Східне крило Білого дому було знесено в рамках проекту, ініційованого президентом Дональдом Трампом. Це знесення має на меті звільнити місце для нового бального залу площею 90 000 квадратних футів, призначеного для прийому іноземних високопосадовців і розміщення 999 гостей. Вартість проекту оцінюється в 350 мільйонів доларів, і, за повідомленнями, його фінансують приватні донори.
Зображення знесення викликали широкий спектр емоцій серед громадськості — від жаху до святкування — і підняли питання про наслідки цього нового розвитку для американських громадян.
Деббі Міллман, дизайнер і викладач у Школі візуальних мистецтв у Нью-Йорку, прокоментувала ситуацію, зазначивши, що хоча деякі можуть сприймати зміни як символ процвітання, ця точка зору не відображає реальність більшості американців. Вона підкреслила, що Білий дім має бути “домом народу”, а не особистою резиденцією для однієї особи.
Міллман обговорила спадщину Трампа в зміні історичних артефактів, тенденцію, яку вона пов’язує з впливом його батька. Вона зазначила, що підхід Трампа до архітектури нагадує стиль історичних монархів і диктаторів, які часто змінюють своє оточення, щоб відобразити свої власні ідентичності.
В уривку з розмови з Міллман вона висловила горе через знесення Східного крила, критикуючи Трампа за те, що він діє без консультацій з охоронцями пам’яток чи істориками. Вона вказала на те, що попередні ремонти Білого дому передбачали співпрацю з експертами, на відміну від поточного проекту, який не має прозорості щодо своїх планів і дизайнів.
Міллман також торкнулася поняття, що Білий дім має відображати характер обраного президента. Вона стверджувала, що хоча деякі можуть сприймати естетичні вибори Трампа як амбіційні, вони врешті-решт перетворюють Білий дім на особистий палац, а не на представлення американського народу.
Історично Білий дім зазнавав різних реконструкцій, включаючи розширення, здійснені Томасом Джефферсоном, та значні внутрішні роботи під керівництвом Гаррі Трумена. Однак Міллман зазначила, що ці зміни часто були зумовлені необхідністю або спрямовані на збереження історичної спадкоємності, на відміну від нинішнього акценту Трампа на створенні простору для святкових подій.
Міллман провела паралелі між діями Трампа та діями історичних постатей, таких як Людовик XIV і Беніто Муссоліні, які використовували архітектуру для зміцнення своєї влади та формування національної ідентичності. Вона стверджувала, що плани Трампа щодо бального залу слугують метафорою того, як його бренд перевершує інститут президентства.
Визнаючи практичну потребу в більшому бальному залі, Міллман критикувала розкіш запропонованого дизайну, стверджуючи, що він не відображає справжню суть країни.
Відповідаючи на аргумент, що дії Трампа представляють волю звичайних американців, Міллман заперечила, що проект бального залу більше стосується розширення бренду Трампа, ніж служіння суспільству. Вона підкреслила, що фінансування та визнання, пов’язані з проектом, надходять від мільярдерів, що підриває твердження про представлення інтересів народу.
Міллман завершила, висловивши занепокоєння, що перетворення Білого дому на сцену для особистого бренду Трампа може поставити під загрозу цілісність його існуючої архітектури та переосмислити його як символ особистого збагачення, а не як дім для народу.