Авторка, показана зі своєю матір’ю у 2016 році, завжди думала, що вона візьме на себе бізнес денного догляду своєї мами. Потім її мама захворіла, і все змінилося.
– Авторка працювала в успішному бізнесі денного догляду своєї матері, коли та померла у 2019 році.
– План завжди полягав у тому, щоб одного дня вона взяла на себе справу, але через рік вирішила піти.
– Хоча вона часто замислювалася, чи було це правильним вибором, вона вирішила обрати свій власний шлях.
Коли у матері авторки у 2018 році діагностували третій випадок раку, вона попросила доньку прийти працювати в її бізнес денного догляду. Знаючи, що її мама проходитиме лікування і потребуватиме допомоги, авторка залишила свою роботу, щоб стати менеджером в одному з чотирьох центрів.
Вони раніше обговорювали її майбутню участь у компанії та можливий перехід на посаду директора, тому, хоча діагноз матері прискорив цей план, авторка відчувала, що на той момент приймає правильне рішення. Це arrangement дозволило їй допомогти матері, а також перейти до керівної ролі.
Мати авторки померла у червні 2019 року, приблизно через сім місяців після того, як вона почала працювати в компанії. Втрата матері стала найважчим досвідом для авторки, і вона продовжує сумувати за нею щодня. Оглядаючись назад, вона бачить, що робота в бізнесі матері ускладнила її горе. Було важко уявити своє майбутнє, як особисто, так і професійно, без матері.
Робота в денному догляді була емоційно складною після смерті матері. Постійні нагадування про неї, такі як обговорення її співробітниками або вхідна пошта з її ім’ям, викликали емоції майже щодня. Крім того, звичайні стреси управління великим закладом, а також взаємодія з бізнес-партнером матері для створення безперебійного плану передачі справ ускладнювали ситуацію.
Авторка уявляла, що перейме справу під наставництвом матері, але тепер вона робила це без неї. У 28 років вона була невпевнена в тому, щоб зобов’язатися на довгий термін до бізнесу, особливо в умовах своїх складних емоцій.
Між її горем, переважною природою роботи та невизначеністю щодо майбутнього управління, авторка прийняла важке рішення піти і відійти від бізнесу трохи більше ніж через рік після смерті матері.
Вона повідомила про своє рішення бізнес-партнера матері та свого батька, який на той час виконував обов’язки співдиректора. Без її участі, і оскільки інший директор не хотів управляти всією компанією самостійно, вони врешті-решт продали компанію, яку її мати та партнер будували і керували нею протягом 12 років.
Авторка часто розмірковує про денний догляд за шість років після смерті матері. Її мати разом із бізнес-партнером побудувала його з нуля, і він процвітав, забезпечуючи хороший дохід і безпечне, радісне місце для сотень сімей.
Якби вона продовжила, авторка вважає, що, ймовірно, сьогодні працювала б як директор, отримуючи вищу зарплату і роблячи позитивний внесок у громаду. Визнаючи це, вона часто замислюється, чи зробила правильний вибір, ставлячи під сумнів, чи була вона неправою, відмовившись від цієї можливості, і чи могла б продовжити спадщину матері.
Іноді авторка потрапляє в пастку запитань “а що як” і почуттів жалю щодо того, що могло бути. Однак, через роздуми, терапію та час, вона усвідомила, що ці запитання не є корисними. Вона ретельно розглянула свої варіанти і прийняла найкраще рішення, яке могла на той момент.
Відійшовши від цього шляху, авторка проклала новий як самозайнята фрілансерка, роль, яку вона ніколи не думала, що візьме на себе. Її гнучкий графік дозволив їй подорожувати і приділяти увагу важливим аспектам її життя.
Вона почувається добре і залишається сповненою надії на майбутнє. Коли виникають жалю чи запитання, вона нагадує собі, що її мати була б щаслива, що вона щаслива, і цього достатньо.