Президент Дональд Трамп привів американську демократію до критичного моменту. Однак демократам радять не пом’якшувати свої позиції, щоб протидіяти його впливу.
Ця позиція популярна серед прогресистів, незважаючи на внутрішню напругу, яку вона створює.
Езра Кляйн, колумніст New York Times і співзасновник Vox, стверджував минулого тижня, що багато хто, хто стурбований Трампом, не приймає необхідні стратегічні та політичні рішення, які могли б допомогти їм перемогти, навіть якщо ці рішення особисто незручні.
Перспектива Кляйна підкреслює компроміси між політичною доцільністю та ідеологічною чистотою. Ігнорування громадської думки збільшує ризик виборчої поразки. Якщо програш наступних двох федеральних виборів може загрожувати демократії, тоді здійснення ідеологічного стримування може бути розумним вибором.
Щоб запобігти подальшій консолідації влади Трампа над судовою системою, демократам потрібно буде забезпечити більшість у Сенаті наступного року. Досягнення цієї мети, ймовірно, вимагатиме перемоги на виборах в штатах Північна Кароліна, Огайо та Айова — штатах, які підтримували Трампа на останніх трьох виборах, причому останні два зробили це з двозначним відривом у 2024 році. Зробити Демократичну партію більш привабливою в цих регіонах може вимагати прийняття більш консервативних позицій.
Прогресисти мають різні відповіді на цей аргумент, причому найтонші з них надходять від політичних науковців Джейка Грамбаха та Адама Боніки. Вони стверджують, що опір республіканському авторитаризму не суперечить демократичній поміркованості, оскільки поміркованість не надає значних політичних переваг.
Грамбах і Боніка представили цей аргумент у серії статей і доповідей, з найбільш помітним внеском у пості на Substack під назвою “Чи роблять помірковані краще?” У цій статті вони висувають два основні твердження:
1. Спостережувана кореляція між поміркованістю та виборчим успіхом у гонках до Палати представників є результатом упереджених методологій. Коли структурні фактори враховуються належним чином, помірковані кандидати не перевершили прогресивних у 2024 році.
2. Кореляція не означає причинності. Розвинені статистичні методи показують, що причинний вплив поміркованості на частку голосів демократичних кандидатів у Палату представників є або мінімальним, або відсутнім.
Інші аналітики політичних даних оскаржили твердження Боніки та Грамбаха. Статистик Нейт Сілвер стверджує, що вони покладаються на ненадійний показник ідеології кандидатів і недооцінюють переваги поміркованості. Опитувачка Лакіша Джейн стверджує, що вони ігнорують кореляцію між поміркованістю та виборчим успіхом, не враховуючи широко визнаний принцип у політичній науці.
Методологічні суперечки між цими аналітиками є складними. Однак важливо зазначити, що навіть якщо емпіричні результати Боніки та Грамбаха є точними, вони не підтверджують їхні твердження.
Зокрема, Грамбах і Боніка припускають, що демократи мають мало вигоди від пом’якшення своїх позицій на національному рівні. Однак їхні результати не підтверджують це твердження, а їхні теоретичні аргументи ставлять під сумнів його правдивість.
Боніка і Грамбах пропонують теорію, яка пояснює, чому поміркованість більше не може бути вигідною у гонках до Палати представників. Вони стверджують, що десятиліття тому, коли “вся політика була місцевою”, поміркованість кандидата, ймовірно, пропонувала значні переваги. Однак у нинішньому політичному кліматі вибори більше підлягають впливу національних тенденцій, харизми кандидатів і антисистемної достовірності — факторів, які важко відтворити політичним консультантам і академікам.
Вибірковий попит Грамбаха і Боніки на строгість заслуговує на увагу. Вони стверджують, що кореляція не є рівнозначною причинності, що означає, що навіть якщо помірковані перевершили прогресивних у гонках до Палати представників, це не обов’язково вказує на те, що центристські позиції є вигідними. Вони стверджують, що помірковані кандидати можуть мати інші переваги, не пов’язані з їхньою ідеологією, що вимагає складних статистичних аналізів для визначення переваг поміркованості.
Проте вони також стверджують, що “антисистемна достовірність” є рушійною силою виборчого успіху в епоху Трампа, не наводячи доказів того, що така достовірність корелює з кращими результатами.
Незважаючи на цю непослідовність, теорія Грамбаха і Боніки про те, що політика стала більш націоналізованою за останні три десятиліття, є дійсною. Зростання кабельних і інтернет-ЗМІ зменшило вплив місцевих газет і телевізійних станцій.
В результаті виборці тепер розглядають гонки до Палати представників через призму національної політики, зменшуючи переваги поміркованості для кандидатів нижчого рівня. Місцеві газети можуть зосереджуватися на демократичному кандидатові в конгрес від округу та їхніх унікальних політичних позиціях, тоді як національні ЗМІ часто підкреслюють загальний бренд Демократичної партії, сформований її керівництвом і видатними членами.
В результаті демократи нижчого рівня можуть мати труднощі з тим, щоб відрізнити себе від своєї партії. Вони можуть приймати популярні позиції у своїх округах, але виборці можуть не визнати або не пріоритетизувати ці позиції над своїми загальними уявленнями про демократів.
Цілком ймовірно, що кандидати до Палати представників і Сенату мають менше вигоди від поміркованості сьогодні, ніж у минулому. Теоретично, навіть можливо, що переваги поміркованості для кандидатів нижчого рівня зменшилися, як стверджують Боніка і Грамбах.
Однак навіть якщо їхнє твердження вірне, їхній висновок — що поміркованість не принесе вигоди демократам на національному рівні — не випливає логічно.
Дебати про те, чи виграють демократи від пом’якшення своїх позицій, в основному стосуються національної політики. Ключове питання полягає в тому, чи виграла б партія більше виборів, якщо її конгресне керівництво або кандидат у президенти 2028 року прийняли б більш центристські позиції з критичних питань.
Політичні науковці часто аналізують вплив кандидатів до Палати представників на базі рядових членів, що зрозуміло, враховуючи частоту виборів до Палати та різноманітність демократичних кандидатів. Це генерує достатньо даних для встановлення статистично значущих зв’язків між ідеологією та результатами.
У той же час, з часів Другої світової війни відбулося лише 20 президентських виборів, що ускладнює отримання надійних статистичних аналізів з історичних тенденцій. Тому вивчення результатів виборів до Палати представників може бути найкращим способом емпірично перевірити теорії виборності.
Проте ці результати мають обмеження.
Національна політична партія, яка приймає більш поміркований порядок денний, суттєво відрізняється від окремого кандидата до Палати представників, який робить те ж саме. Немає причин вважати, що політичні наслідки першого будуть відображати наслідки другого.
Навпаки, теорія Боніки і Грамбаха свідчить про те, що поміркованість мала значні переваги у гонках до Палати представників, коли “вся політика була місцевою”, що вказує на те, що переваги поміркованості можуть корелювати з увагою виборців. Чим більш помітні гетеродоксні позиції кандидата для виборців, тим більше ймовірно, що їх винагородять за це. Таким чином, президентська поміркованість може мати більш значний вплив, ніж поміркованість нижчого рівня, враховуючи, що виборці більше орієнтуються на національні партійні бренди, ніж на позиції кандидатів до Палати представників.
Попередні дослідження Боніки підтримують це міркування, вказуючи на те, що центристи мали більшу перевагу над прогресистами у президентських гонках у порівнянні з гонками до Палати представників.
Отже, навіть якщо Грамбах і Боніка праві в тому, що поміркованість нижчого рівня більше не приносить вигоди, це не обов’язково спростовує аргументи на користь ідеологічного стримування. Якщо демократичні кандидати в червоних і фіолетових районах більше не можуть проєктувати чіткі ідеологічні ідентичності, може бути ще важливішим для партії пом’якшити свої національні позиції.
Ще одна причина, чому висновки Грамбаха і Боніки не вирішують дебати про ефективність поміркованості, полягає в тому, що вони вимірюють переваги бути більш “поміркованими” в цілому, а не переваги прийняття центристських позицій з конкретних питань.
Коли демократи обговорюють поміркованість, вони зазвичай зосереджуються на останньому. Багато прогресистів проти будь-якого правого зсуву в політиці, тоді як коментатори центристського лівого спектра стверджують, що партія виграла б, прийнявши більш консервативні позиції з конкретних питань, де демократи в даний час розходяться з настроями виборців.
Методи Боніки і Грамбаха не можуть спростувати останню перспективу, оскільки вони змішують два різні питання:
1. Чи виграють партії, приймаючи більш популярні політики з важливих питань, навіть якщо це відштовхує деякі інтереси в їхній коаліції?
2. Чи показують кандидати з більш поміркованими позиціями кращі результати, ніж ті, хто має більш прогресивні погляди?
Ці питання можуть давати різні відповіді. За деякими питаннями прогресивні позиції можуть бути популярнішими, ніж помірковані. Наприклад, виборці переважно підтримують пропозицію конгресмена Олександрії Окасіо-Кортес обмежити процентні ставки за кредитними картками. Помірковані кандидати до Палати представників можуть виграти від консервативних позицій з питань, таких як імміграція та злочинність, в той час як вони можуть втратити голоси за надмірну центристську позицію з економічних питань. Таким чином, можливо, що помірковані демократи можуть показувати гірші результати в порівнянні з прогресистами, в той час як Демократична партія отримує голоси, приймаючи праві політики з питань поліції та імміграційного контролю.
Це не стверджує, що будь-який з цих сценаріїв є обов’язково правдивим, а скоріше, що вони логічно можливі. В принципі, прийняття популярних позицій — чи то прогресивних, чи то центристських — може бути політично вигідним, навіть якщо загалом утримання більш поміркованих позицій не є.
Докази свідчать про те, що узгодження політики з уподобаннями виборців залишається політично вигідним, навіть у сучасному інформаційному середовищі. Нещодавнє дослідження показало, що виборці стали на 14 відсоткових пунктів більш схильними підтримувати кандидата в конгрес після того, як дізналися, що вони погоджуються з певним питанням.
На завершення, важливо, щоб демократи підходили до сучасного політичного ландшафту з обережним розумінням компромісів. Тривога щодо авторитаризму Трампа може співіснувати з опозицією до демократичної поміркованості. Дехто може вважати, що значна рецесія може повернути демократів до влади, незалежно від їхніх позицій. У такому сценарії максимально прогресивна Демократична партія може бути переважною над більш популярною, оскільки метою буде зібрати більшість справжніх прихильників, готових реалізувати необхідні реформи.
Проте в цей нестабільний момент демократи не повинні недооцінювати ризики, пов’язані з ідеологічною жорсткістю. Хоча Грамбах і Боніка стверджують, що небезпеки уникнення всіх форм поміркованості можуть бути мінімальними, їхня робота не доводить цього остаточно, і демократи не повинні діяти, виходячи з припущення, що це так.
Залишити відповідь