Автор: Редакція

Цього року Україна з другої спроби ввійшла у Всесвітню Раду по «зеленому» будівництву. На початковому етапі членства від країни-учасника потрібне розуміння плану розвитку ситуації, створення регіональної мережі представництв протягом поточного року й уже наступним етапом має бути створення системи проектування, будівництва й оцінювання за показниками, які висуваються до «зеленого» будівництва. Тим часом в Україні рівень енергоспоживання залишається в 3-5 разів більшим, ніж у європейських країнах, і це незважаючи на те, що ми не перший рік говоримо про енергоефективні технології. Нереалізований екологічний аспект у будівництві насамперед змушує готувати «зелені» стандарти в нормативно-правовому полі й популяризувати ці ідеї безпосередньо в професійному середовищі архітекторів і інженерів. Цей той рідкісний випадок, коли в екологічній тематиці можуть співпасти інтереси держави, бізнесу й самих громадян.

Технологія «зеленого» будівництва сформувалася в найбільш урбаністичних країнах на початку 90-х. У 2002 році з’явилася Всесвітня рада по «зеленому» будівництву, де на сьогодні налічується вже 75 країн-членів. Чотири роки тому перша спроба України вступити до Ради не увінчалася успіхом, але за останній час ми прийняли вже близько 50 нормативних актів по енергоефективності. Втім, енергоефективність — важливий, але не єдиний показник «зеленого» будівництва.

Закономірно, що однією з його умов залишається збереження зелених зон, водойм, загальних особливостей умов забудови по конкретній місцевості. Ще один тренд — проектування будинків з рівнем енергоспоживання близьким до нульового. Правда, амбіційна мета Європи (майже повний перехід на будівництво таких будинків до 2020 року) поки що здається малоймовірною для досягнення. Нам же спочатку як реальну мету слід поставити вироблення екологічного маркування деталей, матеріалів і самих будівель, вважають експерти. «В усьому світі ці стандарти створюються й розвиваються за рахунок активної участі самого ринку. У нас ринок поки мало працює, ініціює розробку й фінансування, тому його потрібно форматувати, щоб він сам замовляв суспільству розробку тих стандартів, які б дозволили нам і майбутнім поколінням жити в екологічно безпечному житлі», — пояснює під час прес-конференції в «Укрінформ» директор науково-дослідного інституту будівельних конструкцій, президент громадської організації «Українська Рада по зеленому будівництву» Геннадій Фаренюк.

При переході на екобудівництво потрібно вкотре звернути увагу на енергоефективність будинків, екологічність матеріалів, екологічність транспорту в містах, підняти питання про зелені насадження, які Київ, за підрахунками екологів, уже втратив на 20-25%, розглянути можливості альтернативного озеленення, що в комплексі дасть інтегровану оцінку екологічної трансформації в зонах проживання. «Має бути механізм для того, щоб будівельні організації впроваджували екологічні стандарти. Будують зараз швидко, легко, наполегливо, але не екологічно. Мають бути екологічні стимули з боку держави: якщо не будуть уведені екологічні податки, екологічно безпечні закупівлі, то ми з вами будемо будуватися, як і будуємося», — продовжує ректор Державної екологічної академії Олександр Бондар. На сьогодні технічний комітет стандартизації «Охорона навколишнього природного середовища (ТК 82)» розробив регламент екологічного маркування. «Якщо будуть так звані «зелені» закупівлі від держави, які будуть стимулювати закупівлю таких екологічних продуктів і матеріалів, тоді ми з вами будемо мати екологічне будівництво», — додає О. Бондар.

Необхідна розробка нормативно-правового акту, який би встановлював вимоги по проектуванню будинків і поселень за екологічними критеріями, а також державно-будівельні норми, які встановлюють правила проектування будинків з рівнем споживання енергії, близьким до нульового, — кроки необхідні, але інша справа, наскільки вони здійсненні. «Повністю перейти на будівництво за першими енергоефективними стандартами, розробленими в 1994-1995 роках, ми змогли тільки через десять років. До цього масово добудовувалися будинки, будівництво яких було покинуте на початку 90-х, і потрібно було їх просто добудувати й увести в дію. Мало прийняти нормативи — ще потрібно добитися їх виконання», — наводить приклад заступник начальника Управління містобудування, архітектури й планування територій, начальник відділу архітектурно-конструктивних систем будинків і споруд Мінрегіону Вадим Євстаф’єв. Крім того, розроблені стандарти мають бути доступними для виробників: бізнес потребує інформування, можливостей оформляти гранти, одержувати інвестиції на тлі загального спрощення бюрократичних процедур. Стратегії «зеленого» будівництва допомагають розвиненим країнам оновлювати економіку, створюючи нові ринки збуту.

Можливо, Україна скористається шансом щонайменше зміцнити економіку й у перспективі одного разу опинитися на найвищому щаблі членства у Всесвітній Раді по «зеленому» будівництву, форматувати будівельний ринок на основі вже свого успішного досвіду.

Анастасія Кулішенко, “Вектор ньюз”

Висунувшись із двох Лавр, пройшовши багато кілометрів шляху під палючим сонцем і проливним дощем, супроводжувані молитвами й прокльонами, колони віруючих Української православної церкви (Московського патріархату) 27 липня 2016 року з’єдналися в Києві.

Хресний хід, який почався начебто непомітно для ЗМІ, із другорозрядної події поступово перетворився на топ-новину й став головним болем для правоохоронних органів. Він викликав гострі суперечки політиків і богословів, страсті в соціальних мережах кипіли, і оцінки йому давалися, м’яко кажучи, неоднозначні. Багато не вірили, що все закінчиться благополучно, що віряни зможуть увійти в столицю так, як в УПЦ МП планували спочатку. Але все фактично вже закінчено. Що ж, значить, слід закрити й цю сторінку в нашій новітній історії й перейти до наступних, які підривають канали новин щодня? Можливо, так і варто було б зробити, але тільки не цього разу.

Що ж, по суті, відбулося?

Велика кількість українських громадян взяла участь у заході, який далеко не однозначно був витлумачений у нашому суспільстві. Причому йшли вони, спонукувані не тільки відданістю вірі, але підштовхувані почуттям незгоди із ставленням до них як вірних УПЦ МП. І цей момент дуже важливий для оцінки того настрою, який панував у середовищі учасників груп, які рухаються назустріч одна одній зі Сходу й Заходу України.

Багато громадських активістів відкрито говорили, що це «п’ята колона» Москви й закликали зупинити її, незважаючи ні на що. Об’єктивно скажемо: у цьому твердженні є частка істини. Адже під яким гаслом ішов Хресний хід? Під гаслом, яке уже понад два роки повторюване керівниками Московського патріархату «За мир! Ні братовбивчій війні!». При цьому ані словом не згадується ані військова агресія з боку Росії, ані причини, які заважають її припинити. Виходить, якщо додержуватися російської логіки, то що відбувається в Україні? Правильно, громадянська війна між українцями, яку й потрібно зупинити. То який же напрошується із усього цього висновок? Звичайно, єдиний: учасники Хресного ходу – пособники Москви й сепаратистів. Але якщо з такою міркою підходити до цих людей, то зупинитися буде важко. Тут хочеться нагадати просту істину: рідна держава має поєднувати свій народ, бо чужа держава його роз’єднує. Києву не може бути вигідно, якщо між прихильниками й супротивниками Хресного ходу виникнуть конфлікти, бо це вигідно не нам.

Хресний хід готувався задовго до його початку. Ще стояли зимові морозні дні, а у високих церковних кабінетах, і не тільки київських, уже обговорювали план його проведення. Такий захід був потрібен для УПЦ МП як повітря. Керівництво церкви, формально найбільшої в Україні (майже 13 тисяч громад), зазнавало серйозних труднощів як суб’єкт державно-суспільних відносин. Після того, коли вона відмовилася підтвердити факт агресії РФ проти України, тим самим прийнявши позицію як Російської православної церкви, так і московських політиків, її стали посилено виштовхувати за межі українського поля впливу. А факт відмови предстоятеля УПЦ МП митрополита Онуфрія ушанувати пам’ять загиблих у зоні АТО українських військових уставанням послужив початком відкритого наступу на цю церкву. І хоча Онуфрій згодом виправдовував свій учинок прагненням «звернути увагу на необхідність закінчити війну», це пояснення мало кого влаштувало. Ящик Пандори був відкритий. І незабаром, коли прихильники Київського патріархату стали розширювати кількість своїх громад за рахунок УПЦ МП, це вже сприймалося як цілком закономірні кроки, які пояснюються «боротьбою української церкви проти московської». А тут ще соціологічні дослідження показали стрімке падіння рейтингу УПЦ МП і зростання його в УПЦ Київського патріархату. Таким чином, випадаючи із загального настрою в країні, УПЦ МП поступово перетворювалася на політичного вигнанця, із яким особливо й рахуватися не варто, а заходи, застосовувані до її прихильників, часом незаконні, пояснювалися «політичною доцільністю». Природно, що єдиними захисниками УПЦ МП ставала РПЦ. І державні політичні діячі з Москви. Саме з їхніх вуст звучали звинувачення на адресу «українських націоналістів, радикалів, яким потурає київська влада», і звинувачення ці звучали в Страсбургу, Брюсселі, Парижі, Варшаві й інших європейських містах. Навряд ця допомога виявилася дієвою.

І тоді в пошуках виходу з’явилася думка про проведення такого заходу, яким можна було б продемонструвати силу й владу над великою кількістю людей. Так ідея втілилася в Хресний хід. У самому ході немає нічого нового, але той факт, що він, нехай тільки на якийсь час, став центральною темою в країні, засвідчив, що списувати з рахунків Московський патріархат в Україні ще рано. Він змусить зважати на себе.

Хтось думає інакше?

Віктор Стоян, спеціально для «Вектор ньюз»

Цілком природно, що найважливіші події в регіоні минулого тижня відбувалися в Туреччині, де влада проводить масштабні чистки й арешти в збройних силах, інших держструктурах і різних організаціях для подолання наслідків спроби державного перевороту, початого групою військових у ніч із 15 на 16 липня.

Туреччина
19 липня командування ЗС Туреччини заявило, що вся територія країни знаходиться під контролем. Тим часом у Туреччині розгорнута масштабна кампанія по затримці й арешту осіб, підозрюваних у причетності до спроби держперевороту, а також прихильників ісламського опозиціонера Ф. Гюлена, який проживає в США, і якого влада звинувачує в організації путчу. У країні на три місяці введений режим надзвичайного стану. Тільки за офіційною інформацією, на 24 липня в Туреччині в рамках масових чисток державного апарата відсторонені від роботи близько 45 тисяч держслужбовців різних структур. Президент країни Р. Т. Ердоган заявив 24 липня, що число арештованих після заколоту військових і цивільних осіб склало 13156 осіцб, у тому числі 126 генералів. За словами Ердогана, розвідка Туреччини допустила помилки в роботі, тому не змогла запобігти спробі військового перевороту в країні. У свою чергу, прем’єр-міністр Туреччини Б. Йилдирим повідомив 24 липня про майбутній розпуск президентської гвардії. Командуючий силами жандармерії Туреччини був відправлений у відставку. Міністерство оборони Туреччини проводить слідчі перевірки всіх військових суддів і прокурорів. Усі вони відсторонені від посад.

Крім армії, чистка торкнулася й апарату уряду, МВС, Національної розвідувальної організації, Вищої ради по освіті, Міністерства освіти, Головного управління у справах релігії, Міністерства в справах родини й соціальної політики, Міністерства фінансів, Департаменту контролю енергетичних ринків, інших відомств і організацій. У справі про спробу перевороту заарештовано 113 суддів і прокурорів, у тому числі два члени Конституційного суду. Влада відкликаєь ліцензії радіо- і телестанцій, пов’язаних з Ф.Гюленом. Співробітники основного регулюючого ЗМІ органу Туреччини — Вищої ради по радіо й телебаченню — відсторонені від роботи. Вища рада по освіті Туреччини закликала відправити у відставку 1577 деканів і професорів державних і приватних вузів, а Міністерство освіти відкликало ліцензії у 21 тис. викладачів приватних навчальних закладів. Турецькі держслужбовці тимчасово не можуть залишати межі країни, їхні щорічні відпустки скасовані до особливого розпорядження. Аналогічна заборона введена й для професорсько-викладацького складу вузів. 23 липня набув чинності перший закон у рамках режиму НП, у якому передбачено закриття близько 2,3 тисяч шкіл, вузів, громадських організацій, медичних установ. Усі вони підозрюються у зв’язках з організацією Ф. Гюлена. Президент Р. Т. Ердоган пообіцяв очистити всі державні структури від прихильників опозиціонера.

Керівництво Туреччини розглядає питання про введення смертної кари для учасників путчу. Дія Європейської конвенції із прав людини на території країни на час дії режиму НП буде припинена. При цьому віце-прем’єр М. Шимшек заявив 23 липня, що Туреччина буде строго дотримуватися принципів демократії й верховенства закону. Уведений у Туреччині режим НП, репресії до десятків тисяч людей говорять про рішучість Р.Т.Ердогана жорсткими заходами зміцнювати особисту владу, не зважаючи на застереження з боку Заходу. Водночас кампанія репресій заморожує армію, інші силові структури й урядові органи в цілому. Паралізована робота судових органів.

Президент Р. Т. Ердоган, інші помітні турецькі політики активно контактують із керівництвом закордонних держав. Так, 18 липня Р. Т. Ердоган провів телефонну розмову з президентом Ірану Х. Роухані, під час якої підкреслив, що Туреччина сповнена рішучості пліч-о-пліч з Іраном докладати зусилля для відновленню миру й стабільності в регіоні. 19 липня відбулася телефонна розмова Р. Т. Ердогана із президентом США Б. Обамою. Два лідери обговорили ситуацію навколо розслідування спроби перевороту в Туреччині. Б. Обама запропонував надати всебічну допомогу в розслідуванні заколоту й підтвердив підтримку США «демократично обраному уряду Туреччини», але відзначив, що розслідування має відбуватися відповідно до демократичних процедур. Пізніше, 22 липня, Б. Обама заявив, що США не мали жодного стосунку до недавньої спроби перевороту в Туреччині, і будь-які твердження про зворотнє негативно відбиваються на двосторонніх відносинах. Глава Білого дому пообіцяв, що Вашингтон «продовжить працювати з Туреччиною, яка намагається стабілізувати ситуацію», у тому числі й у сфері боротьби з тероризмом. Туреччина ж погодилася взяти участь у роботі комісії, яку запропонували створити США для вирішення питання про видачу Анкарі Ф. Гюлена. Євросоюз заявив про глибоку заклопотаність уведенням НП у Туреччині й уважає неприйнятними дії Анкари «у сфері освіти, судової системи й щодо ЗМІ». У цілому, за словами Р. Т. Ердогана, «зараз ситуація (у Туреччині, — авт.) нормалізується, але поки рано говорити про те, що все закінчилося». Президент також не виключає «здійснення нової спроби військового перевороту, але тепер це буде вже непростим завданням».

Сирія
У Сирії на минулому тижні бойові дії переважно велися на півночі країни в районі Алеппо й прилеглих до міста районах. Угруповання бойовиків «Джебхат ан-нусра», які тут знаходяться в оточенні, продовжують безуспішно атакувати підрозділи сирійської армії. На північному сході від Алеппо бійці переважно курдських «Сил демократичної Сирії» при масованій підтримці авіації західної коаліції витісняють бойовиків «Ісламської держави» (ІД) з міста Манбідж. У результаті удару авіації коаліції в цьому районі загинули понад 120 мирних жителів. Бої велися також і в інших районах Сирії. 21 липня далекі бомбардувальники Ту-22М3 ВПС РФ завдали удару по об’єктах бойовиків ІД на сході центральної провінції Хомс. 22 липня прес-секретар президента Росії Д.Пєсков заявив, що зберігається потенційна можливість збільшення російського контингенту в Сирії. Глава Пентагона Є. Картер уважає, що зараз варіант американо-російського співробітництва по боротьбі з терористичними угрупованнями на території Сирії малоймовірний.

У заяві за підсумками минулої 21 липня у Вашингтоні першої спільної зустрічі глав зовнішньополітичних і військових відомств країн-учасниць операцій проти ІД в Іраку й Сирії, очолюваної США, говориться, що єдиним способом припинення громадянської війни в Сирії є політичний діалог протиборчих сторін при посередництві ООН. Підсумком же діалогу має стати «справжній політичний перехід» до нової влади в Дамаску. 24 липня МЗС Сирії заявив про готовність Дамаска до поновлення міжсирійських переговорів без попередніх умов.

Саудівська Аравія
22 липня в Саудівській Аравії відбувся цікавий політико-дипломатичний курйоз. Фактично, міністр закордонних справ Саудівської Аравії А. аль-Джубейр спробував підкупити Росію в обмін на “здачу” Асада. Якщо коротенько, то було сказано, що Росія може одержати доступ на ринок країн-членів ССАГПЗ і інвестиції, які перевершать внески Китаю. Міністр підкреслив, що саудівське керівництво знає, що президент Росії В. Путін знову хоче закріпитися на Близькому Сході: “Ми готові дати Росії частку на Близькому Сході, яка зробить Росію значно сильнішою, ніж Радянський Союз”. За словами А. аль-Джубейра, у Москви й Ер-Ріяда є розбіжності по Сирії, але вони стосуються не стільки інтересів у цій країні, скільки способів їх реалізації. Саудівський політик вважає, що дні Асада лічені, закликавши «укласти угоду, поки це можливо». Але реакція дипломатів на всі ці хитрування виявилася лаконічною: “Міністр занадто молодий, і не розуміє, що говорить…”

Іран
19 липня за підсумками засідання у Відні членів спільної комісії «шістки» (РФ, Великобританія, ФРН, КНР, США, Франція) і Ірану по його ядерній програмі було заявлено, що реалізація спільного всеосяжного плану дій по врегулюванню ситуації перейшла в стійку фазу. «На засіданні йшлося про практичні питання взаємодії в цьому форматі й поточний стан справ із виконанням домовленостей, у тому числі шляху подолання потенційних проблемних моментів», у тому числі труднощів, пов’язаних із поверненням Ірану на міжнародні фінансові й економічні ринки у зв’язку зі скасуванням санкцій. Керівник Організації по атомній енергії Ірану А. А. Салехі заявив 19 липня: «Наша ядерна діяльність може бути в короткий термін повернута до колишнього стану й навіть більш високого рівня. Така можливість була передбачена нами із самого початку на випадок порушення протилежною стороною зобов’язань за ядерною угодою».

Лівія
22 липня Радбез ООН дозволив країнам-членам почати вивіз із Лівії хімічної зброї (ХЗ) для наступного її знищення, щоб не допустити потрапляння отруйних речовин у розпорядження терористичних угруповань. Резолюція «дозволяє державам-членам одержувати у своє розпорядження, транспортувати, передавати й знищувати хімічну зброя» за вказівкою Організації по забороні хімічної зброї (ОЗХЗ), щоб забезпечити ліквідацію запасів лівійськогї ХЗ «якомога швидше й максимально безпечним шляхом після консультацій з урядом національної згоди» цієї країни. Лівійська ХЗ вже перевезена з місць зберігання в безпечне місце на узбережжя, звідки буде вивезена морем у найближчі дні, після чого знищена. На засіданні РБ ООН була звернена увага, що за час «довгочасного складування отруйних речовин їхні запаси поменшали на 220 тонн». У цьому зв’язку в РБ ООН «мають бути твердо впевнені, що небезпечними отруйними речовинами не заволоділи терористи».

Афганістан
Великий теракт був вчинений 23 липня в столиці Афганістану Кабулі. Загинули 80 людей, 231 особа одержала поранення. Теракт був вчинений під час масової акції протесту народності хазара. Учасники демонстрації висловлювали невдоволення планами влади відкласти електрифікацію в північній провінції Баміан. Відповідальність за напад взяла на себе ІД. Радикальний афганський рух «Талібан» засудив напад і заявив, що не має до нього відносини.

За матеріалами закордонних ЗМІ й Інституту Близького Сходу
Огляд підготував Марсель Бондарчук

Незначне зміцнення гривні в перші шість місяців 2016 року сприяло зростанню попиту, зокрема на вторинному ринку. При подальшій відсутності відчутних валютних коливань можна говорити про пожвавлення ринку цієї осені, що, однак, не дає підстав прогнозувати зростання цін.

За перше півріччя ділова активність найбільше зростала в періоди після свят. Наприклад, у другій половині січня почалося тимчасове пожвавлення «вторички» і додаткова маркетингова атака від забудовників по «первичці». Помітну активність продемонстрував вторинний ринок і після травневих свят — покупці частіше дзвонили й ходили на перегляди. «Сегмент «недорого» все ще продовжує падати: торік це було 25-50 тис. доларів, цього року це 20-40 тис.», — коментує керівник Комітету з інформаційних технологій і аналітики Асоціації фахівців з нерухомості України Едуард Бразас. Коли в першому кварталі поточного року спостерігався ажіотажний викид пропозиції, 80-90% попиту було сконцентровано в сегменті недорогого житла. Тоді для вторинного ринку «недорого» залишалося в межах 800-900 доларів за кв. м, а для первинного ринку — 1000-1200 дол. за кв. м. Варто відзначити, що, незважаючи на досить-таки тонку грань між «первичкою» і «вторичкою», попит на новобудови зміщений трохи вгору, де особливо популярні однокімнатні квартири вартістю до 40 тис. доларів (за такою ціною можна знайти «двушку» на вторинному ринку), а двокімнатні за ціною близько 60 тис. дол.

За даними консалтингової компанії City Development Solutions (CDS), на початку 2016 року найдешевше житло на нових об’єктах економ-класу в Києві пропонувалося за 13 000 грн./кв.м., максимальна ціна нової пропозиції економ-сегменту досягала 22 900 грн./кв.м. Ціни на житло комфорт-класу коливалися від 14 500 грн/кв.м до 33 500 грн/кв.м. Сегмент бізнес-класу також активно практикував ціновий демпінг — квартири пропонувалися від 18 700 грн/кв.м до 53 860 грн/кв.м. Нові проекти представлені як масштабними житловими комплексами, які передбачають власну інфраструктуру, так і невеликими житловими будинками на кілька секцій. Нова пропозиція, яка вийшла на первинний ринок на початку 2016 р., лише на чверть презентована житловими комплексами, що припускає будівництво більше одного будинку.

Ще однієї тенденцією в будівництві новобудов стало проектування тільки 1- і 2-кімнатних квартир як найбільш затребуваних об’єктів. У результаті лише в половині нових ЖК, що відкрили продаж у 2016 р., є 3-кімнатні квартири. «Ринок первинного житла вже впритул наблизився до тієї точки, коли принцип «дешево й швидко» перестає працювати. Покупцеві є з чого вибирати як по якості, так і за ціною. Він витрачає багато часу на свій вибір, порівнюючи й матеріали, і якість обробки, й інфраструктуру, і, звичайно ж, свої майбутні платежі за обслуговування», — підкреслює директор по маркетингу City Development Solutions Наталія Комолова.

Найбільш стабільним по своїй активності залишається ринок оренди. Більш-менш комфортну квартиру для проживання в Києві можна орендувати за 5-6 тис. гривень, рідше зустрічаються пропозиції за 3 тис. грн. Останні півроку маленький вибір квартир слабко відповідає наявному попиту. На ринок оренди вплинуло й зростання комунальних платежів: якщо 2-3 роки тому до ціни за оренду додавалися показники лічильників, то сьогодні власники масово переходять на умови “оренда плюс коммуналка”. «Тенденція називається квазі-підвищення ціни: ціни тримати ті ж, але неприємний бонус — тисяча гривень за комунальні», — пояснює Є. Бразас. Таким чином, гарний об’єкт на ринку оренди не затримується й за кілька днів цілком може знайти свого клієнта.

Різні прогнози на друге півріччя очікують різні сегменти ринку нерухомості. Ринок оренди дає передумови до невеликого зростання, особливо в гривневому еквіваленті й відносно найдешевшої пропозиції. «Вторичка» прив’язана до долара, тому ринок буде продовжувати падати, хоч при перерахуванні в гривню, здавалося б, він росте. Козирі залишаються в рукавах первинного сегмента, однак кількість нової пропозиції, заявленої до введення в другій половині 2016 року, в умовах обмеженої платоспроможності населення буде підсилювати подальшу конкуренцію, прогнозують у консалтинговій компанії «Українська Торговельна Гільдія». У таких умовах забудовники будуть змушені знижувати вартість або створювати додаткову купівельну цінність за рахунок місця розташування, унікальної маркетингової й архітектурної концепції, сучасної інженерії, інфраструктури й послуг.

Анастасія Кулішенко, спеціально для “Вектор ньюз”

Україна є однією з тих майже 200 країн, які приєдналися до першої міжнародної угоди по реалізації природоохоронної політики, заснованої на ринковому стимулюванні зниження викидів парникових газів. Одна з ключових ідей прийнятого в Кіото Протоколу полягає в створенні умов для торгівлі емісійними квотами.

У теорії, це справді цікавий інструмент, який дозволяє країні, яка перевиконала свої зобов’язання по обмеженню викидів, залучити фінансові ресурси для подальшого підвищення енергоефективності своєї економіки.

Колишня українська влада (часів Януковича) не змогла чи не захотіла раціонально використовувати можливості Кіотського протоколу. Саме такий висновок можна зробити, оцінюючи програму закупівлі автомобілів для поліції. Адже придбання за кіотські гроші автомобілів МВС жодним чином не модернізує національну промисловість і не знижує енергоємність виробництва національного продукту в Україні, а просто збільшує збут, а значить, і виробництво дорогого японського продукту. У такій ситуації Україні дістається роль не бенефіціара міжнародної політики впровадження енерго- і ресурсозберігаючих технологій, а інструмента повернення “кіотських грошей” їх платникові — Японії. Невже ці гроші не можна було направити, приміром, на проекти розвитку виробництва в Україні автотранспорту, оснащеного ГБО? Ефект як для навколишнього середовища, так і для економіки був би більш суттєвим.

Коли влада обмінює емісійні квоти, які утворювалися за рахунок падіння виробництва й зупинки підприємств індустріального сектору, на “зелені” інвестиції, які не створюють перспектив розвитку економіки й генерації електроенергії з поновлюваних джерел, відбувається банальний розпродаж активів майбутніх поколінь.

Але, на жаль, і представники чинного уряду продовжують користуватися лекалами попередників. Кіотські гроші, які залишилися від нереалізованих проектів по заміні систем освітлення населених пунктів, направляють на придбання патрульних автомобілів з гібридною установкою. Звичайно, нові патрульні автомобілі будуть спалювати менше палива, але вони не створюють ВВП і не впроваджують нові природоохоронні технології на виробництвах.
Тим часом у світлі нової угоди, яка набуде чинності в 2020 році, відбудеться посилення вимог по викидах, яке викличе зростання цін на емісійні квоти, а отже, і підсилить конкуренцію серед їх продавців. Зрозуміло, що Україна залишиться в пулі, який формує пропозицію. Питання тільки в походженні майбутнього потенціалу зниження викидів. Або він буде формуватися за рахунок продовження політики деіндустріалізації країни, або за рахунок впровадження ресурсозберігаючих технологій. Уже сьогодні країни-“продавці” роблять ставку на стратегію модернізації своєї промисловості й зниження енергоємності ВВП, виходячи на ринок квот із пакетом пропозицій, який утворювався в результаті впровадження нових технологій. Тобто вони мотивують кіотськими грішми національний бізнес бути інноваційним, а отже, конкурентоспроможним на глобальному ринку.

Україні ж у досить важких кризових умовах при виборі моделі використання додаткових фінансових коштів, які утворюються, у тому числі, і від продажу емісійних квот, не зайве згадати відому притчу про рибу й вудку: “Дай голодному рибу — і ти нагодуєш його на один день. Дай йому вудку, навчи його ловити рибу — і ти нагодуєш його на все життя”.

Звичайно, немає нічого поганого в тому, щоб купити за рубежем нові автомобілі для поліції, але все-таки раціональніше придбати технології, які дозволяють виробляти в Україні інноваційний продукт, який буде затребуваний і на внутрішньому, і на зовнішньому ринках.

Михайло Резник, Заслужений економіст України,
спеціально для “Вектор ньюз”

Менше двох тижнів залишилося до того, як закон № 3251 про зниження ставок акцизу на автомобілі з пробігом набуває чинності. У соцмережах українці вже збираються в групи, щоб «рвонути за дешевими тачками», і діляться посиланнями польських сайтів з б/у автомобілями.

Таким чином, ідея, кинута екс-прем’єром А.Яценюком, пережила блокаду в парламенті, уникла президентських виправлень, не одержала публічної страти від МВФ і продовжує хвилювати уми й гаманці громадян.

Ціна питання
На сьогодні ми маємо нормативно-правовий акт, який передбачає з 1 серпня 2016 року зниження ставки акцизу за кожен куб.см завезеного в Україну б/у автомобіля від 2 до 28 разів залежно від об’єму й типу двигуна:
– із двигунами об’ємом до 1000 куб. см – 0,102 євро (раніше – до 1,44 євро),
– із двигунами від 1001 до 1500 куб. см – 0,063 євро (раніше – до 1,76 євро),
– із двигунами від 1501 до 2200 куб. см – 0,267 євро (раніше – 2,44 євро),
– із двигунами від 2201 до 3000 куб. см – 0,276 (раніше – до 4,99 євро),
– із двигунами понад 3000 куб. см – 2,209 євро (раніше – до 4,99 євро).

Правда, є й обмеження: пригнати машину з Росії (країни-агресора) не вийде, авто до 2010 року (слабше за Євро-5) теж не можна. Купувати більше одного автомобіля протягом року – не можна, а при відчуженні такого авто раніше ніж за рік із моменту ввозу в Україну акциз доведеться сплатити по повній ставці.

Історія закону
Боротьба навколо закону №3251 про зниження акцизів у стінах парламенту тривала з моменту його реєстрації 12 квітня 2016 року. Верховна Рада в першому читанні проголосувала за документ мінімально необхідною кількістю голосів (226) і відправила на друге, із внесенням виправлень у комітеті. Як показує сайт Верховної Ради, у першому читанні документ підтримали 100 депутатів від фракції БПП і лише двоє було проти. Фракція “Народний фронт” дала 49 голосів і лише один Антон Геращенко утримався. «Опозиційний Блок» у повному складі ігнорував це голосування, і лише один голос був “за”. Фракція “Самопоміч” майже в повному складі голосувала “за”. Була підтримка й більшості від “Радикальної партії”, “Батьківщини”, позафракційних. І лише від групи “Відродження” був тільки один голос підтримки, а вся інша група не голосувала. Поки в комітеті працювали над законопроектом, автомобільне лобі спробувало не допустити набрання законом чинності. Депутат від “Відродження” Дмитро Святаш, пов’язаний із автомобільною корпорацією АІБ, вніс у парламент проект постанови про скасування закону про різке зниження акцизів на старі авто. Проект постанови № 3251-П був зареєстрований у Раді 2 червня.

Нагадаємо, що за регламентом спікер парламенту не може підписати прийнятий закон і направити його на підпис президенту для набрання документом чинності, поки не буде проголосований проект постанови про його скасування. Таким чином, вихід законопроекту №3251 за межі парламенту затягувався. Річ у тому, що Д.Святаш був засновником корпорації “Автоінвестбуд”, одного з найбільших гравців автомобільного ринку України. Компанія займається імпортом і дистрибуцією автомобілів. В одному з інтерв’ю, п. Святаш підтвердив, що вже кілька років як вийшов зі складу засновників АІБу, а свої дії по блокуванню зниження акцизу пояснив тим, що «у нього болить серце за український автопром». Але Верховна Рада провалила постанову Святаша й повторно проголосувала за трохи змінений Закон №325. Документ підписав спікер, і текст ліг на стіл до Президента.

Ще тоді ходили чутки, що Порошенко може внести в текст документа свої пропозиції або зауваження, тим самим заблокувавши вступ закону в дію й повернувши законопроект на повторний розгляд парламенту.

Умови Порошенка: що це було?
Документ після Верховної Ради потрапляє до Президента разом із публічними зверненнями й листами. У результаті суспільний резонанс і змушує Петра Порошенка підписати документ без внесення виправлень і доопрацювання. Водночас глава держави домовляється з представниками парламентських фракцій, що депутати внесуть деякі «слушні» президентські виправлення. Зокрема, Президент хоче, щоб кожен українець міг завезти лише одне авто протягом чинності закону (2019-й), а не по одному на рік. Бажаючі одержати машину за зниженими акцизами матимуть особисто її пригнати. А заборону відчуження купленого на пільгових умовах автомобіля Порошенко запропонував продовжити з 364 днів до дати кінця чинності закону. А якщо ні, то «зекономлений» акциз доведеться доплатити. Але депутати так і не розглянули виправлення Президента, а пішли на канікули.

Але не все так просто. Нагадаємо, що президентські виправлення відкладені, а не відкинуті, а до норм закону придивляються кредитори України, а їхнє слово – закон, суворіший за прийнятий у Раді.

Питання на мільярди: МВФ – проти
Місія МВФ почала свою роботу в Україні 11 липня, і майже відразу ж у ЗМІ «просочилася» інформація, що МВФ не задоволений пробуксовками в прийнятті декількох законопроектів і небажанням уряду піднімати пенсійний вік. Також у переліку причин затримки переказу чергового траншу назвали й зниження акцизу на б/у автомобілі. Згідно з підписаним меморандумом із МВФ, Україна не повинна вводити нові податкові пільги, які своєю дією знижують надходження до бюджету і, як наслідок, призводять до зростання бюджетного дефіциту. А зниження акцизу — це саме податкова пільга: з одного боку, зменшуються надходження в результаті зниження акцизу, з іншого боку, купуючи іноземні автомобілі, українці точно перестануть брати вітчизняні, що, у свою чергу, доб’є українського виробника, а йому й так не солодко.

За даними «Укравтопрому», у червні 2016 року на українських заводах було зроблено 428 автотранспортних засобів, що на 65,9% менше результату торішнього червня й на 27,6% менше показника травня цього року. Але із січня по квітень поточного року в Україну імпортували 34 421 автотранспортний засіб, що на 57% більше ніж за аналогічний період минулого року. Загальна вартість завезеного автотранспорту була оцінена митницею в 539 426 000 доларів, і це без зниження акцизу й інших пільг. У структурі автомобільного імпорту найбільше валюти було витрачено імпортерами на закупівлю легкових автомобілів – 410 500 000 доларів. Ці гроші пішли на закупівлю 23 884 легковиків. Таким чином, у річному вирахуванні зростання імпорту легкових авто склало 45%.

Депутати обдурили президента чи народ?
Таким чином, зниження акцизу на б/у автомобілі більше суперечить здоровому глузду, аніж вимогам МВФ. «Не можна робити запорожці, а їздити на Mercedes, давати роботу іноземним компаніям, а свої підприємства залишати без замовлень. Економіка такі країни завжди карає, такі народи не виживають», – вважає член Комітету Верховної Ради України з питань податкової й митної політики Олександр Кірш. За його словами, живуть ті країни, які хоча б споживають власну продукцію. Якщо ми своїми рішеннями даємо роботу іноземцям і добиваємо власний автопром, то ми вбиваємо себе. Ця політика недалекоглядна. «Якщо й знижувати акциз, то вводити обмеження: щоб люди самі їздили за автомобілями для себе, щоб не багато, а одне авто в одні руки, не для перепродажу, а для власного користування, щоб на цьому не спекулювали фірми», — певен нардеп.

Кірш також відзначив, що президентські виправлення закону (Законопроект № 4905) до закону № 3251 про зниження акцизів на б/у авто нардепи все-таки проголосують уже після канікул. «Думаю, президентські виправлення все-таки проголосують, нікуди не подінуться. Бо вони, принаймні, обмежують свавілля цього закону. Не розглянули, бо не було явки. Депутати просто не ходять на роботу. Крім того, сам факт прийняття цього закону говорить, що серед депутатів є популісти, яким аби тільки мати гарний вигляд між людьми», – говорить він.

Чекати чи дочекатися
Однак навіть той вигляд закону, який набуває чинності з 1 серпня, містить досить багато серйозних стимувань, щоб імпорт авто на його умовах не був масовим, говорить головред журналу «Гроші» Олександр Крамаренко. «Очевидно, МВФ просто зневажив цим податковим послабленням, швидше за все – в обмін на ті умови, які президент Петро Порошенко висунув під час підписання цього закону. Як відомо, він запропонував депутатам буквально протягом кількох днів після підписання “серпневого” закону внести в нього зміни — скоротити ліміт кількості ввезених авто з однієї штуки на рік до однієї штуки за час дії пільгового режиму. Ну, і звузити коло осіб, які ввозять, – розмитнювати може тільки той, хто буде потім авто використовувати (заборона на відчуження протягом року залишається). Депутати, як відомо, за більш важливими законами про прохання Петра Порошенка “забули”. Тож закон почне діяти з 1 серпня в режимі “1 авто в рік на 1 особу (фізичну або юридичну)”, а продавати протягом року не можна”. У найгіршому для українців випадку депутати повернуться до закону не раніше вересня. Або зроблять вигляд, що остаточно забули», – говорить Крамаренко.

Водночас міністр фінансів України Олександр Данилюк заявив про можливість одержання траншу від МВФ уже в серпні. Він відзначив, що в переговорах між Україною й МВФ залишилося вирішити тільки технічні питання. “Є ще ймовірність, що рада директорів може відбутися в липні, є така ще ймовірність. Якщо це відбудеться в липні, значить, гроші ми одержимо на початку серпня. По МВФ у нас є попередній план – це 3-4 мільярди доларів у трьох траншах, і ми розраховуємо одержати всі три транші”, – сказав міністр. А якщо ні, то МВФ повернеться до українського питання після канікул наприкінці серпня.

На думку Крамаренка, таке потурання МВФ і наших євросусідам може пояснюватися не тільки небажанням напружувати уряд з досить-таки дріб’язкового приводу, але й тому, що вивезення старих авто зменшує навантаження на країни-експортери таких машин у сфері забруднення довкілля у зв’язку з їх утилізацією. «Екологічна» версія могла б пояснити, що відбувається, але має не занадто переконливий вигляд — ввозити по пільзі можна авто не старші 2010 року, тобто досить свіжі, з великим залишковим ресурсом. Такі авто, з екологічної точки зору, не викликають особливих проблем», – говорить він. Крамаренко вважає найбільш реальним сценарій, коли уряд тими чи іншими способами зробить зниження акцизу на б/у автомобілі непрацюючим. Або працюючим, але для дуже й дуже вузького кола покупців. Саме цю обіцянку й одержала місія МВФ, яка працювала в Україні. Цим же можна пояснити й олімпійський спокій кредитора.

Олексій Устиловський, спеціально для “Вектор ньюз”

13 липня 2016 року відбулося досить незвичайне засідання Комітету Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин. Річ у тому, що на якийсь час Комітет перетворився на якийсь круглий стіл, він же – медіа-майданчик для примирення адвокатів із силовиками — з детективами Національного антикорупційного бюро України. У результаті сторони, щоправда, не особливо примирилися, але хоча б не посварилися остаточно.

Нагадаємо, що конфлікт між адвокатським співтовариством і НАБУ вибухнув на початку липня після особливо цинічних обшуків кількох адвокатських об’єднань по так званій «газовій» справі Онищенка. Адвокати чи не відкрито називалися «пособниками» злочинців, «особами з адвокатськими посвідченнями, які покривають злочинні схеми» і так далі. При цьому досить грубо порушувалися базові принципи збереження адвокатської таємниці, оскільки детективи не стільки й не тільки шукали що-небудь «у газовій» справі, але й взагалі переглядали всі досьє, які потрапляли їм під руку. Наприклад, адвокат Андрій Циганков, який найбільше постраждав у всій цій «детективній» історії, заявив, що проглядалося й досьє Юлії Тимошенко, і досьє Євгена Казьміна. Смішно, але депутати відразу зреагували на знайоме прізвище, і напівжартівливо поцікавилися – а що, уже відкрита справа проти Тимошенко? Але насправді адвокатам було зовсім не до жартів.

За словами представника Комітету захисту прав адвокатів Київської області Віталія Наума, «нинішні порушення прав адвокатів є масштабними й зухвалими». При цьому, якщо справа резонансна, то порушення прав адвоката можна прогнозувати наперед. Адвокатів «прослуховують» за допомогою спецзасобів. Їм відверто загрожують, а іноді й просто не пускають на місце проведення слідчих дій.

Насправді, звичайно ж, порушення прав адвокатів з боку НАБУ були й раніше, просто 5 липня відбувся критичний удар, який зніс греблю довіри до силовиків. Адвокат Наум навіть розповів одну історію, яка демонструє тенденційність ставлення детективів НАБУ до адвокатів. Не дуже давно одна молода адвокатесса, яка до цього займалася винятково цивільними справами, відвідала НАБУ як захисник одного зі свідків. Одного цього відвідування виявилося досить, щоб уже через кілька днів в офісі адвоката з’явився «жучок». Чий і на якій підставі – незрозуміло. Більше того, поліція, яка прибула на виклик за фактом виявлення спецобладнання, дотепер не зареєструвала це правопорушення в Єдиному держреєстрі досудових розслідувань. «Така випадковість, напевно, не випадкова», — зауважили адвокати, при цьому додавши, що обшуки детективами НАБУ є ні чим іншим, як незаконним тиском і спробою вплинути на адвокатів у їх захисті. «Коли не вистачає процесуальної майстерності, беруться до силових методів», — це єдина й погоджена думка чи не всіх адвокатів на сьогоднішній день.

До речі, досить симптоматично й те, що поява «загального ворога» справді згуртувала роз’єднаний адвокатський корпус. Принаймні, відразу ж після засідання Комітету «закопали сокиру війни» Петро Бойко й Інна Рафальська – відповідно глави Рад адвокатів Київської області й м. Києва. Навіть спільне фото на пам’ять було зроблено.

А що ж НАБУ?

Директор Антикорупційного бюро Артем Ситник, звичайно ж, певен, що його детективи діяли в рамках закону на підставі рішень прокурора й слідчого судді. І в цьому він абсолютно має рацію – інша справа, що й рішення суддів адвокатів не влаштовують. Але це початок зовсім іншої історії.

Що ж стосується безпосередньо гучних обшуків, то під час засідання Комітету А.Ситник ще раз підтвердив раніше озвучену тезу, що, мовляв, обшуки в адвокатів у справі народного депутата Олександра Онищенка проводилися не у зв’язку з їхньою адвокатською діяльністю, а через підозри в причетності до злочинної діяльності. «У жодному разі ці обшуки не проводилися у зв’язку з тим, що певний адвокат представляє якогось клієнта, — запевнив він. — Коли ми бачимо, що в офісі управляють рахунками підприємств, задіяних у схемі реалізації коштів від цієї газової афери… мені здається, що ця підстава для обшуку». Також Бюро залишає за собою право у встановленому законом порядку й за наявності передбачених законом підстав проводити весь спектр необхідних слідчих дій відносно будь-яких категорій громадян, у тому числі й адвокатів.

І ось тут добродії детективи глибоко помиляються. Ну, ніяк не можна рівняти всіх громадян з адвокатами, і не тому, що хтось кращий, а в силу спеціальних гарантій професійної діяльності. Як відзначив із цього приводу глава Ради адвокатів Київської області Петро Бойко, «яка ж у такому випадку можлива процесуальна змагальність, коли слідчий приходить до адвоката, читає всі його досьє й доказову базу, а потім, проаналізувавши, які дані є у адвоката, іде до суду…». Це що стосується дотримання адвокатської таємниці, яку представники НАБУ сором’язливо намагаються обходити стороною.

Але й психологія силовиків, як і методика їхніх дій, теж викликає багато питань. «Вектор ньюз» уже писав і про згрозу зброєю адвокатам, і про хвастощі, що серед детективів є ті, хто «брав участь у розстрілах на Майдані». Про це досить емоційно нагадав адвокат Євген Солодко: «То що ж, ми всі тут обмінялися думками й телефонами, а детективи, які прямо порушили закон, і далі будуть продовжувати працювати, як нічого й не сталося?». Йому, звичайно, нагадали, що не справа парламентаріїв мирити або карати когось, але осад, як кажуть, залишився.

Втім, конструктив на засіданні все-таки був, що не може не тішити.

По-перше, директор НАБУ погодився проводити умовне звіряння порушень прав адвокатів. Для цього Артем Ситник і керівники органів адвокатського самоврядування регіонів обмінялися мобільними телефонами, щоб мати можливість прямого контакту й негайного реагування на будь-які інші порушення прав адвокатів у майбутньому. Також керівництво НАБУ підтвердило готовність щомісячного моніторингу «противадвокатських» дій своїх підлеглих. Це щонайманше говорить про те, що хоча НАБУ й відчуває за собою силу, але перегинати палку поки остерігається.

По-друге, адвокат Інна Рафальская озвучила необхідність негайного внесення змін до УПК у частині проведення обшуку. Йдеться про законопроект №3719 «Про внесення змін у Карний процесуальний кодекс України щодо окремих питань слідчих дій з метою забезпечення додаткових гарантій законності при їх проведенні».

Якщо коротко, то в законопроекті для забезпечення додаткових гарантій законності при проведенні окремих слідчих дій пропонується:
– заборонити тимчасове вилучення електронних інформаційних систем, дозволивши замість цього слідчим здійснювати лише копіювання інформації;
– дозволити застосування спецпідрозділів при проведенні обшуків у суб’єктів господарювання винятково на підставі постанови слідчого судді й тільки в карному провадженні по тяжких або особливо тяжких злочинам;
– і найголовніше: гарантувати доступ адвоката до процесу обшуку на будь-якому його етапі.

Що ж стосується обшуків в адвокатів, то тут бажано було б також внести зміни й у Закон про адвокатуру. Необхідно передбачити, щоб обшук у адвоката був можливий тільки після пред’явлення йому підозри, а також потрібно детальніше прописати процесуальний статус органів адвокатського самоврядування в таких карних виробництвах.

Усі інші пропозиції, які пролунали під час засідання Комітету, були, м’яко кажучи, з політичної кухні. Наприклад, член Комітету, народний депутат Георгій Логвинский підкреслив, що головне — знайти шляхи врегулювання порушень і шлях взаєморозуміння між НАБУ й адвокатами. Хоча зрозуміло ж, що на цьому етапі це просто неможливо. Що яскраво продемонструвала розмова на підвищених тонах між адвокатами й представником НАБУ відразу після завершення засідання Комітету.

Втім, як сказав голова Комітету Григорій Немиря, «наш Комітет є комітетом прав людини, а не комітетом захисту НАБУ. Головне тут, що ми повинні говорити не про те, помилився чи ні, а винен чи ні. У результаті ми маємо зробити все від нас залежне, щоб не було порушень закону й порушень принципу верховенства права».

За останній тиждень протистояння адвокатського співтовариства з антикорупційними органами інакше, як війною, і не називали. Зважаючи на все, зараз настало перемир’я.

Цікаво, чи надовго?

Іван Правдін, “Вектор ньюз”