28 січня 2015 року Міністерство юстиції України зареєструвало українську лівоцентристську політичну партію ідеологічного типу «Соціалісти», яку очолив колишній Міністр закордонних справ Леонід Кожара. Але вже на початок 2018 року партія налічувала два десятки регіональних організацій, і дотепер продовжує розбудову своєї партійної структури. Декілька днів тому партія провела установчі збори в Мукачево, де було обрано керівників Закарпатського обласного осередку, який очолив відомий адвокат Олексій Фазекош. Все це свідчить про доволі динамічний розвиток партії. Звісно, кількість членів партії ще не надто велика, але ж усі її осередки працюють, і партійців дедалі більшає, не кажучи вже про прихильників, бо відомо, що успіх політичної сили залежить не від її віку, а від справді добре продуманої політичної програми й від відповідальності перед виборцями. Так сталося, що інші партії, які називали себе соціалістичними чи соціал-демократичними, за останній час так чи інакше дискредитували себе, отож незаплямованою залишилася тільки нова політсила, яка відроджує в Україні справжній дух соціалістичної ідеї й орієнтується на європейський розвиток усієї держави, ставлячи на перше місце суверенітет і незалежність України й добробут і справжню свободу кожного українця. Про все це ми й розмовляли з Леонідом Олександровичем Кожарою — українським політиком, дипломатом, Міністром закордонних справ України (2012 – 2014), колишнім головою Організації з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ) та Організації Чорноморського економічного співробітництва (ОЧЕС), під час його перебування на Закарпатті.
– Доброго дня, Леоніде Олександровичу. Сьогодні Закарпаття привітало Вас сонячною погодою, тож, сподіваюсь, настільки ж безхмарним буде й початок роботи нового осередку партії «Соціалісти», який очолюватиме відомий адвокат, голова Ради адвокатів Закарпатської області Олексій Фазекош. Окресліть, будь-ласка, у загальних тезах, що Ви очікуєте від нового партійного осередку й чи погоджуєтесь з висловом про те, що Закарпаття є не лише перлиною України, але й важливим стратегічним регіоном?
– Я завжди радію, коли відвідую Закарпаття. Кажу це щиро й відверто, бо моя власна історія зв’язків із Закарпаттям налічує вже майже 50 років. Ви маєте рацію, коли кажете, що Закарпаття є для України стратегічним регіоном. Це підтверджують і унікальні природні ресурси, і неймовірний рекреаційно-культурний потенціал, і розвинена деревообробна промисловість, і ще багато чого. Але головним залишається те, що Закарпаття само по собі є такою собі «Україною в мініатюрі», адже тут, як і по всій Україні, зійшлися й мирно співіснують цілі народи, які століттями жили в мирі й злагоді. Також цей регіон є стратегічним ще й тому, що безпосередньо межує з кордонами Європейського Союзу. Закарпаття нині має спільний кордон із трьома країнами-членами ЄС, і важливо зауважити, що дві з трьох країн – Румунія і Словаччина – це країни, де при владі знаходяться сьогоднішні наші політичні союзники, тобто європейські соціал-демократи. Партія «Соціалісти» – це нова партія (створена у 2015 році) саме європейського соціал-демократичного напряму. Підкреслюю, що всі ті українські партії, які існували до цього часу, все ж таки це зазвичай вихідці з колишньої комуністичної партії Радянського Союзу й комуністичної партії України, які жодного відношення до європейської соціал-демократії не мали.
Отже, сьогодні ми приїхали на Закарпаття, аби відродити дух європейської соціал-демократії, який, як мені здається, тут зберігається ще з тих часів, коли Закарпаття не входило до складу Радянського Союзу, а було частиною інших європейських держав, відомих, своїми соціал-демократами, як, скажімо, Чехословаччина. Принагідно нагадаю, що і в Чехії серед лідерів країни сьогодні соціал-демократи, і в Словаччині та Румунії сьогодні уряди теж соціал-демократичні. Тож мені навіть здається, що у геополітичному сенсі Закарпаття просто не має іншого вибору, як стати одним із найпотужніших центрів українського соціалізму з європейським обличчям. Отож хочу буквально декількома словами проілюструвати, чим європейська соціал-демократія відрізняється від європейських консерваторів або лібералів. Праві сили якомога далі відстороняють державу від суспільства, і в цьому начебто й проявляється лібералізм — менше податків, більше свободи для особистості, менше взаємодії суспільства між собою. А соціал-демократія, навпаки, виступає за державу, яка тісно взаємодіє із суспільством, допомагає громаді й кожній людині на всіх етапах життя — від народження до самої смерті. І ми сподіваємось, що багатонаціональне Закарпаття через свою географічну близькість до країн Європи обере саме європейський розвиток демократії.
– До речі, щодо європейського розвитку соціалізму. До цих ідей вас наштовхнула ваша професійна діяльність, чи не так?
– Я є професійний дипломат, Посол, колишній Міністр закордонних справ. І дійсно, так уже сталося, що багато років я раз-по-раз взаємодіяв саме з європейськими соціал-демократами. Ще за часів, коли існувала СДПУ(о), я допомагав її представникам встановлювати тісні контакти з європейськими соціал-демократами. Але мої погляди сформувалися насамперед тоді, коли я багато років тому був призначений послом України в Швеції. І хочу нагадати, що саме ця скандинавська країна є чи не найбільш соціальною державою з усіх європейських, адже за останні 90 років до влади приходять виключно соціал-демократичні уряди. Під час перебування в Швеції мені доводилося тісно співпрацювати з урядом відомого соціал-демократа Йорана Персона. Якщо закарпатці пам’ятають, тоді в складі уряду була дуже яскрава міністр Ілве Анна Марія Лінд, яку вбили у 2003 році. Я приятелював із нею, і мушу сказати, що для Швеції ця трагічна смерть була великим горем. Ось із тих часів я й переймаюся саме ідеями європейської, а конкретно шведської соціал-демократії. І я не вважаю це чимось неправильним, адже Швеція — одна з найбагатших країн світу за всіма показниками, держава, яка насправді піклується про своїх громадян.
– Отже, Ви не проти, аби Закарпаття стало такою собі українською Швецією?
– Тільки буду цьому усіляко сприяти. Власне, я хочу сказати, що програма сучасних соціалістів не просто ґрунтується на принципах європейської соціал-демократії, але навіть наша економічна програма фактично запозичена у шведської соціал-демократії. Йдеться про ті реформи, які вони проводили ще в 50-х-60-х роках минулого століття…
– Перепрошую, тобто Ви вже маєте адаптовану до українських реалій модель економічних реформ за європейським прикладом?
– Абсолютно правильно. Хочу сказати, що програма партії «Соціалісти» готувалася за активної допомоги наших товаришів з європейських парламентів. Наприклад, багато чого ми запозичили з програми болгарської Соціалістичної партії. Наша програма єдина з-поміж українських, яка перекладена словацькою мовою, бо проходила експертизу і в Братиславі, і в Брюсселі. Таким чином, ми маємо програму сучасної європейської соціал-демократичної партії. Я хотів би наголосити й на тому, що у багатьох людей сьогодні ще й досі виникають неприємні асоціації: мовляв, якщо соціалісти – то червоні прапори й відлуння радянського минулого. Це зовсім не так. Ми докорінно відрізняємося від радянських комуністів і програмою, і принципами діяльності, і усім іншим. На сьогодні нас анічогісінько не поєднує ані з Комуністичною партією України, ані з колишніми соціалістами Олександра Мороза, які сьогодні посварилися між собою. Натомість, ми є справжньою й першою в Україні європейською соціал-демократичною партією.
– Іншими словами, Ви впевнено заповнили той політичний вакуум у соціалістичній ніші, який утворився останнім часом. І ідеї «європейськості» соціалістів – це дійсно унікальний випадок у нашому політичному житті. Проте одна справа, коли ми хочемо бути в Європі, інша – як нас сприймають самі європейці.
– Наша мета – це максимально широке міжпартійне співробітництво й набуття статусу спостерігача при Партії європейських соціалістів, або ПЄС (англ. Party of European Socialists) — європейській партії, яка складається з 33 соціалістичних, соціал-демократичних і робітничих партій країн-членів Євросоюзу і Норвегії. Очолює партію Сергій Станішев (Болгарія). Сьогодні це друга правляча партія в Європі. Одинадцять партій з ПЄС сьогодні перебувають при владі у своїх країнах. Це й німецька соціал-демократія, яку представляє федеральний президент Франк-Вальтер Штайнмайєр, й партія Роберта Фіцо, колишнього прем’єра Словаччини, й інші. До речі, конференцію в Мукачево відвідав депутат від Словацької соціал-демократії Мікулаш Крайкович.
– Чи не могли б Ви розказати про вашу позицію всередині країни. Історично так склалося, що партії «лівого» спрямування завжди будувалися на сильних профспілках, сильних регіонах, і завжди була потреба об’єднувати навколо себе якомога більше прихильників… Зараз в Україні ви вже готові з кимось об’єднуватися і на скільки ідея «сильного регіону» притаманна для об’єднання навколо вашої партії, навколо ваших ідей?
– По-перше, сьогодні в Україні не залишилося справжніх лівих партій, окрім партії «Соціалісти». Чому я в цьому впевнений? Та тому, що свідомо, завдяки жорстким діям нинішньої влади, лівий політичний фланг було розгромлено. Через закон про так звану «декомунізацію» зникла Комуністична партія України, великі проблеми виникли у «прогресивних соціалістів» та у Соціалістичної партії України, колишньої партії Мороза, яких затягали по судах через нібито радянську символіку. Тому сьогодні ми залишаємося єдиною справжньою лівою партією. А по-друге, погляньте, що відбувається. Влада сьогодні намагається (оскільки соціальний політичний спектр вільний) заповнити політичний простір несправжніми лівими партіями. Не є таємницею, що уламки колишньої СПУ, одна частина якої очолюється Іллею Ківою, радником міністра внутрішніх справ Арсена Авакова, а інша – депутатом Верховної Ради від фракції «Блоку Петра Порошенка» — це стовідсотково фейкові утворення, вигадані владою для того, щоб зберігалася хоч чиясь присутність на політичному лівому фланзі. На жаль, це сьогоднішні політичні реалі в Україні. І бути справжнім українським соціал-демократом сьогодні дуже непросто, бо загальна тенденція сучасного політикуму – це мімікрія влади в бік тоталітаризму й насадження виключно радикальних ідей націоналістичних політичних партій. Подивіться на Верховну Раду України. Сьогодні вона стовідсотково складається з партій, які сповідують консервативні капіталістичні ідеї. А для української держави ці ідеї є історично чужими. Тому ми й не припинятимемо боротьбу, як би важко нам не було.
– Леоніде Олександровичу, тоді ще й таке питання. Оскільки соціальний градус незадоволення в державі зростає, то віднедавна лівими ідеями почали зловживати майже всі партії. Доходить до відвертого популізму, коли вже навіть не можна розрізнити, хто які цінності сповідує, бо всі кажуть лише одне: реформи в країні провалилися, і треба щось змінювати. Що Ви думаєте з цього приводу?
– Я почну з того, що в бідній країні, де абсолютна більшість громадян перетворилася на жебраків, усі партії, навіть крайні праві радикальні партії, маскуються під «лівих», бо сьогодні «праві» просто не можуть сказати громадянам правду й представити справжню ліберальну програму. 70% населення України сьогодні сидить на субсидіях, і за них держава сплачує комунальні платежі. Але таке бачення розвитку соціальної держави до справжньої соціальної держави не мають жодного відношення, і зрозуміло, що такі партії, як «Батьківщина», будуть виходити з дуже схожими гаслами. Та я хотів би нагадати, що партія Юлії Тимошенко вже давно є спостерігачем при правій Європейській народній партії. І всі добре розуміють, які цінності вони сповідують насправді. З іншого боку, сьогодні залишилось не так уже й багато критеріїв, за якими одні партії можна чітко відокремити від інших.
Перше питання — це земля. Більшість правих партій сьогодні (власне, як і більшість партій у Верховній Раді) виступають за негайне зняття мораторію на вільний продаж землі. Але я з жахом уявляю, що станеться наступного місяця після того, як такий мораторій буде знято. Нашу землю скуплять американські компанії й українські олігархи.
Друге питання – це питання війни і миру, бо крайні націоналістичні праві партії виходять із того, що війну треба закінчувати виключно військовими засобами. Вони виступають за легалізацію зброї для громадян, за «священну війну» з ордою… Я думаю, що якраз через призму питання війни і миру можна чітко зрозуміти, яка це партія: ліва чи права. Ми, «Соціалісти», виступаємо за мирний спосіб вирішення збройного конфлікту на території України — через загальнонаціональне порозуміння, через безпосередні переговори з непідконтрольними територіями. Ми виступаємо проти того, щоб наші громадяни, де б вони не жили, у Криму чи на Донбасі, обмежувались у соціально-економічних правах. Ми впевнені, що слід негайно зняти всі блокади, які тільки існують. Я не розумію, як можна намагатися повернути території під контроль Києва, якщо влада ці території щодня віддаляє і ментально, і економічно, і адміністративно… Також нам незрозуміла позиція, коли говорять про введення в Україну миротворчих сил. Я як дипломат і колишній міністр скажу відверто, що «блакитні шоломи ООН» — це прямий шлях до затягування конфлікту й до його «заморожування» на невизначений період. І все це брехня, що ось приїдуть миротворці із Європейського Союзу – і все стане добре. Але саме це сьогодні розповідають і президент Петро Порошенко, і наші міністри. Та ані словацький уряд, ані голландський, ані французький — ніхто своїх миротворців сюди не надішле, а прийдуть, як завжди, пакистанці з непальцями. І це в найкращому випадку. Або взагалі миротворцями можуть стати хтось із африканських країн. І викурити їх із території України потім буде неможливо. Тобто ще раз підкреслю, ми – партія Миру! І виступаємо за загальнонаціональну злагоду.
І третє важливе питання — це питання устрою української держави. Сьогодні складається враження, що керівництво України взяло курс на будівництво мононаціональної держави за принципом «Україна – для українців». У мене це викликає певні негарні асоціації. Згадайте, як на одному телевізійному каналі («5 канал») в куточку написано гасло «Україна понад усе». Якщо перекласти німецькою мовою, то це звучатиме приблизно як «Ukraine über alles». Півстоліття тому один із європейських керівників написав, що його держава über alles. І все це закінчилося Другою світовою війною. То я хочу сказати, що Україна виживе тільки тоді, коли в ній понад усе буде людина. Також хочу нагадати нинішнім керівникам, що, за переписом 1989 року, 28% населення України не були етнічними українцями. За переписом 2001 року — уже 22%. А сьогодні пан В’ятрович добалакався до того, що в Україні начебто проживає всього 1,8% представників національних меншин. Це брехня для всіх нас. Ось сьогодні я присутній в багатонаціональному Закарпатті, і впевнений, що за жодних умов ці землі не можна буде перетворити на моноетнічний регіон… І ще трохи історичних аналогій. На державному гербі Сполучених Штатів зображений білоголовий орел, який тримає в лапах гасло «З багатьох – у єдине ціле». І саме це має стати сучасним принципом побудови держави Україна. Тобто держава не задля держави, а держава для громадян. І не лише для етнічних українців, а всіх громадян України. Коли партія «Соціалісти» прийде до влади, ми будемо негайно ставити питання про скасування тих змін, що тепер закріплені в законодавстві про мови й про освіту. До речі, я як колишній посол України в Швеції хочу сказати, що в Україні, в Херсонській області, є навіть шведське село — таке собі село Зміївка. І Королівська сім’я у 2008 році була в Україні, і в цьому селі. І я бачив, як короля Швеції Карла XVI Густава з дружиною Сільвією, яких я супроводжував, зустріли у шведській громаді України. А сьогодні, здається, ми наче спеціально хочемо зламати наше соціальне й культурне розмаїття.
– Мабуть, для України буде важливим іще один водорозділ. За останні 50 років позиції лівих партій щодо релігії кардинально змінювалися. Зараз Президент виступає за Українську автокефальну церкву. Як партія «Соціалісти» ставиться до церковного питання?
– Партія «Соціалісти» виступає за безумовне додержання конституційної формули, згідно з якою церква відділена від держави. Мені незрозуміло, чому керівництво держави так агресивно й бездумно втручається в церковні справи. У жодній країні це не привело до якогось прогресу чи примирення, і це погано закінчиться в Україні. В Україні сьогодні п’ять православних церков. І, мабуть, якщо загнати це церковне розмаїття в рамки однієї церкви, то це стане національною катастрофою. Я прогнозую, що різких змін у церковних питаннях найближчим часом не станеться, навіть незважаючи на шалений тиск. Бо інакше це може, теоретично, призвести до розбрату між православними в Україні, до переділу церковного майна, врешті-решт до кровопролиття… А його в нашій країні вже й так багато. Тому ми виступаємо за те, щоб нинішні керівники держави усунули свої руки від того, що може просто розірвати нашу державу.
– Ви створюєте новий потужний осередок партії в Закарпатському регіоні. Які ваші основні настанови для нового керівника?
– Як не дивно, але до цього часу не існувало потужної організації партії «Соціалісти» на Закарпатті. Ми переконані, що після того, як організацію очолить Олексій Андрійович Фазекош, ситуація кардинально зміниться. Це людина з величезним політичним і з унікальним професійним досвідом. Людина, яка знає, що таке держава і закон, суспільство і право. Для нього це не просто балачки, бо він професійно щодня захищає українських громадян на Закарпатті й по всій Україні. Олексій Фазекош – людина системна, і я переконаний, що він здатен створити потужну організацію нашої партії в Закарпатті й перемагати з нею на всіх виборах. Зі свого боку, ми в Києві надамо всіляку підтримку його діям і будемо сподіватися, що разом матимемо позитивний результат не тільки для партії, але й для всіх громадян України, для кожного закарпатця й для кожної родини.
– Дякую за відверту розмову.
Розмовляв Сергій Козлов
Україна впевнено обрала європейський вектор розвитку, і це навряд чи пощастить комусь змінити. Але що стоїть за декларативними промовами про найкращі наміри? Хіба народ, виступаючи ще на Майдані за європейське майбутнє своєї країни, мав на увазі втрату територій, непідйомні тарифи, а чи реформи, які не те що не закінчуються, а навіть як слід не розвиваються, здебільшого залишаючись тільки гаслами? Верховна Рада, яка мала стати рушієм і локомотивом позитивних змін у країні, виявилася непристосованою до ефективної роботи, та й до роботи взагалі. Політичні сили, які всього чотири роки тому впевнено набирали на виборах переконливу більшість голосів, а, отже, мали дійсно всенародну підтримку, сьогодні ризикують взагалі піти в небуття й залишитися хіба що в підручниках історії. Величезні надії знову, і вже вкотре, покладаються на нові вибори, які невпинно наближаються. 
За останні неповних 15 років Україна пережила дві переможні революції. Українці, у своїй переважній більшості, всіляко підтримували їх організаторів, бо щиро вірили обіцянкам перетворити нашу державу на взірець демократії, створити умови для проведення радикальних соціально-економічних реформ, що мали б розкрити її потужний потенціал і на довгі роки забезпечити динамічний розвиток. Але зміна персонажів у владі майже нічого не змінила в системі її організації. Під гаслами «Геть олігархів від влади», «Бандитам тюрми» й «Створимо гідні умови для формування малого й середнього бізнесу» на зміну одним олігархічним кланам прийшли інші. 
На засіданні Комітету з премії імені Івана Франка у галузі інформаційної діяльності визначили лауреатів 2018 року. Цього року на здобуття премії надійшло 25 творчих робіт у 4 номінаціях. У номінації “За кращу публікацію у друкованих ЗМІ” традиційно найбільша кількість робіт – 14. У номінаціях “За кращий твір у телевізійній сфері” – 6, “За кращу наукову роботу в інформаційній сфері” – 4. На номінацію “За кращий твір у радіомовній сфері” надійшла 1 робота.
При цьому нагадаємо що протягом 2016-2017 років Сергій Шевченко надрукував 
Протягом 28-29 липня 2018 року над варшавським міським стадіоном «Легія» імені маршала Юзефа Пілсудського майоріли прапори 26 держав – учасниць VІ Світового кубку з міні-футболу «Hope for Mundial», який ось уже шостий рік поспіль проводиться в Польщі. Особливість цих змагань полягає в тому, що право участі в них мають виключно діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування, та діти, які опинилися в складних життєвих обставинах, віком 14−16 років.
