Поки національні медіа зосереджуються на переході Нью-Йорка до соціалізму під керівництвом зростаючої фігури Зохрана Мамдані, Сіетл готується йти подібним ідеологічним шляхом. Прогресивна кандидатка Кеті Вілсон має намір повторити підхід Мамдані на Тихоокеанському Північному Заході.
Вілсон, активістка з обмеженим виконавчим досвідом, але з міцними зв’язками з крайніми лівими колами Сіетла, наразі випереджає чинного мера Бруса Гаррела за останніми опитуваннями. Її зростання відображає ширшу політичну переорієнтацію в Нью-Йорку, зумовлену молодшими, ідеологічно мотивованими активістами, які вважають капіталізм джерелом несправедливості, а уряд — рішенням.
Нещодавнє опитування DHM Research показує, що виборці Сіетла схильні підтримувати список соціалістів і прогресистів. Вілсон випереджає Гаррела, тоді як кандидати з лівого спектру мають перевагу у виборах на обидві відкриті посади в міській раді та на посаду міського адвоката, єдину посаду в місті, яку досі займає республіканець. Ця тенденція відображає коаліцію, сформовану Мамдані в Нью-Йорку, де кандидати від Демократичних соціалістів Америки (DSA) здобули владу у традиційних демократів.
DSA, яка підтримує Мамдані, вважає Сіетл вторинним оплотом з моменту, коли її вплив зміцнився десять років тому з кампаніями на кшталт “Оподаткуйте Amazon!” та “$15 зараз!” Мамдані прийняв подібну стратегію, критикуючи багатство, виступаючи за перерозподіл і формулюючи це як “справедливість”. Вілсон також ідентифікує себе з брендом міського соціалізму Мамдані, виступаючи за податки на бізнес і багатих для фінансування “соціального житла”, що стосується державних житлових комплексів.
Мамдані виступає за державну власність на комунальні послуги і стверджує, що капіталізм зазнав невдачі. У Сіетлі Вілсон використовує більш помірну мову, але розділяє ті ж цілі. Вона підтримує облігацію на житло в розмірі 1 мільярда доларів і вважає приватну власність соціальною проблемою, а не індивідуальним правом. Основне повідомлення залишається послідовним, хоча і подається з більш ввічливим тоном, типовим для Тихоокеанського Північного Заходу.
У Нью-Йорку фракція Мамдані сприяла занепаду бізнесу, гальмувала розвиток житла і збільшувала залежність від соціального забезпечення. У Сіетлі ідеологічна основа вже закладена, бізнес стикається з високими податками, центр міста переживає труднощі, а проблеми громадської безпеки тривають. Запропоновані Вілсон рішення передбачають збільшення державного втручання через підвищення податків та більше політик, які розглядають злочинців і наркоманів як жертв системних проблем.
Відсутність виконавчого досвіду Вілсон викликає занепокоєння. Вона ніколи не керувала департаментом або не обробляла значний бюджет, проте шукає підтримки виборців для міського уряду в розмірі 9 мільярдів доларів. Вона визнала, що покладається на батьків у питаннях догляду за дітьми і має труднощі з оплатою своєї однокімнатної квартири, що ставить під сумнів її кваліфікацію як фінансового лідера.
Досвід Мамдані в Нью-Йорку ілюструє потенційні наслідки, коли активісти займають виконавчі ролі: ідеологія може затінювати практичність, що призводить до дисфункції. Сіетл, здається, йде подібним шляхом.
Гаррел, незважаючи на свої недоліки, представляє певну міру поміркованості. Хоча його політика щодо злочинності може бути неефективною, а його лідерство — незадовільним, він розуміє, що місто не може процвітати лише на гаслах. Натомість Вілсон є частиною руху, який сприймає прагматизм як зраду, належачи до покоління політиків, які вважають, що невдача свідчить про необхідність більш екстремальних лівих політик.
Поворот Сіетла вліво паралельний Нью-Йорку під впливом Мамдані. У обох містах демократичний істеблішмент втрачає позиції перед радикальною фракцією, яка прагне замінити управління активізмом. Виборці, розчаровані дисфункцією, відсторонюються, залишаючи політичний ландшафт найбільш ідеологічно екстремальним кандидатам. Результати в обох містах подібні: підвищення податків, зменшення присутності бізнесу та зниження громадської безпеки.
Опитування DHM показує, наскільки далеко Сіетл відійшов від традиційної мудрості. Вілсон отримала понад половину голосів на первинних виборах у серпні. З огляду на очікуване низьке явка виборців, ймовірно, що активісти, а не середні виборці, визначать майбутнє міста. Ця схема відображає, як Мамдані та його союзники здобули контроль над політикою Нью-Йорка, з невеликою, активною групою, яка нав’язала свою ідеологію більшій, відстороненій популяції.
Для ясності, Вілсон не є злою. Вона красномовна, щира і відкрита до діалогу з критиками. Однак щирість не замінює потребу в ефективному управлінні. Соціалістичний експеримент Нью-Йорка продемонстрував наслідки пріоритету співчуття в політиці та ідеології в законодавстві: зростання рівня злочинності, виїзд сімей середнього класу та населення, яке залишилося розділеним між тими, хто достатньо багатий, щоб втекти, і тими, хто занадто бідний, щоб вижити без державної підтримки.
Якщо Вілсон переможе, Сіетл може стати західним аналогом Нью-Йорка Мамдані, слугуючи полігоном для соціалізму, замаскованого під справедливість. Місто, яке колись було символом інновацій, може очолити активіст, який все ще покладається на фінансову підтримку батьків, пропонуючи управляти мільярдами коштів платників податків.
Залишити відповідь