Категорія: АНАЛІТИКА

Світові фінансові ринки пережили бурхливий початок року. Перший торговельний тиждень став найгіршим за останні кілька років, відзначившись повальною панікою й обвалом на біржах. Американський фондовий індекс Dow Jones пережив найбільший чотириденний спад за всю історію ведення статистики, тобто з 1897 року, повідомляли західні медіа з посиланням на дослідницьку компанію FactSet. У перший день торгів Dow Jones просів на 2,5%, ще більш різке скорочення спостерігалося лише двічі — на піку Великої депресії в 1932 році й після краху «доткомів» у 2001 році. Інші фондові індекси США і Європи також пішли вниз — за кілька днів світовий ринок втратив близько $2,5 трильйона капіталізації, а 400 найбагатших людей планети, за даними Bloomberg, у сукупності втратилися $194 мільярдів.

Підсумки торговельного тижня мають такий вигляд: європейський індекс Stoxx Europe 600 упав на 6,7 %, Dow Jones — на 6,19 %, китайський CSI 300 — майже на 10 %. Власний індекс агентства CNN, який відбиває настрої інвесторів, застиг на оцінці «крайній ступінь тривоги». Як і в серпні 2015 року, увага ринків прикута до дій китайської влади, від якої в значній мірі залежить подальший розвиток подій.

У понеділок торги на Шанхайській біржі були припинені після падіння ключових фондових індексів на 6,9% і 8,2% — спрацювало нове правило Китайської комісії з ринку цінних паперів, згідно з яким у випадку зміни китайського зведеного індексу «блакитних фішок» CSI 300 на 7 % робота фондової біржі автоматично припиняється до кінця дня. У четвер неприємність повторилася знову: цього разу робота біржі була перервана через півгодини після початку торговельного дня. Пізніше китайська влада тимчасово скасувала обмежувальний механізм, тим самим визнавши його контрпродуктивність. Це дозволило китайському індексу CSI 300 завершити п’ятничні торги в плюсі; з іншого боку, невпевнені дії регулятора зміцнили негативні очікування аналітиків.
Обвал китайського фондового ринку був спровокований діями Центробанку країни, що знизив за добу офіційний курс юаню більш ніж на 0,5% — у серпні минулого року порівнянне зниження привело до «чорного понеділка» на світових біржах. Штучна девальвація китайської валюти, яка час від часу проводиться регулятором з метою вповільнення відтоку капіталу й підвищення конкурентоспроможності вітчизняних компаній, здатна серйозно розбалансувати глобальну економіку.

На порозі ще однієї кризи
Мільярдер Джордж Сорос — одна з найбільш відомих фігур у сучасному фінансовому світі — після чергового обвалу ринків у четвер порівняв поточний стан речей у світовій економіці з глобальною кризою 2008 року. Спроби китайської влади перейти на нову модель економічного росту й зв’язані з цим проблеми створюють для інвесторів приводи для серйозного занепокоєння, попередив Сорос. Вплив Сороса в ділових колах важко переоцінити: його висловлення миттєве облетіло всі найбільші західні ЗМІ. У той же день міністр фінансів Великобританії Джордж Осборн назвав 2016 рік найскладнішим для світової економіки з часів минулої кризи. Роздумам, чи варто нам найближчим часом очікувати серйозних фінансових потрясінь, порівнянних за масштабом із шоком семирічної давнини, присвячений останній стовпчик в авторитетному журналі The Economist. Однозначну відповідь на запитання «Чи дійсно настав новий 2008 й?» — пише видання, дати не так уже просто. Більшість прогнозів обіцяють світовій економіці зростання цього року, але офіційна статистика рідко спроможна передбачити серйозні потрясіння. При цьому очікування аналітиків поступово погіршуються: у четвер Всесвітній банк понизив свій прогноз із 3,3% до 2,9% (хоча це однак більше, ніж торішні 2,5%). Світова торгівля й виробничий сектор у США й Китаї демонструють слабкі показники; з іншого боку, у деяких європейських країнах справи йдуть помітно краще, а сектор послуг, який становить значну частину економіки в розвинених країнах, почуває себе більш упевнено.

Висновок, який робить The Economist, — світова економіка сьогодні показує слабке і нестійке зростання, але для занурення в глобальну рецесію досить буде зіштовхнутися із зовнішнім потрясінням. Воно може мати геополітичний характер: наприклад, ним може стати прямий збройний конфлікт між сунітськими й шиїтськими країнами. Щоб аналогія з 2008 роком дійсно спрацювала, має лопнути потужний борговий міхур, єдиним претендентом на роль якого сьогодні є Китай. Сукупний борг Піднебесної перевищує 240% ВВП, і його стрімке зростання за останні кілька років дає підставу говорити про низьку якість частини кредитів. Проте великий державний контроль над економікою й золотовалютні резерви в 4,5 трильйони доларів дозволяють Китаю впоратися з поточним борговим навантаженням. Крім того, його зв’язки із західною фінансовою системою залишаються обмеженими. Основний ризик полягає в тому, що влада Китаю, побоюючись соціальної нестабільності у зв’язку з можливим банкрутством закредитованих китайських компаній, щоб підтримати їх на плаву, віддасть перевагу піти на подальше знецінювання юаню. Це збільшить відтік капіталу із самого Китаю, але найбільший удар припаде на азіатські країни, що розвиваються, — слабкий юань підірве конкурентоспроможність їхніх виробництв. Таким чином, цей сценарій більше нагадує азіатську кризу 1998 року, наслідки якої західним країнам пощастило пережити відносно безболісно. Проблема в тому, що сьогодні роль країн, які розвиваються, у глобальній економіці непорівнянно важливіша, пише The Economist.

Китайська економіка, чиє упевнене зростання допомогло витягнути світ із глобальної кризи 2008 року, перетворюється на фактор ризику для всіх.
Але можливо й те, що шторм на фондових ринках уляжеться точно так само, як минулого літа, пише The New York Times. Увесь інший світ знаходиться в стадії відбудовного зростання економіки, і це допоможе згладити негативний вплив новин з Китаю. Китайська влада, у свою чергу, має рішуче пройти твердий процес адаптації до нової економічної моделі. Помірна девальвація юаню допоможе уникнути низки корпоративних дефолтів, не приводячи до високого рівня фінансової нестабільності. На користь подібного сприятливого сценарію говорить і той факт, що китайській економіці, як і раніше, вдається зростати, нехай і не колишніми темпами в 10% річних. Створення нових робочих місць триває досить активно, що на цьому етапі може виявитися пріоритетним фактором для уряду.

Напередодні новорічних свят Адміністрація Президента РФ зробила все для того, щоб переконати світ, що останні дні 2015 року були для Володимира Путіна надзвичайно продуктивними. Придворні політтехнологи ймовірно мали на меті продемонструвати прагнення Кремля розпочати новий 2016-ий рік «з чистого листа». Якщо вірити її офіційним повідомленням, оновлену редакцію Стратегії національної безпеки РФ (далі – Стратегію) Президент РФ підписав саме 31 грудня. Затвердивши її, Путін приніс мільйонам росіян «дорогий подарунок». У Стратегії вперше з періоду «холодної війни» головними ворогами Російської Федерації названі США, що «протидіють самостійній зовнішній і внутрішній політиці РФ, прагнучи зберегти своє домінування в світі», і НАТО, «розширення якого, наближення до військової інфраструктури, до російських кордонів, створюють загрозу національній безпеці». Це означає, що Російська Федерація, військові витрати якої склали понад 84,5 мільярдів доларів, продовжує дотримуватись курсу на мілітаризацію економіки, прагнучи досягти паритету із США, чий військовий бюджет у 2014 році перевищував 610 мільярдів (Стокгольмський інститут дослідження проблем миру (SIPRI) цифри за 2015 рік ще не оприлюднював). Невже Путіна нічого не навчила історія СРСР, однією з причин краху якого стала поразка у гонці озброєнь?

Остаточно визнавши для себе пріоритет духовного над матеріальним, Президент Путін визначив у Стратегії головне досягнення Російської Федерації останніх років: «Відроджуються традиційні духовно-моральні цінності. У підростаючого покоління формується достойне ставлення до історії Росії. Відбувається консолідація громадянського суспільства навколо загальних цінностей … таких як … повага сімейних і конфесійних традицій, патріотизму … Для протидії загрозам національній безпеці, РФ сконцентрує зусилля на зміцненні внутрішнього єднання російського суспільства …». Після прочитаного складається враження, що проблеми національної єдності, збереження громадського миру і злагоди почали серйозно непокоїти Кремль. Не випадково, виступаючи 25 грудня на урочистому прийомі з нагоди святкування Нового 2016 року, Путін також апелював до історії. Спекулюючи на святих для ветеранів Другої світової війни та їхніх нащадків почуттях, він несподівано заявив, що: «Головною подією 2015 року в Росії стало 70-річчя Перемоги у Великій Вітчизняній війні». Провівши паралель із сьогоденням, Президент РФ наголосив на необхідності консолідації суспільства: «Дуже важливо, що російське суспільство у цей непростий період проявляє згуртованість, що ми діємо спільно і готові завжди, при будь-яких випробуваннях відстоювати наші базові цінності, захищати національні інтереси і безпеку країни».

Не втримався Путін і від спокуси задоволення у Стратегії власних українофобських інстинктів. Для приниження значення Революції Гідності та демонстрації зневажливого ставлення до керівництва України він вирішив застосувати дещо призабуту войовничу лексику: «Позиція Заходу, спрямована на протидію інтеграційним процесам і створення осередків напруженості в Євразійському регіоні, здійснює негативний вплив на реалізацію російських національних інтересів. Підтримка США і Європейським Союзом антиконституційного державного перевороту в Україні призвела до глибокого розколу в українському суспільстві та виникнення збройного конфлікту».

Державна Дума РФ вирішила теж не відставати від Президента РФ. Безпосередньо перед Новим роком вона у першому читанні схвалила законопроект, що надає Конституційному суду Росії право визначати доцільність виконання рішень міжнародних судів, зокрема Європейського суду з прав людини. (Детально про ініціативи російських політиків відмінити конституційну норму про пріоритет міжнародного права над національним у матеріалі «Вектор ньюз» від 28 квітня 2015 року «Пустощі блаженного, чи Росія на шляху до міжнародної ізоляції»).

Кремль посварив Росію не тільки із США і країнами НАТО, але й фактично з усіма державами Європи. Зусиллями «інформаційно-пропагандистських військ» противники Путіна автоматично перетворюються на ворогів переважної більшості росіян. Під впливом масової пропаганди вони починають щиро ненавидіти ту країну, яку в Кремлі почергово призначають «фашистською». Між тим, щедро профінансовані владою російські ЗМІ вже давно самі використовують прийоми і методи, описані в інструкціях Й.Геббельса. Серед них – приховане маніпулювання громадською думкою з метою створення у масовій свідомості вигідних владі ілюзій. Відтак стає зрозумілим, чому політичним керівництвом РФ і більшістю російських ЗМІ вперто замовчується інформація про крах розробленого кремлівськими стратегами проекту «Новоросія», спростовується участь російських кадрових військових у бойових діях на Донбасі, проводяться акції впливу з прикриття очевидної причетності російських військових до збиття малазійського «Боїнгу», приховуються тяжкі наслідки економічних санкцій Заходу, викривляються причини падіння курсу національної валюти тощо. Натомість, кремлівська пропаганда робить усе, аби переконати співвітчизників в ефективності діяльності влади з нівелювання в суспільстві антагоністичних протиріч, гармонізації в рамках концепції «Русского мира» інтересів всіх націй, народностей і соціальних груп.
Утім результати неупередженого погляду на процеси, що відбуваються в Росії, навпаки вказують на загострення протиріч в середині російського суспільства.

Вважається, що за часів правління тандему Путіна-Медведєва в Росії побудована економічна модель, яка отримала назву державно-монополістичний капіталізм. Для неї характерне поєднання ресурсів капіталістичних монополій з міццю держави. Формально в Росії існують три масштабні сектори економіки – державний, муніципальний і приватний. Однак головну роль відіграють такі державні монополії і олігополії, як «Газпром», «Роснефть», «Сбербанк», «ВТБ», «Ростелеком» та інші. Контроль держави над основними засобами виробництва до певного часу забезпечував стабільність і зростання економічних показників. Хоча навіть у найкращі роки економічного підйому створена економічна система не могла усунути закладені в природу капіталізму протиріччя між суспільним характером виробництва і паразитичним присвоєнням результатів праці мільйонів росіян в інтересах незчисленної армії російського чиновництва та купки монополістів. Яскравий тому приклад – акція «Подаруй дрова», започаткована благодійним фондом Тверської області «Важлива справа». Про неї розповів багатомільйонній аудиторії російських телеглядачів найпотужніший пропагандистський рупор Кремля «Перший канал» восени 2015 року. Росіянам, які звикли до інформації про звитяжні перемоги Путіна у фінансово-економічних, військово-політичних, наукових, культурних, спортивних та інших сферах діяльності, несподівано нагадали, що: «Сотні сільських жителів злидарюють, а мізерної пенсії і грошової допомоги не вистачає навіть на те, щоб опалити взимку будинок: придбання і доставка дров на зиму коштує близько 5000-6000 рублів… Для тих, хто проживає у селі і не має коштів (мінімальна пенсія у Тверській області 2015 року становить 7000 рублів – примітка автора), зима перетворюється на боротьбу за виживання… Ми надіємось, що завдяки нашій акції ці люди зможуть пережити зиму, не боячись замерзнути у власному домі». Підтримавши благодійну акцію, «Перший канал» у своїх подальших сюжетах почав регулярно розповідати про те, як ініціативу тверських волонтерів з придбання і завезення дров одиноким пенсіонерам підхопили у Смоленській області та ще у 10 регіонах РФ. Виходить, що Росія, основним джерелом надприбутків якої є експорт незліченних природних запасів нафти, газу, вугілля, лісу та інших видів палива, без волонтерської підтримки неспроможна забезпечити своїх співгромадян елементарними умовами виживання взимку?

Посилення державного контролю над економікою через укрупнення державних господарчих структур негативно відобразилось на прибутковості російського великого приватного бізнесу, змушеного через це реєструвати свою власність за кордоном. Жорстка реакція Заходу на анексію Криму та військову агресію на Донбасі, а також прийняті услід за цим економічні санкції сприйняті російськими олігархами вкрай хворобливо. Панічні настрої у цьому середовищі засвідчили, що інтереси економічної і фінансової еліти Росії вступили у протиріччя з геополітичними авантюрами Кремля. У травні 2015 року найавторитетніший опонент Путіна, в минулому класичний російський олігарх Михайло Ходорковський в інтерв’ю англомовному виданню «Vice» висловив впевненість, що саме проведена Путіним монополізація ключових галузей економіки, гоніння на приватний бізнес, знищення економічних свобод призвели в Росії до згортання демократії, знищення політичних свобод і війни: «Путін і його оточення за роком рік знищували виборні механізми і дискредитували опозиційні політичні сили, і нарешті, у зв’язку з повним економічним відчаєм, вторглися в Україну. Війна – єдине, що допомагає виправдовувати путінський державний капіталізм, який більше не здатний забезпечувати економічне зростання». А уже в грудні минулого року Ходорковський визнав неминучість революційних перетворень в Росії.

Минулої осені член комітету Держдуми РФ з конституційного законодавства і державного будівництва Олексій Діденко (ЛДПР) запропонував внести зміни до Кримінального кодексу РФ і Федерального Закону РФ «Про військовий обов’язок і військову службу». Ними передбачалось введення до російського законодавства нового виховного заходу для осіб, які вчинили ненасильницькі злочини незначної і середньої тяжкості. За такі злочини, вчинені чоловіками віком від 18 до 45 років, пропонувалось замість кримінального покарання ввести обов’язок проходження військової служби у Збройних Силах Росії на термін, тотожний терміну покарання за вчинення злочину. Виходить, що служба в армії з почесного конституційного обов’язку громадянина Росії має шанс перетворитися на одну із форм покарання, а сама армія прирівнюється до тюрми. Чи у міністра оборони РФ Сергія Шойгу просто вже не вистачає особового складу для війни на Донбасі, у Сирії, утримання військових баз у Білорусії, Вірменії, В’єтнамі, Грузії (в Абхазії і Південній Осетії), Казахстані, Киргизії, Молдові (Придністров’ї), Таджикистані, Україні (Крим)?
Побоюючись справедливого гніву співвітчизників за безповоротно втрачених на Донбасі і у Сирії чоловіків, батьків, синів, братів та онуків, Верховний Головнокомандувач Збройними Силами РФ Володимир Путін у травні 2015 року засекретив Указом Президента РФ відомості про загиблих у мирний час російських військовослужбовців. Доступ до такої інформації тепер закритий як для рідних, так і для журналістів, а її розголошення може обернутися звинуваченням у державній зраді. Однак у серпні 2015 року московське видання «Деловая жизнь» в одному із своїх аналітичних матеріалів під назвою «Ріст виплат військовим в 2015 році» випадково оприлюднило кількість загиблих російських військовослужбовців у бойових діях на території України. Поки цензори видаляли цифри, їх встигли опублікувати журналісти низки закордонних видань, зокрема Пол Родерік Грегорі з американського фінансово-економічного журналу «Forbes». У розділі «Компенсація військовому персоналу за участь у бойових діях в Україні у 2014-2015 роках» вказувалось, що станом на 1 лютого 2015 (!!!) компенсація сім’ям понад 2000 загиблих російських військових склала 3 мільйони рублів, а 3200 військовослужбовцям Збройних Сил РФ, які отримали тяжкі поранення і інвалідність, держава виплатила півтора мільйони.

Характерно, що останніми роками російський кінематограф активно тиражував стандартні за сюжетом та сумнівні за якістю фільми і телесеріали про подвиги Червоної армії, НКВС, «СМЕРШ» на фронтах Другої світової війни. Очевидно в Кремлі вже давно вирішили, що зомбувати потенційних захисників «Русского мира» на знеособлених подвигах екранного воїна легше і безпечніше, ніж увічнювати пам’ять про реально загиблих у мирний час солдат і офіцерів, відкупившись компенсацією їхнім рідним за втраченого годувальника.
Гучні відставки і ротації генералітету Збройних Сил, ФСБ, МВС РФ та інших силових структур стали перманентними. Офіційна інформація про нібито природну кончину двох високопоставлених російських генералів, які забруднили свою честь і мундири виконанням злочинного наказу Путіна щодо анексії Криму і розпалювання війни на Донбасі, сприйнята в російському суспільстві й за кордоном з явною підозрою. Володимир Путін протягом 2013-2015 років двічі змінював керівника Служби безпеки Президента РФ. Спочатку він віддалив від себе багаторічного особистого охоронця Золотова, призначивши на цю посаду Кліментьєва, якого у грудні 2015 року замінив Кочнев. Так зазвичай, побоюючись «двірцевого перевороту», поступають диктатори. Історичні паралелі з генералом Власиком, який протягом десятиліть самовіддано охороняв Сталіна, однак був заарештований за вказівкою тяжко хворого, а відтак маніакально підозрілого «вождя народів», напрошуються самі по собі.

Апофеозом недовіри і страху перед власним народом стало передноворічне рішення Путіна дозволити співробітникам ФСБ РФ застосовувати зброю проти «значного скуплення людей» з метою попередження теракту, визволення заручників і відбиття збройного нападу, а також стріляти «на враження» по вагітних жінках, дітях та інвалідах у разі збройного опору чи збройного нападу з їх боку. Це означає, що відтепер організатори і учасники будь-яких акцій громадської непокори на цілком законних підставах перебуватимуть під прицілом снайперів ФСБ, наділених правом приймати рішення відкривати вогонь по своїх співвітчизниках лише за підозрою у тероризмі. Відкритим залишається лише питання про причини поспішності, проявленої при прийнятті такого важливого рішення: 22 грудня 2015 року закон прийняла Державна Дума, 25 грудня його схвалила Рада Федерацій, а майже у передноворічну ніч його підписав Президент РФ Володимир Путін. Невже в Кремлі вже стали боятися традиційних новорічних гулянь? Якщо так, то перед Масляницею чи Паскою в Росії слід очікувати прийняття нових диктаторських законів.
Виходить, що одностайна підтримка Федеральними Зборами РФ зовнішньополітичних ініціатив Президента РФ Володимира Путіна, особистий рейтинг якого роздутий до захмарних висот, свідчать скоріше про слабкість політичної системи Росії, тваринний страх російських парламентарів перед Адміністрацією Президента РФ, їхню корумпованість та ефективну діяльність російської пропаганди.

Кожен учень старших класів радянської середньої школи, не кажучи вже про випускників юридичного факультету Ленінградського державного університету, який свого часу закінчував Володимир Путін, повинен був знати, що таке діалектика і орієнтуватись у її основних законах. Оскільки закони діалектики носять об’єктивний характер, їх неможливо ігнорувати, а тим паче відмінити нормативно-правовими актами земних правителів. Цілком закономірно на зміну авторитарному режиму в Росії прийдуть інші політики, яким випаде доля розгрібати «авгієві стайні» після управління державою Путіним разом зі своїми вірними поплічниками по створеному ще у Санкт-Петербурзі дачному кооперативу «Озеро». Однак коли і як це станеться спрогнозувати складно. Видається малоймовірним, що зміна влади і коригування політичного курсу Росії відбудеться мирним парламентським шляхом. Реальнішим виглядає сценарій заколоту наближених до Кремля прагматиків-олігархів, переконаних в історичній безперспективності побудови в Росії суспільства на основі видуманої Путіним фантомної ідеї «Русского мира». Їхніми союзниками можуть стати російські генерали і старші офіцери спецслужб, яких зовсім не приваблює перспектива Гаазького трибуналу за співучасть у злочинах путінського режиму. Офіцерському корпусу набридло безславно гинути на Донбасі і у Сирії, виконуючи роль «Невідомого солдата», слухати відверту брехню свого Верховного Головнокомандувача і бути мовчазними свідками сцен його «братання» з володарем Чечні Рамзаном Кадировим. Дивлячись на те, як у Кремлі судорожно готуються до розстрілу «російського Майдану», стає зрозумілим, що перспектива «безглуздого і нещадного російського бунту» доведених до відчаю росіян там також розглядається цілком реальною.

Головне, щоб внаслідок кадрових змін у Кремлі Росія знайшла сили повернутися на європейський цивілізаційний шлях розвитку, а не допустити на владний олімп ще більш небезпечний для України і Європи союз православних націоналістів-чорносотенців з непорушним вже кілька десятиліть блоком ЛДПР-КПРФ.

Борис Дніпров, аналітик

Виробники електричних лампочок Європейського Союзу надають споживачам завідомо неправдиву інформацію про яскравість і рівень енергоспоживання своєї продукції, використовуючи шпарину у відповідних нормативних актах ЄС. Про це свідчать результати лабораторних тестувань, що стали відомі журналістам британського видання Guardian.

Серед компаній, що перебільшують енергоефективність своїх лампочок, – такі відомі бренди, як Ikea, Philips, GE та Osram. За результатами перевірки, здійсненої Шведською асоціацією споживачів, на упаковці лампочок від цих та багатьох інших європейських виробників зазначається завищена – подекуди аж на 25%! – енергоефективність.

Таке розходження між заявленими і реальними показниками можливе завдяки існуванню в офіційній методиці тестувань лампочок поняття допустимого відхилення.

Шведські перевірки, проведені впродовж 2012 – 2014 років, виявили, наприклад, що галогенна лампа Airam потужністю 42 Вт, аби досягти заявленої яскравості 630 люменів, споживає на 25% більше енергії, ніж зазначено виробником на упаковці. Галогенна лампа на 70 Вт виробництва GE, споживає на 20% більше енергії, щоб світити з заявленою яскравістю 1200 люменів.

Хитрують виробники і з кількістю люменів. 28-ваттна галогенна лампочка Philips, як виявилося, на 24% тьмяніша, ніж заявлено виробником. А 53- і 70-ватна лампи від Ikea «недосвічують» на 16%.

Топ-менеджер одного з провідних підприємств галузі, який побажав залишитися невідомим, повідомив Guardian, що маніпуляції з допустимими відхиленнями надзвичайно розповсюджені у великому бізнесі, тож менші компанії-виробники мусять і собі випускати на ринок некондиційні товари, інакше не витримають конкуренції.

«УСІ панівні бренди це роблять, – зазначив згаданий керівник. – На ринку немає чесних у цьому питанні, і всі мусять це робити, аби бути конкурентоспроможними. У минулому ми зазначали на упаковці реальні показники, проте коли перевірили аналогічні вироби наших конкурентів, то побачили, що вони завищують ефективність. Тож нам довелося грати за тими самими правилами, ми ж не дурні… Промисловість просто додержує букви закону, а існуючі вимоги не відповідають нинішньому рівню технологій… У результаті ця система дурить споживачів, я ситий цим під зав’язку».

Європейські тести для лампочок допускають 10-відсоткове відхилення від заявлених показників. Це означає, що лампа із зазначеною на упаковці яскравістю 600 люменів насправді може мати потужність усього 540 люменів.

Як зазначив анонімний інформатор Guardian, набагато чеснішим для споживача було б цілком досяжне [за нинішнього рівня технологій] 2–3-відсоткове допустиме відхилення.

Європейська Комісія знає про проблему зі «шпариною» у законодавстві та готує пропозиції щодо вирішення проблеми з листопада 2012 року. Крім того, як свідчать документи, влада знала, що компанії зловживають цією «шпариною», принаймні з 2013 року. Проте робота над законопроектом, що її перекрив би, ведеться мляво. А перегляд вимог до екодизайну лампочок, як стало відомо Guardian, не буде проводитися аж до наступного року.

Це може ще надовго забезпечити дію в ЄС «шпарини» щодо допустимого відхилення, якою нині користуються, крім виробників лампочок, виробники багатьох інших побутових приладів: телевізорів, водонагрівачів, посудомийних і пральних машин, холодильників та кондиціонерів.

Якщо врахувати маніпуляції з допустимими відхиленнями, що здійснюються виробниками побутової техніки, то «шпарина» обходиться споживачам приблизно у 2 000 000 (два мільярди) євро на рік, повідомляє громадська організація Coolproducts.

Як заявив віце-президент компанії Electrolux Віктор Сандберг, подібні «шпарини» необхідно перекрити стосовно усіх промислових виробів. «Хотілося б, аби Євросоюз розпочав реформування відповідного законодавства вже з початку наступного року», – зазначив він.

Громадські об’єднання, які займаються проблемами ефективності, стверджують, що представники влади попередили їх: радикальні пропозиції щодо розв’язання проблеми «приречені», адже Брюссель побоюється спровокувати реакцію у ЗМІ, співмірну зі скандалом через фальсифікацію «Фольксвагеном» показників вмісту шкідливих речовин у вихлопних газах дизельних автомобілів.

«Вибуховий скандал навколо ”Фольксвагена” розбудив регуляторів у ЕС, – сказала Стефані Ардіті, експерт з продукції у Європейському бюро з питань захисту довкілля. – Те саме могло би статися з побутовими приладами, проте керівництву [Євро]комісії хотілося б знову заснути. Замість того, щоб класти під сукно ці реформи, слід би було їх прискорити. Поки цього не зроблять, перевага залишатиметься на боці тих, хто готовий дурити споживачів своєї продукції».

Результати тестування лампочок, здійсненого у Швеції, були опубліковані в Інтернеті. У відповідь компанія Ikea заявила, що поверне кошти всім тим споживачам, які висловлять незадоволення лампочками, придбаними в її магазинах. «Звіт про тестування стосується галогенних лампочок, які більше не продаються в Ikea, – повідомив речник шведської фірми. – Із вересня 2015 року ми пропонуємо нашим споживачам виключно LED-лампи як більш екологічні».

Джо Пікардо, прес-секретар Philips, заявила, що її компанія додержує всіх діючих стандартів і принципу точного маркування продукції.

«Ефективність окремих лампочок варіюється, – сказала вона. – Це пояснюється самою природою цієї продукції, зокрема галогенних ламп – через використання вольфрамової спіралі. А в середньому ж наші лампочки відповідають стандартам з урахуванням допустимого відхилення показників у межах 10%».

Компанія Osram, у свою чергу, заявила, що ця «проблема стосується не конкретної компанії, а всієї галузі в цілому» і послалася при цьому на Європейську асоціацію торгівлі освітлювальними приладами.

Дєдерік де Стопелаар, генеральний секретар асоціації, повідомив, що індустрія усвідомлює проблему, а дослідження лампочок, здійснені асоціацією, виявили відхилення від заявлених виробником показників ефективності аж до 35%. При цьому більшість лампочок, ефективність яких не відповідала заявленій, були виготовлені поза межами ЄС.

«Ці звинувачення для нас не новина, оскільки в ході нашої програми дослідження ринку ми отримали такі самі результати, – сказав він. – Більшість виявлених відхилень стосуються яскравості». Де Стопелаар, утім, запропонував вирішити проблему шляхом спрощення маркування, а не ліквідації діючої норми допустимого відхилення.

«Нам потрібне виважене допустиме відхилення, і, в принципі, 10-відсоткова похибка прийнята в міжнародних стандартах, – повідомив він. – Я вважаю, що всі головні виробники «вкладаються» в ці рамки. Епізодично трапляються більші відхилення, але це може бути просто виробничим браком або винятковим випадком».

При цьому Де Стопелаар відмовився надати інформацію щодо ефективності виробів європейських компаній, зібрану в ході здійсненого асоціацією дослідження.

За матеріалами The Guardian

Переклад з англійської «Вектор Ньюз»

Згідно з аналізом кліматичної угоди, здійсненим Bloomberg, упродовж найближчих кількох десятків років бізнес, що залежить від вугілля та нафти, щодалі занепадатиме. І навпаки, у виграші опиняться компанії, що інвестували у розробку та виробництво енергоефективного обладнання та електроакумуляторів, теплоізоляційних матеріалів, і – насамперед – сонячних панелей.

У середньостроковій перспективі, зазначають експерти, на перший план вийде природний газ як резервне джерело енергії навіть у громадах, що перейшли на «чисту» енергію сонця та вітру, оскільки обсяги виробництва такої енергії залежать від погодних умов, а електроакумулятори, здатні забезпечити потреби промисловості та населення в «консервованій» енергії, нині поки що на етапі розробки.

Такий глобальний зсув у царині енергетики обов’язково спричинить значні, якщо не революційні, зміни у десятках інших галузей промисловості та сільського господарства. Це, у свою чергу, змінить обличчя економіки кожної країни світу, призведе до соціальних зрушень. Та, як виявилося, країни готові заплатити високу ціну за убезпечення від кліматичної катастрофи, про наближення якої вже кілька десятиріч попереджають учені.

Паризький пакт, підписаний у суботу 150 країнами – учасницями Паризького саміту, – «найважливіша кліматична угода в історії людства. За масштабами та поставленими цілями вона перевершує Кіотський протокол 1997 року», – пише Bloomberg. Найвпливовіші світові лідери Барак Обама, Володимир Путін, Сі Цзиньпін та десятки інших зуміли дійти згоди у глобальних питаннях. Світ вживатиме заходів, аби пригальмувати глобальне потепління, внаслідок якого можуть піти під воду густонаселені прибережні регіони, а цілі країни – потерпати від голоду, браку питної води та стихійних лих.

Уже нині навіть країни, що досі робили ставку на викопне паливо, зрозуміли неминучість переорієнтування своїх економік на «чисту» енергію. Яскравим прикладом цього став Китай. Якраз у дні, коли в Парижі проходив Кліматичний саміт, Пекін оголосив «червоний рівень» тривоги через смог – настільки густий, що весь минулий тиждень мешканці китайської столиці не виходили на вулицю без респіраторів, а в п’ятницю дихати можна було вже лише через протигаз.

Можливо це, а також низка стихійних лих, спричинених глобальним потеплінням, від яких уже сьогодні потерпає світ, підштовхнули світових лідерів забути на якийсь час про геополітичні суперечності та поставити підписи під текстом угоди, над яким політики та бізнесмени ламали списи майже два тижні.

Для великого бізнесу підписання Паризького пакту означає «зростання обсягів інвестицій у такі технології, як джерела відновлюваної енергії та електротранспорт, особливо коли все більше країн наслідуватимуть приклад Європейського союзу і частини Північної Америки та вводитимуть податок на вуглець. За оцінками ООН, аби ліквідувати залежність від вуглеводного палива (нафти, вугілля і, врешті, газу) та запобігти зростанню світової температури потрібно 1 трильйон доларів щороку», – пише міжнародне фінансове видання.

Звісно, видобування вуглеводнів триватиме ще десятки років. Проте топ-менеджери найбільших видобувних компаній світу, що були присутні на саміті, повертаються додому, вже обдумуючи необхідні зміни у стратегії. Як зазначив Стів Говард з компанії Ikea, «Епоха високовуглецевих галузей минає. Якщо вони зможуть адаптуватися, переорієнтувати свою діяльність – чудово! Якщо ні – можливо, дехто з них просто поверне гроші акціонерам і тихенько закриється».

Підготувала Дарина Плотнікова

Два тижні тому, 25 листопада 2015 року, на популярних відеохостингах «Youtube», «Dailymotion», «Vimeo» з’явився майстерно зроблений у стилі голлівудського блокбастера англомовний відеоролик тривалістю 4 хвилини 14 секунд. За змістом він мало відрізнявся від матеріалів, які масово поширюються в Інтернеті пропагандистами «Ісламської держави» («ІД»), яка ще недавно мала назву «Ісламська держава Іраку й Леванту» («ІДІЛ») і позиціонувала себе вірним союзником «Аль-Каєди». У ньому стверджувалося, що створений «ІД» на території Сирії й Іраку «Всесвітній халіфат» (теократична держава на чолі з халіфом – примітка автора), «за розмірами вже більший ніж Великобританія, у вісім раз перевищує площу Бельгії й у 30 разів територію Катару». Авторський текст супроводжував кадри, як героїчно захищає «Халіфат» його могутня армія, заснована на вченні пророка Мухаммеда. Диктор стверджував, що саме вірою вона кардинально відрізняється від армій США й інших країн, які воюють «в інтересах великих компаній і содомітів». Очевидно, з метою поповнення рядів бойовиків автори фільму переконували глядача в тому, що «ІД» у боротьбі з «невірними» не бачить різниці між арабами й не арабами, між чорними й білими й т.п.

Головна відмінність цього відеоролика полягала в тому, що в ньому вперше йшлося про нібито існування, очолюваної Іраном, Туреччиною й Росією «глобальної коаліції дияволів» у складі 60 держав світу. На підтвердження сказаного автори продемонстрували таблицю з державними прапорами учасників цієї «коаліції». Так, серед прапорів країн, до цього часу не втягнених у громадянський конфлікт у Сирії (Мальта, Мексика, Молдова, Японія й інші), по зрозумілим тільки авторам фільму критеріям зненацька з’явився синьо-жовтий прапор України. Суворий голос за кадром грозив «спаленню у вогні війни з «ІД» усім учасникам «коаліції дияволів». Враховуючи, що відео містить відверті терористичні погрози, воно було вилучено й заблоковано адміністраторами хостингів у той же день.

Провідні інформаційні агентства, коментуючи зміст цього «відеошедевра», виявили обережність. Стриману позицію продемонструвала також польська «Газета Виборча» («Gazeta Wyborcza»). І хто знає, якби це авторитетне видання не займало перший рядок у рейтингу найбільш цитованих польських ЗМІ, можливо, наш читач так і не довідався б про згадування України у відеоролику ісламістів. А так, варто було «Gazeta Wyborcza» розмістити на своєму сайті таблицю з прапорами, вітчизняні журналісти відразу ж підхопили її, супроводжуючи голосними заголовками — «Україна ввійшла в перелік «ворожих країн» ІДІЛ», «ІД» оголосила Україну ворогом», «Україна – ворог «Ісламської держави» і т.п. Здавалося, що для повноти вражень не вистачало хіба що підзаголовка «Нарешті!» Сенсація потрапила на благодатний ґрунт.

Наші «акули пера» відразу ж відшукали в Інтернеті інформацію, що 18 листопада 2015 року, за два дні до появи скандального фільму, на сторінках 12-го номера офіційного інформаційно-пропагандистського журналу «Ісламської держави» «Дабик» («Dabiq») Україна вже згадувалася в контексті протистояння Росії й США в Сирії: «…воюючи зі своїми західними конкурентами в Україні, вона (Росія) вирішила вступити в ще один конфлікт із Заходом, цілячись по … союзникам Америки в Шаме (арабська назва Сирії)». Цього виявилося досить для поширення в українському медійному просторі песимістичних прогнозів і критичних заяв із приводу ефективності створеної в Україні системі антитерору, а також «страшилок» про катастрофічні наслідки для України у випадку нападу на неї «Ісламської держави».

На жаль, жодна з вітчизняних спецслужб офіційно не прокоментувала інформацію скандального відеоролика, ухилившись, таким чином, від закономірного питання громадянського суспільства, чи дійсно Україна виявилася під прицілом бойовиків «Ісламської держави»?

Серед фахівців міністерств і відомств, що безпосередньо здійснюють боротьбу з тероризмом або беруть у ній участь, не знайшлося жодного, хто б узявся розібратися й проінформувати громадськість, чи справі лідери «ІД» мають безпосереднє відношення до створення й поширення цього відео? Звичайно, використовуючи винятково матеріали Інтернету, підтвердити авторство відеоролика проблематично, хоча окремі деталі його режисури й монтажу дають підстави для деяких сумнівів.

По-перше, на заставці фільму фігурує фірмовий знак створеної в 2014 році радикальними ісламістами медіа-групи «Аль-Хаят Медіа Центр» («Al Hayat Media Centre»), інформаційна продукція якої орієнтована на західну аудиторію. Ця піар-компанія на замовлення функціонерів «ІД» раніше вже готувала матеріали англійською, німецькою, російською й французькою мовами. Однак, цього разу пропагандисти «Ісламської держави» несподівано виявили невластиву їм скромність, яка взагалі суперечить законам рекламного жанру. Так, логотип офіційного інформаційного органа «Ісламської держави» журналу «Дабик» («Dabiq») з’явився у фільмі лише на частки секунди, а вихвалянню образу халіфа «Всесвітнього халіфату» Абу Бакр аль-Багдади або ж його найближчих соратників було приділено непристойно мало часу.

По-друге, відеоролик про «глобальну коаліцію дияволів» з’явився в Інтернеті в переддень позапланового візиту Президента Франції Франсуа Олланда в Москву для зондування в Кремлі перспектив створення «великої антитерористичної коаліції» проти «ІД» за участю США й Росії. Як відомо, на відміну від США, цю ідею активно підтримує Президент РФ Володимир Путін. Ціною колосальних фінансових і неминучих людських втрат у Сирії він намагається вирватися з-під економічних санкцій і з міжнародної ізоляції, куди він загнав Росію внаслідок анексії Криму й військової агресії на Донбасі.

Якщо ж відкинути конспірологічні версії й сприймати інформацію відеоролика як достовірну, слід зосередитися на аналізі ймовірних підстав для включення України в перелік учасників «глобальної коаліції дияволів». Відразу ж слід зауважити, що предметом статті не є аналіз причин, умов, проміжних результатів і перспектив Антитерористичної операції на Донбасі. Вона розглядає лише деякі питання організації протидії проявам міжнародного тероризму з боку організацій ісламістського напрямку.

Вважається, що одержати достовірні відомості про об’єкти злочинних зазіхань «Ісламської держави», про час, місце й способи здійснення чергових терактів можна лише за умови агентурного чи технічного проникнення в її керівні ланки. Як свідчить світова практика розслідування злочинів терористичного характеру, такою інформацією володіє обмежене коло осіб. Як правило, це лідери терористичних організацій і замовники, на чиї гроші функціонує та чи інша структура. Оскільки недавні криваві події в Парижі, підрив бойовиками «ІД» російського пасажирського літака А-321 у небі над Єгиптом, теракт у Каліфорнії для спецслужб Франції, Росії, США, а також їхніх союзників стали повною несподіванкою, слід зробити сумний, але об’єктивний висновок – надійні розвідувальні позиції серед керівників «ІД» відсутні. Очевидно, їх недостатньо також і серед осіб, які здійснюють контроль над основними джерелами фінансування діяльності «ІД», які розподіляють надприбутки від торгівлі нафтою, що добута з контрольованих терористами родовищ Сирії й Іраку. А це, за словами помічника міністра фінансів США по протидії фінансування тероризму Деніела Гейзера — до 40 мільйонів доларів щомісяця. Однак єдності в питаннях, хто саме є кінцевим споживачем, організовує й контролює поставки сірійських вуглеводнів, а також платить за них чималі гроші, не було й немає навіть серед держав-лідерів боротьби з «ІД».

Держдепартамент США був змушений запропонувати 5 мільйонів доларів кожному, хто може представити достовірну інформацію про реальні джерела й схеми фінансування «Ісламської держави». Після збитого в небі над Туреччиною російського СУ-24 ситуація стала ще більш заплутаною, продемонструвавши чи то відсутність достовірної інформації про канали фінансування «ІД», чи то маніпулювання нею. Президент Росії Володимир Путін прямо звинуватив у цьому Туреччину, але її, у досить різкій і категоричній формі спростував Президент Реджеп Ердоган. Незабаром турецький лідер пообіцяв довести, що найбільшим покупцем добутої терористами «ІД» нафти є Президент Сирії Башар Асад, який потім перепродує її Росії на легальному ринку. У таких умовах, використовуючи лише доступну інформацію з відкритих джерел, можна хіба що будувати версії реальності загроз Україні з боку «ІД» й інших міжнародних терористичних організацій.

Донедавна вважалося, що «Україна не належить до держав з високою ймовірністю здійснення на їхніх територіях міжнародними терористичними організаціями терористичних актів або терористичних зазіхань проти їхніх представництв за кордоном». Такий висновок у 2013 році об’єктивно відбивав реальність і був зафіксований у прийнятій і чинній дотепер «Концепції боротьби з тероризмом».

На перший погляд, гіпотетичні звинувачення керівників «Ісламської держави» на адресу України й зараз мають вигляд надуманих. Наша країна не є членом Європейського Союзу й Північноатлантичного Альянсу, тому не входить до складу антитерористичної коаліції, яка діє під керівництвом США в Сирії й Іраку проти «ІД». Збройні Сили України не беруть участі у воєнних операціях на підконтрольних «ІД» територіях. Україна не надає свій повітряний простір для нанесення авіаударів по позиціях «ІД» і не займається поставками військової техніки й спорядження державам-членам коаліції. Можливо, після зустрічі Президента України Петра Порошенка з Віце-президентом США Джозефом Байденом формат і масштаби допомоги будуть розширюватися. Принаймні, про це 07 грудня 2015 року заявляв Петро Порошенко: «Я підтвердив панові віце-президентові нашу готовність, готовність України надавати максимальну підтримку коаліційним силам у Сирії. Україна є й буде пліч-о-пліч із антитерористичною коаліцією». Але це в майбутньому, та й за умови схвалення конкретних кроків Президента в цьому напрямку Верховною Радою України. А поки що участь України в боротьбі з «ІД» обмежується наданням гуманітарної допомоги учасникам проамериканської коаліції.

Виходячи зі змісту вищезгаданої публікації журналу «Дабік» («Dabiq»), керівництво «Ісламської держави» прекрасно інформоване, що сучасний стан двосторонніх україно-російських відносин виключає будь-яке співробітництво між військовими відомствами, спеціальними службами й правоохоронними органами Києва й Москви. А категоричний осуд Петром Порошенком спроб Володимира Путіна долучитися до коаліції західних держав для спільної боротьби з «Ісламською державою» як повноправнимй партнер ще раз підтвердив принципове небажання України вступати в будь-які союзи з Росією: «Ми чітко заявили, що ті держави, які підтримують тероризм, не мають права брати участь у боротьбі з тероризмом. Не буває поганих терористів і прийнятних терористів. Чіткий висновок — усі вони є терористами, і не можна під гаслом боротьби з тероризмом очиститися від порушень міжнародного права або одержати міжнародну індульгенцію». Разом з тим, та агресивність, яку продовжує проявляти «Аль-Каєда», і нелюдська жорстокість, із якою заявила про себе «Ісламська держава» в 2013 – 2015 роках, ще раз підтвердили, що в умовах світової глобалізації жодна країна, навіть найпотужніша, не може бути застрахованою від терористичних загроз із боку міжнародного тероризму. Саме тому потенційну загрозу для України з боку міжнародних терористичних організацій слід уважати досить реальною й мотивованою, виходячи з природи міжнародного тероризму, який продемонстрував здатність пристосовуватися до будь-яких умов. Збереження «Аль-Каєдою» своїх регіональних організаційних ланок після знищення американськими спецназівцями її багаторічного лідера Усами бен Ладена, а також створення «Ісламської держави» показали світу об’єктивність процесу еволюції міжнародного тероризму. На зміну терористичним організаціям зі стрункою владною вертикаллю, чітко вибудуваними державами-спонсорами тероризму, каналами фінансування, прийшли організації мережного типу, без прив’язки до конкретних країн і управлінської ієрархії.

Як уже було сказано, попередницею «ІД» була організація, що носила назву «Ісламська держава Іраку й Леванту», утворена в 2006 році шляхом злиття одинадцяти радикальних ісламістських угруповань Іраку на чолі з місцевим підрозділом «Аль-Каєди». До 2014 року «Ісламська держава» продовжувала активно співробітничати з «Аль-Каєдою», успадкувавши від неї традиції й принципи діяльності. Враховуючи досвід і наслідки участі Збройних Сил України в багатонаціональній антитерористичній коаліції проти «Аль-Каєди» під керівництвом США в Іраку (2003 – 2008), припущення, що Україна дійсно розглядається лідерами «Ісламської держави» одним із пріоритетних об’єктів терористичних зазіхань, не здасться таким уже примарним. Досить згадати хоча б запобігання теракту відносно Посольства України в Лівані в 2004 році. Цей злочин ретельно готувалося членами регіонального гнізда «Аль-Каєди» з метою помститися за смерть бойовиків, які загинули під час бойових зіткнкнь із підрозділами Збройних Сил України на території Іраку. І це далеко не єдиний прояв невдоволення лідерів «Аль-Каєди» проамериканською позицією України. Успішна протидія українських спецслужб злочинній діяльності міжнародної терористичної організації «Харакат Аш-Шабааб Аль Муджехіддин», яка є сомалійською філією «Аль-Каєды і добуває кошти піратським промислом у районі Африканського Рогу, також поставила Україну в один ряд з її активними супротивниками.

Новітні інформаційні технології в повному обсязі використовуються лідерами міжнародних терористичних організацій для активної діяльності по пропаганді теорії й практики тероризму. Масштаби поширення в Інтернеті ідеології тероризму й інструктивних матеріалів про технології підготовки й здійснення терористичних актів збільшилися в рази. Під їхнім впливом усе більше вихідців з різних країн світу почали виїжджати в Ірак, Сирію, Афганістан й інші вибухонебезпечні регіони для участі в «Джихаді» — священній війні проти іновірців з метою поширення ісламу. Слідом за Президентом РФ Володимиром Путіним, Главою його Адміністрації Сергієм Івановим і керівником зовнішньополітичного відомства Сергієм Лавровим Голова ФСБ РФ Олександр Бортников був змушений визнати розширення масштабів цього процесу. Виступаючи в жовтні 2015 року на 39-му засіданні Ради керівників органів безпеки й спецслужб країн СНД, він заявив, що на території Сирії й Іраку в складі міжнародних терористичних організацій «Ісламська держава» і «Фронт ан-Нусра» («Джабхат ан-Нусра») воюють бойовики з Росії, Грузії, України й колишніх радянських республік центральноазіатського регіону. Аналогічну інформацію зробив також надбанням гласності народний депутат України, командир полку «Азов» Андрій Белецький, який 26 листопада 2015 року заявив, що на стороні «Ісламської держави» воює близько 200 кримських татар. Якщо це відповідає дійсності, то не складно здогадатися, як вони реагують на заяви українських політиків, що засуджують терористичну діяльність «Ісламської держави».

Відкритість кордонів України й лояльний міграційний режим традиційно використовується лідерами міжнародних терористичних організацій для транзитного переміщення своїх однодумців територією нашої країни й для переховування від переслідування правоохоронних органів інших держав. Характерно, що пропагандистський фільм з’явився в Інтернеті незабаром після вдалої операції Служби безпеки України по затримці в Чернігівській області члена терористичного угруповання «МУХАДЖИРИН-ВАЛЬ-АНСАР», яка входить до складу «Джабхат ан-Нусра». За повідомленням Прес-служби СБУ, арештований бойовик, є вихідцем з однієї з республік колишнього СРСР. У 2013-2014 роках він брав участь у сірійському конфлікті, після чого ховався від правосуддя, намагаючись із підробленим паспортом потрапити в країни Близького Сходу. Однак затримання цього бойовика є далеко не одиничним фактом використання терористами території нашої країни в злочинних цілях. 8 грудня 2015 року прес-служба Генеральної прокуратури України інформувала громадськість про передачу до суду обвинувального акту відносно громадянина України й громадянина Азербайджану, які сприяли діяльності «Ісламської держави» в Україні. Протягом 2013 – 2015 років їм вдавалося матеріально й фінансово підтримувати членів «ІД», надавати їм місця тимчасового проживання, паспорти й інші документи.

Поява відеоролика за часом також збіглася з міжнародним скандалом, який виник після затримки 20 листопада 2015 року в Кувейті злочинного угруповання в складі 5 сирійців і одного підданого Кувейту. Його члени були звинувачені в поставці переносних зенітно-ракетних комплексів (ПЗРК) FN-6 китайського виробництва з України через Туреччину для «Ісламської держави». Як відомо, МО України відразу ж категорично спростувало причетність нашої держави до цієї незаконної угоди, висловивши припущення, що ПЗРК могли бути відправлені в Сирію з території ДНР/ЛНР або в часи режиму Януковича. Однак скандал знову продемонстрував актуальність давньої проблеми України — ефективності системи державного експортного контролю над міжнародними передачами товарів військового призначення й подвійного використання.

Тим часом, аналізуючи наслідки антитерористичних заходів усередині окремих країн, фахівці зіштовхнулися з парадоксом — чим активніше та чи інша держава бере участь у боротьбі з міжнародним тероризмом на глобальному рівні, тим більш реальними стають ризики й загрози її власній національній безпеці. Це змушує світове співтовариство, крім традиційних, шукати більш досконалі форми об’єднання зусиль на міждержавному рівні, переглядати співвідношення фундаментальних прав людини з посиленням відповідальності за причетність до терористичної діяльності, удосконалювати взаємодію з недержавними структурами, залучати до співробітництва представників громадянського суспільства і т.д.

Україна, поставивши перед собою завдання інтеграції в глобальний безпечний простір, має також постійно коректувати свою антитерористичну систему відповідно до нових викликів і загальновизнаних підходів до проблем запобігання терористичної загрози. Прийшов час, нарешті, скасувати або внести зміни в прийняте похапцем Рішення РНБО від 25 травня 2012 року «Про заходи щодо посилення боротьби з тероризмом в Україні», суттєво доповнити «Концепцію боротьби з тероризмом», розробити за участі міжнародних експертів, учених-террологов, фахівців-практиків і представників громадянського суспільства пропозиції по вдосконаленню загальнодержавної системи протидії міжнародному тероризму. Альтернативи цьому немає.

Борис Днєпров, аналітик

Луна вибуху, яку викликав російський військовий літак Су-24, який упав раннього ранку 24 листопада в горах на турецько-сірійському кордоні, відгукнулася й у світовому православ’ї.

Події розверталися стрімко. Уже ввечері того ж дня митрополит Волоколамський Ілларіон заявив про скасування візиту в Стамбул очолюваної ним делегації Російської православної церкви. Делегація планувала вилетіти наступного дня, у рамках візиту були сплановані щорічні переговори з Управлінням у справах релігій Туреччини, презентація турецького перекладу книги патріарха Московського й всея Русі Кирила «Свобода й відповідальність» і зустріч із патріархом Константинопольським Варфоломієм. Нічого з перерахованого так і не відбулося.

Майже відразу після цього секретар по міжправославним відносинам відділу зовнішніх церковних зв’язків Московського патріархату Ігор Якимчук зробив нову заяву: місце проведення Всеправославного собору, який планується скликати в Стамбулі в 2016 році, може змінитися через зростання напруженості у відносинах Росії й Туреччини. При цьому Московський патріархат не приховував, що головною причиною зміни позиції церкви є винятково політичні мотиви.

РПЦ підтримали й інші помісні православні церкви. Деякі, як наприклад Сербська, відкрито. І хоча прямого посилання до російсько-турецьких відносин вони не робили, усім було зрозуміло, що без твердої позиції Московського патріархату питання про перенос місця собору навряд чи піднімалося б.

Крім церков, до скандалу підключилися й православні організації. Приміром, чимало шуму підняв лідер єдиної в Близькосхідному регіоні православної партії “Машерик” ліванець Родеріко Хурі. “Туреччина – це перша й основна сила, яка фінансує й озброює терористичні формування. Ми вважаємо, що боротьба з тероризмом має починатися з тиску на Туреччину… Туреччина сьогодні відіграє роль головного заступника тероризму в регіоні”, – цитували ЗМІ Хурі.

На перший погляд, великої проблеми тут немає – окрім Стамбула, у світі чимало місць, де такий важливий для православ’я захід можна було б провести. Але особливої проблеми для Константинопольського патріарха Варфоломія не було б у тому випадку, якби ракетою «повітря-повітря», випущеного турецьким винищувачем, не рознесло б на шматки хвіст російського бомбардувальника Су-24. Отже, глава Великої Церкви Христової постав перед непростим вибором. Підтримати пропозицію Московського патріархату – значить, підтримати обструкцію офіційної Анкари, учиненої їй Росією. Для турецького громадянина, який нехай і носить високий титул (до речі, що не визнається урядом Туреччини, який погоджується лише з його статусом глави християнської громади Туреччини, і не більше), це б послабило й так неміцне становище Всесвітньої патріархії в мусульманській країні. І це не може не турбувати Варфоломія. Звичайно, він не вірить у можливість визначення таким місцем Москви – занадто химерний вигляд це б мало в нинішніх умовах, хоча в Білокам’яній були б дуже не проти. Але навіть якщо собор буде перенесений у швейцарську резиденцію Варфоломія в місті Шамбезі або у Фессалоніки, що є однією з кафедр Константинопольського Патріархату, однак це не турецька територія, де спочатку планувався собор.

Здалося б, для турецької сторони на тлі проблем, із якими вона зустрічається останнім часом, суперечки про місце собору не настільки важливі. Більше того, якихось десять років тому, у 2005 році, керівник Торговельної палати Анкари Айгюн звернувся до прокуратури Турецької Республіки з вимогою негайно порушити кримінальну справу за фактом наміру Константинопольської церкви провести в Стамбулі Всеправославний собор, що, на думку високого чиновника, було порушенням міжнародного права й турецького законодавства. Однак, так, можливо, було до 24 листопада. Тепер же перенос місця проведення собору буде означати лише одне: світове православ’я підтримало Московський патріархат, а значить, і позицію Росії в конфлікті з Туреччиною. Немає сумнівів, у Москві не погребують скористатися тим, що саме пливе до рук, і людиною, яка зробила їй таку послугу, може виявитися турецький громадянин Дими́тріос Архондо́ніс, Архієпископ Константинополя — Нового Рима й Всесвітній Патріарх. патріарх Кирило в такий спосіб вирішує відразу два завдання – робить показовий патріотичний крок і заганяє в пастку свого давнього суперника – Варфоломія.

Варфоломій розуміє, що це пастка, але як виборсатися з неї без втрат, поки не вирішив. Звичайно, зваживши всі за й проти, він може відмовитися від собору – без РПЦ і деяких інших помісних церков (а в тому, що РПЦ буде підтримана, немає сумнівів) собор не відбудеться, але для Фанара (резиденція Варфоломія в Стамбулі) це поганий варіант. Насамперед тому, що Собор — це справа всього його життя, і коли мета вже близько, відмовлятися від неї було б занадто болючим кроком. Крім того, світове православ’я навряд чи прийняло б відмову Варфоломія змінити місце проведення собору через побоювання зіпсувати стосунки з турецькою владою.

Фанар поки мовчить.

Віктор Стоян, спеціально для “Вектор ньюз”

Сьогодні на окупований півострів Україна дала світло. Не на весь, а тільки на ту його частину, де розташовується одне з підприємств одного всім відомого товариша.

Рішення дати електрику пояснили необхідністю повернення до нормальної схеми живлення двох районів Херсонщини, які забезпечуються по ненадійній резервній схемі. Вони, мовляв, неодноразово аварійно вимикалися.

Жертв і руйнувань у Криму немає. Якщо, звичайно, не вважати двох померлих тигренят – нащадків знаменитої Тигрюлі, яка мала необережність потрапити в ялтинскую «Казку» пана Зубкова. Той прямо сказав, що провиною тому холод, який приключився внаслідок відібраного у звіринця дизельного генератора.

Його різко осадила Няша Поклонська: «За результатами розтину лікарі говорять, що це було кишкове отруєння. Тобто причина загибелі – не переохолодження». На думку прокурора, головний «казкар» використовує ситуацію заради піару. «Цей генератор як стояв у нього, так і стоїть». За словами Поклонської, Зубков своїми заявами про загибель тигренят намагається відволікти увагу суспільства від висунутого йому раніше звинувачення в побитті співробітника зоопарку.

Я не знаю, кого бив Зубков. Це їхні справи – кримські. Але те, що вони вбили тигренят, – факт. Отруївши їх або заморозивши – уже не так важливо. Хоча… чи їх? Точніше – чи тільки їх?

Хто-небудь із континентальної частини України відчуває за собою провину в смерті тигренят? Влада? Іслямов? «Правий сектор», який сьогодні доблесно вийшов із «Блокади Криму», заявивши, що не хоче брати участь у договорняках із Фірташем?

Взагалі, як дивно лягли карти! Так і не виробивши єдиної державної політики по поверненню Криму, Київ вирішив вступити в напівпартизанську напіввійнушку. Ні, не з Аксьоновим чи Путіним, а із сотнями тисяч простих кримчан, яких, як ту нещасну Тигрюлю, доля закинула в російську «Казку».

На що розраховували організатори блокади? Що кримчани зараз у єдиному пориві вийдуть на вулиці – з вимогою повернути їх у світлу Україну? Я вас благаю. Якщо вони цього не зробили, коли реально вирішувалося питання, чи залишатися їм у «казці» чи в суворому українському «бутті», то чому вони мали зробити це зараз?

Кримський економіст, переселенець, експерт благодійного фонду «Майдан іноземних справ» Юрій Смелянський вважає включення світла фірташевському підприємству програшем.

«Швидше за все, знову взяло гору бізнесовое мислення представників нашого політичного керівництва. Вигоди, які були їм запропоновані, виявилися вищими ніж інтереси з погляду державного мислення», – сказав він.

Своє пояснення, чому Крим спочатку виключили, а потім включили, дала й український «голос Криму», суспільний діяч, відомий блогер Ліза Богуцька.

«Меджліс на початку вересня оголосив про початок торговельної блокади з вимогами випустити всіх політв’язнів. Насамперед, удар був нанесений по українському олігархату. Вони втратили можливість заробляти на контрабанді. Але й Крим (Аксьонов) перестав на ній заробляти, що теж важливо…

Разом із початком продуктової блокади було оголошено, що за нею буде енергетична. І відновлена сьогодні лінія Каховка-Титан постачала в Крим не більше 10 % електроенергії…

Меджліс не планував відновляти ні по одній лінії постачання електроенергії. Але є така бридка штука – міжнародні домовленості, які не завжди слушні й нам приємні.

Ви запитуєте, чому все так кулуарно й чому Європа давить таємно? Відповім. А хіба український уряд офіційний визнало енергетичну блокаду?.. Вони тут офіційно ні при чому. Тому і Європа не може говорити про це офіційно. Відкрито діють тільки Меджліс кримськотатарського народу й УСІ учасники блокади…

І ось тепер для тих, хто так і не зрозумів, чому Меджліс зробив мудро й включив одну лінію, яка нічого не вирішує в Криму, але дуже важлива для звіту перед Європою.

А скажіть, що для вас більш важливо? Віддати мале заради того, щоб досягти більшого, чи не поступитися нічим, але проковтнути від Євросоюзу й США визнання гуманітарної катастрофи в Криму з вини України й зняття санкцій із Криму тими ж ЄС і США й визнання його не окупованою територією, а частиною РФ?

І ось іще: у штабі блокади ще є багато напрацювань по інших видах блокади Криму. Про морський уже було заявлено. Попереду – банківська, інтернет і ще багато всього, що так чи інакше зав’язане на Україні. А зав’язано БАГАТО!», – захоплено-багатозначно говорить Богуцька.

Я не знаю (і знати не хочу), що, чого й скільки «зав’язано на Україні». Мені просто страшенно жалко двох маленьких бенгальських тигрюлят, яким не вистачило тепла. Не дегенератно-генераторного, а простого людського.

Хоча прості люди у всій цій українсько-російсько-кримській «казці» (ще з часів Сталіна) нікого ніколи не цікавили. І, на жаль, не цікавлять зараз. А тому тунель наприкінці світла на півострові, думаю, ще не швидко буде побудований. Шкода… По ньому із кримської російсько-української “казки” могли б утекти останні тигри, які залишилися…

Костянтин НІКОЛАЄВ

9 грудня 2015 р. у Києві відкрився дводенний IV Національний форум «Нерухомість України». Перший день роботи форуму ознаменувався презентацією чергової програми порятунку економіки країни, представленої керівництвом Всесвітньої Ради девелоперів і інвесторів при Міжнародній федерації професіоналів ринку нерухомості (FIABCI). Цього разу чудодійний рецепт був знайдений у концепції «інклюзивного розвитку».

Сама по собі концепція, яка передбачає «розвиток, який дозволяє залучити велику частину трудових ресурсів до виробничої діяльності й забезпечити більшій частині населення переваги в більш високих доходах і поліпшенні умов життя» добре відома фахівцям (її основи були схвалені ЮНКТАД ще в 2011 р.). І те, що девелоперм й інвестори звернули увагу на неї й спробували знайти своє місце у великому переліку можливостей, що знову відкриваються, заслуговує всілякої похвали й підтримки. І на одне, і на інше учасники обговорення не скупилися.

Водночас звернули увагу й на те, що обіцянка «базуючись на інклюзивному розвитку, перетворити Україну на сучасний світовий хаб» у сучасних умовах має вигляд дуже оптимістичний й викликає в пам’яті незабутній проект «Нью-Васюки». Промовці зауважували, серед іншого, на такі «дрібні деталі», як фактична відсутність у країні внутрішнього інвестора (що досить гнітюче впливає й на інвесторів іноземних), і загрози техногенних катастроф (пов’язані саме зі зношеністю капітальної інфраструктури). На такі проблеми звернув свою увагу й відомий фахівець в області керування нерухомістю проф. В.Ніколаєв. Зокрема, зауважив що нині в Україні «усе проектування, будівництво націлене на підрядника й на забудовника, який просто має зиск. Потім наступає період експлуатації, що ніяк не пов’язаний з будівництвом. Іншими словами, будують одне, експлуатують інше!».

Проте, як зауважив головний науковий співробітник Національного інституту стратегічних досліджень проф. А.Шаров, сама ідея є досить цікавою й продуктивною і, без сумніву, може й має бути врахована при розробці конкретних стратегічних планів розвитку вітчизняної економіки, «з урахуванням усіх ризиків і загроз, які несе в собі її практична реалізація».

«Імплементація Угоди про асоціацію з ЄС». Цій темі був присвячений «круглий стіл», що відбувся в Національному інституті стратегічних досліджень.

Відкриваючи його, перший заступник директора НІСД, доктор економічних наук, професор, член-кореспондент НАН України Олександр Власюк зазначив, що для нашої держави ця Угода є передусім інструментом реалізації необхідних реформ та інституціональних перетворень і що головним викликом на цьому шляху є військова агресія Росії на тлі глибокої економічної кризи, в якій перебуває національна економіка.

Україна змушена захищати свій суверенітет і європейський вибір зі зброєю в руках, витрачаючи на це фінансові ресурси, які можна було б використати на необхідні реформи і виконання взятих перед ЄС зобов’язань. Але виконувати Угоду потрібно.

А вона, за словами Олександра Власюка, містить три важливих групи завдань.

Перша стосується фактичного створення повноцінної зони вільної торгівлі між Україною та ЄС. Її основними компонентами є не стільки поступове взаємне обнуління мит, скільки уніфікація правил торгівлі товарами та послугами.

Після лібералізації митного режиму в торгівлі з країнами ЄС у ролі головного обмеження у розвитку українського експорту на ринок ЄС залишаються нетарифні обмеження у розвитку вітчизняного експорту. І насамперед – вимоги відповідності нашої продукції європейським стандартам і технічним регламентам. Ці обмеження мають бути нівельовані в ході імплементації в Україні європейської системи технічних стандартів.

Друга передбачає імплементацію законодавчих норм в економічному й галузевому співробітництві, які одночасно координуватимуться в нашому законодавстві з нормами ЄС. Наприклад, в енергетиці за 3–8 років Україна має прийняти директиви ЄС стосовно електрики, газу, геологорозвідки, мирного атому й енергоефективності.

У сфері оподаткування слід поступово наблизитися до тієї системи, що існує в ЄС. Це сприятиме росту обсягів надання послуг українських транспортних компаній на європейських ринках і європейських на українських.

У сфері корпоративного управління наша країна зобов’язується наблизитися до норм ЄС з питань захисту прав акціонерів, кредиторів та інших сторін, впровадити міжнародні стандарти бух обліку.

Третя група завдань пов’язана із взятими Україною зобов’язаннями у сфері фінансового співробітництва, боротьби з шахрайством та протидії корупції. Зокрема, наша держава зобов’язалася за 5 років приєднатися до конвенції «Про захист фінансових інтересів ЄС» та двох важливих протоколів до неї: «Про корупцію у Співтоваристві» і «про відмивання капіталів».

Виконання цих завдань, на думку Олександра Власюка, конкретизує співробітництво між сторонами в економічній та юридичній сферах, у галузі безпеки, зовнішньої політики тощо, а також визначає 10 пріоритетів у спільних діях сторін з її імплементації.

Це, зокрема, реформи: конституційна, судова, антикорупційна, державного управління, виборча, у сфері держзакупівель, податкова, з дерегуляції, енергетична, а також широке застосування зовнішнього аудиту.

Про необхідність аудиту говорив під час «круглого столу» й голова представництва ЄС в Україні Ян Томбінські. Зокрема він зазначив, що Україна шляхом реформ має йти еволюційним шляхом, адже це дешевше, ніж йти революційним.

Мені, зізнаюсь, це було трохи дивно чути, адже сама Польща свого часу, завдячуючи Лешеку Бальцеровичу, пройшла так звану «шокову терапію» (що певною мірою можна назвати революцією) й зараз живе значно краще, ніж Україна. Але справа, звичайно, не тільки в революційності або еволюційності підходів до реформування в Україні, а в загальному підході до цього процесу.

Один із лейтмотивів виступу Яна Томбіньскі стосувався саме культури підзвітності та прозорості у проведенні реформ – як в Україні, так і з боку її західних партнерів. За його словами, в Європі дуже прискіпливо ставляться до реформ в Україні, адже вони проводяться у тому числі й за рахунок саме європейських платників податків. «Тому ми перебуваємо під їхнім постійним аудитом», – зазначив Томбінські.

Я в цих словах відчув певне застереження, що терпець у європейців може й увірватися. Адже, як зауважив голова Представництва ЄС в Україні, Європа готова допомогти втілити той величезний потенціал, який у нас є. Але проводити реформи замість нас, вона, звичайно не буде. І гострих кутів у діалозі України з ЄС за “круглим столом” не оминути…

Костянтин НІКОЛАЄВ

Коли до сирійського торговця зброєю Абу Алі, добре знаного постачальника боєприпасів повстанцям, які воюють з ІДІЛ, прийшли два польових командири-джихадисти, той вирішив: йому кінець. Натомість йому сунули в руки папірець, на якому було надруковано: «Ця особа має право купувати і продавати всі види засобів озброєння на території Ісламської держави». Абу Алі згадує: «Там навіть печатка була – «Мосульський центр». (Мосул – місто на півночі Іраку, із червня 2014 року окуповане бойовиками Ісламської держави – прим. перекладача.)

Коли торік джихадисти захопили Східну Сирію, Абу Алі, як і всі ділки сирійського чорного ринку, боявся, що його просадять за ґрати чи взагалі виженуть з країни. Проте бойовики Ісламської держави Іраку та Леванту (ІДІЛ), навпаки, залучили торговців зброєю у складну систему постачання, яка забезпечує потреби найбагатшого джихадистського терористичного угруповання світу в озброєнні на всій території самопроголошеного «халіфату», що утворився за рахунок половини Сирії та третини Іраку.

«Вони купують як скажені. Купують щодня: вранці, вдень, уночі», – розповідає про попит серед терористів на боєприпаси Абу Алі. Він, як і решта торговців, які «працюють» на підконтрольній ІДІЛ території, з якими розмовляв FT, попросив, аби його називали вигаданим ім’ям.

Коли ІДІЛ улітку 2014 року захопила друге за важливістю іракське місто Мосул, в її руках опинилася зброя вартістю кількасот мільйонів доларів. І відтоді в кожному бою, де перемагали джихадисти, вони щоразу захоплювали амуніцію. В їхньому арсеналі – американські танки «Abrams», гвинтівки M16, 40-міліметрові гранатомети MK-19 (відбиті в іракської армії) та російські 130-міліметрові гармати польової артилерії (захоплені в сирійської армії).

Та незважаючи на це, стверджують дилери, ІДІЛ постійно потребує набоїв. Найбільшим попитом користуються патрони для автоматів Калашникова, середньокаліберних автоматів і 14,5- та 12,5-міліметрових зеніток. ІДІЛ також купує активно-реактивні гранати і снайперські патрони, хоча й у менших кількостях.

Обсяги багатомільйонного ринку озброєння в ІДІЛ важко оцінити в точних цифрах. За інформацією, отриманою від бійців і торговців зброєю, лише збройні зіткнення, що відбувалися раніше цього року вздовж ліній фронту біля міста Дейр-ез-Зор на північному сході Сирії (і це тільки одне з багатьох полів бою ІДІЛ!), потребували боєприпасів щонайменше на 1 мільйон доларів щомісяця. У ще 1 мільйон доларів обійшовся в грудні минулого року тижневий штурм аеропорту поблизу згаданого міста.

Потреба ІДІЛ в боєприпасах відображає її бойову тактику: угруповання покладається на заміновані автомобілі, пояси шахідів та саморобні вибухові пристрої як під час наступу, так і при відступі. Але у короткотривалих зіткненнях, коли бойовики використовують «калашнікови» та закріплені на автомобілях кулемети, вони за один-єдиний день можуть витрачати десятки тисяч набоїв. Бійці стверджують, що боєприпаси на лінії фронту постачаються щодня цілими вантажівками.

Аби забезпечити безперебійне надходження боєприпасів, ІДІЛ провадить складну логістичну діяльність, що, за словами бойовиків, з огляду на її важливість, контролюється вищою військовою радою, яка входить до складу командування угруповання. Схожим чином ІДІЛ контролює торгівлю нафтою – основне джерело свого прибутку.

Та найкращим каналом отримання озброєнь є… вороги ІДІЛ. Проурядова міліція в Іраку продає частину амуніції на чорному ринку, з якого вона потрапляє до дилерів – постачальників ІДІЛ.

Найбільше бойовики ІДІЛ покладаються на своїх суперників у сирійській тристоронній війні між силами президента Башара аль-Ассада та повстанцями, які намагаються подолати й Ассада, й ІДІЛ. І в цьому життєво важливу роль відведено сирійським торговцям зброєю. Абу Алі втік, коли йому наказали приєднатися до цієї діяльності, а от Абу Омар, шістдесятирічний ветеран чорного ринку, поринув тоді в торгівлю «з головою».

«Ми можемо купувати у режиму (ассадівського – прим. перекладача), в іракців, у повстанців… Та якби ми навіть в ізраїльтян купували, їм (джихадистам – прим. перекладача) було б начхати – аби зброя була», – розповідає Абу Омар журналістові Financial Times. Сидячи в барі в Туреччині, він за склянкою віскі переповідає, як продавав контрабандну зброю ІДІЛ. Абу Омар покинув цей бізнес у серпні, коли зрозумів, що ІДІЛ, як сам каже, «жорстокий».

Командири ІДІЛ забезпечують проштамповані документи кожному торговцеві, кандидатуру якого офіціально схвалили два члени підрозділів безпеки угруповання. А тоді висувають умову: ділок може вільно пересуватися і провадити свій бізнес – за умови, що ІДІЛ стає його єдиним покупцем.

Супротивники джихадистів не надивуються їхній здатності надзвичайно швидко перекидати з місця на місце під час боїв величезні обсяги боєприпасів. У Північному Іраку, наприклад, курдські бойовики якось захопили документи, серед яких були папери стосовно поставки зброї та боєприпасів для боїв, які щойно закінчилися.

«Боєприпаси відправили їм машиною впродовж 24 годин після замовлення!», – розповідає один із працівників іракської спецслужби, який побажав залишитися невідомим.

Бойовики й дилери стверджують, що така оперативність забезпечується комунікаційними системами джихадистів. Пересувний «комітет», призначений вищою військовою радою в Іраку, тримає постійний контакт із «збройними центрами» в кожній провінції, а ті, у свою чергу, приймають замовлення від військових емірів.

Інформаційний обмін між емірами та «центрами» іноді чують на радіочастотах PMR-діапазону (на якому працюють рації) їхні вороги. Курдські повстанці із іраксько-сирійського кордону збираються навколо радіоприймача, налаштованого на частоту ІДІЛ, та слухають, як бойовики замовляють «кебаб», «курячу тікку» та «салат». «Кебаб, напевно, – важкий кулемет, – пояснює Абу Ахмад, командир повстанців із Східної Сирії, який боровся з ІДІЛ, але влітку мусив утікати до Туреччини. – Салат може означати боєприпаси до «калашникових». Ви отримуєте розривні та бронебійні набої – мікс, такий собі салат».

Абу Омар розповідає, що спілкувався з «центрами», використовуючи мобільний текстовий сервіс WhatsApp. Кожні кілька днів пересувний комітет випускає для «центрів» прайс-листи для замовлення набоїв та гранат, що користуються найвищим попитом. «Центр», до якого звертався Абу Омар, надсилав йому текстовими повідомленнями всі оновлення цих прайс-листів. Дилери кажуть, що їхня комісія варіювалася від 10 до 20%.

Як розповів FT Абу Ахмад, у міру того як підтримувана американцями коаліція відтісняє ІДІЛ від турецького кордону, відрізаючи при цьому потенційні канали надходження контрабанди, ціни на озброєння зростають. Аби збільшити конкуренцію і трохи збити ціни, ІДІЛ випустила додаткові ліцензії на торгівлю зброєю, часом змушуючи кількох дилерів змагатися за одне й те саме замовлення, – поскаржився один контрабандист.

Більшість озброєння надходить із Сирії. Нині вона – джерело зброї для більш широкої «аудиторії». Групи повстанців отримують від своїх прибічників з країн Перської затоки через турецький кордон боєприпаси цілими вантажівками. Корумповані повстанці продають частину місцевим торговцям. Прикордонні провінції Ідліб та Алеппо нині стали найбільшим чорним ринком у країні, кажуть місцеві.

Після п’яти років війни про якусь ідеологію вже не йдеться, розповідає Абу Ахмад: «Деякі (дилери) навіть щиро ненавидять ІДІЛ. Проте це не має значення, коли йдеться про отримання прибутку».

Дилери використовують мережу водіїв та контрабандистів, аби переховувати боєприпаси у вантажівках, що перевозять цивільні товари, такі як овочі чи будівельні матеріали. «Вантажівки їздять туди-сюди як скажені. Вони завжди використовують (як прикриття) те, що поза підозрою, – каже Абу Ахмад. – Часто використовуються автоцистерни для пального, тому що вони мають вертатися на територію ІДІЛ порожніми».

Ще одним із джерел постачання озброєнь на чорний ринок, зокрема у таких районах, як південна частина провінції Ас-Сувайда, є… Москва і Тегеран. Боєприпаси, призначені для військ Ассада, теж переполовинюються кінцевими отримувачами. «Вони полюбляють російські вироби, – каже Абу Омар про джихадистів. – Щоправда, іранські теж куплять, але тільки задешево».

У регіоні, де можливостей для бізнесу замало, покласти край такій торгівлі надзвичайно складно. Щоразу, коли якийсь торговець зброєю кидає свій бізнес і тікає, на його місце приходять інші, відчайдушно прагнучи заробити.

«Нині все, що цікавить людей, – це гроші. Байдуже, хто ти… Не байдужий їм лише долар», – каже Абу Омар.

Бомби ІДІЛ

Бомби, які «прославили» ІДІЛ, – це та частина ланцюжка постачання угруповання, яку найтяжче розірвати.

Експерти британської Групи вивчення питань збройних конфліктів (CAR, Conflict Armament Research), що співпрацювали з Радою безпеки Курдистану в Іраку, відстежуючи озброєння ІДІЛ, стверджують, що ІДІЛ купує і використовує для виробництва бомб практично будь-що.

«Ми бачили все – від мобільних телефонів і рацій «Motorola» до пристроїв для відкриття гаражних воріт і комп’ютерних мікросхем», – розповідає Джеймс Бівен, директор CAR, який займається пошуками озброєння та вибухівки ІДІЛ на полишених полях бою за сприяння Ради безпеки Курдистану в Іраку.

Багато з товарів, які купує угруповання (наприклад, електроніка, що переробляється на детонатори для вибухових пристроїв), на вигляд такі безневинні, що їх перевезення майже неможливо контролювати. Інші матеріали, наприклад оксид алюмінію чи мінеральні добрива, що їх терористи, як виявили фахівці CAR, часто закуповують за кордоном, цілком легально використовуються у видобувній чи сільськогосподарській діяльності.

І ці матеріали надходять з усіх куточків світу, каже один із іракських посадовців: «Просто ткніть навмання пальцем у карту – звідти вони теж щось завозять».

Щоб уся ця «сировина» дісталася до Ісламської держави, використовується мережа посередників. Найбільший – Туреччина. CAR виявила, що деякі турецькі компанії купують матеріали, що використовуються для знесення будівель та у видобувній промисловості, і перепродають їх своїм клієнтам, які, у свою чергу, потайки передають їх угрупованню джихадистів.

Асортимент матеріалів, до яких таким чином отримує доступ ІДІЛ, дає уявлення про те, наскільки складно перекрити потік постачання. FT виявила випадок із бізнесменом з міста Аксакале (південь Туреччини). Він зник чотири місяці тому, коли було виявлено, що він купував сантехнічні труби та добрива і, за словами його підлеглих, пересилав до ІДІЛ.

CAR також отримала документальні підтвердження випадків, коли хімічні сполуки й товари для агрономії (такі як добрива) потрапляли в руки джихадистів через Ліван та Ірак. Угруповання використовує ці матеріали для виробництва бомб. Так, фахівці CAR разом з іраксько-курдськими військами знайшли закинутий підпільний цех, де було стільки вибухівки, що її б вистачило, аби заповнити половину шестиметрового транспортного контейнера.

Абу Ахмед, командир повстанців, який воював з бойовиками ІДІЛ упродовж року, каже, що угруповання має навіть цехи для виготовлення броні на автомобілі-бомби.

«Вони мають бути впевнені, що смертника не застрелять, поки він підганяє замінований автомобіль до своєї цілі, – каже він. – Хоча сам я майже ніколи не бачив, щоб терористи ставили броню на автомобілі, на яких вони справді їздять».

Еріка Соломон й Ахмед Мхіді, The Financial Times

Переклад з англійської «Вектор Ньюз»