Задовго до того, як Чорна смерть вбила мільйони людей по всій Європі в середньовіччі, рання версія чуми поширилася по великій частині Євразії.
Протягом багатьох років вчені не були впевнені, як давня хвороба змогла так широко поширитися під час бронзової доби, яка тривала приблизно з 3300 до 1200 року до нашої ери, і зберігалася майже 2000 років, особливо враховуючи, що вона не поширювалася блохами, як пізніші чуми. Дослідники тепер виявили підказку, яка може допомогти пояснити це явище: одомашнена вівця, що жила більше 4000 років тому.
Згідно з дослідженням, нещодавно опублікованим у журналі Cell, дослідники знайшли ДНК бактерії чуми Yersinia pestis у зубі вівці бронзової доби, виявленій на території сучасної південної Росії. Це є першим відомим доказом того, що давня чума інфікувала тварин, а не лише людей, і надає уявлення про те, як хвороба поширювалася.
“Це були тривожні сигнали для моєї команди,” сказав співавтор дослідження Тейлор Хермес, археолог з Університету Арканзасу, який вивчає давнє скотарство та поширення хвороб, у заяві. “Це був перший випадок, коли ми отримали геном Yersinia pestis з ненаданої людської проби.”
Відкриття вчені вважали вдалим.
“Коли ми тестуємо ДНК худоби в давніх зразках, ми отримуємо складний генетичний суп з забруднень,” пояснив Хермес. “Це велика перешкода… але це також дає нам можливість шукати патогени, які інфікували стада та їхніх обробників.”
Ця високо технічна та трудомістка робота вимагає від дослідників відокремлення крихітних, пошкоджених фрагментів давньої ДНК від забруднень, залишених ґрунтом, мікробами та навіть сучасними людьми. ДНК, отримана з давніх тварин, часто фрагментована на крихітні шматочки, іноді всього 50 “літер” завдовжки, у порівнянні з повною людською ДНК, яка містить більше 3 мільярдів літер.
Залишки тварин особливо важко вивчати, оскільки вони часто погано збереглися в порівнянні з людськими залишками, які були ретельно поховані, зазначили дослідники.