Пишу зараз саме у останній четвер місяця листопада, традиційний у США “День Подяки” ще з часів одних з перших поселенців Америки – “Пілігримів”, котрі поселилися на північно-східній частині теперішньої Америки. Втікали вони від релігійного переслідування. Дякували вони Господу Богу за це, зокрема, що на новій землі могли свободно сповідувати свою віру, а також за буденні достатки проживання на новому поселенні. Запросили на цю трапезу і своїх нових друзів Індіанців, аборигенів американської землі. Таке свято відзначається при такій самій назві також у Канаді тільки це роблять канадці на початку жовтня кожного року.
Це свято, на мою думку, мабуть, найменш сплямлене з усіх державних свят у США, хоча і тут останнє поширились і комерційні інтереси. Але бодай на один день можна сконцентрувати увагу над добром та дякувати Всевишньому, а також і друзям і знайомим за блага.
Ми, українці, мимо політичних та економічних негараздів на рідних землях посідаємо доволі багато також таким, за що ми повинні бути вдячними. Як, мабуть, усі люди з своїми слабостями та схильністю нарікати, у нас, мабуть, багато проблем, як у других, а, може, і більше, чим в американців. Одначе про це можна говорити цілий рік. У “День Подяки” є нагода радуватися та дякувати.
Ось такі тільки деякі причини і загального характеру блага, чому ми українці повинні радіти і дякувати:
Ми маємо свою державу, котру навіть тридцять років тому ми собі не уявляли і за яку тільки найбільш одержимі з нас змагалися і надіялись у більш менш реальному контексті. Годі тут вичислити всі мінуси сьогоднішньої України. Треба встановити, по-перше, що з усіх республік колишнього СРСР крім прибалтійських наша Україна найбільш демократична і вільна держава.
Демократична, бо відбуває згідно з своєю Конституцією чесні прозорі вибори, подібні до найдемократичніших країн звіту вже доволі давно. Демократична тому, що в України спрацьовує громадянське суспільство як третій вектор впливу над владою та бізнесом, до тої міри, що це суспільство хоча і не вповні розвинуте перекинуло одні фальшиві вибори, а у другому випадку усунуло обраного у псевдо демократичний спосіб свого президента за надуживання владою. Преса, тобто засоби масової інформації, як четверта гілка влади теж досить вільна та настирлива, хоча вона до значної міри залежна від олігархічного власника.
Свободи в Україні теж захищені, зокрема людські права свободи слова, совісті, від злиднів чи від страху за вказівками Атлантичної Хартії та більш поширеного списку за Універсальною Декларацією Організацій Об’єднаних Націй. Правда деякі громадянські права як право на освіту чи медичне забезпечення, що часто мішається з людськими правами, поки що далеко не удосконалене, бо воно замішане з корупцією. Свобода від злиднів не абсолютна, а походить від надання кожній особі нагоди на заробіток, узалежнене від здібностей і освіти та узалежнене від довкілля. Це включає також і право на трудову еміграцію. Страх – це поняття інколи географічне, а то і психологічне. Коли людина живе на окупованих територіях, де українська влада не впливає, цей страх далеко більший, для прикладу української території Криму чи Донбасу. Страх приходить не від української влади, а від окупанта.
Україна поважно крокує в Європу, процес, що почався, до речі, ще за княжих часів, за Князя Данила Галицького, який прийняв корону від Папи Римського для захисту Європи від азійських орд, продовжувався за козацьких часів шляхом Берестейської Унії, коли Москва проголосила себе третім Римом і осідком Православ’я, а Польща себе виразником католицизму на Сході. Тоді було багато сусідніх ворогів. Сьогодні єдиний ворог – це Москва.
Ми повинні бути вдячними також, що сьогодні може і в наслідку війни і нашої окупації, здебільшого весь світ, окрім авторитарного чи під впливом чи тиском Кремля, зорієнтований в українських справах та проявляє більшу чи меншу симпатію до України та її народу. Іронія долі це що навіть колишні неприятелі України сьогодні запізнали, що таке Москва та стали по стороні переслідуваного чи жертви поновного імперіалізму.
Зробивши підсумки наших благ, ми одначе не сміємо просто задовольнятися. Ми вдячні, але маємо право, а то і обов’язок сподіватися ще кращого. Тому дякуючи Господу, ми просимо і зобов’язуємось працювати на нові блага і це вже на наступний день. Одначе є велика користь зрозуміти ціну своїх благ та щиро дякувати за них. Народ, який цінить свої блага, не віддаватиме їх легким трудом. Це хіба урок для президента Зеленського також. Капітуляції – ні!
28 листопада 2019 року Аскольд С. Лозинський