Задовго до того, як Чорна смерть вбила мільйони людей по всій Європі в середньовіччі, рання версія чуми поширилася по великій частині Євразії.
Протягом багатьох років вчені не могли зрозуміти, як давня хвороба змогла так широко поширитися під час бронзової доби, яка тривала приблизно з 3300 до 1200 року до нашої ери, і зберігалася майже 2000 років, особливо враховуючи, що вона не поширювалася блохами, як пізніші епідемії. Дослідники тепер припускають, що одомашнена вівця, яка жила більше 4000 років тому, може дати підказку до цієї загадки.
ДНК бактерії чуми Yersinia pestis було знайдено в зубі вівці бронзової доби, виявленій на території сучасної південної Росії, згідно з дослідженням, опублікованим у журналі Cell. Це є першим відомим доказом того, що давня чума інфікувала тварин, а не лише людей, і пропонує уявлення про те, як хвороба поширювалася.
“Це були тривожні сигнали для моєї команди,” сказав співавтор дослідження Тейлор Хермес, археолог з Університету Арканзасу, який вивчає давнє скотарство та поширення хвороб, у заяві. “Це був перший випадок, коли ми отримали геном Yersinia pestis з ненадійного зразка.”
Дослідники описали відкриття як вдале. “Коли ми тестуємо ДНК домашніх тварин у давніх зразках, ми отримуємо складний генетичний суп з контамінації,” пояснив Хермес. “Це велика перешкода… але це також дає нам можливість шукати патогени, які інфікували стада та їхніх доглядачів.”
Ця робота є дуже технічною та трудомісткою, вимагаючи від дослідників відокремлення крихітних, пошкоджених фрагментів давнього ДНК від контамінації, залишеної ґрунтом, мікробами та навіть сучасними людьми. ДНК, отримане з давніх тварин, часто фрагментоване на маленькі шматочки, іноді всього 50 “літер” завдовжки, у порівнянні з повною ниткою людського ДНК, яка містить більше 3 мільярдів літер.
Залишки тварин особливо важко вивчати, оскільки вони часто погано зберігаються в порівнянні з людськими залишками, які були ретельно поховані, зазначили дослідники.