На 81-ому році життя відійшов у вирій Євген Кирилович Марчук.
Україна втратила дуже гідного і достойного громадянина.
Велет бачення, знання, розуміння процесів, сильна особистість, могутня постать, інтелектуал, ерудит і аналітик.
Він не просто захоплювався шахами, але прораховував усі свої (й не тільки) кроки наперед.
Грав на фортепіано, але був закоханий у джаз – за імпровізацію. Й вмів це робити так, як мало хто з нинішніх державних діячів.
Один з тих, хто творив новітню історію Украіни.
Великий життєлюб, бо розумів і любив Україну.
Патріот з великої літери.
Людина-епоха.
Коронавірусна хвороба загострила захворювання, на які він страждав, та спровокувала гостру серцево легеневу недостатність.
Роль Євгена Марчука у державотворенні України важко переоцінити. У серцях ветеранів правоохоронних органів він завжи буде Першим головою СБУ.
З ним пов’язане та асоціюється становлення Служби як органу, який захищає національну безпеку України. Тисячі людей поважають його за неймовірні енергію та гострий розум на високих посадах. Він очолював уряд, був генералом армії та представляв Україну у тристоронній контактній групі з мирного врегулювання ситуації у Донецькій та Луганській областях.
Разом з Євгеном Кириловичем від нас пішли його великий досвід, його мудрість і його надзвичайно сильне почуття обов’язку.
Історики ще напишуть про шляхи, якими він прийшов до найголовнішого вибору свого життя. Але на самому початку незалежності він зробив його чітко, однозначно і без жодного сумніву. Генерал Марчук став на службу своєму народу і державі. І залишився вірним їм до останнього подиху.
Йому було нелегко, бо він одним з перших прокладав дорогу до європейської і євроатлантичної інтеграції. З його руки в офіційних документах вперше згадується про вступ України до НАТО як стратегічна мета.
Він один з тих, хто зіграв величезну, якщо не вирішальну роль на початку 90-х, коли українські спецслужби та інші державні органи не дали російським представникам в Криму реалізувати спроби провести референдум про незалежність. Широка громадськість не знає, що тоді кілька разів ситуація була за крок від великого кровопролиття. І тільки тихі, але енергійні дії Євгена Марчука не дали тоді трапитися катастрофі.
Коли Росія спробувала зазіхнути на Тузлу, міністр оборони Марчук не вагаючись готував Збройні Сили до відсічі.
А в останні роки завдяки зокрема і зусиллям Євгена Кириловича був встановлений режим тиші на Донбасі, який зберігається дотепер.
Він не хотів бути гнучким, бо не знав і не розумів, як можна поступатися національними інтересами.
Низький уклін і вічна пам’ять Євгену Марчуку за його службу Україні. Щирі співчуття дружині пана Євгена Ларисі Івшиній, всім рідним і близьким…
Це велика втрата для України.
Вічна пам’ять…