Критики суддів Верховного Суду часто використовують несправедливі карикатури, щоб привернути увагу та залучити аудиторію. Нещодавня стаття про суддю Алліто описала його як “нещасного”, “обуреного” та “потерпілого”. Від суддів очікується, що вони витримають такі напади без відповіді; якщо ж вони висловлюються, їх позначають як чутливих, і, зручно, нещасних, обурених і потерпілих.
Ця схема критики не є новою, але вона особливо особиста для деяких осіб, включаючи автора цієї статті.
Автор, який народився в Луїзіані та виріс на Півдні, навчався в університеті Бейлора для отримання бакалаврату та в Університеті штату Луїзіана для юридичної освіти. Наразі він обіймає посаду Генерального прокурора Луїзіани, що передбачає участь у справах перед Верховним Судом. Цю роль часто порівнюють з “Суперкубком” для юристів або, як описав один відгук на Yelp, з вашингтонською версією гладіаторських боїв.
Суддя Алліто відіграв значну роль у подорожі автора. Незважаючи на те, що автор не походить з елітного середовища і не має диплома з Ліги Плюща, він приписує свій успіх підтримці багатьох людей, включаючи Генерального прокурора Луїзіани Ліз Муррілл.
Коли автор подав заявку на посаду клерка до судді Алліто близько десяти років тому, він усвідомлював конкурентний характер цієї посади, адже на чотири вакансії було сотні заявок. Під час співбесіди автор відчував, що поставив під загрозу свої шанси, незграбно прийнявши каву від судді після того, як спочатку відмовився. Незважаючи на це, суддя та його асистент стали підтримуючими друзями під час роботи клерком.
Досвід роботи клерком у судді Алліто був помітним як за очікуваними, так і за несподіваними якостями. Суддя відомий своєю інтелігентністю, що проявляється в його письмових думках і усних аргументах. За лаштунками він демонстрував вражаючу працездатність, часто надсилаючи добре обґрунтовані проекти думок без потреби вказівок від своїх клерків.
Крім того, суддя Алліто виявляв похвальний характер. Він дбав про час своїх клерків, уникаючи електронних листів на вихідних і ввічливо запитуючи про допомогу в дослідженнях. Його чутливість до їхнього навантаження була оцінена, адже він ніколи не підвищував голосу і не висловлював незадоволення, навіть коли траплялися помилки. Натомість він підтримував своїх клерків і висловлював вдячність за їх внесок, наприклад, надсилаючи вдумливу подяку після складного проекту.