У відповідь на вбивство української біженки Ірини Заруцької на легкорейковому поїзді в Шарлотті, Північна Кароліна, законодавчий орган штату запропонував законопроект, спрямований на посилення регулювання застави для насильників. Ця ініціатива отримала підтримку експертів з питань злочинності.
Рафаель Мангуал, науковий співробітник Манхеттенського інституту та член Ради з кримінального правосуддя, прокоментував законодавчу реакцію, заявивши: “Коли йдеться про відповідь на справу, як вбивство Ірини Заруцької в Північній Кароліні, я думаю, що перш за все ви хочете бачити, що законодавці реагують на проблеми державної політики, які були виявлені такими справами.”
Мангуал висловив вдячність законодавчому органу Північної Кароліни за їхню чуйність у цьому питанні.
Законопроект Північної Кароліни, відомий як “Закон Ірини”, розширює визначення “насильницького злочину”, щоб охопити будь-який злочин, де напад або загроза фізичного насильства є ключовим елементом. Законопроект встановлює суворі рекомендації щодо застави для осіб з попередніми судимостями за насильницькі злочини, а також для вперше затриманих.
Крім того, законодавство повністю скасовує заставу без готівки і надає поліції та суддям більше дискреційних повноважень для примусового затримання осіб, підозрюваних у наявності психічних проблем і насильницьких схильностей.
Мангуал зазначив: “Тепер буде презумпція затримання для принаймні деяких правопорушників, які звинувачуються у певних злочинах. Це добре.” Ця “презумпція затримання” означає, що підозрювані будуть утримуватися під вартою до суду, а не звільнятися під заставу.
Мангуал запропонував, щоб презумпція затримання поширювалася не лише на категорію злочину, але й на характер кримінальної історії правопорушника. Він виступив за те, щоб особи на умовному звільненні або під наглядом, або ті, у кого є невирішені справи, підпадали під цю презумпцію, особливо ті, хто має кілька попередніх злочинів.
Заруцька була 23 роки, коли її смертельно поранив 22 серпня Декарлос Браун, бездомний чоловік з насильницькою кримінальною історією, яка включає злочинні вироки та 14 попередніх зустрічей з правоохоронними органами. Брауна звинуватили у вбивстві першого ступеня.
Мангуал підкреслив, що впровадження більш суворих політик застави для рецидивістів і полегшення примусових затримань є важливими кроками вперед. Однак він також зазначив, що Північна Кароліна та інші штати потребують додаткових можливостей для утримання ув’язнених, щоб ці політики були ефективними.
Він заявив: “Що нам потрібно зробити, так це переконатися, що наші системи кримінального правосуддя правильно налаштовані для виявлення цих осіб, і що механізми та системи готові забрати цих осіб з вулиць і утримувати їх там, щоб ми всі могли насолоджуватися безпекою, яка виникає з їхньої відсутності в ввічливому суспільстві.”
Розмірковуючи про минулі політики ув’язнення з 1990-х і 2000-х років, Мангуал зазначив, що Сполучені Штати раніше успішно утримували насильників з вулиць. Він розкритикував лівих активістів за відсутність “політичної волі” відновити порядок.
Мангуал зауважив: “Причина, чому ми більше не робимо це так добре, полягає в тому, що ми дійшли до місця, де дозволили класу активістів переконати політиків, що створення цих систем, і те, що позиція цих систем є настільки агресивною, становить проблему масового ув’язнення, [яка] живила свого роду, знаєте, репресивний режим.”
Він згадав, що брав участь у дебатах з аболіціоністами в’язниць у юридичній школі Каліфорнійського університету в Берклі, заявивши: “Мій висновок з цього досвіду полягав у тому, що корінь цього не обов’язково в бажанні бачити зростання злочинності, але насправді корінь цього — це дуже, майже незбагненний рівень зарозумілості.”
Мангуал розкритикував переконання деяких активістів, що злочин є переважно наслідком соціально-економічних факторів, стверджуючи, що кожне суспільство протягом історії стикалося з нерівністю та бідністю. Він висловив думку, що хоча він не вважає противників жорстких заходів проти злочинності злими, він вважає, що вони відірвані від реальності.
Він підсумував: “Це люди, які, так би мовити, укріплені в академічній вежі зі слонової кістки, де їм постійно говорять, що вони найрозумніші люди у світі. І тому вони відкидають рішення, які вважають несучасними або простими чи грубими, на користь цих уявних і теоретичних рішень, які, чесно кажучи, ніколи не спрацюють.”
Залишити відповідь