Blog

Як запорізькі судді листа проти прокурора писали

Для багатьох громадян України не є таємницею той факт, що більшість так званих війн в правоохоронній сфері – від славнозвісних «ментівсько-гебістських» початку 90-х до сучасних «набушно-прокурорських» – проводились не внаслідок певних дій, а заради чогось у майбутньому. Отримати нові повноваження, затвердити перерозподіл сфер вплив тощо. Однак за будь-яких умов усі ці розборки підкорювались декільком негласним правилам: 1) якомога менше піару, 2) не маніпулювати при цьому законом і своїми правами як способом захисту перед довірливими громадянами.

Та світ змінюється, й digital-епоха диктує власні вимоги, що можна яскраво проілюструвати на прикладі «невдоволення» діями прокурора Запорізької області Валерія Романова з боку представників Феміди цього ж регіону.

Справа в тому, що судді Запорізької області написали декілька листів РЕЗОНАНСного характеру на адресу Вищої Ради Правосуддя та Генерального прокурора зі скаргами на В.Романова, лейтмотив яких простий й зрозумілий: «тиск на суддів», «з метою залякування суддів», «сприяє формуванню негативної думки в суспільстві про судову гілку влади», «підрив авторитету та дискредитація суддів». І от що цікаво, судді одночасно зі скаргами вирішили перевести конфлікт у публічну площину. Якщо чесно, то попервах здавалося, що тут щось банальне – прокурор обстоює чиїсь «конкретні права», від суддів вимагають «правильного» рішення, от останні й здійняли «бучу», палаючи праведним гнівом. Та насправді все виявилось трохи інакше.

Дивно, але ми так і не знайшли у ЗМІ жодних повідомлень з боку прокурора Романова щодо того, які ж «погані» судді Запорізької області. І не сказати, що у прокурора не вистачає духу вийти у публічний спір, бо саме йому свого часу довелося відкривати кримінальне провадження проти Геннадія Корбана. То ж перебувати під світлом софітів для нього звична справа. Мабуть, все ж таки, прокурор намагався довести свою правоту у законний, але не публічний спосіб. І ось тут перше риторичне запитання: стривайте, а якщо прокурор ніде публічно «проти суддів» не висловлювався, то що ж це за звинувачення на кшталт «сприяє формуванню негативної думки в суспільстві» та «підрив авторитету та дискредитація суддів»?

І все ж таки РЕЗОНАНСу захотілось власноруч розібратись у конфлікті й дізнатись, а що не так у запорізькому королівстві кривосуддя. Декілька запитів – і на адресу надходить зо два десятки заяв від прокурора Запорізької області про ті чи інші порушення з боку суддів за останні три місяці 2018 року.

Багато це чи мало?

Нашвидкуруч промоніторивши ступінь навантаження на суддів по регіону, ми вийшли на умовну цифру приблизно у 150 справ на місяць на кожного суддю. Цифра дуже приблизна, але найнижчий показник був зафіксований у Мелітопольському суді у 2017 році на рівні 138 справ щомісячно. Тож похибка якщо і є – то лише у бік ще більшої цифри. За даними ж Вищої Ради правосуддя (станом знову ж таки на 2017 рік, але справа не у точних цифрах, а у виведенні загальної тенденції) суддів Апеляційного суду Запорізької області налічувалось 71 особа, та ще 242 – у місцевих судах. Тобто більше 300 суддів, декілька тисяч розглянутих справ, а прокурор надіслав обгрунтовані заяви до ВРП лише за 20 епізодами? Це відтепер називається системним тиском? Щось тоді дуже кволими та слабкими стали представники Феміди в такому випадку.

Тим не менш, останні роки суддів, дійсно, так часто шпиняли усі, кому не ліньки – від активістів до депутатів – що у нас залишалась остання надія на те, що, може, все ж прокурор «тиснув» на когось конкретного з певною метою та зовсім з надуманих причин?

Щоб не було жодних звинувачень в упередженості, далі наводимо лише голі факти.

1. Слідчим суддею Ленінського районного суду м.Запоріжжя Гнатюком О.М. порушено вимоги ст.186 КПК України щодо розгляду такого клопотання у строк, що не повинен перевищувати 72 години. Розгляд клопотання про обрання запобіжного заходу тривав 8 днів замість 72 годин. Своє рішення суддя мотивував тим, що на розгляді в апеляційному суді Запорізької області перебуває апеляційна скарга прокурора на ухвалу про обрання підозрюваному іншого запобіжного заходу. Однак суддею не взято до уваги доводи прокурора (з наданням відповідних матеріалів), який пояснив, що вказана скарга ним була відкликана.

2. Інший випадок. У провадженні судді Кам’янсько-Дніпровського районного суду Петрова В.В. перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням Корабльова Ю.В. та Корабльової О.В. за ч. 3 ст. 185 КК України, яке до суду надійшло 05.05.2016. Під час розгляду вказаного кримінального провадження суддею Петровим В.В. у кримінальному провадженні судові засідання призначались 34 рази. Проте по суті жодне судове засідання не відбулось, а саме: у зв’язку з неявкою адвоката 5 разів, за відсутності судді 3 рази, відкладено з невідомих причин 6 разів. Цікаво, за таких умов, хто ж саме підриває авторитет судової гілки влади – невже таки прокурор?

3. Суддею Енергодарського міського суду Вільямовською Н.О. безпідставно відмовлено у клопотанні слідчого про тимчасовий доступ до речей та документів, посилаючись на те, що матеріали кримінального провадження перебували на вивченні СУ ГУ НП в Запорізькій області та у судді не було можливості в їх дослідженні. При цьому суддя, виявляється, не знала, що статтею 163 КПК України не передбачено надання слідчому судді під час розгляду клопотання про тимчасовий доступ до речей та документів оригіналів матеріалів кримінального провадження. Натомість слідчим до матеріалів клопотання було долучено копії документів з матеріалів кримінального провадження, якими обґрунтовано підстави для звернення до суду з вказаним клопотанням. Тож може тиск на суддів у цьому випадку і є, але аж ніяк не з корисливих мотивів чи особистої помсти, а виключно з метою хоч якось «підштовхнути» суддів виконувати свої обов’язки за законом, в даному випадку – у відповідності до вимог КПК.

І таких чи інших скарг ще багато – то на прохання місцевого депутата суддя виносить ухвалу про закриття кримінального провадження, навіть не дочекавшись вчасного подання прокуратурою обвинувального акту. То «забувають» в обвинувальному вироку зазначити строк закінчення дії обраного запобіжного заходу. То ще щось.

У народі кажуть: правда очі коле. Але, як бачимо, для окремих суддів Запорізької області правда не лише не дошкуляє жити, натомість вони всіляко намагаються її позбутись. Цитуємо знову ж таки повідомлення зі ЗМІ: «На дії Запорізької обласної прокуратури та її керівника Валерія Романова неодноразово направлялися скарги до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів». То , виявляється, скарги до ВРП на суддів – то є тиском, а ось як розцінювати таку ж кількість скарг на прокурора до КДКП? То вже, значить, не тиск – а побажання ліпшої роботи, чи як?

Наразі маємо констатувати, що запорізькі війни між «мантіями» та «погонами» мають усі ознаки затяжної облоги. Бо інакше важко зрозуміти меседжі, які посилають у суспільство самі судді, пишучи в газетах про те, що «запорізькі судді стурбовані тим, що Валерій Романов може дестабілізувати роботу всієї правоохоронної системи та суддівського корпусу Запорізької області. Свою позицію запорізькі судді збираються відстоювати всіма доступними способами».

Натомість РЕЗОНАНС може побажати прокурору Романову також відстоювати свою позицію – але лише і виключно в один спосіб – законний. А там життя покаже, хто правий, а хто помиляється.

Олеся Мирошниченко, Резонанс

20 Серпня, 2018
ООН: в Україні найбільша в Європі криза, пов’язана з переселенцями

Україна переживає найбільшу кризу, пов’язану з переміщенням осіб в Європі, із часів подій на Балканах у 1990-х. Про це повідомив голова представництва Агентства ООН з питань міграції (МОМ) в Україні Томас Лотар Вайс, передає прес-служба організації.

«Україна переживає найбільшу кризу, пов’язану з переміщенням осіб в Європі, із часів подій на Балканах у 1990-х. Понад 3,4 мільйона людей, що постраждали від конфлікту в Україні, потребують гуманітарної допомоги”, ― зауважив Вайс.

За його інформацією, з 2014 року, в рамках своїх гуманітарних програм, програм із розвитку економічного потенціалу та соціального згуртування, МОМ надала допомогу майже 280 тисячам вимушених переселенців та людей, що зазнали наслідків конфлікту і буде продовжувати цю роботу.

Водночас, підкреслюється, що ситуація з внутрішньо переміщеними особами (ВПО) в Україні погіршується.

Так, середній дохід ВПО продовжував падати і станом на червень знизився до менше ніж 2 100 гривень, або 77 доларів США, на місяць (офіційний прожитковий мінімум з червня 2018 року становить 3 300 гривень).

Вайс вважає, що зниження рівня доходів може бути пов’язане з погіршенням ситуації із зайнятістю переселенців і це “поглиблює соціальну незахищеність ВПО у довготривалій перспективі».

Так, згідно з даними останнього раунду опитування, проведеного МОМ, Агентством ООН з питань міграції, у рамках проекту, фінансованого ЄС, станом на червень 2018 року працевлаштованими були 42% ВПО, що відображає зниження рівня зайнятості на 6% порівняно з березнем цього року. На момент опитування 11% ВПО активно шукали роботу і були готові протягом двох тижнів розпочати працювати. Переважна більшість тих, хто шукав роботу, повідомили про труднощі під час пошуку: низька оплата за пропоновані вакансії, відсутність або брак вакансій, які відповідали б рівню кваліфікації, а також дискримінація з боку роботодавців у зв’язку зі статусом ВПО або за віком.

Окрім того, результати досліджень показують, що через високі ціни на ліки та послуги для дедалі більшої кількості ВПО перестає бути доступною медицина.

Представництво МОМ в Україні регулярно проводить опитування щодо ситуації з внутрішньо переміщеними особами в Україні з березня 2016 року. У дослідженні представлені об’єднані дані вибіркового опитування шляхом особистих та телефонних інтерв’ю з ВПО, ключовими інформантами, особами, які перетинають лінію розмежування, а також дані обговорення у фокус-групах та інші офіційні дані. В останньому, 10-му раунді, проведеному в червні 2018 року, 2 406 респондентів було опитано шляхом особистих інтерв’ю та 4 006 ― телефоном.

Як повідомляв Укрінформ, в Україні офіціно зареєстровано більш як 1,5 внутрішньо переміщених осіб.

16 Серпня, 2018
Транш МВФ дозволить зупинити курс долара на рівні 29 гривень – експерт

Кредит від Міжнародного валютного фонду дозволить зупинити курс на рівні 29 грн за долар до кінця 2018 року. Таку думку у коментарі Укрінформу повідомив колишній заступник голови правління Нацбанку, ректор Міжнародного інституту бізнесу Олександр Савченко.

“Така тенденція (знецінення гривні – ред.) збережеться у середньостроковій перспективі. Але знецінення гривні, думаю, не буде критичним – особливо, якщо ми отримаємо кредит від МВФ. Тоді до кінця року курс зупиниться десь на рівні 29 гривень за долар. Якщо ж кредитні транші не надійдуть – долар коштуватиме близько 30”, – сказав він.

«Наші золотовалютні резерви і так три місяці поспіль активно скорочуються, – нагадує виконавчий директор Міжнародного фонду Блейзера Олег Устенко, – Майже 19 мільярдів доларів, які були в розпорядженні Нацбанку у листопаді минулого року, на початок 2018-го перетворилися на 18,7 мільярда. Швидше за все, на початок вересня цей показник опуститься до 17 мільярдів доларів. Це, з одного боку, обмежує можливості для утримання стабільності на валютному ринку у короткостроковій перспективі, а з іншого – є доволі негативним психологічним чинником, що збурює ринок».

Нагадаю, саме «психологічний фактор» у Національному банку назвали однією з причин липневих курсових коливань. Також негативно позначились на ситуації активне перерахування компаніями дивідендів за кордон, погашення зобов’язань перед нерезидентами за державними цінними паперами, випущеними в обіг на початку року, значні обсяги повернення ПДВ, збільшення попиту на готівкову валюту з боку тіньового сегменту аграрного сектору.

Деякі із цих чинників продовжують негативно впливати на ситуацію і у перші тижні серпня, – погоджуються експерти, з якими поспілкувався кореспондент Укрінформу. Мова, зокрема, про вихід з ринку західних спекулянтів, які на початку року купили українські ОВДП і, отримавши 17 відсотків річних (колосальний за міжнародними мірками дохід), активно скуповують валюту для виведення її закордон.

«Окрім того, на процес девальвації гривні впливає негативне сальдо зовнішньої торгівлі, особливо – з Росією, – каже Олександр Савченко, – Україна продовжує «підтримувати» Російську Федерацію, купуючи в неї набагато більше товарів, аніж продає. Дефіцит торгівлі з державою-агресором перевищує один мільярд доларів!».

Що ж до чинників, які можуть навпаки – сприяти стабілізації, то, на думку аналітиків, може йтися про наближення терміну бюджетних платежів, що сприятиме зміцненню гривні за рахунок продажів валюти і погашення компаніями боргів перед бюджетом. А також про збільшення надходжень валюти від продажу аграріями цьогорічного врожаю на фоні сприятливих цін на метал.

Утім, поки що ці фактори на валютний ринок суттєво не впливають.

Гору беруть, натомість, негативні тенденції, що на думку Олександра Савченка, буде характерним для найближчих тижнів. Тож долар, за його прогнозами, поступово наближатиметься до позначки у 28 гривень.

«Така тенденція збережеться і середньостроковій перспективі, – вважає Олександр Савченко. – Але знецінення гривні, думаю, не буде критичним – особливо, якщо ми отримаємо кредит від МВФ. Тоді до кінця року курс зупиниться десь на рівні 29 гривень за долар. Якщо ж кредитні транші не надійдуть – долар коштуватиме близько 30-ти».

Стабілізацію курсу у такому «коридорі» на кінець року прогнозує і Олег Устенко:

«Цей показник ні для кого не повинен бути сюрпризом. Адже саме така цифра (30,1 гривні за долар. – Ред.) міститься у Законі про Державний бюджет України на 2018 рік. Всі про це знали ще у грудні минулого року, коли цей бюджет затверджували у парламенті. Потрібно враховувати, зокрема, й таке: якщо на кінець року ця цифра буде меншою, то бюджет може недоотримати частину запланованих коштів. Адже значна частка доходів пов’язана із митними платежами. І девальвація підвищуватиме шанси держави на отримання таких коштів».

Олег Устенко також нагадує, що девальвація обов’язково вплине на інфляційні процеси в Україні. Адже чверть «стратегічного кошика» українця залежить від імпорту, а отже – від валютного курсу. Тому очікувані 10% девальвації у підсумку «виллються» у 2,5% інфляції. «І це – ще одна проблема для української влади, яка зобов’язалася утримати інфляційний показник у межах 9 відсотків», – наголошує експерт.

16 Серпня, 2018
За невиконання “Мінська” санкції проти РФ будуть посилюватись – Волкер

Спеціальний представник Держдепартаменту США з питань України Курт Волкер наголошує, що санкції проти Росії будуть посилюватися, якщо вона й далі не виконуватиме Мінські домовленості. Про це він сказав у інтерв’ю телеканалу “Прямий”.

«Ми бачимо, що той тиск, який створюється, він посилює нашу переговорну позицію і що ми зараз розглядаємо стосовно Росії. Якщо вони будуть згодні на імплементацію пунктів Мінських домовленостей, лише тоді можна говорити про їх (санкцій – ред.) скасування. В іншому випадку ці санкції будуть лише посилюватися», – наголосив Волкер.

Водночас він висловив перконання в ефективності запроваджених проти РФ обмежень: “Вони (санкції – ред.) ще не змінили фундаментальну політику Росії щодо Криму або Донбасу, але я знаю, що вони створюють тиск, і є побажання з російської сторони, щоб якимось чином ці санкції зняли. Отже, ми бачимо, що той тиск, який створюється, він посилює нашу позицію на переговорах”.

Як повідомлялося, 8 серпня Держдепартамент США анонсував запровадження нових санкцій проти Росії у зв’язку з отруєнням колишнього російського розвідника Сергія Скрипаля та його дочки Юлії у британському Солсбері на початку березня. Ці санкції набудуть чинності 22 серпня чи близько цієї дати. Серед іншого запроваджується заборона на експорт до Росії товарів, які використовуються у сфері національної безпеки.

У МЗС Росії 9 серпня заявили, що Москва готує “контрзаходи”.

Скрипалі були отруєні 4 березня в Солсбері нервово-паралітичною речовиною “Новачок”. Лондон вважає, що речовина потрапила до Британії з території Росії, і покладає провину за отруєння на російську владу. Росія обвинувачення відкидає.

Замах на колишнього російського розвідника Сергія Скрипаля та його дочку в британському Солсбері в березні цього року призвів до серйозної кризи у відносинах між країнами Заходу і Росією. Близько 30 країн оголосили про вислання російських дипломатів на знак солідарності із Великою Британією. Росія у відповідь почала висилати співробітників західних дипмісій.

16 Серпня, 2018
Після «Славії» – «Аякс»: київське «Динамо» грає в Лізі чемпіонів (ФОТО)

Київське “Динамо” у вівторок 14 серпня на НСК «Олімпійський» зіграло в Лізі чемпіонів матч-відповідь проти празької “Славії”. За підсумками двораундового двобою (перша гра, нагадаємо, закінчилася з рахунком 1:1) динамівці впевнено вийшли в наступний етап боротьби за головний єврокубковий трофей.

Гості, які в чемпіонаті Чехії здобули на цей час 12 очок і нарівні з пльзеньською «Вікторією» очолюють турнірну таблицю першості країни, були настроєні по-бойовому, проте не змогли спростували прогнозів букмекерів щодо явного фаворита київського матчу (контора William Hill оцінювала перемогу віце-чемпіона України коефіцієнтом 1,85, нічию – 3,40, успіх чеської команди – 4,40).

На «Олімпійському» відзначилися забитими м’ячами Беньямін Вербич (його називають новим героєм «Динамо») і Артем Бєсєдін (це, зазначимо, перший гол нападника киян в офіційних матчах цього сезону). А от від чехів Фортуна цього разу рішуче відвернулася. Були ж і гольові ситуації, і навіть побував у сітці господарів м’яч, який арбітр не зарахував, бо гравець «Славії» сфолив у штрафному майданчику.

Засмучений поразкою головний тренер «Славії» на післяматчевій прес-конференції все-таки назвав гру своєї команди хорошою, а «Динамо» – сильним суперником. Він задоволений тим, як «Славія» провела цей матч і не має жодних претензій до своїх гравців: вони, вважає Індржих Трпішовські, зробили все, що було в їхніх силах, але удача була на боці «Динамо».

«Важка гра, навіть дві, – прокоментував виступ киян їхній головний тренер Олександр Хацкевич. – Здається, що футбол суперника досить простий – лівий фланг, передача в центр і боротьба. Наші хлопці вміють терпіти, дочекалася свого шансу і ми ще на крок наблизилися до Ліги чемпіонів».

Щастить, як відомо, сильним. Двома шикарними гольовими передачами відзначився в київській команді (крім авторів забитих м’ячів) Віктор Циганков – на цьому окремо наголосив віце-президент УЄФА Григорій Суркіс у публікації офіційного сайту ФК «Динамо».

Вболівальники, яких зібралося на стадіоні майже сорок тисяч, щиро раділи з того, що не зіпсував матч 14 серпня й загальної статистики виступів киян на євроарені проти чеських команд. Спортивні оглядачі підрахували: «Динамо» в єврокубках, зігравши внічию в першому матчі плей-оф у гостях, проходило до наступного раунду (з урахуванням і останньої перемоги над «Славією») в 11 випадках з 13. Відповідно чеські команди динамівці вдома перемагали в п’яти випадках із шести.

Отже, після успіху в двобої зі «Славією» динамівці в наступному раунді зіграють з не менш сильним і більш титулованим суперником – «Аяксом» (Амстердам, Нідерланди), який переконливо декласував удома бельгійський “Стандард” 3:0.

Сергій Шевченко, «Вектор ньюз»
Фото автора

15 Серпня, 2018
Відлуння «Празької весни» 1968 року. П’ятдесят відтінків чорного

Нині про ті знакові події п’ятдесятирічної давності мало хто й пам’ятає. Хіба що самі чехи і словаки традиційно щороку згадують як у ніч із 20 на 21 серпня 1968 року за вказівкою з Кремля до Чехословаччини увійшли війська Варшавського договору для придушення процесів демократизації. Тоді лише кілька годин знадобилося радянським танкам і бронетранспортерам із десантниками на борту, щоб дістатися Праги і оточити урядові будівлі.

Сьогодні неупереджений аналіз тих подій дає змогу зазирнути у потойбіччя витоків гібридних воєн, зрозуміти суть нинішньої російської агресивної політики, імперських амбіцій і кремлівської пропаганди, причини зазіхань на суверенітет і територіальну цілісність Грузії й України, заяв про загрозу російським інтересам в інших куточках світу.

Що ж відбулося тоді у дружній і братній Радянському Союзові Чехословаччині і чому після тих подій чехи й словаки упродовж десятиліть здебільшого приховано, але нерідко й відкрито ставилися до радянських громадян як до окупантів і цей негатив перенесли вже на російських громадян?

У середині 1960-х в Чехословаччині почався рух за проведення економічних та суспільних реформ і дотримання свободи слова. У січні 1968 році Александр Дубчек був одностайно обраний першим секретарем комуністичної партії Чехословаччини і у квітні запропонував радикальну програму реформ.

Вона передбачала демократичні вибори, більшу автономію Словаччині, свободу слова і віросповідань, відміну цензури преси, зняття обмежень на поїздки за кордон, зміни в системі управління і функціонування промисловості й сільського господарства. Громадяни радо зустріли такі новації, що одразу відобразилось в активізації суспільного і культурного життя, а ці події дістали назву «Празької весни».

Водночас лідери Радянського Союзу побачили в чехословацьких подіях загрозу падіння комуністичного режиму в самій Чехословаччині і поганий приклад для інших соціалістичних країн. У Москві при оцінюванні наслідків тих чи інших реформ і новаторства для побудови розвиненого соціалізму домінувало імперське мислення. Все прораховувалося з позиції співвідношення сил і конфронтації у світі, а також наслідків для радянської гегемонії.

Леонід Брежнєв та інші кремлівські керівники намагалися натиснути на Дубчека, проводили з ним офіційні й неофіційні зустрічі, переконували відмовитися від наміченого курсу, та все марно. І тоді в умовах суворої конспірації стали готуватися до введення військ на територію Чехословаччини, щоб силою зброї змусити залишитися у комуністичному таборі.

Спершу активізували на території ЧРСР діяльність резидентури Комітету державної безпеки СРСР. Було розширено представництво КДБ, тіснішими стали контакти з керівниками чеських спецслужб, більшість з яких дотримувалися прорадянської позиції. Тут особливих проблем не було. Співробітники КДБ почувалися в Чехословаччині на правах «старшого брата», мали доступ до широкого масиву інформації і вказували, що і як треба робити. Вони стежили за кожним кроком чехословацьких лідерів, прослуховували їхні розмови, вербували агентуру в їхньому оточенні.

Чи не вперше за часів «холодної війни» до Чехословаччини направили радянських розвідників-нелегалів під виглядом іноземних туристів або бізнесменів. Вони збирали інформацію про настрої у суспільстві, намагалися встановлювати контакти з антисоціалістичними елементами і навіть залучалися до поширення листівок проти нової влади.

Радянські спецслужби були причетні і до закладання тайників зі зброєю, які потім демонстрували як свідчення підготовки збройного заколоту опозиційних сил. Інформація, яка надходила каналами КДБ і доповідалася керівникам СРСР, була спрямована на те, щоб підштовхнути їх до рішучіших дій. Так, підлеглі голови КДБ Юрія Андропова доповідали про виявлені склади зі зброєю, нібито таємно доставленої з ФРН. Насправді ж ця зброя належала народній міліції Чехословаччини. Повідомляли про підпільні радіостанції, надані країнами Заходу. При цьому самі добре знали, що це радіостанції, офіційно призначені на випадок можливої війни.

Згодом у східнонімецькій пресі з’явилася публікація про те, що поблизу Праги помічено вісім американських танків. Як з’ясувалося, американці знімали фільм про події Другої світової війни. Танки були звичайними муляжами. А інформацію в пресу передали радянські спецслужби, при цьому навіть не попередивши про це колег із дружньої розвідки Німецької демократичної республіки.

Історія з уявними американськими танками – це лише один приклад роботи тодішньої служби «А» (активних заходів) Першого головного управління КДБ СРСР. На її рахунку ще був сфабрикований план ідеологічних диверсій у Чехословаччині, нібито розроблений США. Цей план опублікувала газета «Правда». Все робилося для того, щоб показати світовій спільноті: події у ЧРСР відбуваються за сценарієм західних спецслужб і війська НАТО вже готові увійти на територію країни.

У середині липня 1968 року до чехословацької поліції надійшов анонімний дзвінок про нову схованку зі зброєю. На зазначеному місці знайшли п’ять ящиків з американськими автоматами часів Другої світової війни. У радянській пресі одразу ж з’явилася публікація про те, що США постачають контрреволюціонерам зброю. Згодом чехословацька міліція з’ясувала, що зброя зберігалася на складах Групи радянських війсь у Німеччині і, вочевидь, потрапила на територію ЧРСР внаслідок спецоперації КДБ і східнонімецького МДБ. Та це вже нікого не цікавило. Маховик був запущений.

Чи не нагадує усе це щось із сьогоднішніх подій?

Після того у Чехословаччини були проведені штабні навчання військ Варшавського договору. На територію країни ввели 27 тисяч солдат і офіцерів. А після завершення навчань їх не поспішали виводити. Це була своєрідна репетиція перед масштабним вторгненням. У ніч з 20 на 21 серпня 1968 року приблизно 200 000 військ і 5 000 танків країн Організації Варшавського договору (СРСР, Польщі, Угорщини, Болгарії, Німецької Демократичної Республіки), крім Румунії, увійшли на територію Чехословаччини для придушення «Празької весни».

Чехословацькі громадяни намагалися демонстраціями, мітингами та іншими мирними способами протестували проти інтервенції, але були безсилі проти радянських танків. Вони намагалися прибирати вказівні знаки населених пунктів, щоб заплутати радянських солдат, кидали в танки каміння і квіткові горщики, а на стінах будинків великими літерами писали красномовні фрази: «Батько – визволитель. Син – окупант».

Солдати та офіцери не могли зрозуміти, чому «миролюбна акція» країн Варшавського договору викликала таку негативну реакцію місцевого населення. Замполіти наполегливо втокмачували їм в голови, що війська НАТО загрожують захопити Чехословаччину і скинути народну владу, їхня ж місія – зашкодити цьому і захистити завоювання соціалізму.

Тієї ж ночі радянські танки і бронетранспортери увійшли до Праги, оточили будинок ЦК. До нього увірвалися десантники, знайшли кабінет Александра Дубчека, перерізали всі телефонні дроти і стали складати списки присутніх. Потім Дубчека і ще кількох активних прихильників реформ під посиленою охороною вивезли на територію СРСР і тимчасово розмістили у горах під Ужгородом на спецдачах під пильним наглядом співробітників КДБ і міліції. Невдовзі їх доправили літаком у Москву, де під шаленим тиском вимагали підписати всі документи, які склали у кремлівських кабінетах, і йти у відставку. Після того, як ці плани здійснилися, на місце непоступливого Александра Дубчека Москва поставила слухняного Густава Гусака. Він одразу провів масову чистку, найперше, серед інтелігенції і студентів. З вільнодумством було майже покінчено. З компартії виключили півмільйона осіб, яких разом з членами сімей, по суті, на два десятки років викреслили з активного життя у країні.

Звісно, протести ще тривали, але вже не так масово. У 1969 році в Празі студенти Ян Палах і Ян Заїц з інтервалом у місяць зробили самоспалення на знак протесту проти введення радянських військ. Розчаровані новою політикою люди емігрували на Захід, в основному висококваліфіковані фахівці. У країні запанувала атмосфера розчарування. А радянських громадян, яких після Другої світової війни називали не інакше як визволителями, стали більше асоціювати з окупантами.

У Радянському Союзі проти введення радянських військ до Чехословаччини протестували по-різному. Деякі журналісти центральних газет відмовлялися писати те, що їм диктували редактори, і змушені були звільнятися. Та це були поодинокі випадки. На Красній Площі у Москві представники інтелігенції 25 серпня 1968 року провели нечисленну демонстрацію в підтримку незалежності Чехословаччини. Вони розгорнули плакати з гаслами «Хай живе вільна і незалежна Чехословаччина!», «Ганьба окупантам!», «Руки геть від ЧССР!», «За вашу і нашу свободу!», «Свободу Дубчеку!». Демонстрацію розігнали, гасла кваліфікували як наклепницькі, а демонстрантів засудили до різних термінів позбавлення волі.

Набагато активнішими були протестні настрої в українському суспільстві. Їхній пік припав на кінець серпня 1968 року. Сильний тиск офіційної радянської пропаганди, жорстка політична цензура не змогли перекрити всі канали, якими об’єктивна інформація про події в Чехословаччині надходила до українських громадян. Спільний кордон, родинні і дружні контакти давали змогу отримувати достовірну інформацію.

Від 21 серпня до 7 вересня республіканські органи КДБ зафіксували 1182 випадки негативної реакції жителів України на втручання СРСР у внутрішні справи ЧССР. Надійшло 23 сигнали про розповсюдження в республіці листівок та прокламацій, у яких засуджувалася політика Кремля супроти західного сусіда. Про це йдеться у одному з номерів науково-документального видання «З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ». У ньому опубліковано документи КДБ Української РСР, які проливають світло на реакцію громадян України на події в ЧРСР. У документах зазначається, що протести проти окупації ЧРСР зафіксовано не лише в західних областях України, а й у Чернігові, Черкаській, Кіровоградській, Харківській, Донецькій, Одеській областях тощо. У доповідній записці республіканського КДБ до ЦК КПУ від 4 березня 1969 року мовилося про «ідеологічні збочення» в Спілці письменників України, «тенденційне ставлення низки членів СПУ до подій у Чехословаччині».

Додалося роботи особливим відділам у військах. Далеко не всі солдати й офіцери, які брали участь у подіях у Чехословаччині, схвально відгукувалися про радянське партійне керівництво, що послало їх наводити лад у іншій країні. У листах, що надходили з військових містечок у ЧРСР на батьківщину, також не все описувалося так оптимістично, як про це повідомляла радянська пропаганда. Тоді усіма каналами радіо і телевізійного мовлення, інформагентств і преси в один голос звучали чітко виписані у кремлівських кабінетах тези про «братерську допомогу чехословацькому народові в захисті завоювань соціалізму». Було також пущено в обіг апробовану тезу про одностайну підтримку народами Радянського Союзу, у тому числі українським, зовнішньополітичного курсу СРСР.

Відтоді пройшло 50 років. Змінився світ, погляди людей на історію і сьогодення. Але не скрізь і не в усіх. Російське керівництво нагадує тих минулих радянських кремлівських керманичів, які не хотіли бачити реального стану справ і всіма силами намагалися зберегти своє владарювання і вибудуваний тоталітарний режим.

Історія нічому їх не вчить. Жодних уроків з тогочасних подій, вочевидь, ніхто не виніс. А варто б пам’ятати, що «Празька весна» не минула безслідно. Вона дала поштовх подальшому розвиткові опозиційного руху, зародженню вже на новому етапі історії ідей антитоталітарних масових рухів і революцій, які призвели наприкінці 1980-х років до зміни суспільного устрою в колишніх соціалістичних країнах.

У Російській Федерації нині про ті події намагаються не згадувати, щоб ні в кого не виникло бажання робити якісь порівняння із введенням російських військ у Грузію в серпні 2008 року, коли проводилась операція під назвою «прінуждєніє к міру», і тим більше з подіями в Криму і на Донбасі.
Байдужість до таких історичних подій і уявне безпам’ятство яскраво характеризують ставлення росіян до свого минулого. Водночас такий прояв амнезії виник не сам по собі, а внаслідок дії добре відлагодженого механізму впливу на масову свідомість. Заклики, спрямовані на те, щоб не ворушити минуле, забути про злочини радянського періоду, уже давно взяли на озброєння провідні російські пропагандисти. Саме ці установки стали однією із важливих складових путінського авторитаризму.

Як наслідок, режиму починають пробачати всі злочини в минулому і вседозволеність нині. Понад те, небажання у Росії згадувати про ті події, на відміну від усього цивілізованого світу, не є випадковим. Такий ефект є головним досягненням тоталітарної системи інформації і пропаганди, яка не просто замовчує, дезінформує, бреше і дискредитує події та їх учасників, а, що важливіше, девальвує ті цінності, якими керувалися учасники руху за реформи, світле подає як чорне. Тим самим у головах росіян знищується сама думка про можливість змін, віра в те, що можливе інше життя, інший суспільний лад, інші цінності.

Олександр Скрипник,
дослідник історії спецслужб

15 Серпня, 2018
Леонід Кожара: На жаль, Україна й досі – лише інструмент в геополітичних іграх між Росією та США

“Хто не в країні – дивіться за нами у трансляції. А хто у країні – ті вже з нами”, – цими словами закликали румуни на черговий мітинг протесту в Бухаресті, що відбувся минулої п’ятниці. Неспокійно у Румунії й до сьогодні, і насамперед – через незрозумілу політику уряду щодо боротьби з корупцією. Це настільки близько для України зараз, що румунський «Майдан» не могли не проаналізувати провідні політичні сили України. Разом з тим в світі продовжують нагнітати ситуацію і з приводу чергового напруження відносин між США та РФ. Наскільки всі ці геополітичні справи мають вплив на Україну, нещодавно на одному з телеканалів прокоментував лідер партії «Соціалісти», Міністр закордонних справ України у 2012-2014 роках Леонід Кожара.

– Пане Леоніде, просимо Вас прокоментувати, наскільки серйозним є те, що ми бачимо сьогодні в Румунії, враховуючи, що все ж таки це країна-сусідка і нам варто за цим спостерігати і чого від цього очікувати?
– Передусім варто нагадати, що Румунія, так само як і Україна, входить в передвиборний період. Останні парламентські вибори, які відбулися в цій країні ще в 2015 році, принесли перемогу соціал-демократами, і в тому, що сьогодні відбувається, я думаю, присутні великі геополітичні елементи якраз напередодні виборів.

– Якщо це геополітичні елементи, то які гравці мають причетність до подій?
– Політична карта Румунії така ж строката, як і в Україні. В країні існує дуже багато партій, але останніми десятиліттями переважно дві партії ділять між собою владу. Все це відбувається на тлі того, що Румунія, яка дуже швидко набирала і економічну, і політичну вагу після вступу в Європейський Союз, сьогодні трошки загальмувала в своєму розвитку. Та й загальна Європейська економічна криза також позначається на Румунії. Але також варто сказати, що населення Румунії завжди було дуже чутливим до посягань на їхню свободу, ще з часів знищення режиму Чаушеску. Що стосується каталізатора подій на площі Вікторії, то власне напруження в суспільстві виникло після того, як нинішня влада в Румунії спробувала обмежити права антикорупційних органів Румунії, а також реформувати судову систему і тим самим трошки відійти від тих принципів, за якими Румунія жила останні десятиліття. Тим не менш, враховуючи близькість проведення чергових виборів, можна прогнозувати, що ніяких карколомних змін в країні не відбудеться.

– Тобто влада не піде на вимоги протестувальників?
– Я не знаю, як в Румунії, але, наприклад, за законодавством України позачергові вибори не проводяться, якщо до чергових виборів залишилось менше року. Можливо, і в Румунії так. Але зрозуміло, що сьогодні по нинішній владі в Румунії завдано удару і з боку опозиції, і з боку румунської громадськості в цілому.

– Часто-густо полюбляють бачити все ж таки зовнішній слід за подібними протестами. Пам’ятаємо, що й стосовно Майдану в Україні висловлювались різні думки. І у Вірменії. Зараз Румунія вирішує суто внутрішні проблеми, або хтось може ззовні підігрівати ситуацію?
– Напевне, що в Румунії сьогодні присутні і той, і інший чинники. Є внутрішні проблеми, я вже казав, що загальмувався в цілому розвиток Румунії. А до речі, розвиток був дуже стрімкий – валовий продукт у Румунії уже набагато більше ніж в Україні, хоча ще років 20 тому назад це була одна із найбідніших країн Європи. Але оскільки сьогодні економіка Європейського Союзу перебуває не в кращому стані, її ринки звужуються, то це означає, що Румунія, яка виробляє сьогодні достатньо продукції на експорт і передусім ЄС, вже також потерпає економічно. Це і є зовнішній слід.

– Давайте, звісно, будемо спостерігати і далі за ситуацією в Румунії, проте хотілося б проаналізувати й інші теми. Зокрема, вже відомо, що Північна Корея відхилила всі пропозиції США щодо ядерного роззброєння. Ваші думки?
– Справа в тому, що глобально сьогодні мова йде про життєздатність договору СНО – це така українська абревіатура “обмеження стратегічних наступальних озброєнь” (англ. Strategic Arms Reduction Treaty, Start). Наразі мова йде вже про 3-й договір, а перший укладався ще за часів існування Радянського Союзу. Ці договори внесли дуже великий вклад в світову систему роззброєння і передбачають не лише якісь арифметичні скорочення, проте передусім створюють цілісну систему контролю за стратегічними ракетами. Тим не менш ми бачимо, що кожна зі сторін цього договору не виконує свої зобов’язання в повному обсязі. Сьогодні у світі спостерігається величезний дефіцит довіри. Бо коли інші сторони бачать, як Сполучені Штати Америки та Росія не виконують взятих на себе зобов’язань, то чому Північна Корея має йти на якісь поступки і тим більше, коли вона бачить, як США в односторонньому порядку скасовують Іранську ядерну угоду. Якщо ж повернути всі ці події у нормальне русло системи міжнародного права, то тоді геополітичні гравці зможуть знову вірити одне одному.

– Давайте далі говорити про власне відносини Америки і Росії. Отже, у США й надалі мають за мету провадити жорсткі санкції проти Росії. Принаймні, про це вже заявив колишній заступник директора ЦРУ. Тож, пане Леоніде, як ви вважаєте, наскільки потужними можуть бути ці санкції, і все ж таки, чого тут більше – наміру дійсно змусити Москву змінити свою поведінку на міжнародній арені або внутрішньополітичних розборок в самих Сполучених Штатах Америки напередодні виборів до конгресу?
– На жаль, ситуація американо-російських відносин дуже сильно позначається і на Україні. Сьогодні всі експерти єдині в думці в тому, що Україна – це інструмент в різних геополітичних іграх між Росією та Сполученими Штатами. Те, що сьогодні в Америці буквально іде змагання, хто більше не-російський, і ми бачимо, що якраз Президент Д.Трамп і конгрес це змагання підтримують. І дуже важко зрозуміти, хто виграє від такої ситуації, бо американська політика залишається дуже невизначеною. Причому непередбачувана вона не тільки для України, яка сьогодні є об’єктом міжнародної політики, а не суб’єктом, але і для «великих» країн. Ви бачите, посилюються торговельні війни Сполучених Штатів з Євросоюзом, що не йде на користь ані тим, ані іншим. Сьогодні не зрозуміло абсолютно політика Сполучених Штатів стосовно системи ВТО (Всесвітньої торгової організації), тому що США спонтанно накладають імпортні тарифи і квоти, як наприклад нещодавно були запроваджені двадцяти п’яти процентні надбавки на імпортне мито для Китаю.

Читайте також: Олексій Фазекош: Хочемо жити у європейській державі, то найперше маємо здолати корупцію

– Здається, й проти свого союзника – Туреччини – США теж ввели подібні санкції?
– Так, принаймні, ми чуємо відповідні заяви і з боку Туреччини. Нещодавно Ердоган в такій дуже агресивній манері сказав, що Туреччина буде шукати інших союзників, якщо нинішній стан відносин зі США буде зберігатися. Отже, вся ця непевна внутрішньополітична ситуація в США віддзеркалюється у її міжнародних діях. Можу припустити, що запровадження ще якихось додаткових санкцій проти Росії позначиться і на Україні, тому що будучи об’єктом цієї геополітичної гри, ми також втягнемось у війну якихось санкцій.

– В якому саме контексті Україна зможе це відчути?
– Я мав на увазі, що якщо два головних геополітичних гравця, які впливають на Україну, ідуть на загострення між собою відносин, то зрозуміло, що ситуація навколо України також стане гарячіше. Але я хотів ще акцентувати на такому. Мені здається, що бажання в деяких наших експертів-політиків, щоби якось ситуація навколо Росії погіршилася через санкції зі США, зовсім невірно співвідносяться з фактами, а тому ці експерти приходять не завжди до правильних висновків. Якщо ми проаналізуємо зовнішню політику і зовнішню торгівлю Росії, то ми побачимо що Америка і Росія насправді є зовсім невеликими торговельними партнерами. Оскільки зовнішній товарообіг Росії в 10 разів менше зі США, аніж з Європейським Союзом. Тому будь-які економічні санкції США проти Росії ніколи не матимуть того ефекту, як звучить в деяких прогнозах наших фахівців. А ЄС зі своїми санкціями, зараз навпаки дуже вибірковий.
Єдиний негативний ефект, який може позначитися для глобальної політики, це те, що фактично сьогодні США штовхають Росію в руки Китаю. Натомість китайська економіка, яка є №1 в світі, може задовільнити інтереси будь-якої держави і в питаннях експорту, і в питаннях імпорту. Тому з точки зору геополітики, те що сьогодні Захід своїми руками відштовхує Росію в бік Китаю, може мати негативні наслідки для всіх – і Сполучених Штатів, і Європейського Союзу. Не кажучи вже про Україну.

– Ви кажете, що Захід штовхає… Але чи монолітний зараз Захід, тому що Європейський союз та Сполучені Штати Америки також мають певні точки конфлікту і незгоди щодо американської політики, зокрема і відносно Росії.
– Ви праві, сьогодні немає єдності в думках, особливо поміж європейських партнерів і Сполученими штатами. Я вже говорив про те, що мова сьогодні йде навіть про торговельні війни між Європейським Союзом і США. Дуже багато окремих членів ЄС, такі як Італія, Нідерланди, Франція, Іспанія (а це не маленькі країни), виступають сьогодні дуже різко за зняття санкцій щодо Росії, але при цьому режим санкцій підтримується в цілому. І я думаю, що цей режим не може бути відмінено, аж допоки всі Європейські країни домовляться щодо цього, і аж допоки не будуть виконані головні вимоги Європейського союзу щодо Росії, частина з яких стосується України.

– Якщо вже Україна не пішла на розрив дипломатичних стосунків з Росією, то невже на це підуть у США?
– Я погоджуюсь з думкою, що до цього не дійде, тому що тоді фактично весь світ буде поставлено під нові загрози і гонки озброєнь, і цілий ряд міжнародних договорів буде поставлений під сумнів, що також викличе неминучі протиріччя з Європейським Союзом. Тому я думаю, що всі подібні заяви на цю тему є політичною грою на нервах з обох сторін.

– Після виборів у Сполучених Штатах, якщо республіканці посилять свої позиції, чи варто очікувати зміни тональності з боку Вашингтону?
– Якщо республіканці збережуть за собою більшість в конгресі і обох палатах, то, зрозуміло, що це посилить позиції Трампа. Якраз такий результат і вплине на те, що Трамп більш активно стане реалізовувати свої передвиборчі обіцянки американському народу. Але сьогодні ви ж бачите, яка кампанія йде проти Трампа, і я думаю, що на це впливає також безпосередньо передвиборна ситуація, результати гонки якої ми вже невдовзі дізнаємося. Головне сьогодні те, що Трамп все-таки не втрачає своїх прихильників, а навпаки набуває – оскільки американська економіка вперше за багато років показує досить пристойний результат, збільшується кількість робочих місць. І я думаю, що це сприяє посиленню позицій і республіканців, і особисто президента Трампа.

– Стосовно вирішення питання Донбасу, часто звучить думка про введення миротворців, але глобально це питання неможливо вирішити без консенсусу, принаймні з боку Росії та Сполучених Штатів, тому що кожна з цих країн має право вето в Радбезі ООН…
– Тут є інше принципове питання. Мені дуже прикро, що нинішня влада України виступає за введення миротворців. З мого досвіду, де б не вводились міжнародні миротворці, це не призводило до вирішення конфліктів по суті, а навпаки ставало причиною його «заморожування». І нинішня українська влада, ставлячи так питання, свідомо йде на заморожування самого конфлікту. Я абсолютно переконаний, що такі конфлікти, які сьогодні відбувається в Україні на Сході, вирішуються лише шляхом безпосередніх переговорів і загальнонаціонального порозуміння.

– Дякуємо за ваші коментарі.

15 Серпня, 2018
Україна проти Росії: Петренко розкрив деталі нової заяви до ЄСПЛ

Шоста Міждержавна заява проти Росії до ЄСПЛ щодо українських політв’язнів дає аргумент для міжнародних партнерів щодо запровадження додаткових персональних санкцій проти керівництва РФ. Про це заявив міністр юстиції Павло Петренко на прес-конференції в Укрінформі.

“Уперше подається юридичний документ українським урядом проти РФ, який описує ці масові порушення прав людини, які допускаються проти українських політв’язнів на території РФ, з конкретними прізвищами причетних до цього російських посадовців, в тому числі і високопосадовців, і це дає для нас зараз аргумент перед нашими міжнародними партнерами щодо введення додаткових санкцій, персональних санкцій проти всього керівництва РФ і причетних до даних політично вмотивованих переслідувань чиновників, які працюють у РФ”, – сказав Петренко.

Він зазначив, що це вже шоста міждержавна заява України до ЄСПЛ.

За словами міністра, Мін’юст розраховує на оперативний розгляд поданої Україною заяви та проситиме, щоб ця справа була визначена як пріоритетна.

“І друге: ми будемо звертатися до наших міжнародних партнерів з пропозицією формувати окремий санкційний список за аналогом “списку Магнітського”, де буде фактично перелік тих осіб, які причетні до викрадення і позбавлення волі, знущання і катування над українськими громадянами, які є політичними ув’язненими на території РФ”, – заявив міністр юстиції.

Він нагадав, що Міждержавна заява проти Російської Федерації до ЄСПЛ щодо українських політв’язнів, яких незаконно утримує Росія, подана у п’ятницю, 10 серпня. У ній описані події стосовно 71 українця, проте перелік є відкритим і буде доповнюватися залежно від кількості зібраних доказів, зауважив Петренко.

“Наша мета – отримання рішення ЄСПЛ, де буде констатовано порушення вказаних норм Конвенції і зобов’язання РФ звільнити українців та повернути їх на територію України”, – наголосив він.

Міністр додав, що в заяві Мін’юст констатує та вимагає від ЄСПЛ зафіксувати масові порушення прав людини щодо катувань, обмеження права на свободу, особисту недоторканість, щодо права на справедливий суд, права на приватне життя, свободи вираження поглядів, зібрань і об’єднань з боку російського режиму проти українських громадян.

Як повідомлялося, в цілому в Росії і анексованому Криму утримують близько 70 українських політв’язнів, серед них і журналіста Укрінформу Романа Сущенка, якого в РФ засудили до 12 років колонії суворого режиму нібито за шпигунство.

13 Серпня, 2018
Операція «мала приватизація»: що ще можна придбати у держави

Наприкінці липня в Україні стартувала мала приватизація – продаж об’єктів державної або комунальної власності, понад 50% статутного капіталу яких належить державі. Їх продаватимуть на відкритих електронних аукціонах, а тому кожен охочий матиме шанс придбати собі вподобане. Для держави – це можливість позбавитися непотрібного баласту, який стояв замороженим, не приносячи прибутків, лише витрати на обслуговування, та ще й заробити на його продажу. Бізнес отримав відкритий доступ до різноманітних об’єктів, про які раніше не знав, або не міг підступитися через бюрократію і корупцію. Ну а всі ми нарешті дізнаємося – скільки і чого є досі у державній власності. Це ніби заглянути у комору, де зберігається те, що давно мало б бути використане чи викинуте. Відтак Укрінформ дізнавався, що вже є у списку малої приватизації та чого іще від неї очікувати.

Налітай! Усі малі підприємства дешевші за 250 мільйонів на ProZorro

На сьогодні Україні близько 3,5 тисяч державних підприємств. За словами заступника голови офісу Націнвестради Костянтина Чижика, це більш ніж в 30 разів більше, аніж їх є у Китаї, або вдесятеро більше, ніж у Польщі. А у Канаді – взагалі жодного. Згідно з даними Міністерства економічного розвитку і торгівлі, з наших 3,5 тисяч держпідприємств – 608 збиткові, а 1666 – взагалі не працюють. Не дарма МВФ поставив приватизацію серед основних вимог…

«Малими» вважаються ті об’єкти, у яких вартість активів не перевищує 250 мільйонів гривень. (Все, що дорожче – це вже велика приватизація. Таких об’єктів уряд нарахував 23, а спочатку їх було 26). Малі об’єкти державної власності в базу «ProZorro. Продажі» вносив Фонд держмайна і завершив формувати перелік 26 липня, про що написав на фейсбук-сторінці Віталій Трубаров, виконувач обов’язків голови ФДУ: «Фонд на 100% завершив внесення до бази «ProZorro. Продажі» всього переліку об’єктів малої приватизації, а їх у цьому році 749». Він також додав, що першим лотом малої приватизації, виставленим на продаж, став державний пакет акцій акціонерного товариства «Укрпапірпром» розміром 99,9% зі стартовою ціною у 12,3 мільйони гривень. Перший аукціон відбудеться 30 серпня.

Тепер базу «ProZorro. Продажі» наповнює місцева влада – об’єктами комунальної власності. Станом на 30 липня в системі уже значився 771 об’єкт малої приватизації, а станом на 1 серпня – 791. Нагадаємо, що відповідно до нового закону, мала приватизація буде проходити через систему «ProZorro.Продажі», але на різних майданчиках. Охочим придбати певний об’єкт (до речі, не обов’язково для бізнесу) пропонується подавати заявки через кілька десятків торгових бірж. Керівники платформи «ProZorro. Продажі» наголошують на явній фінансовій вигоді для покупців. «Якщо ніхто не прийде на перші два аукціони, то об’єкти будуть виставлені на аукціон із автоматичним зниженням ціни, і там-то точно знайдеться покупець», – йдеться на офіційній фейсбук-сторінці платформи.

Оренда київського головпоштамту, ювелірний завод і навіть лазні!

Отож, станом на вечір 2 серпня у системі «ProZorro.Продажі» – 801 об’єкт малої приватизації. В основному – нерухомість, зокрема – гаражі, нежитлові будівлі, а також приміщення магазинів, шкіл, садочків, лікарень. Є і незавершені об’єкти будівництва, як-от 90-квартирний житловий будинок у Тернопільській області (фото).

А серед дрібніших лотів є навіть… громадські вбиральні та кілька десятків лазень, а ще – швейна машинка, холодильник, хліборізка… Ну прямо як на olx! Чого тільки не тримає в своєму «сараї» держава…

Серед малих об’єктів приватизації можна знайти інженерне та технічне обладнання на будь-яку потребу – труби недіючої ділянки водогону загальною довжиною 14000 метрів, компресорний блок, призначений для стиснення, охолодження і осушення природного газу, єдиний майновий комплекс Новодністровської державної швейно-трикотажної фабрики в Чернівцях, до складу якого входить 417 одиниць.

Якщо добре пошукати, можна знайти і цікавіші лоти. Про один з таких написав у Facebook Олексій Соболєв, СЕО «ProZorro. Продажі»:

«Минулого тижня Укрпошта виставила перший поверх київського Головпоштамту під мультибрендовий інтернет-супермаркет. А це, між іншим, півтори тисячі квадратних метрів. Впевнений, що за такий лот відбудеться справжня боротьба».

Він також додав, що серед лотів з’явилися ще й прикраси з діамантами.

Серед регіональних цікавинок – Вінницький ювелірний завод «Кристал», Чорноморський яхт-клуб в Одесі чи ж Харківський іподром (найстаріший в Україні). Ще на продаж виставлені 100% акцій держкомпанії «Україна туристична», що базується в Києві не де-небудь, а на вул. Шовковичній, 12 (у тому ж будинку, де розташована приймальня Президента), майже 100-відсотковий пакет акцій АТ «Київпассервіс», яке розташовується на вул. Нижній Вал, 15А, та 94,5% акцій «Закарпатського заводу «Електроавтоматика» по вулиці Генерала Алмазова, 18/9 – усі в столиці.

З приватизацією не слід чекати до кращих часів – нічого не залишиться

Укрінформ звернувся до Дмитра Яблоновського, експерта групи Реанімаційного пакету реформ «Економічний розвиток», старшого економіста Центру економічної стратегії, аби детальніше оцінити процес і перспективи приватизації – як малої, так і великої. Далі – пряма мова експерта.

Про основну мету для малої і великої приватизації

Яблоновський: «По малій приватизації переважна кількість об’єктів – недобудовані чи покинуті будівлі, які часто вже руйнуються. Є звісно і окремі живі бізнеси, але їх дуже невелика частка. Тобто ідеальна ціль малої приватизації – щоб на місці недобудованого об’єкту, нехай навіть за мінімальну його ціну, з’явився живий бізнес.

Звісно, можна говорити, що до списку великої приватизації не ввійшли всі об’єкти, які б треба було приватизувати (зі списку виключили три підприємства – «Завод алюмінієвої фольги», «Аграрний фонд» і «Державну продовольчо-зернову корпорацію України»). Але не можна стверджувати, що всі вони притримані спеціально, бо, приміром, у «Державної продовольчо-зернової корпорації» є великі борги, і щодо інших об’єктів теж є раціональні пояснення. Тому як на мене, продати всі ці 23 об’єкти найближчим часом – це вже амбітна мета. Наразі тривають конкурси на інвестиційних радників, які будуть вивчати об’єкти та розмірковувати, як максимізувати кількість охочих їх купити. Це тривалий процес і думаю, слід концентруватися не на швидкості продажу, а на якості. Тобто щоб їх продали з максимальною кількістю учасників в аукціоні – як українських так і іноземних, а також щоб усі процедури були прозорими з залученням радників. Адже основна мета великої приватизації – залучення стратегічного інвестора, а для цього повинен зробити свою роботу радник. Тому зараз потрібно слідкувати, щоб комісія з відбору радників стабільно працювала, а серед професійних радників був максимальний конкурс».

Про терміни приватизації

Яблоновський: «Максим Нефьодов говорив на круглому столі, що якщо вдасться до кінця року приватизувати 1 великий об’єкт і 100 малих – це буде успіхом. Щодо малої приватизації – мені важко у цьому бути впевненим, бо хоч умови спрощено, але ж схоже, що ці об’єкти намагалися продати й раніше, але не виходило.

А от щодо великих підприємств, які працюють на конкурентних ринках, думаю, не має бути великих перепон. Наприклад, це можна сказати про «Президент Готель». Який зиск державі від його утримання? Та й ризиків у його продажі немає, адже це не стратегічне підприємство. Це можна сказати й щодо ряду інших об’єктів.

Інша справа – об’єкти обленерго, які є природними монополіями. Потенційний власник має розуміти ризики, оскільки не ринок буде визначати тариф, а НКРЕКП. Крім того, треба вирішити питання з RAB-тарифами, коли вони будуть затверджені, і тільки тоді, на мою думку, варто говорити про приватизацію обленерго. По інших випадках теж можуть виявитися нюанси: у деяких випадках – великі кредити, у інших – юридичні «непорозуміння» щодо того, яке майно належить конкретному підприємству. На жаль, державні підприємства тривалий час були корупційною годівницею чиновників і політиків, і думаю, що в деяких випадках виявиться, що активів набагато менше, ніж мало би бути.

Але з іншого боку це відповідь тим, хто вважає, що треба почекати з приватизацією до кращих часів. Адже ризик того, що там не залишиться чого продавати через кілька років, є набагато більшим, ніж імовірність того, що цей актив зросте у ціні за цей час. Тому треба розпочинати процес якомога швидше і позбуватися державі від непотрібних активів. Але наголошу, що приватизація – це не продаж усіх можливих активів. Держава визначила для себе перелік стратегічних підприємств, які вони вважає за доцільне зберегти за собою, і по них приватизації не буде».

Юлія Горбань, Київ

13 Серпня, 2018
Волкер: Росія послідовно блокує розширення місії ОБСЄ на Донбасі

Спецпредставник держдепу США з питань України Курт Волкер заявив, що згідно з Мінськими угодами Росія має допустити місію ОБСЄ до неконтрольованої ділянки українсько-російського кордону на Донбасі.

Про це дипломат написав у Twitter.

“Росія послідовно блокує розширення місії ОБСЄ на кордоні, а підконтрольні їй сили заважають СMM надійно стежити за кордоном, оскільки вона надсилає до України війська, зброю та матеріали. При цьому вона стверджує, що це “внутрішній” конфлікт і наводить лицемірні аргументи щодо Мінських угод”, – написав Волкер.

Він акцентував, що Росія використовує неконтрольований кордон для підтримки конфлікту на Донбасі. Дипломат зазначив, що якби вона хотіла миру для України, то продемонструвала б добру волю до цього шляхом співпраці з міжнародною спільнотою щодо контролю за кордоном.

“Це дозволяється в рамках Мінських угод. Ст. 9 стосується відновлення контролю за кордоном українського уряду наступного дня після місцевих виборів, а не міжнародного моніторингу або спроб запобігти незаконному постачанню військ і техніки (яка має бути відведена в рамках “Мінська”)” – зауважив спецпредставник США.

13 Серпня, 2018