Коли світові лідери зібралися в Нью-Йорку на Генеральну асамблею ООН, президент Франції Еммануель Макрон використовує ізраїльсько-палестинський конфлікт, щоб стверджувати глобальне лідерство та позиціонувати себе як противагу президенту Дональду Трампу, згідно з критиками.
Макрон поновив свій заклик до визнання палестинської держави та запропонував багатонаціональні сили, які замінять Ізраїльські оборонні сили (IDF) “на наступний день” після війни в Газі, як повідомляє The Times of Israel.
Генеральна асамблея ООН слугує платформою для Макрона, щоб представити Францію як альтернативну силу. Жан-Луп Саман, старший науковий співробітник Інституту Близького Сходу Національного університету Сінгапуру, зазначив: “Політика Макрона щодо ізраїльсько-палестинського конфлікту відображає його ширші амбіції в зовнішній політиці Франції, а саме ідею, що країна, як середня європейська сила, може запропонувати альтернативу конкуренції між США та Китаєм.” Саман додав, що Макрон вважає, що його прагнення до палестинської держави підвищить французьку довіру в арабському світі та так званому “Глобальному Півдні”.
В інтерв’ю, яке транслювалося на ізраїльському каналі 12, Макрон заявив: “Ми повинні визнати законне право палестинського народу на державу.” Він підкреслив, що відсутність політичної перспективи залишить палестинців вразливими для тих, хто виступає за безпековий, агресивний підхід. Макрон також розкритикував наземну операцію Ізраїлю в Газі, назвавши її “абсолютно неприйнятною” і “величезною помилкою”.
Ці зауваження викликали обурення як в Ізраїлі, так і в Сполучених Штатах, які стверджують, що визнання палестинської держави підштовхне екстремістів і винагородить ХАМАС, групу, відповідальну за масове вбивство 7 жовтня 2023 року.
Незважаючи на це, Макрон наполягає на тому, що визнання є необхідним для відновлення давно заблокованого рішення про дві держави. Наразі більше 145 країн визнають Палестину, і європейські союзники, включаючи Великобританію, Канаду, Австралію, Португалію, Мальту, Бельгію та Люксембург, очікується, що підуть за прикладом Франції в найближчі дні.
Аналітики застерігають, що досвід Макрона викликає занепокоєння. Річард Голдберг, старший радник Фонду захисту демократій, зазначив: “Якщо ви хочете знати, як миротворці під егідою ООН взаємодіють з терористичними групами в регіоні, у нас є 20-річне дослідження в UNIFIL, яке скоріше дозволило, ніж завадило Хезболлі вирости в масивну військову загрозу.” Голдберг додав, що хоча Макрон під впливом своєї внутрішньої політичної ситуації та великої мусульманської громади у Франції, він історично не зміг забезпечити поліпшення безпеки, які були досягнуті лише під тиском США та військовими діями Ізраїлю.
У дні, що передували ініціативі Макрона, Трамп зустрівся з колишнім прем’єр-міністром Великобританії Тоні Блером і Джаредом Кушнером, щоб обговорити майбутнє Газу, і заплановано, що він зустрінеться з арабськими лідерами щодо “наступного дня”, згідно з джерелами. Цей тайминг викликав спекуляції, що Макрон намагається перевершити Трампа та заявити про себе як про державного діяча.
Голдберг зауважив: “Він може сприймати себе таким чином, але я не думаю, що багато хто у Вашингтоні витрачає багато часу на роздуми про нього.”
Енн Байефскі, директор Інституту прав людини та Голокосту Тouro, охарактеризувала дії Макрона як “явний захоплення влади”, стверджуючи: “Факт полягає в тому, що потенційний імператор Макрон голий.”
Лідер Палестини Махмуд Аббас висловив можливу готовність провести вибори та відмовитися від диктатури і терору, але деякі спостерігачі вважають це ненадійним. Саман зазначив, що питання зовнішньої політики не є головним у поточному політичному ландшафті Франції, який в основному зосереджений на необхідності зменшити фіскальний дефіцит. Він припустив, що ініціатива президента Макрона щодо Палестини може більше відповідати його особистим амбіціям щодо спадщини, оскільки він планує залишити посаду у 2027 році.
Запропоноване створення сили в Газі, подібної до Тимчасової місії ООН в Лівані (UNIFIL), вимагатиме французьких ресурсів і, як очікується, зустріне опір у французькому парламенті з боку як крайньої лівиці, так і крайньої правиці. Крім того, без підтримки з боку Сполучених Штатів, згоди з боку Ізраїлю або внутрішнього консенсусу у Франції, ініціатива може зіткнутися з серйозними викликами перед її реалізацією.