Категорія: Політика та право

Порошенко вважає цілком виправданим рішення ввести біометричний контроль для громадян, які становлять ризики для України в умовах російської агресії. Як повідомляє прес-служба глави держави, про це Порошенко заявив сьогодні в коментарі журналістам у Харкові. «Найближчими годинами має бути оприлюднено рішення РНБОУ, яким передбачається, що починаючи з 1 січня 2018 року перетин кордону з країн, які становлять ризики для України, має бути здійснений за біометричними паспортами. Або в тих, у кого їх немає, мають бути зафіксовані біометричні дані на кордоні», – повідомив президент. За його словами, перелік відповідних країн затверджується Кабінетом Міністрів України.

«Це не означає, що буде заборона, але під час перетину кордону пункти пропуску мають бути оснащені відповідним обладнанням і буде забезпечення фіксація цих біометричних даних», – підкреслив глава держави. За словами президента, процедура буде проходити в три етапи. Перший – людина може подати попереднє повідомлення про те, що вона збирається в Україну і перетнути кордон, відповідно – база даних і прикордонники будуть до цього готові. Другий – безпосередня фіксація даних на кордоні, біометричного паспорта, або біометричних даних, і третій – фіксація людини в місці, де вона планує перебувати. Читайте також Турчинов назвав причини запровадження біометричного контролю для іноземців «Вважаю, що це практика, яка розповсюджена, в умовах, коли країна є об’єктом військової агресії з боку РФ, ця практика є цілком виправданою», – зауважив глава держави. Порошенко також додав, що «це дасть змогу повноцінно запрацювати єдиній національній системі біометричної верифікації та ідентифікації громадян України, іноземців та осіб без громадянства». Президент підкреслив, що у реалізації цього комплексу заходів важлива роль відводиться Центрам надання адмінпослуг. Для цього буде здійснене розширення потужностей існуючих Центрів і будівництво нових, в першу чергу поблизу місць розташування контрольних пунктів в’їзду-виїзду. Також під час відкриття нового Центру надання адміністративних послуг в Харкові президент підкреслив: «Більше ніхто не підробить український паспорт. І нашими рішучими зусиллями ми зробимо кроки по підвищенню рівня безпеки нашої держави».

Як повідомляв УНІАН, 10 липня Порошенко заявив, що Україна запровадить біометричний контроль на кордоні для усіх іноземців. «Україна запровадить біометричний контроль для громадян інших держав, які перетинають український кордон. Про це говорили на засіданні РНБО. Такий крок значно посилить можливості для боротьби з терроризмом», – заявив він. У свою чергу секретар Ради національної безпеки та оборони України Олександр Турчинов за результатами засідання РНБО заявив, що Україна створить технічну інфраструктуру на всіх пунктах пропуску через держкордон для запровадження біометричного контролю до початку 2018 року.

Ще у травні 2016 року «Юрліга» проводила опитування «Адвокатська етика і соцмережі: чи потрібно врегулювати питання?», за результатами якого журналісти дійшли висновку, що так, в певній мірі, дійсно потрібно. І тоді, і власне дотепер, основний меседж з цього питання звучить так: за всієї зручності такої форми спілкування, в тому числі і на професійні теми, Фейсбук дозволяє зловживати віртуальністю, тому що вона не тягне за собою реальної відповідальності. Іншими словами, іноді з ФБ-постів виходить ідеальний інструментарій для цькування, заподіяння шкоди професійній і діловій репутації, некоректні звинувачення і маніпуляції.

Разом з тим, ситуація й сьогодні анітрохи не змінилась.

Ось що з цього приводу каже адвокат Олексій Шевчук: “Тільки за останні декілька днів особисто я три чи чотири рази зіткнувся в соціальних мережах з юристами, які у відкриту принижували честь і гідність всієї адвокатури в цілому, виставляючи адвокатів то наркоманами, то блазнями. І завжди в подібних випадках доводиться запитувати: а ви точно адвокат такий-то? А це ваш офіційний акаунт? Тобто адвоката ніяк не можна ідентифікувати. Він може бути Норою, Нюрою, Няшею, але в ЄРАУ відомостей про таких адвокатів немає, а значить – і немає навіть мінімального порушення Правил адвокатської етики. Звичайно, можна згадати про те, що сам дух Правил передбачає те, що в публічній площині адвокат не може виходити за рамки закону і корпоративного етичного кодексу. Стаття 12 прямо говорить про те, що всією своєю діяльністю адвокат повинен стверджувати повагу до професії, її сутності і громадського призначення, сприяти повазі професії в суспільстві. Й за цим принципом адвоката можна притягти до відповідальності навіть за його неетичні вислови у ФБ-сторінці. Лише одне питання: як довести, що це – той самий адвокат?”.

Справа в тому, що нині будь-яка стороння особа може створити сторінку й назвати її будь-яким вигаданим іменем – від фантастичного кіногероя до президента держави. Аналогічно, можливе створення фейкової сторінки з П. І. Б. справжнього адвоката, адвокатського бюро чи об’єднання. Тому цілком можлива ситуація, коли на таких (не підтверджених) сторінках сторонніми особами (а можливо, і самими адвокатами) без будь-якої відповідальності публікуються повідомлення, які ображають честь, гідність та ділову репутацію адвокатів, адвокатську професію та статус адвоката в цілому. Така ситуація надає можливість зазначеним особам самоутверджуватись, рекламувати себе та створювати антирекламу іншим адвокатам за рахунок недобросовісної конкуренції та «чорного піару». Само собою, такі дії є грубим порушенням правил адвокатської етики.

Що робити? На думку адвоката Шевчука, “майже нічого – лишень додати до ЄРАУ ще 1 графу до профайлу кожного адвоката щодо його особистої (персональної) сторінки у соціальних мережах. Тим більше, що це цілком корелюється зі статтею 17 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», якою встановлено обов’язок Ради адвокатів України забезпечити ведення Єдиного реєстру адвокатів України. А до ЄРАУ, своєю чергою, вноситься інформація щодо засобів зв’язку з адвокатом, а також інші відомості, передбачені цим Законом. Звичайно, що інтернет-комунікація ще не є настільки ж популярною, як GSM-зв’язок чи e-mail. Але згадайте, що все частіше ви відправляєте файли (не лише фото, а й презентації та листи) не через електронну пошту, а на акаунт ФБ. Та й месенджери у соціальних медіа стають все більш потужними, це вже не кажучи про додаткові можливості, коли ви не тільки відправили щось, але й бачите, що ваше повідомлення «Переглянуте». Внесення додаткових відомостей до ЄРАУ не потребуватиме жодних витрат, однак це гарантовано надасть можливість потенційним клієнтам чітко ідентифікувати користувачів відповідних сторінок у соціальних мережах як адвокатів, які надають відповідні послуги. А самі адвокати будуть поважати один одного, незалежно від того, де і як вони спілкуються”.

Іван Правдін, “Вектор ньюз”

Святослав Вакарчук, лідер рок-групи “Океан Ельзи”, композитор, громадський діяч, розповів про необхідність впровадження якісних механізмів “соціальних ліфтів” з метою залучити молодих лідерів на вітчизняну політичну арену.

Останнім часом тема децентралізації встигла набити оскомину, але, як мені здається, через те, що ми починаємо обговорювати децентралізацію, не розуміючи повною мірою, що значить це поняття. Мене на питання децентралізації наштовхнули роздуми щодо якості та кількості українських політичних еліт.

Я часто думаю: чому за останні двадцять п’ять років у нас сформувалася така мала лава запасних і чому політиків, яких ми бачимо на центральних каналах, на ток-шоу, та і загалом українських політичних еліт, людей, що пропонують себе в якості кандидатів у вище керівництво чи команду вищого керівництва, так мало? Чому на екранах щораз з’являються ті ж самі люди, які просто переходять з однієї партії в іншу, з однієї епохи в іншу? Чому не відбувається активної зміни еліт?

Однією з причин такого явища є те, що в Україні відсутні соціальні ліфти для молодих політиків. А відсутність соціальних ліфтів пов’язано з тим, що єдине місце в Україні, де політик може себе проявити, це, власне, Київ та центральна влада. У більшості цивілізованих країн, держав з розвиненою демократією, усе відбувається інакше. Там політик спочатку показує себе, як молодий активіст у місцевому осередку, потім стає депутатом чи представником свого електорату в селі, місті, чи районі. Після цього він може стати мером чи лідером партійного осередку, і лише потім переходить до столиці. Чому цього не відбувається у нас? Однією з причин є те, що місцева влада у нас ні на що не впливає і ні за що, за великим рахунком, не відповідає. Вона є повністю залежною від Києва.

Незалежні та ініціативні органи влади – система, що існує в Європі – у Німеччині, Італії та інших країнах. Якщо ти не можеш якісно проявити себе на місцевому рівні, значить, ти не можеш претендувати на керівництво державою. А у нас місцеве керівництво, навіть якщо і робить щось позитивне для своїх виборців та свого регіону, то виключно через домовленості зі столицею. Від цієї практики потрібно відходити.

Якщо ти не можеш якісно проявити себе на місцевому рівні, значить, ти не можеш претендувати на керівництво державою
Місцеве керівництво повинне самостійно займатися питаннями на зразок ремонту доріг та інших внутрішніх питань, яким Київ не здатен приділити достатньої уваги, керувати податками та мати можливість формувати місцевий бюджет. Сьогодні у нас практикується рівняння на центр, яке розповсюджується абсолютно на усі рівні.

Вміння домовлятися, яке стає критерієм успішності місцевого чиновника, не сприяє ані ініціативності, ані появі молодих лідерів. А для того, щоб такі лідери з’явилися, потрібно, щоб на місцевому рівні була законодавча можливість приймати реальні рішення. Треба віддати на місця більшу частину бюджету, потрібно віддавати містам, селам і селищам право вирішувати, чи будувати дороги і як їх будувати. В іншому випадку виникає ситуація, коли на місце одних політиків приходять інші, але ані влада, ані еліти не змінюються.

Центральна влада боїться віддавати повноваження на місця. Причому дуже часто цей страх прикривають словами про цілісність та благо держави. Я б хотів, щоб ми не підміняли поняття і узгодили, що собою являє децентралізація. Я не вважаю, що держава має право віддавати на місця питання, що не належать до компетенції місцевих рад: формування монетарної політики, зовнішньої політики, політичних союзів та курсу держави, питання армії. Це сфера компетенції центральної влади, адже передача таких повноважень на місця може збільшити загрозу сепаратизму, особливо в тій ситуації, у якій зараз опинилася Україна.

Але інші речі – бюджет, внутрішні питання, соціальна політика – мають бути передані на місця. Треба дозволяти місцевим радам будувати різні моделі управління, давати можливість молодим політикам проявити себе. Тоді багато хто з активісті стане з часом політиками, і вони нарешті зможуть створити лаву запасних, якої так не вистачає Україні. У нас нарешті з’явиться конкуренція між політичними лідерами. З’явиться більший вибір поміж людей, які будуть йти у центральну владу.

Справа не в тому, що у нас політики не переходять з місцевого на центральний рівень. Переходять, все правильно. Тільки, якщо у Англії чи Франції політик має показати ефективність та лідерські якості, у нас він повинен мати зв’язки і вміти домовлятися з центральним керівництвом. Для просування у нас і в Європі потрібні принципово різні якості.

Місцеві лідери повинні бути незалежними, самостійними, мати можливість діяти. Державі мають лишитися зовнішня політика та безпека, без сумніви. Усе решта має відійти місцевій владі.

Ця реформа децентралізації є неповною, оскільки не пропонує достатньо якісних змін, які б передали реальну владу на місця. Саме зараз центральне керівництво – президент, парламент та Кабінет міністрів – мають зрозуміти, що час віддати на місця реальні повноваження. Інакше, чим більше рішень і повноважень буде зав’язано на Київ, тим вище шанс припуститися помилки, що стане згубною для країни.

Щоб домогтися реальних змін на краще, керівництву країни потрібно вміти жертвувати. Власною кар’єрою і добробутом, владою і повноваженнями. Заради чого? Заради людей. І заради пам’ятника в майбутньому.