михайло Юрійович – магістр православної теології і навіть письменник-фантаст. Власне, саме фантастика й стала причиною нашого знайомства з шеф-редактором «Правозахисту», бо його фантастичний роман «День восьмий» дуже вже перегукується з тим, що зараз відбувається в Україні.
– Доброго дня. Михайле Юрійовичу, свого часу, презентуючи «День восьмий», ви акцентували увагу на тому, що одна з головних філософських проблем людства – проблема совісті. З цієї точки зору, як ви оцінюєте нинішній правозахисний стан в Україні?
– Фантастика – це завжди віддзеркалення проблем і сподівань суспільства в кожний конкретний період часу. При цьому не важливо, чи ми говоримо про політиків чи суддів, журналістів чи адвокатів, лікарів чи будівельників. Але, звичайно, що саме для адвокатури поняття справедливості є наріжним, бо у представників цієї професії є лише два види зброї – закон і совість. Всі інші правники, особливо ті, які перебувають на державній службі, можуть застосувати загони спецпризначенців, примусових виконавців, виголошувати свої забаганки Іменем України тощо. То ж мені здається, що якби ідея мого роману (передання «вірусу» совісті через погляд) була реалізована в реальності, то їй насамперед зраділи б саме адвокати, які спочатку дивляться в очі вбивці чи хабарнику, а потім відшукують спалах справедливості у погляді прокурора чи судді. На жаль, сьогодні це нездійсненно, а тому про СОВІСТЬ поки краще помовчати. Натомість зараз ситуація особливо загрозлива, бо з тієї інформації, яку я маю на сьогодні, і з питанням ЗАКОНУ для адвоката зараз не все добре. Із розмов зі своїми друзями-адвокатами я знаю, що у владних коридорах намагаються проштовхнути так звану псевдореформу адвокатури, через яку реалізувати право на захист зможуть далеко не всі громадяни. Тобто адвокатів, умовно кажучи, хочуть залишити без зброї. А враховуючи, що з моменту прийняття нового КПК у 2012 році було остаточно знищено правозахисний рух (відтоді державі вже стали не потрібні громадські захисники, які інколи працювали навіть дуже ефективно), то тепер, з пригнобленням і адвокатури в цілому, я чітко розумію, які жахливі наслідки можуть через це настати. Не знаю, чи відомо вам, але саме через пошуки незалежного адвоката я мав дуже серйозні проблеми і з Судом, і Законом, і Державою…
– Це ви про оту справу, в якій вас звинувачували ледь не у роботі на МОССАД?
– Так. Бо насправді розмови про те, що адвоката ототожнюють з клієнтом, що адвокатура знаходиться «на тій самій стороні суспільної барикади, що і злочинність», вони зовсім не нові. З 1990 року я працював у закарпатській філії КДБ УРСР, і одного разу мав необережність допомогти заарештованому громадянину Ізраїлю — спробував найняти йому незалежного адвоката. Через це мене звинуватили у корупції та посадових злочинах, запроторили до слідчого ізолятора УСБУ. Врешті-решт, я зумів захистити себе і своє чесне ім’я. Кримінальна справа була закрита за відсутністю подій злочину та складу злочину. Спромігся з камери СІЗО тільки однією заявою звільнити з роботи слідчого та відправити на пенсію його начальника. Тобто про роботу адвокатів, суддів та «органів» я знаю, як-то кажуть, не з перших вуст. Найважчим був 2005 рік. Коли за вказівкою колишнього голови Конституційного суду України А.А.Стрижака (тоді він був головою Закарпатського апеляційного суду) мене рвали судами на частини. Доходило до того, що в один день було по п’ять судових засідань. Але я хочу наголосити, що якби ще й адвокати «були під одну дудку» з прокурором, як це хочуть виписати в нинішньому законопроекті №9055, то шансів залишитись на свободі у мене не залишилось би зовсім. Знаєте, я колись пояснював журналістам, чому роман називається саме «День восьмий». Бо шість днів Бог працював над створенням Світу, потім сьомий день відпочивав. А зараз настав День восьмий – день відповідальності, день розплати. Ось адвокатура сьогодні й переживає свій День восьмий, на мій погляд.
– А в чому, якщо конкретно, ви бачите підстави для «розплати» з адвокатами?
– Насамперед, хочу наголосити на тому, що реформа адвокатури – це не кланові розбірки «професійної корпорації», і навіть не питання вільного розвитку самих адвокатів, за цим має стояти щось значно більше. І це «більше» чітко визначено в Основному Законі держави у ст. 59: «Кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав». Іншими словами, від того, наскільки ефективно організована робота адвокатура і які для цього створені законодавчі умови, настільки й залежить рівень захисту прав і свобод громадянина в суспільстві. І тут щоб відповісти на ваше питання, ми маємо замислитись, а чому адвокатська реформа подається виключно як складова реформи судової? Адже це абсолютно неправильно, бо реформа прокуратури, наприклад, чомусь проголошувалась як окремий напрямок, хоча сторона обвинувачення «має» значно більше тяжіння до судової орбіти. Але з політичної точки зору влада все робить правильно – бо останнім бастіоном демократії в кожній країні, і наша – не виняток, була і є адвокатура, правозахисний рух в цілому. Інша справа, що від того, наскільки ефективно організована адвокатура – настільки якісно буде працювати й судова система. Але це знову ж таки в ідеальному суспільстві, яким Україна похвалитись нині не може.
Бо ж дивіться, судова реформа як така була проголошена ще два роки тому, в результаті якої мали бути зроблені реальні кроки до становлення суду, незалежного від політичного впливу та побудованого на європейських принципах здійснення судочинства. Але що ми отримали станом на сьогодні? Геть протилежне. Я не дуже обізнаний на сучасних «трендах» судової перебудови, але мене вразили дані соціологічного дослідження «Ставлення і погляди населення до судової реформи», оприлюднені на центральних ЗМІ на початку жовтня 2018 року. Згідно з інформацією від Київського міжнародного інституту соціології 78,5% українців не довіряють судам, а довіряють тільки 12%! Це красномовне свідчення того, що судова реформа, яка була однією з пріоритетних після Революції гідності, вона повністю провалилася. При цьому більше від половини українців поклали провину за провал реформи на Президента Порошенка, проте були й ті, хто продемонстрував дивовижну обізнаність, звинувативши чиновників, які безпосередньо відповідали за імплементацію судової реформи, — заступника глави Адміністрації Президента Олексія Філатова і голову Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ВККСУ) Сергія Козьякова. Їх визнали винними в провалі 7,5 і 5,1% опитаних відповідно. В цілому українці негативно сприймають результати судової реформи й однією з причин називають її непрозорість. Але ж тепер «провідником» нової реформи адвокатури виступає знову таки О.Філатов. Наступати на одні й ті ж граблі, звичайно ж наша національна традиція, але ж не в масштабах країни!
Тим більше, що запропонована реформа адвокатури насправді має ще більш цинічну мету, бо фактично перекреслює попередню роботу, проведену в рамках й так не дуже вдалої судової реформи.
– Що саме ви маєте на увазі?
– Поясню. Незалежний суд назавжди залишиться фікцією, або інакше – офіційною декларацією, якщо не будуть забезпечені умови для змагальності процесу. В свою чергу, гарантом судової солідарності може бути виключно незалежна адвокатура. Але саме з незалежністю адвокатури в разі прийняття законопроекту 9055 виникне дуже багато запитань. Бо той самий О.Філатов прямо так і написав: «Кожне право повинне балансуватися відповідальністю». Саме так: проти адвокатів хочуть посилити відповідальність. І всі ті розмови про додаткові гарантії для захисників – просто для окозамилювання, бо відповідні норми під час другого читання можуть банально зникнути, а от «новели» про відповідальність залишаться за будь-яких умов. Ще раз наголошу — звичайні люди ефекту від реформи не відчують. Хоча змінами в закон можна було забезпечити громадянам більш відкритий доступ до правосуддя, більш якісний захист їх прав і законних інтересів. Але фактично основні зміни торкнуться лише адвокатського самоврядування та звуження прав адвокатів. Зокрема, розширене поняття адвокатського запиту знівельоване можливостями відмов у відповідях на ці запити. Законопроект передбачає доповнення Кримінального процесуального кодексу, яке дозволить суду визначати зловживання сторонами процесуальними правами. Розширено можливості порушень при здійсненні підозри спеціальним суб’єктам. Іншими словами з адвокатами зараз «квитаються» через те, що вони дуже довгий час хизувались своєю незалежністю. Тепер влада показує, що дуже воліла б поставити адвокатів «на місце».
– Тоді давайте подискутуєте з приводу такого. Нещодавно адвокатів обурила стаття Андрія Вишневського в «Дзеркалі тижня», в якій він фактично звинуватив адвокатуру в «незрілості» через небажання підтримати проект 9055 та не розуміння того, що захисник має сприяти у «забезпеченні досягнення цілей правосуддя та суспільного інтересу спільно з державними інституціями». Ваша думка?
– Обговорювати цю статтю зайвий раз не бачу потреби, але конкретні акценти волів би зробити. По-перше, тут теж напрошується питання совісті. Я думаю, що саме про цю людську чесноту варто говорити, коли бачиш, як під час публічної дискусії молодий, й вочевидь дуже зарозумілий адвокат, який, ймовірно і в суді жодного разу не був, намагається звинувачувати у брехні правника з великої літери, та ще й до того ж жінку… А по-друге, кидається в очі повна маніпулятивність тексту. Наприклад, автор пише таке: «Під час затримання чи обшуку слідчий не лише не отримає право призначати захисника, як стверджують агітки, а й матиме менше підстав для залучення захисника у виняткових випадках через центр безоплатної правової допомоги, — це додаткові гарантії захисту підозрюваних і обвинувачуваних». Відкриваємо проект 9055 і читаємо, які зміни вносяться до ч.3. ст. 53 КПК України: «За наявності в обвинуваченого, підозрюваного залученого ним захисника слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд можуть залучити іншого захисника для проведення окремої процесуальної дії лише у випадку, коли завчасно повідомлений захисник, залучений обвинуваченим, підозрюваним, не може прибути для участі у проведенні процесуальної дії протягом двадцяти чотирьох годин, або за наявності письмової згоди обвинуваченого, підозрюваного». Письмову згоду прокурор або слідчий «зможуть» отримати за бажанням за лічені хвилини. Напевне, пан Вишневський не дуже часто бував у СІЗО, тож таких «дрібниць» може й не знати. Але я наголошую, ця норма – це саме і означає, що слідчий буде сам вирішувати, якого адвоката «обрати» для того чи іншого клієнта.
Ще один вислів Вишневського навіть не можна не коментувати без посмішки, бо цей пан щиросердно пише про те, що «природно, що колишні судді та прокурори мають перевагу в доступі до адвокатської професії, бо вони, безперечно, більш кваліфіковані для провадження адвокатської діяльності, ніж юристи без досвіду роботи в суді та прокуратурі». І це він каже про прокурорів, які ніколи не можуть прочитати обвинувальний висновок без папірця і які лише СПОСТЕРІГАЮТЬ за роботою адвоката, але аж ніяк не є більш кваліфікованими та обізнаними в нюансах РОБОТИ адвоката.
А от щодо «досягнення цілей правосуддя», то тут у мене чітка позиція.
Давайте поміркуємо, кому і навіщо раптом знадобилася така реформа? Очевидно, що реформа заради реформи є несистемною та безглуздою, бо ключовим критерієм реформи має бути ефективність. Реформа повинна не тільки вирішити існуючі проблеми, але і поліпшити функціонування адвокатури, головне – повинна дати позитивний результат. Інше питання, наскільки це залежить безпосередньо від адвокатури, але це тема окремої дискусії. Тим не менш, адвокат у своїй юридичній практиці діє рівно в тому правовому полі, яке створюється в країні. І користується тим правовим інструментарієм, який закладено в діючому законодавстві. Тобто дуже наївно вважати, що рівень захисту прав і свобод громадянина, а тим більше справедливе судочинство залежить виключно від майстерності адвокатів, але, не в останню чергу – від прийнятих парламентом законів, а також від процесуального порядку як захистити порушене право. Ну і звичайно, від того, чи є в країні незалежний суд, який рівень правової культури, а також як рішення суду виконуються. Але це знову ж таки, тема окремої бесіди. Так от, якщо держава надасть адвокату більше свободи, а також реальні гарантії діяльності – від цього всі тільки виграють. Не лише адвокати, їх клієнти, але й держава, й суспільство в цілому. Якщо ж навпаки, обсяги гарантій адвокатської діяльності скоротяться, то про незалежний суд можна забути назавжди. В принципі, це теж не велика проблема, бо адвокатура вижила навіть за часів радянського тоталітаризму, але тоді не треба прикривати свої наміри гучними гаслами, а слід сказати просто: влада хоче підкорити адвокатуру під себе, захист прав громадян нам байдужий, а щоб ніхто особливо не пручався – поставимо над адвокатами своїх людей, або просто «купимо» окремих ренегатів посадами та обіцянками.
– Нещодавно під час круглого столу так і сказали «проект 9055 – це закон преференцій, які роздають тим, чиїми руками хочуть розвалити адвокатуру». Ви не бачите в цьому якогось конспірологічного заколоту?
– Тут немає ніякої конспірології, бо все є очевидним навіть не для адвокатів. Якщо реформувати адвокатуру тільки для того, щоб змінити нинішню систему, то, перш за все, потрібно визначити, що конкретно необхідно змінити, що саме слід покращити в діючій системі. В Україні незалежна адвокатура не тільки створена, але вже як шість років успішно функціонує. За шість років принципових зауважень до роботи адвокатів ні у кого не виникло і не виникає – адвокатура взагалі нікому не заважає. Точніше не заважала до останнього часу. В тому числі, не заважала й політикам, а окремим народним депутатам навіть дуже «допомагала» не загриміти за грати. Але це нюанси, бо загальний постулат незмінний – українська адвокатура розвивається незалежно від політики. Як результат, адвокатура ніколи не була в центрі політичних скандалів. На відміну від того ж Генерального Прокурора без юридичної освіти. Звідси питання: чому раптом адвокатура стала заважати? Питання майбутніх виборів звичайно важливе, але все одно там останню крапку ставить «вже відреформований» та «підчищений» суд. Тоді чому саме адвокати? А відповідь може критися у банальному – у особистих амбіціях. Чи залишиться Олексій Філатов на своїй посаді через рік? Це питання. А от «влаштувати» до адвокатури колишніх прокурорів та «неперекваліфікованих» суддів треба вже сьогодні, бо тоді у правничій сфері буде гучний скандал.
Далі. Як відомо, головний юрист, відповідальний за впровадження судової реформи, Олексій Філатов і голова ВККСУ Сергій Козьяков — вихідці з однієї юридичної компанії «Проксен». А значить, ці двоє знайомі давно. У 1990—1994 роках Козьяков був партнером юридичної фірми «Проксен». Там же працював і Філатов. Це «судовий» бік медалі Філатова. Але також Філатов був асистентом на кафедрі міжнародного права КНУ ім. Т.Шевченко. До речі, там же викладає Василь Кисіль, співвласник адвокатської компанії «Василь Кисіль і партнери», представники якої — друзі й соратники Філатова — масово отримали посади в новому Верховному Суді. До речі, один з вихідців все тієї же юрфірми Андрій Козлов став підлеглими Козьякова у ВККС. А другий — Вадим Беляневич так само «абсолютно випадково» зайняв посаду заступника голови ВРП. Найбільшим апологетом адвокатської реформи зараз виступає Асоціація правників України, яка й на 30% не налічує в своєму складі саме адвокатів, однак яку очолює зараз Андрій Стельмащук, теж юрист «Василь Кисіль і партнери». До того ж, на сайті юрфірми “Василь Кісіль і Партнери” є інтерв’ю Андрія Стельмащука, в якому він вважає за доцільне переатестувати всіх, хто бажає здійснювати адвокатську діяльність в Україні. Повну підтримку проекту 9055 виказує й почесний Президент АПУ Денис Бугай, особисті амбіції й бажання якого очолити «нову» НААУ (після реформування й підчищення від «небажаних» адвокатів) відомі вже далеко за межами адвокатської спільноти. Акцент на ЮФ “ВКП” при цьому не випадковий, бо саме в цій юридичній фірмі працював адвокатом і нинішній “творець” адвокатської реформи – заступник голови Адміністрації Президента Олексій Філатов. Саме під його чітким головуванням була розроблена схема “переатестації суддів”, а ось тепер здається, те ж саме хочуть зробити й з адвокатами. Проект 9055 вирішує «це питання» у декілька способів. Про один з них мені нещодавно розповів мій товариш, голова Ради адвокатів Закарпатської області Олексій Фазекош.
Виявилося, що якщо адвокат має намір бути обраним на посаду голови або члена органу адвокатського самоврядування, то йому слід подати «копію свідоцтва адвоката України» (ст. 64 проекту). Це імперативна норма, і ніякої кореляції з Перехідними положеннями тут немає. А отже якщо такого нового посвідчення адвокату не видадуть (замість свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, видані до набрання чинності цим проектом), то він може судитись, доводити свою правоту, посилатись на ч.2 п.2 Перехідних положень, але нікуди обиратись вже не зможе.
Варто підкреслити й ту настирність, з якою влада намагається просунути свій варіант реформи адвокатури. Президентський законопроект повністю розкритиковано адвокатським співтовариством, особливо часто я бачив, як нищівно критикує проект адвокатура Закарпаття. Але це позиція усіх адвокатів, бо я не знайшов жодного позитивного відгуку з боку профільних юридичних інституцій. Та власне ще в лютому 2018 року представники Ради Європи зробили офіційні висновки про неприпустимість подібних варіантів реформування. Тож якщо таку реформу хтось активно лобіює – то, вочевидь, це комусь дуже потрібно.
– Як правозахисник, на яких моментах псевдореформи ви б наголосили особливо?
– Якщо коротко, то я б виділив наступні моменти.
По-перше, проект №9055 повністю руйнує діючу систему української адвокатури. Складається враження, що замість законопроекту опублікували методику організації управління персоналом. У розд. VIII проекту Закону детально регламентовано питання з’їздів, зборів, конференцій, кворуму, виборів керівних органів, розмежування компетенції структурних підрозділів органів самоврядування, бюджету адвокатури. Така зарегульованість питання є значною загрозою адвокатській незалежності. Очевидно, автори законопроекту забули, що адвокатура України – це незалежний самоврядний інститут, який може самостійно вирішувати питання самоорганізації та діяльності. Принцип адвокатського самоврядування передбачає, що адвокатська спільнота має право самоорганізації, самоуправління, самовизначення та бере на себе всі ризики й відповідальність за свої рішення та їх наслідки. До того ж дискреція регіональних самоврядних органів призведе до втрати монолітності адвокатури та нагадуватиме більше клановість, хоча, очевидно, що мабуть це й є одна зі справжніх цілей проекту…
По-друге, «реформа» повністю руйнує адвокатуру саме як єдину систему. Один з ключових пунктів реформи – т.зв. «федералізація» адвокатури. З одного боку, руйнується система, створена на базі Національної асоціації адвокатів України (НААУ) та функціонує Єдиний реєстр адвокатів України. А з іншого боку, у кожній з українських областей будуть створені власні “регіональні палати” зі своїми внутрішніми реєстрами. На практиці подібна «федералізація» нічого, крім хаосу і дезорганізації, не створить. Наприклад, відповідно до ч. 1 ст. 57 проекту Закону, голова ради адвокатів регіону за посадою є головою регіональної палати адвокатів, саме він розпоряджається майном палати. При цьому рада адвокатів не є юридичною особою, оскільки такою юридичною особою є регіональна палата, яка взагалі у проекті Закону не вказана як орган адвокатського самоврядування. Або ще один приклад: регіональну палату адвокатів повинна утворити конференція адвокатів регіону (ч. 5 ст. 53 проекту Закону), що скликається радою адвокатів регіону (ч. 3 ст. 55), яку має створити регіональна палата як свій виконавчий орган (ч. 1 ст. 56). Виходить замкнуте коло. І так далі.
По-третє, №9055 повністю руйнує адвокатуру як незалежну і самоврядну структуру. Бо з одного боку, посягання на незалежність та самоуправління адвокатів фактично знижує статус адвокатської професії, перетворюючи її в якийсь «придаток» до правоохоронної системи. А з іншого боку, без незалежних адвокатів «успішність» судової реформи буде похована остаточно. Судовий процес перетворюється в декорацію, що працює під проводом прокурора та під наглядом судді. Громадянину буде складно захистити свої інтереси в такому судовому процесі, не підійшовши до тієї чи іншої «транзакції» з «органами». І все це лише через те, що залежно від обставин справи, слідчий суддя або суд на власний розсуд зможе визнати що є зловживанням процесуальними правами з боку адвоката, а що таким не є.
По-четверте, під гаслами розширення прав адвокатів, насправді відбудеться скорочення гарантій адвокатської діяльності. Наприклад, можна точно поставити «хрест» на адвокатських запитах.
І останнє, проект №9055 ускладнює доступ до адвокатської професії. Зрозуміло, що з конкретними прагматичними розрахунками. Перш за все це створює штучні корупційні складові на шляху до здачі адвокатських іспитів.
Оптимальний варіант, щоб вийти з нинішнього штучно створеного політичного скандалу – проект №9055 повинен бути направлений у Венеціанську комісію для належної професійної юридичної оцінки. Тим більше, що Національна асоціація адвокатів України, яка об’єднує професійну адвокатську спільноту, схвалила напрацювання інших суб’єктів законодавчої ініціативи з альтернативними законопроектами про адвокатуру. Мій висновок безапеляційний – реформу адвокатури потрібно негайно вивести з політики, де їй відверто погано, та направити в професійне юридичне русло.
Зрозумійте, для більшості громадян України незалежність судової влади — це просто штамп, що не має ніякого практичного значення для життя. Але так є доти, доки права цього громадянина не порушать. Від банальної побутової суперечки до завдання шкоди здоров’ю та життю. А пізніше з’ясується, що поліція чи прокуратура не може, або не хоче втручатися. Залишається єдиний спосіб відновити справедливість — знайти адвоката й піти до суду. І ось тут громадянин України розуміє, що незалежність судової влади — це не просто мем. Тому що до судді можуть подзвонити з місцевої адміністрації й сказати, щоб він ухвалив правильне рішення. Або прокурор «через зловживання» видавить адвоката з процесу. Або вам слідчий «нав’язуватиме» лояльного адвоката. І багато чого іншого, коли захистити права громадянина буде нікому. І ось саме тоді громадянин залишиться наодинці зі своєю проблемою, бо комусь схотілось відреформувати адвокатуру. В демократичній, правовій державі так бути не може.
– Дякую за розмову.
Розмовляв Сергій Козлов
З 15 листопада 1918 року консул Консульства УНР в Баварії ,а з 1 квітня очолив Генеральне консульство у Мюнхені. Після визнання Німеччиною Української Радянської республіки Оренчук залишився в Німеччині, займався юридичною практикою, опікувався українською діаспорою та діяльністю Українського Вільного університету.
Новинний агрегатор ukr.ai – це новітній засiб залишатися в курсі всіх новин, використовуючи всього один сервіс. Більше немає необхідності перебирати сторінки сайтів в спробі знайти достовірне джерело без нав’язливої реклами та численних спливаючих вікон.