Попри усю критику, яка останнім часом лунає ледве не з кожної праски, Ірина Венедіктова – одна з небагатьох генеральних прокурорів, яка за шість з половиною років війни зрозуміла важливість прокурорського нагляду у військовій сфері.
Не тільки зрозуміла, але й чимало зробила для нівелювання шкоди, що була завдана цій ділянці прокурорської роботи її попередниками та недолугими особами, які гордо йменували себе «головними військовими прокурорами». А насправді – показали себе повними профанами в організації прокурорської роботи у військовій та оборонній сфері. Могли хіба зарозуміло говорити та тихенько вирішувати шкурні питання.
Проте, не усі болючі проблеми ще вирішені.
З виступу генерального прокурора, присвяченому роботі спецпрокуратур у військовій та оборонній сфері, привернули увагу дуже тривожні цифри: небойові втрати українських військ за 7 місяців – 979 осіб: 276 осіб загинули, з них 44 смерті настало у зоні проведення ООС, та 703 отримали поранення або тілесні ушкодження.
В той же час у результаті бойових дій на Донбасі загинув 21 військовослужбовець та 199 отримали поранення.
Причин небойових втрат багато і вирішувати їх потрібно комплексно. Чимало тут залежить від військового командування, але чимало і від правоохоронних органів.
Хотілось би вкотре привернути увагу на деякі недолугі результати не до кінця продуманих реформ законодавства щодо функцій і повноважень прокуратури.
У даний час склалась ситуація, що в Україні фактично ліквідована щука, яка не давала карасям, себто – військовому командуванню, дрімати. Допоки прокуратуру не було законодавчо позбавлено права проводити у військових частинах перевірки дотримання вимог Статутів, військові прокурори старанно виявляли ті же «позастатутні взаємовідносини» і притягали винних до кримінальної відповідальності.
Це був самий ефективний метод боротьби з «нестатутними», які досить часто приховувались командуванням. За приховування прокурорами притягались до відповідальності і самі командири.
Прокурори проводили перевірки доведення до військових встановлених норм довольства – продовольчого, речового, грошового, медичного та інших. А за результатами виявляли і притягали до відповідальності крадіїв, постачальників неякісного продовольства і майна.
Ті же прокурори проводили перевірки дотримання вимог Статутів щодо поводження із зброєю і боєприпасами. За виявлені порушення ставилось питання про відповідальність військових посадових осіб в разі недбальства, яке могло призвести до порушень правил поводження із зброєю і боєприпасами та загибелі військовослужбовців.
Це усе охоплювалось назвою – загальний нагляд прокуратури. Такого права органи прокуратури позбавлені. Час показав, що це було помилковим рішенням. Його потрібно було залишити хоча би для державних і бюджетних установ, в тому числі і у військових формуваннях.
Із ліквідацією прокурорського нагляду і прокурорських перевірок діяльності військових посадових осіб це питання, начебто, мали б контролювати інші державні структури. Але, на жаль, військова служба правопорядку, яка за назвою мала би усіх порушників військового правопорядку рвати на шматки, щось не дуже квапиться.
По-перше, навкруги усі свої, підпорядковані одному і тому ж керівнику. Відтак, не завжди є бажання виявляти порушення…
По друге, щоб виявляти ті же «нестатутні», треба володіти методиками їх виявлення. Це досить складно, особливо в умовах кругової поруки у військових колективах, а зачасу й відвертого опору командування. Такими методиками володіли у військовій прокуратурі, а офіцерів військової служби правопорядку ніхто цьому не вчить.
Одне зі слабких місць – вкрай поверхове розслідування обставин самогубств військовослужбовців. Досить часто самогубство буває наслідком тих самих «нестатутних» взаємовідносин, так званої дідівщини. А іноді під самогубствоа маскуються випадки вбивства. Про таки випадки багато вже писалось.
Ось свіжий приклад. У районі Станиці-Луганської було виявлено тіло загиблого військовослужбовця, ніби то, по перших доповідях командування, самогубця. Добре, що військові прокурори Луганського гарнізону не стали перекидати розслідування на поліцію, як це часто робилось раніше, а особисто виїхали на місце події. Результатом стало виявлення вбивства військовослужбовця іншим, яке намагались замаскувати під самогубство.
Такі випадки, на жаль, не поодинокі. Більше трьох років громадськість і фахівці військової юстиції закликали керівництво генпрокуратури звернути увагу на цю проблему. Але лише у 2020 році, на сьомому році війни, було прийняте рішення про створення у складі Спеціалізованій прокуратурі об’єднаних сил відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням у кримінальних провадженнях з питань розслідування причин смертей військовослужбовців у небойовій обстановці.
Краще пізно, ніж ніколи.
А також недостатньої уваги керівництва держави до питання створення повноцінної і ефективної системи військової юстиції. Хоча Володимир Зеленський обіцяв, “налагодження ефективного функціонування військової юстиції” буде одним із пріоритетів його роботи.
Анатолій Маркевич,
спеціально для “Резонансу“