Blog

Кондратенко Тетяна, адвокат АО «АФ «АКТІО»

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2” № 211 від 11.03.2020 року, в період з 25.03.2020 року до 24.04.2020 року заборонено, зокрема, відвідування закладів освіти, проведення всіх масових заходів, у яких бере участь понад десяти осіб, роботу суб’єктів господарювання, яка передбачає приймання відвідувачів (закладів громадського харчування, торговельно-розважальних центрів, фітнес-центрів тощо).

Враховуючи, що рівень захворюваності коронавірусом в Україні продовжує зростати, Кабінет Міністрів України постановою № 255 від 02.04.2020 року вніс зміни до зазначеної вище постанови, якою ввів додаткові заходи, деякі з яких можуть суттєво обмежити права громадян, зокрема, з 06.04.2020 року заборонено перебувати в громадських місцях без вдягнутих засобів індивідуального захисту (масок); перебувати групою осіб у кількості більше ніж 2 особи; відвідувати парки, сквери, зони відпочинку, лісопаркові та прибережні зони; перебувати на вулицях без документів, що посвідчують особу.

Порушення правил карантину передбачають адміністративну відповідальність
Кодекс України про адміністративні правопорушення доповнено статтею 44-3, яка передбачає відповідальність за порушення правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб», іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами та тягне за собою накладення штрафу на громадян від 17 000 грн. до 34 000 грн.

Тобто, за порушення правил карантинного режиму, в тому і числі й перебування в громадському місці без маски/відвідування парку, можуть накласти штраф в розмірі від 17 000 грн., а це ж заробітна плата майже за 4 місяці, це якщо брати мінімальну заробітну плату (можливо в такий спосіб хочуть компенсувати витрати бюджету, пов’язані з введенням карантину?)

Один із судів вже притягнув особу до адміністративної відповідальності за перебування в продуктовому магазині без засобів індивідуального захисту (медичної або респіраторної маски) та наклав штраф в розмірі 17 000 грн. (постанова від 01.04.2020 року, справа № 591/1906/20). Таке рішення є, але ми його в цій статті не аналізуємо.

Заборона на прогулянки
З огляду на теплу погоду, виникає бажання піти до парку та відпочити, а тому найбільш відчутною буде саме заборона відвідувати парки/сквери, яка почне діяти вже з 06.04.2020 року.

Але введені обмеження все ж дозволяють прогулянки, однак лише в присутності домашніх тварин, а тому якщо дуже хочеться продовжити ранкові прогулянки, то настав час завести домашнього улюбленця, ну принаймні введені обмеження спонукають нас це зробити (до речі, домашнього улюбленця можна взяти тут www.catfair.org).

При цьому зауважимо, що Кабінет Міністрів не визначив переліку домашніх тварин, з якими можна відвідувати парки, а тому, вочевидь, правомірними можна вважати прогулянки з тими ж хом’ячками та кроликами, а ситуація ж з рибками/папугами/рептиліями та іншими тваринами потребує додаткового дослідження.

В інших же випадках, за виключенням службової необхідності, відвідувати парки/сквери заборонено.

А це означає, що співробітник поліції може зупинити особу, яка буде знаходитись в парку без домашньої тварини та поцікавитись метою перебування, після чого скласти відносно такої особи протокол про адміністративне правопорушення, який в подальшому передається до суду для розгляду питання про притягнення/не притягнення особи до адміністративної відповідальності.

Для того, щоб відносно вас не склали протокол про адміністративне правопорушення, потрібно усвідомити для себе та мати змогу пояснити правоохоронцям різницю між відвідуванням та знаходженням, оскільки притягнути до адміністративної відповідальності можуть саме за відвідування парку/скверу.

Оскільки в законодавстві відсутнє визначення терміну «відвідування», необхідно використовувати загальнозрозуміле визначення цього слова, яке означає відвідування, як прихід кудись з метою відвідати когось/подивитись щось.

Тобто, відвідуванням парку можна вважати прихід до парку з метою відпочинку на свіжому повітрі, на підтвердження чого може свідчити повільна прогулянка територією парку, читання книжок/газет, «зависання» в телефоні, сидячи на лавочці в парку тощо (перелік не кінцевий). А отже, підставою для складення протоколу про адміністративне правопорушення є саме відвідування парку з метою відпочинку в ньому. Тоді як знаходження в парку з інших причин, як то проходження через парк, як спосіб дістатись до місця роботи/магазину, не є порушенням.

Разом з тим, радимо, прямуючи через парк до місця роботи, мати довідку з роботи (в менеджера з персоналу можна отримати довідку, в якій буде зазначено, де ви працюєте та за якою адресою), а прямуючи до магазину – не зайве мати з собою список із переліком продуктів, які потрібно придбати, при цьому рекомендуємо зазначати дату запланованого відвідування магазину.

Загальна рекомендація
Дотримуйтесь всіх правил карантину. Але якщо все ж не вдалось дотриматись певного правила, зберігайте спокій та зверніться до адвоката за правовою допомогою.

Автор: Роман Арсоєв, адвокат АО “АФ “АКТІО”

Загальновідомо, з якими труднощами зіткнувся бізнес в Україні при запроваджені владою обмежувальних заходів для боротьби з коронавірусною хворобою. Вкажемо на ті обставини, що є нині найважливішими для відносин комерційної оренди:
 введення карантину (Постанова КМУ №211 від 11.03.2020 з подальшими змінами);
 внесення карантину до переліку форс-мажорних обставин (Закон України №530-IX від 17.03.2020);
 обмеження пасажирських перевезень (зміни до Постанови КМУ №211, оформлені Постановою КМУ №215 від 16.03.2020; а для м. Києва також Протокол №16 Постійної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайної ситуації КМДА від 21.03.2020);
 запровадження владою антикризових заходів, зокрема, податкових пільг (Закон України №533-IX від 17.03.2020, зі змінами внесеними Законом України №540-IX від 30.03.2020) та внесення змін до Цивільного кодексу щодо регулювання орендних відносин на час карантину (Закон України №540-IX від 30.03.2020).

Запроваджені зміни до регулювання орендних відносин поставили нові питання, які стосуються як орендарів, так і орендодавців. Розглянемо які є варіанти врегулювання спірних відносин між орендарем та орендодавцем.

Зауважимо, що не дивлячись на нібито законодавчу визначеність в цьому питанні (закріплення карантину як форс-мажорної обставини, законодавче закріплення звільнення орендарів від сплати оренди на час карантину), через відсутність розширених роз’яснень, під час використання прийнятих норм виникає багато питань, а вірність найбільш сміливих позицій ще має підтвердити практика.

Тож є три основні варіанти.
1) Звільнення від сплати орендних платежів на підставі частини 6 статті 762 Цивільного кодексу України
Хоч законодавець вирішив в першу чергу доповнити перелік форс-мажорних обставин карантином, а Торгівельно-промислова палата України відзвітувала про чисельні звернення орендаторів щодо отримання сертифікату про настання форс-мажорних обставин, вважаємо найбільш вірним за поточних обставин застосування положень частини 6 статті 762 Цивільного кодексу України, які звільняють орендаря від сплати орендних платежів у випадку неможливості використання орендованого приміщення через обставини, за які орендар не відповідає. До того ж, Законом України №540-IX від 30.03.2020 Верховна рада України закріпила в прикінцевих положеннях Цивільного кодексу можливість звільнення наймача від плати за користування майном відповідно до частини 6 статті 762 Цивільного кодексу України на час карантину. Наразі, вбачається, що наведені зміни мають формальних характер, оскільки не впливають на умови застосування частини 6 статті 762 Цивільного кодексу України (неможливість використання орендованого приміщення), які все одно підлягатимуть доведенню в разі виникнення спору. Такими обставинами, за які орендар не відповідає, є пряма заборона Кабінету міністрів України на роботу закладів харчування, ТРЦ, фітнес-центрів тощо (постанова КМУ №211).

Водночас, постає питання можливості застосування даної норми до оренди офісних приміщень. Адже, користування офісними приміщеннями прямо не заборонена: переведення працівників на дистанційну роботу є лише рекомендацією, а при обмеженні пасажирських перевезень залишається можливість дістатися офісу особистим транспортом або таксі. Тому може скластись враження, що підстави для застосування частини 6 статті 762 Цивільного кодексу України до оренди офісів нібито відсутні.

Але неможливість використання офісних приміщень можна обґрунтувати шляхом розширеного тлумачення введених КМУ обмежень. Насамперед, звернемо увагу на положення договору оренди щодо призначення (мети) використання приміщенням (має бути умовою договору оренди, відповідно до вимог статті 773 Цивільного кодексу України). Як правило, це використання у господарській діяльності, використання як офіс.

Тут треба визначитися, яку діяльність провадить підприємство і що таке офіс.

Якщо підприємство надає консалтингові послуги, як правило, вони передбачають приймання відвідувачів (клієнтів). А така діяльність фактично заборонена Постановою КМУ №211: «…заборонити роботу суб’єктів господарювання, яка передбачає приймання відвідувачів…».

В такому випадку, з незалежних від орендаря обставин, орендар не може використовувати приміщення за призначенням у своїй господарській діяльності. Це підпадає під умови частини 6 статті 762 Цивільного кодексу України.

2) Застосування на час карантину положень про форс-мажор
Зрозуміло, практика реалізації частини 6 статті 762 Цивільного кодексу України та Постанови КМУ №211 лише має сформуватися: чи життєздатна наведена позиція буде вирішувати суд при зверненні орендодавцем з позовом до орендаря про стягнення орендних платежів. Тому, поряд з наведеним, вбачається можливим використання положень договору про форс-мажор з огляду на запровадження КМУ карантину. Законодавець створив для цього умови (вніс запровадження карантину до переліку форс-мажорних обставин), але, на нашу думку, запровадження карантину не в повній мірі може бути причиною неможливості виконання зобов’язань з оплати оренди: карантин не пливає на діяльність банківських установ, а відсутність коштів, невиконання зобов’язань контрагентами тощо не є форс-мажором. Проте, за наявною наразі практикою видачі сертифікатів ТПП, при застосуванні положень про форс-мажор орендарі можуть посилатися на вже зазначені обставини: постанова КМУ забороняє роботу окремих підприємств, та, при розширеному тлумаченні, всіх підприємств, які приймають відвідувачів. У випадку застосування наведених двох стратегій, відбувається певне запобігання негативних наслідків для орендаря: якщо суд не звільнить орендаря від сплати орендних платежів повністю, орендар, принаймні, не буде розраховуватися за прострочення платежів ще й штрафними санкціями.

3) Ініціювання зменшення орендної плати
Якщо розірвання договору оренди є небажаним, а такий ризик є з огляду на положення договору оренди та характер відносин з орендодавцем, вбачається доцільним не відмовлятися повністю від орендної плати, а ініціювати її зменшення. Це питання вирішується під час переговорів шляхом укладання відповідної додаткової угоди. Доречними аргументами для орендаря будуть, крім наведених вище обставини (обмеження пасажирських перевезень, заборона приймати відвідувачів) також те, що Закон № 540-IX від 30.03.2020 звільнив орендодавців від плати за землю та податку на нерухоме майно за березень 2020 року. Якщо до орендної плати включена компенсація зазначених податків, зрозуміло, що орендна плата підлягає зменшенню, принаймні, на їх розмір. Якщо переговори з орендодавцем не призведуть до порозуміння, орендар має можливість вимагати зменшення плати на підставі частини 4 статті 762 Цивільного кодексу України (якщо через обставини, за які не відповідає орендар, істотно зменшилась можливість користування майном) та частини 1 статті 652 Цивільного кодексу України (зміна договору у зв’язку з істотною зміною обставин), з подальшим зверненням до суду у випадку відмови орендодавця задовольнити таку вимогу.

Додатковим аргументом при застосуванні частини 4 статті 762 Цивільного кодексу України може стати неможливість використання приміщення за його призначення. Якщо орендоване приміщення використовується як офіс (це визначено в договорі), це, зокрема, передбачає присутність працівників на їх робочих місцях, де встановлене необхідне для роботи обладнання (персональні комп’ютери, оргтехніка), є доступ до баз даних підприємства (сервер), програмного забезпечення (1С, МЕДок), є доступ до паперових документів (справи клієнтів, контрагентів). Зрозуміло, що за поточних обставин (переведення працівників на віддалену роботу через обмеження пасажирських перевезень, карантину тощо) істотно знижується можливість орендаря користуватися орендованим приміщенням в якості офісу. Це регулюється нормами частини 4 статті 762 Цивільного кодексу України.

Тож можна констатувати, що влада надала орендарям інструменти для вирішення спірних питань оренди на час карантину. Успішність кожного з інструментів залежатиме від конкретних обставин та практики застосування нових норм, яка тільки формується.

Автор: Сергій Дяговченко, адвокат АО “АФ “АКТІО”

30 березня Верховна рада України прийняла в цілому як закон законопроект №3275 від 29.03.2020 “Про внесення змін до деяких законодавчих актів, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв’язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-2019)”. Станом на 31 березня закон готується до підписання Головою Верховної Ради України та подальшої передачі на підпис Президенту України. Оскільки вірогідність швидкого проходження встановленої процедури та набрання чинності цим законом достатньо висока, вважаємо за потрібне висвітлити певні новели.

Серед багатьох нововведень закону зупинимось на тих, які стосуються організації роботи підприємств.

З частини першої статі 21 Кодексу законів про працю України (надалі – Кодекс) виключено положення, згідно якого працівник укладаючи трудовий договір зобов’язується виконувати роботу з дотриманням внутрішнього трудового розпорядку.

Стаття 24 тепер прямо передбачає можливість укладення трудового договору про дистанційну (надомну) роботу.

Повністю нова редакція статті 60 Кодексу запроваджує гнучкий режим робочого часу. На цих змінах ми зупинимося детальніше.

Згідно ч.3 статті 60 Кодексу гнучкий режим робочого часу – це форма організації праці, якою допускається встановлення режиму роботи, що є відмінним від визначеного правилами внутрішнього трудового розпорядку, за умови дотримання встановленої денної, тижневої чи на певний обліковий період (два тижні, місяць тощо) норми тривалості робочого часу.

Такий режим може встановлюватися на визначений строк або безстроково як при прийнятті на роботу, так і згодом.

Частина 2 статті 60 Кодексу прямо передбачає, що на час загрози поширенню епідемії, пандемії та (або) на час загрози військового, техногенного, природного чи іншого характеру умова про дистанційну (надомну) роботу та гнучкий режим робочого часу може встановлюватися у наказі (розпорядженні) власника або уповноваженого ним органу без обов’язкового укладення у письмовій формі трудового договору про дистанційну (надомну) роботу.

Гнучкий режим може передбачати фіксований час, коли працівник має бути присутнім на робочому місці, та змінний, при якому робітник на власний розсуд визначає періоди роботи в межах встановленої норми тривалості робочого часу.

Частина 9 цієї ж статті визначає дистанційну (надомну) роботу як форму організації праці, коли робота виконується працівником за місцем його проживання чи в іншому місці за його вибором у тому числі за допомогою інформаційно-комунікаційних технологій, але поза приміщенням роботодавця. При дистанційній (надомній) роботі працівники розподіляють робочий час на свій розсуд, на них не поширюються правила внутрішнього трудового розпорядку, якщо інше не передбачено у трудовому договорі.

При цьому застосування як гнучкого графіку, так і дистанційної роботи не впливає на інші трудові права працівників: нормування, оплата праці та строки її виплати залишаються без змін.

Таким чином, законодавець спрощує роботодавцям можливість в умовах нинішнього карантину перевести працівників на віддалену роботу або відкоригувати робочі зміни відповідно до потреб виробництва. Згідно ч.2 статті 60 Кодексу застосування дистанційної роботи чи гнучкого режиму здійснюється наказом (розпорядженням) по підприємству без попереднього погодження з працівниками. Головна умова дистанційної (надомної) роботи згідно нової редакції статті 60 Кодексу – виконання роботи поза приміщенням роботодавця, але не обов’язково за місцем проживання, відтак роботодавці при переході на таку дистанційну роботу можуть нехтувати вимогами Положення про умови праці надомників, затвердженого постановою Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС від 29 вересня 1981 року № 275/17-99. Це знімає з них обов’язок перевіряти наявність належних житлово-побутових умов для виконання роботи та вказувати в наказі адресу виконання працівником роботи. Питання дотримання правил тиші, санітарних та пожежних норм при організації виконання роботи вдома також перекладаються на працівників. Оскільки всі інші умови праці мають залишатися без змін, на перехід на гнучкий графік чи дистанційну роботу не вважається зміною істотних умов праці.

Окремо зазначимо, що закон ще не вступив в силу і за загальним правилом зворотної сили не має, тому застосовувати гнучкий графік чи дистанційну роботу за описаним вище механізмом роботодавці зможуть лише з дня, наступного за опублікуванням закону в офіційній пресі.

Автор: Адвокат АО “АКТІО” Юлія Навроцька-Бузюн

Більшість з нас мріють про подорожі, проте, найближчим часом цим мріям не судилося здійснитися. Причиною цього є обмежувальні заходи, запроваджені державою з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Основні нормативні документи, якими встановлені обмеження, що унеможливлюють туристичні поїздки:
– Рішення Ради національної безпеки та оборони України від 13 березня 2020 р. «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки в умовах спалаху гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (введене в дію Указом Президента України від 13 березня 2020 р. №87/2020), згідно якого вводяться обмеження в перетині державного кордону України;
– Постанова Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. №211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» (зі змінами), згідно якої з 12 березня до 24 квітня 2020 р. на усій території України установлено карантин;
– Постанова Кабінету Міністрів України від 23 березня 2020 р. №228 «Питання перевезень авіаційним транспортом» (зі змінами), згідно якої заборонено з 12 год. 00 хв. 24 березня 2020 р. до 24 квітня 2020 р. прийняття та відправлення повітряних суден, що виконують пасажирські перевезення осіб, які здійснюють подорож з туристичною метою.

«Форс-мажорні» обставини
Таким чином, багато туристів, які придбали тури, дати яких припадають на період дії карантину, опинилися в ситуації, коли вже і гроші заплатили, і поїздка стала неможливою. Чи варто в цьому випадку розраховувати на компенсацію від туроператора?

Відповідно до ст. 20 Закону України «Про туризм» туроператор несе перед туристом відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору на туристичне обслуговування, крім випадків, якщо:
– невиконання або неналежне виконання умов договору на туристичне обслуговування сталося з вини туриста;
– невиконання або неналежне виконання умов договору на туристичне обслуговування сталося з вини третіх осіб, не пов’язаних з наданням послуг, зазначених у цьому договорі, та жодна із сторін про їх настання не знала і не могла знати заздалегідь;
– невиконання або неналежне виконання умов договору на туристичне обслуговування сталося внаслідок настання форс-мажорних обставин або є результатом подій, які туроператор (турагент) та інші суб’єкти туристичної діяльності, які надають туристичні послуги, включені до туристичного продукту, не могли передбачити.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню COVID-19» від 17 березня 2020 р. до переліку форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) було внесено карантин, встановлений Кабінетом Міністрів України.

Зважаючи на те, що карантин визнано форс-мажорною обставиною (обставиною непереборної сили) туристичні оператори автоматично заявили про неможливість виконання зобов’язань, які повинні були виконувати у період, що припадає на дію карантину. Більше того, повідомили, що суми сплачені туристами в оплату туристичних послуг, поверненню туристам не підлягають (оскільки це фактичні витрати туроператора, понесені у зв’язку з організацією туристичної поїздки).

Однак, необхідно враховувати, що сам по собі факт існування форс-мажорної обставини (обставини непереборної сили) не звільняє автоматично від відповідальності за невиконання зобов’язань за договором.

Відповідно до ст. 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов’язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов’язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Існує спеціальний порядок засвідчення форс-мажорних обставин. Відповідно до ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини та видають за заявою суб’єкта господарювання сертифікат про такі обставини.

Підставою для засвідчення форс-мажорних обставин є наявність форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), перелічених у ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», а також визначених сторонами за договором, які вплинули на зобов’язання таким чином, що унеможливили його виконання у термін, передбачений договором.

Форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за зверненням суб’єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, окремим зобов’язанням, виконання яких настало згідно з умовами договору, і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин. Для засвідчення форс-мажору заявник повинен обґрунтувати причинно-наслідковий зв’язок між форс-мажорною обставиною (обставиною непереборної сили) і невиконанням договірних зобов’язань.

З цього випливає, що сам по собі факт існування обставини (карантину) форс-мажором не є. Така обставина стане форс-мажором лише у випадку, якщо особою буде доведено неможливість виконання через неї передбачених умовами договору зобов’язань.

Крім того, важливим є те, що існування форс-мажорної обставини звільняє сторону договору від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання зобов’язання, проте не звільняє від обов’язку виконати це зобов’язання після припинення форс-мажору.

Однак, враховуючи загальну ситуацію, що склалася в Україні та світі, отримання туроператорами відповідних сертифікатів Торгово-промислової палати України, що засвідчують форс-мажорну обставину (обставину непереборної сили), є питанням часу.

Перспективи для туристів
– Компенсація (відшкодування)
Питання про можливість отримання компенсації (відшкодування) сплачених коштів від туроператора напряму залежить від конкретних умов договору на туристичне обслуговування, який укладено між туристом та туроператором. Чи передбачають умови договору можливість виплати компенсації (відшкодування) у разі настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили). Якщо так, то турист має право вимагати від туроператора такої компенсації (відшкодування). Проте, як свідчить практика, більшість договорів на туристичне обслуговування такої компенсації не передбачають.

– Відмова від туру
У разі прийняття рішення туристом про відмову від обраного туру, ануляція здійснюватиметься у відповідності до положень діючих договорів укладених з туристом. Відповідно до ст. 20 Закону України «Про туризм» турист вправі відмовитися від виконання договору на туристичне обслуговування до початку туристичної подорожі за умови відшкодування туроператору (турагенту) фактично здійснених ним документально підтверджених витрат, пов’язаних із відмовою. Фактично це означає, що у разі відмови туриста від туру, туроператор утримає з туриста суми, що були сплачені перевізнику, готелю тощо (такі витрати можуть складати близько 100% від вартості анульованого туру). Тому, перед тим як приймати рішення про відмову від туру, необхідно ретельно проаналізувати умови укладеного договору та наслідки його розірвання на вимогу туриста.

– Зарахування суми в оплату майбутніх турів
Враховуючи складну ситуацію, в якій опинилися і туроператори, і перевізники, і готелі, і туристи, наразі більшість туроператорів надають клієнтам можливість обрати нові дати поїздки та пропонують перенести (зарахувати) суму сплачених коштів, в оплату нових замовлень (турів) після скасування обмежень. Така пропозиція надасть можливість туристам не втратити грошові кошти та скористатися ними в більш безпечний для туристичних поїздок період.

Автор: Сергій Дяговченко, адвокат АО “АКТІО”

Згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. № 211 “Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2” з 12 березня 2020 р. до 3 квітня 2020 р. на усій території України встановлено карантин.

Вказаною Постановою забороняється відвідування закладів освіти її здобувачами, проведення масових заходів в яких бере участь більше 10 осіб, робота суб’єктів господарювання, яка передбачає приймання відвідувачів (закладів громадського харчування, торговельно-розважальних центрів, інших закладів розважальної діяльності, фітнес-центрів, закладів культури, торговельного і побутового обслуговування населення). Окрім цього вводяться певні обмеження в частині роботи громадського транспорту та перевезень пасажирів в міжміському та міжнародному сполученнях.

Окрім перерахованих вище (п. 2 Постанови), робота всіх інших підприємств, установ та організацій прямо не забороняється і вони можуть надалі продовжувати роботу в умовах карантину. Зашкодити роботі підприємства в таких умовах можуть обмеження в роботі громадського транспорту, які унеможливлять своєчасне прибуття на робоче місце працівників.

За таких умов власник (керівник) підприємства, в залежності від конкретних обставин справи та економічних міркувань, може вдатися до наступних кроків.

1. Тимчасово перевести працівника на іншу роботу за його згодою на строк до одного місяця.

2. Ввести на підприємстві режим простою.

3. Перевести працівників в режим дистанційної (надомної) роботи.

Роботодавцям слід також пам’ятати, що скористатися відпусткою без збереження заробітної платні (ст. 25 Закону України “Про відпустки) є правом робітника і не може застосовуватися примусово.

Розглянемо ці можливості окремо.

1. Тимчасове переведення працівника на іншу роботу.

Згідно статі 33 Кодексу законів про працю Україні в редакції від 20.03.2020 року (надалі – Кодекс), роботодавець за згодою працівника може тимчасово перевести його на іншу роботу, не обумовлену трудовим договором. Такий механізм може бути застосований у випадку, коли внаслідок обмежень на користування громадським транспортом певний працівник чи група працівників не можуть дістатися робочого місця, але є інший працівник, який може їх замінити.

Частина друга цієї статті дає роботодавцеві можливість здійснити таке тимчасове переведення і без згоди працівника, але на строк до одного місяця “лише для відвернення або ліквідації наслідків стихійного лиха, епідемій, епізоотій, виробничих аварій, а також інших обставин, які ставлять або можуть поставити під загрозу життя чи нормальні життєві умови людей”. При цьому оплата праці не може бути меншою ніж середній заробіток за попередньою роботою. Тут маємо наголосити, що вимога збереження середнього заробітку поширюється тільки на випадки тимчасового переведення без згоди працівника, оскільки при переведенні за згодою працівника розмір заробітної плати буде таким, на який погодився працівник. Тимчасове переведення без згоди робітника не застосовується до вагітних жінок, жінок, які мають дитину з інвалідністю або дитину віком до шести років, а також осіб віком до вісімнадцяти років.

Документальне оформлення такого переведення здійснюється в звичайному порядку наказами, однак, по-перше, в преамбулі наказів слід посилатися на згадувану на початку Постанову Кабінету міністрів України № 211, і, по-друге, обов’язково отримати відповідну письмову згоду працівника, бажано написану власноручно.

2. Введення на підприємстві режиму простою

Згідно статті 34 Кодексу, простій – це зупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами. У разі простою працівники можуть бути переведені за їх згодою з урахуванням спеціальності і кваліфікації на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації на весь час простою або на інше підприємство, в установу, організацію, але в тій самій місцевості на строк до одного місяця.

За загальним правилом, відповідно до ч. 2 ст. 113 Кодексу, про початок простою, крім простою структурного підрозділу чи всього підприємства, працівник повинен попередити власника або уповноважений ним орган чи бригадира, майстра, інших посадових осіб.

Оскільки в даному випадку ми розглядає простій підрозділу чи всього підприємства внаслідок карантину, акт простою складати недоцільно, а одразу видається наказ по підприємству про простій з посиланням на згадувану вище Постанову Кабінету міністрів України № 211. В такому наказі також обов’язково вказується час простою, категорії працівників, які підпадають під дію режиму простою, порядок оплати їх праці та необхідність чи відсутність їх присутності на робочих місцях.

Кодекс прямо передбачає, що час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу) (ч.1 ст. 113 Кодексу). Положення ч.3 цієї статті, яким передбачено, що коли виникла виробнича ситуація, небезпечна для життя чи здоров’я працівника або для людей, які його оточують, і навколишнього природного середовища не з його вини, за ним зберігається середній заробіток, на нашу думку, у випадку загальнодержавного карантину не застосовується, оскільки це не є виробничою ситуацією на окремому підприємстві.

Питання присутності чи відсутності працівників на робочому місці під час простою Кодексом не врегульоване і вирішується переговорами між роботодавцем та працівниками (див лист. Мінсоцполітики України від 04.10.13 р. № 179/06/186-13), однак з цього приводу також обов’язково має бути прийнято однозначне рішення.

3. Переведення працівників в режим дистанційної (надомної) роботи

Кодекс законів про працю України прямо не передбачає можливості застосування дистанційної (віддаленої) роботи працівників, хіба тільки ч.8. ст. 179 передбачає, що жінка або батько дитини, баба, дід чи інші родичі, які фактично доглядають за дитиною, у період перебування у відпустці для догляду за дитиною, за їх бажанням, можуть працювати на умовах неповного робочого часу або вдома. Однак статтею 141 Кодексу передбачено обов’язок роботодавця правильно організувати працю працівників, створювати умови для зростання продуктивності праці, уважно ставитися до потреб і запитів працівників, поліпшувати умови їх праці та побуту. В умовах запровадження карантину це положення може бути підставою для застосування прогресивних і сучасних способів організації праці, в тому числі і дистанційної (віддаленої).

Як не дивно, але формалізувати сучасну дистанційну (віддалену) роботу через Інтернет допоможе архаїчне з деякої точки зору Положення про умови праці надомників, затверджене постановою Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС від 29 вересня 1981 року № 275/17-99 (далі – Положення №275), яке діє в частині, що не суперечить Конституції та законам України, до ухвалення відповідних актів згідно з Постановою Верховної Ради України “Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР” від 12 вересня 1991 року №1545-XII.

Окрім цього можна згадати і Конвенцію Міжнародної організації праці №177 від 20 червня 1996 року “Про надомну працю”, однак ця Конвенція не ратифікована Україною і якихось детальних вимог до організації праці надомників, які би мали практичне застосування, не містить.

Згідно Положення, надомники – це особи, які уклали трудовий договір з підприємством про виконання роботи вдома особисто з матеріалів і з використанням знарядь та засобів праці, виділених роботодавцем або придбаних за рахунок його коштів, а також із власних матеріалів та з використанням особистих механізмів й інструментів із дозволу керівництва.

При всій своїй простоті, документальне забезпечення організації дистанційної (віддаленої) роботи має певні особливості.

Надомна праця, як правило застосовується при виробництві товарів народного вжитку та наданні окремих послуг громадянам та підприємствам, однак за рішенням адміністрації підприємства допускається виконувати вдома й інші роботи, якщо за характером і технологіями виробництва це можливо у домашніх умовах та економічно доцільно.

Пунктом 9 Положення № 275 встановлено, що організація трудових процесів удома допускається лише для осіб, які мають потрібні житлово-побутові умови. Надомники не можуть виконувати роботи, які створюють незручності сусідам. Окремі види робіт можуть допускатися лише з дозволу місцевих органів пожежної та санітарної інспекцій (п. 12 Положення).

Відтак, можемо дійти висновку, що більшість офісної роботи цілком може виконуватися вдома.

При всіх на перший погляд зручностях такої організації роботи, формально перенесення роботи до дому є зміною істотних умов праці в розумінні ч.3. статті 32 Кодексу, яка вимагає повідомлення працівника про такі зміни не пізніше, ніж за два місяці до такої зміни. В нашому випадку вбачається доцільним здійснювати таке переведення працівників тільки на підставі їх власноручно написаної заяви, в якій одночасно працівник повинен вказати, що наявні в нього житлово-побутові умови дозволяють виконувати таку роботу і не будуть створювати незручностей сусідам. Це дозволить нівелювати двомісячний термін для повідомлення і необхідність складати акт огляду приміщення працівника. Після цього необхідно видати наказ про переведення на надомну роботу, обов’язково вказавши в ньому адресу робочого місця працівника. В цьому ж наказі бажано прописати механізм взаємодії з працівником, наприклад, адреси електронної пошти, з яких будуть відправлятися завдання працівнику і на які працівник буде направляти результати виконаної роботи. Працівник має бути ознайомлений з таким наказом під розпис.

Автор: Владислав Максимов,
партнер, адвокат, керівник міжнародно-правового департаменту АО «АКТІО»

У зв’язку із введенням на території України карантину (постанови КМУ від 11 березня 2020 р. №211, від 16 березня 2020 р. №215, від 25 березня 2020 р.) актуальності набуло питання про наслідки введення карантину для виконання господарських зобов’язань, про співвідношення понять «карантин» і «форс-мажор», про правові наслідки карантину і форс-мажору.

Визначення форс-мажору і правове регулювання наслідків форс-мажору
Частина друга статті 141 ЗУ «Про торгово-промислові палати в Україні» встановлює, що форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об’єктивно унеможливлюють виконання зобов’язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов’язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, зокрема, відносить до таких обставин введення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади.

Відповідно статті 617 ЦК України, частини другої статті 218 ГК України особа, яка порушила зобов’язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов’язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили; у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб’єкт господарювання за порушення господарського зобов’язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов’язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Як підтверджується вплив форс-мажору
Відповідно частині першій статті 141 ЗУ «Про торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб’єкта господарської діяльності за собівартістю.

Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб’єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

З вартістю та загальними правилами отримання сертифікатів про дію обставин непереборної сили можна ознайомитись за посиланнями:
https://ucci.org.ua/tarifi-rakhunok-akti
https://ucci.org.ua/zaghal-na-informatsiia
https://ucci.org.ua/press-center/ucci-news/iakii-paket-dokumentiv-neobkhidno-podati-dlia-oderzhannia-sertifikatu-pro-fors-mazhorni-obstavini

Форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за зверненням суб’єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, окремим податковим та/чи іншим зобов’язанням/обов’язком, строк виконання яких настав згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів, але виконання яких стало неможливим через наявність обставин непереборної сили. Такі обставин, для їх засвідчення, мають бути такими, що унеможливили виконання зобов’язання у строк, передбачений відповідно договором, контрактом, угодою, типовим договором, законодавчими та/чи іншими нормативними актами.

Заявник має право звертатися за засвідченням форс-мажорних обставин у разі вже порушеного строку виконання зобов’язання у зв’язку з введеним карантином. Для засвідчення форс-мажору і видання сертифікату заявник обґрунтовує причинно-наслідковий зв’язок між карантином (як одним із проявів форс-мажору) і невиконанням договірних зобов’язань заявником, як зацікавленим суб’єктом.

Вищий господарський суд України у постанові №910/14139/14 від 4 травня 2016 зазначив, що «при вирішенні питання щодо впливу обставин непереборної сили має бути підтверджено не факт настання таких обставин, а саме їхня здатність впливати на реальну можливість виконання зобов’язання».

Сертифікат отримано. Дію форс-мажору підтверджено. Що далі?
Карантин, введений Кабінетом Міністрів України, є обставиною непереборної сили (обставиною форс-мажору). Форс-мажор є підставою звільнення від відповідальності за порушення договірного та/або встановленого законом зобов’язання, для відстрочення виконання такого зобов’язання на час дії форс-мажору, але не від самого виконання такого зобов’язання. Основне зобов’язання має бути виконано, як тільки це стане можливим після закінчення впливу дії обставин непереборної сили.

В будь якому випадку, після отримання сертифікату про дію обставин форс-мажору, заявникові доцільно письмово повідомити відповідного контрагента про початок дії обставин форс-мажору, про отримання сертифікату (з додаванням його копії), про правові наслідки форс-мажору для сторін зобов’язання.

Таке письмове повідомлення має супроводжуватись доказами його відправлення, які разом із оригіналом сертифікату, можуть стати в пригоді при можливому судовому розгляді спору.