…Ніколи не забуду харківську офіціантку, яка щиро ридала в слухавку: «Наші програли й вилетіли!». Справа була під час Євро-2012, і під «нашими» малися на увазі… голландці.
Збірна Нідерландів тоді провела всі три матчі у своїй відбірковій групі саме в Харкові. І всі три програла. Але не в цьому річ. Уболівальники голландської збірної тоді «окупували» місто й закохали його в себе: своєю відкритістю, відчайдушністю, свободою. Загалом у Харкові тоді знаходилося близько 26 тисяч голландських фанатів. І ще жодного разу у своїй історії Харків не був настільки «жовтогарячим».
Самі вболівальники збірної Голландії згодом опублікували на своєму сайті відкритий лист, у якому написали, що Харків перевершив усі їхні очікування. «Нас зустріли турботливо, доброзичливі й фантастичні люди, які все розуміють,! Ми були дуже раді поділитися з ними своїми емоціями й урізноманітнити життя міста. Ми любимо вас!».
…З того часу минуло вже майже чотири роки. І ось уявіть: уболівальник збірної Голландії вирішує довідатися, як Харків живе зараз. І що ж він побачить при першому, навіть не глибинному, «загуглюванні»?
«… На цвинтарі у Харкові застрелений підприємець Юрій Демент, найближчий соратник, друг і партнер мера Геннадія Кернеса… Тіло Демента лежить на спині, з руками, схрещеними на грудях, головою до входу на 3-ій міський цвинтар, ліворуч від могили матері…».
А веду я все це до референдуму в Голландії, який має відбутися 6 квітня, причому зважуватися на референдумі буде доля Угоди про асоціацію України в ЄС. Парламент Нідерландів завершив процедуру ратифікації Угоди ще в липні минулого року. І все було б добре, але через два місяці громадський рух GeenPeil зібрав необхідну кількість підписів – понад 450 тисяч – для проведення консультативного референдуму про ратифікацію Угоди.
Ця ідея явно не сподобалася Україні. Міністр закордонних справ Павло Клімкін навіть назвав ініціаторів плебісциту «євроскептиками» і висловив упевненість, що опитування не матиме законодавчих наслідків.
Буде чи не буде, покаже час. Якщо голландці проголосують за перегляд угоди з Україною при явці не менше 30 %, то уряд і парламент можуть взяти це до розгляду.
Але у зв’язку із цим набагато цікавіші інші цифри. Соціологи TNS Nipo з’ясували, що про цей український референдум 49 % жителів Нідерландів не знають взагалі. І тільки 21 % опитаних заявили, що «обов’язково» підуть на референдум, а 28 % у цьому не певені.
А ось ще більш цікаві цифри. 33 % респондентів мають намір проголосувати проти Угоди про асоціацію з Україною, 23 % проголосують за. Ще 32 % опитаних не визначилися.
І ще мене розчулила наступна цифра. Щоб з’ясувати, чи хочуть голландці бачити українців у ЄС, вони виділять 30 мільйонів євро. Своїх євро! 30, Павле, 30!
Більше того, «уряд вважає, що референдум 6 квітня має бути добре підготовлений і організований», – відзначив міністр внутрішніх справ і справ Королівства Роналд Пластерк. У своєму листі міністр звернувся до парламенту країни з поясненням, чому ця сума на 10 мільйонів євро більша за раніше запланованої. «Допоки невідомо, скільки референдумів може бути проведено в майбутньому, то ж підхід до фінансування має бути ретельно зважений», — додав Пластерк.
А в майбутньому, справді, може бути ще один референдум. Набагато серйозніший — про членство Голландії в ЄС. На кшалт того, який збирається провести Великобританія.
Згідно з результатами опитування фірми Maurice de Hond, 53 % голландців підтримують ідею проведення такого референдуму, 44 % — проти.
І ось якби таке голосування все-таки відбулося, то за те, щоб залишитися в ЄС, проголосували б 44 % голландців, а 43 % підтримали б вихід своєї країни з Євросоюзу.
Ось така історія. Голландці ж при всій святковості їхнього життя не на Марсі живуть. І бачать, що в Європі відбувається: і з мігрантами, і з британцями, і з греками, і з українцями, які «лежать головою до входу в 3-ій міський цвинтар…».
Україна має сама захотіти піти звідти, із цієї невеселої місцинки. Нідерланди ж у реалізації цього бажання можуть нам тільки допомогти. Але якщо реального бажання немає, то для ЄС набагато дешевше побудувати паркан навколо українського «міського цвинтаря». І в найкращому випадку підтримувати різними папірцями. Коли – грішми, коли листами. Дуже добрими, але, по суті, прощальними: «Ми були дуже раді поділитися з вами своїми емоціями, урізноманітити життя міста….».
Хто ж знав, що при всьому бажанні руху в Європу українське тіло однак «лежить на спині, з руками, схрещеними на грудях?» на своєму рідному й звичному «міському цвинтарі»… На цвинтарі європейських ілюзій…
Костянтин НІКОЛАЄВ