Головна теза статті: Асоціація захисту прав правників і я як голова її Правління змушені констатувати, що внаслідок запровадження так званої реформи прокуратури (а насправді – псевдореформи), створюється загроза існуванню Правової Системи в нашій державі. Адже через спотворене бачення реформування цього правового інституту відбувається нехтування принципами верховенства права, що ставить під сумнів побудову нових правоохоронних органів за європейськими стандартами та у відповідності з демократичним вектором розвитку України. Таке реформування є значним кроком назад у побудові Правової Держави в Україні
В заголовок цієї статті зовсім невипадково винесена фраза з культового радянського мультфільму “Пригоди капітана Врунгеля” про те, що “як ви яхту назвете, так вона і попливе!”. Справа в тому, що 8 жовтня 2019 року стало відомо, що працівники органів прокуратури написали листа до Президента України Володимира Зеленського з приводу так званої реформи прокуратури.
І в цьому листі є ось такі речення:
– «Стало модним поливати брудом прокуратуру».
– «Крок у темне середньовіччя, у час охоти на відьом та всесильної влади інквізиції».
– «Слухняне стадо, що слухається свого пастуха».
– «Наявність стажу роботи в прокуратурі – гірше ніж наявність судимості».
– «В нашій державі тхне диктатурою»
Якщо зовсім коротко, то після цитування оцих п’яти тез, які були висловлені у листі співробітників прокуратури до Президента, можна було б вже ставити крапку. Як це зробили деякі шановані адвокати, майже зловтішаюсь відзначаючи, що ось не тільки адвокатуру хотіли «відреформувати», але й «прокурорським» зараз дістанеться під час повального і свавільного реформування. Проте я маю іншу думку, бо і в якості голови Ради адвокатів Закарпатської області я завжди обстоював тезу про те, що лише встановлення Правової Держави врятує Україну. Та й в якості голови Правління Асоціації захисту прав правників впевнений, що Правова система – є саме системою, тобто працює на захист прав і свобод громадян виключно у своєму комплексному розвиткові, законній основі і на принципах верховенства права. І якщо вже щось і реформувати – не важливо: адвокатуру чи прокуратуру – то виключно і тільки на цих засадах. Бо інакше ми не тільки не побудуємо Правову Державу, але і банально зруйнуємо все те, що вже є в країні.
Саме з таких позицій я і хочу навести декілька думок з приводу сучасного (вже хто-зна якого за черговістю) етапу реформування прокуратури. Бо з перших вуст знаю, що останні кілька років органи прокуратури перебувають у стані постійного “реформування”. І як говорять самі «вихідці з Системи», “більшість працівників прокуратури вже брали участь у „реформі“ та не лякаються взяти участь у новій „реформі“, але хочуть, щоб реформа ця була на законних та людяних умовах, без порушень основних прав та свобод”. Проте у згаданому вище листі від обурених прокурорів сказано про те, що реформатори підійшли до організації чергового „оновлення“ прокуратури як до побудови «слухняної отари овець». І ці побоювання мають під собою підстави, і водночас не мають нічого спільного ані з демократичними принципами розвитку держави, ані з європейським вектором розвитку України.
“Те „оновлення“, як його прописано у відповідних Законі та Положенні, не має нічого спільного зі створенням дійсно незалежного органу з незалежними та кваліфікованими прокурорами”, — йдеться у листі. Наголошується й на тому, що “такого ступеню цинізму та нехтування демократичними і суто людськими цінностями у боротьбі за владу в прокуратурі та взагалі, наше суспільство не спостерігало будь-коли за часи незалежності”. Крім цього, працівники органів прокуратури також запитали Зеленського, для чого він та підконтрольний йому парламент ухвалюють “відверто дискримінаційні закони, згідно з якими прокурори — це люди другого сорту та не мають суто людських прав, передбачених КЗпП України”. А от це питання спробуємо дослідити більш грунтовно, тим більше, що дотично воно дасть відповідь і стосовно намірів щодо реформування і адвокатури, і судової влади – і відтак і Правової Системи України.
Останніми роками сучасній українській прокуратурі не дорікнув, мабуть, лише лінивий. І приводів для критики було справді достатньо. Починаючи від запитань про розслідування резонансних справ, втручання в роботу нових антикорупційних інституцій, політичну мотивованість у діяльності і закінчуючи освітою генерального прокурора та низьким рівнем довіри до цього органу серед населення. Але хіба з цим відразу почав боротьбу новий Генпрокурор? На жаль, ні. Однією з пілотних ініціатив реформаторів стало перейменування Генпрокуратури в Офіс генпрокурора. Верховна Рада вже дала добро на це, і перейменування має відбутись до кінця року. Така суто ритуальна процедура – насправді хитрий хід для того, аби без зайвого головного болю позбавитись старих працівників та набрати нових у формально нову структуру. І це вже не просто здогадки, але Схема. Бо за аналогічним порядком було «перейменовано» і Адміністрацію Президента. Якщо ця схема буде відкатана на прокурорах, то, ймовірно, тоді так само переформатують і суди, і адвокатуру.
І чи залишиться там хоч хтось з професіоналів – велике запитання.
Тим більше, що обіцяти – це одне, а робити – трохи інше. Наприклад, публічно було оголошено про те, що зовсім скоро буде ліквідована військова прокуратура. Водночас новим військовим прокурором В.Чумаком було оголошено про те, що військова прокуратура відмовиться від практики попередника Анатолія Матіоса набирати купу невластивих для себе справ, а зосередиться виключно на тих, що пов’язані з військовими та армією. Але відразу після цих заяв відомство Чумака взялося розслідувати насильницьке видворення Михайла Саакашвілі до Польщі в лютому 2018 року, коли спецпризначенці не дали тому доїсти хачапурі в київському ресторані. Де ані армії, ані військових не було жодного.
Ось і виходить, що «Оновлена. Професійна. Ефективна» (як її анонсував Р.Рябошапка) прокуратура може й буде створена, а може й не буде. Тим більше, що тренд на «нові обличчя» в прокуратурі зовсім не новий. Ви будете здивовані, але ось цитата Юрія Луценка трирічної давнини: «93% кандидатів жодного дня до цього не працювали в прокуратурі. Це вливання нової крові, про яке ми говорили на початку нашої спільної роботи, відбулося і хочу наголосити, що це не одноразова акція, а постійна робота». Тому це як мінімум історичний сигнал для ініціаторів подібних реформ, що звільнити усіх і набрати нових – це ще не зовсім реформа.
Більше того, навіть за новим, щойно прийнятим законом (проект 1032), не все видається справді реформаторським. Наприклад, з недавніх пір у кожного прокурора є два варіанти поведінки: або звільнитися, або спробувати себе на атестуванні. Останнє буде складатися з двох частин: тести та співбесіда. Це є нормальною європейською практикою. Але трохи насторожує, що при цьому будуть оцінюватися не лише професійні знання прокурорів, а й перевірятися їхня доброчесність. Провал з діяльністю та абсолютною заангажованістю Громадської Ради Доброчесності при ВККС мав би застерегти від огульного застосування такої практики. Але насправді все вийшло навіть гірше. Бо прокурорів сьогодні вже змушують писати розписки з приводу того, що у разі неуспішного проходження будь-якого етапу атестації їх буде звільнено з посад. І особливо цікавим виглядає наступний пасаж: «Крім того, погоджуюсь з тим, що під час проведення співбесіди та ухвалення рішення кадровою комісією може братись до уваги інформація, отримана від фізичних та юридичних осіб (у тому числі анонімно!), яка не підлягає додатковому офіційному підтвердженню». Анонімно і без офіційного підтвердження!!! Може це і не крок у середньовіччя, але відсилка до сталінських репресій так точно.
Бо якщо поставити задачу «збити» того чи іншого претендента, достатньо буде завалити кадрову комісію анонімними повідомленнями про його вигадані гріхи. Це може стати цілковитою підставою, аби людину визнали недоброчесною і звільнили.
І це на фоні того, що окрім перейменування прокуратур, яке увімкнуло «зелене світло» процесу атестації, вищезгаданим законом про реформу прокуратури призупиняється діяльність Контрольно-дисциплінарної комісії прокурорів та Ради прокурорів, а всі кадрові питання – «кого стратити, кого милувати» – фактично вирішуються одноосібно шефом ГПУ. Іншими словами, подібна квазі-реформа прокуратури не лише повністю ігнорує будь-які трудові права, але й фактично вимиває сутність органів прокуратури, формуючи новий орган не за ознакою професійності, але виключно кумівства чи приязних стосунків. Або гарного чи поганого ставлення активістів з грантових організацій, які полюбляють отримувати кошти з-за кордону на постійний пошук «недоброчесних» відьом і відьмаків. В будь-якій сфері.
Звісно, перезавантаження – це добре. Але в Україні будь-яке перезавантаження відбувається з певними особливостями і перезавантаження прокуратури може не стати виключенням з правил.
По-перше, призупинивши діяльність КДКП та Ради прокурорів, можемо отримати ситуацію, коли рішення, що ними приймалися, буде приймати одна людина – генпрокурор (хоча в законі про це не йдеться, однак ризик впливу головного прокурора країни на такі процеси ніхто не може заперечити).
По-друге, дуже багато буде залежати від того, як буде проведений новий добір. Адже від його максимальної об’єктивності та прозорості буде залежати не лише ефективність прокуратури, а й довіра до неї з боку населення. І в цьому контексті хотілося б очікувати не “свою” прокуратуру, а прокуратуру з чесним відбором на посади.
По-третє, оскільки перезавантаження у більшості буде прописане у підзаконних нормативних актах (наказах, порядках, положеннях тощо), потрібно бути пильними до того, що у цих документах буде прописано. Адже недоліки атестаційної процедури поховають саму ідею перезавантаження. Це, власне, відбулося у Національній поліції, коли більше 70% вчорашніх міліціонерів успішно стали новими поліцейськими, а ще частина – відновилася після виграних судових процесів – і, здебільшого, через недоліки процедури переатестації.
По-четверте, але не в останню чергу – багато буде залежати і від самого генерального прокурора, а точніше – від рівня його залежності від політичної влади в країні, адже його попередник, здебільшого, був справедливо критикований саме за це.
І на всі ці зауваження поки що немає аж найменшої позитивної відповіді.
Наведу приклад. 8 жовтня 2019 року в День юриста Руслан Рябошапка призначив своїм заступником Віктора Трепака, який усю свою трудову кар’єру провів у… СБУ. Звичайно, що це також правоохоронний орган, але специфіка діяльності Служби абсолютно не співпадає з прокурорською. Більше того, на своїй сторінці у Фейсбук Трепак сам про це сказав: «Мене призначено на посаду заступника Генерального прокурора. Безперечно, власне прокурорська діяльність для мене є новою. Але думаю освоїти її максимально швидко». Тоді який сенс в такому призначенні?
В зв’язку з цим, для мене також незрозуміло: яка різниця між бувшим Генпрокурором без юридичної освіти та новопризначеним Генпрокурором, який закінчив Соломонів університет, але взагалі пропонує набирати в прокуратуру осіб не тільки без будь-якого досвіду роботи на посаді прокурора, а навіть без обов’язкового проходження навчання протягом 1 року в Академії прокуратури, чого немає в жодній країні Європи?! Ви уявіть, якого рівня підготовки будуть «прокурори» як в окружних, так і особливо обласних прокуратурах та тим більше – в «Офісі Генпрокурора», які не будуть мати навіть уяви, що таке «процесуальне керівництво досудовим розслідуванням», а тим більше — «нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування», чим воно відрізняється від «організації досудового розслідування».
Більше того, аналізуючи вищезазначену проблему та останні законодавчі ініціативи нової Верховної Ради (чергове «реформування» органів прокуратури, подальше «витіснення» звідти професійних і досвідчених прокурорів), а також заяви нового Генерального прокурора, який ні словом не обмовився про катастрофічний стан дотримання прав і свобод громадян, складається враження, що в Україні досі особливо ніхто не зацікавлений в побудові дійсно правової, демократичної та європейської держави, в створені сильних і незалежних правоохоронних структур, в побудові дієвої системи стримувань і противаг, в повазі до прав і свобод громадян.
Так, необхідно звернути увагу на пункт 9 Прикінцевих та перехідних положень закону (проект № 1032), яким визначається, що «з дня набрання чинності цим Законом всі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру». Такі законодавчі приписи, я впевнений, є дискримінаційними і суперечать вимогам частини третьої статті 22 Конституції України про те, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Адже, по-перше, при здійсненні реорганізації підприємства чи установи (чим саме й є так званий «перезапуск» прокуратури) незалежно від форм організації чи виду діяльності працівник повинен бути повідомлений про своє вивільнення персонально не пізніше, ніж за два місяці (ч. 1 ст. 49-2 Кодексу законів про працю України; далі – КЗпП).
По-друге, якщо працівник прокуратури перебуває на лікарняному, у відрядженні чи у відпустці, він не може бути звільнений, оскільки у ці періоди за такими особами повинно бути збережене місце роботи (ст. 74, ч. 3 ст. 121 КЗпП). Крім того, реалізація вказаних пропозицій проекту на практиці може також призвести до корупційних зловживань з боку осіб, на яких буде покладений обов’язок формування нового складу прокуратури, на що в дійсності і направлені зусилля «нової» команди.
По-третє, положення статті 42 КЗпП щодо переважного права на залишення на роботі при вивільненні працівників у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці вступають у суперечність із необхідністю додержання високого рівня професійних знань та умінь працівників прокуратури, адже при скороченні чисельності чи штату працівників у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці, інші ж преференції щодо залишення на роботі надаються за умови рівної продуктивності праці і кваліфікації.
Тому так і відбувається, що ми декларуємо високий рівень правової культури, а самі при цьому ігноруємо свій Основний Закон, зневажливо ставимось до вимог інших законів, чим неминуче створюємо сприятливі умови для процвітання злочинності, корупції та безкарності. Ми, начебто, хочемо отримати позитивний результат в діяльності нашої влади, але, нічого корисного для цього не робимо, бо на більшості керівних посад в правоохоронних органах як перебували раніше, так, на жаль, і продовжують на них призначати непрофесійних та некваліфікованих людей, діючи по принципу: головне, щоб були «свої».
Неприйнятною і відверто шкідливою є пропозиція в законі про скорочення 5000 працівників прокуратури, що вже пропонувалося в 2014 році. Ради об’єктивності, попередня Верховна Рада в подальшому зрозуміла хибність таких ідей і виправила свою помилку. Дійсно, сучасним «реформаторам» потрібно знати, що сьогодні навантаження на прокурорів є фізично непосильним (в цьому році у провадженні прокурорів перебувало до 2 млн кримінальних справ). Про який тоді нагляд за додержанням законів, як це сказано в Законі «Про прокуратуру» і КПК України, чи організацію і процесуальне керівництво у відповідності до нових конституційних функцій прокуратури можна вести мову, якщо на одного прокурора буде припадати в середньому від 500 до 800 кримінальних проваджень, частина з яких розслідується, а інша – з їх участю розглядається в судах?
Тому, які б не придумували нові «реформатори» ідеї про «систему оцінювання якості роботи прокурорів» чи «порядок вимірювання та врегулювання навантаження на прокурорів», при такому безглуздому скороченні прокурорів (як це ними проголошується) прокуратура не зможе забезпечити виконання покладених на неї функцій, якби про це не обіцяв новий Генпрокурор, який просто не усвідомлює криміногенної ситуації в державі на сьогоднішній день.
З урахуванням викладеного, у мене склалося враження, що про дотримання загальних засад кримінального провадження, я вже не говорю – про права працюючих ще сьогодні прокурорів, в першу чергу професійних і досвідчених, ніхто не думає. А значить, під загрозою опиниться вся Правова Система України! Бо правоохоронна система і називаєтся такою, тому що діяти вона має для досягнення однієї мети. Саме як система. Якщо хоч одна її складова не працює, то і система не діє.
І ще одне “придворні реформатори” усіх часів завжди намагаються швидко довести своєму Королю чи Президентові свою важливість та універсальність. Так не буває. Краще ніж професіонали проблеми професії знають лише професіонали високого рівня.
Всі знають, що за іншою своєю освітою я є істориком. Так ось упродовж 1920-х – початку 1930-х рр. одним із ключових принципів призначення покарання на території нашої держави був класовий підхід. У часи революції 1917-1921 рр. вважалося, що переможені експлуататорські класи чинитимуть запеклий опір «владі робітників і селян», що в умовах мирного будівництва трансформується з відкритої конфронтації в злочинну діяльність. У політичному звіті ХVІ з’їзду ВКП(б), що відбувся у 1930 р., Й. Сталін окремо зупинився на визначенні форм, яких на той час набував класовий опір ворога: «Злісне шкідництво верхівки буржуазної інтелігенції у всіх галузях нашої промисловості, звірська боротьба куркульства проти колективних форм господарства у селі, саботаж заходів радянської влади з боку бюрократичних елементів апарату, які є агентурою класового ворога – такі поки що головні форми опору тих класів нашої країни, які відживають». Так ось дуже б не хотілося б, щоб нова влада, яка зараз є в Україні пішла цим самим шляхом, визначаючи винних за принципом «наш – не наш» і з позицій «злісного шкідництва», яке в сучасному суспільстві трансформувалось у так звану доброчесність.
І про це вже треба казати прямо сьогодні. Публічно і голосно.
Бо знову є актуальними слова відомого антифашиста Мартіна Німеллера: «Спочатку вони прийшли за євреями. Я мовчав, я не був євреєм. Потім вони прийшли за комуністами. Я мовчав, я не був комуністом. Потім вони прийшли за профспілковими працівниками. Я мовчав, я не був профспілковим працівником. Потім вони прийшли за мною. І не залишилося нікого, хто міг би допомогти мені».
До суддів ще йдуть.
До адвокатів хотіли прийти минулого року (проект №9055).
До прокурів вже прийшли.
Хто допоможе всім нам?
Отже, підсумовуючи написане, можемо переконливо стверджувати, що сучасне реформування органів прокуратури треба зупинити законодавчим шляхом, і натомість провести широке обговорення усіх аспектів такої реформи, отримати висновки міжнародних інституцій і впровадити реформу таким чином, щоб вона відповідала потребам Українського Суспільства.
В згаданому на початку статті мультфільмі не просто так говорилось про назву корабля, бо якщо називатиметься яхта “Перемога” – то буде її шлях успішним, а як “Біда ” – то відповідно поганим. Враховуючи історичний момент, в якому зараз живе Україна, будь-яка реформа має відбуватись і з правильною назвою, і з правильною своєю сутністю, бо інакше буде “біда” для всіх. Реформи мають не шкодити державі і Правовій Системі, а будуватись на засадах демократії та принципах верховенства права, нести “перемогу” Українському Народу. Саме на цьому слід базуватись у будь-яких процесах перетворень, бо інакше нам ніколи не побудувати Правову Державу в Україні.
Олексій Фазекош,
Голова Правління Асоціації захисту прав правників,
голова Ради адвокатів Закарпатської області,
кандидат юридичних наук
.png "Асоціація судових репортерів закликає не поширювати фейки проти суддів")
.jpg "Реверс на справедливість")
Єдиний спірний момент, який породило сьогоднішнє рішення ОАСК, це те, що тепер у нас в країні відразу два глави КС. Адже О.Тупицького ніхто не звільняв, але й С.Шевчука відновили в негайному порядку. Все ж, припускаємо, що дана колізія буде вирішена вже найближчим часом.
