Мультики створюють для дітей, але оскільки платять за квитки (і супроводжують своїх чад на перегляд) дорослі, догодити треба і тим, і тим. Та якщо творцям фільму вдається збалансувати прозаїчні вимоги ринку та щире прагнення розповісти дітям гарну історію, – виходить просто чудовий мультик, який дивитимуться із задоволенням і дорослі, і діти – причому ще багато-багато років після його виходу. Мультфільм «Снупі та Чарлі Браун: Дрібнота у кіно» виявився саме таким.
Далеко не кожна дитина дивиться трейлер, щоб прийняти рішення піти в кіно. Крім того, діти розраховують лише, що буде весело, часом (зовсім трішечки!) страшно і цікаво, – на відміну від дорослої аудиторії, представники якої, як правило, знайомі хоча б трохи із сюжетом чи персонажами стрічки. Тож часом вона їх розчаровує, а іноді – перевершує всі очікування.
А от зі «Снупі та Чарлі Брауном» – дуже цікава історія.
Річ у тім, що для англомовного глядача вони – просто-таки культові фігури, як для нас із вами – Кіт Матроскін та Листоноша Пєчкін. Песик Снупі, його маленький господар Чарлі та ще ціла когорта героїв мультика – персонажі прославленого в 75 країнах коміксу «Peanuts» (у перекладі з англійської – арахісові горішки, а ще – дрібнота). Автор текстів і малюнків Чарльз М. Шульц 1950 року розпочав серію коміксів-анекдотів (кожен – із 4 малюночків) про походеньки і злощастя Чарлі Брауна – невдахи і, водночас, затятого оптиміста, який ніколи не здається – навіть після тяжких, а часом і ганебних поразок.
Уже через кілька випусків до Чарлі приєднався песик Снупі, затим пташка Вудсток і ціла компанія дітей…
Тонкий гумор сюжетів із подвійним дном, порушення злободенних для тогочасного суспільства проблем, навіть цілком «доросла» сатира принесли коміксам шалений успіх, що не вщух і досі завдяки невтомній фантазії автора: Шульц створив 17 897 випусків. На піку популярності цей комікс публікували 2 600 газет, які читали 355 мільйонів людей у 75 країнах 21 мовою! (Запевняю, все правильно, я двічі перевіряла ці цифри).
Отож творці мультику взялися за дуже складне завдання: не лише не розчарувати кілька поколінь глядачів, які виросли на коміксах (а пізніше – ще й на мультсеріалах та повнометражних мультиках про Снупі, Чарлі та Ко), а й перевершити їхні сподівання, водночас ушанувавши Чарльза М. Шульца (саме йому присвячено стрічку).
Та у студії 20th Century Fox взялися до справи серйозно. Досвід створення справді чудових стрічок у її команди є: згадати хоча б «Льодовиковий період». Чудовий сценарій і гарно вибудуваний сюжет, чарівна атмосфера містечка 70-х чи 80-х років, яке не містить жодних національних ознак, а лише знайомі, милі кожному з нас, ностальгійні речі: тиха вуличка, по якій майже не їздять машини, маленькі затишні будиночки, озеро, що взимку перетворюється на ковзанку, лука й парк, де так цікаво гратися і запускати змія… Цей маленький світ належить виключно дітям: дорослі – лише голоси, джерело яких – завжди за кадром (лунке, як із колодязя, «бла-бла-бла»). Шарму й гумору оповіді додають епізодичні включення елементів чорно-білого комікса.
Характери дітей (вони занадто живі, щоб називати їх просто персонажами!) – такі правдоподібні, що з ними хочеться познайомити власну дитину. Адже Чарлі, незважаючи на його тотальне невезіння, – охоче приймають у компанії однокласників. Його люблять і завжди кличуть гратися, вибачають дивакуватість і прикрощі, яких він мимоволі завдає всім довкола. І коли Чарлі нарешті всміхається доля і він набирається мужності поговорити з дівчинкою, в яку закоханий, друзі щиро радіють за друга, і навіть ті, хто вважав хлопчика «жалюгідним лузером», вголос визнають, що помилялися.
У мультику немає жорстокості, відсутнє насилля і проблеми дорослого світу. Є лише хлопчик, який вчиться приймати важкі, але правильні рішення. Стрічка вчить чесності, порядності та справжній дружбі.
А основне – творці фільму дуже тонко розуміють особливості мислення дітей, їх уміння перебувати одночасно і в реальному, і в уявному світі. Чудовий приклад – яскраво-червона будка Снупі. Це вірний літак, на ній песик показує вищий пілотаж, рятуючи кохання свого життя Фіфі від лиходія Червоного Барона (а це, до речі, самостійна сюжетна лінія, теж надзвичайно змістовна й цікава).
Тож і для глядача-знавця, і для україно/російськомовної аудиторії, яка виросла на інших, хоча й не менш цікавих і добрих стрічках, цей мультик – ніби повернення у босоноге дитинство, коли сніги були ряснішими, цукерки смачнішими, а дні – довгими і сповненими дивовижними відкриттями…
Дарина Плотнікова