Дункан Форґан покинув своє рідне місто в Шотландії та переїхав до Азії 15 років тому. Наразі він виховує свого сина в Бангкоку і усвідомлює, що вони ніколи не поділять одне й те саме відчуття приналежності. Незважаючи на це, Форґан відзначає, що Бангкок надав йому свободи, яких він не знайшов би вдома.
Форґан відчув хвилю ностальгії, слухаючи шотландський поп-плейлист у таксі по дорозі до аеропорту Суварнабумі в Бангкоку. Музика, зокрема “In a Big Country” гурту Big Country та “Sunshine on Leith” гурту The Proclaimers, нагадала йому про його коріння та відстань, яку він пройшов за останні 15 років в Азії. Він зазначив, що хоча Бангкок здається знайомим, пісня чи запах можуть викликати спогади про Шотландію, де частина його все ще проживає.
Форґан ідентифікує себе як малий націоналіст і визнає, що хоча він не повністю приймає шотландські традиції, суть його шотландської ідентичності формує його гумор, політику та особисті цінності. Він розмірковує про двоїстість життя за кордоном, де можна відчувати відчуження від своїх коренів, водночас тримаючись за свою ідентичність.
Його син, Олександр, народився в Бангкоку і має паспорт Великої Британії. Хоча у нього шотландське ім’я і він знайомиться зі шотландською культурою через літературу та музику, його основний дім знаходиться в Бангкоку. Форґан описує Шотландію як місце, яке його син відвідує кілька тижнів на рік, де культура та клімат суттєво відрізняються від їхнього життя в Таїланді.
Форґан висловлює відчуття втрати щодо зв’язку свого сина зі Шотландією. Хоча Олександр насолоджується їхніми візитами до Шотландії, спогади швидко зникають, щойно вони повертаються до Бангкоку. Форґан відчуває зростаючий біль з кожним від’їздом, особливо в міру старіння його батьків.
Він цінує хаотичну та захоплюючу природу життя в Бангкоку, яка надала йому можливості, яких він міг би не мати в Шотландії. Однак він визнає, що шлях назад до його коренів стає щораз менш зрозумілим з кожним роком. Він усвідомлює, що шотландська ідентичність Олександра буде відрізнятися від його власної, сформованої спогадами, історіями та сімейною любов’ю.
Форґан підсумовує, що підтримка зв’язку з його шотландською спадщиною є важливою, навіть якщо вона проявляється по-різному для його сина. Він з нетерпінням чекає майбутніх поїздок до Шотландії, сподіваючись, що досвід, який вони поділять, допоможе Олександру зрозуміти та оцінити свої корені, навіть якщо він ніколи повністю не відчує себе вдома там.
Для тих, хто має історії про життя в Азії, зв’яжіться з редактором за адресою [email protected].