Війна. Операції спецслужб. Щира дружба і зрада. Любов… Усе це є в романах Вячеслава Савченка з трилогії «Морський вузол», виданій у Херсоні українською мовою. Поява цих видань у розпал геноцидної війни московських загарбників проти України має відкрити читачам нові можливості осмислити й оцінити події, які автор-романіст передбачав і описав у переддень найбільшої збройної авантюри рашистів. Книжки зацікавлять не лише шанувальників військової прози, а й тих, кому небайдужа історія оборони української державності та добровольчого руху в цій війні.
Гостросюжетні, насичені емоціями твори – художні. Вони про моральний вибір, людські долі та відповідальність перед країною, яка зазнала смертельної небезпеки. Її героям судилося жити й любити у кривавих реаліях відсічі агресії. Втім, як каже сам письменник (а він у минулому керівник Управління Служби безпеки України в Херсонській області, нині генерал-майор запасу), сюжет йому не довелося вигадувати – «просто поділився пережитим».
«Насправді при створенні цієї трилогії проблема полягала не в тому, щоб вигадати красиву динамічну історію, а навпаки, захопившись сюжетом, раптом не розповісти вам те, що дійсно знаю в силу специфіки служби і що реально відбувалося в житті моєму й тих людей, які надихнули мене на ці книги. Не можна порушувати таємниці але й не можна втаємничувати певні речі, вчинки та події», – вважає Вячеслав Савченко.
«Ні я, ні моя творча діяльність не є частиною будь-якого політпроєкту, – окремо зазначає митець. – У книжках ділюся суб’єктивним баченням подій під кутом зору співробітника спецслужб із тридцятирічним стажем, звичайного бійця-добровольця піхотного підрозділу, щасливого батька й коханого чоловіка». На запитання, для чого це читачам, відповів так: безліч емоцій (а це мало не основне, чого ми прагнемо); яскраві герої; динамічний і захопливий сюжет. А ще – дружба, любов (чи буває цього забагато?). І віра. Особисто для Савченка віра – це «спокута, каяття і… НАДІЯ, попри все!»
Книжки з особливою місією
У таких книжок особлива місія: вони зберігають пам’ять про героїв, які зробили свій вибір, ставши на захист Вітчизни у вирішальний час історії. У снайпера Химери (літературного персонажа з першого роману «Морський вузол»), як і в деяких інших полеглих воїнів, є реальні прообрази. І колоритна Катана теж має зразок – це дівчина з Херсона. А в комбата Роніна аж два прототипи. І свою другу главу романіст створив майже всю зі слів снайпера батальйону «Донбас» Олександра Бондаренка. Під час виходу з Іловайська цей мужній боєць дивом вижив після трьох кульових поранень.
Автор «Морського вузла» тоді ще не брав участі в реальних боях – він спілкувався з вояками, що були на передовій або ходили виконувати завдання на «той» бік. Саме вони – справжні герої. А вже з гарячого лютого 2022 року доброволець «Іспанець» (позивний Вячеслава Савченка) і сам пішов воювати як піхотинець у складі зведеної механізованої роти. Бойових побратимів він називає з любов’ю і шаною «Галицькими Левами». А вчинок «Іспанця» як чоловіка й офіцера в лихолітті війни – це особистий приклад багатодітного батька своїм юним «левенятам». І в їхньому поколінні вже є поповнення лав оборонців.
«Я вдячний Всесвіту за честь боронити Київ, за сльози щастя у звільненому нами Херсоні, за неймовірний шлях від добровольця у зведеній роті «Галицьких Левів» до командира елітного бойового підрозділу», – написав у серпні 2026-го «Іспанець», коли офіційно вже став цивільним. «Сподіваюсь, дуже сподіваюсь, все-таки мені вдалося зробити одну, але важливу річ: довести що офіцери української спецслужби не кабінетні клерки (принаймні левова їх частка, – бо вже чую скептиків)… ми можемо бути звичайними солдатами, піхотинцями, – навіть на рівні генералів», – і це слова справжнього мужа – воїна за духом і за законом доблесті.
Принагідно мені пригадалася історія, яку прозаїк розповів про себе, коли 2019-го він приїхав презентувати в Києві першу книжку (я тоді дав статтю у «Вектор ньюз» «Морський вузол» В’ячеслава Савченка «на колегії СБУ»). Романіст сказав, що образ Ніки він писав зі своєї дружини Оксани. «Уявіть ситуацію: 2014 рік, я в розпорядженні, – з гіркою усмішкою згадував 50-річний чоловік атлетичної статури, – «героїчно» сиджу і дивлюся в телевізорі, як розгортаються події, як зусиллями країни-агресора розповзається південно-східними областями України так звана руська весна… Моя дружина, вважаю, не пішла тоді на війну добровольцем лише тому, що мала тримісячну дитину на руках. Це єдине, що її, мабуть, стримало. Отож дивилися телевізор, чергова якась вакханалія на Луганщині з «обранням народних губернаторів»: того – туди, цього сюди, а в Херсон – якогось Дениса… (прізвища раніше не чув і не знаю). Дружина в цей час щось готувала на кухні, різала ножем (я запам’ятав ту мить – це доленосні речі) і раптом вона кидає ніж на стіл і різко обертається до мене: «Ти збираєшся, нарешті, щось робити?!» Послухайте! Мені після того залишилося тільки зібрати мішок, купити спорядження і йти воювати…».
Від особистого досвіду – до творчості
В’ячеслав Савченко прийшов у літературу з багаторічним досвідом правоохоронної і військової служби. Після кар’єри, яку зробив у системі СБУ, долучився до війська рядовим бійцем батальйону «Миколаїв». До формування, відомого також як батальйон «Святий Миколай», потрапити зміг лише через знайомих – тоді непросто було стати у стрій такому добровольцеві. І служив без жодних «генеральських» амбіцій чи привілеїв – на загальних умовах (це був підрозділ ГУ Нацполіції в Миколаївській області, створений у травні 2014 року, а згодом реорганізований у зведений батальйон поліції «Тавр»). Тижнів десять у секторі під Маріуполем нарівні з юнаками ходив у наряди – доба через добу… Особисто побачене й пережите в той час спонукало до проби пера – коротких фейсбучних блогів «Хроніки хунти». А вже потім народилися популярні книжки, об’єднані спільною тематикою та долями героїв.
Перший роман вийшов 2018-го, другий – за два роки, третій – на початку 2022-го. Не забарилося й суспільне визнання внеску в художнє осмислення українського воєнного досвіду – став лавреатом Премії імені Богдана Хмельницького за краще висвітлення військової тематики у творах літератури та мистецтва (2019). Гідний відзнаки доробок подала на конкурс Національна спілка журналістів України, у лавах якої, до речі, перебуває і херсонський автор цифрового контенту – нині майстер художнього слова. І як колега митця (публіцист, полковник у відставці), після особистого знайомства на пам’ятній презентації у столиці, я вдячний Вячеславу Івановичу за довіру – бути серед перших читачів, які на «тестових» етапах роботи з рукописами ознайомилися з двома його романами – ще до їх випуску в широкий світ.
Симбіоз життєвого досвіду, свідчень очевидців та польоту фантазії надає творам особливої емоційної сили. У першій книжці події розгортаються з весни 2014-го. На березі Азовського моря, у покинутому пансіонаті, колишній спецпризначенец Ронін починає формувати добровольчий батальйон. Долі людей, які в мирному житті могли ніколи не зустрітися, переплітаються в тугий морський вузол. Серед героїв – люди різного віку, професій, життєвих переконань. Не всі вони військовики, не всі мали досвід бойових дій. Проте їх об’єднують почуття обов’язку, любов до України та готовність її захищати.
У фіналі трилогії читач дізнається, як бойові побратими повертаються, щоб довести почату справу до кінця. «Шрами війни не загоїлися, тягар пам’яті не став легшим, а ворог не відступив. Герої знову стоять перед вибором – між мирним життям і новим боєм, між прощенням і справедливістю», – це рядки з анотації книжки про людей, чиї сльози стають молитвою, а віра – зброєю. Про тих наших співвітчизників, хто не може забути, хто не має права зрадити і не вміє здаватися.
Друге життя романів
Творчість Савченка нагадує, що оборона держави починається не лише зі зброї та військового вишколу. Вона починається зі внутрішнього рішення – не залишатися осторонь, коли країна потребує допомоги. Друге життя «Морського вузла» українською мовою – це й нагода новим читачам відкрити для себе літературний доробок, виданий спочатку тією мовою, якою митець здебільшого спілкувався (так уже склалося в житті).
У центрі твору – людина, її сумніви, страхи, втрати, дружба та здатність залишатися вірною своїм поглядам за найскладніших обставин. Така проза допомагає осмислити події, які ще не стали далеким минулим. Вона зберігає емоції, моральні конфлікти епохи, дає змогу побачити людей за узагальненими словами «війна», «оборона», «доброволець»… Трилогія доносить до ширшої авдиторії історії тих, хто захищає країну. І тут важливий саме природний мовний простір – для розмови про національну пам’ять, честь, громадянський обов’язок. Оповіді органічно вписуються в сучасний культурний контекст і стають доступнішими для молоді, студентів, військовиків та всіх, хто прагне глибше зрозуміти людський вимір війни.
Коли романіст віддавав книжки для перекладу, була можливість змінити тексти, сюжети й навіть свою внутрішню позицію. «Не виправив жодної літери! – запевняє автор. – Я вірю в написане мною раніше і Всесвіт дав нагоду підписатися під кожним своїм словом».
З перших відгуків на вихід magnum opus: «П(ане) Вячеславе, дуууууже ДЯКУЮ за книги (трилогію)!!! Знаю, що буду читати з олівцем і закладкою… І ЗНАЮ, що прочитане дасть поштовх до написання поезії… (Марта Лозинська, авторка віршів, що народилися завдяки дописам митця). «Тема твору – кохання та війна, мабуть, не так часто присутня в сучасному літературному процесі. Можливо, це й тема для художнього фільму» (Олександр Голобородько, журналіст). «Сердечно вітаю, пане Вячеславе! І щиро радію!» (Олена Полевецька, літературна редакторка, перекладачка, якій за чудову роботу подякував і автор трилогії).
Користувачам фейсбуку, кому цікаво, митець повідомляє: твори можна замовити в нього особистим зверненням. А щодо «біографічності» книжок пояснив гарно і просто: «вони частина мого шляху і тих неймовірних людей, з якими доля пов’язала мене дивним і міцним морським вузлом. І ця історія триває. Її пишете ви – народ України».
Основна думка, що червоною ниткою проходить крізь усю трилогію, була й залишиться актуальною: долі людей різні, але в найтяжчі часи любов до Батьківщини об’єднує націю. І саме ця священна любов приведе всіх нас – народ України – до Перемоги!
Сергій Шевченко, заслужений журналіст України
Світлини з Facebook (сторінка Vyacheslav Savchenko)