Категорія: РЕЙТИНГИ ТА ОГЛЯДИ

Де поставити розділовий знак у заголовку статті – хай кожний вирішить сам, коли дочитає роман до кінця. Одне можу сказати понад усякий сумнів: байдужих до «Ліліпутів на підборах» не буде. Не здивуюся, якщо читач, дійшовши до фіналу нового художнього твору Анатолія Сахна з його вже відомим з попередніх романів головним героєм полковником Зорієм, схоче сказати кілька гірких слів авторові цього крутого політико-історичного детективу: «Після твоїх романів хочеться застрелитися. Але в тому-то й штука, що за тобою – правда».

Принагідно згадується фраза з епіграфа «Ліліпутів…», узятого в книжці Насіма Талеба «Чорний лебідь»: «Раптом художня література розповідає правду, а документальна – брехню?» Правда те, що в Україні майже за три десятки років «розвалено все, що можна було розвалити, і не створено майже нічого нового»… Це слова одного з літературних персонажів – письменника Цюби, але в них неначе вчуваються думки самого романіста: «Розвалили кадрову політику, розвалили економіку, медицину, науку, освіту, військо, спецслужби та й усю правоохоронну систему. І не лише вища влада, а ми всі стали ліліпутами, хоч пнемося на підбори, аби здаватися вищими, успішними, значущими. В Україні є народ, тобто народ як люди, але немає народу як нації… І це – трагічно».

«Ліліпути, прочитавши твої романи, мусять поглянути в дзеркало й уздріти, які вони нікчемні. Які всі ми нікчемні. Навіть на підборах, – каже той самий літературний герой Цюба своєму побратимові, романісту Теслі, якого вигадав романіст Сахно. – І читачі мають не ганити, не клясти автора, а спробувати самим жити по-іншому. По-людськи». Саме цього – достукатися до сердець читачів, спонукати їх стати кращими – хочеться, певно, будь-якому митцю, і майстри пера мають право на будь-які літературні прийоми.

Про твір Джонатана Свіфта «Мандри Гулівера», який згадує Анатолій Сахно, свого часу писали, що це одна з найсумніших книжок в історії європейської літератури, найгостріший памфлет на людство, але написаний не в нападі мізантропії, а з почуттям «ненависної» любові до людини. Слово «ненависної» – в лапках. Це і є ключ до розуміння митця, який кричить про наболіле. Автор згадує слова великого сина України Василя Симоненка, який написав колись про найдорожчу свою матір-Вітчизну так, немов ударив навідліг:

Чого найбільше не хотілося б авторові «Ліліпутів на підборах»? Він про це заявляє з перших сторінок видання: хай не подумає читач, що автор злякався відповідальності за сюжет і переклав усю відповідальність на плечі одного з героїв своїх романів – письменника Теслі («мовляв, це Тесля, а не Анатолій Сахно так розпинає нашу рідну й милу Україну»). Насправді Анатолій Іванович не з боязких і свою Батьківщину любить. І лише заради цієї любові, заради майбутнього України, запевняє він, і заради свого народу наважився на той убивчий сюжет.

А написав, між іншим, колишній радник голови СБУ полковник у відставці Сахно про абсолютно фантастичну річ – винайдену «зброю невідворотної помсти». Проти кого та зброя спрямована? Звісно ж – проти кривдників з агресивної країни Азіятії і їхніх осоружних поплічників «хохлів». Кажу це без тіні іронії. Ось характерний діалог двох цілком позитивних літературних героїв – представників української спецслужби:
– А ти не боїшся, що згине-таки половина населення? Нашого населення. Українців.
– Ні, українці не загинуть, загине шушваль…
– То це ж просто нацизм.
– А знищувати націю впродовж століть – не нацизм? Українці переможуть тільки тоді, коли фізично знищити всіх антиукраїнців. Фізично! І це стосується здебільшого не тих неукраїнців, що живуть за межами України, а саме тих хохлів, які, хоч би де були, суттю своєю – антиукраїнці. І це – не нацизм. Це санітарія, порятунок від вірусу, що вбиває Україну. Ми надто толерантні. Ще раз повторюся: ми десятиліттями навіть не намагалися виховувати націю. Зате іноді ладні вчепитися одне одному в горло. Особливо це стосується тих, хто мав би виховувати в наших людей толерантність, а до ворогів – ненависть. Своєю поведінкою ці «вихователі» навпаки – сіяли розбрат. Згадайте, як на світанку незалежності чубилися керівники Руху, як дехто ладен був кинути побратима під поїзд чи вантажівку, спопелити – і то не поглядом, утопити – і не лише в словесному лайні. Я вже не кажу про віддалене минуле. Про УНР, Гетьманат, Директорію без валідолу згадувати не можна.

У цьому романі читач, уже знайомий з творчістю Анатолія Сахна, знову зустріне колоритні збірні образи працівників і ветеранів Служби безпеки України, ефесбівців із Азіятії, а також можновладців, «акул пера», впливових олігархів. Серед персонажів є патріоти і запроданці, українці і українофоби, і навіть громадяни Азіятії, які пішли проти режиму власної країни-агресорки в її столиці Кам’яниці…

Автор-романіст, який пережив багато чого з того, про що пише, інтригує читача непростими запитаннями. «Хто такі хохли? Це якась окрема раса, чи лише дивне відгалуження від українства, в якому стався генний збій? Як ставитися до того, хто вважає знищення мільйонів людей санітарією, а не геноцидом? Чи можна поспівчувати ворогові й простити зраду друга? Як можна любити з ненавистю, а ненавидіти з любов’ю? Чому хтось називає історію незалежної України історією поразок, а ті, кого заведено вважати «совістю нації», стають її ганьбою? І чому все-таки не вмирає надія, що все можна змінити?»

Письменник, лауреат Міжнародної премії імені Володимира Винниченка 2019 року в галузі літератури Анатолій Сахно – автор трьох гостросюжетних пригодницьких романів: «Соло бунтівного полковника. Вершина» (2014), «Острів Хо. Поріг болю» (2017) та «Ліліпути на підборах» (2021). У кожному з романів по три книги. «Вони дещо незвичайні, – цитую знову-таки автора-романіста (але в особі вигаданого митця на прізвище Тесля). – Тут майже всі герої – вигадані. Але вони нагадують нам тих людей, які живуть поруч або які мелькають на телеекрані: президенти, міністри, політики, бізнесмени, правоохоронці, письменники, селяни, бандити, наркомани… У декого з героїв схожі прізвища з реальними особами, та все одно це лише художні образи. Найголовніше в романі – історія нашої країни. Вона теж не зовсім така, яка є насправді. Тобто цей роман – наратив: так могло бути, так я бачу, так я оцінюю історичні події з власного досвіду. Так я їх розумію. Я писав довго. Писав багато років. Дещо, поки працював над рукописом, насправді відбувалося на моїх очах уже після того, як я ці події передбачив і описав. Не дивуйтеся – ви там знайдете й себе»…

Не здивуюся, якщо шановний книголюб (кажу це по праву першого читача всіх романів Анатолія Сахна) «проковтне» новий твір «Ліліпути на підборах» і навіть попри перше можливе бажання схопитися за голову й дорікнути митцеві, що той перебирає міру й заходить у крайнощі, все-таки не зробить цього, а навпаки – схоче міцно потиснути письменникові правицю.

Принаймні так вчинив автор цієї публікації.

Сергій Шевченко,
заслужений журналіст України, письменник

Чим займаються батьки, коли дітей нема вдома? Певно, чимось цікавим-цікавим, але водночас таким, про що дітям розповідати не можна. На жаль, правда прозаїчніша – і це я, як давно й надійно одружена жінка й мама, можу щиро засвідчити.

Відправивши дітей, скажімо, у літній табір відпочинку, чоловік і дружина ніяково поглядають одне на одного, як підлітки на першому побаченні. Роками вони мріяли, як розважатимуться на кожній горизонтальній поверхні вдома а-ля «дев’ять з половиною тижнів» (а то й «п’ятдесят відтінків сірого» – як кому більше до вподоби)! Та коли ця мить настала – печуть попкорн і з дивана кіно дивляться. На роботу ходять. Ну, й за сусідами шпигують, як же без цього…

Пригоди сімейства Гарффні з нової комедії від американської кіностудії “20th Century Fox” саме з цього й почалися. Поки кадровик Джефф (Зак Галіфіанакіс, телеведучий і актор, має кілька премій кіно MTV за комедійні ролі) вирішує конфлікти між трудоголіками компанії – виробника суперсекретного обладнання для військових, його дружина Карен (Айла Фішер, теж має премію кіно MTV, знайома українському глядачеві за фільмом «Великий Гетсбі»), скучивши за дітьми вже через десять хвилин після їхнього від’їзду і знудившись від замовлення на дизайн убиральні в «бруклінському стилі» – вже через п’ять, починає підглядати за значно цікавішим життям нових сусідів із напрочуд «оригінальним» для Штатів прізвищем Джонс.

Природно, Джонси виявляються таємними агентами, які ловлять шпигуна, охочого до державних таємниць, у фірмі Гарффні. І, звісно, найкращий спосіб подружитися із сусідами – потрапити на приціл до «поганих хлопців». Адже жоден похід у крамницю жіночої білизни чи пиятика в підсобці, що кишить отруйними зміями, не зближує так, як перестрілка, перегони із дуже сердитими на вас мотоциклістами-автоматниками та стрибок у басейн з «надцятого» поверху…

Скажу відверто: я не мала якихось очікувань щодо фільму. 20% у «Рейтингу гнилих помідорів» (з 99 відгуків від критиків 79 – негативні) вже були достатнім свідченням того, що фільм вийшов слабенький. Однак, пам’ятаючи, що критики свого часу вщент громили улюблені вже не одним поколінням «Красуню» (ту, що з Річардом Гіром і Джулією Робертс) і «День незалежності» (перший), вирішила вмоститися зручніше й дивитися уважніше.

Не знаю, чи завоює комедія «Встигнути за Джонсами» симпатії глядачів на довгі роки, але я, несподівано для самої себе, отримала неабияке задоволення від неї. І якщо коли-небудь натраплю на це кіно по телевізору, то, гадаю, подивлюся ще раз: фільм виявився напрочуд милим і оптимістичним. І визначення «комедія» в його випадку не зовсім точне – насправді це легка, доброзичлива пародія на «Правдиву брехню» і «Містера та місіс Сміт». Причому Ґаль Ґадот у ролі Наталі – просто копія Анжеліни Джолі в подібних іпостасях – аж до манірності, а Джон Гемм (має «Золотий глобус», а також «Еммі» за гру в серіалі «Безумці»), майстерно балансує між героїчним і комічним, у результаті створюючи надзвичайно симпатичний образ Тіма Джонса.

Хоча по всьому фільму щедро розсипано «цитати» з інших популярних американських стрічок і телешоу, більшість із яких українському глядачеві не відомі, це не заважає отримувати задоволення від перегляду. Нехай суто американський, трішки (а часом і задуже) грубуватий, гумор і змусить нашого глядача трохи поморщитися на початку стрічки, однак дотепні, а часом навіть зворушливі діалоги, хороша – навіть у епізодичних ролях – гра акторів, комічні ситуації, які, проте, здебільшого, трапляються з нами мало не щодня, викликатимуть усмішку, подив і щирий сміх.

Насамкінець лише одне застереження: не беріть із собою ваших тінейджерів! Вони, може, й знають, що таке вправи Кегеля чи секс нашвидкуруч, а також що жінки, буває, цілують одна одну по-дорослому… Проте навіщо вам перед ними червоніти й лицемірно виправдовуватися: мовляв, знали б – не пішли би. Так що я вас попередила – а ви, все-таки, сходіть…

Жили-були собі на світі найщасливіші та чудернацькі створіння, які тільки те й робили, що співали, танцювали і обіймалися. Звалися ці різнобарвні веселуни Тролі. Поряд із ними також жили-були не менш чудернацькі, але чомусь такі сумні Бергени. Невиправні песимісти, вони знали лише один секрет щастя – з’їсти того, хто щасливий. Тож кожного року у Бергичеві, місті, де живуть Бергени, проводився Троль-фест. Це такий собі фестиваль вуличної їжі, де тролів поїдають і стають щасливими.

Фестивальна традиція жила і процвітала в Бергичеві до того дня, допоки король Тролів не врятував весь свій народ від поганих Бергенів. І от уже 20 років ці чудернацькі створіння не знають бід і роблять, що їм заманеться, тобто танцюють і співають, а спеціальні браслетики підказують їм, коли пора обіймаютися. Бергени ж в цей час сумують.

І от доспівалися і дотанцювалися тролі до того, що почув їх один Берген, зібрав їх, і поніс в Бергичів відновлювати Троль-фест.

Рятувати своїх друзів поспішає відважна принцеса Мачок (Poppy), а її напарником поневолі стає сумний троль Пагін (Branch). Отака зав’язка в історії. А далі все в найкращих традиція: пригоди, втечі, нерозділене кохання, перевірена випробуваннями дружба, зрада, несподівана допомога і звісно ж, хеппі-енд. В перервах між усім цим пісні, танці, обійми і …. скрапбукінг.

Приблизно так виглядає новий доробок студії “ДрімВоркс”. “Тролі” – це свіжа, відверта комедія, наповнена музикою, почуттями та карколомними пригодами.

Один з режисерів мультику, Майкл Мітчелл, до цього працював над “Шреком назавжди”, де вже тоді у нього був персонаж з шикарною зачіскою (згадайте Румпельштільцхена). А ще в списку його режисерських робіт є третя частина “Елвіна та бурундуків”, чим можна пояснити любов до маленьких танцюючих героїв. А для іншого режисера, Уолт Дорн, це перша повнометражна.

Самі персонажі, тролі, не є чимось новим. Найперший троль був створений Томасом Дамом в 1930-х роках в Данії. Лялька була вирізана їм з дерева. Страшенно популярними іграшки стали в 60-х. І ось студія “ДрімВоркс” вирішила зробити цих створінь головними героями мультику.

І вийшло у них прекрасно. Творці показали надзвичайно затишний плюшевий світ. Він милий і сповнений найрізноманітнішими барвами: яскравим, коли мова йде про Тролів, і похмурий у Бергенів.

Продовж 90 хвилин у мультику звучать попурі з відомих пісень, а оригінальний саудтрек створений Джастіном Тімберлейком, який виступив і музичним продюсером.

Мультик вийшов цікавий. І мораль у нього є – щастя потрібно шукати всередині себе, але не в буквальному значенні. Дітям він ще раз покаже, наскільки важлива дружба і відданість, коли нікого не лишають позаду. А дорослі можуть зануритися в цей комфортний кольоровий світ, щоб хоч на півтори години забути про проблеми і відчути себе дитиною, коли все може бути простим і дивовижним.

Окрема хвала за персонаж-хмаринку, який за декілька хвилин екранного часу просто зарядив позитивом. А ще за таке небанальне відтворення сюжету “Попелюшки” в одному з епізодів. Ну і звісно, за один з головних хітів цього літа “Can’t Stop the Feeling!”

Кіно покликане розважати, а не розчаровувати. А блокбастери цього літа, м’яко кажучи, не надихають, поступово виснажуючи глядача безкінечним перетягуванням його уваги.

Можливо, наш споживач нарешті, після багаторічного поглинання кілотонн беззмістовних історій, раптово порозумнішав і колишнього пафосу та просто розкішно привабливої картинки вже недостатньо – настав час підвищувати чи то дозування, чи то концентрацію. А може, кіногуру розслабилися і загубили колишню енергію і запал?

Як би там не було, та ні новий «Star Trek Beyond», ні «Мисливці за привидами» з жіночим акторським складом особливого захоплення у аудиторії не викликали – підлітки не ходять у футболках з зображеннями персонажів, а жінки не засинають з думкою «якби я була на місці Джейн…».

Ніде правди діти, всі поціновувачі високобюджетних розважальних фільмів чекали появу на екранах «Suicide Squad» так само, як колись Deadpool. Так чекають на месію або продовження «Зоряних війн». Із «Дедпулом» «Самогубців» об’єднує досить насичена піар-кампанія. Є навіть дещо спільне в характерах персонажів, адже і Дедпул, і члени загону перебувають на стику того, що ми звикли вважати «умовними» добром і злом.

Глобальна відмінність лише одна: дотепний бешкетник Дедпул – герой, який нині перебуває на піку популярності кіновсесвіту Marvel, а хлопці з загону – дитинча DC, яке тільки намагається повернути собі фанатську любов. Це, всього-на-всього, третій за рахунком фільм Розширеного всесвіту DC після «Бетмена проти Супермена».

Картина отримала безліч негативних відгуків кінокритиків. І справді, їхня кількість просто не піддається підрахунку. На сайті Rotten Tomatoes фільм має рейтинг 26%, ґрунтуючись на 226 відгуках! «Надто заплутана історія, що ніколи не стане такою крутою, як хотілося б».

«Загін самогубців» зібрав усіх зіркових суперлиходіїв і не знає, що з ними далі робити», – зазначено в рецензії The Hollywood Reporter.

У рецензії тижневика «Variety» висловили думку, що картина «здавалася противагою всім заштампованим фільмам на основі коміксів коміксами, але виявилася просто черговою версією того самого».

Водночас, фільм очолює американський прокат і притягує зацікавлених, як мегамагніт. Джаред Лето, наприклад, теж не засмучується не зовсім схвальній реакції публіки, пояснюючи її занадто великою кількістю вирізаних сцен за участю його персонажа.

Дивно, але кінопрем’єра все більше стає схожою на масову істерію. А починалося все просто. У грудні 2014-го оголосили офіційний акторський склад, до якого увійшли: Кара Делевінь, Вілл Сміт, Джаред Лето, Марго Роббі, Джай Кортні та Віола Девіс. У січні 2015 року проект покинув вередливий Харді. Та це не стало катастрофою, тому що вже в лютому його місце зайняв Юель Кіннаман. Навесні 2015-го до проекту також долучилися Адевале Акіннуойе-Агбадже, Common, Джим Перрак, Айк Барінхолц, Джей Ернандес, Карен Фукухара, Адам Біч, Реймонд Олубовейл і Скотт Іствуд. Юхху.

Фабула напрочуд невигадлива: грандіозний і підкреслено серйозний уряд збирає команду суперлиходіїв, яких доти утримували в спеціальних камерах (очевидно, страшенно злі поганці), для виконання неймовірно складної та небезпечної місії. Тільки вони можуть врятувати світ! Якщо ж не вийде, то всю провину уряд перекладе на ув’язнених.

Спроба зіграти на полі «Вартових галактики» провалилася ще десь на етапі створення концепції. Взаємодія між персонажами просто не працює – немає ні об’єму характерів, ні відповідного контексту. Джай Кортні, незважаючи на те, що показує свою найкращу в житті акторську гру, жартує не до ладу і ледь усвідомлює те, що відбувається, чим викликає у глядача стійке бажання рятувати цього… рятівника.

Крокодил, який мав би додавати комедійності, більше схожий на декорацію. Як розмальовані картонні дерева у старому доброму театрі. Напружений солдафон і піромантія теж мали б урівноважувати ту комедійність іронією, але вони якось занадто нав’язливі, тож, відверто, творці фільму тут неабияк перегнали палицю.

Із Джокером узагалі щось дивне – кілька появ (при тому, що більшість – у рамках флешбеків), що самі по собі короткочасні, необов’язкові та особливо не впливають на розвиток подій. Але навіть при цьому Джаред Лето ясно дає зрозуміти, що його антигероя якось наче образливо ставити в один ряд з Хітом Леджером, Джеком Ніколсоном або будь-яким з володарів голосу Марка Хемілла.

А от Вілл Сміт та Марго Роббі впоралися зі своїми акторськими завданнями бездоганно, і і саме на них по-справжньому приємно дивитися впродовж усього фільму. І якщо Харлі Марго була передбачуваною вишенькою на цьому вибухонебезпечному торті, то Дедшот Сміта неочікувано втілив собою дуже приємний сюрприз. Хоча, щось мені підказує, що навіть це не рятує кінокартину від повного провалу.

Безперечно, трохи прикро стає за вельми скромний хронометраж, відведений Джокеру у виконанні Джареда Лето, який так і проситься в окремий, присвячений лише його безумствам і кривлянням (у виключно хорошому сенсі!) фільм. У цілому ж, взаємини героїв «Загону» вийшли такими приторними, що інколи мимоволі хочеться уточнити: це, узагалі, бойовик? А то якийсь «Загін цукрової вати» виходить, а не напружений, пригодницький твір… Якось так.

…Це новий неофіційний жанр фільму – непригодницький. І ненапружений. Битва з підозрілими зомбі і фінальна розбірка із рваним монтажем у цілковитій темряві? Таким точно ситий не будеш – ну не чекаєш нічого схожого на розмазню від літнього блокбастера…

«Загін самогубців» – однозначно не найгірший фільм цього сезону і, тим паче, не ганьба на тлі інших екранізацій коміксів DC. Але, на жаль, не більше. Те, що могло врятувати подібну стрічку пару-трійку років тому (гумор, гарна картинка і гідний саундтрек), вже зовсім і жодним чином не спрацьовує – давно вже час вигадувати нові трюки.

Тетяна Маціборська

…Петро Порошенко, Юлія Тимошенко та Андрій Садовий очолили б рейтинг кандидатів.

Про це свідчать результати опитування, проведеного Українським інститутом соціальних досліджень ім. Олександра Яременка та центром “Соціальний моніторинг”, що були представлені сьогодні на прес-конференції.

Кількість українців, які виступають “за” і “проти” вступу країни в НАТО, майже однакова – опитування
Так, згідно з даними опитування, серед тих, хто визначився, 19,5% проголосували б за Порошенка, 19,4% – за Тимошенко, 13,5% – за Садового.

Крім, того, за лідера Радикальної партії Олега Ляшка віддали б свої голоси 12,6% респондентів, за голову партії “Центр”, народного депутата від партії “Опозиційний блок” Вадима Рабіновича – 6,8%, за лідера “Опоблоку” Юрія Бойка – 6,6%, за голову ВО “Свобода” Олега Тягнибока – 4,4%, за прем’єр-міністра Володимира Гройсмана – 3,4%, за лідера Європейської партії України Миколу Катеринчука – 1,9%.

Крім того, згідно з опитуванням, Олег Тягнибок, Юрій Бойко та Петро Порошенко є лідерами з недовіри серед громадян України. Так, Тягнибоку не довіряють 72,6%, Бойку – 70,7% і Порошенку – 70,1%.

Далі в рейтингу недовіри йде прем`єр-міністр Володимир Гройсман – 69%, генпрокурор Юрій Луценко – 68,8%, голова Одеської обласної державної адміністрації Михаїл Саакашвілі – 67,5%, лідер ВО “Батьківщина” Юлія Тимошенко – 67,4%, лідер Радикальної партії Олег Ляшко – 65,3%, лідер партії “Центр” Вадим Рабинович – 62,7%, лідер “Самопомочі”, мер Львова Андрій Садовий – 52,5%, лідер Європейської партії України Микола Катеринчук – 51,7%.

Опитування проводилося з 5 по 16 липня 2016 року по всій Україні, вибірка становить 2010 респондентів, стандартне відхилення становить 1,34-2,24%.

У Сирії, Іраку, Лівії й Афганістані триває збройне протистояння прихильників урядів із силами опозиційних і терористичних угруповань. Різко загострилася ситуація в Південному Судані. Складною залишається обстановка в Ємені, у південно-східних провінціях Туреччини.

Сирія
6 липня 2016 року командування збройних сил Сирії оголосило режим припинення вогню строком на 72 години на всій території країни на дні мусульманського релігійного свята Ід аль-фітр, а 9 липня «режим тиші» був продовжений до опівночі 12 липня. Про своє рішення дотримувати перемир’я заявила опозиційна Сирійська вільна армія. Але терористичні й екстремістські угруповання, насамперед «Ісламська держава» (ІД) і «Джебхат ан-Нусра», відмовилися дотримуватися «режиму тиші». І все-таки режим припинення вогню спричинив масштабне скорочення бойових дій у САР.

Проте бої урядових сил з бойовиками тривали в декількох провінціях Сирії, найбільш інтенсивні з яких велися на півночі країни в місті Алеппо й прилеглих до нього районах. Тут сирійська армія й ополченці оточили формування екстремістів у захоплених ними районах міста. Бойовики виявилися відрізаними від своїх тилових баз на кордоні з Туреччиною. За заявою представника ООН, близько 300 тис. осіб блоковані в східній частині Алеппо через бойові дії між урядовими військами й бойовиками збройних угруповань. Повідомляється також про великі втрати серед цивільного населення в Алеппо в результаті обстрілів «Джебхат ан-Нусри». Невдачею закінчилася спроба бойовиків «Джебхат ан-Нусри» і її союзників прорвати кільце оточення в районі Алеппо. А курдські формування «Сил демократичної Сирії» продовжували бої за місто Манбиідж на північний схід від Алепппо.

5 липня бойові літаки й артилерія ЗС Туреччини нанесли удари по цілям ІД на півночі Сирії. Слід помітити, що турецькі авіаудари в Сирії відновилися після початку процесу нормалізації відносин між Москвою й Анкарою.

8 липня бойовий вертоліт Ми-25 ВПС САР з російським екіпажем був збитий бойовиками ІД у районі Пальміри. Два льотчики загинули.
Президенти Росії й США В. Путін і Б. Обама 6 липня під час телефонної розмови обговорили ситуацію в Сирії. Сторони знову підтвердили готовність до нарощування координації по військовій лінії російських і американських дій у Сирії. Була підкреслена важливість поновлення міжсирійського переговорного процесу під егідою ООН для політичного врегулювання конфлікту. Путін закликав Обаму сприяти якнайшвидшому відмежуванню помірної сирійської опозиції від «Джебхат ан-Нусри». Президенти також «підтвердили свою прихильність розгрому угруповань ІД і «Джебхат ан-Нусра» у Сирії». Обама ж уважає, що режим Асада не дотримується умов угоди про припинення бойових дій у Сирії. У цілому В. Путін і Б. Обама не дійшли згоди про розширення співробітництва по Сирії.

Афганістан
США збережуть до початку наступного року в Афганістані контингент чисельністю 8,4 тис. військовослужбовців і не будуть його скорочувати, як планувалося раніше, до 5,5 тис. осіб, оголосив 6 липня президент США Б. Обама. Він пояснив, що це викликане «нестійкою ситуацією в області безпеки в Афганістані», де прихильники руху «Талібан», як і раніше, здійснюють теракти й чиніть напади на мирних громадян. За оцінкою Вашингтона, афганська армія й сили безпеки «контролюють Кабул, найбільші міста й основні шляхи сполучення в країні», але вони «поки не настільки сильні, як це необхідно». На думку Б. Обами, угода між урядом Афганістану й талібами є «єдиним способом» досягнення миру в країні, і США підтримують цей процес. Президент Афганістану А. Гані вітав рішення Обами не зменшувати кількість американських солдатів в Афганістані до початку 2017 р. Що стосується талібів, то вони заявили: «На скільки буде більше американських солдатів в Афганістані, на стільки в них буде більше втрат».

9 липня саміт НАТО у Варшаві продовжив місію альянсу в Афганістані на 2017 р. Зараз контингент НАТО чисельністю приблизно 12 тис. осіб перебуває в цій країні в рамках небойової місії «Рішуча підтримка», під час якої західні сили виконують функції радників і не повинні брати прямої участі в бойових операціях. Президенти Афганістану й США А. Гані й Б. Обама провели зустріч на полях саміту НАТО у Варшаві, під час якої Обама висловив підтримку кабульському уряду. Президенти також обговорили питання двостороннього співробітництва в галузі безпеки й перспективи установлення миру в Афганістані.

Туреччина
Росія обіцяла скасувати антитурецькі санкції, уведені після загострення відносин з Туреччиною, і тепер в Анкарі очікують скасування цих обмежень у рамках нормалізації відносин між двома країнами, заявив 4 липня глава МЗС Туреччини М. Чавушоглу. Він також відзначив, що рішення Великобританії про вихід з Євросоюзу й зростаючі на континенті настрої євроскептицизму не змусять Туреччину відмовитися від стратегічної мети на повноправне приєднання до ЄС.

Нормалізація відносин з Туреччиною не знімає проблемні питання в діалозі, заявили 7 липня в російському МЗС. Глава уряду РФ Д.Медведєв запевнив, що жлдних рішень про поновлення поставок турецьких овочів поки не прийнято. Проте перший літак з організованою групою російських туристів прибув 9 липня в Туреччину.

Анкара очікує від НАТО більш активних зусиль у протидії загрозам національній безпеці Туреччини, заявив 8 липня президент цієї країни Р. Т. Ердоган. Серед організацій, які загрожують безпеці Туреччини, він назвав терористичні угруповання ІД, «Аль-Каїду», сепаратистську Робочу партію Курдистану (РПК) а також сирійську курдську Партію демократичного союзу й сили самооборони сирійських курдів.

Нестабільна ситуація зберігається на південному сході Туреччини в районах компактного проживання курдів. Тут тривають зіткнення між турецькими силами безпеки й бойовиками РПК. Cамміт НАТО у Варшаві затвердив рішення про розміщення в Туреччині літаків радіолокаційної розвідки АВАКС. Їх польоти будуть проводитися в міжнародному повітряному просторі й у небі над Туреччиною для спостереження за ситуацією в Сирії й Іраку в інтересах сприяння міжнародній коаліції в боротьбі з ІД.

Південний Судан
Різко загострилася обстановка в Південному Судані. У бойових зіткненнях у столиці країни Джубі між військовими, лояльними до президента республіки С. Киїра, й колишніми повстанцями на чолі з віце-президентом Р. Машара за кілька останніх днів було вбито 272 людей. Прихильники президента С. Киїра 10 липня двічі атакували резиденцію Р. Машара в Джубі. Прихильники Р. Машара обвинувачують владу в поновленні війни в країні.

Саудівська Аравія
4 липня в Саудівській Аравії 4 осіб загинуло й 6 постраждало в результаті теракту поблизу Мечеті Пророка в Медині. У цей же день два смертники підірвали себе в шиїтській мечеті міста Ель-Катиф на сході країни. Крім того, сили безпеки КСА запобігли в Джидді теракту поблизу генконсульства США.

Ірак
Нестабільна обстановка зберігається в Іраку. 7 липня в результаті теракту в шиїтській святині в місті Балад на північ від Багдада загинули 40 і постраждали 75 людей. Відповідальність за цей злочин взяла на себе ІД. Тим часом прем’єр-міністр Іраку Х. аль-Абаді 6 липня у зв’язку з попереднім найбільшим терактом, вчиненим 3 липня (за останньою інформацією, загинули 292 і постраждали 180 людей), прийняв відставку глави МВС країни М. аль-Габбана. Також відправлені у відставку командуючий оперативним штабом «Багдад» і ряд керівників спецслужб, відповідальних за безпеку столиці.

Ємен
У різних районах Ємену не припиняються бої військ, лояльних до президента країни А. М. Хаді, із загонами шиїтських повстанців-хуситів і сил колишнього глави держави А. А. Салеха. На минулому тижні бої відбувалися в провінціях Маріб, Аль-Джоуф і Таїз. Авіація арабської коаліції на чолі із Саудівською Аравією підсилила удари по цілям і позиціям хуситів. На півдні країни 6 липня єменські урядові війська за підтримки авіації аравійської коаліції відбили напад бойовиків «Аль-Каїди» на військову базу біля аеропорту Адена. Президент Ємену А. М. Хаді 10 липня заявив про відмову створити коаліційний кабінет з хуситами й не виключив вихід його уряду з мирних переговорів у Кувейті.

Іран
8 липня в Держдепартаменті США заявили, що «не мають жодних даних про те, що влада Ірану порушує умови Спільного всеосяжного плану дій по ядерній програмі Тегерана». Зі своєї сторони, у МЗС ІРІ заявили, що Тегеран очікує від адміністрації США виконання зобов’язань у рамках ядерної угоди й зусиль по зняттю перешкод на шляху його реалізації. Палата представників Конгресу США прийняла 8 липня дві поправки, здатні зірвати плановану угоду між компанією «Боїнг» і Іраном на суму до 25 млрд доларів по продажу пасажирських літаків. Іран продовжить реалізацію своєї ракетної програми відповідно до оборонної доктрини, незважаючи на заяви канцлера Німеччини А. Меркель про її невідповідність резолюції ООН.

Єгипет
10 липня Міністр закордонних справ Єгипту С. Шукрі прибув до Ізраїлю й зустрівся з прем’єр-міністром держави Б. Нетаньяху, обговоривши питання поновлення палестино-ізраїльського переговірного процесу й ізраїльсько-єгипетське співробітництво в різних галузях. Нетаньяху 10 липня знову закликав палестинців до прямих переговорів з Ізраїлем. За словами ізраїльського прем’єра, візит С. Шукрі демонструє зрушення у відносинах між двома країнами. Це перший із 2007 р. візит високопоставленого єгипетського політика до Ізраїлю.

За матеріалами закордонних ЗМІ й Інституту країн Близького Сходу
Огляд підготував Марсель Бондарчук

Після травневих свят ринок нерухомості знову набирає обороти й повертається до квітневих показників ділової активності. Особливо швидко входить у ритм первинний сегмент, де останні кілька років спостерігається розширення структури пропозиції у відповідь на стабільний попит. На появі нових проектів житлових комплексів забудовники не зупиняються: у хід ідуть сучасні планування квартир під неоднорідні сегменти покупців, поліпшені інфраструктурні рішення й різні маркетингові інструменти.

На сьогодні продажі ведуться в 226 київських новобудовах, а це понад 7,5 тис. квартир, які вийшли на ринок первинної нерухомості в 2016 році. Зокрема, у 11 нових ЖК відкрилися продажі й у 14 житлових комплексах продовжують будуватися й продаватися об’єкти в нових чергах. Серед них 80% пропозиції сконцентровано в економ і комфорт-класі. Залежно від того, який комплекс виходить на ринок і на якому етапі будівництва здійснюється продаж, в економ-класі на сьогоднішній день вартість стартує від 12-13 тис. грн./кв. м до 22-23 тис. грн.; у комфорт-класі ціновий діапазон може доходити до 35 тис. грн.; у бізнес-класі — до 55 тис. грн.

Якщо в 2013 році на частку первинного ринку приходилося 50% усіх угод, то вже в минулому році його показники досягли порядку 75%. «Зараз ринок первинної нерухомості – це ринок покупця, тому його купівельна спроможність і визначає продажі «первички». Оскільки більша частина попиту сконцентрована в економ- і комфорт-класах, під них адаптуються й планувальні рішення. У 2012 році були затребувані однокімнатні квартири площею 44-46 кв. м, зараз же попитом користуються пропозиції площею 30-35 кв. м і навіть об’єкти із загальною площею в 18-20 кв. м», — пояснює маркетинг-директор групи компаній «Royal House», експерт у сфері маркетингу й продажів об’єктів нерухомості Марина Теплюк у рамках Міжнародної конференції «Ринок нерухомості: стан, перспективи розвитку, роль професіоналів у його формуванні».

У такий спосіб молоді родини можуть вирішити квартирне питання, не маючи достатньої кількості грошей, адже мінімальна площа квартири дає можливість придбати своє житло й тим, у кого бюджет не перевищує 12 тис. доларів. У таких об’єктах найчастіше навіть пропонується мінімальний набір ремонтних робіт і меблів. Втім, квартири менші за 30 кв. м не найкраще рішення: вони не зовсім комфортні для проживання, оскільки в них важко розділити гостьову й інтимну зони.

Крім того, що забудовники роблять площу квартири мінімальною, вони також заявляють, що вже не будуватимуть паркінги, нежитлові приміщення, розбудовувати інфраструктуру, садки, школи. У результаті на ринку з’являється максимально затребувана пропозиція зі своїми специфічними параметрами як для конкурентного ринку «первички».

Одночасно з мінімальними ціновими пропозиціями й тісними планувальними рішеннями на ринку первинної нерухомості чимало житлових комплексів, забудовники яких усіляко намагаються підвищити цінність свого продукту на ринку щільної забудови й конкуренції. «Покупець на ринку первинної нерухомості купує не просто квартиру, він одержує певний набір функцій. Сюди входить паркінг, закрита територія. Тому зараз на зміну однотипним новобудовам-свічкам також приходять унікальні архітектурні проекти, у дворах яких уже не просто спортивні майданчики, а міні-футбольні поля, поля для гольфу, для дітей передбачаються не майданчики з трьома гойдалками, а цілі ігрові комплекси. На зміну стандартному озелененню приходять декоративні водоспади, фонтани, парки на даху», — розповідає М. Теплюк.

Як стверджують експерти, ринок первинної нерухомості перестав будувати об’єкти для всіх, і на ринку знайшли місце комплекси, орієнтовані під чіткі сегменти покупців. Також тенденція, яку забудовники усвідомили й стали розвивати – це формування сегменту клубного житла. Невеликі будинки, орієнтовані на невелику кількість квартир, де поселяться не просто мешканці, а справжні сусіди, які будуть знати один одного.

“Ще одна тенденція – це місто в місті, яку можуть собі дозволити великі забудовники. На ринку з’являються пропозиції комплексного характеру, де є архітектура, дитячий садок, обов’язково парк, де людина одержує можливість не просто жити, а при бажанні проводити більшу частину свого часу”, — говорить керуючий партнер компанії ARTFUL developers, керівник і співорганізатор клубу A-realty B2Bclub Руслан Земляний.

Не залишаються поза увагою й пропозиції забудовників по системах енергоефективності, енергозбереження, які входять до переліку основних критеріїв вибору покупців, оскільки це прямо впливає на їхні експлуатаційні витрати й розмір майбутніх комунальних платежів.

Анастасія Кулішенко, спеціально для “Вектор ньюз”

Про це свідчать результати березневого опитування соціологічної служби Центру Разумкова.

Згідно з даними соцдослідження, оприлюдненими в четвер, 28 квітня, 56,4% респондентів не підтримують надання Донбасу особливого статусу, за таку ідею – 23,8% опитаних, 19,8% не визначилися з відповіддю.

У регіональному розрізі картина така: не підтримує надання Донбасу особливого статусу абсолютна більшість мешканців Центрального та Західного регіонів, а також відносна більшість жителів Південного регіону Донбасу (тієї частини, що контролюється Україною). У Східному регіоні відносна більшість опитаних підтримує надання Донбасу особливого статусу.

Ідею проведення виборів на окупованих територіях Донбасу щодо повернення їх під контроль української влади не підтримують 52,5% населення України, за таку ідею – 31,2% опитаних, решта не змогли визначитися з відповіддю. Не підтримує цієї ідеї абсолютна більшість опитаних у Центральному та Західному регіонах відносна більшість – у Східному регіоні та на Донбасі. У Південному регіоні кількість респондентів, які підтримують (31,2%) і не підтримують (33,5%) цю ідею, статистично значуще не відрізняються.

Крім того, за даними опитування, відносна більшість опитаних не підтримує амністію для всіх учасників сепаратистських рухів, які не скоїли тяжких злочинів (42,3%), підтримують таку ідею 31,2% респондентів, решта не змогли визначитися з відповіддю на запитання. Не підтримує такої ідеї абсолютна більшість жителів Західного регіону і відносна більшість жителів Центрального регіону. Підтримує таку ідею відносна більшість опитаних на півдні та Донбасі. У Східному регіоні частки респондентів, які підтримують (36,7%) і не підтримують (36,5%) цю ідею, статистично суттєво не відрізняються.

Відносна більшість населення України підтримує припинення будь-яких економічних зв’язків між Україною і територіями “ДНР” і “ЛНР” (зокрема соціальні виплати, постачання енергоресурсів, закупівлю вугілля тощо) до повного встановлення Україною контролю над цими територіями (45,9%) та позбавлення українського громадянства громадян України, які підтримали російську агресію проти України, анексію Криму, сепаратистські руху на сході й півдні країни (45,5%). Не підтримують цієї ідеї близько третини опитаних (33,3% і 34% відповідно). Ці ідеї підтримує абсолютна більшість опитаних у Центральному та Західному регіонах і не підтримує абсолютна або відносна більшість в інших регіонах.

Відносна більшість опитаних (35,9%) негативно оцінює поточні результати Мінських домовленостей щодо ситуації на Донбасі. Позитивно оцінюють ці результати 16,6% респондентів, нейтрально – 24,3%. 10% опитаних нічого не знають про ці домовленості, а 13,1% респондентів не визначилися з відповіддю. Негативно оцінює поточні результати Мінських домовленостей відносна більшість опитаних у всіх регіонах України.

Дослідження було проведене соціологічною службою Центру Разумкова з 25 до 30 березня. Опитано 2018 респондентів віком від 18 років у всіх регіонах України, за винятком Криму та окупованих територій Донецької і Луганської областей за вибіркою, що репрезентує доросле населення України за основними соціально-демографічними показниками. Вибірка опитування будувалася як багатоступенева, випадкова із квотним відбором респондентів на останньому етапі. Теоретична похибка вибірки (без врахування дизайн-ефекту) не перевищує 2,3% з імовірністю 0,95.

Про це свідчать результати дослідження, проведеного Київським міжнародним інститут соціології (КМІС).

Результати опитування свідчать, що практично всі жителі знають про те, що місто має бути перейменовано (95% жителів міста). При цьому переважна більшість населення Кіровограда не підтримують перейменування.

Серед можливих варіантів назви міста більшість жителів підтримують варіант “Кіровоград”.

Так, соціологи запропонували респондентам відповісти на запитання: “Подивіться, будь ласка, на картку. На ній зазначені варіанти, як може називатися Ваше місто. Який з цих варіантів Ви підтримуєте у найбільшій мірі?”

При цьому 30,6% опитаних кіровоградців зазначили, що підтримують перейменувати Кіровоград на Єлисаветград, 4,2% – на Кропивницький, 3% – на Інгульськ, 2,7% – на Златопіль.

Водночас, у разі відсутності у списку назв варіанту “Кіровоград” більшість населення (55%) обирають варіант “Єлисаветград”. Зокрема, назва “Єлисаветград” отримала 54,9% підтримки, “Кропивницький” – 8%, “Інгульськ” – 4%, “Златопіль” – 3,9%.

При цьому, якби жителям потрібно було обирати між двома варіантами – “Єлисаветград” і “Кропивницький” – то “Єлисаветград” обрали б 68%, “Кропивницький” – 13%.

Соціологи зазначають, що переважна більшість населення (82%) не підтримують рекомендацію Комітету Верховної Ради з питань державного будівництва, регіональної політики та місцевого самоврядування перейменувати Кіровоград на Кропивницький. Серед тих, хто не підтримує, чверть готові вийти на акції протесту проти такого рішення.

42,7% жителів міста зовсім не підтримують перейменування Кіровограда. Ще 24,6% радше не підтримують це. Радше підтримують перейменування міста – 18,2%, повністю підтримують – 9,5%. Ще 4,9% завагалися з відповіддю на запитання.

Опитування проводилося з 6 по 11 квітня 2016 року Київським міжнародним інститутом соціології (КМІС) спільно з Соціологічною групою “Рейтинг” на замовлення громадської організації “Кіровоградське земляцтво”. Методом особистого інтерв`ю опитано 1000 респондентів за 3-ступеневою стохастичною вибіркою з квотним відбором на останньому ступені, що репрезентативна для населення міста віком від 18 років.

Статистична похибка вибірки (з імовірністю 0,95 і без врахування дизайн-ефекту) не перевищує: 3,1% для показників, близьких до 50%, 2,7% — для показників близьких до 25%, 2,0% — для показників, близьких до 12%, 1,4% — для показників, близьких до 5%.

Кіровоград має бути перейменовано згідно із законом про декомунізацію, оскільки місто названо на честь комуністичного діяча Сергія Кірова.

Такі дані опитування соціологічної групи “Рейтинг”, опубліковані 15 квітня.

Умовна “партія Саакашвілі” поступилась би тільки “Батьківщині”, за яку готові віддати голоси 13%, та “Опозиційному блоку” з 11%.

За БПП готові проголосувати 9%. Ще 7% – за Радикальну партію.

“Свобода” має наразі показник в 4%.

Якщо ж гіпотетичну “партію Саакашвілі” не враховувати, то симпатії українців розподіляються таким чином: “Батьківщина” – 13%, “Самопоміч”, “Опозиційний блок” і БПП – по 11%, Радикальна партія – 8%, “Свобода” – 5%, “Громадянська позиція” Анатолія Гриценка – 4%.

Опитування проводилося по всій Україні, крім окупованих територій. Всього було опитано 2400 жителів України віком від 18 років.