Після того, як вона жила з п’ятьма друзями протягом коледжу, одна особа переїхала жити до свого хлопця після випуску. Хоча вона була рада цьому наступному кроку у їхніх стосунках, їй було важко адаптуватися до життя після випуску.
Перехід розпочався з зворушливого прощання, коли вона покинула будинок, який ділила з друзями по коледжу. Під час подорожі автомобілем з Анн Арбора, штат Мічиган, на Північний Схід, і вона, і її хлопець відчували змішане почуття радості від нових кар’єр у Нью-Йорку та смутку через залишення свого коледжного життя позаду.
Авторка та її сусіди по будинку сформували тісний зв’язок під час пандемії, ділячи їжу та відвідуючи дистанційні заняття разом. Її хлопець мав подібний досвід, живучи з друзями неподалік, що призвело до розвитку дружби, яка відчувалася як сім’я.
Лише через місяць після випуску вона опинилася в маленькій квартирі в Манхеттені, оточеній ресторанами та зручностями. Незважаючи на те, що вона досягла мрії, якою діляться багато з Лонг-Айленда, їй не вистачало простих днів, проведених з друзями в Анн Арборі.
І вона, і її хлопець сумували за своїм попереднім способом життя, часто відчуваючи провину за своє незадоволення. Коли вони адаптувалися до нових графіків роботи з 9 до 5, вони виявили, що їм не вистачає енергії для занять, які колись приносили їм задоволення. Хоча вона завела нових друзів, підтримувати ці стосунки виявилося складно, і вона часто згадувала про спогади, створені з її сусідами по коледжу.
Авторка описала свій досвід у коледжі як ситком, який не можна повторити, і їй було важко перейти до нового життя. З часом вона усвідомила, що їй потрібно час для адаптації, і дозволила собі відчувати смуток без провини. Спираючись на свого хлопця, який мав подібні почуття, вони обговорювали свою ностальгію за попереднім життям.
Поступово вони почали знаходити радість у малих аспектах нового життя, таких як оформлення своєї квартири та дослідження місцевих ресторанів. Щоб підтримувати зв’язки з друзями з коледжу, вони встановили традиції, такі як Секретний Санта та персоналізовані інформаційні листи, плануючи візити протягом року.
Хоча вона все ще сумує за своїми друзями, вона навчилася цінувати тих, хто поруч, включаючи нових друзів у місті та старих з Лонг-Айленда. Вона також доклала зусиль, щоб проводити більше часу з родиною, яка живе лише на відстані поїзда.
Через два з половиною роки після випуску вона та її хлопець переїхали в нову квартиру з більшою площею та світлом. Вони продовжують бачитися зі своїми найкращими друзями кілька разів на рік, будуючи спільне життя в Нью-Йорку.