Категорія: Наука

Віктор РАДІОНОВ, мовознавець

Уже не раз було спостережено, що Вікіпедія поступово перетворюється на ненадійне джерело знань і відомостей, але, на жаль, зауважили це далеко не всі. Вікіпедія називає себе вільною енциклопедією, проте в енциклопедіях під кожним її гаслом зазначено, хто брав участь в його опрацюванні. Як правило, ідеться про відомих і відповідальних учених, котрі дорожать власними іменами, тому вивіряють свої писемні оповіді.

Цього аж ніяк не скажеш про Вікіпедію: від неї віє духом знеособлення, дописи «безгосподарні» та ще й довільно змінювані. Їхніх творців чомусь не заведено називати, і, по суті, за зміст викладеного ніхто не відповідає.

Щось подав, розмістив — і був такий. А от з точністю, достовірністю часто не все гаразд. Тоді виходить, що вільна енциклопедія — це енциклопедія, вільна від правдивості та відповідальності за кожне слово?

Водночас легка доступність і посилання на неї пошуковиків у Інтернеті (наприклад «Гугл») зумовлюють постійні звернення до Вікіпедії з метою почерпнути ті чи інші відомості з різних галузей знання. Якщо ж дані виявляться викривленими або помилковими, людина, яка шукає відповідей на виниклі в неї запитання, може вскочити в халепу.

Разом з тим є гострі, основоположні питання, довкола яких у суспільстві точаться тривалі суперечки, є питання, розв’язання яких тим чи іншим чином може виявитися доленосним. Якщо відштовхуватися від невірогідних відомостей, то це обов’язково призведе до хибних висновків і, як наслідок, до помилкових рішень. А ті рішення, своєю чергою, можуть згубним чином позначитися на подальшому розвитку.

Як кажуть, сумна будущина. А початися все може (чи радше вже почалося) з нібито безневинного наукоподібного повідомлення у Вікіпедії, яке спільнота сприйматиме (чи вже сприймає) за непохитну істину.

Мене завжди обурювали зарозумілі особи, котрі вважають себе великими знавцями рідної мови лише на тій підставі, що вони, бачте, навчалися на філологічному факультеті якогось університету. Ще більше мене обурюють самовпевнені особи із цього розряду, котрі беруться писати про те, чого глибоко не вивчали, про що мають надто поверхові знання. Є взагалі дуже великі сумніви, що той дзвін, який ті особи чули, можна вважати знаннями як такими.

Навала разючого невігластва в останні десятиліття стає просто вбивчою для української науки. Це вже стало звичним, навіть повсякденним: недбальство та наплювацьке ставлення до ретельності в дослідженні, неопанування на належному рівні джерел, звичайнісіньке неволодіння предметом…

Утім, чомусь останнім часом викривати ті помилки та вказувати недоучкам на місце нікому. Оскільки ж неспростовані небилиці мають властивість утверджуватись у свідомості людей як правда життя, відбувається повзуча бовдуризація населення.

Неук неука бачить здалека. Ланцюжок цього явища простий до неможливості: обманулися — увірували в обман — пройнялися духом облуди — почали вводити в оману довірливих, «сучасно» освічених, усіх тих, кому вже добряче встигли промити мізки.

Прикладом розміщеної у Вікіпедії вкрай шкідливої наукоподібної писанини, яка запустила круговорот обману громадян, може слугувати сокирницька робота під назвою «”И” на початку слова». Прикро, але дуже багатьох довірливих вона завела в болото. І ще більш прикро, що тьма-тьмуща спраглих кинулась із цього болота пити.

Зав’язка допису виявилася надто вже беззастережною, навіть без натяку на якусь тінь сумнівів: «В українській мові низка слів починається з літери и…» І які ж докази? Вони просто приголомшують, адже породжені неуважністю, неуцтвом і недбальством.

Як би ви оцінили представників роду людського, котрі свастику на горщиках давніх трипільців видавали б за ознаку прихильності до світоглядних засад нацизму? Так само слід оцінювати й неотес, які, побачивши десь у стародруках або книжках ХІХ ст. слова на «и», зробили далекосяжні висновки про вкоріненість и́кання в рідній мові.

Проте буква «и» на початку слова в староукраїнському письмі, а також в ярижці, максимовичівці, кулішівці та желехівці читалась як [і], а не український звук [и] ([ɪ] за міжнародним позначенням). Звичайно ж, абияк освічені про це й гадки не мали.

Подальше пустослів’я допису лише підтверджує цю думку. Зокрема, ідеться про повне ототожнення «и» нинішньої української абетки з буквою «и» в желехівці: «У 1886 році виходить друком “Малорусько-німецький словар” Євгена Желехівського та Софрона Недільського, що містить понад 100 слів із початковою И»).

Про кричуще невігластво наших доморощених и́кальників можна написати товстезну книжку. Вони не стомлюються надимати щоки, волати про «зросійщення української мови», але знань у цієї братії — кіт наплакав.

Є виразна ознака тих діячів — вони ніколи нічого не вивчали, а тим більше не вивчали глибоко. Нахапалися чогось по верхах, чим підтвердили свою обмеженість, — і на цьому вичерпалися. Зате волання-заклинання про нібито питомий початковий звук [и] в низці слів, якого українську мову насильницьким чином позбавили, знайшли відгук в їхніх незміцнілих душах і випали отруйним осадом у незрілих мізках.

А що ж не так? Та и́кальники ж у праці Є. Желехівського виявили «иншого индика». Та й будь-хто в тому зможе легко пересвідчитися…

Ось що значить сила переконання затуманених голів! Сліпа віра в «иншого индика» поступово перетворюється на розлад і навіть навіженство. Тож давно настав час розвіяти спричинену неглибоким опрацюванням важливого джерела оману та нарешті покласти край ігрищам, які збивають довірливих і непосвячених з пантелику.

Справді, у вищезгаданому словнику можна знайти такі мовні одиниці:
1) «ирій», «ирод», вигук «ич» («знайомі до болю» за тотожним написанням у кривописі 2019 р.);
2) «ива», «ивилга», «икавка», «икати», «илець», «инакий», «инакший», «инде», «индик», «иней», «инколи», «иноземний», «иномовний», «инчий», «иншак», «инший», «ин’як», «ирга», «иржа», «искра» (які саме в такому відтворенні значаться і в Словарі української мови Бориса Грінченка).

Однак ніяке то не и́кання, і, щоб це збагнути, не потрібні надзусилля. Зокрема, людину мислячу вже мало б насторожити, що в Малорусько-німецькому словарі є ще й така дивина з «и» на початку: «Иван», «играшка», «игумен», «идея», «извідати», «издіймати», «икона», «икра», «имати», «именини», «имення», «имла», «инок», «Ирина», «испит», «истина», «истота», «Исус», «ити»…

Отже, річ у малому — в умінні працювати з джерелами, у ретельному опрацюванні їх вмісту та у звичайній уважності.

Достатньо було ознайомитися з розділом VIII «Азбука» доробку Є. Желехівського. Там зазначено, яким буквам німецької абетки відповідають використані укладачем кириличні письмена. Про букву «и» читаємо: «…и = y (ідеться про ігрек. — В. Р.)… на початку слова = i».

Для тих, хто після з першого разу не зрозумів, поясню докладніше: в труді Є. Желехівського букву «и» на початку слова потрібно читати як [і].

І тоді все набуває звичних для нас обрисів:
1) ірій, ірод, іч;
2) іва, івилга, ікавка, іка́ти, ілець, інакий, інакший, інде, індик, іней (іній), інколи, іноземний, іномовний, інчий, іншак, інший, ін’як, ірга, іржа, іскра;
3) Іван, іграшка, ігумен, ідея, ізвідати, іздіймати, ікона, ікра, імати, іменини, імення, імла, інок, Ірина, іспит, істина, істота, Ісус, іти…

А наші доморощені и́кальники, звичайно ж, працю Є. Желехівського докладно не вивчали, її передмовою та роз’ясненнями ніколи не цікавилися. Тому й наслідки закономірні — укотре сіли в калюжу.

Так дуже часто буває з людьми, одержимими нав’язливими думками. Горопахи так сильно хотіли в темній кімнаті знайти чорну кішку, якої там на ділі ніколи не було, що зрештою переконали самих себе, а далі почали запевняти всіх інших у наявності того, що їм лише приверзлося.

Дехто, залишившись за лаштунками, узявся за висвітлення того, на чому явно не розуміється. А от Вікіпедія з якогось дива дала неборакам зелене світло.

Їхнє ж недбальство в дослідженні довершило справу, вилившись у цілковиту ганьбу. Одначе, доки партачам не вказали на недогляд, доки їх не ткнути носом у залишені поза увагою роз’яснення Є. Желехівського, до прозріння ще далеко.

Тому невідомі (неназвані) дописувачі продовжують у тому ж дусі: «Початковий И безліч разів засвідчено в творах класиків української літератури: у Івана Котляревського (У викна де-яки глядилы, А ынчій був наверхъ ворот[18]), у Тараса Шевченка (Посипъ индикамъ, гусямъ дай[19]), Пантелеймона Куліша (Инший на ярмалокъ брався, инший у гай по кіллє, инший зъ пашнею до млина[20]), Григорія Квітки-Основ’яненка (Може инший и не стерпить[21]), Михайла Старицького (Бреше иродів син![22]), Панаса Мирного (Глитаючи ягоди, як индик зерно[23]), Івана Нечуя-Левицького (Глянула на вербу, котра стояла на Івановій могилі, обсипана білим инієм[24]), Івана Франка (Зелений явір, зелений явір, Ще зеленіша ива[25])…»

Як вам це: «безліч разів засвідчено»? Яка недоречна гіпербола! Марили художньою виразністю, але підстерегло незнання основ, яке перетворило сіромах на загальне посміховисько.

Дійсно, наведені уривки з творів відомих українських художників слова ХІХ ст. саме в такому написанні можна виявити:
1) рядок з «Кобзаря» Т. Шевченка — у виданні 1860 р. (відтворено кулішівкою);
2) речення з роману П. Куліша «Чорна рада» — у виданні 1857 р. (знову кулішівка);
3) частина речення з повісті Г. Квітки-Основ’яненка «Добре роби, добре й буде» — у виданні 1861 р. (кулішівка);
4) речення з комедії М. Старицького «Різдвяна ніч» (1874 р., кулішівка);
5) рядки з ліричної драми І. Франка «Зів’яле листє» (1896 р., використано желехівку).

Проте вище було наголошено: початкове «и» в кулішівці та желехівці читалось як [і], а не [и]. На жаль, для дуже багатьох це прозвучить як одкровення.

Тим часом безпідставним є і посилання на Ірину Фаріон («Правопис — корсет мови? Український правопис як культурно-політичний вибір»), котра, не розібравшись у суті питання, не відаючи, який насправді звук відповідає «и», якщо це перша буква слова, у кулішівці та желехівці, нагородила чимало нісенітниць про нібито «вилучення початкового «И» у питомих та давно засвоєних словах».

На жаль, несумлінність, поверховість у вивченні предмета й безвідповідальність далися взнаки. Наслідком стало аж ніяк не тихе божевілля у вигляді суспільного запиту на и-слова. Ну а далі почалася гра на почуттях загалу й видавання бажаного за дійсне.

Побачили букву «и» на початку низки слів — і цього виявилося для багатьох достатньо. Глибоко вивчати, досліджувати — важко, таке завдання не для них.
Зовсім інша річ — здіймати начебто моволюбну, а насправді лженаукову хвилю. Можна й самому одурманитися перед тим, як почати одурманити інших.

От тільки прозріння часто буває болісним. Так не хочеться визнавати легкість, із якою пошився в дурні.

Можна обурюватися, злитися на мене за те, що вивів зі стану затуманеної свідомості, можна кричати «овва!», але суті справи це не змінить.

Та й за Вікіпедію соромно. Прикро, що й вона вляпалася.

Захист дипломної роботи — це кульмінація кількох років навчання у ВНЗ, момент, коли студенти можуть продемонструвати глибину своїх знань та вміння застосовувати їх на практиці. Ретельна підготовка до цієї події не лише збільшить шанси на успішне завершення навчання, а й допоможе правильно уявити результати свого дослідження. Важливо не лише глибоко розібратися у матеріалі дипломної роботи, а й уміти чітко та ясно викласти свої ідеї, а також аргументовано відповідати на запитання комісії.

Підготовка до захисту

Перед захистом необхідно переконатися, що ви повністю розумієте і можете пояснити кожен аспект вашої роботи, від теоретичної бази до методології та отриманих результатів. Перечитайте вашу роботу кілька разів, виділяючи ключові поняття та можливі питання, які можуть виникнути у комісії.

Створіть презентацію, яка логічно та послідовно демонструє ваш дослідницький процес та висновки. Використовуйте графіки, діаграми та таблиці для наочного представлення даних. Також підготуйте додаткові матеріали, які можуть знадобитися для відповідей на запитання, наприклад статті або наукові публікації, на які ви спиралися у своїй роботі.

Прорепетируйте свій виступ перед дзеркалом, із друзями чи родичами, щоб підвищити впевненість та відпрацювати чіткість викладу. Це також допоможе вам оцінити, наскільки добре ви вкладаєтеся у відведений час і які моменти потребують додаткового доопрацювання. Отриманий зворотний зв’язок може бути вкрай корисним для покращення вашого виступу.

Основні моменти успішного захисту

Підготовка та подання дипломної роботи є критичними аспектами, які можуть суттєво вплинути на результат захисту. Ось кілька ключових моментів, які допоможуть успішно пройти цей етап.

1. Ясне та впевнене уявлення роботи. На захисті важливо чітко та впевнено викладати основні ідеї та висновки вашого дослідження. Структуруйте свій виступ таким чином, щоб логічно переходити від одного аспекту до іншого, підтримуючи інтерес аудиторії. Використовуйте професійну мову, але уникайте надмірної термінології, щоб презентація була зрозуміла всім присутнім.
2. Ефективне керування часом виступу. Зазвичай на захист дипломної роботи приділяється обмежена кількість часу. Розділіть свій виступ на точні сегменти, виділяючи достатньо часу для вступу, основного змісту та висновків. Плануйте час так, щоб залишити кілька хвилин на запитання від комісії та вашу відповідь на них.
3. Техніки відповіді питання комісії. Питання комісії – це можливість продемонструвати глибину ваших знань та вміння аргументувати. Відповіді мають бути короткими, але змістовними. Якщо ви не знаєте відповіді на запитання, краще чесно визнати це, ніж намагатися уникнути відповіді. Також корисно заздалегідь підготувати відповіді на потенційні питання, які можуть виникнути на основі вашої роботи.

Ці моменти допоможуть вам не лише успішно захистити диплом, а й справити враження на комісію своїм професіоналізмом та глибоким розумінням предмета.

В сучасному світі бізнес-освіта відіграє ключову роль у підготовці компетентних та успішних фахівців. Українська школа бізнесу не є винятком, пропонуючи високоякісні програми, які сприяють всебічному професійному розвитку. Завдяки інтегрованому підходу до навчання, сучасним методам викладання та актуальним курсам, українські бізнес-школи готують студентів до викликів та можливостей на глобальному ринку.

Актуальні знання та практичні навички

Українська школа бізнесу забезпечує своїх студентів актуальними знаннями та практичними навичками, необхідними для успішної кар’єри. Програми включають в себе курси з маркетингу, фінансів, управління персоналом, стратегічного планування та багато інших напрямків. Викладачі з реальним досвідом роботи в бізнесі діляться своїми знаннями, надаючи студентам можливість засвоїти практичні навички, які вони зможуть застосувати в реальних робочих ситуаціях. Це дозволяє випускникам бути конкурентоспроможними та готовими до складних завдань.

Розвиток управлінських та лідерських навичок

Українська школа бізнесу особливу увагу приділяє розвитку управлінських та лідерських навичок. Курси з управління проектами допомагають студентам опанувати ключові методики планування, організації та контролю проектів. Магістр з управління проектами вміє ефективно керувати ресурсами, зменшувати ризики та забезпечувати високу якість виконання завдань. Це не лише підвищує їхню компетентність, але й робить їх незамінними у команді, здатними вести за собою інших та досягати поставлених цілей.

Міжнародні можливості та мережа контактів

Однією з переваг навчання в українській школі бізнесу є можливість встановлення міжнародних контактів та розширення професійної мережі. Співпраця з провідними закордонними університетами, участь у міжнародних стажуваннях та конференціях відкриває студентам двері до глобального ринку. Це дозволяє їм обмінюватися досвідом з колегами з інших країн, отримувати нові ідеї та знання, а також будувати міцні професійні зв’язки, які можуть бути корисними в майбутньому.

Висновок

Українська школа бізнесу відіграє важливу роль у професійному розвитку своїх студентів. Завдяки актуальним знанням, практичним навичкам, розвитку управлінських здібностей та міжнародним можливостям, випускники цих шкіл стають компетентними та успішними фахівцями. Інвестиції в освіту в українській школі бізнесу — це інвестиції в майбутнє, які допоможуть досягти високих результатів у професійній кар’єрі та зробити вагомий внесок у розвиток бізнесу як в Україні, так і на міжнародній арені.

Обсяг сучасних міжнародних досліджень стрімко зростає. Літературні твори змінюються, відображаючи розмивання кордонів і дедалі більшу інтеграцію технологій у наше повсякденне життя. Якщо, з іншого боку, вам подобаються класичні твори, то кладовище домашніх тварин Стівена Кінга може подарувати вам кілька годин захоплення та глибокі психологічні ідеї – все це допомагає пояснити, чому цей твір вважається класикою.

Приземленість і актуальність літературних тем

Теми та наративи міжнародної літератури значною мірою сформувалися під впливом глобалізації літературної сцени. Серед світових тем, які охоче висвітлюють сучасні письменники, – міграція, міжкультурні контакти, екологічні проблеми та соціальна справедливість. Це допомагає читачам насолоджуватися чудовими історіями та замислюватися над найважливішими питаннями сьогодення.

Сучасна зарубіжна література створює нові історії, поєднуючи багато культур. Британсько-японський письменник Кадзуо Ішіґуро, лауреат Нобелівської премії з літератури, створює дуже глибокі та складні романи. Ці твори викривають культурні відмінності, а також універсальні концепції та досвід.

Сучасні твори різних народів також намагаються поглянути на світові проблеми. Багато письменників звертаються до таких тем, як нерівність, міграція та зміна клімату. Включення цих тем допомагає читачам брати участь у вирішенні проблем і підвищує актуальність творів.

Інновації в літературній сфері

Технології змінили історії та літературні твори. Сучасні письменники використовують сучасні технології для створення та розповсюдження своїх творів, що дає їм нові можливості для взаємодії з читачами.

Два приклади таких сучасних розробок – електронні книги та аудіокниги. Така форма допомагає письменникам експериментувати з багатьма формами та організаційними рамками і робить літературу більш доступною. Електронні книги з гіперпосиланнями та мультимедійними елементами роблять читання цікавим і приємним заняттям.

Також завдяки технологіям письменники можуть творити в інших жанрах. Віртуальна та доповнена реальність, а також інтерактивні ігри допомагають отримати свіжий літературний досвід. Ці розробки дозволяють читачам зануритися у світи та історії, створені письменниками, у спосіб, який раніше було неможливо уявити.

Творчі моделі, що розвиваються в сучасній міжнародній літературі, віддзеркалюють вплив глобальних технологій на людське життя. Якщо глобалізація дозволяє письменникам звертатися до світових проблем, то технологічний розвиток уможливлює збільшення вибору для творчості та контакту з читачами.