Раян Коул (в центрі) з друзями, які несуть Мікоші — портативну святиню — під час фестивалю в Йорії, Японія.На правах реклами Раяна КоулаТільки закінчивши коледж, Раян Коул жив у Вейлі, штат Колорадо, насолоджуючись життям лижного бомжа.Пізніше він переїхав до Японії, щоб викладати англійську мову.Хоча Японія відома своїми дружніми людьми, Коул відчував, що не може жити там безкінечно.”Не можу повірити, що вам за це платять!”Цей настрій висловлювався Коула кілька разів на тиждень під час екскурсій на заході сонця після снігоходів до вершини гори Вейл в Колорадо. Вид на Скелясті гори залишав його в невір’ї, що він отримує компенсацію за такі враження.Екскурсії, які проводила Adventure Ridge у Вейлі, відбувалися на самій лижній горі. Працівникам не дозволялося працювати, поки гора була відкрита, що дозволяло Коула кататися на лижах цілий день, насолоджуватися знижками на їжу та готуватися до трьох екскурсій щодня, починаючи приблизно з 14:30.Коул отримував зарплату трохи вище мінімальної, в середньому 10 снігоходів за екскурсію та отримуючи $20 чайових за кожен снігохід. Чайові ділилися між головним і хвостовим гідами, причому Коул, як хвостовий гід, заробляв приблизно $120 на день.Як нещодавній випускник коледжу з стабільним доходом і житлом від компанії, Коул відчував фінансову безпеку. Однак його час у Вейлі був задуманий як тимчасова перерва, перерва на рік, щоб заощадити гроші для своєї остаточної мети — переїзду до Японії.Коул переїхав до Японії в 2001 роціСвятиня Тойокуні, розташована за кілька кварталів від квартири Коула в Кіото.На правах реклами Раяна КоулаКоул прагнув відчути життя як іноземець і спостерігати за поєднанням східної та західної культур. Після того, як він раніше жив у Європі та відвідував Південну Америку, він розглядав Азію як наступний напрямок.Прибувши до Японії, Коул виявив, що досвід був трансформаційним. Він зазначив, що певні продукти, які він знав багато років, були значно покращені в Японії, створюючи новий стандарт для нього.Коул усвідомив, що Сполучені Штати відстають у технологічних досягненнях. У Японії він мав доступ до камер мобільних телефонів і платіжних систем задовго до того, як вони стали звичайними в США.Ефективність поїздів, чистота вулиць і безпека міст у Японії вразили його. Він вважав людей гостинними та дружніми.Протягом свого часу в Японії понад 20 років тому він міг легко спілкуватися з місцевими жителями, консультувавшись з картою, що викликало пропозиції про допомогу протягом кількох хвилин.Коул відчував себе бажаним у Японії, але були обмеженняВідомий кам’яний сад у храмі Рьоан-дзі в Кіото.На правах реклами Раяна КоулаПершою роботою Коула було викладання англійської мови у Фукусімі. Протягом першого року він відвідав своє перше японське весілля та отримав запрошення до домівок. До третього року в Кіото він розвинув широкий коло друзів.Одна сім’я запрошувала його щотижня викладати своїм дітям англійську за $100 за заняття, після чого вони ділилися їжею в своєму ізакаї (японському пабі), де він пробував нові страви.Інша пара, з якою він познайомився під час прогулянки в своєму районі, стали друзями і познайомили його з місцевою кухнею, включаючи страву, повністю приготовану з фугу, або риби-балон, в ресторані черепашачого супу під назвою Дайічі, який використовував традиційні не миті миски з 1600-х років.Незважаючи на гостинність, яку він відчував, Коул дізнався про культурні норми Японії через спостереження, а не формальне навчання. Наприклад, він зазначив, що японську дитину могли б покарати за те, що вона встромляє палички вертикально в рис, що пов’язано з похоронами, тоді як він міг би не отримати такої ж реакції за ту ж помилку.Він міг запитати своїх японських друзів про поради, які б м’яко інформували його про будь-які культурні помилки, які він скоїв.Коул цінує п’ять років, які він прожив у ЯпоніїКоул висловив бажання знову пережити свої враження в Японії. Він описав життя там як комфортне, культурно багатий і насичене історією. Хоча він прагнув жити незалежно від своєї рідної країни, йому було важко підтримувати цей спосіб життя безкінечно.Незважаючи на свою любов до Японії, він завжди відчував себе відвідувачем. Коли він ставав більш комфортним, його нагадували про статус чужинця.Врешті-решт, Коул залишив Японію, щоб досліджувати нові та знайомі місця, переїхавши до Чіанг Маї, Таїланд, де він міг дозволити собі жити на зарплату фріланс-письменника. Він не шкодує про це рішення.Іноді він розмірковує про те, як могла б скластися його життя, якби він вирішив залишитися в своєму житті лижного бомжа, рахуючи дні за заходами сонця.
