У Києві біля пам’ятника Лесю Курбасу 27 жовтня 2016 року громадськість справила панахиду за жертвами соловецьких етапів, розстріляних у 1937–1938 роках в урочищі Сандармох на території Карелії, а також у Ленінградській і Архангельській областях Росії. Члени Міжнародного об’єднання «Соловецьке братство», Київського товариства політв’язнів та жертв репресій разом з небайдужими киянами прийшли зі свічками й портретами страчених українців.
Після панахиди, яку провели троє священиків, на жалобному мітингу брали слово колишні політв’язні радянських таборів Василь Овсієнко, Григорій Куценко, а також родичі репресованих та громадські активісти. Письменник-публіцист Сергій Шевченко переказав присутнім слова карельського дослідника Юрій Дмитрієва, який поділяє скорботу українців за жертвами політичного терору в СРСР. Він нагадав що важливо пам’ятати як страчений цвіт нації («розстріляне відродження»), так і її коріння – людей від сохи. А це десятки тисяч селян, яких у 1930-х – до і після страхітливого Голодомору-геноциду 1932–1933 років, вчиненого з волі московського Кремля, – відправляли на так звані спец-, а потім трудпоселення у віддалені райони колишнього СРСР.
На просторах Росії (Північ, Сибір, Урал, Далекосхідний регіон тощо), а також на спецпоселеннях у Казахстані загинуло багато українців – чоловіків і жінок, дітей, старих… Нерідко жертвами репресій ставали цілі сім’ї, що не виживали в суворих умовах поселень. Перелік осіб, примусово вивезених тільки з теренів Полісся (переважно нинішньої Житомирської області України), міг би зайняти в друкованому виданні середнього формату щонайменше 800 сторінок, навів цифру Сергій Шевченко. Промовець закликав громадськість і далі проводити меморіальні заходи в межах започаткованої «Вектор ньюз» інформаційної акції «Рік жертв Великого терору», а працівників преси – підтримати ініціативу колег. На цей заклик відгукнулися, зокрема, журналісти Радіо Свобода, які й 2012 року активно долучалися до кампанії проведення «Року Списку Сандармоху».
Фото – Сергія Шевченка