Vector News

Автор: Редакція

  • Вічна пам’ять Євгену Марчуку!

    На 81-ому році життя відійшов у вирій Євген Кирилович Марчук.

    Вічна пам’ять Євгену Марчуку!

    Україна втратила дуже гідного і достойного громадянина.

    Велет бачення, знання, розуміння процесів, сильна особистість, могутня постать, інтелектуал, ерудит і аналітик.

    Він не просто захоплювався шахами, але прораховував усі свої (й не тільки) кроки наперед.

    Грав на фортепіано, але був закоханий у джаз – за імпровізацію. Й вмів це робити так, як мало хто з нинішніх державних діячів.

    Один з тих, хто творив новітню історію Украіни.

    Великий життєлюб, бо розумів і любив Україну.

    Патріот з великої літери.

    Людина-епоха.

    Коронавірусна хвороба загострила захворювання, на які він страждав, та спровокувала гостру серцево легеневу недостатність.

    Роль Євгена Марчука у державотворенні України важко переоцінити. У серцях ветеранів правоохоронних органів він завжи буде Першим головою СБУ.

    З ним пов’язане та асоціюється становлення Служби як органу, який захищає національну безпеку України. Тисячі людей поважають його за неймовірні енергію та гострий розум на високих посадах. Він очолював уряд, був генералом армії та представляв Україну у тристоронній контактній групі з мирного врегулювання ситуації у Донецькій та Луганській областях.

    Разом з Євгеном Кириловичем від нас пішли його великий досвід, його мудрість і його надзвичайно сильне почуття обов’язку.

    Історики ще напишуть про шляхи, якими він прийшов до найголовнішого вибору свого життя. Але на самому початку незалежності він зробив його чітко, однозначно і без жодного сумніву. Генерал Марчук став на службу своєму народу і державі. І залишився вірним їм до останнього подиху.

    Йому було нелегко, бо він одним з перших прокладав дорогу до європейської і євроатлантичної інтеграції. З його руки в офіційних документах вперше згадується про вступ України до НАТО як стратегічна мета.

    Він один з тих, хто зіграв величезну, якщо не вирішальну роль на початку 90-х, коли українські спецслужби та інші державні органи не дали російським представникам в Криму реалізувати спроби провести референдум про незалежність. Широка громадськість не знає, що тоді кілька разів ситуація була за крок від великого кровопролиття. І тільки тихі, але енергійні дії Євгена Марчука не дали тоді трапитися катастрофі.

    Коли Росія спробувала зазіхнути на Тузлу, міністр оборони Марчук не вагаючись готував Збройні Сили до відсічі.

    А в останні роки завдяки зокрема і зусиллям Євгена Кириловича був встановлений режим тиші на Донбасі, який зберігається дотепер.

    Він не хотів бути гнучким, бо не знав і не розумів, як можна поступатися національними інтересами.

    Низький уклін і вічна пам’ять Євгену Марчуку за його службу Україні. Щирі співчуття дружині пана Євгена Ларисі Івшиній, всім рідним і близьким…

    Це велика втрата для України.

    Вічна пам’ять…

  • “Ти повинен. Ти зобов’язаний. Мої гроші – це мої гроші. Твої гроші – це наші гроші!”

    «А що про мене скажуть?» Із цих думок і починається замовчування випадків домашнього насильства серед чоловіків. Вони просто залишаються на самоті зі своїми проблемами. Чому це табуйована тема? 

    “У мене були справи, пов’язані з домашнім насильством, яке вчинене жінкою відносно чоловіка. Як виявилося, такі випадки є далеко непоодинокими”, – заявив Щербак Роман, адвокат АО “Легал Партнер”. За його словами, особам чоловічої статі важко переступити психологічний бар’єр, щоб звернутися по допомогу до правоохоронних органів. Хоча і там, і у судах він не помічав стереотипного бачення ситуації, де жінка може вчинити насильство над чоловіком. Роман додав, що на його досвіді у таких справах рішення були на користь аб’юзерок, а не потепілого. А все через невміле оформлення матеріалів правоохоронними органами. Відтак справи закривались за відсутністю складу правопорушення. Тому постраждалим адвокат радить серйозно ставитися до фіксації та збору доказів. Далі потрібно моніторити сайт суду, щоб мати інформацію про дату і час розгляду справи, бо суд самостійно не викликає потерпілого. А от в суді потрібно надати вже зібрані докази і свої пояснення.

    Історія сорокасемирічного жителя Черкас Юрія Допіри про аб’юз у сім’ї з боку дружини і тещі. Він розповів, як досі бореться за свої права через роки після розлучення та що змусило його звернутися до журналістів. 

    “Ти повинен. Ти зобов’язаний. Мої гроші – це мої гроші. Твої гроші – це наші гроші!”

    –  Розкажіть, будь ласка, які у вас були стосунки з колишньою дружиною до одруження та після? 
    До одруження здавалося, що все чудово. Оцей період закоханості та ейфорії, коли ти не помічаєш у людині ніяких мінусів. Одружилися ми у 1998 році. Відтоді постійно мусив доводити те, що люблю її. Дружина часто говорила, що чогось хоче, а я біг виконувати, бо хотів догодити. Думаю, людина витирала об мене ноги, але настільки був закоханий, що цього не помічав. Це зараз я вже тверезо оцінюю ситуацію. З моменту створення сім’ї ми певний час жили у моєї тітки на квартирі, а далі переїхали до її батьків. Керувала усім у сім’ї моя колишня теща. Що б не відбувалося, дружина швидко їй все доповідала, – і починалися знущання. Наприклад, з квартири виганяли, коли ми там жили. Аргументуючи, щоб мої батьки мене забезпечували. Дочка виховувалася так, що більше схилялася до своєї мами та бабусі.

    – У чому, на вашу думку, проявлялося негативне ставлення до вас від дружини та тещі? 
    Коли ми жили на квартирі у її батьків, то теща постійно казала, що у її дочки є машина, а у мене нічого, то вже би у батьків своїх просив. Намагався на це не зважати, зберегти сім’ю. Оці наші старі «прошивки», щоб тримати все заради дітей. Буває так, що я посварюся з дружиною, на кілька годин піду з квартири, бо просто не вистачало нервів на скандали. Все! Мої речі складені біля дверей. Вона постійно маніпулювала, що це не моя квартира. За найменшого скандалу теща одразу починала гнати мене з квартири. Поступово це все накопичувалося, мусив мовчати, підкорятися, виконувати забаганки. Мої інтереси не бралися до уваги. І щодо відпочинку, то навіть на риболовлю не дозволяли йти. Дача, городи – отак я мав відпочивати. Моя колишня працювала у ліцеї, тому нам у 2012-му виділили спортзал. Сказали, що другого житла немає. Я з нього зробив однокімнатну квартиру, то ми переїхали туди. Думали, що будемо жити спокійно, подалі від батьків. Але літо вона проводила у своєї мами на дачі. І саме після того починалися дорікання до мене. Ти повинен. Ти зобов’язаний. Мої гроші – це мої гроші. Твої гроші – це наші гроші.

    “Ти повинен. Ти зобов’язаний. Мої гроші – це мої гроші. Твої гроші – це наші гроші!”

    З понеділка по п’ятницю їздив у відрядження у Київ, а коли приїжджав у Черкаси, то до мені дорікали, чому я не їду щось робити на дачу. На дачі працював: допомагав вирощувати картоплю, копав її. Врожай ми продавали. І дружина обіцяла, що прибуток буде ділитись. А коли прийшла осінь, то грошей не давали, тому що ми тещі винні. І так було кожний рік. Проблеми розвивалися тихенько. Я думав, що з часом вирішиться. Їздив по відрядженнях, намагався забезпечити сім’ю. Моїм же батькам нічого не можна казати. Колишня їх не поважала. От піду поспілкуватися, а коли повернуся додому, то вона починала ображати моїх батьків, називала їх жахливими словами. Вже не вистачало нервів на це все.

    – Юрію, можете, будь ласка розповісти про той момент, коли більше не могли витерпіти?  
    У 2015-му році отримав травму, бо впав з даху. Дружина зі мною у лікарню не поїхала. Залишила на три тижні. Можливо, через це вона хотіла швидше мене покинути. Відтоді наші стосунки почали розвалюватися. Я не міг працювати, але ж колишня дорікала, що «мамі треба викопати картоплю». Скажу чесно, тоді дуже багато плакав. А ще у 16-му році знайшов її анкету на сайті знайомств, коли ми ще були сім’єю. Кожного вечора до неї хтось дзвонив. Одного разу, коли вона була у ванній, я підняв слухавку. Там був чоловічий голос. Тоді це все і випливло, тому сам знайшов її анкету у мережі. Колишня виправдовувалася, що це нібито її підставили. Я звернувся до психолога. Думав, що він допоможе нам налагодити стосунки у сім’ї. Попросив дружину піти, але вона сказала, що не хвора, тому не буде. Попросив також і свою дочку спробувати піти на консультації, то вона раз сходила, а потім також сказала, що їй це не потрібно. Розумієте, коли із трьох людей двом сім’я не потрібна, то так і почали віддалятися.  Потім почалось… розлучення, аліменти, поділ нажитого.

    – Що відбувалося після розлучення?
    Друзі та куми зразу стали на її сторону, відійшли від мене: «Ти ж чоловік, маєш взяти білизну та шкарпетки й піти». А я сказав, що якщо ви можете так вчинити, то робіть самі, але не давайте порад. Потім на аліменти на мене подали. Я там не протестував. Але у 18 років дитина заявила, що їй цих грошей не вистачає. Каже, що вона відчує сором, що її тато працює двірником і не може купити телефон. Відчуваю, що це, скоріше всього, не її слова, а колишньої дружини з тещею. Зрозумів, що безкорисливо тут якось говорити та пояснювати, бо мама з бабусею «зробили прошивку», що батько поганий.

    – А що було з вашою дочкою? 
    – Потім дружина стала працювати у колонії. Через деякий час забрала туди працювати й нашу вісімнадцятирічну дочку, щоб вона там працювала на зоні. Хоча дитина закінчили у нас у Черкасах медичну академію, на фармацевта. А на зону пішла охоронцем. Для мене це був шок.

    – Що ви відчували на душі через ті події?
    Коли ти живеш заради людини, а все руйнується, то було дуже боляче. Ти намагаєшся зрозуміти, що було не так, що не так зробив. Потім аналізуєш і розумієш, що людина тебе не кохала, а використовувала у своїх цілях. Біль, розчарування. Потім ненависть, а зараз у балансі, коли на мене не тиснуть на слабке місце. Але коли на мене мама починає давити, то я засмучуюся. Зараз став на це менше реагувати, тому що спочатку все доходило до скандалів. Тепер  реагую на це простіше. Консультації психолога роблять своє діло.

    –  Що було далі? Як відбувався поділ майна?
    Далі мене почали виганяти з квартири. Дійшло до того, що постійно міняли замки. Я не міг потрапити у наше спільне житло, де мої речі. Рік тому прийшов туди з поліцією, третього квітня. Приїхали ще адвокати. Ми зайшли о 8-й, а об 11-й мене звідти “копи” вивели, бо я нібито домашній аб’юзер. Колишня написала на мене заяву, дитина була свідком, що коли я зайшов у квартиру у присутності поліції, то штовхав свою дружину, бив, погрожував. Моя адвокат викликала у суд нібито потерпілу, свідків, поліцію. Ніхто не прийшов. Поліція сказала, що може прийти або ні, відео та фото вони не надали. Потерпіла зі свідками не прийшли. Суддя закрила справу у зв’язку з відсутністю складу злочину. З того моменту у квартиру потрапити не можу. Звертався до керівництва ліцею, щоб вирішити щось. Мені написали, що через розлучення я втратив право проживання у тій квартирі. Адже за Статутом ліцею гуртожиток є учнівським, і право на проживання у ньому мають працівники ліцею та члени їх сімей. Хоча моя колишня також не працює вже там.

    Я звернувся до влади. До Міністерства освіти, але воно направило мене знов до ліцею. Директорка залишається на своєму. Тобто вони мене і не виселяють, але у той час не дають жити. Там залишилися всі речі, а я не можу туди потрапити, щоб забрати те, що судом виділене. У квартиру не пускає дружина. Крім того, тодішні друзі пишуть образи, бо я «дістаю» свою сім’ю, а колишня взагалі заблокувала мої номера. Її друзі також це зробили. Тобто на контакт не йдуть. Дитина зараз зі мною не спілкується.

    “Ти повинен. Ти зобов’язаний. Мої гроші – це мої гроші. Твої гроші – це наші гроші!”

    «Шановні мешканці мікрорайону Луначарка! За адресою… проживає мати, яка виховала альфонса»

    Ось, що вона розкидала по поштових скриньках біля будинку мами і розклеювала по дошках оголошень біля будинків. 

    – Де ви живете зараз?
    Зараз живу то у мами, то у друзів, то квартиру знімаю, коли гроші є.

    –  Ви зверталися ще по допомогу?
    Звертався у поліцію зі скаргою на співробітників поліції за незаконний протокол. Нічого не допомогло. Звертався до депутатів, але відповідей не було. Писав до уповноваженого ВРУ із прав людини. Там сказали, що вони розглянуть це, однак пізніше також настала тиша. Ще шукав притулки для чоловіків, які постраждали від домашнього насильства. Але не знайшов, ніби чоловікам допомога не потрібна. Я звертався у різні ток-шоу, але нічого не виходило, бо моя колишня відмовлялася йти на контакт із журналістами. І моя адвокатка також каже, що не може знайти із дружиною спільну мову.

    – А рідні вам намагалися допомогти?
    Мама моя – ні. Вона не хотіла з ними спілкуватися взагалі. А зараз, коли з’являюсь у неї в гостях, то вона мене «пресує»: “Правильно твоя колишня зробила, що все забрала, бо ти дурень”.  А батько помер у 2017-му через рак.

    –  А що ви робите зараз?
    Зараз ходжу до психолога. Звернувся на гарячу лінію по домашньому насиллю і мене перенаправили до центру соціальної допомоги. І у кінці листопада я звернувся у Черкаський обласний центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді. Зараз раз у два тижні ходжу до психолога. Мені це допомагає. Став більше любити і поважати себе. Я зараз повноцінно працювати не можу, бо 6 років тому отримав травму, коли впав з даху. Потрібно хоча б раз у рік ходити на процедури. Намагаюся вибратися зі всієї цієї ситуації. У депресію не падаю, алкоголь не вживаю. Веду здоровий спосіб життя, бігаю, іноді займаюсь сапсерфінгом, працюю. Але психологічний дискомфорт, який тягнеться останні 3 роки, то вибиває з колії.

    “Ти повинен. Ти зобов’язаний. Мої гроші – це мої гроші. Твої гроші – це наші гроші!”

    Ще пишу вірші для себе. Ось один з тих, коли я написав через розлучення:

    Цинично, подло, как обычно,
    топор вогнала в спину мне.
    И дело вовсе не в деньгах,
    а то, что поступила так,
    опять послушав свою мать.
    И не нужны мне оправдания
    и снова ложь из уст твоих!
    Тебя любил! Была надежда!
    Любовь и Вера умерла…
    Но ты сейчас своим поступком,
    надежду в клочья порвала. 

    Цей матеріал підготовлений у рамках проєкту «Everyone has to be protected», що впроваджується ГО «Ти потрібен Україні» за підтримки Фонду сприяння демократії Посольства США в Україні. Погляди авторів є виключною відповідальністю ГО «Ти потрібен Україні» і не обов’язково збігаються з офіційною позицією уряду США.

    This material was prepared as part of the «Everyone has to be protected» project implemented by the NGO «Ukraine needs you» supported  by the Democracy  Commission Small Grants Program of the U.S. Embassy to Ukraine. The views of the authors of  the sole responsibility of NGO «Ukraine needs you» and  do not necessarily reflect the official position of the U.S. Government.

    Денис Булавін

  • Игорные заведения с бесплатными вращениями – делаем правильный выбор

    Игорные заведения с бесплатными вращениями – делаем правильный выбор

    Игроки, пробующие силы в азартной сфере, стремятся найти площадки, предлагающие лучшие предложения по бесплатным фриспинам. Выполнять поиск предложений самостоятельно проблематично. Необходимо просмотреть большое количество информации, потратить уйму собственного времени.

    Чтобы упростить эту процедуру, для гемблеров на сайте собраны игровые клубы, с лучшими предложениями по бонусам. Надежные, проверенные казино Украины с фриспинами за регистрацию представлены на сайте https://ukrainecasino.com.ua/freespins/.

    Для начинающих игроков информация о каждом игорном клубе важна. Выбрав понравившиеся казино из представленного списка, они смогут воспользоваться выгодными предложениями игровых ресурсов. У подавляющего большинства игроков бесплатные фриспины за регистрацию в Украине пользуются большой популярностью. С их помощью пользователь сможет попробовать различные тактики и стратегии игры, и даже выиграть, не потратив собственных средств. Для их вывода потребуется выполнить правила, указанные в казино. На всех игровых площадках они разные. Все казино, попавшие в ТОП, прошли тщательную проверку по многим параметрам и характеристикам. Игроки могут быть уверены в их надежности и честности.

    Чем выгодны бездепозитные фриспины за регистрацию

    Перед началом азартной игры, гемблерам стоит узнать все о бонусах. Фриспины являются одной из их разновидностей. С их помощью пользователи получают возможность бесплатно вращать игровые автоматы определенное количество раз. В большинстве случаев их требуется отыграть. Но некоторые клубы предоставляют своим клиентам фриспины без отыгрыша.

    Большая часть игровых площадок предлагают подобные поощрения после обычной регистрации на сайте выбранного казино. После этого можно воспользоваться бесплатными вращениями. Первоначально вносить депозит не нужно. Также некоторые игорные заведения дают фриспины клиентам, пригласивших в клуб своих знакомых.

    Фриспины за регистрацию предоставляются по различным рекламным акциям, а так же как вознаграждение постоянным пользователям. Фриспины, становятся доступными для игрока, после выполнения определенных условий. Способ получения бесплатных вращений может быть разным, но в любом варианте гемблер получает возможность крутить барабаны без пополнения депозита, и выиграть определенную денежную сумму.

    Нужна ли регистрация, чтобы получить бездепозитные фриспины?

    Условия, которые казино требуют выполнить для получения бесплатных вращений, отличаются в зависимости от игрового ресурса. При этом основным остается регистрация на данном ресурсе. Не стоит удивляться этому, ведь основная цель заведения при выдаче фриспинов за регистрацию в Украине – это привлечение новых пользователей на свой игровой ресурс. Посетители, не прошедшие регистрацию, не могут получить поощрения от игорного заведения.

    Выбирая казино, где дают фриспины за регистрацию, нужно внимательно изучить его рейтинг, отзывы игроков и прочие характеристики.

    Важно ознакомиться с такими моментами:
    – условиями получения бесплатных вращений;
    – правилами отыгрыша;
    – количеством доступных фриспинов после регистрации;
    – играми, в которых можно крутить барабаны бесплатно;
    – дополнительные условия, если они имеются.

    Можно смело утверждать, что такое вознаграждение, как фриспины без депозита привлекают новых игроков в казино. Для каждого гемблера –это отличная возможность ознакомиться с работой казино, правилами и играми, доступными на ресурсе.

    Использовать бонусные фриспины можно и на мобильных устройствах. На них участникам доступны такие же функции для игры, как и на основном сайте. Игровые клубы, которые попали в список лучших, имеют версии сайтов для мобильных устройств. Это безусловно добавляет удобства игрокам, ведь они могут крутить барабаны, где бы они не находились.

    Особенности поощрений – бесплатных фриспинов

    Некоторые игорные дома позволяют пользователям крутить барабаны только в определенных играх. Поэтому нужно перед регистрацией в игровом клубе, ознакомиться с перечнем игр доступных для бонусных вращений. Для гемблера это возможность попробовать собственные силы в новой игре. Большинство азартных заведений выдают клиентами фриспины за регистрацию с выводом. Условия для вывода практически идентичны, но могут отличаться нюансами.

    На нашем сайте игроки могут найти лучшие игровые площадки, предоставляющие пользователям фриспины без депозита с выводом. Начинающие игроки могут найти все необходимые инструкции, которые нужно выполнить для получения бонусов.

    На что рекомендуется смотреть:
    1. Коэффициент, по которому необходимо отыгрывать выигрыш по бесплатным фриспинам. Чем он меньше, тем больше возможностей вывести призовые.
    2. Время действия бонусных вращений. Игровые ресурсы ограничивают время, за которое нужно использовать предоставляемые прокруты за регистрацию. На некоторых ресурсах этот период составляет всего 24 часа. Перед регистрацией в казино, нужно обязательно узнать время действия бонусных предложений.
    3. Ассортимент игр. Азартные ресурсы могут ограничивать набор игр, доступных для бонусных вращений. Поэтому стоит узнать, для каких слотов можно применять фриспины.
    4. Максимумы по выигрышам. Онлайн казино с бесплатными фриспинами – это возможность не только изучить игру, но и выиграть реальные призовые. При этом многие клубы ограничивают лимиты по суммам выигрыша. Стоит обращать внимание на клубы, в которых предлагаются максимальные лимиты по выигрышам.
    5. Доступное количество вращений. Основным для большинства игроков является число бесплатных вращений. Если их много – это не всегда выгодно для игрока. Необходимо смотреть на все условия, которые нужно выполнить для получения фриспинов.

    Получить фриспины с выводом, в любом случае считается отличным вариантом для участников. Не внося собственных средств на депозит, пользователь сможет попробовать свои силы в сфере азарта, понять принцип работы автоматов, составить свою стратегию на дальнейшую игру.

    Игорные заведения с бесплатными вращениями – делаем правильный выбор

    Понимая назначение бонусных фриспинов, а также правила выбора казино, предоставляющего бесплатные вращения, пользователю проще найти надежный ресурс. На сайте доступны лучшие предложения, которые сейчас есть в Интернете.

    Пробуйте свои силы в самых надежных казино, без вложения собственных средств.

  • ХОЛОД

    Оповідання, фентезі-постапокаліптика. Автор: Максим Безрук

    ХОЛОД

    Зима не минула, і навіть сонце не зійшло. Вперше споконвічне коло не отримало новий початок опісля найдовшої ночі року. І ця найдовша ніч стала нескінченною. Земля та повітря все стигли і стигли, а людська надія розвіювалась сіверкими вітрами. Адже, поки заметі ростили кучугури, хліборобські магазеї та панські комори стрімко порожніли. Невдовзі страх, голод і холод деінде підняли низи, деінде пожвавили верхи. Подекуди рух той вилився в безглузді погроми, пожарища, блюзнірство або самогубне марновірство. Проте недовго горіли міста та села, оповиті снігами, бо були й ті, хто думав, що знає, де спасіння для роду людського. Цар Медовід зібрав кожного, в чиєму серці ще жевріли згага жити і сподівання; кожного, хто ще був здатен полишити дім. І під проводом Медовіда валки попрямували на схід – до гір Великого Каменю.

    «Зняти все! Корисне до купи ліворуч, решту на паливо праворуч! Копати не треба! Заметіль зробить справу за нас», – волав закутаний у хутро чолов’яга, розмахуючи смолоскипом. Такі ж закутані в кілька кожухів люди роздягали мерців. Під двома-трьома шубами знаходились тіла, які, попри шкіряний покрив, видавалися давно мертвими кістяками. Але частина з них була жива і роздягала інших, померлих нещодавно.

    «Пального насправді вдосталь. Це харчу мало», – байдужо подумав Антін, обвівши поглядом майбутнє поховання. Він узявся за ногу найближчого небіжчика та зі зусиллям стягнув із нього чобіт. А потім другий, а потім почав патрати, мов курча від пір’я. Несподівано він натрапив у внутрішній кишені на гномський рукопис . Це була проповідь-пророцтво про вічну ніч.

    Ще за три роки до цієї темної зими до держав людей завітали гноми. Вони знали. Вони прийшли не звично торгувати залізом, а проповідувати, шукати добровольців і хліб. Ніхто тоді не повірив словам про грядущі очисні мороз і темінь. Як виявилось, дарма. А тепер усі, хто був глухий до того одкровення, торують крізь замети шлях на схід під гори. Усі, хто ще тепліший за кригу, що під ногами.

    «Копати не треба…» – подумав Антін, знов озираючи тіла. За цю хвилину народ уже встиг оголити більшість із них. «Під нами заледеніла Вільга – тут не покопаєш, – криво посміхнувся він. – Скельне вже поряд, а на північ Великий Камінь. Вже близько, вже незабаром». З огидою жбурнувши одежу до лівої купи, він покрокував до возів.

    «Тату, я хочу їсти», – замість привітання почув Антін у критій хурі. Це була не його підвода. Особистих возів, окрім царського, не лишилось узагалі. Коней було мало, а волів ще менш. Їхали лише ті, хто не міг тягти, не міг нести, не міг іти, – власне, хворі, старі і діти.

    Синові очі впивалися в душу, мов рись у заячу шию. Ні, це була зграя вовків. Поряд із сином сидів ще з десяток хирлявих дітлахів. Вони мовчали, але погляд був єдиний, і він кричав. «Вас досі не погодували?» – прохрипів Антін. «Сказали, що наша черга завтра», – гірко відповів хлопчик. Батько мовчки виліз надвір. Він зняв приторочену до фіри сокиру і пішов назад. За кучугурою мало лежати м’ясо. Нічиє. І нікого. Просто м’ясо.

    На шляху туди він побачив, як біля одного з вогнищ забивали коня. Коротке іржання і колись гордий бойовий комонь упав. Сніг червонів, а м’ясник прудко шматував тварину під наглядом трьох озброєних витязів. Слина наповнила Антонового рота. Вид крові й свіжого м’яса збуджував притуплене відчуття голоду. Він звернув. Швидким кроком, ледве не переходячи на біг, він ринув у напрямку їжі. «Діти…», – хотів було він чи-то обуритись, чи-то попрохати, але його перебили: «Для царя!» Ту ж мить щось ударило у скроню. З чорного неба зникли зорі, зник із круговиду обоз, зникли воїни. Сокира випала з рук.

    Але зорі повернулися – не вбили. Рука намацала топір, й Антін повільно підвівся. Табір ще стояв. М’ясник грівся коло тієї ж ватри, та варти вже не було, як і кінської туші. Той соромно відводив очі від Антона. Антін же безслівно пошкутильгав геть від валки. За заметом лежить м’ясо – нічиє, нікого, просто м’ясо. Хуртовина, що мала поховати тих нещасних, ще не сталася. Але, піднявшись на сніжний пригір, Антін не побачив тіл – лише скупі багряні плями. Він швидко скотився вниз на втоптану галяву, хоч уже все зрозумів. Навкруги не було нікого, був лише сніг, проте в Антона вглядались обличчя, багато облич. Здавалось, кожне не відводить від нього погляд, хоч насправді частина з них була потуплена в кригу ріки, інша ж – зведена до зірок. Лице – уособлення особи; ознака людяності; те, що відрізняє розумну істоту від звіра. Порожнє кладовище було всіяне відтятими головами. Більше нічого не лишили – жодної кістки. Всім уже поживилися до нього. «Чи всім?» – Антін повільно підійшов до великої лисої голови, що, певно, належала за життя вельми кремезному чоловікові. Він високо заніс сокиру, поглянув під ноги і на хвильку забарився. Чоботом він перекинув голомозу макітру набік, а потім наново замахнувся і зніс мертвому лоба. Оголився сірий мозок.

    Антін знов йшов повз те багаття. «Ти казав щось про дітей?» – перестрів його сивобородий м’ясник. Він простяг Антонові згорток із кістками, хрящами та жилами: «Це все, що можу дати. І більше не проси. Навіть не підходь. Вдруге пів свого паю не віддам». Дід відвів погляд. Антін хотів подякувати, але той швидко розвернувся та пішов. «Спасибі» прозвучало в спину.

    Шмаття однієї з розібраних теліг тріщало в полум’ї під казаном. У казані закипала юшка з мозкової кістки та мозку. Над казаном у чорній безодні горіли байдужі зірки. Це полум’я згасне, як і решта запалених людьми. Це лише питання часу. А сяйво, що не гріє, лишиться. «Холодна байдужість переживе теплі серця. Вже переживає, – розмірковував Антін, помішуючи страву. – «Але вони ще є».

    ***

    Конятину подали на порцеляні. Посередині намету стояла розпечена жаровня, від чого тіні всіх присутніх бігали по полотняних стінах. За столом на похідному кріслі сидів Медовід, одягнений у оторочену горностаєм соболеву мантію. Це був літній худорлявий чоловік з коротко стриженою бородою. Цар узяв прибори та впевнено відрізав шматок грубої конини.

    – Яне, обриси Скельного вже затуляють зорі на обрії. Чи відомо, що нас чекає в місті? Що каже твоя розвідка? – звернувся він до одного зі своїх придворних.

    – Милостивий Государю, місто знелюділе.

    – Вигоріло чи вимерзло? – поцікавився цар, не припиняючи жувати старого мерина.

    – Ні те, ні інше. Місто було покинуто, Ваше Величносте. І, схоже, ще з початком ночі, якщо не завчасно.

    – Що ж, ми мали очікувати цього. Ми вже у володіннях клятих гномів, – Медовід наче осікся після останнього слова. Він обвів оком свій почет і врешті продовжив: – Сподіваюся, що присутні пробачили мені тодішню мою недалекоглядність щодо гномського посольства.

    – Будь-хто вчинив би на Вашому місці тоді так само, мій царю, – відповів за всіх дворянин Ян, а потім неквапливо оглядівся. Повисла дзвінка тиша. Цар їв.

    – Тож… Чи є щось нам цікаве за мурами Скельного? – промовив вінценосець, закінчивши страву.

    – Навряд, Государю мій. Магазини порожні. Дерев’яних речей обмаль. Навіть трупів жодних: ні звірів, ні гномів, ні людей. Хіба-що сховок від пронизливого вітру.

    – У такому разі я не бачу причин робити гак на південь, коли дорога веде на північ. Йдемо по Вільзі вгору.

    – Слухаємося, Ваше Величносте, – Ян зробив поклін, а Медовід підвівся. За помахом царської руки, до намету занесли блюда з м’ясом і дрібкою крупів.

    – Смачного, братчики, а я, пробачте, до нужника.

    ***

    Пронизливий вітер степу змінився пронизливим вітром гір. Обоз піднявся до брами підгірних князівств – великокняжої столиці, що тяглася вниз углиб скель. До масивних воріт міста вийшов сам государ у супроводі своїх найкращих воїнів. З усієї моці старий вінценосець горлав у закриті двері: «Я цар Ґавії Медовід». Першого дня він вимагав, другого дня він просив, третього дня – жалібно благав. На четвертий день Медовід дав наказ збирати таран.

    Антін разом з рештою колишніх міщан штовхав облогову машину. Подалі обабіч знаряддя стояли високородні витязі на чолі з дворянином Яном. Перший удар – затріщав таран. Другий – брама. Попри голодну неміч кожен з усіх останніх сил налягав. Адже за цими воротами було життя. Як не для них, то для їхніх сімей. За ними тепло і, можливо, навіть харч. Вони били безустанку, несвідомо, мов неживий механізм гномських дзиґарів. За двадцятий удар і пролам! Янові воїни ринули в пробоїну. І тут несподівано з глибини міста почувся набат. А потім до гуку дзвонів додався ляскіт сталі. Дворянин Ян зробив змах мечем, і смолоскип разом із відсіченою рукою підземного ратника полетів додолу. Але наступної миті грудину дворянина пробила піка. Списи, вила і випрямлені коси зустріли витязів у вузьких коридорах підземелля. Це були не гноми. Зріст, статура, одяг – все в них видавало людей.

    То були люди, що три роки тому повірили в божевільне пророцтво про згасле сонце; що три роки поспіль віддавали свій врожай прийшлим жерцям з далекого краю; що останньої осені разом з тими жерцями помандрували на схід під гори Великого Каменю. Тепер ці люди зустріли тих, хто вважав їх навіженими. Тепер до цих людей прийшли, аби відібрати те, що вони стільки часу накопляли, щоб вижити, коли настане година вічної ночі. Вони мовчки протинали воїнів вже мертвого Яна. Стіна списів рішуче просувалась до виходу.

    Медовід витяг із позолочених піхов свій меч. Цар закликав до броні колишніх міщан та селян. Він озирався в пошуках слуг та підлеглих і не знаходив нікого. На мить його погляд зачепися за стрічний утомленого міщанина Антона, який нешвидко біг до підводи з дітьми. «До зброї!» – прокричав государ наче особисто до нього. «До зброї, скурві діти сучої матері!» – продовжив Медовід – «Не для того ми подолали півсвіту! Не для того, щоб скінчити тут!» Радше з остраху, ніж через наказ, купка обложників з-під тарану таки взяла сокири, але одразу позадкувала, коли з проламу визирнув їжак зі списів. Медовід зухвало вийшов наперед тієї купи. Назустріч з частоколу винирнув добре голений чоловік з виразними пишними чорними бровами.

    – Що за потолоч? Хто такі?! Де мої люди?! Де мій каштелян Ян Захарський?

    – Я війт цього міста. Розмови не буде. Скажу тільки одне: лише діти – решта не пройде. Зокрема не пройшов Ян Захарський.

    – Я цар Ґавії Медовід!!!

    Цар Ґавії Медовід ще довго і гучно кричав услід війту, що пішов у глибини гномської країни, але ніхто не слухав. Антін уже почув усе, що йому було потрібно знати: «Лише діти».

    Автор: Максим Безрук

    Від автора
    Найперше моє оповідання під назвою “Холод” стало фіналістом літературного конкурсу “Зоряна фортеця” весни 2017 року (тема “Зайві люди”). Згодом у рамках проекту “Level UP. Розвиток молодих митців” воно дістало відгук Остапа Українця.

  • Победоносный путь интернет казино Нетгейм

    Игровой клуб Нетгейм был основан в 2012 году. Широкую популярность игровой клуб получил сразу благодаря мощной платформе с интересными играми.

    Победоносный путь интернет казино Нетгейм

    Дополнительный доход в казино обеспечивают поощрения для новичков, а поддерживать счет помогают регулярные бонусы. В программе лояльности действуют разнообразные подарки, фриспины выдаются за первые места в гонках.

    Совершенствуется казино постоянно, внедряя на свой сайт новые интересные разделы и обеспечивая клиентов новаторскими слотами. Авторизация в казино позволит играть в платные слоты, на сайте присутствует раздел для скачивания игровой платформы с удобным интерфейсом и возможностью играть автономно. Финансовые операции в игровом клубе проводятся по регламенту и их безопасность обеспечивают новейшие протоколы.

    Традиционные видеослоты и их плюсы в Нетгейм

    Популярными в казино считаются игровые автоматы из прошлых времен. Оригинальные сюжеты позволяют избавиться от скуки, а бонусные символы и выигрышные туры помогают вернуть потраченные на спины средства. По производителям расформированы игровые автоматы, присутствуют группы с новыми и востребованными слотами, так что с выбором не возникнет проблем даже у новичков. В группе https://netgameslots.com/games/automate/ собраны автоматы с разными возможностями, и для удобства представлены в них бесплатные режимы. Растет количество игровых автоматов в казино, что радует постояльцев и привлекает новичков.

    Лидеры по выигрышам награждаются в казино Нетгейм

    Новым внедрением казино стал зал славы, где фиксируются недельные результаты игроков. Учитывается ряд показателей при составлении рейтинга, куда включены: размеры самых высоких коэффициентов выигрышей, суммарное число призов, количество баллов в гонках. Бонусы зарабатывают геймеры, вошедшие в пятерку лидеров, а итоги подводятся автоматически по воскресеньям. Казино самостоятельно выбирает виды поощрений за активность.

    Дополнительные призы за активность мотивируют играть еще больше, что отображается в приведенной статистике. Также в казино выделена рубрика, где геймеры оставляют отчеты о выигрышах в видео формате.

  • Російський шпигун в Мінюсті? Чим обернеться скандальне звільнення топ-чиновниці ДВС

    Ось вже декілька тижнів як на сайті Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) в.о. начальника Управління забезпечення примусового виконання рішень у Київській області зазначений Михайло Сувало, хоча всім, хто працює в цій сфері, відомо, що тривалий час цю посаду обіймала Марина Прилуцька.

    Російський шпигун в Мінюсті? Чим обернеться скандальне звільнення топ-чиновниці ДВС

    За повідомленням ІА Борг.Експерт, Марина Прилуцька – не новачок у виконавчій службі, більше того, з 6 березня 2019 року згідно Указу Президента №58/2019 вона є Заслуженим юристом України. Між тим ані про перехід на нову посаду, ані про інші трудові аспекти “зникнення” М.Прилуцької з радарів держслужби в ЗМІ знайдено не було.

    Натомість на сторінці Фейсбук самої М.Прилуцької з’являється дивний пост, датований 12 липня, а саме: “Лаконічний пост на тему: “Як захиститись від злочинного тиску?” Переконливо та відповідально заявляю про те, що володію громадянством лише однієї країни (для тих, хто не зрозумів – Україна). Раджу утриматись від передчасних висновків, а тих, хто робить безпідставні заяви – чекає відповідний позов до суду. Сподіваюсь на вашу обачність, але як то кажуть, si vis pacem, para bellum».

    Не менш лаконічною, але й не менш цікавою стала відповідь з Міністерства юстиції на запит ІА «Борг.Експерт».

    Російський шпигун в Мінюсті? Чим обернеться скандальне звільнення топ-чиновниці ДВС

    У відомстві зазначили, що «наказом Міністерства юстиції України від 09.07.2021 №1560/к було звільнено заступника начальника Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції – начальника Управління забезпечення примусового виконання рішень у Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ). Звільнення відбулось на підставі листа Служби безпеки України та відповідно до пункту 2 частини першої статті 84 Закону України «Про державну службу», – встановлення факту наявності у державного службовця громадянства іноземної держави або набуття державним службовцем громадянства іноземної держави під час проходження державної служби».

    За неофіційними даними, можна припустити, що йдеться про набуття російського громадянства на території Криму. Але достеменними даними з цього приводу редакція не володіє.

    Очевидно тільки, що лише «чорною міткою шпигуна» в трудовій книжці цей кейс зі звільненням чиновниці ДВС не завершиться. Не виключені й судові спори, як теє, власне, й анонсувала у себе на сторінці сама Марина Прилуцька.

  • Публічна дискусія щодо Правопису-2019, або Листування як пошук істини

    Палка дискусія, яка розгорнулась на сторінках “Вектор ньюз” з приводу життя-буття нового Правопису, продемонструвала: критиків у нього вдосталь і сьогодні. Частина з них занепокоєна двоякістю та нелогічністю низки діючих положень. А хтось акцентує на тому, що вони є даниною минулому і не відповідають сучасним вимогам, а без “вказівної” ролі науковців на практиці відбувається ледь не знищення української мови.

    Публічна дискусія щодо Правопису-2019, або Листування як пошук істини

    І, на жаль, складається враження, що в Інституті мовознавства імені Олександра Потебні НАН України чомусь вирішили, що далі з Правописом нічого вже робити не треба. Так тепер добре, і так буде завжди. Хоча в редакції в цьому не впевнені.

    Почалось все з відкритого листа на адресу Директора Інституту мовознавства Богдана Ажнюка.

    Науковець відреагував оперативно, хоча і без зайвої конкретики.

    Цитуємо відповідь без купюр:

    “Шановна Наталіє Віталіївно!

    Прочитав Вашого відкритого листа.

    Дещо в ньому зрозумів, але признаюся, не все.

    Я не зрозумів, з ким Ви ведете полеміку: зі мною чи з собою. Таке враження, що Ви пробуєте приписати мені погляди, яких я не висловлював і яких не поділяю. У такому ключі легко полемізувати і виходити переможцем.

    Як я зрозумів, Вам здається, ніби правопис у редакції 2019 р. створила одна людина, а не комісія з 25 осіб, склад якої оприлюдено ще в 2015 р.

    Ви пишете про «повернення до скрипниківки», а прихильники «скрипниківки» докоряють правописній комісії за неповернення до неї. На жаль, абсолютна більшість критиків (з обох боків) екзамен на знання «скрипниківки» складає на двійку.

    Зверніть увагу, що слів, у тому написанні, за яке Ви дорікаєте правописній комісії, в правописі просто немає; там немає ні Ґемінґвея, ні ґраблів, ні оґірків (так само як і діалектного слова гурки), ні ґасла, ні ґранта, ні новітніх фемінативів – математикині, депутаткині і т. ін., немає багато чого іншого, що Ви ставите в провину мені або правописній комісії. На підставі чого Ви вирішили, що правопис пропонує (або я особисто пропоную) написання на зразок “Сєргєй”, “Владімір”, “Алєксандр”, “Маріна”? З ким Ви, власне кажучи, сперечаєтеся?

    Моя відповідь на Ваш лист коротка: вести полеміку треба фахово й аргументовано, обговорювати конкретні речі, які є в правописі (вказуючи номер параграфу, пункту й підпункту). Просто прочитайте правопис УВАЖНО.

    Богдан Ажнюк”

    ***

    На нашу думку, відповідь без емоцій все ж втрачає своє забарвлення, адже акцент робиться на тому, що цікавить людей, а не суто проблемах науки. Тим не менш, пропонуємо прочитати, як сказали б юристи, “відзив на відзив” Відкритого листа.

    ***

    Богдану Миколайовичу Ажнюку,
    директору Інституту мовознавства
    імені Олександра Потебні НАН України,
    директору Українського бюро лінгвістичних
    експертиз НАН України,
    доктору філологічних наук, професору,
    члену-кореспонденту НАН України

    Пане Богдане,
    Я одержала відповідь на свого відкритого листа, у якому хотіла привернути вашу увагу до справжнього стану української мови, який зміни до Правопису, внесені в 2019 році, тільки ускладнили й погіршили.

    На жаль, я відчуваю, що ви або образилися (не можу з цим погодитися, бо ви досвідчена людина), або листа не читали, а відповідь писав якийсь аспірант (теж дуже сумнівно, бо це теж для вас неприйнятне), або у вас склалося враження, що я співаю під чужу дудку (а це вже точно не так, бо чужих дудок я на дих не переношу).

    Я звернулася до вас не для того, щоб підірвати ваш авторитет, який аж ніяк підірвати не можна, бо ви людина знана й заслужена.

    Я звернулася до вас, щоб привернути увагу до справжнього становища в українській мові. А там біда! І зміни, які були внесені в правопис у 2019 році, ситуацію погіршують, причому щодня.

    Я хотіла пояснити вам, що зміни ці, зроблені комісією з двох із гаком десятків науковців, зроблені непродумано, невчасно й методично неправильно. Більше того, я намагалася пояснити це на прикладах сучасного стану правопису й словотворення.

    Я хотіла привернути вашу увагу до того, що державна мовна політика практично відсутня, а Уповноважений із захисту державної мови посідає своє місце взагалі невідомо як і невідомо для чого (посилаюся на вживання слова «іспитування» цим посадовцем). То де він, а де українська мова? Позиції ж Інституту мовознавства немає. Так само, як немає жодних оприлюднених пропозицій/рекомендацій/порад Інституту для професійного контролю перевірки знань української мови державними службовцями.

    Принагідно хотілося б уточнити, як ви ставитеся до так званих «мовних квот» в Україні. Здається, квотування, тобто обмеження, української мови в Україні торкатися не можуть. Але про позицію Інституту мовознавства НАН України з цього питання теж ніхто не чув.

    Так само хотілося б знати вашу думку про перебіг оголошеного ще Петром Порошенком десятиліття української мови. Десятиліття ще й до середини не дійшло, але про нього зовсім не чути. Можливо, хоч академічний Інститут мовознавства має якийсь план і взагалі щось знає?

    Можна подякувати Інституту мовознавства за дуже важливу роботу — маю на увазі поширення в соціальній мережі Фейсбук коротких і цікавих повідомлень про українські слова, про українських вчених і письменників. Оскільки я завжди ділюся такими повідомленнями, то не з чуток знаю, наскільки це цікавить людей. Але чому в такому ж форматі Інститут мовознавства не коментує зміни в правописі, які використовуються як Бог на душу покладе?

    Наступне. Чи знаю я, що над змінами до Правопису працювало багато людей? Так, знаю. Іще тоді, коли список був оприлюднений, я подивувалася. Але були сподівання, що саме Інститут мовознавства, який має бути останньою інстанцією в питаннях мови, зупинить цей несвоєчасний процес або хоча б спрямує його в прийнятне русло. Мої сподівання виявилися марними.

    Як на мене, то зміни в правописі зараз зовсім не на часі. І найкраще, що можна зробити, це на рівні академічної спільноти внести пропозицію поки призупинити дію цих змін і провести нове обговорення (можливо, після закінчення війни й бодай після початку відновлення промисловості та й економіки взагалі).

    Пане Богдане, я не теоретик, я практик. Ми з вами дивимося на мову трохи під різними кутами. Читаючи ваші публікації (так, я це справді роблю), я бачу, що ви продовжуєте послуговуватися нормальною, унормованою українською мовою. Але ж наші співгромадями, звичайні українці, розуміють запропоновані у правописі 2019 зміни зовсім по-різному й частенько доводять ситуацію до абсурду — посилаючись на Правопис-2019 у нас на очах створюється якийсь новітній і особливо жахливий суржик, бо ж твориться він не на стику якихось мов, а на стику української літературної мови й української спаплюженої під егідою правописних нововведень.

    Тепер трохи конкретики про горезвісні зміни. Тут я спиратимуся на ваш особистий коментар, який ви давали «Українській правді. Життя», публікація 27 травня 2019 року: https://life.pravda.com.ua/society/2019/05/27/237017/. Цитую вас же: «Змін небагато. Правопис має бути стабілізатором, а не збуджувачем, терапією, а не шоковою терапією. Мовна практика в нас дуже строката, хаотична навіть. Неоднаково використовують ґ в запозиченнях, в різних виданнях пишуть кафедра чи катедра. Якось це треба стабілізувати. Домовитися, щоб його всі виконували і використовували».

    Інформація «з поля». Правопис у запропонованому варіанті став саме збуджувачем і шоком. Про терапію тут не йдеться.

    Строката практика перетворилася на безлад, на хаос, на утиск. Люди, як кажуть, «не заморочуються», і просто або не зважають на запропоновані зміни, або вживають запропоновані норми, навіть варіативні, як імператив, але при цьому непослідовно й хаотично — як я вже говорила, виникає новий суржик, який буде ще небезпечнішим за все, що було дотепер. То ми хочемо привернути чиїсь серця до української мови? Чи хтось, прикриваючись корисними змінами, веде політику паплюження й знищення мови, яка пережила багато заборон, переслідувань і лихоліть, але зараз може не встояти?

    Далі. Якщо тут, у вашому коментарі, одразу йдеться про звук [ґ], то давайте з нього й почнемо.

    Цитую публікацію в УП.Ж.: «Вергілій і Верґілій, Гео́рг і Ґео́рґ, Гулліве́р і Ґулліве́р “У прізвищах та іменах людей допускається передавання звука [g] двома способами: шляхом адаптації до звукового ладу української мови — буквою г (Вергі́лій, Гарсі́я, Ге́гель, Гео́рг, Ге́те, Грегуа́р, Гулліве́р) шляхом імітації іншомовного [g] — буквою ґ (Верґі́лій, Ґарсі́я, Ге́ ґель, Ґео́рґ, Ґе́те, Ґреґуа́р, Ґулліве́р і т. ін.)». На практиці зовсім інакше. У Правописі-2019 маємо § 5, 6, 122, де все викладено нормально, чітко й зрозуміло. Але ж практика слововживання негайно стала не відповідати запропонованим змінам правопису! Я не буду голослівною — процитую вдруге (вперше було минулого разу) лист, який я особисто одержала від редактора одного із столичних видавництв: «Hogg пишемо не Хогг, а Гоґґ. H у прізвищах передається як г, g передається як ґ. Сюзанна Ґрант, а не Грант (бо англійською вона Grant, а не Hrant). Щоправда, це правило ми застосовуємо не щодо всіх мов. Наприклад, на нідерландську мову воно не поширюється, бо в нідерландській мові немає звука ґ, але на англійську, німецьку мови однозначно поширюється!»

    По-перше, звідки це взялося? Можливо, ви це знаєте?

    По-друге, для чого фонетику української мови підлаштовувати під фонетичні умови інших мов? Яке нам діло, як щось вимовляється будь-де? Наскільки я знаю, то запозичення пристосовуються до фонетичних умов мови-реципієнта. Прикладів немало: і Відень, і Париж, і Швейцарія в оригіналі звучать зовсім інакше. Але українська мова засвоїла їх саме в такому вигляді, тобто у вигляді, прийнятному для української фонетики. Тим більше, що до цього звука [ґ] наш артикуляційний апарат пристосований дуже відносно. До речі, це саме стосується й багатьох звуків із інших мов. Заради справедливості можу нагадати, що притаманні українській мові звуки далеко не всім іноземцям здаються простими. Але ж це нормально! І жодних коментарів для широкого загалу від Інституту мовознавства…

    Отож я пропоную виступити з поясненням правил вживання слів із звуком [ґ]. Пояснити, що цей звук для української мови невластивий, тому вживається обмежено. І посилання на фонетику будь-якої іншої мови є недоречним, а то й неприпустимим. Мої ж пропозиції не виходять за межі розумного? Бо навіть не знаю, як маю реагувати на спроби навіть відомих політиків замінити на [ґ] звичайний звук [г]. Ось так уже розповсюджуються ґромада, ґнів, той же оґірок… Окрім авторитетного пояснення Інституту мовознавства ім. О.Потебні, ніхто ж нічому не вірить!

    Але такі пояснення необхідні, бо люди навіть втрачають роботу, коли посилаються на варіативність правописної норми, а їм наказують вживати все як імператив.

    Сподіваюся, ані колектив авторів змін до правопису, ані Інститут мовознавства, ані ви особисто не думали, що ваше дітище стане причиною булінгу (я б воліла вживати слово «переслідування» або «знущання»).

    Не думаю, що вдалою була пропозиція змінити правопис слів із пів. Спираючись на багаторічний досвід роботи з дітьми, я навіть не уявляю, як навчити десятиліток розрізняти півмісяць і пів місяця, півострів і пів острова.

    Тепер кілька слів про фемінітиви. Ви обурюєтеся математикинями й альбатросинями, про яких я згадала. Так, у запропонованих змінах до правопису цих слів справді немає. Але ж вони й інші «прекрасні новотвори» з’являються саме завдяки Правопису-2019.

    Цитую Правопис-2019 (здається, с.27): «4. За допомогою суфіксів -к-, -иц-(я), -ин-(я), -ес- та ін. від іменників чоловічого роду утворюємо іменники на означення осіб жіночої статі. Найуживанішим є суфікс -к-, бо він поєднуваний з різними типами основ: а́вторка, диза́йнерка, дире́кторка, реда́кторка, співа́чка, студе́нтка, фігури́стка та ін. Суфікс -иц-(я) приєднуємо насамперед до основ на -ник: верста́льниця, набі́рниця, пора́дниця та -ень: учени́ця. Суфікс -ин-(я) сполучаємо з основами на -ень: кравчи́ня, плавчи́ня, продавчи́ня, на приголосний: майстри́ня, філологи́ня; бойки́ня, лемки́ня. Суфікс -ес- рідковживаний: дияконе́са, патроне́са, поете́са».

    Усе чудово! Ці фемінитиви в українській мові були, вони використовувалися здавна, вони давно звичні, їх знали. Але ж до правописних змін 2019 року не з’являлися хімикині, альбатросині й математикині. Думаю, що ви не чекали й не прогнозували такого результату. Біда в тому, що навіть центральні ЗМІ випускають у світ такі покручі, посилаючись на Академію Наук України, на Інститут мовознавства імені Олександра Потебні НАН України й на вас особисто. Але ж про альбатросиню, наскільки я розумію, ви вперше почули від мене.

    А ви в курсі, що такі ж словотвірні чудовиська потрапляють уже й у штатні розписи, і в закони, і в підзаконні акти? Невже ви не відчуваєте бодай якоїсь частки відповідальності? Зупиніть це блюзнірство!

    Пропоную дати від імені Інститут мовознавства пояснення з цього питання (вживання й творення фемінітивів) і таки ж призупинити дію справді невдалого правопису, а також повернути правопис у документах до первісного стану (там і так дурниць вистачає).

    Вважаю, що вкрай невдалим є порівняння слів проєкт і об’єкт, поєдинок і моє, оскільки це зовсім різні фонетичні ситуації (там префікс, а там апостроф, а ще є позиція післяголосного у відкритому складі… Ну, тут і на кандидатську, мабуть, вистачить). Можливо, зробити пояснення зрозумілим для всіх або і взагалі не поспішати? Бо ж об’єднати фонетично різні позиції й справді не виходить.

    Вважаю, що вкрай невдалим є вилучення дефісу: «…слова з першим іншомовним компонентом анти-, контр-, віце-, екс-, лейб-, обер-, штабс-, унтер-». Припустімо, що щось могло б і бути. Але ж «експрессекретарка Зеленського» — це не моя вигадка: https://nv.ua/ukr/ukraine/politics/mendel-opublikuvala-obkladinku-knigi-kozhen-iz-nas-prezident-novini-ukrajini-50170296.html. І експрессекретар/ка вже розтиражоване багатьма ЗМІ й соціальними мережами й пішло межи люди. І керувалися ж редактори й коректори саме правописом, який затверджений під вашим керівництвом — тут усе виходить бездоганним. А це означає, що «експрессекретарку» можна вважати першою ластівкою, а далі буде. Але ж це й справді маячня! Звісно, якби я була на позиції головреда видання, то попросила б написати «колишній прессекретар», щоб уникнути ситуації з двома дефісами, яких хоч і немає, але ж пам’ятатимуть про це ще дуже довго. Але маємо те, що маємо, а професійних редакторів теж стає дедалі менше…

    Знаєте, пане Богдане, а в мене ж і справді з’являється думка, що цей невчасний і погано продуманий і не підготований належним чином правопис — це бомба уповільненої дії. Бомба, яка має знищити українську мову силами самої ж української мови. Правопис цей не приймати й не ухвалювати треба. Його дію треба хоча б поки призупинити й повернутися до правопису 1993 року. Нехай би таке повернення було б тимчасовим, але цей час варто використати з користю — і для правопису, і для української мови, і для України.

    Зараз дозволю собі дещо звузити проблему. Я вчитель. Я викладач. Як можна приймати іспити у дітей чи у студентів при такій кількості варіативу? Діти ж найбільше змінилися зовні, а внутрішньо вони такі ж самісінькі — якщо побачать десь варіативність, то не вчитимуь нічого. І хто ж їх не зрозуміє? Он дорослі люди з вищою освітою що роблять! То міністерка-міністриня, то альбатросиня, то експрессекретарка, то президентиня (це було в ЗМІ про Далю Грібаускайте)… То чого ж від дітей хотіти?

    І якщо вже почали про дітей, то я дозволю собі нагадати, що ви так нічого й не сказали про своє ставлення до судового процесу проти правопису-2019. Я вам нагадувала про брудний тиск на суд під час апеляційного розгляду, коли під судом стояли дітлахи з плакатами. І я знову повторю: ми ж з вами знаємо молодь протестного віку (16–20 років), ми ж розуміємо, що ніхто з них не відслідковував дату й місце судового розгляду, ми ж не помилимося, якщо припустимо, що цих молодих активістів хтось зібрав, причому під час локдауну-карантину, прикрасив це дійство плакатами, виготовлення яких потребує часу й грошей… Я переконана, що правники, які знаходять по фото в соцмережах неплатників аліментів, знайти цих юних «захисників правопису-2019» зможуть за короткий час, щоб на касаційному розгляді можна було спитати, хто вони, за що стояли й проти чого боролися. Відповіді на це незручне питання ви воліли уникнути…

    Хоча, можливо, під час розгляду касаційної справи це сороміцьке видовище не повториться, бо правописна комісія із 25 поважних діячів української науки таки знайде в собі достаньо сміливості, правдивості й честі, щоб відкликати відверто невдалий варіант змін, який приніс в український правопис хаос, а в українське суспільство розбрат. Страшна не помилка, бо помиляються всі й на будь-якому рівні, страшно, коли помилку, бодай і випадкову, не виправляють.

    Пропоную розглянути мою пропозицію про повернення до правопису 1993 року, про призупинення усіх оцих новацій, які все одно добром не закінчаться, а призведуть до якогось лиха.

    На жаль, я не почула ані від вас, ані від Інституту жодного слова про русизми в українській мові. Я стверджую, що більшість слів, які тепер називають русизмами, — це звичайні слова, які з’явилися в українській мові ще до виникнення російської. Стверджую це, сприраючись на кількість похідних основ. Та й просто на здоровий глузд. Ви ж не можете погодитися, що дзвін чи труд треба вважати русизмами? Але ваша позиція взагалі не чутна й не видна, як і позиція правописної комісії, як і позиція Інституту мовознавства. Варто було б пояснювати українському загалу, що в російській мові набагато більше запозичень з української, аніж навпаки. А то тільки й чутно про русизми! А Московії ж тільки цього й треба — самі від свого зрікаємося, самі своє віддаємо й не пручаємося навіть. Хоча й людей десь зрозуміти можна — зараз про шматок хліба більше піклуються, тому ніколи мовні деталі з’ясовувати. А якщо так розумні люди сказали, то так воно і є… Оце вам і звуки, і русизми, і суржик… І експрессекретарка (перепрошую, але я все ніяк не звикну).

    Осторонь від пояснень і коментарів Інституту мовознавства залишилася тема й проблема суржику. А це неправильно. Зверніть увагу, що суржиком часто називають діалекти, місцеві говори й говірки, які, власне, і є українською мовою, бо ж жива, а не унормована літературна мова існує саме так. Причому ніхто навіть не намагається прокоментувати захаращення української мови величезною кількістю англіцизмів та іншх –ізмів, включно із бездумним калькуванням. Про калькування можна й окремо, але, мабуть, не зараз.

    Мені дуже шкода, що ви залишаєтеся в такому пасиві. Бо ж не мені вам розказувати, що мова — це й політика, і світогляд, і мислення, а не просто фонетика, словотвір чи синтаксис. Саме ми — ви, я, уся філологічна спільнота України усіх років випуску всіх університетів — маємо стати на захист української мови, бо мова має не просто велике, а державотворче значення. Віддати мову — зректися держави. Невже ж хтось мріє стати манкуртом?

    Але я проти войовничої й агресивної манери — сила дії дорівнює силі протидії. Ось тут-то й необхідна стратегія, якою мав би опікуватися багато хто, у тому числі й пан Кремінь (уповноважений із мовної політики), який так працює, що аж у самого проблеми немалі, та ще й безсоромно оприлюднені (можете вважати це моїм приватним оціночним судженням, щоб ніхто неприємностей не мав). Це не докір, а принагідне зауваження.

    Отож пропоную порушити в НАН України питання про важливість пожвавлення роботи саме з українською мовою — чи то в межах уже забутого десятиліття української мови, чи то в межах пояснень багатьох мовних питань, які людей однак цікавлять, чи то в межах одержання коштів, нехай і грантових, для організації навчання українській мові (курси, гуртки, студії чи будь-що інше). Чомусь викликає сумніви Уповноважений із захисту державної мови, який (офіційна особа) не змигнувши оком використовує в публічному просторі слово «іспитування». То невже НАН України не має кандидатів на цю посаду? Думаю, що достойних людей вистачає.

    Пане Богдане, завдання ж у нас одне — мова нашої землі має бути прекрасною, цікавою, загальновживаною, причому із задоволенням, а не з примусу. Прошу вас, бо ви маєте більше можливостей. Скасуйте непотрібне й передчасне, допоможіть сформувати державну й державницьку мовну політику, підтримуйте небайдужих…

    І ще одне. Я не полемізую з вами — різний-бо досвід. Ви академічний вчений, а я практик із сорокарічним досвідом. Ви можете багато зробити й багато робите у своїй царині, але вам, можливо, не вистачає коментарів «із землі». Можу сказати, що прищеплене багатьом «чинопочитаніє» і «колєнопрєклоненіє» не дають подивитися на будь-що без «одобрямса». А я, яка вже та правда є, то таку вам і кажу. Сподіваюся на ваше розуміння.

    Пане Богдане, із університетів Західної України я трохи знаю лише Львівський. Але знаю, що університетська освіта того регіону й того часу (нашого з вами часу) — то блискуча база й міцне підґрунтя для будь-якої роботи. Зараз не час для сварок і з’ясувань, чий же Василь якій бабі тітка, — якщо українську мову зараз не відстояти саме на фаховому, на професійному рівні, то скоро й суржик за щастя буде. А не для того ж ми в професію прийшли. Давайте об’єднувати зусилля науковців і практиків і справді працювати для української мови й для України.

    Наталія Віталіївна Коваль (Глоба)

  • Підробка підписів і вимагання — в Київській області фермерське господарство привласнило земельні ділянки сироти

    Фермерське господарство привласнило декілька ділянок землі, що належать місцевій мешканці Інні Лопушинській. Йдеться про можливу кримінальну змову між державними реєстраторами Баришівської сільради Київської області і керівництва ТОВ “УБА-АГРОСВІТ” (с. Волошинівка). Про це повідомляє телеканал Еспресо.

    Підробка підписів і вимагання — в Київській області фермерське господарство привласнило земельні ділянки сироти

    Сирота Інна Лопушинська звернулася в правоохоронні органи з метою захисту свого права на земельні ділянки і протидії протиправним діям з боку місцевих чиновників і фермерів, які, діючи спільно, підробили її підписи і незаконно заволоділи 9,27 га землі.

    Примітно, що після того як потерпіла звернулася до директора ТОВ “УБА-Агросвіт” Олега Орла з вимогою припинити незаконно використовувати її землі, то їй відмовили і запропонували відшкодувати 170 тис. грн, які підприємці нібито витратили на ведення сільськогосподарських робіт на ділянках, які їм не належать.

    “Я вважаю, що посадові особи ТОВ “УБА-АГРОСВІТ” підробили мої підписи на договорах оренди № 45/21, 46/21, 47/21, 48/21 від 29 квітня 2021 року та використали підроблені документи для державної реєстрації права оренди земельних ділянок, що належать мені, строком на 49 років. Також я вважаю, що посадові особи ТОВ “УБА-АГРОСВІТ” діяли спільно з державними реєстраторами виконавчого комітету Баришівської сільради Київської області”, – коментує ситуацію Інна Лопушинська.

    Ситуація є показовою у контексті ринка землі, що нещодавно відкрився в Україні. Справа в тому, що ділянки Інна Лопушинська отримала у спадщину, тому є докази у вигляді рішення Баришівського районного суду Київської області від 10.12.2020 року, справа № 355/1271/20. Громадянка отримала у спадщину 4 ділянки від своєї бабусі (дві ділянки) та прабабусі (дві ділянки). Коли Інна Лопушинська за вимогою нотаріусу змінювала паспорт – державні реєстратори без участі і згоди Лопушинської зробили державну реєстрацію всіх ділянок і відразу ж передали їх в оренду “УБА-АГРОСВІТ”.

    На даний момент ініційовано кримінальне провадження за даним епізодом.

    Раніше компанія ТОВ “УБА-АГРОСВІТ” вже опинялася у центрі скандалу з незаконним збором врожаю німецьких інвесторів. Так, у вересні 2020 року ТОВ “УБА-АГРОСВІТ” незаконно зібрало весь врожай пшениці на земельних ділянках компанії ТОВ “Капітал-Агроінвест” та вивезло його у невідомому напрямку. Тоді ж представники “УБА-АГРОСВІТ” привласнили собі врожай ще і соняшника з 14 ділянок, що їм не належать.

    Компанія “Капітал-Агроінвест”, інвесторами і бенефіціарами якої є громадяни Німеччини, неодноразово зверталася в правоохоронні органи України, але реакції не було. Також “Капітал-Агроінвест” передало відкритого листа до СБУ України, звертаючи увагу на те, що співробітник відомства сприяв загарбникам і перешкоджав діям поліції. Санкцій щодо ТОВ “УБА-АГРОСВІТ” на даний момент не було.

  • Відкритий лист до Директора Інституту мовознавства Богдана Ажнюка

    Директору Інституту мовознавства
    імені Олександра Потебні НАН України,
    співголові мовної комісії,
    яка працювала над правописом-2019,
    Богдану Миколайовичу Ажнюку

    Відкритий лист

    Пане Богдане, дозволю собі звернутися до вас у громадському просторі, оскільки шансів поговорити якось інакше маю обмаль.

    Скажу одразу, що ситуація, яка склалася за останні два роки з українським правописом, мене жахає.

    Відкритий лист до Директора Інституту мовознавства Богдана Ажнюка

    А ви скажіть, чи не жахають вас судові справи проти вашого дітища? Позивалася школярка! Ми з вами люди дорослі й прекрасно розуміємо, що дівчинка ця була не сама по собі й обов’язково має підтримку дорослих. Але чи не здається вам, що це вже був певний дзвіночок?

    Суд виграний. Апеляція програна, хоча запитання до суддів тут є (більше схоже на кривосуддя, на телефонне право, на підкуп, на залякування чи на наказ, але не на незалежне й об’єктивне правосуддя)… Більше того, під будівлею, де розглядалася апеляційна справа, відбувався мітинг. Ви в курсі? А це ж тиск на суд! Мітингували чи то школярі, чи то молодші студенти. І ви в це вірите? Ви вірите, що дітлашня під час локдауну самоорганізувалася, з’ясувала час і місце апеляційного провадження, заздалегідь подбала про плакати (тобто витратила не тільки час, але й гроші)?

    Ви справді в це вірите? Ви ж викладач!

    Відповідно, не можете не знати, що ця історія має дуже фантастичний вигляд. Дітлашню цю хтось організував, хтось привів, хтось оплачував і це дійство, і підготовку до нього. Ви ж розумієте, що плакати коштують грошей? Мене дуже цікавить, за чий рахунок бенкет. А вам цікаво?

    Інтернет із задоволенням і буквально за мить видасть вам чи будь-кому охочому величезну кількість фотографій (можна сказати й «світлин» — теж нормальне слово) із абсолютно чіткими зображеннями. Відтак людей цих знайти можна, а для правоохоронців іще й не дуже важко й не дуже клопітно.

    Цікаво було б розпитати тих юних «мітингарів», як вони потрапили на той мітинг, хто їх запросив, звідки вони знали про апеляційний розгляд, яка це була справа, чому їх не влаштовує чинний правопис (до 2019), чому вони підтримують зміни і які саме. Наскільки я розумію, ці запитання так і залишаться риторичними. Та й шукати цих малолітніх манкуртів з продажними душами (приватне оціночне судження) будуть тільки їхні керівники перед касацією.

    Пане Богдане, а ви знаєте, що «Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду 30.06.2021 року відкрив провадження за касаційною скаргою П.Ю. на постанову апеляційного суду.

    На розгляд Верховного Суду поставлено 2 питання:
    1) чи мав КМУ повноваження схвалювати новий правопис;
    2) якщо навіть мав — то чи повинен був суд апеляційної інстанції перевірити другий довод позивача, а саме — що правопис, схвалений урядом відрязняється від правопису, за який проголосувала створена комісія із питань правопису.

    Коли буде рішення — не відомо. Касаційний розгляд у КАС ВС може тривати від 2 місяців до 5 років. Окремо зазначу, що ми плануємо просити про передачу справи до Великої Палати — щоб, можливо, трохи зменшити тиск на суддів КАС ВС».

    Вибачте за розлогу цитату (особливості мовного оформлення першоджерела я зберегла).

    То будемо чекати на нові молодіжні мітинги?

    Не маю навіть найменшого сумніву, що ви, пане Богдане, добре знаєте про неоднорідне ставлення українського суспільства до запропонованих змін.

    Але чи знаєте ви все?

    Звісно, хтось підтримує новий правопис. Причини різні — починаючи від «геть від Москви» й закінчуючи просто страхом втратити роботу. Хіба ж ви не знаєте, що редактор, коректор, викладач, журналіст може втратити роботу, а відтак і засоби до існування, якщо не хоче вживати ті неймовірні «новації», які у варіанті Правопису-2019 названі навіть не імперативною вимогою, а лише варіативною пропозицією?

    Ось вам і друга група – охочі бути святіші за Папу Римського. Особливо це зачіпає керівництво видавництв, інтернет-видань, телевізійних і радіоканалів, шкіл…

    Та й серед пересічних громадян таких достатньо – вони завжди за вітром хиляться. Хіба ж ви не чули про «альбатросиню» на одному з центральних каналів? Хіба ви не в курсі, що міністра інколи називають міністеркою, а інколи міністринею? А депутатеси ще не чули? А як вам математикиня? Але, здається, все переплюнула «експрессекретарка Зеленського». І це ж писане не школярами й навіть не студентами, це і писалося, і читалося, і затверджувалося людьми з якщо й не фаховою, то з вищою освітою.

    То зміни до правопису внесені заради експрессекретарки? Тобто відсутність дефіса тут має сприйматися як щось правильне й закономірне?

    А ось коментар однієї редактореси, чи то пак редакторині, яка мала б бути редактором або хоча б редакторкою (хоча це вже просторіччя): «Tracy Hogg пишемо не Хогг, а Гоґґ. “H” у прізвищах передається як “г”, “g” передається як “ґ”. Сюзанна Ґрант, а не Грант (бо англійською вона Grant, а не Hrant). Щоправда, це правило ми застосовуємо не щодо всіх мов. Наприклад, на нідерландську мову воно не поширюється, бо в нідерландській мові немає звука ґ, але на англійську, німецьку мови однозначно поширюється!».

    Пане Богдане, це що таке? По-перше, чи знає звичайна людина, а тим більше школяр чи студент, усі ті мови, на які треба спиратися при написанні українських слів? Це щонайменше англійська, німецька, нідерландська (чому саме вона?), латина, грецька й давньогрецька. Мабуть, польську знати теж треба, було б незле фарсі, не завадила б французька, а також татарська чи турецька (щось мені підказує, що вони дуже близькі)… Пане Богдане, ви серйозно?! А чому не наріччя мандарин китайської мови, яким користується найбільше людей у світі?..

    І чому дорадчі варіанти вже стали імперативною вимогою? Вам про це бодай щось відомо?

    Принагідно нагадаю кілька «дрібничок».

    Українська мова має не так багато слів із звуком [ґ] — у словниках вони займають близько сторінки. А якщо порахувати ці слова, включно з похідними, то буде сотні зо дві або близько цього. І кількість слів обмежена не просто так — звук цей українській мові невластивий, бо артикуляційний апарат до його вимовляння непристосований. Для чого така наруга? Кому спало на думку зґвалтувати мову? То, може, замінимо наше [з] чимось англійським, хоч би й диграфом [θ] чи [ð]? Або наше [р] можна пречудово виправити на французьку вимову. Тут же зрозуміло і ясно як день — наш артикуляційний апарат так не працює! Отак і з [ґ] — справді язик не повертається. А штучне насадження чужого звука, який властивий російській мові, а зовсім не нашій — оце і є зросійщення української мови.

    Третя група об’єднує тих, кому або байдуже, або й узагалі «до лампади». Ці люди не вивчали жодної мови й жодного правопису, відтак їм справді байдуже. Комусь нагально знадобилося цю маргінальну групу збільшити й розширити? Інакше, як свідомим і послідовним знищенням української мови й української самоідентичності це не назвеш.

    Четверта група — люди, які українською активно не послуговувалися, а користувалися нею принагідно, у певних обставинах. То я можу вам сказати абсолютно відверто — Правопис-2019 відбиває будь-яке бажання (сподіваюся, що минулий час тут не знадобиться) опановувати мову, яка не має правил і розвивається не самостійно, а (благаю уклінно, вибачте, пане Богдане) за вказівками канадійської діаспори й інших міжнародних партнерів і доброзичливців. А пророка у своїй Вітчизні ми традиційно не маємо?

    Насправді я пишаюся нашими діаспорами в різних країнах світу (там повно моїх учнів — від Канади до Австралії), я пишаюся, що українська мова не вмирає ні в третьому, ні в п’ятому поколіннях. Але ж, погодьтеся, це мова діаспори, а не мова України.

    А для чого потрібне повернення до скрипниківки? Про «зросійщення» скажу трохи пізніше, хоча ви мовознавець, тому все це знаєте.

    Іще одна група противників Правопису-2019 — це люди, які намагаються довести, що запропоновані зміни безпідставні й нічим не обґрунтовані. Можу послатися на групу “Проти правопису-2019“, але, на жаль, навіть там люди або бояться втратити роботу, або починають суперечки на академічні теми, або обмежуються публікаціями в соціальних мережах.

    Пане Богдане, чому ж ви, рідний батько цього правопису, маючи й посаду, і повновження, і можливості, і авторитет (принаймні в деяких колах), не виступаєте з поясненнями й коментарями, чому вас немає у ЗМІ з телебаченням включно? Чому ви чи ваші колеги не даєте пояснень, які б позбавили нас від альбатросинь і експрессекретарок? Може, не варто перехрещувати Хемінгуея на Ґемінґвея, а граблі на ґраблі? Та й наруга над огірками не тішить: діалектне гурки — це зрозуміло (історична граматика дає всім зацікавленим вичерпні пояснення), але оґірки звідки? Як на мене, то оце якраз і є зросійщення, прикрите патріотичним гаслом (ґаслом не писатиму принципово, бо це рябої кобили сон).

    Як до мовознавця й українця запитання. Якого милого українська мова має відмовлятися від своєї фонетики? Не секрет же, що запозичень повно в кожній мові, але запозичені слова пристосовуються до нових обставин і нової фонетики. Тоді чому Ґемінґвей, Ґоґґ і ще якісь дивовижні покручі? Як би ці слова не вимовлялися в оригіналі, але в кожній іншій мові вони стають запозиченнями, відтак у мові-реципієнті пристосовуються до нових фонетичних обставин, до фонетики мови-реципієнта. У нашому випадку — до фонетичних особливостей української мови і до можливостей нашого артикуляційного апарату!

    Принагідно процитую українсько-американського славіста-мовознавця німецького походження Ю. В. Шевельова: «Особливо треба пам’ятати, що правопис не повинен воювати з мовою й накидати їй те, що їй чуже. Посутнє завдання правопису — формулювати, як писати те, що є в мові, а не реформувати мову засобами правопису. Правопис може (і, мабуть, мусить) приписувати певні норми мовним фактам лише тоді, коли йдеться про нововпроваджувані слова, особливо з чужих мов — тут не завадило б мати свого роду атестаційну комісію в рамках Національної Академії Наук…». І тут дуже важко щось заперечити.

    Пане Богдане, у вашій же силі й у вашій владі зупинити це блюзнірство, це нове знущання над українською мовою, яка, здається, легких часів ніколи й не знала. І ви, і я, і наші колеги, рідні, близькі, друзі виховані на мові Тараса Шевченка, Лесі Українки, Михайла Коцюбинського, Олеся Гончара, Павла Загребельного, Ліни Костенко etс. Чим вам ця мова недогодила?

    Буду відвертою, Інститут мовознавства імені Олександра Потебні НАН України завжди був і, сподіваюся, завжди буде найвищим арбітром у мовних питаннях — особисто я багато разів давала поради в складних випадках звертатися саме до вашого Інституту й посилалася на ваші коментарі й публікації. Але на сьогодні я зовсім не розумію, що відбувається, і не можу комусь рекомендувати ані експрессекретарок, ані альбатросинь, ані Ґемінґвея. Нічого особистого, але це все не українське. Не запевнятиму, що воно канадійське, німецьке, угорське чи будь-яке ще, але ж і українського там немає.

    Пане Богдане, оце саме той випадок, коли я тричі підпишуся під кожною літерою Олександра Пономаріва: «Насамперед ми повинні дбати про дотримання вимог фонетики й вимови української мови. А написання на зразок “Сєргєй”, “Владімір”, “Алєксандр”, “Маріна” так засмічують і так псують фонетичне обличчя українського тексту, що він стає схожим на суржикові записи якихось жартівників. Про фонетичне обличчя своїх мов дбають усі народи, які поважають себе». Цитата знову доволі розлога, але ж тут нічого не заперечиш.

    Погодьтеся, якщо вже не Хемінгуей, то чому ж тоді Відень, чому Швейцарія, чому Париж? У оригіналі ці слова звучать зовсім не так! То чому не Свізерленд і не Парі? Чому тут не дбаємо про відповідність оригіналу? Давайте не заперечувати, що кожна мова, і українська тут не виняток, послуговується своїми традиціями. Своїми!..

    І дозвольте кілька практичних запитань.

    1. У варіанті 2019 року (вибачте, слово «правопис» тут якось не ліпиться) імперативно вимагається «проєкт, проєкція (так само як ін’єкція, траєкторія, об’єкт». Але як пояснити, звідки це взялося? Якщо я бодай щось пам’ятаю з курсу мовознавства (звісно, я не професор), то це геть різні фонетичні умови. Подивимося? Фонетично ми маємо щось таке — [про-йект], [ін-йек-ці-йа], [тра-йек-то-рі-йа], [об-йект], [мо-йе]. Фонетично я бачу відкриті й закриті склади, позиції після голосного й після приголосного, позицію після апострофа. Паночку Богданочку, змилуйтеся, звідки я маю знати «слова з латинським коренем -ject-»? І це при тому, що латину я все таки в університеті вчила (філфак). Ну, щось трохи вчать юристи й медики. А інші? А школярі? Латина тут явно мимо — ну, погодьтеся. А спиратися треба на відкритий і закритий склад, на апостроф або на щось інше, але теж зрозуміле.

    2. Щодо імперативної вимоги написання слів разом, а не через дефіс, то чи не переконує вас експрессекретар? Ну, рябої ж кобили сон виходить! Навіщо?

    3. Тепер про пів. Тут і смішно, і грішно. Пане професоре, пане очільнику правописної комісії, скажіть, я правильно розумію — піваркуш одірвали від цілого, півмісяць жили в готелі? Я розумію, що це не так. Але ж чи не варто було б залишити усталену норму? Як це пояснити дитині? Півмісяць і пів місяця, піваркуш і пів аркуша? Скажу вам чесно, порівняно недавно довелося познайомитися з випускниками, які вважалися кращими у своїх навчальних закладах, але й поняття не мали, що таке флюгер, не вірили, що Марко Вовчок — це жінка, і були переконані, що «Маленький принц» — це оповідання про дружбу дітей і тварин. То чи варто тут посилатися на те, чого вони однак не знають?

    4. Якщо Верґі́лій, Ґарсі́я, Ге́ґель, Ґео́рґ, Ґе́те, Ґреґуа́р, Ґулліве́р — це не імператив, то чому ви не виступаєте з поясненнями й коментарями? Чому особливо перелякані керівники не просто наполягають на такому написанні, а навіть не беруть на роботу людей, які володіють мовою Тараса Шевченка й Олеся Гончара? Якраз-бо це й перетворилося на імператив — бояться люди, аж до оґірок і ґвіздок бояться. Тільки мені здається, що тут до української мови й до української фонетики — як до неба рачки?

    5. Фемінітиви. Моя улюблена тема! Пане Богдане, ви ж чудово знаєте, що фемінітиви в українській мові були споконвічно і вживалися багато, активно, продуктитвно й у дуже різних контекстах. Ну, сказали б депутатка — але ж трохи зневажливо виходить. То тепер кажуть депутаткиня. Так краще? Ну, пане Богдане! Що це? А ота альбатросиня? Це нормальне словотворення? Тепер чекаємо на бикиню, бараниню і півникиню? Вам же відомо, що як накажеш дурному Богу молитися, то він і лоба розіб’є… Мо’, тут би не говорити про норму, нехай і варіативну, а провести роз’яснювальну роботу? Може, обмежитися поки тим, що вже є надбанням віків? Ви ж бачите, що новотвори класиків минулого століття нашим сучасникам спокою не дають. Але ж «яблуневоцвітно» — шедевр, а оґірок і експрессекретар — це що? Не запевнятимете ж ви, що так і має бути? А люди ж на ваше дітище посилаються! Та то ж би й нехай, але ж і з роботи звільняють…

    6. Про запозичення теж кілька слів скажу. Пане Богдане, ви точно впевнені, що українець, який не вчив і глибоко не знає давньогрецької, знатиме, що там ті давні греки собі писали? Навіть посилання на європейські мови здається неправомірним, бо ж звичайна людина не знає англійську, або німецьку, або італійську, або французьку мови, як і будь-яку іншу, настільки глибоко й досконало, щоб покладатися на їхній правопис і на їхню фонетику. І повторюсь — якого милого український правопис має спиратися не на українські традиції й принципи, не на українську фонетику й узагалі не на українське?

    Не хочу не те що вірити, але навіть думати, що наруга над мовою в цей складний час (я про політику, про війну, про анексію, про зубожіння, про економіку, про розвалену освіту) пояснюється вимогами наших міжнародних партнерів. Боронь Боже, це не закид міжнародним партнерам, які стільки різного й потрібного роблять для України, особливо діаспориними/діаспорними/діаспорячими силами (згадаймо величезний внесок в наш поступ Наталки Яресько й Уляни Супрун). Може, ми хоч у питанні правопису не будемо вдаватися до чужоземної й чужомовної допомоги? До речі, а чому б нам не покерувати розвитком української мови в діаспорах? Чи насправді діаспорою вже стали ми? Тоді давайте керувати розвитком англійської! А, не дадуть… Дадуть по рукам? Ото печалька…

    7. Варіанти закінчень. Коментувати важко, але спробую. Я працювала в школі майже два десятки років, а потім іще й десяток років у вузах. Розкажіть, будь ласочка, як учитель чи вчителька, викладач чи викладачка мають ставити оцінки за таку варіативність? Чи не нагадує цей правопис просто гру без правил?
    І це в той час, коли триває оголошене ще Петром Порошенком десятиліття української мови. Проте плану, програми чи стратегії ніхто не бачив. Зате йдеться про іспити для державних чиновників. А, перепрошую, спираючись на яку базу? Тепер же правил майже не залишилося. То що на нас чекає?
    Бачу два варіанти. Перший, цілком вірогідний, — ніхто нічого не знатиме, тому всі все складуть. Другий, найвірогідніший. Складуть тільки ті, хто «відслинить» скільки треба й кому треба. Але є ще й третій варіант — ніхто нічого не складе. І доведеться запрошувати фахівців звідтам (усі розуміють, звідки).

    Пане Богдане, ви вчилися в той час, коли університетська освіта справді була освітою. І ви абсолютно точно маєте пам’ятати Шевченкове «І всі мови/Слав’янського люду —/Всі знаєте. А своєї/Дастьбі… Колись будем/І по-своєму глаголать,/Як німець покаже/Та до того й історію/Нашу нам розкаже». То, може, не варто спотворювати мову? Та ще й власноруч? Може, вчитимемо те, що вже є? Може, зміни не запроваджуватимемо, а лише фіксуватимемо?

    Пане Богдане, як я собі це уявляю, то саме Інститут мовознавства імені Олександра Потебні НАН України має очолити й гідне втілення в життя/реалізацію/проведення десятиліття української мови, і захист української мови від чужорідних, невластивих для нас словоформ і чужої фонетики, і популяризацію української мови, і її збереження й розвиток. Але Правопис-2019, на жаль, нікого не об’єднує й нічого не покращує.

    Можливо, варто відкликати цей варіант правопису — дуже вже багато тут непродуманого й недоречного?

    Можливо, потрібна справді широка дискусія й широке обговорення? Можливо, варто цікавитися думкою звичайних людей?

    Можливо, спочатку треба було б докласти зусиль до вивчення рідної мови всіма громадянами України?

    Скажу вам чесно, коли читаєш отой КривописПравопис-2019, то чомусь (причини невідомі й незрозумілі) на думку спадає словечко-запозичення ґрант, або крант, або грант, або хрант. А зовсім не розвиток рідної мови. К(Ґ)рант(и) мові?

    Ну, і кілька слів про зросійщення. Пане Богдане, ви ж філолог з університетською освітою, ви керівник найголовнішого й найавторитетнішого галузевого Інституту, ви ж вчений і викладач, то невже вам треба нагадувати, що, по-перше, українська мова має з російською набагато менше спільної лексики (і не тільки лексики), аніж із білоруською чи з польською? По-друге, велика частина спільної лексики успадкована російською мовою від спільних мовних коренів. І земля, і вода, і сонце, і мама, і любити, і ходити… Відмовляємося й зрікаємося? По-третє, якщо слово є в українській мові, але таке саме є і в російській, то найчастіше це не русизм у нас, а українізм у них. А те, що сусідам-мишебраттям кортить відхопити все, до чого дотягнуться, то, може, по рукам би надавати?

    Крим і Донбас (до речі, часто україномовний) захопили, Володимира Хрестителя своїм оголосили, Анну Ярославну називають росіянкою, хоча тоді на місці Москви ще й пуголовків не було, а не те що жаби не кумкали. То ще й мову їм віддати? Уже ж і про латинку розмови велися… Та вже ж хоч цього робити не треба! Натомість треба показувати й доводити, що російська мова сформована на основі слов’янських мов (все таки слов’яни таки ж туди потрапили), східних мов (та ж татарська), мов народів місцевих, які жили на тих болотах, і на основі купи запозичень, із українською мовою включно.

    Пане директоре Інституту мовознавства НАН України, це ж у ваших силах — переконати українців, що російська мова має набагато більше запозичень із української, аніж навпаки, і що процеси ці об’єктивно зумовлені й неминучі. Але Росія із задоволенням привласнює наше, а ми й свого зрікаємося. Де чітка, тверда й патріотична позиція Інституту мовознавства?!

    Дзвонити — від слова дзвін, яке було ще до Москви. Труд, трудівниця, трударі, натруджений — де тут русизм? Карта — запозичення в обох мовах (мапа, до речі, теж запозичення)… А чому нікого не хвилюють бекстейджі, брейки, батли? Оце вже точно не наше, як і дорожня карта — машинний переклад із англійської, який по-людськи має бути планом дій.

    Тим часом із вашої волі народжуються альбатросині й експрессекретарі, а українське суспільство, замість того, щоб гуртуватися, знову сперечається, а то й свариться через мову. І до суду вже докотилося. Ви знаєте, мені прикро й дуже боляче.

    А вам?

    До честі канадської діаспори, саме вона, канадська діаспора, почали активно боротися проти зовсім уже безглуздих, непотрібних і шкідливих новацій Правопису-2019, навіть організувавши групи в соціальних мережах і об’єднуючи небайдужих на захист справді української літературної мови.

    Пане Богдане, можливо, й справді варто поки призупинити дію Правопису-2019? Бо ж ці новації відверто не на часі й нічого доброго нікому не несуть (хочеться сказати «окрім ґрантів-крантів», але це просто припущення, тому промовчу). Пане Богдане, це у вашій силі і у вашій волі — дайте можливість мові розвиватися природним шляхом, допомагайте такому розвитку, але ж не накидайте нічого силоміць, та ще й чужинського.

    Із повагою і з великою надією на розуміння й порозуміння,
    Наталія Віталіївна Коваль (Глоба),
    філолог, випускниця Київського університету ім. Тараса Шевченка 1987 року (диплом з відзнакою),
    викладач української мови, редактор, перекладач

    P.S. Я цілком свідомо роблю цей лист особистим і не збираю підписи однодумців, бо для людей, які працюють, такий підпис може загрожувати втратою роботи. Але навіть якщо припустити, що це тільки моя думка, то я маю на неї право.

    Іще раз — моє шанування!

  • Громадська організація “Традиції і порядок” скоюють терористичні напади на ЛГБТ-спільноту

    Громадська організація “Традиції і порядок” скоюють терористичні напади на ЛГБТ-спільнотуУчасники право-радикальної організації “Традиції і Порядок” агресивно виступають проти будь-яких заходів на підтримку ЛГБТ-спільноти. Повідомили у своєму матеріалі Today News.

    “Згідно з інформацією «Традиції і Порядку», минулого року, влітку вони щомісяця проводии близько 25 «антиліберальних» акцій. Зокрема зірвали три прайду – в Одесі, Харкові та Запоріжжі, показ фільму Heil Satan в Києві, а також провели «агітрейди» на офіси організації «Квір Хоум» і Асоціації ЛГБТ «Ліга»”, – написали журналісти.

    У редакції повідомили, що минулого року “Традиції і порядок” скоїли напад на Подолі на жінок з феміністичного руху.

    “В червні минулого року праворадикали скоїли напад на представниць українського феміністичного руху. Молоді жінки, гуляючи Подолом, натрапили на паркан, обклеєний плакатами принизливого змісту, почавши знімати написи, жінки опинились в оточенні 15 чоловіків. На одязі нападників була символіка «Традиція і Порядок», вони почали знущатися та бити жінок”, – сказано у матеріалі.

    Також, за інформацією журналістів, вони чинили насильні дії над підлітками, через їх зовнішність.

    “В Києві, 20 червня, в той же день, коли учасники організовували рейд в центрі міста псевдо-активісти напали на підлітків через їх зовнішності: у дівчини коротка стрижка, а у хлопців, навпаки, довге волосся. Дівчат то хлопців побили після чтого, вручили дітям листівки, в яких говорилося про традиційні цінності і шкоду ЛГБТ”, – зазначили у Today News.

    Представників “Традиції і порядку” обурює не тільки зовнішність людей, нещодавно вони скоїли напад на телеведучого через його жарт.

    “Вони скоїли напад на сценариста та співведучого “Телебачення Торонто” Єгора Шатайла, через жарт на його сольному концерті про “традиційну українську сім’ю”. Їх було кілька десятків вони повалил хлопця на землю, залили сльозогінним газом та побили”, – написали у ЗМІ.