Вже продемонструвавши готовність використовувати американську військову силу під час удару B-2 по ядерних об’єктах Ірану минулого року, що поклало кінець Дванадцятимісячній війні, президент Дональд Трамп підтримує іранський народ, який зараз входить у третій тиждень протестів проти теократичного режиму.
Відповідь президента Трампа на іранські протести різко контрастує з реакцією президента Обами на Зелений рух 2009 року. Лише через кілька днів після того, як Обама виголосив промову в Каїрі під назвою “Новий початок”, в якій він намагався налагодити дипломатичні відносини з Іраном, іранське населення почало протестувати проти явно фальсифікованих виборів. Режим витратив кілька днів на формулювання ефективної відповіді.
Незважаючи на те, що беззбройних протестувальників стріляли на вулицях, Обама вирішив залишитися мовчазним, хоча Ісламська Республіка вже близько 30 років була давнім супротивником Сполучених Штатів. Джон Керрі, який пізніше став державним секретарем Обами, заявив у The New York Times, що мовчання Обами завадить іранському керівництву звинуватити протести в Америці, залишаючи при цьому відкритими двері для Спільного всеосяжного плану дій, який Керрі мав намір узгодити.
Мовчання Обами врешті-решт вигідно обернулося для іранського режиму, який використав ситуацію для укладення ядерної угоди, що забезпечила сотні мільярдів доларів Тегерану, але призвела до труднощів для іранського народу. Протести врешті-решт зменшилися, оскільки режим діяв безкарно.
Через вісімнадцять років президент Трамп, здається, рішуче налаштований не повторювати цю помилку. Хоча він також запропонував Тегерану можливість для дипломатії щодо його ядерної програми, він наказав про бомбардування B-2, коли Іран відмовився вести переговори добросовісно. Після військових дій Ізраїлю та США під час Дванадцятимісячної війни іранське населення почало знову з’являтися.
Оскільки іранський уряд не зміг забезпечити основні послуги, такі як їжа, вода та паливо, а також стабільну валюту та функціонуючу економіку, громадяни стали сміливішими протестувати з чисельністю та рішучістю, що перевищують ті, що спостерігалися в 2009 році.
Крім того, іранці усвідомлюють, що Китай, головний підтримувач режиму, не допомагав їм під час конфлікту і не надає допомоги зараз.
У березні 2021 року, на початку терміну президента Джо Байдена, Китай та Іран підписали стратегічне партнерство, яке встановило 25 років економічної та безпекової співпраці. Відтоді Китай експлуатував Іран для отримання природних ресурсів та військової підтримки для Росії, теоретично зміцнюючи оборону режиму в обмін на це.
Однак, коли Ізраїль та США розпочали атаки, ці оборонні заходи виявилися неефективними, і Китай не втрутився, що адміністрація Трампа відзначила як потенційну можливість зменшити вплив Пекіна на Близькому Сході та його доступ до доступної іранської енергії.
Більш тривожним китайським експортом до Ірану є Національна інформаційна мережа (NIN), яку іранці іронічно називають “халал-інтернетом”. Посилена після протестів 2019 року, цей інструмент контролю інформації дозволив режиму закрити інтернет по всьому Ірану на майже тиждень. Враховуючи тиск на їхню вже крихку економіку, ця ситуація не може тривати вічно, але наразі вона ефективно придушила комунікацію як всередині, так і за межами Ірану.