Безробіття для українців – проблема далеко не нова, але завжди актуальна.
За період майже25-річної історії незалежності України важко відшукати період, коли б населення відчувало, як б не банально звучало, впевненість у завтрашньому дні.
І якщо для великих міст, на кшталт Києва чи Одеси проблема безробіття та низької зарплати має не такий болючий відтінок, то у містах меншого масштабу чи в сільській місцевості проблема набуває катастрофічних розмірів. Яскравим прикладом є місто Ковель у Волинській області. Невеликий районний центр з населенням в 70 тисяч людей страждає від тієї ж невиліковної хвороби, що і значна частина України. За даними Держстату, середня заробітна плата на Волині становить близько 3400 гривень. Для Ковеля ця цифра просто таки недосяжна українська мрія.
Найбільшим розчаруванням міста став у колишньому потужний завод «Ковельсільмаш», котрий за часів Радянсього Союзу забудував цілий район, давши житло своїм працівникам.
Проте Союзу вже давним-давно нема і необхідність у такій потужності відпала. Відсутність попиту на товари та розрив зв’язків із закордонними покупцями стали причинами поступового занепаду підприємства, яке спочатку давало 6 тисяч робочих місць – немала кількість для невеликого провінційного містечка.
Далі гірше – будучи державним підприємством «Ковельсільмаш» ще якось тримався на плаву, та після перепродажу і переформування його в акціонерне товариство згасла остання надія на пристойне робоче місце.
Масштабні скорочення працівників, зниження заробітних плат і, як результат, занепад колись справді потужного підприємства. Колишнім працівникам довелося в екстреному порядку шукати інші шляхи заробітку – і саме на цей період припав розквіт ресторанного бізнесу у місті. Одне за одним відкривались нові кафешки та піцерії, запрошуючи на роботу усіх охочих.
Здавалося б проблема вирішена, але ні. За пістрявою розмаїтістю ресторанних вивісок криється знов та ж сама біда – низька зарплата. Чи можна прожити на 2 тисячі гривень в місяць? Сумніваюсь. Проте значній частині ковельчан довелось прийняти виклик долі і взяти учать у челенджі «Вижити на 2 тисячі».
За таких умов найбільш раціональним вирішенням проблеми стає заробітчанство. Малооплачувана робота або й взагалі її відсутність погнала ковельчан шукати щастя за морями-океанами. І в більшості випадків щастя таки знайшлось – в Польщі, Італії, США чи Росії. На даний момент праця закордоном є єдиним шляхом до вирішення грошової проблеми і лише вона дає хоч якусь можливість прокормити свої сім’ї, адже кохана Батьківщина такої пільги своїм жителям надавати не хоче.
Важко сказати, чи зміниться така ситуація у найближчому майбутньому. Україна – це звісно Європа, і Волинська область територіально одна з найбільш наближених до Європейського Союзу. Та з огляду на рівень життя населення з сумом доводиться констатувати – пройде не рік і не два, коли фраза «Україна – це Європа» позбудеться саркастичного відтінку і стане беззаперечною аксіомою.
А до того моменту українцям залишається лише один вихід – знову і знову шукати нові способи виживання…
ОЛЬГА БЕРЕЗЮК