З початку широкомасштабної війни Росії проти України Російська православна церква стала її активним учасником на боці агресора. Більше того, саме завдяки главі РПЦ патріарху Кирилу, який оголосив масові вбивства мирного українського населення «протистоянням злу», війна в Росії набула сакрального сенсу. Навряд чи варто наводити всі вислови московського патріарха, які він використовує, щоб перетворити український народ на «нелюдей», представляючи його в образі «диявола», якому протистоїть Росія як «сторона світла», – всі ці слова залишимо на його совісті, якщо вона ще збереглася.
А якщо так, то немає сенсу вважати Кирила патріархом, а називатимемо його просто громадянином Росії Володимиром Михайловичем Гундяєвим, який зрештою понесе заслужене покарання, як і інші російські злочинці.
Але тема цієї статті дещо складніша.
Йтиметься про місце у цьому історичному відрізку часу Української православної церкви, яка, оголосивши у травні 2022 року про адміністративний розрив із Московським патріархатом, далі цього не пішла і залишилася у канонічній єдності з ним. І якщо хтось вважає, що це не так, то хай скаже: “У якому ж тоді патріархаті є УПЦ?”
Поставте це запитання будь-якому архієрею УПЦ, і більшість із них на це запитання відповість ухильно, розуміючи, що в МП українська церква і залишилася, не вистачило у її адміністративного керівництва на чолі з митрополитом Онуфрієм волі, а швидше за все бажання остаточно розірвати стосунки з патріархатом, на чолі якого стоїть громадянин РФ Володимир Гундяєв, який займається злочинною діяльністю.
І оскільки, зважаючи на все, вищі ієрархи УПЦ і не збираються визнавати Гундяєва злочинцем, то правильним буде називати цю церкву УПЦ Московського
патріархату. Більше того, сьогодні це єдина в Україні церква, яка уникає відкрито критикувати Гундяєва та Путіна. Хтось чув про те, щоб УПЦ МП провела хоч одну прес-конференцію, чи зробила заяву, звернуту до Гундяєва, з вимогою припинити війну? Або публічно зажадала РПЦ не називати УПЦ МП частиною своєї церкви?
Думаю, ніхто цього не чув. Це не означає, що вся УПЦ МП мріє залишитись у лоні російського патріархату та бити поклони Гундяєву, зовсім ні. Там чимало патріотів України, і вони періодично роблять спроби достукатися до вищого керівництва УПЦ МП, яке блокує будь-які спроби остаточно розірвати відносини з Москвою. Згадаймо відкритий лист, підписаний більш ніж 300 священиками УПЦ МП, в якому вони закликали Онуфрія оголосити про повну незалежність, про що повідомити Москву та інші церкви. Або лист вікарія Одеської єпархії УПЦ архієпископа Арцизького Віктора (Бикова), який звернувся до «патріарха Московського Кирила та всіх членів Священного Синоду РПЦ» і засудив “бездумну агресію РФ” проти Незалежної України, а також закликав РПЦ “відстати” від України.
Яка відповідь була від найвищого керівництва УПЦ МП? Правильно: «підписантів» почали переслідувати, карати, виводити за штат тощо.
Тож на кого тоді працює голова УПЦ МП митрополит Онуфрій та керуючий справами УПЦ МП митрополит Антоній, мабуть, найвідвертіший захисник «єдності з РПЦ»? У тому, що Антоній займає одну з таких позицій, неважко переконатися, почитавши його інтернет-газету «Православне життя», в якій жодного слова про те, що Україну бомбардують саме російські ракети, про те, що Гундяєв благословляє російських солдатів на вбивства та насильства, а сам глава РПЦ згадується у газеті з усіма регаліями та званнями.
Ще раз варто наголосити, що говорячи про УПЦ МП, важливо ділити її на групу архієреїв, які всіляко демонструють лояльність до Гундяєва (це переважно люди, які входять до адміністрації УПЦ МП), і тих, хто намагається змінити курс церкви.
Так ось. На кінець 2023 року близько 900 громад УПЦ МП перейшли до складу Православної церкви України. На кожен такий випадок «Православне життя» та телеграм-канали промосковських пропагандистів УПЦ МП вибухають бурею обурення. А коли одним рішенням Гундяєва одразу 4 тисячі громад УПЦ МП у Криму та на Донбасі було переведено до РПЦ, ці ж пропагандисти наче в рот води набрали. Але ж 4 тисячі це більше, ніж 900, у чотири рази. Чому ж в одному випадку це «порушення прав людини», а в іншому – ні?
І чому ж не виключені з УПЦ МП ті архієреї, які на окупованих територіях активно співпрацюють із ворогом та благословляють солдатів армії супротивника на війну? Чому в церкві немає навіть їхнього морального засудження?
І як в УПЦ МП оцінюють той факт, що у лавах російських загарбників масово воюють військові священики Московського патріархату, з яким митрополит Онуфрій так і не спромігся розірвати стосунки? І що ці священики ведуть у бій солдатів армії РФ, попередньо благословивши їх на насильства та вбивства? Ви, Владико, з ними в одному патріархаті, правильно?
Громадянин Гундяєв ніколи не скаже своїм співвітчизникам про Бучу та Ірпень, про зґвалтованих та вбитих українських дітей, про знищені міста та села Сходу та Півдня України, які російські солдати прийшли «звільняти». Гундяєв нікого не шкодує, окрім самого себе. Він нікого не любить і байдужий до чужого горя. Тож що заважає Онуфрію, Антонію та митрополитів УПЦ МП, які сидять поряд з ними на засіданнях Синоду, сказати РПЦ: «Геть!» і простягнути руки своєму народові? Страх Божий? Вірність канонам? Але ж вони там, у Москві, начхали на честь, совість і Бога.
ТАК ЧОГО Ж ВИ БОЇТЕСЯ ???
Віктор Троян, спеціально для «Вектор ньюз»