У кожного письменника є свої сильні і слабкі сторони. Мені, наприклад, вдаються дві речі: я – надзвичайно наполегливий дослідник, і я надзвичайно уважно продумую структуру. Зазвичай я збираю набагато більше інформації, ніж це необхідно. Наприклад, для книги «Сім днів у світі мистецтва» я проінтерв’ювала 250 різних людей, але далеко не всі вони згадані в книзі; однак ця кількість дала мені можливість створити вже згадані кола оповідання. У мене був досить великий обсяг матеріалу, з якого можна було вибирати.
Мені завжди подобається, коли у роботи сильний фундамент, ґрунтовна структура, і мені здається, що тоді збираються такі ось сім днів. Ясний і простий шлях, як надати читачам великий і глибокий, але водночас не обтяжливий огляд. Ось і для книги «33 митці в 3 актах» я проінтерв’ювала набагато більше художників, ніж це було необхідно. Я вибрала героїв оповідання, які повторювалися і протиставлялися один одному, – Джефф Кунс та Ай Вейвей, Гьорст і Андреа Фрейзер (у книзі вона з’являється як «антихерст»), Мауріціо Каттелан, Сінді Шерман, сім’я Дангем-Сіммонс (художник Carroll Dunham, фотограф Laurie Simmons і їх дочки Grace і Lena Dunham) і багато інших.
Перед тим як я вирішила, якою буде структура книжки, я взяла інтерв’ю у понад сотні художників. З розмов виокремились три найважливіші теми – «Політика», «Спорідненість» і «Ремісництво». Це ускладнює питання «Хто такий митець?»
Хто ти – митець чи ремісник? Ти – художник чи активіст? Ось це запозичено чи створено? Чи ти матір, котра тільки вдає, що продовжує свою творчу практику, або ти все ж справжня художниця? Наприкінці у читача з’являється доволі чітке відчуття, ким же себе ці митці вважають. І найважливіше – ким нині є митець?