Blog

Миколаївська область приєдналася до проекту запровадження аграрних розписок ще минулої осені. Новий інструмент фінансування малих та середніх сільгоспвиробників на той момент уже почав давати позитивні результати в інших пілотних регіонах, тож інтерес до нього серед місцевих аграріїв виник неабиякий. Але для того, щоб він реально запрацював, необхідно було здійснити серйозну підготовчу роботу. Та вже сьогодні Миколаївщина готова до практичного використання аграрних розписок.

Про це йшлося під час круглого столу «Аграрні розписки – новий інструмент фінансування фермерських господарств», який відбувся в обласному центрі 23 березня. Його організаторами стали Миколаївська облдержадміністрація та Проект IFC «Аграрні розписки в Україні», який фінансується Швейцарською Конфедерацією.

Заступник директора Департаменту агропромислового розвитку ОДА Віктор Твердой переконаний, що в області створені всі передумови для того, аби аграрні розписки працювали успішно та ефективно. «Ми надали їм інформаційну та навчальну підтримку, – зазначив він. – В усіх районах були проведені семінари щодо впровадження аграрних розписок, таким чином, було охоплено велику аудиторію».

Нинішній захід мав на меті відпрацювати точки дотику між агровиробниками та потенційними кредиторами. Так, керівник Проекту IFC Олексій Омеляненко нагадав про те, що наша країна, запроваджуючи аграрні розписки, скористалася досвідом Бразилії. Там завдяки їм щороку в сільське господарство залучається 25-35 млрд. доларів. Це доволі суттєва сума, яка дозволяє галузі АПК цієї південноамериканської країни динамічно розвиватися.

Запроваджуючи аграрні розписки, Україна в деяких питаннях пішла навіть далі за Бразилію. Зокрема, вона запровадила єдиний відкритий Реєстр аграрних розписок, що робить згаданий інструмент фінансування зручним та прозорим. За словами Олексія Омеляненка, завдяки Реєстру аграрних розписок позичальник та кредитор можуть за зверненням до нотаріуса отримати інформацію щодо своєї кредитної історії та надати її іншій стороні, що в подальшому дозволить значно швидше приймати рішення щодо надання або отримання кредитування.

Приватний нотаріус Марія Міщенко, яка взяла участь у заході, запевнила, що нотаріальне оформлення аграрних розписок є нескладним за умов належної підготовки пакету документів з боку агровиробників. А це документи, які посвідчують особу, правоустановчі документи на землю, де вирощуватиметься майбутній урожай, який використовуватиметься як застава, та реєстраційні документи господарства.
Характерна особливість миколаївського круглого столу полягала в тому, що він особливо зацікавив постачальників матеріально-технічних та фінансових ресурсів, які готові співпрацювати з сільгоспвиробниками у рамках проекту аграрних розписок. Деякі з них реалізують цей проект уже в інших регіонах, тому мають відповідний досвід. Але так само вигідним ринком збуту своєї продукції та надання послуг вважають і Миколаївщину. Бо високо оцінюють сільськогосподарський потенціал цього причорноморського регіону – тут працюють понад 750 великотоварних сільськогосподарських підприємств, 3,9 тис. фермерських господарств та понад 220 тис. господарств населення. Саме дрібні і середні фермерські господарства найбільше потребують додаткового фінансування, тому шукають можливостей отримати кредитні ресурси на прийнятних для себе умовах.

Постачальники ресурсів готові обговорювати такі умови, враховуючи інтереси сільгоспвиробників. Зокрема, Олексій Омеляненко нагадав, що аграрні розписки можуть погашатися не лише загальною сумою по завершенню терміну їх дії, але й поетапно. Це залежить від домовленостей сторін, які потому знаходять відображення в умовах аграрної розписки.

Присутні на заході кредитори надали детальну інформацію про свої продукти. Зокрема, Дмитро Когрибут, провідний експерт OTP Bank, розповів про програму «Агро-фабрика», одним з напрямків якої є фінансування фермерських господарств під аграрні розписки.
Позитивним для кредиторів є наявність механізму обов’язкового виконання позичальниками зобов’язань, які вони беруть на себе. Якщо позичальники не виконують зобов’язання повною мірою, кредитори мають пройти певну процедуру, причому, досить спрощену. Вона передбачає отримання виконавчого напису у нотаріуса та звернення до державної виконавчої служби: протягом доби вони мають відкрити виконавче впровадження, а впродовж 7 днів – здійснити його.

Учасники круглого столу також зазначили, що останнім часом у сільському господарстві України відбуваються суттєві зрушення. Йдеться не лише про високі врожаї та новітні технології. Тривалий час аграрії потерпали через те, що не могли достукатися до постачальників матеріально-технічних та фінансових ресурсів. Сьогодні саме ці постачальники демонструють ініціативу щодо налагодження партнерства з сільгоспвиробниками, в тому числі, малими та середніми. До числа кредиторів готові включатися не лише банківські установи, постачальники пального чи засобів захисту рослин, але й переробні підприємства.

На думку Олексія Омеляненка, коло цих постачальників на Миколаївщині суттєво розширюється. Значною перспективою є використання аграрних розписок для кредитування господарств, які займаються овочівництвом і садівництвом. Проект наразі аналізує механізми роботи саме з виробниками вищезгаданої продукції, що надасть змогу розвивати інші сегменти сільського господарства, а не лише виробництво зернових та олійних культур.

«Важливою рисою впровадження аграрних розписок є швидке оформлення кредиту. Підготовка та реєстрація аграрних розписок вперше часто може займати багато часу та зусиль. Треба сформувати та погодити між сторонами всі деталі тексту аграрної розписки, сформувати та перевірити повноцінний пакет документів та інші деталі. Але в подальшому, – зауважив Олексій Омеляненко, – якщо сільгоспвиробники вирішують повторно її виписувати, процес оформлення значно прискорюється і протягом кількох годин можливо оформити аграрну розписку».

Досвід інших пілотних регіонів показав, що чимало фермерів вважають за потрібне повторно оформляти аграрні розписки. І це теж засвідчує, що цей інструмент кредитування в Україні вже приживається.

«Що ви знаєте про цуциків? Цуцики – це зло. Вони відбирають любов, яку батьки могли би віддати дітям…» Таємнича корпорація «Бебі», де працюють діти, які народжуються вже дорослими (що мається на увазі, дізнаєтеся з мультика самі – інакше спооооойлеееер!..), посилає свого найкращого агента під прикриттям на розвідку…

Прикриття – стати молодшим братиком семирічного Тіма, чиї батьки працюють на компанію – виробника згаданих цуциків (Чому «виробник»? Не скажу! Це теж спооооойлеееер). Але Тім бачить «крота» наскрізь – і оголошує йому війну, в якій ставка – казки на ніч, колискові та загалом неподільна увага тата й мами… Та все ж, незважаючи на непримиримий антагонізм, згоджується допомогти Бебі Босу в його таємній місії: «Аби ти лиш звідси здриснув…».

Якщо щиро – Макаренко із Сухомлинським плакали б від розчулення. Цей мультик міг би замінити кілька помірно змістовних лекцій з психології та педагогіки дошкільнят про «чарівний світ дитинства». Тому що поки глядачі від шести до шістнадцяти ридають від сміху, спостерігаючи неймовірні у своїй сюжетній незатертості пригоди малечі, де реальність і уявний всесвіт дитячої гри плавно й органічно зливаються, батьки мають нагоду переосмислити щоденні вихватки й витівки своїх чад.

А ще – по-справжньому зрозуміти, що думає і відчуває пересічна дитина, коли її батьки отримують посилкою від лелеки чи знаходять у капусті (останній тренд – замовляють в Інтернет-магазині) лише їм потрібного – ну справді, навіщо?! – малюка.

Студії DreamWorks Animation вже вкотре – щира подяка. Півторагодинний фільм – результат титанічної праці, помноженої на фантазію «без гальм». В основу стрічки ліг чудовий сценарій Майкла Мак-Каллерса за мотивами виданої 2010 року дитячої книжки з-під пера й пензля Марли Фрейзі. Високі стандарти Мак-Каллерса як комедійного сценариста нам знайомі за шпигунсько-пародійною трилогією «Остін Паверс» та мультиком «Пригоди містера Пібоді й Шермана». Зараз він, до речі, працює над третьою частиною «Монстрів на канікулах», запланованою до виходу наступного року.

Режисер Том Макграт теж добре знається на мультиках і як їх якісно робити. Адже він – як актор дубляжу, художник-мультиплікатор, режисер і сценарист – працював у проектах «Мадагаскар» (Макграт – «хрещений батько» шаленого загону пінгвінів), «Змивайся», «Шрек 3», «Кіт у чоботях».

Щоправда, голосу Алека Болдвіна (озвучує Бебі Боса) та інших голівудських зірок, які позичили голоси мальованим малюкам, український глядач не почує. Проте український дубляж – уже традиційно якісний – теж не розчарує. Запасаймося поп-корном – українська прем’єра вже 23 березня!

Перший українсько-китайський мистецький фестиваль «Шовковий шлях України» пройшов з великим успіхом! Він став не лише яскравим святом, але був насичений багатьма змістовними подіями, як в духовному сенсі, так і в контексті практичних справ.

Тепер нам не соромно – 25-та річниця встановлення дипломатичних відносин між Україною та Китаєм не промайнула непомітно для всіх прибічників українсько-китайського партнерства. Нам вдалося віднайти дієву формулу наповнення відносин між нашими народами і державами конкретними справами. І у цьому нам також допоміг дух Великого Кобзаря, безсмертне мистецтво якого допомагає відривати Україну світові та знаходить живий відгук в серцях китайських друзів.

Доповідаємо про головні досягнення.

Центр розвитку культурних відносин Україна-Китай «Шовковий шлях України» завдяки допомозі Посла КНР у Києві пана Ду Вея провів зустріч з асоціацією міст Китаю «Silk Road city alliance» (www.sca-info.com) на чолі з її Головою асоціації Сонгом Ронгуа (Song Ronghua). Досягли домовленість про проведення Китайського форуму дружби між Україною і Китаєм в рамках Китайського глобального проекту Шовковий шлях. В рамках форуму 25 квітня 2017 року буде організована виставка-фестиваль в Українському домі, за участі понад 100 представників китайської сторони. Експозиція розкриє такі напрямки: класичний китайський живопис, народна медицина, культура. Так само була досягнута домовленість про підписання меморандумів щодо розвитку територій між китайськими провінціями і п’ятьма українськими областями, які таким чином поступово інтегруватимуться до проекту «Шовкового шляху».

В музеї Т.Г.Шевченка в Пекіні відбувся круглий стіл “Хатинка мрій Тараса Григоровича”, де були вручені нагороди Українським громадським діячам за активну участь у виданні шевченківського «Кобзаря» на китайській мові та відкриття цього Музею. Лауретами премії Акадамеміі Лі Кіджана стали Юлія Шаленко (Головний зберігач музею Тараса Шевченка), Вероніка Дерова (Директор Музею Зноб-Голомбіевськіх) та Ваш покірний слуга, Володимир Волков.

Цього ж дня в Музеї ми відкрили виставку Української національного живопису “Петреківській розпис” і представили роботи українського скульптора пана Зноба. Відтепер роботи вітчизняних майстрів мистецтв виставлятимуться в Музеї на постійній основі. Творчий вечір завершився виступом Всесвітньо відомого композитора і виконавця, українського “Паганіні” Василя Попадюка і китайського національного виконавця який зіграв на народному інструменті. Мистецький захід отримав лише схвальні відгуки!

В ці дні також відбулося довгоочікуване відкриття Українсько-китайського науково-дослідного інституту біології. Інститут отримав грант на розвиток у розмірі 58 млн. юанів, а його керівник, шанований професор Сергій Мельничук отримав 1 млн. юанів премії, як переможець конкурсу 1000 талантів китайської провінції Чжедцян. В рамках бізнес-форуму з питань комерціалізації наукових розробок наш Центр «Шовковий шлях» уклав також ще три меморандуми про відкриття подібних наукових осередків з Академіями медичних та аграрних наук Китаю.

Встигли також відвідати в Ханчжоу технологічний парк “місто-мрії”, де познайомилися з групою українських вчених під керівництвом Світлани Костенко, котрі працюють над проблематикою трансгенної інженерії.

Ось такі короткі підсумки. Багато встигли, чи мало? Не будемо самі оцінювати власну роботу. У нашому бажанні зробити справжній і довгоочікуваний прорив у розвитку українсько-китайських відносин залишаємося у доброму розумінні «ненаситними». Чого бажаємо і всім нашим друзям, котрі усвідомлюють важливість прокладання нового «Шовкового шляху» на благо українського народу!

Головна мета Росії у конфлікті на Донбасі – розподіл України на сфери контролю шляхом повної дезорганізації території нашої держави. Вже багато років у непублічній площині Москва обговорює з Німеччиною та Францією можливість керованого розпаду України на зони впливу по лінії Схід-Захід, що, за певних умов, могло б влаштувати усі сторони. Передача «проблемних» українських регіонів у підпорядкування Росії дозволила б відновити співробітництво західних держав з РФ та контролювати «проєвропейську» частину нашої території. При цьому, Росія не здатна на повне захоплення України і такий сценарій не вигідний нікому.

Фактично, сьогодні усі учасники Нормандського процесу зацікавленні у розв’язанні проблем із Донбасом і Кримом не на користь України. До того ж, площадка для обговорення кримського питання відсутня взагалі. Пацифікація ситуації дозволить західним лідерам скасувати санкції проти РФ (інтерес бізнесу) та продемонструвати своїм виборцям прогрес у вирішенні української проблеми за рахунок нашої території.

Поразка Росії на Донбасі може призвести до внутрішньополітичної дестабілізації в цій державі, що створить великі проблеми для ЄС та США у сфері безпеки та економічних інтересів.

З початку конфлікту також відбувається поступове зменшення рівня міжнародної підтримки України, що створює передумови для зовнішнього тиску на Київ з метою досягнення односторонніх поступок у конфліктних питаннях з РФ. Формальне зміцнення наших переговорних позицій на майданчиках ПАРЄ, ООН та інших міжнародних організацій нівелюється негативними кризовими трендами у євроатлантичній спільноті: Brexit, криза біженців та економічна стагнація в ЄС, політичне послаблення НАТО, посилення позицій лояльних до Росії політиків тощо.

Слід визнати, що у трикутнику США-РФ-ЄС Україна сьогодні немає надійних союзників. Тому саме життя спонукає нас до пошуку додаткової підтримки у світі, зокрема, на китайському напрямі. На перший погляд, не реалістично? Тож давайте об’єктивно оцінимо наше становище!
На тлі декларованого президентом США Трампом наміру зменшення заангажованості у європейських справах, до кінця року зростатиме політичний тиск Німеччини і Франції на Київ з метою досягнення прогресу у мирному врегулювання східноукраїнського конфлікту. Паралельно, Росія буде демонструвати готовність до невигідних для України компромісів, а західні лідери – до поступок Москві. Київ помилково розраховує на подальшу допомогу Заходу, який все жорсткіше питатиме про ефективність реформ та використання раніше отриманих кредитних коштів, вимагатиме реального прогресу в реалізації Мінських угод. Ситуацію ускладнюватиме політична нестабільність та економічна криза в самій Україні.

В цій ситуації Україна не впливає ні на формат, ні на змістовне наповнення міжнародних переговорів щодо конфлікту на Донбасі. Більше того, існуюча загроза остаточної дестабілізації внутрішньої ситуації в нашій державі не лякає західних партнерів, котрі мають досвід реалізації своїх інтересів в умовах керованого хаосу. Росія, у свою чергу, не сприймає такий розвиток подій і усіма силами домагатиметься виконання Мінська-2 (проведення виборів в ОРДЛО, зміни до української Конституції тощо) вже апробованим методом ескалації збройного протистояння. Проте, Москва здатна лише дестабілізувати ситуацію, але не може досягти якісних змін внутрішньополітичної ситуації в Україні. Реалізація Мінських угод призведе до остаточної втрати довіри київської влади в очах власного народу і обернеться глибокою політичною кризою з непередбачуваними наслідками. Таким чином, реалізація Мінська-2 в існуючому варіанті є неможливою, що також розуміють в США і ЄС.

Водночас, лише зміна плану мирного врегулювання надасть усім сторонам нові можливості для переформатування переговорних позицій з урахуванням своїх інтересів. Але такі можливості відкриються лише у разі різких змін існуючої ситуації: успіх українських реформ; криза в РФ; відкритий конфлікт Москви з НАТО тощо. Негативний сценарій для Заходу – ескалація військового протистояння між Україною І РФ. Своєрідний «рімейк» подій 2016 року, коли обидві сторони звинувачували одна одну у порушенні мирних угод на тлі тліючого збройного конфлікту. Проте, сьогодні час грає не на нашу користь і така позиція офіційного Києва не знайде ані внутрішньої, ані зовнішньої підтримки і лише посилить дипломатичні аргументи Москви. Подібними діями президент Порошенко може і владу втратити, і жодним чином не запобігти втіленню в життя «мирного» плану Путіна.

Таким чином, можна прогнозувати подальше погіршення у 2017 році становища Україні внаслідок: невигідних для Києва змін у Мінському плані врегулювання конфлікту; подальшого відкладення «у довгий ящик» питання Криму, окремо від конфлікту на Донбасі; поступового зняття санкцій з РФ (незалежно від ситуації з ОРДЛО); посилення проросійських політиків у владі Німеччини і Франції; можливого узгодження формату поліцейської місії на Сході України («білоруський» варіант не є найгіршим для Києва, але важливо довести у міжнародних структурах, що Росія – учасник конфлікту).

На наше глибоке переконання, єдиним стратегічним важелем і аргументом для Києва у цій практично безвихідній ситуації має стати партнерство з Китаєм – потужним глобальним актором, здатним у власних інтересах змінити порядок денний в українському питанні та перевернути ситуацію на нашу користь.

У разі переведення відносин між Києвом та Пекіном у площину пріоритетного стратегічного партнерства ми можемо досягти: інтенсифікації економічного зростання за рахунок залучення масштабних інвестицій; посилення переговорних позицій щодо конфлікту на Сході, пацифікації ситуації на вигідних для України умовах за активної участі китайських та білоруських партнерів; створення ефективної політичної площадки для порушення кримської проблематики і її поступового вирішення; якісного перезавантаження української влади за допомогою «м’якої» сили китайської дипломатії та ефективних аргументів китайських інвесторів.

Переконані, що іншого вибору в чинної української влади нині просто не існує. Лише свіжий, неординарний погляд на сучасний світ може відкрити для нашої держави нове вікно можливостей.

Ми знаємо, що Китай готовий до співпраці з оновленою Україною. На своєму рівні робимо усе можливе для цього. Слово – за владою, котра має подбати не лише про своє самозбереження, але й про майбутнє нашої держави.

Слава Україні!

Побоюючись зайвої політизації, можливих провокацій проросійських активістів та наголошуючи на виключно науковому характері заходу, організатори конференції «Три революції – портрети України» (28 лютого – 1 березня 2012 року) обмежили участь у ній представників засобів масової інформації як польських, так і закордонних.

Тож з офіційних повідомлень прес-служби віце-прем’єр-міністра України відомо лише, що В’ячеслав Кириленко, який був активним учасником усіх доленосних подій політичного життя сучасної України, окрім участі в конференції, мав насичену програму робочого візиту до Польщі. Він зустрівся з віце-маршалком Сейму Ришардом Терлецьким, головою інституту національної пам’яті Польщі Ярославом Шареком, разом з дипломатами Посольства України в Польщі вшанував пам’ять воїнів УНР, які поховані на православному цвинтарі у Варшаві, запалив свічки біля пам’ятника жертвам Голодомору в Україні 1932–1933 років.

У рамках конференції Президент України Віктор Ющенко взяв участь у програмі «Право на ліво» телеканалу «Polsat News 2». Народний депутат України, член парламентської фракції партії «Батьківщина», колишній міністр закордонних справ України Борис Тарасюк, котрий під час Помаранчевої Революції і Революції Гідності відігравав визначальну роль комунікатора з лідерами країн західної демократії, також провів низку зустрічей з відомими польськими політиками. Лідер парламентської партії «Самопоміч», мер міста Львова Андрій Садовий зустрівся з Президентом Варшави Ганною Гронкевич-Вальтц.

І все ж власному кореспонденту «Укрінформу» Юрію Баханевичу в кулуарах конференції вдалося поспілкуватися з Президентом Польщі Олександром Кваснєвським, який поділився деякими думками щодо дискусії, яка точилася на конференції. Відомий своєю симпатією до України політик висловив упевненість, що роль усіх трьох революцій в Україні не варто недооцінювати, бо вони формували свідомість українців як громадян незалежної держави. Водночас, О.Кваснєвський зауважив: «На моє переконання, якщо йдеться про реформи, створення сучасної держави, викорінення хвороб, зокрема корупції, а також формування стратегічної політичної думки і співпраці політичних сил, то в цьому сенсі можна було зробити набагато більше». Виступаючи на симпозіумі, президент Польщі нагадав, що елементи гібридної політики від президента Росії Володимира Путіна він помітив ще наприкінці 90-х – на початку 2000-х років. Розвиваючи цю тезу, О.Кваснєвский пояснив: «Найближче до НАТО Україна була на зламі віків – наприкінці 90-х років – на початку нинішнього століття. Й тодішні резонансні політичні події можна вважати елементами дій Росії. Ми це зараз так називаємо. А тоді ще ніхто не мав уявлення, що це так називатиметься. Найближче до НАТО Україна була на зламі віків – наприкінці 90-х років – на початку нинішнього століття, під час президентства Леоніда Кучми. Він тоді багато робив для членства України в Альянсі. І щоразу виявлялося, що за цим стоять певні дуже резонансні політичні події, наприклад, вбивство Георгія Гонгадзе і втеча охоронця Кучми Мельниченка за кордон. Пізніше були звинувачення, що всупереч ембарго Україна продає Саддаму Хусейну радіолокаційні станції «Кольчуга». На моє переконання, все це було елементами дій Росії».

Цілу низку цікавих думок озвучив на конференції співкерівник проекту «Три революції – портрети України», доктор Павел Коваль з Інституту політичних досліджень Польської академії наук, про що повідомляє «Діалог.UA», посилаючись на «Польське радіо». Порівнюючи трансформацію України з аналогічними процесами в Польщі, він пояснив її складність тим, що мова йде про об’єднання країни, розділеної на сім, а можливо й на вісім регіонів, які відрізняються один від одного, зокрема за своїми політичним традиціями. «Україна також значно більше релігійно, культурно і етнічно різна, аніж Польща. Все це призводить до того, що викликом є не лише системна трансформація, але й об’єднання держави», – наголосив авторитетний вчений. Відтак, на думку дослідника, протягом декількох десятиліть Україні доведеться пережити випробування, які проходили Італія чи Німеччина при об’єднанні цих держав. Крім цього, Україна зіткнулася з такими невідомими Польщі викликами, як військова агресія Росії, глибоко вкорінена радянська традиція, олігархізація державного життя, корупція чиновництва. Водночас визнаний науковець вважає, що на найближчі роки вже немає необхідності у змінах українських політичних еліт за допомогою протестів, оскільки Україна вийде на шлях еволюційних змін, а не революційних. «Революції останніх трьох десятиліть – це вінець формування політичної нації», – вважає політолог. Ще одним наслідком революцій в Україні стало визначення противника незалежності України, яким стала Росія. «Можна сказати, що президент Росії Володимир Путін, як не парадоксально, стає засновником сучасної України, оскільки попри йому і завдяки його політиці українці мобілізуються, а це натуральний спосіб формування народів», – заявив Павел Коваль, згадуючи про анексію Криму і російську агресію на Донбасі.

За останні десятиліття Польща неодноразово демонструвала підтримку європейським прагненням України. Зокрема, відомий польський кінорежисер і сценарист Єжі Гофман, натхненний книжкою Леоніда Кучми «Україна – не Росія», створив неперевершений документальний фільм «Становлення нації». Цей кіношедевр український глядач вперше побачив у кінотеатрах країни 2008 року (до речі, жодний український телевізійний канал поки що не знайшов ефірного часу, щоб показати його широкому загалу). Визнаний майстер, лауреат декількох премій міжнародних кінофестивалів, використав і творчо розвинув тези, якими Леонід Кучма поділився з читачами. Зокрема, в емоційній дохідливій формі Єжі Гофман пояснив, чому Україна не може бути Росією, розкрив власне бачення відмінностей української ментальності від російської, спробував відповісти на питання, чому два братні народи мають різні погляди на культурно-історичне минуле і в чому суть взаємних претензій.

Утім, сплинуло не так багато часу й Україну почали порівнювати не те щоб з авторитарною Росією, а… з країнами Африки. То один з колишніх верховних представників Євросоюзу, котрий брав активну участь у переговорах сторін протистояння під час Помаранчевої революції, назвав її лідерів пігмеями, які через вузькість корпоративних інтересів виявились нездатними очолити трансформацію українського суспільства. То Президент Грузії Михаїл Саакашвілі, очолюючи Одеську обласну державну адміністрацію, також не знайшов більш переконливих аргументів, як «при всій повазі до Африки» порівняти рівень життя в Україні з Габоном.

На конференції «Три революції – портрет України» нашу державу також порівняли з Тунісом, молодь якої виступила ініціатором революційних змін у деяких країнах Північної Африки і Близького Сходу, які увійшли в історію під назвою «Арабська весна». Сказано це було без зла і, можливо, комусь і до вподоби такі порівняння. Але хотілося, щоб при слові «Україна» виникали зовсім інші асоціації.
Недаремно ж такий досвідчений американський політик, як Кондоліза Райс, перебуваючи рік тому в Києві, закликала українців до звитяжної праці: «Чекайте, чекайте і ще раз чекайте, дорогі українці – і не треба ніяких революцій. За останні 25 років у вас уже було три революції. Можливо, настав час керувати країною? Створити справжню демократію дуже складно. Вона не може виникнути раптово, вона створюється завдяки тривалій і клопіткій роботі. Інституційні зміни мають проводитися в рамках конституції. Часті внесення змін в конституцію не сприятимуть розвитку». Інакше, на думку цього видатного члена Республіканської партії США: «Вам варто з’їздити в Ліберію, де рівень життя набагато нижчий, і тоді ви будете вдячні за те, що ви народилися в Україні».

То, можливо, в Африку, хоча б на екскурсію, слід спочатку відправити тих українських охлократів, які, відпрацьовуючи «кремлівські гроші», закликають до «Третього Майдану»?