Моя сестра відмовилася від своєї 40-річної кар’єри медсестри, щоб доглядати за нашими літніми батьками. Вона купує їм продукти, готує більшість їхніх страв і возить їх на прийоми. Я живу в США, за 3,000 миль від них у Великій Британії, і мені дуже погано, тому що я не можу допомогти.
Перед тим, як моя сестра нещодавно поїхала у відпустку на сім днів зі своїм чоловіком, вона приготувала тиждень ситних вечерь для наших батьків. Вона поклала страви в холодильник і морозильник, щоб їх можна було легко дістати і розігріти кожного вечора. Це був чудовий жест, і я вдячна. Однак у мене є набагато важливіша причина бути вдячною своїй старшій сестрі: вона відмовилася від успішної кар’єри, щоб доглядати за нашими батьками.
Моя сестра працювала медсестрою в галузі психічного здоров’я та допомагала дітям. Вона була медсестрою в нашому рідному Північно-Східному Англії з 18 років, здобуваючи досвід у відділеннях, які варіювалися від пологового до геріатричних закладів. Вона також мала досвід роботи в відділенні невідкладної допомоги. Її основні обов’язки включали роботу медсестрою в школі перед переходом у сектор психічного здоров’я для дітей.
Нам пощастило, що наші батьки все ще є в нашому житті. Однак, як і багато людей їхнього віку, вони мали проблеми зі здоров’ям протягом років. Проте вони живуть у власному домі і мають ясний розум. Вони читають The London Times і слухають новини по радіо щодня. Проблема в тому, що, оскільки я живу в Нью-Йорку, де я зайнята своєю кар’єрою та вихованням підлітків, я рідко буваю у Великій Британії, щоб проводити з ними час. Я жодного разу не допомогла їм з пранням або не приготувала їм їжу, що змушує мене почуватися винною.
Я ставила під сумнів, чи правильно я вчинила, прийнявши роботу в Манхеттені та перетнувши Атлантику два десятиліття тому. Я планувала залишитися максимум на три роки, але зустріла свого американського чоловіка і врешті-решт залишилася. Я запитую себе, чи я жахлива донька і сестра, живучи за 3,000 миль і ставлячи себе на перше місце.
П’ять років тому я розмовляла з знайомим, який усе своє життя прожив у рідному місті, тоді як його брати і сестри переїхали далеко. Вони висловили почуття, що є “невдахою” через обов’язок доглядати за своїми старіючими батьками. Вони сподівалися емігрувати на пенсію, але це вже не було можливим. Їхні слова заподіяли мені біль і змусили відчути егоїзм. Хоча моя сестра ніколи не висловлювала образи, я дивуюсь, чи не розчарована вона трохи мною.
Мені пощастило, адже моя робота пропонує достатню кількість відпустки. Якщо я прилечу, щоб доглядати за нашими батьками на тиждень або два, моя сестра зможе взяти необхідну відпустку зі своїм чоловіком. Я могла б вивезти своїх батьків на прогулянки за місто, приготувати їм їжу, зробити їхнє прання і слухати їхні історії та мудрість.
Звичайно, це може бути лише тимчасовим рішенням, оскільки мені доведеться повернутися до Нью-Йорка заради своїх дітей і роботи. Я б не наважилася сказати, що коли-небудь зможу замінити свою сестру, але мені хочеться думати, що мої мама і тато — і, що важливо, моя сестра — з радістю сприймуть трохи змін.