Категорія: Політика та право

На засіданні Дорадчої групи від 31 липня 2024 року ухвалено рішення № 1.2 «Про відповідність кандидата  на посаду судді Конституційного Суду України  Красовського Костянтина Юрійовича критерію високих моральних якостей».

Однак аналіз діяльності кандидата Красовського Костянтина Юрійовича свідчить про наявність обставин, які ставлять під сумнів його відповідність вимогам до судді Конституційного Суду України.

Як було виявлено:

Ключові компрометуючі факти

1. Майнові питання

• Квартира на Оболонській набережній: Придбана у 2017 році за 2,45 млн грн. Джерело фінансування частково пояснено подарунком від тещі (1 млн грн), але повністю не підтверджено.
• Декларація 2021 року: Задекларовані доходи в розмірі 60 444 грн за 8 місяців адвокатської роботи, що є невідповідним для статусу юриста його рівня, тобто всього лиш близько 7 тисяч гривень на місяць.
• Недостовірні дані у деклараціях: У 2014 році не вказано користування майном, що належить членам сім’ї.

2. Проблеми з адвокатською кваліфікацією

• Не виконував вимог підвищення кваліфікації у 2019, 2022, та 2023 роках й наразі право на здійснення ним адвокатської діяльності зупинено. Можна погодитися із тим, що війна — не кращий час для підвищення кваліфікації, тим більше, якщо не налаєш правничих послуг взагалі. Проте К.Красовський йде не юрисконсультом до приватної фірми, а на одну з найвищих суддівських посад, для якої особливо важливим є фаховий рівень. Але як його досягти, якщо вже 3 роки не підтримувати свою кваліфікацію ні у практичній, ні в теоретичній площині.

3. Участь у непрозорих процесах

• Судова реформа (2014–2019): Керував департаментом правової політики в Адміністрації Президента під час реалізації реформи, яка критикується за низьку ефективність і сумнівні призначення суддів.
• Кулуарні домовленості: Зафіксована зустріч із Іваном Міщенком, заступником голови комісії з добору суддів, у період, коли Красовський претендував на посаду у ВККС.

4. Конфлікти інтересів

• Зв’язок із Сергієм Козьяковим: Робота у компанії «Проксен» забезпечила доступ до вузького кола впливових юристів, що могло впливати на подальше кар’єрне зростання.
• Співпраця з Олексієм Філатовим: Можливе лобіювання інтересів Красовського під час судової реформи.

Додаткові компрометуючі факти

• Участь у сумнівній реалізації судової реформи
  Красовський, як керівник Головного департаменту правової політики Адміністрації Президента, відігравав ключову роль у реформі судової системи України (2014–2019). Ця реформа критикується за відсутність прозорості та неефективність. Зокрема, під час конкурсу до Верховного Суду значна кількість суддів, які отримали негативні висновки від Громадської ради доброчесності, все ж були призначені. Сам Красовський уникав чітких відповідей на критику громадськості щодо цих питань​

Судово-юридична газета

DEJURE Foundation

• Можливий кулуарний вплив
  Під час конкурсів на ключові посади у судовій системі Красовський підтримувався обмеженим колом членів Вищої ради правосуддя (ВРП), але отримав значну протидію. Зокрема, за його призначення проголосувала лише частина Ради, що може свідчити про недостатню довіру серед колег​

Судово-юридична газета

LexInform

• Критика з боку міжнародних експертів
  Реалізація судової реформи за участі Красовського викликала занепокоєння серед міжнародних партнерів, які підкреслювали важливість боротьби з корупцією у судовій системі. Відсутність ефективного механізму очищення суддівського корпусу є однією з головних причин скепсису міжнародної спільноти​

DEJURE Foundation

LexInform

• Звинувачення в корупції та політичному впливі
  Участь Красовського у формуванні судової системи супроводжувалась звинуваченнями у політичній залежності і підтримці недоброчесних кандидатів, що ставить під сумнів його об’єктивність та доброчесність як потенційного судді Конституційного Суду​

Потенційні ризики

1. Сумнівна доброчесністьчерез невідповідності у майнових деклараціях та участь у непрозорих процесах.
2. Конфлікти інтересів, що підривають незалежність як юриста і потенційного судді.
3. Майнові операції з незрозумілим джерелом фінансування, що можуть свідчити про уникнення фінансової прозорості.

Щодо порушення правил академічної доброчесності під час захисту дисертації.

Попередній аналіз дозволяє зробити висновок  про наявність плагіату у дисертаційному дослідженні В. Красовського з огляду на наступне:

Попередня перевірка дисертації «ПРИРОДНІ ПРАВА ЛЮДИНИ В УКРАЇНСЬКОМУ КОНСТИТУЦІОНАЛІЗМІ» Костянтина Красовського на унікальність із використанням відкритих джерел виявила наступне:

1. Основний текст дисертаціїшироко розміщений в мережі. Це включає офіційні сайти, такі як бібліотека Університету «КРОК» та інші академічні платформи, що підтверджують її офіційний статус і доступність【40】【41】.
2. Інші джерела:

   • Ідеї щодо природних прав людини, висвітлені у дисертації, зокрема концепція їх закріплення у Декларації незалежності США та Французькій декларації прав людини, зустрічаються і в інших наукових працях, доступних через освітні ресурси. Збіги виявляються у загальних теоретичних тезах, що не є унікальними для роботи Красовського, оскільки це загальноприйняті аспекти наукової дискусії【41】【43】.

3. Рівень унікальності:

   • Фрагменти тексту, особливо ті, що описують історичний розвиток концепції природних прав, відображають значну кількість запозичень із загальновідомих академічних джерел, що не є типовим для подібних робіт.
   • Точний рівень унікальності вимагає додаткової спеціалізованої перевірки для аналізу збігів у текстах.

Висновок

Костянтин Красовський має значний досвід роботи у сфері юриспруденції, однак його діяльність супроводжується численними сумнівами щодо доброчесності та незалежності. Наявні майнові, професійні та репутаційні ризики ставлять під сумнів відповідність його кандидатури на посаду судді Конституційного Суду України.

З огляду на виявлену інформацію, сумнівні аспекти участі Костянтина Красовського у судовій реформі, конфлікти інтересів та можливий кулуарний вплив створюють ризики для його об’єктивності та незалежності. Ці факти мають бути враховані при оцінці його кандидатури на посаду судді Конституційного Суду України.

Для прийняття рішення щодо його кандидатури

ПРОСИМО:

детально перевірити викладену інформацію, зокрема в частині походження фінансів, відповідність його доходів до статусу, а також можливий кулуарний вплив у процесах, у яких він брав участь тощо.

В телеграм каналах та інших ЗМІ почала активно поширюватись інформація щодо затримання начальника Бориспільського ТЦК та СП полковника Сергія Русіна.

Велика кількість грошових купюр не вилучались з місць (відповідні фото містяться в повідомленні пресслужби СБУ), де проводились обшуки у Русіна С. О.

Незважаючи на те, що вчора затримали ще двох керівників районних ТЦК та СП, в одного з яких вочевидь були вилучені купюри, які містяться на фотографіях, інформація подається з акцентом саме на Русіна С.О. Телеграм-канали та ЗМІ намагаються відвернути увагу від інших фігурантів і зосередити увагу виключно на Русіні С.О. якому, станом на ранок 16.08.2024, навіть не повідомлено про підозру.

Як повідомив захисник Русіна С. О. – адвокат АО «АФ «Актіо» Владислав Червинський, у ЗМІ поширюється недостовірна інформація щодо його клієнта.

Під час проведення обшуку в помешканні Русіна С.О. в останнього було вилучено лише 4000 доларів США, які є його особистими заощадженнями, та інформація про які наявна в його декларації, що є у відкритому доступі. Тому інформація щодо вилучення десятків тисяч доларів, що активно поширюється в мережі Інтернет, є недостовірною.

Спланована кампанія в телеграм-каналах та ЗМІ свідчить про замовний характер таких дій, спрямованих на спонукання керівництва ЗСУ зняти його з займаної посади. Це вже не перша спроба зняти з посади Сергія Русіна, який забезпечує стабільні показники по кількості мобілізованих, що може свідчити про вчинення дій щодо дестабілізації ситуації в державі.

На офіційній сторінці у Facebook Бориспільського РТЦК та СП повідомили, що «ворог активно використовує соціальні мережі для поширення фейків та маніпуляцій, спрямованих на дискредитацію військовослужбовців ТЦК та СП».

Джерело

Служіння Батьківщині — почесний обов’язок. Проте багато силовиків, які вийшли на заслужений відпочинок, стикаються з поширеною проблемою: їм неправильно розраховують розмір військової пенсії. В результаті вони недоотримують значні суми: по кілька тисяч гривень на місяць. Які причини проблеми та як її можна розв’язати, спеціально для наших читачів розказали адвокати юридичної компанії «Мережа права».

Чому військовослужбовцям неправильно нараховують пенсії?

Експерти з питань права виділяють кілька ключових проблем, що призводять до неправильної виплати пенсій:

1. Несправедливий розрахунок. Це найбільше стосується військовослужбовців, які вийшли на пенсію до 2018 року. ПФУ перераховує військові пенсії, базуючись на постанові Кабміну №103 від 21.02.2018. Всі силовики, які пішли на заслужений відпочинок до цієї дати, можуть не отримувати доплати, надбавки, премії та підвищення. Пенсійні чиновники зменшують розмір виплат до 70% від грошового забезпечення.
2. Неадекватне розуміння співробітниками ПФУ нормативних вимог. Більшість відмов у перерахунку від чиновників пов’язані з принциповим запереченням дійсності. Їм можна вказувати на законні підстави, проте вони продовжуватимуть її ігнорувати. Інколи доходить до того, що навіть при отриманні рішення суду на користь пенсіонера, ПФУ не погоджується з ним і намагається оскаржити.
3. Низька правова освіта. Це сумна дійсність: більшість українських громадян не знає про свої права та не вміє їх захищати. Часто можна почути таку позицію: «Я не скаржитимусь на несправедливу пенсію, бо раптом вони ще менше платитимуть». Але саме це мислення дає чиновникам підґрунтя для незаконного зменшення виплат.
4. Різноманітні маніпуляції. Один з прикладів: для призначення пенсії військовослужбовцю за станом здоров’я потрібен висновок МСЕК. Якщо лікарі комісії не вкажуть, що інвалідність набута через поранення під час захисту Батьківщини, пенсія буде набагато нижчою.

Що робити для нарахування справедливої пенсії?

Перший етап протистояння — це звернення безпосередньо до територіального ПФУ. Це треба зробити аргументовано, з посиланнями на відповідні нормативні документи, у письмовому вигляді. Краще за все, якщо ситуацію вивчить досвідчений адвокат і сам сформує запит. Головне, що треба отримати від Пенсійного фонду — це довідка про грошове забезпечення з урахуванням доплат, премій та надбавок.

На будь-яке сприяння з боку ПФУ годі й розраховувати. За словами представників компанії «Мережа права», у 99% випадків чиновники відмовляють пенсіонерам у справедливому перерахунку, навіть якщо для цього є всі законні підстави. Тому єдиний вихід — досягати мети через суд.

Тут теж не обійтись без досвідченого правника: саме він має зібрати доказову базу, сформувати позовну заяву та супроводжувати судовий процес. Залежно від умов, можна підвищити військову пенсію до 90% або до 100% від грошового забезпечення, а також примусити чиновників додати до розрахунку всі додаткові види забезпечення

Вже зараз навколо пенсій військовослужбовцям сформована велика судова практика: у тому числі є відповідні рішення Верховного та Конституційного судів. Тому у багатьох випадках судді приймають аргументи пенсіонерів та примушують ПФУ здійснити справедливий перерахунок. Після цього найголовніше — разом з адвокатом переконатися, що чиновники виконують рішення суду. Якщо цього не сталося — є законні механізми для того, щоб досягти справедливості.

Єдиний недолік такої системи — втрата часу. Проте, якщо враховувати, що мова йде про справедливе повернення доплат у розмірі в середньому від 2 тис. до 5 тис. грн на місяць, є сенс боротися за свою пенсію.

Днями вийшов з друку другий том серії «Українці: митці і спецслужби» під загальною назвою «Ті, що панують над зорями».

Автор видання – Леся Демська-Будзуляк, доктор філологічних наук, прозаїк, літературознавець, перекладач та співробітниця Національній академії СБУ.

Читачі матимуть змогу ознайомитися з внеском у створення, організацію роботи, виконання різноманітних завдань української спецслужби періоду УНР-ЗУНР і в подальші роки багатьох українських патріотів як в Україні, так і в еміграції.

У книгах йдеться про раніш недоступні широкому загалу факти діяльності, особистностні риси низки відомих видатних українців – як державних діячів, так і розвідників та контррозвідників, дипломатів, вчених, юристів, журналістів, митців. Спільними рисами українських героїв ранньої доби є їх участь у визвольній боротьбі за Україну в 1917-1921 роках та подальша участь у політичних процесах першої половини двадцятого століття.

Дослідження, котрі були проведені автором, є черговим внеском у відновлення історичної справедливості щодо започаткування діяльності та подальшого, з 1991 року, створення спецслужб незалежної України.

Петро Шатковський, заступник Голови наглядової ради Академії СБУ

Автор: Олександр Кононенко
Представник Уповноваженого з прав людини в системі органів сектору безпеки й оборони

Безкарність – це рушійна сила і основна російська зброя. Допоки ці нелюди відчувають себе безкарними, вони продовжуватимуть чинити звірства в Україні. Нехтування підписаними домовленостями, ратифікованими конвенціями та здоровим глуздом – стало візитівкою РФ. Вона з 2014-го року викрадає українських цивільних громадян, а світ з 2014-го висловлює стурбованість з цього приводу. Україна ж, своєю чергою, роками бореться з Голіафом і шукає всі можливі шляхи повернення своїх громадян додому.

В Реєстрі зниклих безвісти за особливих обставин рахуються понад 25 тисяч наших громадян. Це цивільні, військові та діти. До Офісу Уповноваженого на сьогодні надійшло 11 тисяч звернень від людей, які розшукують своїх рідних із числа цивільних громадян. Звільнені лише 140 цивільних. Ці дані неостаточні, адже ми розуміємо, що окупація українських населених пунктів ще триває і повну інформацію щодо втрат можемо оцінити тільки після повної деокупації наших земель. Тому з усією відповідальністю наголошую, що ситуація щодо повернення цивільних найбільш жахлива. Про цю (без перебільшення) біду ми говоримо на всіх майданчиках і закликаємо світ реагувати на викрадення та утримання росіянами наших цивільних громадян.

На жаль, сьогодні ми вже “маємо” різні категорії громадян, яких безпідставно утримує РФ:
– затримані й засуджені до 24 лютого 2022 року;
– засуджені в Україні, які відбували покарання на тимчасово окупованих територіях, яких РФ після відбуття терміну покарання відмовляється повертати в Україну;
– цивільні особи, яких затримали після 24 лютого 2022 року (серед яких ще декілька категорій цивільних осіб, що звинувачуються у допомозі чи захисті СВОЄЇ країни, нашої держави – УКРАЇНИ).

Цими діями Росія порушує 4-ту Женевську конвенцію, третя стаття якої забороняє захоплювати цивільних заручників. Цивільна особа взагалі не має права бути затриманою, а у разі, якщо таке трапилося, вона має одразу бути звільненою!

Якщо її затримують, то виникає питання – навіщо, чому, які причини? Російська сторона діє цинічно, навіть не маючи законних підстав для затримання цивільних. Вона висуває абсурдні обвинувачення і називає цивільних громадян злочинцями. Цим РФ створює ілюзію законності, а насправді перетворює цивільного заручника на людину, яка порушила не існуюче законодавство, законодавство держави, яка діє всупереч усім нормам міжнародного права.

Росіяни розуміють, що кожний звільнений цивільний – це свідок того, як РФ порушувала міжнародні норми. А країна-терорист, звичайно ж, не зацікавлена навіть слухати про свої воєнні злочини.

Росія робить із цивільних заручників злочинців, аби “загнати” у зрозумілу систему. “Злочинець” – це вже не Женевська конвенція, це Конвенція про передачу засуджених осіб, яких можна звільняти вже на інших засадах – за обміном засудженими або відправивши відбувати покарання. Але й на це російська сторона не може погодитися, бо розуміє, що – це свідки їхньої злочинної діяльності, тому їх звільняти найскладніше.

Однак попри всі складнощі та жалюгідні “ігри” з російського боку, Офіс Уповноваженого ВР України з прав людини всіма силами намагається бодай якимось способом верифікувати та повернути додому наших громадян. Тому в травня 2023-го із представниками Державної думи РФ розпочав діяльність щодо моніторингових візитів місць утримання цивільних осіб з обох сторін та передачі їм наборів речей первинної необхідності.

23 квітня поточного року росіяни відвідали 17 наших громадян у місцях несвободи у Луганській області. На підтвердження дійсності вказаних моніторингових візитів обидві сторони обмінялися списками зазначених осіб та відео, які засвідчують факт спілкування. Про візит повідомили родичів утримуваних українських в’язнів.

А вже в середині травня на Росії заговорили про обміни цивільних громадян. Нині там озвучили питання необхідності обміну/повернення цивільних громадян та навіть попросили у їхнього президента, який «удостоєний» ордеру на арешт від МКС, надати доручення, аби компетентні органи сприяли обміну цивільних.

Для Росії і світу Україна підкреслила, що готова віддати російських громадян для відбування покарання у РФ та надала список українських громадян літнього віку, які незаконно утримуються російською стороною.

На жаль, ці та інші спроби повернути українців додому нівелюються російською пропагандою та інформаційно психологічними операціями, які з 2014-го року “розкручує” Росія, і які донині впливають на українців. “Вкиди” на кшталт “Україна відмовилася від повернення своїх людей”, “полонених ніхто не чекає вдома”, “полонені відмовляються повертатися в Україну” чи “у полоні краще ніж вдома” впливають на наших громадян і частина з них вірять в ці наративи. На це й розраховує РФ. Публікуючи чи відзнімаючи бездарно змонтований ролик країна-терорист сподівається посіяти зневіру серед українців та розпалити лють на державні органи та владу загалом. Тож у цьому контексті все ж варто пам’ятати причинно-наслідкові зв’язки: Росія взяла у заручники цивільних – Росія їх утримує силою – Росія їх не повертає – Росія не хоче понести за це відповідальність!

Як Представник Уповноваженого ВР України з прав людини також окреслю позицію і для наших державних органів. Повернення можуть відбуватися виключно за умов репатріації військових на військових. Цивільних варто передавати на Батьківщину взагалі без будь-яких умов. Щодо дітей – то вони також повинні з’єднуватися з родиною без жодних умов! Це база! Не може бути жодних інших варіантів чи домовленостей для інших форматів повернення наших людей!

Крім цього хотів би наголосити, що цивільні особи, насамперед, це цивільні неозброєні громадяни, які розраховували й повинні розраховувати на захист й допомогу від сектору безпеки й оборони країни. Саме й для цього сплачуються цивільними податки. Також цивільне населення після вимушеного тимчасового залишення деяких українських територій представниками сектору безпеки й оборони України висловлювало свою категоричну позицію проти незаконної окупації з боку РФ. Щонайменше згадаємо протести в Херсоні та Мелітополі. Саме за це цивільні в подальшому й постраждали. Тому питання звільнення та повернення цивільних до своїх родин має бути ПРІОРИТЕТНИМ.

Як із цим бореться Україна? Звертається до Міжнародного комітету Червоного Хреста та до інших міжнародних організацій з вимогою, щоб ворожа сторона відповідала та підтверджувала наявність цих людей у неї. Ми робимо це публічно. І таким чином нам вдається отримати хоч якусь інформацію.

Також Україна на всіх майданчиках говорить про цивільних заручників, просить, а подекуди й вимагає, щоб світ реагував на цей факт жорстоко, щоб здійснив тиск, щоб виключив РФ із організацій, де ця країна-терорист має свій голос. І поки вона не відповідатиме за свої злочини, то її мерзенний голос чутиме і бачитиме весь світ. Однак відчуватиме все Україна…

Джерело: https://censor.net/ua/b3423437

5-6 травня 2023 року Комітет Верховної Ради з питань інтеграції України до Європейського Союзу та Консультативна місія Європейського Союзу в Україні (КМЄС) здійснили спільний візит до Волинської та Львівської областей.

Метою візиту стала оцінка потреб пунктів перетину українсько-польського кордону щодо збільшення пропускної спроможності, посилення безпеки, покращення інфраструктури, налагодження тіснішої міжвідомчої координації, а також перспектив міжнародної підтримки транскордонної співпраці з боку Європейського Союзу та інших міжнародних партнерів.

Члени делегації вивчали інфраструктуру пунктів пропуску та проблеми, пов’язані з ветеринарним та фітосанітарним контролем. До них приєдналися представники міністерств і відомств, регіональних органів влади, Єврокомісії, Представництва ЄС в Україні, проєктів ЄС, що займаються питаннями інтегрованого управління кордонами, а також Міжнародної організації з міграції.

Наступного дня відбулося виїзне засідання Комітету з питань інтеграції України до ЄС, де обговорили результати поїздки та завдання щодо покращення роботи пунктів перетину українсько-польського кордону. Зокрема, ішлося про стан реалізації Стратегії інтегрованого управління кордонами та підтримки з боку Європейського Союзу та можливості спільного контролю на українсько-польському кордоні.

“Важливо, що ми провели цю зустріч за участі представників центральних органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, а також наших європейських партнерів після нашої робочої поїздки до пунктів пропуску. За результатами спільного з КМЄС візиту та виїзного засідання Комітету у Львові ми підготуємо офіційні рекомендації для центральних та регіональних органів влади про те, що можна вирішити на законодавчому, виконавчому рівні та у тісній співпраці між українським та польським урядами із залученням Європейської Комісії”, – зазначила голова Комітету Верховної Ради з питань інтеграції України до ЄС Іванна Климпуш-Цинцадзе.

“КМЄС продовжить надавати стратегічні поради та підтримку українському урядові, Державній прикордонній службі та Державній митній службі України у виконанні завдань, пов’язаних зі спрощенням процедур торгівлі та набуттям статусу кандидата на вступ до ЄС. У цьому контексті ми обговорили важливість імплементації правових норм Євросоюзу у законодавство України, скоординованих зусиль із розбудови пунктів перетину кордону та відповідності процедур прикордонного і митного контролю до стандартів ЄС. Хорошим прикладом такої міжвідомчої та міжнародної співпраці й обміну інформацією є ініційована КМЄС українсько-румунсько-молдовська митна робоча група. У майбутньому ми плануємо запросити до неї представників Словаччини та Польщі”, – підкреслив керівник Відділу інтегрованого управління кордонами КМЄС Йорг Айнеманн.

Днями Міністерство юстиції звернулося до Вищого антикорупційного суду з позовом про конфіскацію активів російського олігарха Олега Дерипаски в Україні. Під відчуження підпадають крупні, місцями бюджетоутворюючі підприємства: Миколаївський глиноземний завод; Глухівський кар’єр кварцитів; Хустський та Жежелівський кар’єри; Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат та ін.

За словами заступниці міністра юстиції Ірини Мудрої, до російського олігарха були застосовані такі міри через те, що його компанія «Русал» є військово-промисловою компанією, яка через підконтрольні компанії виготовляють бронетехніку, яку в подальшому збройні сили рф використовують у війні проти України.

Примітно, що зробили це на 11-му місяці повномасштабної війни проти України та вже після того як проти Дерипаски ввели санкції США, Євросоюз, Велика Британія, Швейцарія, Австралія та Нова Зеландія за те, що він підтримує «путінський режим», а його компанії причетні до виробництва російської зброї. Хоч повільно, головне аби доводили до логічного завершення – справжньої конфіскації в державну казну України.

Разом з Деріпаскою війну в Україні підтримують:
• екс-голова ради директорів банку «Росія» та один з ініціаторів створення російської «Національної медіа групи» Юрій Ковальчук, який за даними журналу TheWallstreetjournal переконував путіна розпочати повномасштабну війну проти України;
• трейдер-мільярдер Геннадій Тимченко, який отримав від російського президента ліцензію на експорт нафти, аби допомогти петербурзькому нафтотрейдеру. Тимченко співзасновник швейцарського торгівельного дому GunvorGroup, що експортує російську нафту на мільярди доларів;
• Роман Абрамович, який тісно пов’язаний с Кремлем, за що і потрапив під санкції ЄС та Канади, та багато інших.

Втім останнім часом дедалі більше російських олігархів починають дистанціюватися від керманича РФ і заявляють, що нібито не хочуть мати нічого спільного з полководцем з москви: вони подають позов до Суду ЄС, оскільки вважають європейські санкції несправедливим баченням їх близькості до диктатора.

Деякі окрім заяв навіть готові надавати фінансову та іншу допомогу Україні у її війні з РФ. Зокрема, віце-президент «Роснафти» Анатолій Локтіонов зробив пожертву на бойові ракети ЗСУ. Фактично донат був зроблений з коштів самої Роснафти. Тобто своїх грошей олігарх навіть не витрачав, а просто перекинув з російської державної компанії. На сайті Revengefor міститься навіть фото «подарунку» за написом «Смерть российским оккупантам. Анатолий Локтионов. Лондон».

Що означає цей широкий жест: щире бажання перемоги Україні чи звичайне намагання врятуватися від санкцій ЄС та США та спроба зберегти свої активи від репарацій? Разовість на одновекторність допомоги вказує якраз на останнє. Адже Локтіонов міг справді більше підтримати українців надавши не декілька ракет, а, наприклад, прихистивши українських біженців в своєму величезному маєтку в Женеві. Хоча б в том, який за даними видання «Муніципальний сканер» знаходиться на Route de La-Capite 140 в Женеві.

У будинках російських олігархів можна було би помістити сотні наших біженців або продати цю нерухомість і віддати кошти на користь людей, що втратили домівки під час російської агресії проти України. А не робити ці подачки. Ця допомога була би більш масовою та значущою. А розголос, яким супроводжувався донат Локтіонова ЗСУ підтверджує його бажання зробити піар на допомозі, аніж справді надати підтримку українцям.

Раніше ідею пожертвування за зняття санкцій проти російських олігархів запропонував Михайло Фрідман, запропонувавши націоналізувати свій головний актив в Україні АКБ «Альфа банк» (нині Сенс-Банк). Втім було одне величезне АЛЕ. Актив потребує докапіталізації в один мільярд! дол. Так пропозиція більше схожа на бажання позбутися «хворого» активу, аніж справді допомогти. Адже він не запропонував свій інший актив, яким Альфа-груп володіє через компанію VEON, оператора мобільного зв’язку Київстар. Що знову ж таки було би корисніше для українців та нашої економіки аніж Альфа-банк, що в результаті нападу Росії на Україну суттєво наблизився до банкрутства.

Не виключено, що деякі з менш пов’язаних з путіним осіб і справді щиро бажають допомогти Україні у війні проти окупанта. Втім така допомога якщо й надходить, то здебільшого анонімно без зайвого розголосу. Втім вбачається очевидним, що Міністерству оборони України доцільно було би створити спеціальний фонд допомоги Збройним сипам України від російських олігархів, які наважилися підтримати Україну. За словами голови фракції Слуга народу у Верховній Раді Давида Арахамії, міжнародні партнери нашої країни пропонували створити «фонд покаяння» для російських олігархів, тобто легальну процедуру виходу з-під санкцій шляхом передачі грошей на відбудову України.

«Можливо, вони можуть працювати з бізнесменами, які мають громадянство РФ, але весь бізнес перебуває в інших країнах. Фактично від санкцій страждає не російський бюджет, а, наприклад, британський. Якщо такий бізнесмен готовий віддати на відновлення України певну суму, то я ставлюся до цього толерантно. Якщо мова про бізнесменів, які сплачують податки в Росії й тим самим фінансують війну в Україні, то я проти», – пояснив він.

В Міністерстві оборони України з приводу донатів на ЗСУ ніяких упереджень немає. Виходячи з відповіді на інформаційний запит їм взагалі все одно, хто надаватиме допомогу збройним силам. Адже за твердженням Департаменту фінансів МОУ, питання щодо осіб, які перераховують гроші на оборону не належать до їх компетенції.

Народний депутат, радник голови Офісу Президента України Олександр Качура вважає, що «єдиний «донат» який можуть зробити російські олігархи – це добровільно без додаткових для себе витрат на адвокатів передати майно, яке все-одно буде конфісковане і передане Україні у вигляді репарацій».
«Якщо російські олігархи хочуть допомогти Україні та ЗСУ, то хай краще фінансують протестні рухи для знесення режиму путіна в середині РФ. Ми й без їх кривавих грошей впораємося з перемогою», – зазначив він.

На думку народного депутата України Антона Яценка, Україна не має права мати жодних стосунків, з так званими, російськими олігархами. «Я вважаю, що все їх майно в Україні має бути конфісковане і піти на потреби фронту, на потреби відновлення України і жодних торгів із злочинцями бути не може і ми не повинні показувати усьому цивілізованому світу, що ми торгуємо державою», – зазначив він.

Антон Яценко також додав, що має чітку позицію. «Є агресор і ми повинні звільнити всі кордони в межах 1991 року, росія має заплатити репарації та все майно росіян, яке не лише в Україні, а і за кордоном має бути конфісковане і направлено на потреби України. Тобто мова іде не лише про майно Росії як держави, а так само всіх бізнесменів і росіян, які мають майно за кордоном. Взагалі, на моє переконання, світ має створити залізну завісу для росіян. Вони не мають право отримувати візи, відвідувати весь цивілізований світ, має бути максимально жорстка позиція. Тобто, якщо російський олігарх каже, що давайте я дам гроші Україні, а ви не чіпайте мої активи, я вважаю це політично неправильно і неправильно з точки зору суспільства та тих, хто постраждав або загинув за Україну», – резюмував Яценко.

Він також додав, що «ці, так звані, добровільні внески від російських олігархів – це лише намагання відкупитися від конфіскації майна».

Такі на перший погляд добрі помисли мають зовсім інший підтекст. Особи, що були максимально наближені до російського президента володимира путіна намагаються всіма способами уникнути санкцій на арешту майна з боку України, ЄС та США. І кінцевою метою в цьому серіалі «російський олігарх допомагає Україні» тільки одне – спасіння бізнесу і втеча від санкцій. Фрідман, Локтінов та інші олігархи нагло та лицемірно використовують допомогу на Україні. І ці красиві пожертви Локтінова на ракету заради особистої мети є лише заради ухилитися від європейських санкцій, а не допомогти Україні.

Євген ПУСТОВОЙТ

5 січня 2023 року у Володимирському кафедральному соборі м. Києва Святійший Патріарх Київської Руси-України Філарет звершив чин похорону українського державного діяча, свого часу Голови СБУ, міністра внутрішніх справ України, секретаря РНБОУ, генерала армії України Володимира Радченко.

Попрощатись і провести в останній путь Володимира Івановича прийшли співробітники та ветерани СБУ, ветерани МВС, державні посадовці, науковці, представники громадянського суспільства.

Володимир Іванович Радченко пішов з життя 4 січня. Він очолював спецслужбу двічі: з 1995 по 1998 та з 2001 по 2003 роки, пройшов шлях від лейтенанта до генерала армії та відіграв значну роль у становленні вітчизняних органів безпеки. Усе своє життя він присвятив служінню українському народові та Батьківщині.

Керівництво та весь колектив Служби висловлюють глибокі співчуття рідним і близьким Володимира Івановича. Це велика втрата для України.

Вічна пам’ять…

З політичного погляду корупція в судах є однією з найважливіших ланок системної корупції, яку ми бачимо в Україні. Корумпованість судів дозволяє здійснювати на них політичний вплив і перешкоджати системним змінам в державі.

Громадська організація Народна Рада звернулася до редакції Lenta.ua з проханням проведення розслідування щодо законності перебування на посаді голови суду – судді Подільського районного суду міста Києва Шаховніної Марини Олегівни, яка у 2012 році за указом Віктора Януковича була призначена суддею Подільського райсуду Києва. І хоча її термін повноважень закінчився ще 2017 року, вона не лише продовжила роботу в суді, а й 2021 року стала… головою цього суду.

Нагадаємо, що наші журналісти побували на нинішньому XI Судовому Форумі, де мали можливість поспілкуватися на болючу для громадськості тему з Головою Ради Суддів України – Богданом Моничем, який на запитання про нелегітимного голову Подільського райсуду Шаховніну – відповів:

“На це може вплинути лише Вища Рада правосуддя. Але після нашої з вами розмови, я займуся цим питанням більше, у мене, на жаль, немає таких повноважень. Напевно, варто звернути увагу суддів Вищої Ради правосуддя на це питання”, – впевнено відповів Монич.

Нагадаємо Богдану Монічу про ч.8 п.п.3,6 ст.133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», згідно якої Рада суддів України здійснює контроль за організацією діяльності судів та здійснює контроль за додержанням вимог законодавства щодо врегулювання конфлікту інтересів у діяльності суддів!

З дня нашої розмови минув майже цілий місяць, громадськість працювала над питанням справедливості цієї справи.

Кожному із суддів Подільського райсуду було надіслано листи від Громадської організації “Народна Рада”, де чітко вказано порушення, які вчинили судді, обравши на посаду Шаховніну. Йдеться про статтю 20 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» Порядок обрання суддів на адміністративні посади та звільнення їх з цих посад.

Незважаючи на те, що Вища рада правосуддя та Національна агенція з питань запобігання корупції ще не давала свою оцінку ситуації з обранням головою суду Шаховніною М.О., громадський резонанс у юридичній спільноті вже набула позиції Голови Ради суддів України Моніча Б.С. про незаконність перебування на посаді голови Подільського районного суду м.Києва Шаховніної М.О.

Постає питання: чому у даному випадку Рада суддів України зволікає тривалий час із прийняттям рішення з даного питання, а в інших питаннях проявляє жваву ініціативу!

Продовження перебування на посаді голови суду Шаховніної М.О. посилює негативні наслідки для авторитету судової влади, ставить під сумнів підписані Шаховніною М.О. як головою суду документів, наказів та призводить до значної шкоди державним та громадським інтересам.

Ми вирішили зателефонувати суддям, які обирали пані Шаховніну на посаду, і запитати, як їм вдалося обійти закон, і чи вони отримали листа від громадськості?

Дзвінок було здійснено наступним особам:

Якимець Оксані Ігорівні, Кітову Олександру Васильовичу, Рибалці Юрію Володимировичу, Будзан Лесі Дмитрівні, Гребенюку Володимиру Володимировичу, Лещенко Олені Василівні, Ларіоновій Наталії Миколаївній, Захарчук Світлані Степанівні, Анохіну Андрію Миколайовичу.

Конструктивний діалог не вийшов з жодним із суддів: усі або кидали слухавку, як тільки чули, що телефонують журналісти, або взагалі не піднімали її. Напевно, є що приховувати від громадськості та журналістів, адже не вислухавши питання, одразу класти слухавку – це не менш неввічливо, а тим більше таким людям як суддям.

З джерел редакції стало відомо, що під час проведення зборів суддів щодо обрання Шаховніної М.О. головою Подільського районного суду, вона не повідомила колектив цього суду, про те, що вона не може не те, що бути обраною, а навіть балотуватися на адміністративну посаду у зв’язку з тим, що у неї закінчилися повноваження як судді, що, у свою чергу забороняє бути обраним головою або заступником суду. Також Шаховніна М.О. сама висувала свою кандидатуру і їй вистачило лише 8 голосів для обіймання посади голови Подільського районного суду! Крім того, хто саме голосував за Шаховніну М. О. і при цьому порушив закон редакції, невідомо, оскільки голосування відбувається таємно. Мабуть, це питання до правоохоронних структур!

Отож, з вище вказаного, ми розуміємо, що пан Моніч все-таки має повноваження на такі дії, і все-таки Рада суддів, і ніхто інший повинні виступати ініціатором у даній справі. До речі, відповіді від пана Моніча, що на цей лист, що на попередні, ми не отримали…

А сама пані Шаховніна, що й не дивно, не вийшла на зв’язок та не відповіла на повідомлення наших журналістів.

Висновок тут один, пані Шаховина має або сама піти з посади голови Подільського районного суду міста Києва через незаконність перебування на посаді або її має бути звільнено суддями цього суду за рішенням Ради суддів України та оголошено нові вибори голови Подільського районного суду міста Києва, ініціатором яких стала ГО “Народна Рада”, про що і вказала у листах, надісланих особисто кожному судді цього суду.

Іван Сергієнко

За останніми статистичними даними, до лав Збройних сил України пішли служити 289 представників судової системи.

Про це у своєму блозі повідомив голова Херсонського апеляційного суду Олександр Коровайко.

Водночас, суддя зазначив, що “якщо загуглити вже досить стійкий вислів «змінив мантію на камуфляж», можна побачити нову, навіть трохи незвичну тональність журналістів, коли йдеться про представників суддівської спільноти”.

І йдеться не лише про суддю Верховного Суду Івана Міщенка, про якого багато писали і в українських, і в закордонних виданнях.

Інший представник Верховного Суду — суддя Касаційного адміністративного суду Володимир Бевзенко, який народився й довгий час працював у Херсоні, — теж служить у ЗСУ.

Суддя в кримінальних справах Івано-Франківського апеляційного суду Андрій Малєєв став головним сержантом 102 бригади територіальної оборони, яка нині боронить один із небезпечних напрямків.

Символічно, що суддя Херсонського окружного адміністративного суду Олена Ковбій захищає Батьківщину з позивним Феміда.

“Тобто суспільство чудово бачить, що не можна постійно говорити про перезавантаження судової системи, бо всі судді або погані, або недоброчесні. Адже навіть такий простий, але ефективний маркер «свій — чужий», який я вже згадував, тепер теж працює на відновлення довіри до суддів, а значить, і на сприйняття судової системи як такої. Саме тому проведення судової реформи (яка, на моє глибоке переконання, має проводитися виключно у співпраці та взаємодії із суддями, яких теж треба «чути»), тепер має новий емоційно-ментальний посил”, – підсумовує О.Коровайко.

Не менш важливо, що судді не тільки захищають Україну зі зброєю в руках, але й продовжують виконувати свої професійні обов’язки в умовах війни. Так би мовити, підтримують внутрішній периметр обороноздатності держави.