Проблеми розвитку відомчої освіти та підготовки кадрів у всі часи досліджували багато науково-педагогічних фахівців різних напрямів та галузей знань. Це зрозуміло, адже інвестиції в якісну освіту – один із найефективніших шляхів розвитку держави, формування надійного та прогнозованого майбутнього. Не виходячи в цій статті на «великий горизонт» та не розглядаючи широкого спектру проблем вітчизняної освіти, спробуємо зосередити увагу на одній особливій сфері підготовки професійних кадрів – освітній системі, яка працює в інтересах спеціальних та розвідувальних служб України. Погодимося з тим, що в нинішніх безпекових умовах вказана тема продовжує набувати особливої актуальності та ваги.
У червні 2024 року Генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг надав оцінку безпековим процесам, що відбуваються у сучасному світі: «Нам загрожує щось, що не є повноцінним військовим нападом – це гібридні загрози починаючи від втручання в наші політичні процеси, підриву довіри до політичних інститутів до дезінформації, кібератак і диверсій, дій проти критичної інфраструктури». Зрушення очевидні, нарешті це «щось» стає зрозумілим. Для того, щоби ідентифікувати подібні загрози, зрозуміти їхню природу, винайти ефективні способи протидії потрібні фахівці нової формації. Зазначене ставить перед співробітниками особливо безпекової сфери нові нестандартні завдання. Очевидно саме технології, нетривіальні тактичні та стратегічні рішення визначали форму та спосіб протиборства сил, надавали безперечну перевагу на полі бою: так було протягом тривалої історії людства, це саме відбувається й сьогодні. У кінцевому підсумку, результат актуалізувався лише для однієї сторони, що мала значно менші сили, економічний, технічний та інший потенціал. Тут є над чим замислитися, насамперед керівникам та фахівцям, залученим до сфери підготовки та перепідготовки кадрів спецслужб України.
Слід усвідомити, що всі ми, незалежно від бажань, поглядів чи власних уподобань, опинилися в нових реаліях: сьогодні конкуренція держав, зокрема у сфері підготовки кадрів, набула такої ж ваги як, наприклад, суперництво у військовій, науково-технологічній, розвідувальній, інформаційній, енергетичній та багатьох інших сферах. Очевидно одне: у будь-якому напрямі діяльності держави ключовим чинником завжди були і залишаються люди, а в їхній основі й авангарді – високопрофесійні, фахові працівники.
Виходячи з актуальних та перспективних безпекових загроз, з урахуванням технологічної інноваційності сучасного світу, наразі виокремлюються 6 ключових напрямків розвитку спеціальних військових технологій та військової науки:
Спробуємо зупинитися на кожному з них детальніше:
1. Нові технологічні виклики. Внаслідок швидкого розвитку сучасних технологій, сфера військової науки і техніки, а відтак і підготовка кадрів за цим напрямом стали надзвичайно динамічними, «споживачі» надвимогливими. Зазначені обставини виводять на перший план необхідність невідкладного розвитку нових компетенцій, насамперед у таких сферах, як штучний інтелект, кібербезпека, робототехніка.
2. Колаборативний підхід. Передбачення та протидія новим загрозам вимагає фахової комунікації, предметної взаємодії, співпраці між різними науковими дисциплінами та військовими спеціалістами. Зокрема, підготовка кадрів має сприяти розвитку колаборативних навичок, здатності працювати в групах та міждисциплінарних командах. Колективний розум може відкрити нові горизонти обізнаності з певних проблем та напрямів.
3. Навчання та дослідження. Спеціальна наука, відповідні методики і технології повинні базуватися виключно на передових навчальних програмах та випереджувальних прикладних дослідженнях, всі інші наукові програми мають бути оптимізовані чи скасовані, фахівці перепрофільовані. Головне завдання: підготовка кадрів має сприяти розвитку критичного мислення, аналітичних та дослідницьких навичок із обов’язковим їх практичним застосуванням у прив’язці до конкретної посади та проблематики.
4. Постійна перепідготовка. Підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації кадрів мають стати постійним взаємопов’язаним структурно-логічним процесом, що слугуватиме одній меті: створення «пулу» конкурентних професіоналів. Для цього необхідне запровадження системи безперервної освіти. Військовослужбовці повинні не лише мати можливість, але й бути вмотивованими постійно оновлювати свої знання та навички на робочому місці відповідно до нових вимог та викликів, удосконалювати індивідуальну професійну підготовку – саме ця умова потребуватиме глибокого самоаналізу, критичного відношення до себе, і що важливо: стати обов’язковою для гарантованого просування по службі тих офіцерів, які працюють саме в такій парадигмі.
5. Співпраця з цивільним сектором (державно-приватне партнерство). Враховуючи, що розвиток передових технологій та новітні наукові відкриття часто здійснюється саме у цивільному секторі, важливо сприяти розвитку державно-приватного партнерства, взаємоінтеграції військового та цивільного сегментів на рівні відповідних організацій та фахівців. Мета: взаємне навчання, обмін знаннями, інноваціями. Синергія тут може відкрити абсолютно нові горизонти та можливості.
6. Розвиток творчого мислення. Розвиток нових напрямків військових технологій і науки потребує творчого мислення та інноваційного підходу всіх учасників цього процесу. Вказане стосується не лише навчальних закладів та освітньої системи як такої, але й всієї організації роботи з кадрами. Творче мислення та інноваційні підходи мають бути застосовані усіма керівниками органів та підрозділами роботи з персоналом. Нова філософія навіть не зможе бути сумісною з назвами підрозділів, що запозичені з радянського минулого: «відділ роботи з кадрами», «департамент управління персоналом» тощо. У сучасній парадигмі не повинно бути місця для «управління» кадрами чи навіть «роботи» з ними: фахівцями не треба управляти, слід якісно їх підбирати, створювати належні умови для праці, формувати правильні мотивації – професіонали мають бути цілком самостійними і незалежними у виконанні завдань, а вся кадрова система повинна сприяти особистості в розвитку творчих здібностей та стимулювати народження нових ідей.
Підкреслимо, що спеціальна військова наука є окремою глибокою і важливою темою, яка потребує розгляду в іншій статті. Зазначимо лише, що необхідність науки в системі підготовки фахівців не викликає сумніву, це аксіома, але теоремою ще залишаються цілі, завдання, змістовне і кадрове наповнення такої науки.
Слід зосередити окрему увагу на тому, що держава, яка претендує на конкурентоздатність, потребує насамперед конкурентних професіоналів.
Конкурентність – категорія змінна, її утримання на відповідному рівні, а тим паче у форматі лідерства, потребують постійних зусиль, фізичних та інтелектуальних ресурсів і капіталовкладень. Такі кадри лише набуватимуть стратегічної цінності, їхня додана вартість невпинно зростатиме. Саме така сентенція має стати базовою умовою сучасного загальнодержавного підходу.
Над зазначеною проблемою замислювалися ще у ХХ столітті. Австрійсько-американський економіст Фріц Махлуп запропонував проривну на той час концепцію Lifelong Learning, сутність якої проста: світ змінюється так динамічно, а нова інформація поширюється так швидко, що деякі знання перестають бути актуальними ще до того, як ми їх здобудемо. Відповідно, академічна освіта потребує постійного оновлення щоби встигати за інформацією, тому необхідно навчатися протягом усього життя.
Навряд чи знайдеться дотичний до теми фахівець який оспорюватиме тезу, що освітня система працююча в інтересах спеціальних служб України, має постійно оновлюватись, залишаючись при цьому особливою, адже вона не може відповідати загальним правилам і «стандартам» вищої освіти. Хоча б з тих причин, що правил і стандартів подібній роботі за визначенням не має бути, адже будь-які «правила дорожнього руху» зумовлюють рамки, норми поведінки, відтак – контроль за їхнім дотриманням, як наслідок, – застосування до порушників штрафних та інших обмежувальних заходів.
Слід віддати належне: при підготовці Закону України «Про вищу освіту» в Міносвіти дослухалися до вимог представників спеціальних служб та запровадили інноваційну категорію «заклади вищої освіти зі специфічними умовами навчання». У законі є багато корисних винаходів, але все ж він не вирішив головного завдання: не відокремив такі заклади від системи вищої освіти як такої – для закладів вищої освіти зі специфічними умовами навчання застосовуються такі самі рівні та ступені вищої освіти, вимоги до присудження відповідного ступеня вищої освіти (молодший бакалавр, бакалавр, магістр, доктор філософії/доктор мистецтва). На практиці це виглядає приблизно так: щоби слухач чи курсант академії став розвідником або контррозвідником йому необхідно виконати освітньо-професійну програму в обсязі 90-120 кредитів ЄКТС (Європейська система трансферу оцінок, англ. ECTS – European Community Course Credit Transfer System), а також освітньо-наукову програму у 20 кредитів ЄКТС. Майбутній оперативний співробітник має виконати дослідницьку (наукову) компоненту обсягом не менше 30 відсотків навчального часу. Ба більше, випускник зобов’язаний отримати документ про вищу освіту (диплом державного зразка, інакше він не вважатиметься розвідником!), а цей документ має право видавати лише заклад вищої освіти за акредитованою МОН освітньою програмою. Виникає низка питань, які по суті є риторичними: – у які «стандарти освіти» та узагальнені рамки чинна система підготовки заганяє розвідника, який має бути здатним мислити і діяти нестандартно?, – чи спроможні нормативи МОН корелювати з сучасними поліаспектними вимогами профільних спеціальних відомств до компетенцій розвідників, які працюють в умовах форс-мажору?, – як такі вимоги синхронізуються кредитами ЄКТС, науковою складовою підготовки обсягом у 30% та взагалі стратегічними цілями модернізації системи підготовки кадрів для національної безпеки?
Надмірним оптимістам-прибічникам вітчизняної системи підготовки кадрів для спецслужб, так само як і крайнім скептикам чинної освітньої системи, нагадаємо як практичні співробітники в оперативних кабінетах, де щоденно «виковуються» результати роботи, оцінюють працю слухачів за подібною системою підготовки: «забудьте про що вас навчали, дивіться, як треба». Погодьтеся між цим наративом та іншим – «вас цьому навчили, ви знаєте як, робіть», – полягає глибока прірва.
Очевидно, що в умовах нових викликів та загроз назріла необхідність розроблення нової Концепції реформування системи підготовки для спеціальних та розвідувальних служб України. Документ мав би визначати принципово нові підходи до системи фахової підготовки вітчизняних силовиків, внесення змін до чинного законодавства України або підготовки окремого закону щодо професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів для сил безпеки. Потребують також перегляду напрями інституційної модернізації системи в частині визначення порядку відбору, підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів, ступенів спеціальної освіти, статусу диплому (сертифікату), гарантій працевлаштування, взаємозв’язку між здобутою освітою та просуванням по службі та багато іншого. З плином часу перед системою освіти постають все складніші завдання, і від того, наскільки швидко і якісно їх буде вирішено, залежить ефективність протидії загрозам національній безпеці нашої держави вже завтра.
Із цих позицій необхідно здійснити перегляд засад функціонування інституту наставництва. Не оспорюючи важливості цієї інституції, процес її формування та практичного наповнення потребують оновлення. Очевидно в цій роботі може бути задіяний потенціал молодих ветеранів, повернених у стрій колишніх військових, людей, які мають значний позитивний оперативний та життєвий досвід, стійкі патріотичні переконання, зрозумілу чітку мотивацію, глибокі знання і навички. Наставниками мають стати люди, які ще не «відстали від потягу», володіють навичками роботи в умовах швидкого розвитку подій, технологій, у тому числі цифрових. Вони потребуватимуть перекваліфікації у вчителі-наставники. Цей механізм державної політики з організації процесу перекваліфікації ветеранів випробуваний та успішно застосовується більше 100 років у спеціальних та розвідувальних службах, зокрема, Великої Британії. Щоб уникнути «шарахання» від одного експерименту до іншого в умовах обмеженого часу і ресурсів слід уважно вивчити також досвід Сполучених Штатів де аналогічні завдання були виконані ще у 1950-х роках, зокрема через програми Troops to Teachers («З війська у вчителі»).
Очевидно, державна політика застосування потенціалу ветеранського корпусу потребує перегляду. Вона має стати невід’ємною складовою безпеки та екзистенційного виживання нашої країни. І справа не лише у застосуванні потенціалу ветеранів, які повертаються із зони бойових дій. Є багато інших категорій ветеранів військової служби, ще достатньо молодих, енергійних, мотивованих професіоналів, які можуть ефективно послужити державі в новій якості для формування майбутнього держави.
Аналіз показує, що у провідних країнах світу результативність діяльності спецслужб цілком обґрунтовано поставлена у залежність від фахового рівня, а також ділових і моральних якостей їхніх співробітників. Середньостатистична західна система підготовки кадрів спецслужб включає три взаємозв’язані ключові напрями: навчання персоналу, підвищення кваліфікації, виховна робота. І не має значення в якому форматі реалізуються ці три функції: у системі власних навчальних закладів (шкіл, інститутів, університетів, академій), або об’єднаних навчальних центрів, курсів чи в іншій формі.
Головне полягає в тому, щоби навчити майбутніх співробітників мислити нестандартно, креативно, набути аналітичні здібності та здатність самостійно ухвалювати рішення у процесі виконання завдань, закласти кожному стійке усвідомлення необхідності самовдосконалення, розвитку навичок роботи в команді, генерування нових смислів, ідей, нешаблонних рішень. Саме у нестандартності, креативності пропозицій і рішень конкретних особистостей вбачається запорука успіху – це правильний підхід який є базовою основою високої компетенції та набуття конкурентних переваг спецслужб у сучасному непередбачуваному гібридному світі.
Головне завдання керівників відомчих військових навчальних закладів та їхнього науково-педагогічного складу полягає в тому, щоби постійно вдосконалюватись, змінювати в такий спосіб освітнє середовище, скорочувати дистанцію між теорією і практикою. Саме практика має стати головним замовником для теорії, а теорія – будівельним матеріалом для практики. Шляхи відомі: максимально зблизити, за окремими складовими навіть поєднати процес підготовки кадрів з оперативно-службовою діяльністю.
Таке поєднання набуває критичної ваги для України і важливим містком тут виступають наставники. Але й в цій роботі необхідна зваженість – далеко не факт, що наставники завжди будуть «правильними», зможуть показати курсантам як фахово та відповідально необхідно виконувати завдання. Досвід показує, що наставники при формальному їхньому визначенні (відборі) й самі можуть не мати відповідних здібностей, часу та бажання навчати молодих. Далеко не виключено, що окремі з них матимуть невисокі моральні принципи, намагатимуться використовувати компетенції курсантів на свою користь. Попри це, за умови правильного відбору наставників лідерство, сформоване вміння працювати в команді, дисципліна, стійкість і сила характеру – лише деякі з якостей, які ветерани можуть привнести у навчання з власного досвіду.
Вищевказана проблема є спільною для світу спецслужб. За словами колишнього головного юридичного радника ЦРУ Дж. Сміта, «одне зі слабких місць ЦРУ – відсутність хорошої освіти та мотивації у багатьох найбільш досвідчених співробітників». Отже, одна з провідних розвідувальних служб світу підтверджує: особистий приклад оперативника, яким би професіоналом він не був, не завжди може бути правильним. Як підказує життя, наставництво справа хороша, але далеко не ідеальна та не безгрішна. В цій справі важливо знайти баланс, ту серединну лінію, яка пролягатиме через позитивний досвід, професійність, відданість справі, патріотизм, чесне служіння державі. Для цього потрібно формувати та постійно оновлювати інститут наставництва, а кожному курсанту давати «правильне щеплення» через його стійку навченість мислити самостійно, критично, по-державницькому.
Вартує звернути увагу на деякі особливості навчального процесу у розвідувальних та спеціальних службах США, Ізраїлю, Бельгії, Італії, Іспанії, інших держав. Протягом кількох років там реалізують програми шляхом організації інтенсивних курсів для обмеженого кола осіб. В основі – спеціалізація, практична орієнтація, інтенсивність і короткостроковість. В американському розвідувальному співтоваристві надають серйозного значення підготовці фахівців.
Практично всі спецслужби США мають власні навчальні заклади, для координації їхньої діяльності створений Консорціум керівників навчальних закладів, а на його основі у 2006 році – Національний університет розвідки. Щороку у цьому навчальному закладі проводиться від 200 до 300 вузькоспеціалізованих курсів тривалістю від одного тижня до одного місяця. Майбутніх розвідників для розширення кругозору відряджають на навчання до цивільних університетів. В Академії ФБР (м. Квонтіко, штат Вірджинія) пішли ще далі та для практичної підготовки оперативних співробітників побудували міні-містечко «Хоганс Еллі», яке імітує типовий американський населений пункт. Саме тут моделюються різні оперативні ситуації в яких перевіряються навички курсантів щодо дій у нестандартних умовах.
Важливе місце в системній роботі з підготовки кадрів відводиться «системі фільтрів», які встановлені на кожному з етапів підбору та вивчення потенційних кандидатів для служби. Відомі такі програми діяльності у цій сфері, як «Програма паралельного навчання для студентів ВНЗ», «Програма для аспірантів», «Програма для випускників середніх шкіл». Для студентів ВНЗ, які прийняли рішення після закінчення навчання йти на оперативну роботу, існує окрема програма підготовки, що називається «Програма літньої інтернатури та матеріальної підтримки студентів, які бажають працювати в ЦРУ». Для участі у цій програмі вони мають виконати низку вимог, зокрема, скласти вступний іспит і пройти перевірку (включно з медичною і на поліграфі). І лише після того, як буде встановлено, чи відповідає той, хто подав заяву відповідним критеріям, визначається контингент осіб, які допускаються до занять на 10-тижневих літніх курсах.
Окрему роль відведено формуванню мотивації молодих співробітників, що визначається рушійною силою усього процесу: співробітники як правило відносяться до навчання серйозно і прагматично, прагнучи розвиватися, ставати кращими і конкурентними, використовувати нові знання і навички на практиці для досягнення вищих результатів у роботі. Завдяки саме цьому механізму вони отримують можливість просування по службі, зміцнення авторитету, збільшення статків, задоволення більших потреб тощо.
Реалізація основної «Програми професійної підготовки кадрів» у Спеціальному навчальному центрі ЦРУ під Вашингтоном здійснюється впродовж майже двох років. Програми включають, як правило, чотири основні компоненти: спецдисципліни; країнознавство; іноземні мови; військово-фізична підготовка. Навчальний процес складається з трьох основних складових: лекції, семінари (лабораторні заняття) та практичні заняття. Основний упор зроблений на професійну спеціалізацію майбутніх співробітників, саме тому невід’ємним елементом підготовки є стажування у практичних підрозділах центрального апарату (8-10 тижнів, строк залежать від спеціалізації курсантів). Розвідувальні школи США активно використовують практику юридичних навчальних закладів, які навчають на конкретних справах, а також армійську методику, створюючи обстановку, «наближену до бойових дій», коли курсант повинен діяти самостійно в незнайомій обстановці. Слід звернути увагу, що не висновки викладачів, а саме оцінки співробітників-практиків за результатами стажування впливають на прийняття рішення щодо подальшого місця роботи нового співробітника. Навіть за цих умов для уникнення помилок у застосуванні кадрового поповнення встановлюється річний випробувальний термін, а для кандидатів на посади оперативного складу – ще один, додатковий річний термін.
Подібні підходи реалізовані для професійної підготовки співробітників МІ-5 та МІ-6 Великої Британії, Федеральної розвідувальної служби Німеччини, Агентства внутрішньої безпеки та Агентства розвідки Польщі, Румунської служби інформації. Західні партнери усвідомлюють, що в такий спосіб фактично формується майбутнє спецслужб тому не економлять на постійному удосконаленні та фінансовому забезпеченні процесу підготовки кадрів. Повноцінне фінансування вважається базовою умовою якості майбутніх кадрів.
ВИСНОВКИ ДЛЯ УКРАЇНИ
Враховуючи багатоаспектність та комплексний характер проблеми необхідно насамперед оцінити виклики України в сучасних безпекових умовах та сформувати модель підготовки оперативного співробітника, який буде конкурентним у сучасному світі спецслужб. Війна росії проти в України, як це не цинічно звучить, створює для цього унікальні можливості. Не варто перебільшувати значимість так званих «західних стандартів», зокрема в освітній сфері, зациклюватись над їхньою неодмінною імплементацією. Слід звернути увагу, що не всі такі «стандарти» працюють в умовах війни, а окремі їхні автори навіть навідуються до України щоби запозичити наш досвід. Отже, держава отримала шанс формувати нові підходи до забезпечення безпеки та розвідки для майбутньої вітчизняної та світової систем.
«Вікно можливостей» слід правильно використати. Необхідно починати зі змін до законодавства, можливо, розроблення та ухвалення окремого закону. Унормована нова філософія стане підґрунтям для розроблення та запровадження інших програм підготовки слухачів та курсантів, програм підготовки наставників, і головне – необхідність ретельного відбору кадрів цієї категорії за низкою методик і критеріїв, організаційно-методичного забезпечення курсів їхньої підготовки для щорічного їх проведення у профільних закладах. Потрібним стане формування якісно нового педагогічного ядра, здатного надавати нові знання наставникам, а через них – слухачам.
Одним із пріоритетних напрямів дій вітчизняних спецслужб та Уряду має стати запровадження принципово нової ветеранської політики, яка повинна представляти злагоджену взаємодію державних заходів у сферах безпеки, економіки та соціальної підтримки ветеранів. Потрібна розробка законопроєкту про основні засади державної ветеранської політики, спрямованої на створення сильного, патріотичного та єдиного суспільства, професіоналізації різних сфер і напрямів життєдіяльності.
На основі моделі Lifelong Learning слід скоригувати існуючі компетентності, знання, вміння, навички, які мають бути сформовані в процесі навчання та реалізовуватись одразу на практиці. Звісно, практика є критерієм істини. Реалізація такого підходу потребуватиме перегляду освітніх програм, навчально-методичних матеріалів, особливого добору науково-педагогічних працівників – це окрема тема для фахової дискусії. Попри цілком прогнозований опір старої системи життя змусить нас вирішувати таке завдання, і краще це зробити раніше, аніж із невиправданим запізненням.
Складні та динамічні часи ставлять Україну перед вибором напряму змін: між світовими «стандартами» та національними інтересами. В цьому питанні доведеться знайти розумний баланс. Зростаючі загрози та нові виклики диктують необхідність невідкладного вжиття не кон’юнктурних і ситуативних, а комплексних, довгострокових, водночас швидких, подекуди непопулярних рішень. Це зовсім не означає, що все старе в системі підготовки кадрів для спеціальних служб слід відкинути як недолуге і шкідливе: до непродуманих і хибних рішень можливо віднести, наприклад, скорочення чисельності окремих спеціальних навчальних закладів чи навіть їхнє закриття, відтак руйнування наукових та освітніх шкіл. Політика перекреслювання минулого, зведення будинку без фундаменту ніколи не була ефективною. На наш погляд, правильний підхід – реконструкція, в основі якої має бути синергія кращого досвіду минулого та сучасної успішної практики.
Глибокий аналіз, правильні висновки та їхнє втілення в освітній процес стануть добротним підґрунтям для запровадження в Україні ефективних заходів у сфері підготовки кадрів для спеціальних служб України, котрі забезпечать суспільству та державі необхідний та довгоочікуваний результат.
Тема потребує серйозної фахової дискусії та відповідних ініціатив керівників зацікавлених органів.
Юрій Романюк, кандидат педагогічних наук, старший науковий співробітник ветеран зовнішньої розвідки
Олена Саліхова, доктор економічних наук
Володимир Паливода, завідувач відділу державної та громадської безпеки центру безпекових досліджень Національного інституту стратегічних досліджень
5 липня 2024 року
Його життя було сповнене відданого служіння Батьківщині, мудрості та глибокої людяності. Народившись 3 лютого 1951 року в місті Запоріжжя, він ще змолоду захопився історією та книгою, що стало його вірним супутником на довгі роки. Закінчивши радіотехнічний технікум, він продовжив навчання на історичному факультеті Запорізького державного педагогічного інституту. Його шлях розпочався з викладання, проте справжнім покликанням стала служба на благо держави.
